Слухати:
Київ, 23 серпня 2006 року.
Сергій Грабовський: Вітаємо вас!
Перед мікрофоном журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха: Доброго вечора вам, шановні слухачі!
Сергій Грабовський: Кожна держава має свої символи, серед них - і державний гімн. А як було з націями, котрі тривалий час були недержавними?
Леся Олійник: У перекладі з грецької гімн означає „урочиста пісня”.
За умовами жанру, гімн розрахований на сприйняття та об’єднання найширших мас, тому його слова мають викликати в уяві яскраві знайомі образи, а урочиста мелодія легко вкладатися у пам’ять мільйонів. Велична, піднесена музика гімну спирається, як правило, на ритм маршу: на закличну, впевнену інтонацію, що її передає музичний інтервал кварти.
Як і кожний жанр, гімн має свою історію. Найдревніші його зразки складалися ще в Єгипті та Месопотамії. Але в ті часи це були молитовні піснеспіви ліричного характеру.
У древній Греції гімни виконувалися хором під акомпанемент кіфари і часом супроводжувалися танцями. Одним з їх авторів був Гомер.
Згодом гімни співалися під час релігійних відправ. До наших днів дійшли християнські зразки гімнів кінця третього століття.
Але з кінця 18-го сторіччя призначення гімну поступово змінюється. Він стає урочистою піснею переважно світського змісту.
До слова, український композитор Дмитро Бортнянський став автором однієї з них.
Згадаймо також хор „Славься” з опери Глінки „Іван Сусанін” або знаменитий фінал дев’ятої симфонії Бетховена на вірші Шіллера „Обнімітеся, мільйони”, який став згодом офіційним гімном Євросоюзу.
Під час національно-визвольної боротьби народів гімн вийшов на барикади і зазвучав як революційний символ. Такими стали „Марсельєза” у Франції, „Гімн Гарібальді” в Італії, „Ракоці-марш” в Угорщині, Інтернаціонал П’єра Дегейтера.
Саме цьому жанру випало стати музичним державним стягом. Цікаво, що в багатьох країнах для цього використані мелодії видатних вітчизняних геніїв. Скажімо, в австро-угорському гімні звучить тема з квартету Йозефа Гайдна, а державним символом сучасної Австрії слугує одна з мелодій Моцарта.
У 20-х роках минулого століття гімн у більшості країнах стає офіційною звуковою емблемою держави.
Максим Стріха: Музикознавець Леся Олійник розповіла про музичну тканину гімнів. Гімни ці мають ще й слова. І тут можна простежити певну типологію.
Гімни давніх монархічних держав дуже часто починаються зі звернення до того ж таки монарха. “Боже, борони короля (чи королеву)...” – починається гімн Великої Британії. “Боже, царя храні...” – розпочинався гімн Російської імперії.
Зрозуміло, що республіканський французький гімн “Марсельєза” мав зовсім інший початок: “Вперед, сини Вітчизни...”
Натомість гімни націй, які лишень змагалися за свободу, дуже часто виникали з революційних, як сказали б сьогодні, пісень: чи то з мазурки Домбровського “Ще Польща не загинула, Раз ми живі самі!”, чи дуже схожий на те гімн Хорватії. Всі ці гімни мали ствердити одне: Батьківщина, яку вважали вже завойовники подоланою і похованою, насправді ще жива, ще має сили для подальшого відродження.
Сергій Грабовський: Отже, існувала своя специфіка добору пісень-символів у недержавних націй, а українці у ХІХ і впродовж більшої частини ХХ століття належали саме до таких націй. Тут був відсутній відбір цих символів, так би мовити, “згори”, від влади, і все вирішувало саме громадянське суспільство.
Про перший етап пошуків українцями свого національного музичного символу розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов: Однією з перших пісень, яка виконувала роль національного гімну у Центральній та Східній Україні, від середини ХІХ століття став «Заповіт» Тараса Шевченка. У різний час до нього писали музику Михайло Вербицький, Микола Лисенко та Гордій Гладкий.
1848 року Головна Руська Рада у Львові визнала гімном галицьких українців пісню на слова отця Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим».
Пізніше нарівні з нею виконувалася пісня Юрія Добролюбського «Дай Боже, в добрий час», а на Закарпатті – «Я русин був» Олександра Духновича. Духнович також написав пісню «Подкарпатськії русини», що була офіційним гімном Закарпаття під час його перебування у складі Чехословаччини.
1862 року поет Олександр Кониський написав вірш «Молитва», який починався словами «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Покладений згодом на музику Миколою Лисенком, цей твір став духовним гімном українців. Звучить пісня “Боже великий, єдиний...”
Максим Стріха: Цей гімн і досі лунає під час різних державних урочистостей, ним завершують службу Божу в церквах Київського патріархату, УАПЦ чи у греко-католиків.
Проте загальновизнаним національним гімном прекрасній мелодії Лисенка з дуже добрими віршами Кониського стати завадив, либонь, її християнський характер. Адже не секрет, що Православна Церква на теренах Великої України, м’яко кажучи, прохолодно ставилася в силу свого московського характеру до її визвольних змагань. А відтак загальновизнаний гімн України мусив бути інший.
Сергій Грабовський: Віталій Пономарьов продовжує свою розповідь.
Віталій Пономарьов: Як національний гімн українці, особливо в Галичині і на еміграції в Канаді та у Сполучених Штатах Америки, часто співали пісню Василя Щурата на музику Станіслава Людкевича «За тебе, Україно».
Цю роль виконували також пісня Олександра Грицая на музику Людкевича «Для тебе, Україно, живемо», стрілецька пісня «Ой, у лузі червона калина» та пісня на слова Івана Франка і музику Миколи Лисенка «Вічний революціонер».
Проте найбільшого визнання як один із національних гімнів здобув марш «Не пора...». Слова для нього 1880 року написав двадцятичотирьохлітній Іван Франко, а музику невдовзі створив композитор Денис Січинський.
Звучить пісня “Не пора...”
Максим Стріха: Пісня Івана Франка на музику Січинського “Не пора...” була заборонена за всіх можливих режимів.
Моя покійниця прабабуся навчала мене слів, потай переказуючи, аби я, крий, Боже, не вимовляв їх вголос.
І певним поступом сьогодні можна вважати те, що Віктор Янукович, лідер Партії регіонів, роблячи доповідь на зборах депутатів всіх рівнів цієї ж партії, закінчує свою промову цитатою з Івана Франка: “Нам пора для України жить...” Щоправда, попередніх рядків “Не пора, не пора, не пора москалеві, ляхові служить..” Віктор Федорович не цитував.
Звучить пісня “Не пора...”
Сергій Грабовський: У добу націонал-комунізму та українізації на якийсь час шанс стати українським національним гімном здобув “Інтернаціонал”, текст якого фактично написав (хоч і звалося це перекладом) Микола Вороний.
Ключовим поняттям тексту Вороного було “право”, і, власне, йшлося не стільки про знищення клятих капіталістів, скільки про здобуття свободи трудівниками і ствердження правової держави.
Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску: Вже промінь щастя нам засяв. Не треба прав без обов’язку I обов’язку, що без прав!
Максим Стріха:
Чуєш: сурми заграли! Час розплати настав. В Інтернаціоналі Здобудем людських прав!
Саме так мав всі підстави написати улюблений поет соціаліста Симона Петлюри Микола Вороний.
Звучить “Інтернаціонал”
Сергій Грабовський: Відтоді, як відродження 1920-х років перетворилося на розстріляне, “Інтернаціонал” та українська реальність розійшлися, схоже, раз і назавжди. Зайвим свідченням цього є те, що нам не вдалося знайти у всемогутньому Інтернеті запису пролетарського гімну в його українському варіанті. Японською мовою є, тувинською є, а от українською немає. Навіть на сайті Соцпартії України.
Так само не став українським гімном і офіційний гімн УРСР, написаний на слова Миколи Бажана та Павла Тичини групою композиторів.
Звучить гімн УРСР
Максим Стріха: Хоча й слова цього гімну “Живи, Україно, радянська держава!” дуже часто використовувалися саме українцями, саме в обороні такої крамольної за радянських часів тези, що соціалістична радянська Україна таки є, бодай номінально, суверенною радянською державою, добровільно об’єднаною з іншими в СРСР і такою, що зберігає право з цього СРСР вийти.
А проте ще задовго до гімну “Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла...”, ще навіть до “Інтернаціоналу” народилася пісня, що стала врешті-решт і національним, і державним гімном України.
Віталій Пономарьов: 1862 року київський вчитель та етнограф Павло Чубинський написав на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» вірш, який починався словами: «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Наступного року автор опублікував його у четвертому числі львівського часопису «Мета», видавши за твір Тараса Шевченка.
Того ж року греко-католицький священик села Млинів на Посянні отець Михайло Вербицький поклав слова Чубинського на музику.
Вперше пісня прозвучала на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня 1865 року.
У Російській імперії український національний гімн був заборонений, і тому його співали тільки на нелегальних зібраннях.
З утворенням Української Народної Республіки 1917 року пісня «Ще не вмерла України» стала виконуватися як державний гімн, хоча офіційно у цьому статусі затверджена не була.
Вперше національний гімн «Ще не вмерла України» як державний затвердив Сойм Карпатської України на своєму єдиному засіданні у Хусті 15 березня 1939 року.
У Радянській Україні український національний гімн був заборонений як буржуазно-націоналістичний.
15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України ухвалила указ про Державний гімн України, яким затвердила його у музичній редакції Михайла Вербицького. А 6 березня 2003 року Верховна Рада затвердила вірш Чубинського як текст Державного гімну.
Звучить гімн України “Ще не вмерла України...”
Максим Стріха: Автори українського гімну не були, сказати б, найвідомішими постатями національної історії, але обоє вони були людьми безмежно відданими Україні і великими трудівниками, і гімн їхній був створений за типологією саме гімну нації, що прагне своєї свободи.
І сьогодні національний гімн України в сучасній оркестровці потужній звучить ані трохи не гірше, аніж гімни інших старих європейських націй чи гімни молодших держав світу, бо ж в цьому гімні сконденсовано нашу історію і наше прагнення до свободи.
Звучить гімн України “Ще не вмерла України...”
Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Звучить гімн України “Ще не вмерла України...”
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 23 серпня 2006 року.
Сергій Грабовський: Вітаємо вас!
Перед мікрофоном журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха: Доброго вечора вам, шановні слухачі!
Сергій Грабовський: Кожна держава має свої символи, серед них - і державний гімн. А як було з націями, котрі тривалий час були недержавними?
Леся Олійник: У перекладі з грецької гімн означає „урочиста пісня”.
Як і кожний жанр, гімн має свою історію. Найдревніші його зразки складалися ще в Єгипті та Месопотамії. Але в ті часи це були молитовні піснеспіви ліричного характеру.
У древній Греції гімни виконувалися хором під акомпанемент кіфари і часом супроводжувалися танцями. Одним з їх авторів був Гомер.
Згодом гімни співалися під час релігійних відправ. До наших днів дійшли християнські зразки гімнів кінця третього століття.
Але з кінця 18-го сторіччя призначення гімну поступово змінюється. Він стає урочистою піснею переважно світського змісту.
До слова, український композитор Дмитро Бортнянський став автором однієї з них.
Згадаймо також хор „Славься” з опери Глінки „Іван Сусанін” або знаменитий фінал дев’ятої симфонії Бетховена на вірші Шіллера „Обнімітеся, мільйони”, який став згодом офіційним гімном Євросоюзу.
Під час національно-визвольної боротьби народів гімн вийшов на барикади і зазвучав як революційний символ. Такими стали „Марсельєза” у Франції, „Гімн Гарібальді” в Італії, „Ракоці-марш” в Угорщині, Інтернаціонал П’єра Дегейтера.
Саме цьому жанру випало стати музичним державним стягом. Цікаво, що в багатьох країнах для цього використані мелодії видатних вітчизняних геніїв. Скажімо, в австро-угорському гімні звучить тема з квартету Йозефа Гайдна, а державним символом сучасної Австрії слугує одна з мелодій Моцарта.
У 20-х роках минулого століття гімн у більшості країнах стає офіційною звуковою емблемою держави.
Максим Стріха: Музикознавець Леся Олійник розповіла про музичну тканину гімнів. Гімни ці мають ще й слова. І тут можна простежити певну типологію.
Гімни давніх монархічних держав дуже часто починаються зі звернення до того ж таки монарха. “Боже, борони короля (чи королеву)...” – починається гімн Великої Британії. “Боже, царя храні...” – розпочинався гімн Російської імперії.
Зрозуміло, що республіканський французький гімн “Марсельєза” мав зовсім інший початок: “Вперед, сини Вітчизни...”
Натомість гімни націй, які лишень змагалися за свободу, дуже часто виникали з революційних, як сказали б сьогодні, пісень: чи то з мазурки Домбровського “Ще Польща не загинула, Раз ми живі самі!”, чи дуже схожий на те гімн Хорватії. Всі ці гімни мали ствердити одне: Батьківщина, яку вважали вже завойовники подоланою і похованою, насправді ще жива, ще має сили для подальшого відродження.
Сергій Грабовський: Отже, існувала своя специфіка добору пісень-символів у недержавних націй, а українці у ХІХ і впродовж більшої частини ХХ століття належали саме до таких націй. Тут був відсутній відбір цих символів, так би мовити, “згори”, від влади, і все вирішувало саме громадянське суспільство.
Про перший етап пошуків українцями свого національного музичного символу розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов: Однією з перших пісень, яка виконувала роль національного гімну у Центральній та Східній Україні, від середини ХІХ століття став «Заповіт» Тараса Шевченка. У різний час до нього писали музику Михайло Вербицький, Микола Лисенко та Гордій Гладкий.
Пізніше нарівні з нею виконувалася пісня Юрія Добролюбського «Дай Боже, в добрий час», а на Закарпатті – «Я русин був» Олександра Духновича. Духнович також написав пісню «Подкарпатськії русини», що була офіційним гімном Закарпаття під час його перебування у складі Чехословаччини.
1862 року поет Олександр Кониський написав вірш «Молитва», який починався словами «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Покладений згодом на музику Миколою Лисенком, цей твір став духовним гімном українців. Звучить пісня “Боже великий, єдиний...”
Максим Стріха: Цей гімн і досі лунає під час різних державних урочистостей, ним завершують службу Божу в церквах Київського патріархату, УАПЦ чи у греко-католиків.
Проте загальновизнаним національним гімном прекрасній мелодії Лисенка з дуже добрими віршами Кониського стати завадив, либонь, її християнський характер. Адже не секрет, що Православна Церква на теренах Великої України, м’яко кажучи, прохолодно ставилася в силу свого московського характеру до її визвольних змагань. А відтак загальновизнаний гімн України мусив бути інший.
Сергій Грабовський: Віталій Пономарьов продовжує свою розповідь.
Віталій Пономарьов: Як національний гімн українці, особливо в Галичині і на еміграції в Канаді та у Сполучених Штатах Америки, часто співали пісню Василя Щурата на музику Станіслава Людкевича «За тебе, Україно».
Цю роль виконували також пісня Олександра Грицая на музику Людкевича «Для тебе, Україно, живемо», стрілецька пісня «Ой, у лузі червона калина» та пісня на слова Івана Франка і музику Миколи Лисенка «Вічний революціонер».
Проте найбільшого визнання як один із національних гімнів здобув марш «Не пора...». Слова для нього 1880 року написав двадцятичотирьохлітній Іван Франко, а музику невдовзі створив композитор Денис Січинський.
Звучить пісня “Не пора...”
Максим Стріха: Пісня Івана Франка на музику Січинського “Не пора...” була заборонена за всіх можливих режимів.
Моя покійниця прабабуся навчала мене слів, потай переказуючи, аби я, крий, Боже, не вимовляв їх вголос.
І певним поступом сьогодні можна вважати те, що Віктор Янукович, лідер Партії регіонів, роблячи доповідь на зборах депутатів всіх рівнів цієї ж партії, закінчує свою промову цитатою з Івана Франка: “Нам пора для України жить...” Щоправда, попередніх рядків “Не пора, не пора, не пора москалеві, ляхові служить..” Віктор Федорович не цитував.
Звучить пісня “Не пора...”
Сергій Грабовський: У добу націонал-комунізму та українізації на якийсь час шанс стати українським національним гімном здобув “Інтернаціонал”, текст якого фактично написав (хоч і звалося це перекладом) Микола Вороний.
Ключовим поняттям тексту Вороного було “право”, і, власне, йшлося не стільки про знищення клятих капіталістів, скільки про здобуття свободи трудівниками і ствердження правової держави.
Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску: Вже промінь щастя нам засяв. Не треба прав без обов’язку I обов’язку, що без прав!
Максим Стріха:
Чуєш: сурми заграли! Час розплати настав. В Інтернаціоналі Здобудем людських прав!
Саме так мав всі підстави написати улюблений поет соціаліста Симона Петлюри Микола Вороний.
Звучить “Інтернаціонал”
Сергій Грабовський: Відтоді, як відродження 1920-х років перетворилося на розстріляне, “Інтернаціонал” та українська реальність розійшлися, схоже, раз і назавжди. Зайвим свідченням цього є те, що нам не вдалося знайти у всемогутньому Інтернеті запису пролетарського гімну в його українському варіанті. Японською мовою є, тувинською є, а от українською немає. Навіть на сайті Соцпартії України.
Так само не став українським гімном і офіційний гімн УРСР, написаний на слова Миколи Бажана та Павла Тичини групою композиторів.
Звучить гімн УРСР
Максим Стріха: Хоча й слова цього гімну “Живи, Україно, радянська держава!” дуже часто використовувалися саме українцями, саме в обороні такої крамольної за радянських часів тези, що соціалістична радянська Україна таки є, бодай номінально, суверенною радянською державою, добровільно об’єднаною з іншими в СРСР і такою, що зберігає право з цього СРСР вийти.
А проте ще задовго до гімну “Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла...”, ще навіть до “Інтернаціоналу” народилася пісня, що стала врешті-решт і національним, і державним гімном України.
Віталій Пономарьов: 1862 року київський вчитель та етнограф Павло Чубинський написав на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» вірш, який починався словами: «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Наступного року автор опублікував його у четвертому числі львівського часопису «Мета», видавши за твір Тараса Шевченка.
Того ж року греко-католицький священик села Млинів на Посянні отець Михайло Вербицький поклав слова Чубинського на музику.
Вперше пісня прозвучала на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня 1865 року.
У Російській імперії український національний гімн був заборонений, і тому його співали тільки на нелегальних зібраннях.
З утворенням Української Народної Республіки 1917 року пісня «Ще не вмерла України» стала виконуватися як державний гімн, хоча офіційно у цьому статусі затверджена не була.
Вперше національний гімн «Ще не вмерла України» як державний затвердив Сойм Карпатської України на своєму єдиному засіданні у Хусті 15 березня 1939 року.
У Радянській Україні український національний гімн був заборонений як буржуазно-націоналістичний.
15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України ухвалила указ про Державний гімн України, яким затвердила його у музичній редакції Михайла Вербицького. А 6 березня 2003 року Верховна Рада затвердила вірш Чубинського як текст Державного гімну.
Звучить гімн України “Ще не вмерла України...”
Максим Стріха: Автори українського гімну не були, сказати б, найвідомішими постатями національної історії, але обоє вони були людьми безмежно відданими Україні і великими трудівниками, і гімн їхній був створений за типологією саме гімну нації, що прагне своєї свободи.
І сьогодні національний гімн України в сучасній оркестровці потужній звучить ані трохи не гірше, аніж гімни інших старих європейських націй чи гімни молодших держав світу, бо ж в цьому гімні сконденсовано нашу історію і наше прагнення до свободи.
Звучить гімн України “Ще не вмерла України...”
Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Звучить гімн України “Ще не вмерла України...”
Говорить радіо “Свобода”!
