Аудіозапис програми:
Київ, 27 червня 2006 року
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
На хвилях радіо “Свобода» щотижнева програма «Свобода совісті» та я, її ведучий Віктор Єленський.
Десять років тому Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Вже трохи підзабулася не лише сама напружена драма тієї червневої ночі, але й над запеклі дискусії навколо питань направду екзестенційних.
“Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями...” – навколо цього положення зламано було чимало списів, і далеко не всі народні обранці погоджувалися із тим, що українська Конституція повинна містити згадку про Бога.
Спочатку за це віддали свої голоси лише 227 депутатів при тому, що конституційні норми повинні ухвалюватися конституційною більшістю, тобто трьомастами голосів.
Наступне голосування – “за” тільки 228. Депутат Попеску, який записав слово “Бог” у цю норму, відмовляється його вилучати. “Якщо комусь не подобається слово Бог, то нехай вносить пропозицію про вилучення цього слова. Я особисто цього робити не буду,” - говорить депутат.
287 голосів, 292, 299... І, нарешті, коли справа доходить до поіменного голосування, конституційне положення, в якому згадується Бог, набирає необхідних 300 голосів.
Згадує тодішній голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції України Михайло Сирота.
Михайло Сирота: Коли ми приймали Конституцію, то один шанований мною чоловік Іван Попеску прийшов і сказав: “Пане Михайле, ті країни, в конституції яких вносилося слово “Бог”, вони отримували позитивний розвиток”.
Тоді ми запропонували депутатському корпусу внести в преамбулу слово “Бог” з великої літери. Було страшенне протистояння. Я змушений був говорити, що, шановні люди, я ж вам не за чорта пропоную проголосувати, а за Бога. І врешті-решт вийшла компромісна, але дуже вдала формула: “Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом, власною совістю, минулими, нинішніми і прийдешніми поколіннями...” Це квінтесенція.
А самої Конституції квінтесенція - прийняття Конституції. Ми її приймали, маючи і Боже благословення, яке має Україна, і ми її з чистими помислами приймали і не для себе, а для майбутніх поколінь і в ім’я минулих поколінь, яким ми теж заборгували.
Я віруюча людина, я вірю в Бога, тому що може для людини, яка вірить в Бога, означати слово “Бог”?
Віктор Єленський: Лідер комуністів Петро Симоненко пригадує, що його партія не пропонувала згадувати Бога в Конституції. Ця згадка, на його думку, не убезпечила Україну від аморальності.
Петро Порошенко: По-перше, ми, комуністи, не пропонували включити ці слова до Конституції, бо якраз Конституція передбачає, що ми світська держава.
По-друге, коли говорять про такі речі, то це дуже відповідальне повинне бути ставлення до таких слів. Бо якраз сприймали і намагаються використовувати цю Конституцію ті, в кого Бога в голові немає. Розікрасти таку державу, зганьбити її авторитет у всьому світі – це якраз і засвідчує, що нічого перед Богом у них, відповідальності, немає.
Віктор Єленський: Отже, лідер комуністів Петро Симоненко проводить непроникний вододіл між “ми” і “вони” і знімає з комуністів будь-яку відповідальність за стан справ у країні.
А Леонід Макарович Кравчук говорить про власне розуміння відповідальності перед Богом, як завжди, красиво.
Леонід Кравчук: Для мене особисто – це перш за все відповідальність за те, що ти робиш, честь, яка є разом з тобою або її немає, це віра в те, що ти робиш, в народ свій, в землю свою, в Бога, який ототожнює всі ці найкращі пориви людської душі. Якщо цього в людини немає, то тут немає про що говорити.
Віктор Єленський: Десять років тому Основний Закон закріпив право кожного в Україні на свободу світогляду і віросповідання, проголосив відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, а також встановив, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
В українській Конституції немає згадки про особливий статус однієї з Церков, як, скажімо, у конституціях Італії, Іспанії, Грузії, Македонії, Вірменії чи Болгарії.
Конституція України також не знає поділу церков на традиційні і нетрадиційні, визнані й невизнані, як, припустимо, в Росії чи Литві.
Чи дійсно релігійні організації України є рівними перед законом? Кореспонденти радіо “Свобода” свідчать, що з цим в країні досі існують проблеми.
От що передає зі Львова Галина Терещук.
Галина Терещук: Дотримання положень Конституції про свободу совісті залежить тільки від людей, які їх реалізують на місцевому рівні. У цьому переконаний єпископ Римо-католицької церкви Мар’ян Бучек.
Він говорить, що в 7 католицьких єпархіях латинського обряду вірним і священнослужителям доводиться стикатися із правовим нігілізмом. Держава, навіть маючи найшляхетніші наміри, реально не завжди в змозі забезпечити кожному свободу совісті.
Єпископ Марян нагадує: виконання цілої низки судових рішень про повернення римо–католикам відчуженого в них майна блокується на місцях. Тільки на Львівщині таких випадків близько десятка. Зокрема, у Хирові, згідно з трьома судовими рішеннями, костел давно вже мали передати римо-католикам, таким є розпорядження і керівників області.
“Але голова села каже, що у нього інші думка. Не може бути інша думка, коли Конституція говорить чітко про права вірних. Якщо хтось проти закону і Конституції, то він підпадає під якийсь параграф прокурора.
Інший випадок - це село Комарно. Костел має бути переданий римо-католикам. Проти сільська греко-католицька громада, яка має 2 храми в селі. Натомість костел зачинений, а вірні РКЦ моляться в каплиці на цвинтарі.
Галина Терещук: Втім, справа не в тому, громадянами якої країни є люди, які збираються разом, щоби славити Бога. Конституція України проголошує право на свободу совісті кожного в Україні сущого.
“Питання свободи совісті дуже добре виписане в Конституції України,” - вважає Григорій Селещук, науковий співробітник Інституту релігій і суспільних наук. Але ці положення не знаходять свого розвитку в українському законодавстві, тому в реальному житті і виникають колізії.
Григорій Селещук: Тлумачення принципу відокремлення держави від церкви і релігійних організацій. Насправді так, як воно подано в Конституції, то дозволяє використовувати різноманітні моделі співпраці відносин між церквою і державою: від антагоністичної до близької співпраці.
Тому,мені видається, що законодавець мав би врахувати ті суспільні відносини, які вже склались в Україні між релігійними організаціями і світськими.
Галина Терещук: На думку Григорія Селещука, забезпечити дотримання, гарантованих Конституцією, прав на свободу віросповідання міг би новий закон про свободу совісті. Однак цей документ повинен би був врахувати побажання і фахових юристів, і релігійних організацій.
Григорій Селещук: Можна спостерігати регіональне законодавство, тобто в певних регіонах домінування тих чи інших віросповідань.
Віктор Єленський: Наявність місцевих релігійних політик є для України реальною проблемою. Місцева влада при цьому схильна підтримувати Церкву, до якої в області належить більшість населення, і є набагато менш уважною до потреб релігійної меншості. Як на Дніпропетровщині, наприклад, звідки веде свій репортаж кореспондент радіо “Свобода” Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Запрошувати православних священиків на офіційні церемонії нині модно. На Дніпропетровщині без них не обходиться майже жодна урочистість.
Перша сесія новообраної міської ради Дніпропетровська розпочалася виступом владики Іринея, Митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом.
Іриней вручив депутатам хрест із Єрусалиму і дав настанови: не сперечатися зі старшими та погоджуватись з думкою більшості.
У секторі у справах релігій обласної держадміністрації вважають появу священнослужителів на подібних церемоніях цілком природною. “Депутати як громадяни можуть запрошувати, кого-завгодно,” — каже завідувач сектору Микола Абраїмов.
Микола Абраїмов: Міська рада й депутати мають право запросити, кого вони вважають за потрібне. Якби приймалось якісь рішення, з якого було б явно видно, що це на користь якоїсь церкви... Але у них є вибір, і вони можуть запросити на свій власний розсуд священика. Паритетність, як мені здається, реалізується повністю.
Юлія Рацибарська: У Дніпропетровській єпархії Української православної церкви Київського gатріархату з ним категорично не згодні.
Керуючий єпархією? владика Адріан заявляє, що влада, навіть нова, «помаранчева», дружить виключно з Московським патріархатом, а місцеві чиновники зволікають з реєстрацією громад церков Київського патріархатe/ Зараз на затвердження чекають 80 статутів таких громад, деякі по десять років.
Молодий священик Церкви Святих Петра й Павла Київського патріархату, В’ячеслав Бружина не пам’ятає, щоб його або його колег запрошували до участі в офіційних заходах. Я поцікавилась його думкою щодо того, чи однаково ставляться можновладці до священиків різних конфесій. Отець
В’ячеслав Бружина: Ні, не однаково. До УПЦ КП держава не дуже ставиться гідно. Більше звертаються до УПЦ МП.
Юлія Рацибарська: Втручанням церкви у політичні питання і діяльність влади не задоволені й самі політики. Принаймні, так вони кажуть.
20-річний Мирослав Грищенко очолює місцеву організацію УНА-УНСО. Він вже майже місяць сидить у наметі перед будівлею міської ради, де триває акція протесту проти «регіональності» російської мови.
Мирослав Грищенко: У нас, на жаль, то є нормальною справою: і листівки в церквах, і так далі й тому подібне. Тобто, церква повністю втручається в політичне життя країни.
Я вважаю, що церква має бути відділена від політики. Зараз дуже багато розколів йде по релігії, тобто Московський патріархат, Київський патріархат. Я вважаю, що в Україні має бути єдина помісна церква, яка має сформуватись з патріотично налаштованих священиків.
Я ходжу в принципі до будь-якого храму, де я відчуваю стан духовної рівноваги. Я вважаю, що Бог є всюди.
Мирослав Грищенко: До речі, Дніпропетровська міська рада попри настанови священиків вже більш, ніж місяць не працює – усе свариться через посади. На урочистості з нагоди Дня Конституції цього року обласна рада чи не вперше запросила служителів церков усіх діючих у регіоні конфесій. Демонструють: ст. 35 Конституції України виконується.
Віктор Єленський: Питання про рівність релігійних організацій перед Законом є одним з ключових (якщо не головним) у справі розвитку конституційних положень про свободу совісті.
У багатьох країнах держава визнає особливий статус однієї чи кількох церков, і цей статус дозволяє їм отримувати державне фінансування чи частку з податків своїх вірним.
В Україні дискусія навколо того, чи повинні Церкви, які вирішально спричинилися до формування культурного обличчя українців, отримати преференції, точиться вже давно.
От що вважає з цього приводу керуючий справами Української православної церкви у єдності з Московським патріархатом архієпископ Митрофан (Юрчук):
Митрофан (Юрчук):
Потрібно визнати, так як, наприклад, в Росії це зробили (записано це в законі про свободу совісті), що існують традиційні віровизнання і решта, такі, які вже пізніше з’явилися.
Віктор Єленський: Речник Української православної церкви Київського патріархату, ігумен Євстратій (Зоря) для більшої наочності пропонує порівняти ситуацію у релігійному середовищі із політичним.
Всі партії рівні перед законом, але далеко не всі переставлені у парламенті. Участь церков у формуванні української культури, у сучасному суспільному житті була і є дуже різною.
Євстратій (Зоря): Було би добре, якби в законодавстві було відображено різну ступінь суспільних пільг тим конфесіям, які за історію довели свою користь для суспільства і для держави і все-таки відрізнялися від тих конфесій, які є новітніми, які поки що тільки декларують користь для суспільства, але на практиці ще не встигли її добре показати.
Віктор Єленський:Лідери протестантських церков визнають, що у сфері свободи совісті Україна досягла серйозних успіхів, релігійні меншини в ній не знають тих гонінь, на які вони наражаються у багатьох країнах пострадянського простору.
Водночас вони не вважають можливим запровадження якогось особливого статусу для будь-якої з Церков.
Говорить голова Всеукраїнського Союзу об’єднань євангельських християн-баптистів В’ячеслава Нестерук.
В’ячеслав Нестерук: Ми живемо в державі, де має бути главенство права і де рівність усіх. Віковічно люди борються за це і того треба триматися.
Віктор Єленський: Керівник секретаріату Верховного архієпископа Львівського Української греко-католицької церкви, отець Олекса Петрів бачить, як можна на ґрунті Конституції України примирити прагнення до свободи совісті для кожного із захистом тотожності нації. Адже крім статті 35, яка проголошує право на свободу совісті, існує ще стаття 11, яка проголошує, що держава сприяє консолідації української нації, розвиткові також і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Олекса Петрів: На підставі цієї статті, не порушуючи рівність перед законом, які закладені в Конституції у ст. 35, держава дозволяє транслювати великі свята, Богослужіння, а також державні свята колись єдиної Київської церкви. Твердження того у розвитку норм ст. 11 Конституції України. Де-факто тут вдалося погодити норми ст. 35 і ст. 11.
Віктор Єленський: Зрештою, всі чи майже всі погоджуються, що стаття про свободу світогляду в українській Конституції закладає надійні підвалини для реального забезпечення цієї свободи. Але це все ж таки лише підвалини. Хай фундаментальні і принципові.
Через 10 років після ухвалення Конституції система державно-церковних відносин, “дорожня карта” забезпечення реальної свободи совісті кожному все ще лишаються книгою з відкритим фіналом.
Це була щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.
До наступного вівторка, шановні радіослухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 27 червня 2006 року
Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!
На хвилях радіо “Свобода» щотижнева програма «Свобода совісті» та я, її ведучий Віктор Єленський.
Десять років тому Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Вже трохи підзабулася не лише сама напружена драма тієї червневої ночі, але й над запеклі дискусії навколо питань направду екзестенційних.
“Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями...” – навколо цього положення зламано було чимало списів, і далеко не всі народні обранці погоджувалися із тим, що українська Конституція повинна містити згадку про Бога.
Спочатку за це віддали свої голоси лише 227 депутатів при тому, що конституційні норми повинні ухвалюватися конституційною більшістю, тобто трьомастами голосів.
Наступне голосування – “за” тільки 228. Депутат Попеску, який записав слово “Бог” у цю норму, відмовляється його вилучати. “Якщо комусь не подобається слово Бог, то нехай вносить пропозицію про вилучення цього слова. Я особисто цього робити не буду,” - говорить депутат.
287 голосів, 292, 299... І, нарешті, коли справа доходить до поіменного голосування, конституційне положення, в якому згадується Бог, набирає необхідних 300 голосів.
Згадує тодішній голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з доопрацювання проекту Конституції України Михайло Сирота.
Михайло Сирота: Коли ми приймали Конституцію, то один шанований мною чоловік Іван Попеску прийшов і сказав: “Пане Михайле, ті країни, в конституції яких вносилося слово “Бог”, вони отримували позитивний розвиток”.
Тоді ми запропонували депутатському корпусу внести в преамбулу слово “Бог” з великої літери. Було страшенне протистояння. Я змушений був говорити, що, шановні люди, я ж вам не за чорта пропоную проголосувати, а за Бога. І врешті-решт вийшла компромісна, але дуже вдала формула: “Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом, власною совістю, минулими, нинішніми і прийдешніми поколіннями...” Це квінтесенція.
А самої Конституції квінтесенція - прийняття Конституції. Ми її приймали, маючи і Боже благословення, яке має Україна, і ми її з чистими помислами приймали і не для себе, а для майбутніх поколінь і в ім’я минулих поколінь, яким ми теж заборгували.
Я віруюча людина, я вірю в Бога, тому що може для людини, яка вірить в Бога, означати слово “Бог”?
Віктор Єленський: Лідер комуністів Петро Симоненко пригадує, що його партія не пропонувала згадувати Бога в Конституції. Ця згадка, на його думку, не убезпечила Україну від аморальності.
Петро Порошенко: По-перше, ми, комуністи, не пропонували включити ці слова до Конституції, бо якраз Конституція передбачає, що ми світська держава.
По-друге, коли говорять про такі речі, то це дуже відповідальне повинне бути ставлення до таких слів. Бо якраз сприймали і намагаються використовувати цю Конституцію ті, в кого Бога в голові немає. Розікрасти таку державу, зганьбити її авторитет у всьому світі – це якраз і засвідчує, що нічого перед Богом у них, відповідальності, немає.
Віктор Єленський: Отже, лідер комуністів Петро Симоненко проводить непроникний вододіл між “ми” і “вони” і знімає з комуністів будь-яку відповідальність за стан справ у країні.
А Леонід Макарович Кравчук говорить про власне розуміння відповідальності перед Богом, як завжди, красиво.
Леонід Кравчук: Для мене особисто – це перш за все відповідальність за те, що ти робиш, честь, яка є разом з тобою або її немає, це віра в те, що ти робиш, в народ свій, в землю свою, в Бога, який ототожнює всі ці найкращі пориви людської душі. Якщо цього в людини немає, то тут немає про що говорити.
Віктор Єленський: Десять років тому Основний Закон закріпив право кожного в Україні на свободу світогляду і віросповідання, проголосив відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, а також встановив, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
В українській Конституції немає згадки про особливий статус однієї з Церков, як, скажімо, у конституціях Італії, Іспанії, Грузії, Македонії, Вірменії чи Болгарії.
Конституція України також не знає поділу церков на традиційні і нетрадиційні, визнані й невизнані, як, припустимо, в Росії чи Литві.
Чи дійсно релігійні організації України є рівними перед законом? Кореспонденти радіо “Свобода” свідчать, що з цим в країні досі існують проблеми.
От що передає зі Львова Галина Терещук.
Галина Терещук: Дотримання положень Конституції про свободу совісті залежить тільки від людей, які їх реалізують на місцевому рівні. У цьому переконаний єпископ Римо-католицької церкви Мар’ян Бучек.
Він говорить, що в 7 католицьких єпархіях латинського обряду вірним і священнослужителям доводиться стикатися із правовим нігілізмом. Держава, навіть маючи найшляхетніші наміри, реально не завжди в змозі забезпечити кожному свободу совісті.
Єпископ Марян нагадує: виконання цілої низки судових рішень про повернення римо–католикам відчуженого в них майна блокується на місцях. Тільки на Львівщині таких випадків близько десятка. Зокрема, у Хирові, згідно з трьома судовими рішеннями, костел давно вже мали передати римо-католикам, таким є розпорядження і керівників області.
“Але голова села каже, що у нього інші думка. Не може бути інша думка, коли Конституція говорить чітко про права вірних. Якщо хтось проти закону і Конституції, то він підпадає під якийсь параграф прокурора.
Інший випадок - це село Комарно. Костел має бути переданий римо-католикам. Проти сільська греко-католицька громада, яка має 2 храми в селі. Натомість костел зачинений, а вірні РКЦ моляться в каплиці на цвинтарі.
Галина Терещук: Втім, справа не в тому, громадянами якої країни є люди, які збираються разом, щоби славити Бога. Конституція України проголошує право на свободу совісті кожного в Україні сущого.
“Питання свободи совісті дуже добре виписане в Конституції України,” - вважає Григорій Селещук, науковий співробітник Інституту релігій і суспільних наук. Але ці положення не знаходять свого розвитку в українському законодавстві, тому в реальному житті і виникають колізії.
Григорій Селещук: Тлумачення принципу відокремлення держави від церкви і релігійних організацій. Насправді так, як воно подано в Конституції, то дозволяє використовувати різноманітні моделі співпраці відносин між церквою і державою: від антагоністичної до близької співпраці.
Тому,мені видається, що законодавець мав би врахувати ті суспільні відносини, які вже склались в Україні між релігійними організаціями і світськими.
Галина Терещук: На думку Григорія Селещука, забезпечити дотримання, гарантованих Конституцією, прав на свободу віросповідання міг би новий закон про свободу совісті. Однак цей документ повинен би був врахувати побажання і фахових юристів, і релігійних організацій.
Григорій Селещук: Можна спостерігати регіональне законодавство, тобто в певних регіонах домінування тих чи інших віросповідань.
Віктор Єленський: Наявність місцевих релігійних політик є для України реальною проблемою. Місцева влада при цьому схильна підтримувати Церкву, до якої в області належить більшість населення, і є набагато менш уважною до потреб релігійної меншості. Як на Дніпропетровщині, наприклад, звідки веде свій репортаж кореспондент радіо “Свобода” Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Запрошувати православних священиків на офіційні церемонії нині модно. На Дніпропетровщині без них не обходиться майже жодна урочистість.
Перша сесія новообраної міської ради Дніпропетровська розпочалася виступом владики Іринея, Митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом.
Іриней вручив депутатам хрест із Єрусалиму і дав настанови: не сперечатися зі старшими та погоджуватись з думкою більшості.
У секторі у справах релігій обласної держадміністрації вважають появу священнослужителів на подібних церемоніях цілком природною. “Депутати як громадяни можуть запрошувати, кого-завгодно,” — каже завідувач сектору Микола Абраїмов.
Микола Абраїмов: Міська рада й депутати мають право запросити, кого вони вважають за потрібне. Якби приймалось якісь рішення, з якого було б явно видно, що це на користь якоїсь церкви... Але у них є вибір, і вони можуть запросити на свій власний розсуд священика. Паритетність, як мені здається, реалізується повністю.
Юлія Рацибарська: У Дніпропетровській єпархії Української православної церкви Київського gатріархату з ним категорично не згодні.
Керуючий єпархією? владика Адріан заявляє, що влада, навіть нова, «помаранчева», дружить виключно з Московським патріархатом, а місцеві чиновники зволікають з реєстрацією громад церков Київського патріархатe/ Зараз на затвердження чекають 80 статутів таких громад, деякі по десять років.
Молодий священик Церкви Святих Петра й Павла Київського патріархату, В’ячеслав Бружина не пам’ятає, щоб його або його колег запрошували до участі в офіційних заходах. Я поцікавилась його думкою щодо того, чи однаково ставляться можновладці до священиків різних конфесій. Отець
В’ячеслав Бружина: Ні, не однаково. До УПЦ КП держава не дуже ставиться гідно. Більше звертаються до УПЦ МП.
Юлія Рацибарська: Втручанням церкви у політичні питання і діяльність влади не задоволені й самі політики. Принаймні, так вони кажуть.
20-річний Мирослав Грищенко очолює місцеву організацію УНА-УНСО. Він вже майже місяць сидить у наметі перед будівлею міської ради, де триває акція протесту проти «регіональності» російської мови.
Мирослав Грищенко: У нас, на жаль, то є нормальною справою: і листівки в церквах, і так далі й тому подібне. Тобто, церква повністю втручається в політичне життя країни.
Я вважаю, що церква має бути відділена від політики. Зараз дуже багато розколів йде по релігії, тобто Московський патріархат, Київський патріархат. Я вважаю, що в Україні має бути єдина помісна церква, яка має сформуватись з патріотично налаштованих священиків.
Я ходжу в принципі до будь-якого храму, де я відчуваю стан духовної рівноваги. Я вважаю, що Бог є всюди.
Мирослав Грищенко: До речі, Дніпропетровська міська рада попри настанови священиків вже більш, ніж місяць не працює – усе свариться через посади. На урочистості з нагоди Дня Конституції цього року обласна рада чи не вперше запросила служителів церков усіх діючих у регіоні конфесій. Демонструють: ст. 35 Конституції України виконується.
Віктор Єленський: Питання про рівність релігійних організацій перед Законом є одним з ключових (якщо не головним) у справі розвитку конституційних положень про свободу совісті.
У багатьох країнах держава визнає особливий статус однієї чи кількох церков, і цей статус дозволяє їм отримувати державне фінансування чи частку з податків своїх вірним.
В Україні дискусія навколо того, чи повинні Церкви, які вирішально спричинилися до формування культурного обличчя українців, отримати преференції, точиться вже давно.
От що вважає з цього приводу керуючий справами Української православної церкви у єдності з Московським патріархатом архієпископ Митрофан (Юрчук):
Митрофан (Юрчук):
Потрібно визнати, так як, наприклад, в Росії це зробили (записано це в законі про свободу совісті), що існують традиційні віровизнання і решта, такі, які вже пізніше з’явилися.
Віктор Єленський: Речник Української православної церкви Київського патріархату, ігумен Євстратій (Зоря) для більшої наочності пропонує порівняти ситуацію у релігійному середовищі із політичним.
Всі партії рівні перед законом, але далеко не всі переставлені у парламенті. Участь церков у формуванні української культури, у сучасному суспільному житті була і є дуже різною.
Євстратій (Зоря): Було би добре, якби в законодавстві було відображено різну ступінь суспільних пільг тим конфесіям, які за історію довели свою користь для суспільства і для держави і все-таки відрізнялися від тих конфесій, які є новітніми, які поки що тільки декларують користь для суспільства, але на практиці ще не встигли її добре показати.
Віктор Єленський:Лідери протестантських церков визнають, що у сфері свободи совісті Україна досягла серйозних успіхів, релігійні меншини в ній не знають тих гонінь, на які вони наражаються у багатьох країнах пострадянського простору.
Водночас вони не вважають можливим запровадження якогось особливого статусу для будь-якої з Церков.
Говорить голова Всеукраїнського Союзу об’єднань євангельських християн-баптистів В’ячеслава Нестерук.
В’ячеслав Нестерук: Ми живемо в державі, де має бути главенство права і де рівність усіх. Віковічно люди борються за це і того треба триматися.
Віктор Єленський: Керівник секретаріату Верховного архієпископа Львівського Української греко-католицької церкви, отець Олекса Петрів бачить, як можна на ґрунті Конституції України примирити прагнення до свободи совісті для кожного із захистом тотожності нації. Адже крім статті 35, яка проголошує право на свободу совісті, існує ще стаття 11, яка проголошує, що держава сприяє консолідації української нації, розвиткові також і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Олекса Петрів: На підставі цієї статті, не порушуючи рівність перед законом, які закладені в Конституції у ст. 35, держава дозволяє транслювати великі свята, Богослужіння, а також державні свята колись єдиної Київської церкви. Твердження того у розвитку норм ст. 11 Конституції України. Де-факто тут вдалося погодити норми ст. 35 і ст. 11.
Віктор Єленський: Зрештою, всі чи майже всі погоджуються, що стаття про свободу світогляду в українській Конституції закладає надійні підвалини для реального забезпечення цієї свободи. Але це все ж таки лише підвалини. Хай фундаментальні і принципові.
Через 10 років після ухвалення Конституції система державно-церковних відносин, “дорожня карта” забезпечення реальної свободи совісті кожному все ще лишаються книгою з відкритим фіналом.
Це була щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.
До наступного вівторка, шановні радіослухачі!
Говорить радіо “Свобода”!