Частина перша
Частина друга
– Ваша Святосте, чи справді, на Вашу думку, ось такі великі дні і такі великі свята щось роблять із людьми віруючими, із людьми, які, можливо, думають, що вони ще не прийшли до Бога або живуть в якомусь іншому своєму вимірі, щоб, можливо, у цей день ми були світлішими, добрішими, взагалі іншими?
Воскресіння Христове повинно нагадати нам просту істину смертю не закінчується існування людини
– Є у Вашому житті приклади, коли людина, яка, можливо, почувши ці слова від Вас або усвідомивши їх, або зрозумівши їх, легше прийняла б обставини свого життя, змінилася, можливо, змогла подолати хворобу або змінити своє ставлення до неї?
– Оця віра в існування Бога, в існування вічного життя допомагає людині перемагати будь-які труднощі земного життя. І навіть хвороби. Якщо людина має тверду віру, то навіть невиліковні хвороби вона може подолати. І таких прикладів багато. Ось ті, хто слухає нас тепер, можуть підтвердити, що дійсно це так, коли раково невиліковні хворі одужували. І тому оця віра і надихає людину у будь-яких обставинах.
– Чи побачили Ви, що ті, кого Ви називаєте «багаті», або самі вони так про себе кажуть, і суспільство їх такими вважає, за останній час змінили своє ставлення до суспільства, і до тих, хто, можливо, не має таких статків і потребує допомоги? Оскільки Великдень якраз є таким днем, який би міг спонукати робити якісь такі благочинні вчинки, допомагати хворим, допомагати країні, допомагати лікарням чи сусіду своєму.
– Справа в тому, що є різні люди серед багатих. Є такі, які дбають про людей, про суспільство, думають про своє вічне життя. І таких людей багато. Вони і храми будують, і лікарням допомагають, і культурі, мистецтву допомагають – все це вони роблять. І правильно роблять, тому що вони розуміють, що це багатство не їхнє, це Бог дав їм для управління, що Бог дав, і Бог може забрати. І прикладів такого ми можемо навести досить багато.
Але є й такі люди, які живуть тільки для себе і використовують все багатство для свого задоволення. Але ці люди не думають ні про воскресіння Христове, ні про свою смерть, ні про Суд Божий, ні про вічне життя вони не думають. Вони настільки впевнені в собі, що вони думають, що на землі вони вічні. Але смерть прийде і до них. І вони глибоко помиляються, тому що ідуть не тієї дорогою, якою повинна йти людина.
– Можливо, я помиляюся, але часом здається, що для тих, хто справді отримав статки вже за часів незалежної України, набагато вигідніше, пробачте мені за це слово, побудувати храм і тим самим увіковічнити пам'ять про себе гарного, красивого і ось такого, яким я є, аніж допомогти, скажімо, лікарні, яка не має те, як підтримувати або зробити операцію дитині, на яку держава не може дати коштів, щоб врятувати її життя.
–
Але вона в будь-якому випадку, чи будуючи храм, чи допомагаючи лікарні, повинна думати не про свою славу, а про те, що вона в цій особі бачать Христа, який просить. І ось людина повинна до бідних ставитися, як до Христа, бо на Страшному суді грішники спитають: коли ми бачили тебе голодним, спраглим чи у в’язниці? А він скаже: те, що ви не зробили одному з менших моїх, те ви не зробили мені.
Тому людина, яка допомагає будь-якій людині, повинна бачити перед собою Христа, тоді ця справа, добра справа буде йому корисна. А якщо він робить для слави, тобто, будує храм для слави, чи допомагає лікарні для слави, то Господь скаже на суді: ти робив для слави – ти славу отримав, а Царства Божого тобі не буде.
– Ваше Святосте, я ось Вас слухаю і думаю, що насправді ось у тому, що Ви говорите, у тому, з якими словами звертався митрополит Володимир до своєї громади релігійної, є дуже багато спільного.
Ми перед початком нашої програми звернулися до протоієрея Георгія Коваленка, який є головою Синодального інформаційного просвітницького відділу УПЦ, речника Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, глави УПЦ МП, і він повторює майже ті слова, що кажете Ви.
І церква свідчить воскресінням Христовим, що смерті немає, що Бог подолав смерть. І особливим чином будуть вшановані як жертви Чорнобильської катастрофи – в усіх храмах відбудеться спеціальне Богослужіння з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, в усіх храмах пролунають 25 ударів у дзвони, а потім буде пасхальний передзвін.
Одночасно Блаженніший митрополит нагадав всім нам про великий ювілей – тисячоліття древньої Софії Київської, першого Кафедрального собору Київських митрополитів. І до цього ювілею, до Паски УПЦ принесла подарунок – закладено фундаментну плиту у майбутній кафедральний собор Воскресіння Христового, який постане у Києві з великим духовно-просвітницьким центром, підмурок якого якраз було закладено в частку цем’янкового розчину від древньої Софії Київської як зв'язок між поколіннями благочестивих наших предків, нашими сучасниками і майбутніми поколіннями.
Сподіваємося, що віра православна буде розквітати в нашій країні, ми будемо перебувати у єдності, у любові, служити Богу і служити людям, таким чином радісно святкувати світле Христове Воскресіння, вітаючи один одного пасхальним вітанням «Христо Воскрес!», завжди чуючи у відповідь: «Воістину Воскрес Христос!»
– Ваше Святосте, чи відчуваєте Ви поступ у єднанні українського християнства? Чи, можливо, якісь зворотні процеси почалися?
– Поступ до єднання залежить від того, маємо ми добру волю чи не маємо. Якщо ми маємо добру волю і хочемо досягти єдності, ми її досягнемо. Але єднання може бути тільки у дусі любові, тому що любов як така, її властивість – об’єднувати. Любов у сім’ї єднає батьків, дітей, чоловіка і жінку. Любов до ближніх єднає суспільство. І любов у церкві єднає саму церкву.
А ось там у церкві, де починається гріх, там починається розділення. І тому для того, щоб нам досягти цієї єдності, треба спочатку полюбити один одного, побачити один в одному брата, сестру, християнина.
– Ви саме так сприймаєте митрополита Володимира?
–
Тому те, що в Україні буде єдина помісна православна церква, я в цьому не сумніваюся. Чому не сумніваюся? Тому що воля Божа створила в Україні державу, а раз ми маємо державу, ми повинні мати і свою церкву. І народ сприймає і державу. Радий, що ми, українці, маємо свою державу, і народ сприймає і свою церкву, а не хоче належати до чужої церкви, живучи у своїй державі.
Тому оця підстава - держава - вимагає своєї помісної церкви, тобто, автокефальної церкви. І я думаю, що ми до цього рано чи пізно прийдемо усі.
– Це буде єдина церква, на Вашу думку, чи це буде об’єднання якихось християнських православних структур?
– Це буде Єдина православна українська церква на чолі з єдиним патріархом. Отак буде.
– Ваше Святосте, Ви кажете: єдина церква, єдиний патріарх. І ця теза, як я розумію, певною мірою гальмує процес перемов. Чи я помиляюся?
–
– Ви маєте на увазі Москву і РПЦ?
–
Що вони дають? Він думає, що його часті поїздки до України наближають, притягують українців до Москви, до російської церкви. А реакції в Україні зовсім протилежна. Люди кажуть так: ми думали, що належимо до української церкви, приїзди патріарха Кирила свідчать про те, що ми належимо не до української церкви, а до російської церкви, а ми хочемо належати до української церкви. Тому, я думаю, ці часті поїздки патріарха і сприяють, якраз об’єднують.
– Якраз у роковини Чорнобильської трагедії Московський патріарх Кирило приїде до України. Він поїде у зону, він проведе молебень у приміщенні ЧАЕС, потім буде служба у Лаврі. І послухаймо коментар протоієрея Георгія Коваленка, який каже, що ті, хто хочуть бачити якісь політичні моменти, помиляються.
–
Але для чого це все робиться? Робиться для того, щоб частіше бути в Україні і нагадувати українцям, що їх патріарх, їхній глава не митрополит Володимир, а що їхній глава – патріарх Кирило. Привчає їх до цього. Політика це чи не політика? Політика. Церковна політика, тому що церква теж не живе без політики.
Але цими частими поїздками він обмежує діяльність самого предстоятеля УПЦ, митрополита Володимира. Володимир же є предстоятелем церкви, яка користується статусом самостійної і незалежної в управлінні. Якщо вона самостійна і незалежна, то при чому тут патріарх? Тут предстоятель – митрополит Володимир.
І тому оці всі поїздки, з одного боку, служать «рускому міру» пресловутому, а з другого боку, вони хочуть обмежити права митрополита Володимира як предстоятеля УПЦ. Я думаю, митрополит Володимир це прекрасно розуміє. Та й не тільки митрополит Володимир.
Але вони розумно роблять, що вони не загострюють відносини між предстоятелем УПЦ і патріархом Кирилом, бо вони належать все ж таки до Московського патріархату.
А що стосується відзначення 25-ої річниці Чорнобильської катастрофи, то будуть це відзначати. І Київський патріархат буде відзначити, і у нас будуть молитви, літургії, і панахиди – все це буде. І будуть греко-католики теж робити. І римо-католики. І будуть відзначати і протестанти. Тобто, вся християнська Україна буде відзначати. Я думаю, що будуть відзначати не тільки християни, а будуть відзначати і мусульмани, і іудеї, тому що це є така загальноукраїнська катастрофа, не тільки загальноукраїнська, бо вона і Білорусь, і Росію зачепила.
Але якщо ми будемо відзначати, то ми будемо відзначати без всяких політичних підтекстів. А в патріарха Кирила є політичний підтекст – нагадування про те, що ми належимо до «руского міру».
– Протоієрей Георгій Коваленко теж поділяє цю думку, що релігія має бути відділена від політики, віра має бути відділена від політики, віруючі люди не мають проголошувати політичні гасла.
І він якраз показ таку позицію, яка мені видалася дещо новою, тому що він каже, що структурне об’єднання в Україні християнства можливе, і так само до цього є намір іти.
Георгій Коваленко: Сподіваємося, що поступово віра, традиційна для нашої країни, віра православна, позбавиться політичних впливів, сподіваємося, що ми будемо перш за все служителями Богу, і тоді розквітне наша країна.
Тому що коли приходять з політичними гаслами до церкви, або коли політичні галса вигукують церковні люди, віруючі, то я думаю, що вони починають служити не Богові, а кесарю. Церква має служити Богові, церква має просвітлювати людей, церква має оберігати суспільну мораль, церква має піклуватися про знедолених, церква має виховувати, займатися освітою, займатися богослужінням.
І щоб було, як у молитві. Коли Господь молився перед Паскою останній раз зі своїми учнями, то він просив про єдність: про єдність християн, про єдність церкви. Сподіваємося, що й наша молитва про єдність українського православ’я, про єдність у служінні Богові і ближньому усіх християн світу.
УПЦ ще в 2008 році засудила так зване політичне православ’я. Ми постійно наголошуємо на тому, що головне, щоб політика не входила в церковну огорожу, щоб політичні гасла не лунали з амвонів храмів. І я гадаю, що якраз УПЦ робить реальні кроки, деполітизуючи своє власне життя. І до цього закликає і представників інших церков. Ми маємо об’єднуватися не довкола політичних чи геополітичних ідей, ми маємо об’єднуватися довкола Христа, довкола служіння ближньому.
Щиро вітаю усіх зі світлим Христовим Воскресінням, з Паскою Господньою, з Великим днем – Великоднем! Бажаю, щоб віра у воскреслого Христа воскресала в наших душах, щоб вона змінювала нас, змінювала наше життя, щоб ця віра приносила справжні плоди, плоди добрих справ і любові! Бо Господь казав: по тому дізнаються, що ви мої учні, що любите один одного. Отож і ми маємо любити один одного, допомагати один одному, прислужити один одному і завжди пам’ятати, що в нашому житті має бути місце для Бога і для ближнього!
–
Служіння своєму народу не протиприродне, бо Мойсей любив народ, свій народ любив, і просив, що якщо він не простить єврейський народ, який згрішив, то нехай він викреслить його із книги життя. І апостол Павло за братів, рідних йому по крові, готовий бути відлучений від Христа.
Тобто, треба любити свій народ, а любов до свого народу – це не є політика. Це те, до чого закликає нас віра. А ось підпорядковувати чужі народи – це вже є політика.
Так от, я радий, що отець Георгій думає, що ми єдині. Ми дійсно єдині у Христі, але нам треба ще і структурно об’єднатися в одну церкву. І ми об’єднаємося. Прийде і цей час. Але треба мати такі добрі настрої, як у нього. Якби всі мали такий настрій, то ми швидше прийшли до тієї єдності, про яку ми мріємо.
Дорогі браття і сестри, я нічим іншим не можу вас привітати, крім пасхальним привітанням: Христос Воскрес! І коли ви відповідаєте: «Воістину Воскрес!», – то ви повинні свідомо уявляти, що Христос дійсно воскрес, що він дійсно подолав смерть. А не просто це, як звичай народний, у пасхальні дні вітати: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» Ці слова мають сакраментальне значення.
Якщо ви відповідаєте «Воістину Воскрес!», а самі не вірите, що Христос воскрес, то ви неправдомовці, ви говорите неправду. А якщо Ви говорите: «Воістину Воскрес!» – і вірите в це, то це дуже добре, значить, Господь прийме вашу віру і допоможе вам у земному житті заради того вічного блаженства, яке він готує для всіх нас.
– То ж намагатимемося бути правдомовцями.
