Кожен дев’ятий інвалід в Україні є інвалідом із психіатричними діагнозами. І
за систему опіки над такими людьми, нездатними відстоювати свої права, ніхто в Україні не відповідає. На цьому наполягає виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю» Раїса Кравченко.
«Це дорослі люди, повнолітні. Вони мають інвалідність внаслідок психічних хвороб. Їм потрібен механізм захисту їхніх прав. Не визначено порядку здійснення опіки органом опіки після того, як людину визнали недієздатною і перед призначенням опікуна. Бо це два різні судові засідання. Буває між цими періодами проміжок значний – декілька місяців. І нікому воно не треба, що він їсть, які він документи підписує, де він живе. Нікому нема ніякого діла. Не визначено Кабінетом Міністрів України, так як повинно бути визначено згідно з 73 статтею Цивільного кодексу, підстав, порядку та розміру оплати опікунам. А повинно бути. Це є для опікунів, коли це стосується дітей», – зауважила Раїса Кравченко.
Домівка – шпиталь
Найстаріша в Україні психіатрична лікарня розташована у Львові. Сто років тому тут було 1100 ліжок. І, як свідчать архівні матеріали, на початку 20 століття за психічно хворими доглядали значно краще, ніж сьогодні.
Десятки будівель серед розкішного парку на Кульпарківській уже давно потребують ремонту, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. Чотири роки не можуть завершити будівництво їдальні. На стаціонарному психіатричному лікуванні у шпиталі перебуває понад 1600 хворих.
Головний лікар Львівської обласної психіатричної лікарні Олександр Фільц каже, що якби хворі перебували у комфортних умовах, у невеличких палатах, мали належну опіку вдома, отримували найсучасніші ліки, то чимало з них були б повноцінними громадянами.
Психічно хворі мають такі ж права, як і усі громадяни. Для них встановлені обмеження щодо працевлаштування, як і в усьому світі. Тим часом, якщо говорити про порушення прав хворих, то ніхто навмисне не шкодить людині, а те, що чимало прав хворих не дотримується, психіатр назвав наслідком загальнодержавної політики.
«Поза тими станами психозу, по суті, психічнохворі повинні мати ті самі права, що й інші люди, якщо, правда, психічна хвороба не призводить до тяжкого слабоумства », – каже Олександр Фільц.
Психічно хворі не отримують належного медичного забезпечення. Ліків закуплено за державні кошти менше від потрібного мінімуму, і вони не є сучасними препаратами. Адже на сьогодні у світі уже з’явились ліки, які дозволяють людині повернутись у сім’ю.
По суті, люди з психічними розладами не мають доступу до всіх сфер життя і навіть, якщо вони не є соціально небезпечними, їх можуть відправити на примусове лікування за рішенням опікуна. Чимало психічнохворих стають жертвами шахраїв і поповнюють число бездомних. Тому шпиталь і стає для них домівкою. Психічнохворі відкинені суспільством, їм мало допомагають громадські організації і церква.
В адвокатській організації «Гармонія і порядок» зауважили, що ніхто у Львові на благодійницьких засадах не займається захистом прав психічнохворих. Самі ж люди майже не звертаються до адвокатів, бо не мають грошей.
Щороку стаціонарне лікування у психіатричному шпиталі проходять понад 10 тисяч хворих, і з кожним роком усе більше галичан страждають від психічних розладів.
Без захисту держави
В Україні немає кому займатися особами із психічними розладами, зауважує
президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів користувачів психіатричної допомоги «ЮЗЕР» Руслан Імереллі. На його думку, законодавчі прогалини, бездіяльність владних органів призводять до того, що люди із психічними розладами залишаються без захисту держави.
«На сьогоднішній день відбуваються такі порушення прав людини, що ви собі навіть уявити не можете. Адже Цивільний кодекс каже: якщо ви дізналися, що людина потребує опіки, то ви повинні повідомити про це в орган опіки та піклування. А далі орган опіки та піклування повинен прийти до вас додому, зробити огляд побутових умов і до призначення опікуна дбати про хворого. Цього на сьогоднішній день в Україні немає», – наголошує Руслан Імереллі.
Легка здобич для шахраїв та цинічних родичів
За браком органів опіки люди із психічними розладами стають легкою здобиччю шахраїв, цинічних родичів. Ті, хто готовий зазіхнути на житло або іншу власність недієздатної людини, без особливих проблем досягають свого. При цьому шахраям навіть вдається уникати формального порушення законів – настільки вони недосконалі.
«Дуже гарні» родичі, як тільки починається процес визнання людини недієздатною, швиденько переписують усі документи про власність на себе, і людина залишається практично без нічого – гола і боса, недієздатна, і її відразу ж кидають в інтернат», – говорить Руслан Імереллі.
Адресна допомога опікунам – вирішення проблеми
Голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич визнає недосконалість законодавства щодо допомоги і дотримання прав людей із психічними розладами. А одним із можливих шляхів вирішення проблеми він вважає надання адресної державної допомоги опікунам, які беруть на себе піклування про таких людей. Адже утримання в інтернаті обходиться державі не дешевше.
«Сім’я, де є людина або дитина з інвалідністю, в тому числі недієздатна, зробить фантастичні речі і позбавить державу від проблем, пов’язаних з утриманням будинку-інтернату персоналу і так далі, на що йдуть шалені кошти в інтернатній системі. Якщо є рідні в тієї людини, то треба державі надати адресну цільову допомогу, в тому числі фінансову тій сімї, щоб вона позбавила державу і дала ефективний варіант допомоги через сім’ю цим людям», – каже Валерій Сушкевич.
Чиновники не йдуть назустріч пропозиціям
Представники громадських організацій з відстоювання прав людей із психічними розладами стверджують також, що у квітні, відповідно до Указу Президента, затвердили Положення про Міністерство соціальної політики. І у ньому немає ефективної системи забезпечення законів щодо опіки над повнолітніми недієздатними.
Зі свого боку, директор Департаменту у справах інвалідів Міністерства соціальної політики Оксана Полякова каже, що така система є, і для людей із психічними розладами уряд робить усе можливе. «У новому положенні є дуже конкретна норма про те, що Міністерство соціальної політики формує програму соціальних послуг вразливим верствам населення. А деталізація, це ж не означає, що якщо не написані ці слова, то міністерство це не буде виконувати», – сказала вона.
Як зазначає правозахисник Руслан Імереллі, загалом у ставленні українців до людей із психічними розладами переважає байдужість. Із таким діагнозом практично неможливо знайти бодай якусь роботу. Руслан Імереллі наголошує: люди із психічними розладами можуть навчатися, працювати, створювати сім'ї. Варто лише надати їм квоти на підприємствах. Як надають їх тим, хто погано чує чи є незрячим. Але чиновники майже не йдуть на це.
за систему опіки над такими людьми, нездатними відстоювати свої права, ніхто в Україні не відповідає. На цьому наполягає виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю» Раїса Кравченко.
«Це дорослі люди, повнолітні. Вони мають інвалідність внаслідок психічних хвороб. Їм потрібен механізм захисту їхніх прав. Не визначено порядку здійснення опіки органом опіки після того, як людину визнали недієздатною і перед призначенням опікуна. Бо це два різні судові засідання. Буває між цими періодами проміжок значний – декілька місяців. І нікому воно не треба, що він їсть, які він документи підписує, де він живе. Нікому нема ніякого діла. Не визначено Кабінетом Міністрів України, так як повинно бути визначено згідно з 73 статтею Цивільного кодексу, підстав, порядку та розміру оплати опікунам. А повинно бути. Це є для опікунів, коли це стосується дітей», – зауважила Раїса Кравченко.
Домівка – шпиталь
Найстаріша в Україні психіатрична лікарня розташована у Львові. Сто років тому тут було 1100 ліжок. І, як свідчать архівні матеріали, на початку 20 століття за психічно хворими доглядали значно краще, ніж сьогодні.
Десятки будівель серед розкішного парку на Кульпарківській уже давно потребують ремонту, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. Чотири роки не можуть завершити будівництво їдальні. На стаціонарному психіатричному лікуванні у шпиталі перебуває понад 1600 хворих.
Головний лікар Львівської обласної психіатричної лікарні Олександр Фільц каже, що якби хворі перебували у комфортних умовах, у невеличких палатах, мали належну опіку вдома, отримували найсучасніші ліки, то чимало з них були б повноцінними громадянами.
Психічно хворі мають такі ж права, як і усі громадяни. Для них встановлені обмеження щодо працевлаштування, як і в усьому світі. Тим часом, якщо говорити про порушення прав хворих, то ніхто навмисне не шкодить людині, а те, що чимало прав хворих не дотримується, психіатр назвав наслідком загальнодержавної політики.
«Поза тими станами психозу, по суті, психічнохворі повинні мати ті самі права, що й інші люди, якщо, правда, психічна хвороба не призводить до тяжкого слабоумства », – каже Олександр Фільц.
Психічно хворі не отримують належного медичного забезпечення. Ліків закуплено за державні кошти менше від потрібного мінімуму, і вони не є сучасними препаратами. Адже на сьогодні у світі уже з’явились ліки, які дозволяють людині повернутись у сім’ю.
По суті, люди з психічними розладами не мають доступу до всіх сфер життя і навіть, якщо вони не є соціально небезпечними, їх можуть відправити на примусове лікування за рішенням опікуна. Чимало психічнохворих стають жертвами шахраїв і поповнюють число бездомних. Тому шпиталь і стає для них домівкою. Психічнохворі відкинені суспільством, їм мало допомагають громадські організації і церква.
В адвокатській організації «Гармонія і порядок» зауважили, що ніхто у Львові на благодійницьких засадах не займається захистом прав психічнохворих. Самі ж люди майже не звертаються до адвокатів, бо не мають грошей.
Щороку стаціонарне лікування у психіатричному шпиталі проходять понад 10 тисяч хворих, і з кожним роком усе більше галичан страждають від психічних розладів.
Без захисту держави
В Україні немає кому займатися особами із психічними розладами, зауважує
президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів користувачів психіатричної допомоги «ЮЗЕР» Руслан Імереллі. На його думку, законодавчі прогалини, бездіяльність владних органів призводять до того, що люди із психічними розладами залишаються без захисту держави.
«На сьогоднішній день відбуваються такі порушення прав людини, що ви собі навіть уявити не можете. Адже Цивільний кодекс каже: якщо ви дізналися, що людина потребує опіки, то ви повинні повідомити про це в орган опіки та піклування. А далі орган опіки та піклування повинен прийти до вас додому, зробити огляд побутових умов і до призначення опікуна дбати про хворого. Цього на сьогоднішній день в Україні немає», – наголошує Руслан Імереллі.
Легка здобич для шахраїв та цинічних родичів
За браком органів опіки люди із психічними розладами стають легкою здобиччю шахраїв, цинічних родичів. Ті, хто готовий зазіхнути на житло або іншу власність недієздатної людини, без особливих проблем досягають свого. При цьому шахраям навіть вдається уникати формального порушення законів – настільки вони недосконалі.
«Дуже гарні» родичі, як тільки починається процес визнання людини недієздатною, швиденько переписують усі документи про власність на себе, і людина залишається практично без нічого – гола і боса, недієздатна, і її відразу ж кидають в інтернат», – говорить Руслан Імереллі.
Адресна допомога опікунам – вирішення проблеми
Голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич визнає недосконалість законодавства щодо допомоги і дотримання прав людей із психічними розладами. А одним із можливих шляхів вирішення проблеми він вважає надання адресної державної допомоги опікунам, які беруть на себе піклування про таких людей. Адже утримання в інтернаті обходиться державі не дешевше.
«Сім’я, де є людина або дитина з інвалідністю, в тому числі недієздатна, зробить фантастичні речі і позбавить державу від проблем, пов’язаних з утриманням будинку-інтернату персоналу і так далі, на що йдуть шалені кошти в інтернатній системі. Якщо є рідні в тієї людини, то треба державі надати адресну цільову допомогу, в тому числі фінансову тій сімї, щоб вона позбавила державу і дала ефективний варіант допомоги через сім’ю цим людям», – каже Валерій Сушкевич.
Чиновники не йдуть назустріч пропозиціям
Представники громадських організацій з відстоювання прав людей із психічними розладами стверджують також, що у квітні, відповідно до Указу Президента, затвердили Положення про Міністерство соціальної політики. І у ньому немає ефективної системи забезпечення законів щодо опіки над повнолітніми недієздатними.
Зі свого боку, директор Департаменту у справах інвалідів Міністерства соціальної політики Оксана Полякова каже, що така система є, і для людей із психічними розладами уряд робить усе можливе. «У новому положенні є дуже конкретна норма про те, що Міністерство соціальної політики формує програму соціальних послуг вразливим верствам населення. А деталізація, це ж не означає, що якщо не написані ці слова, то міністерство це не буде виконувати», – сказала вона.
Як зазначає правозахисник Руслан Імереллі, загалом у ставленні українців до людей із психічними розладами переважає байдужість. Із таким діагнозом практично неможливо знайти бодай якусь роботу. Руслан Імереллі наголошує: люди із психічними розладами можуть навчатися, працювати, створювати сім'ї. Варто лише надати їм квоти на підприємствах. Як надають їх тим, хто погано чує чи є незрячим. Але чиновники майже не йдуть на це.
