Аудіозапис програми:
Київ, 7 червня 2006 року.
Сергій Грабовський: І знову цього вечора з вами ми – журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха: Доброго вам вечора, шановні слухачі!
Бахчисарай - Площа перед Ханським палацем. З літографії Карло Боссолі, 1856.
Сергій Грабовський: Часом події сивої давнини стають приводом для збурення сьогоднішніх політичних пристрастей.
Максим Стріха: Кючук-Кайнарджийська мирна угода, яка стосувалася подій другої половини 18-го століття, нещодавно, як відомо, була використана частиною депутатів російської Державної думи для висування територіальних претензій до України.
Отож спробуємо зануритися у глибину століть і подивитися, що ж то була за угода, яким був її зміст та контекст подій навколо неї.
Сергій Грабовський: І найперше для історичної довідки надамо слово нашому колезі Віталю Пономарьову
Віталій Пономарьов: 1768 року між Османською та Російською імперіями розпочалася чергова війна, яка тривала упродовж шести років і завершилася 1774 року.
10 липня у військовому таборі біля села Кючук-Кайнарджі неподалік міста Силістрія (нині – територія Болгарії) був підписаний російсько-турецький договір про «Вічний мир».
За його умовами, до Російської імперії відійшли українські землі між Південним Бугом і Дніпром аж до чорноморського узбережжя, а також Велика і Мала Кабарда.
Туреччина зобов’язалася забезпечити на своїй території дотримання релігійних прав християн. Російським торговим кораблям ґарантувалися безперешкодне плавання Дунаєм і Чорним морем та вільний прохід через протоки Босфор і Дарданелли.
Сторони визнали незалежність Кримського ханства, яке перед тим упродовж трьох століть перебувало під турецьким протекторатом.
Росія зобов’язалася вивести з Криму своє військо, що вторглося на територію півострова у середині липня 1771 року. Проте завдяки фортецям Кінбурн, Єнікале, Азов та Керч, які відійшли до Російської імперії, вона зберегла військовий контроль над Кримом і після виведення звідти своєї армії.
Сергій Грабовський: До цього можна додати, що Росія дуже вдало скористалася тим, що хан Селім-Ґирей ІІІ із головним кримськотатарським військом у цей час воював на Дунаї з першою російською армією.
Командувач другої російської армії князь Долгоруков вдерся до Криму. Військо Долгорукова спустошувало територію, як за тридцять років перед тим військо фельдмаршала Мініха. Ці спустошення, власне, геноцид, стали однією з головних причин того, чому частина кримськотатарської еліти на чолі з Шахін-Ґиреєм присягнула на вірність Російській імперії.
І хоча після підписання миру у Криму одразу спалахнуло народне повстання проти окупантів, розкол серед еліти дався взнаки. Тим більше, що безпосередньо на півострові, всупереч угоді, залишилося чимало російських військ під виглядом охорони петербурзького посланника при Бахчисарайському дворі. І ці війська активно підтримували московських ставлеників.
Говорить народний депутат України Рефат Чубаров.
Рефат Чубаров: Це був перший крок з боку Росії щодо анексії в подальшому всіх територій Кримського ханства.
Після 1774 року у Кримському ханстві сформувалася дуже потужна так звана промосковська партія, і почалися активні дії щодо дезінтеграції взагалі влади в Кримському ханстві. Однією із таких акцій щодо дестабілізації ситуації були дії, направлені на примусовий вивід християнського населення з території Криму. В 1778 році були виведені греки, які з давніх часів проживали на території Кримського ханства, а також вірмени.
Ті люди, які жили тоді (я маю на увазі з числа християн), не хотіли покидати Крим. Багато з них навмисне приймали іслам для того, щоб залишитися в Криму. Але тим не менше переважна їх частина була виведена з Криму. Це для того, щоб продемонструвати світові, що, мовляв, в Криму є такі обмеження прав християнського населення.
Хоча, ще раз повторююсь, вони там жили століттями і відчували себе достатньо комфортно, оскільки багато, в тому числі і посад на державному рівні в тодішньому розумінні, займалося представниками грецького або вірменського населення. Я вже не кажу про економіку.
Отже, Росія робила все для того, щоб підготувати умови для захоплення Криму.
В 1783 році вже Кримське ханство було доведене до такого стану, що Росія ввела свої війська, і таким чином Крим був анексований Росією.
І вже в 1791 році після чергової війни між Росією і Османською імперією був підписаний так званий Ясський договір, згідно якого вже Туреччина визнавала входження Криму до складу Російської імперії.
Отже, можемо говорити про те, що тодішня дипломатія російська, підписуючи мирні договори, які були нібито направлені на користь третіх держав (тут я маю на увазі Кримського ханства), тим не менше вона розглядала ці мирні договори як прелюдію до своєї послідуючої такої анексіоністської політики.
Максим Стріха: Кючук-Кайнарджийський мир мав для України ще один поважний наслідок. Коли зникла пряма військова загроза з півдня, вже наступного, 1775, року Катерина Друга ліквідувала й Запорізьку Січ.
Сергій Грабовський: Те, що робили російські вельможі у загарбаному імперією Криму, дуже нагадувало “дерибан” 1990-х років, коли зграї майбутніх олігархів шматували колишню радянську державну власність.
Справа в тому, що у Кримському ханаті існувало понад 10 форм землеволодіння та землекористування, які спліталися у дуже складне мереживо, накладаючись одна на одну. При цьому селяни були особисто вільні, а рабство існувало у формі релікту, не охоплюючи й одного відсотку населення півострова.
Після анексії Криму російська знать не зважала на чинну систему землеволодіння, загарбуючи землі, на яких споконвіку працювали селяни, – разом з цілими селами.
Князь Потьомкін одержав 13 тисяч десятин у Байдарській долині. Граф Безбородько одержав 18 тисяч десятин, контр-адмірал Ушаков 8 тисяч. Великі ділянки одержали царські фрейліни, улюбленці і улюблениці, інша наближена до двору публіка.
Наче й вільні татарські селяни змушені були звикати до панщини, коли навесні й восени доводилося працювати на поміщика ледь не щодня.
І ще один момент.
Уже в перші місяці окупації непоправний збиток був завданий кримській природі. Ліс рубали без розбору. Навколо теперішнього Севастополя і на території самого міста росли високі й густі ліси. Вони були вирубані для побудови кораблів та розбудови самого міста.
Але рубали, за свідченням сучасників, не тільки задля якихось стратегічних цілей і не тільки близ Севастополя, а й просто так, на дрова чи щоб зробити похідні меблі. Знищені були велетенські яблуневі, горіхові, грушеві дерева. А тим часом виростити дерево у Криму – це справа більш складна, ніж у центральній Росії.
Отож приєднання Кримського ханату до Російської імперії спричинило, крім соціальної, і першу екологічну катастрофу на півострові.
Ось таку цивілізацію принесла Російська імперія до Криму.
Максим Стріха: А тим часом офіційна імперська пропаганда говорила про цивілізацію і благоденствіє, які принесла Росія в начебто дикий до того Крим.
Вінцем цих цивілізаційних зусиль стала відома мандрівка на Південь імператриці Катерини Другої.
Начебто вже давно нікому не треба доводити, що завойовувався Крим не для блага його місцевих мешканців, а й проте і досі в ідеологічних побудовах різноманітних прихильників російської ідеї в Криму ця ідеологема живе і процвітає.
Сергій Грабовський: Як же оцінити спробу депутатів російської Думи висунути до України територіальні претензії на основі Кючук-Кайнарджийської угоди?
Перед мікрофоном політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв: Як відомо студентам юридичних факультетів, у будь-якому договорі є об’єкт і суб’єкт. Суб’єкт – це ті сторони, що укладають угоду. Об’єкт – це те, про що укладають угоду. Її, так би мовити, предмет.
Суб’єктами угоди були Російська імперія і Османська імперія. Чи можна поставити знак тотожності між Російською імперією і нинішньою РФ? Фізично можна, але чи схоче нинішня Росія сплачувати борги царського уряду? А вони нині зіставні зі знаменитими скарбами Полуботка, адже за майже 100 років відсотки збільшилися страшенно.
Керівництво нинішньої Турецької Республіки всіляко відхрещується (якщо такий вираз можна застосувати до мусульман) від Османської імперії, заявляючи, що нинішня Туреччина є новою державою, що не відповідає за злочини османських режимів, зокрема, геноцид вірменського народу та пригноблення Балкан. Турецька сторона наполягла, щоб у тій таки Болгарії правління Стамбулу називалося османським, а не турецьким ігом.
Отже, суб’єктів угоди більше немає.
Проте головне – це об’єкт.
Об’єктом Кючук-Кайнарджийської угоди була держава, що називалася Кримським ханатом. Вона не була частиною Османської імперії як комуністична васальна Болгарія не була частиною Радянського Союзу.
Ба більше, кримська династія ханів Ґиреїв мала велику харизму в тюркському світі через свою причетність до дуже шанованого у цьому світі хана Ченгіза. Ґиреї були Чингізидами.
У договорі 1774 року ніде не йшлося, що ця держава має припинити своє існування і стати частиною території Росії. Однак саме це зробив Петербург у 1783 році, скасувавши державність Кримського ханату і приєднавши Крим до Росії.
Отже, Крим увійшов до складу Російської імперії не завдяки Кючук-Кайнарджийській угоді, а всупереч їй.
Тепер для того, щоби Кючук-Кайнарджийська угода мала бодай якесь реальне значення, необхідно відродити Російську імперію, Османську імперію, а головне – перетворити нинішню АРК на Кримський ханат з династією Ґиреїв на чолі.
Між іншим останній представник цієї династії, відносно молодий чоловік, вихованець Оксфорду, мешкає у Британії.
Максим Стріха: Російські депутати вкотре виявили своє абсолютне невігластво. Але, що дуже цікаво, мало хто і в Україні помітив це.
З коментарів українських політиків, скільки я бачив, здається, лишень Анатолій Матвієнко звернув увагу на те, що Кючук-Кайнарджийська угода формально проголошувала лишень скасування васальної залежності Криму від Стамбулу, а зовсім не інкорпорацію Кримського ханату в склад Російської імперії.
І все ж на якийсь спосіб свій російські депутати були таки праві, бо ж, підписуючи Кючук-Кайнарджийську угоду, Російська імперія, російські дипломати, російські чиновники, очевидно, вже мали на увазі те, що сталося через 9 років, а саме те, що угода ця не більше, як папірець, скріплений підписами і красивими печатками, але цей папірець дає нагоду шляхом підкупу еліт, шляхом застрашування, шляхом військового тиску зруйнувати найцікавіший, мабуть, найбільш вестернізований фрагмент мусульманського світу з своєю дуже розвиненою культурою.
Вже говорилося про те, що принесла ця інкорпорація Кримові. Та й врешті-решт кожен, хто сьогодні відвідає палац кримських ханів, витвір високої цивілізації, який по-своєму не поступається європейським “версалям”, а, можливо, їх випереджає своїм смаком, органічністю, поєднанням з навколишньою природою, неодмінно запитає: а що було тут потім?
А потім тут був прихисток для інвалідної команди, коли всі ці прекрасні кладовища Ґиреїв, мінарети, палати знищувалися, коли все це занепадало. І лишень О.С.Пушкін надихався “Фонтаном сліз” для творення своєї справді безсмертної поеми.
Відтак йдеться навіть не про формальний зміст Кючук-Кайнарджийської угоди, а йдеться про абсолютно різні парадигми розвитку: імперську, за якою Росія має право нести благо всім народам світу незалежно від того, прагнуть вони чи ні; і нормальна, європейська, демократична, за якою кожен народ має право вирішувати, як йому жити далі.
Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 7 червня 2006 року.
Сергій Грабовський: І знову цього вечора з вами ми – журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха: Доброго вам вечора, шановні слухачі!
Бахчисарай - Площа перед Ханським палацем. З літографії Карло Боссолі, 1856.Максим Стріха: Кючук-Кайнарджийська мирна угода, яка стосувалася подій другої половини 18-го століття, нещодавно, як відомо, була використана частиною депутатів російської Державної думи для висування територіальних претензій до України.
Отож спробуємо зануритися у глибину століть і подивитися, що ж то була за угода, яким був її зміст та контекст подій навколо неї.
Сергій Грабовський: І найперше для історичної довідки надамо слово нашому колезі Віталю Пономарьову
Віталій Пономарьов: 1768 року між Османською та Російською імперіями розпочалася чергова війна, яка тривала упродовж шести років і завершилася 1774 року.
10 липня у військовому таборі біля села Кючук-Кайнарджі неподалік міста Силістрія (нині – територія Болгарії) був підписаний російсько-турецький договір про «Вічний мир».
За його умовами, до Російської імперії відійшли українські землі між Південним Бугом і Дніпром аж до чорноморського узбережжя, а також Велика і Мала Кабарда.
Туреччина зобов’язалася забезпечити на своїй території дотримання релігійних прав християн. Російським торговим кораблям ґарантувалися безперешкодне плавання Дунаєм і Чорним морем та вільний прохід через протоки Босфор і Дарданелли.
Сторони визнали незалежність Кримського ханства, яке перед тим упродовж трьох століть перебувало під турецьким протекторатом.
Росія зобов’язалася вивести з Криму своє військо, що вторглося на територію півострова у середині липня 1771 року. Проте завдяки фортецям Кінбурн, Єнікале, Азов та Керч, які відійшли до Російської імперії, вона зберегла військовий контроль над Кримом і після виведення звідти своєї армії.
Сергій Грабовський: До цього можна додати, що Росія дуже вдало скористалася тим, що хан Селім-Ґирей ІІІ із головним кримськотатарським військом у цей час воював на Дунаї з першою російською армією.
Командувач другої російської армії князь Долгоруков вдерся до Криму. Військо Долгорукова спустошувало територію, як за тридцять років перед тим військо фельдмаршала Мініха. Ці спустошення, власне, геноцид, стали однією з головних причин того, чому частина кримськотатарської еліти на чолі з Шахін-Ґиреєм присягнула на вірність Російській імперії.
І хоча після підписання миру у Криму одразу спалахнуло народне повстання проти окупантів, розкол серед еліти дався взнаки. Тим більше, що безпосередньо на півострові, всупереч угоді, залишилося чимало російських військ під виглядом охорони петербурзького посланника при Бахчисарайському дворі. І ці війська активно підтримували московських ставлеників.
Говорить народний депутат України Рефат Чубаров.
Рефат Чубаров: Це був перший крок з боку Росії щодо анексії в подальшому всіх територій Кримського ханства.
Після 1774 року у Кримському ханстві сформувалася дуже потужна так звана промосковська партія, і почалися активні дії щодо дезінтеграції взагалі влади в Кримському ханстві. Однією із таких акцій щодо дестабілізації ситуації були дії, направлені на примусовий вивід християнського населення з території Криму. В 1778 році були виведені греки, які з давніх часів проживали на території Кримського ханства, а також вірмени.
Ті люди, які жили тоді (я маю на увазі з числа християн), не хотіли покидати Крим. Багато з них навмисне приймали іслам для того, щоб залишитися в Криму. Але тим не менше переважна їх частина була виведена з Криму. Це для того, щоб продемонструвати світові, що, мовляв, в Криму є такі обмеження прав християнського населення.
Хоча, ще раз повторююсь, вони там жили століттями і відчували себе достатньо комфортно, оскільки багато, в тому числі і посад на державному рівні в тодішньому розумінні, займалося представниками грецького або вірменського населення. Я вже не кажу про економіку.
Отже, Росія робила все для того, щоб підготувати умови для захоплення Криму.
В 1783 році вже Кримське ханство було доведене до такого стану, що Росія ввела свої війська, і таким чином Крим був анексований Росією.
І вже в 1791 році після чергової війни між Росією і Османською імперією був підписаний так званий Ясський договір, згідно якого вже Туреччина визнавала входження Криму до складу Російської імперії.
Отже, можемо говорити про те, що тодішня дипломатія російська, підписуючи мирні договори, які були нібито направлені на користь третіх держав (тут я маю на увазі Кримського ханства), тим не менше вона розглядала ці мирні договори як прелюдію до своєї послідуючої такої анексіоністської політики.
Максим Стріха: Кючук-Кайнарджийський мир мав для України ще один поважний наслідок. Коли зникла пряма військова загроза з півдня, вже наступного, 1775, року Катерина Друга ліквідувала й Запорізьку Січ.
Сергій Грабовський: Те, що робили російські вельможі у загарбаному імперією Криму, дуже нагадувало “дерибан” 1990-х років, коли зграї майбутніх олігархів шматували колишню радянську державну власність.
Справа в тому, що у Кримському ханаті існувало понад 10 форм землеволодіння та землекористування, які спліталися у дуже складне мереживо, накладаючись одна на одну. При цьому селяни були особисто вільні, а рабство існувало у формі релікту, не охоплюючи й одного відсотку населення півострова.
Після анексії Криму російська знать не зважала на чинну систему землеволодіння, загарбуючи землі, на яких споконвіку працювали селяни, – разом з цілими селами.
Князь Потьомкін одержав 13 тисяч десятин у Байдарській долині. Граф Безбородько одержав 18 тисяч десятин, контр-адмірал Ушаков 8 тисяч. Великі ділянки одержали царські фрейліни, улюбленці і улюблениці, інша наближена до двору публіка.
Наче й вільні татарські селяни змушені були звикати до панщини, коли навесні й восени доводилося працювати на поміщика ледь не щодня.
І ще один момент.
Уже в перші місяці окупації непоправний збиток був завданий кримській природі. Ліс рубали без розбору. Навколо теперішнього Севастополя і на території самого міста росли високі й густі ліси. Вони були вирубані для побудови кораблів та розбудови самого міста.
Але рубали, за свідченням сучасників, не тільки задля якихось стратегічних цілей і не тільки близ Севастополя, а й просто так, на дрова чи щоб зробити похідні меблі. Знищені були велетенські яблуневі, горіхові, грушеві дерева. А тим часом виростити дерево у Криму – це справа більш складна, ніж у центральній Росії.
Отож приєднання Кримського ханату до Російської імперії спричинило, крім соціальної, і першу екологічну катастрофу на півострові.
Ось таку цивілізацію принесла Російська імперія до Криму.
Максим Стріха: А тим часом офіційна імперська пропаганда говорила про цивілізацію і благоденствіє, які принесла Росія в начебто дикий до того Крим.
Вінцем цих цивілізаційних зусиль стала відома мандрівка на Південь імператриці Катерини Другої.
Начебто вже давно нікому не треба доводити, що завойовувався Крим не для блага його місцевих мешканців, а й проте і досі в ідеологічних побудовах різноманітних прихильників російської ідеї в Криму ця ідеологема живе і процвітає.
Сергій Грабовський: Як же оцінити спробу депутатів російської Думи висунути до України територіальні претензії на основі Кючук-Кайнарджийської угоди?
Перед мікрофоном політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв: Як відомо студентам юридичних факультетів, у будь-якому договорі є об’єкт і суб’єкт. Суб’єкт – це ті сторони, що укладають угоду. Об’єкт – це те, про що укладають угоду. Її, так би мовити, предмет.
Суб’єктами угоди були Російська імперія і Османська імперія. Чи можна поставити знак тотожності між Російською імперією і нинішньою РФ? Фізично можна, але чи схоче нинішня Росія сплачувати борги царського уряду? А вони нині зіставні зі знаменитими скарбами Полуботка, адже за майже 100 років відсотки збільшилися страшенно.
Керівництво нинішньої Турецької Республіки всіляко відхрещується (якщо такий вираз можна застосувати до мусульман) від Османської імперії, заявляючи, що нинішня Туреччина є новою державою, що не відповідає за злочини османських режимів, зокрема, геноцид вірменського народу та пригноблення Балкан. Турецька сторона наполягла, щоб у тій таки Болгарії правління Стамбулу називалося османським, а не турецьким ігом.
Отже, суб’єктів угоди більше немає.
Проте головне – це об’єкт.
Об’єктом Кючук-Кайнарджийської угоди була держава, що називалася Кримським ханатом. Вона не була частиною Османської імперії як комуністична васальна Болгарія не була частиною Радянського Союзу.
Ба більше, кримська династія ханів Ґиреїв мала велику харизму в тюркському світі через свою причетність до дуже шанованого у цьому світі хана Ченгіза. Ґиреї були Чингізидами.
У договорі 1774 року ніде не йшлося, що ця держава має припинити своє існування і стати частиною території Росії. Однак саме це зробив Петербург у 1783 році, скасувавши державність Кримського ханату і приєднавши Крим до Росії.
Отже, Крим увійшов до складу Російської імперії не завдяки Кючук-Кайнарджийській угоді, а всупереч їй.
Тепер для того, щоби Кючук-Кайнарджийська угода мала бодай якесь реальне значення, необхідно відродити Російську імперію, Османську імперію, а головне – перетворити нинішню АРК на Кримський ханат з династією Ґиреїв на чолі.
Між іншим останній представник цієї династії, відносно молодий чоловік, вихованець Оксфорду, мешкає у Британії.
Максим Стріха: Російські депутати вкотре виявили своє абсолютне невігластво. Але, що дуже цікаво, мало хто і в Україні помітив це.
З коментарів українських політиків, скільки я бачив, здається, лишень Анатолій Матвієнко звернув увагу на те, що Кючук-Кайнарджийська угода формально проголошувала лишень скасування васальної залежності Криму від Стамбулу, а зовсім не інкорпорацію Кримського ханату в склад Російської імперії.
І все ж на якийсь спосіб свій російські депутати були таки праві, бо ж, підписуючи Кючук-Кайнарджийську угоду, Російська імперія, російські дипломати, російські чиновники, очевидно, вже мали на увазі те, що сталося через 9 років, а саме те, що угода ця не більше, як папірець, скріплений підписами і красивими печатками, але цей папірець дає нагоду шляхом підкупу еліт, шляхом застрашування, шляхом військового тиску зруйнувати найцікавіший, мабуть, найбільш вестернізований фрагмент мусульманського світу з своєю дуже розвиненою культурою.
Вже говорилося про те, що принесла ця інкорпорація Кримові. Та й врешті-решт кожен, хто сьогодні відвідає палац кримських ханів, витвір високої цивілізації, який по-своєму не поступається європейським “версалям”, а, можливо, їх випереджає своїм смаком, органічністю, поєднанням з навколишньою природою, неодмінно запитає: а що було тут потім?
А потім тут був прихисток для інвалідної команди, коли всі ці прекрасні кладовища Ґиреїв, мінарети, палати знищувалися, коли все це занепадало. І лишень О.С.Пушкін надихався “Фонтаном сліз” для творення своєї справді безсмертної поеми.
Відтак йдеться навіть не про формальний зміст Кючук-Кайнарджийської угоди, а йдеться про абсолютно різні парадигми розвитку: імперську, за якою Росія має право нести благо всім народам світу незалежно від того, прагнуть вони чи ні; і нормальна, європейська, демократична, за якою кожен народ має право вирішувати, як йому жити далі.
Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
