Аудіозапис програми:
Київ, 2 червня 2006 року.
Колиска в українській хаті
Надія Степула: У давніх віках згубилося авторство першої в світі колискової. Але слова й мелодії цих дивовижно теплих і ніжних пісень дійшли з глибин часів до днів нинішніх. І вони звучать! Як певний ключ, котрим відмикається дитинство. А, може, колискові – то своєрідний код народу?
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Про феномен української колискової новий випуск “Вимірів життя”.
Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі “Свободи”! З вами автор і ведуча Надія Степула.
Дослідники українського фольклору зафіксували побутування до півмільйона зразків народної творчості. Серед них немало і колискових, які ще називають колисанками або ж поезіями жанру “Люлі-люлі, баю-бай”.
Через пісні, співані при колисці, які звучать, мов замовляння і ніби молитва водночас, очевидно, передавався код роду. Адже куди б не їхали українці, за якими далекими морями і океанами вони б не шукали свою долю, скрізь колискові були разом з ними.
Окрім фольклорних, побутує безліч колискових літературних. Класикою стали “Ой люлі-люлі, моя дитино” Тараса Шевченка, колискові Лесі Українки, Кирила Стеценка, Якова Щоголіва, “Над колискою” Степана Руданського, збірка поезій Петра Карманського, “Пісня молодиці над колискою першого сина” Мусія Кононенка та багатьох інших.
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Колискову власного авторства співав маленькому Володі Івасюку його батько. Майже кожний український письменник має у своєму доробку одну колискову. Досить переглянути поетичні збірки кількох десятиліть. Ще не всі ті твори покладені на музику, можна очікувати нових пісень.
Тим часом кожна мати співає колискову, яку знає з дитинства або яку вдалося якось почути.
Коли актриса Львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Леся Бонковська співала колискові своєму синові, то він під них не засинав, а уважно слухав. Адже мама йому співала колискові оригінальні. Це був справжній концерт для сина перед сном. Музику написав батько, композитор Юрко Саєнко. Так і з’явилась касета для дітей «Ноктюрн для сина».
Із Лесею Бонковською спілкувалася Галя Терещук.
Галина Терещук: Хіба під таку колискову заснеш, коли уявляєш і котика, який вкрав шматочок сала, та ще й - мед. Музику Юрко Саєнко писав на старі народні тексти, але поетичні та образні.
Леся Бонковська:Тексти надзвичайно духовні, багаті, глибокі, народні. А мелодії, навпаки, не мають бути вибагливі. З музичного погляду, можливо, навіть трохи примітивними, монотонними «Ой люлі-люлі, а-а» мають повторюватись кілька разів. Колискові мелодії милі, гарні, але не вибагливі.
Юрій Саєнко запропонував інші мелодії, тобто, він намагався стилізувати музику під фольк, але ці пісня можна співати і вдома дитині, і на концертах. Я співала своєму синові, а він не спав і дивися із широко розплющеними очима.
Галина Терещук: Касета «Ноктюрн для сина» спеціально розрахована на батьків, аби вони вмикали її своїм діткам перед сном, щоб вони налаштовувались на вечірній лад, були спокійнішими, умиротвореними, послухала вірш про каченя, яке засинає, колискову про місяць, щоби дитина від галасливих ігор за допомогою колискової налаштовувалась на сон.
Спершу колискові Леся Бонковська співала синові, а потім і донечці Андріані.
Леся Бонковська: Діти ніколи не бувають однакові, коли їх двоє. Данило сказав перше слово “піва”, тобто співай. Коли я була втомлена, то він мені все рівно казав співати. Без колискової сну не було. Така справа не проходила.
Для Андріани ми присвятили проект «Ангелику мій, хоронителю мій». Намагаємось працювати, щось робити, щоб це нашим дітям було цікаво, а також іншим.
Галина Терещук: Сучасні молоді матері в Галичині, здебільшого не співають колискових своїм дітям, малеча засинає під телевізор або ж батьківський наказ: «Спати!». Молодим батькам ніколи співати.
Втім, людина найбільше за усе своє життя, як стверджують науковці, пізнає саме в дитячі роки. Дитя, яке засинає під материнську колискову, поглинає у себе усю глибину мелодій і слів.
Надія Степула: Поетеса Ніна Гнатюк, з якою розмовляв про феномен колискової колега Павло Вольвач, вважає колискову вищим виявом поезії материнства.
Ніна Гнатюк: З колискової починається життя, починається дитина, починається її духовний розвиток, її світогляд. І, мені здається, з колисковою піснею над дитиною схиляється сонце. Дитині світить місяць. Їй пахнуть трави. Їй щебечуть птахи. Її своїми м’якими, теплими, запашними долонями огортає Земля. Весь Всесвіт схиляється над дитиною, тому що це його володар, його громадянин, його майбутнє.
Мені здається, коли дитятко не чує колискової пісні, то воно вже обмежується в чомусь з дитинства, воно виростає біднішим духовно.
Павло Вольвач: Є різниця між тими дітьми, які зростали з колисковою і без?
Ніна Гнатюк: Я мало дітей знаю нинішніх. На жаль, мої онуки живуть далеко від мене. Але мені здається, що сьогодні діти, можливо, більш інтелектуально багаті, але їхній емоційний світ звужений. І тому було б прекрасно, аби над колискою сьогоднішнього немовляти все-таки звучала колискова, щоб оцей ланцюжок не був перерваний.
Павло Вольвач: А чому саме в українській народній творчості і поезії так багато колискових?
Ніна Гнатюк: Тому, що українці за своїм генетичним кодом, за своїм сприйняттям – це нація поетична.
Павло Вольвач: Пані Ніно, от Ви прохопилися про онуків. А вони слухають колискові? Вірніше, чи співають колискові для онуків?
Ніна Гнатюк: Я не знаю, чи співають колискові для моїх онуків, але я ніколи не приїжджаю додому без книг. Моя внучка Леся, Сашуля, як її називають батьки, називає мене “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, тому що я завжди приїжджаю додому з книгами цього прекрасного видавництва.
Павло Вольвач: А вам співали в дитинстві?
Ніна Гнатюк: Я сама складала колискові для своїх синів, Тараса й Романа. І я думаю, що вони мають смак до поезії.
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: “Нація починається з колиски,” - під такою назвою співачка Росава (вона ж Олена Янчук) започаткувала свій проект ще торік.
Альбом “Колисанки” готувався ретельно, записи давніх колискових у співачки було вкрадено разом із рідкісним виданням колискових “Ходить Сон” середини минулого століття.
Але справа відродження національної родинної культури посунулася ще на трішки вперед. Диск із колисанками - здебільшого обробки автентичних народних колискових. Кілька композицій створено самою Росавою та Едуардом Ділею.
Фахівців-музикантів колискові приваблюють давно. Ще у 2002 році тернопільська рок-група “Неймлес” змінила стилістику і замість року почала грати тріп-хоп. А для пробного запису в новій стилістиці використала поліську колискову “А-а-а, люлі-люлі”, оригінал якої виданий “Арт-Велесом” на фольклорно-етнографічному CD “Берви”
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Компакт-диск стародавніх колискових, випущених у світ за сприяння фонду “Україна - 3000”, недавно подарувала сиротам Черкаського дитячого будинку дружина Президента України Катерина Ющенко під час поїздки на Черкащину. І ще 700 таких дисків отримали в подарунок дитячі садочки Черкаської області.
Для сиріт такий подарунок неоціненний, адже рідні матері вочевидь не співали для них...
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: У колискових звучать не тільки прохання до дитини засинати, а й побажання щасливої долі, краси, любові.
“Ходи, сонку, в колисоньку, приспи мою дитиноньку, бодай спало – щастя мало, бодай росло – не боліло ні голівонька, ні тіло, татку й мамці на потіху, добрим людям на заслугу”.
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Кожна колискова інакша. Сюжетна, тематична, мелодійна розмаїтість, притаманна колисковим, надає їм неповторності. Та все ж вони схожі ніжністю співу, теплом слів і тим, що в них живуть казкові створіння: котики, зайчики, сам сонко, дрімота, калинонька, журавки, сонечка і багато інших персонажів, покликаних дарувати солодкий сон немовляті на Львівщині, чи Харківщині, Лемківщині, чи Луганщині. А, даруючи солодкий сон, навчати любові.
Напевно, в тому й полягає таємниця непроминальності колискової як жанру, що це перший урок любові і цей перший урок любові засвоюється назавжди.
Виміри життя відзвучали, шановні слухачі.
З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко. Дякуємо вам!
Радійте життю і залишайтеся зі “Свободою”!
Київ, 2 червня 2006 року.
Колиска в українській хаті(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Про феномен української колискової новий випуск “Вимірів життя”.
Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі “Свободи”! З вами автор і ведуча Надія Степула.
Дослідники українського фольклору зафіксували побутування до півмільйона зразків народної творчості. Серед них немало і колискових, які ще називають колисанками або ж поезіями жанру “Люлі-люлі, баю-бай”.
Через пісні, співані при колисці, які звучать, мов замовляння і ніби молитва водночас, очевидно, передавався код роду. Адже куди б не їхали українці, за якими далекими морями і океанами вони б не шукали свою долю, скрізь колискові були разом з ними.
Окрім фольклорних, побутує безліч колискових літературних. Класикою стали “Ой люлі-люлі, моя дитино” Тараса Шевченка, колискові Лесі Українки, Кирила Стеценка, Якова Щоголіва, “Над колискою” Степана Руданського, збірка поезій Петра Карманського, “Пісня молодиці над колискою першого сина” Мусія Кононенка та багатьох інших.
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Колискову власного авторства співав маленькому Володі Івасюку його батько. Майже кожний український письменник має у своєму доробку одну колискову. Досить переглянути поетичні збірки кількох десятиліть. Ще не всі ті твори покладені на музику, можна очікувати нових пісень.
Тим часом кожна мати співає колискову, яку знає з дитинства або яку вдалося якось почути.
Коли актриса Львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Леся Бонковська співала колискові своєму синові, то він під них не засинав, а уважно слухав. Адже мама йому співала колискові оригінальні. Це був справжній концерт для сина перед сном. Музику написав батько, композитор Юрко Саєнко. Так і з’явилась касета для дітей «Ноктюрн для сина».
Із Лесею Бонковською спілкувалася Галя Терещук.
Галина Терещук: Хіба під таку колискову заснеш, коли уявляєш і котика, який вкрав шматочок сала, та ще й - мед. Музику Юрко Саєнко писав на старі народні тексти, але поетичні та образні.
Леся Бонковська:Тексти надзвичайно духовні, багаті, глибокі, народні. А мелодії, навпаки, не мають бути вибагливі. З музичного погляду, можливо, навіть трохи примітивними, монотонними «Ой люлі-люлі, а-а» мають повторюватись кілька разів. Колискові мелодії милі, гарні, але не вибагливі.
Юрій Саєнко запропонував інші мелодії, тобто, він намагався стилізувати музику під фольк, але ці пісня можна співати і вдома дитині, і на концертах. Я співала своєму синові, а він не спав і дивися із широко розплющеними очима.
Галина Терещук: Касета «Ноктюрн для сина» спеціально розрахована на батьків, аби вони вмикали її своїм діткам перед сном, щоб вони налаштовувались на вечірній лад, були спокійнішими, умиротвореними, послухала вірш про каченя, яке засинає, колискову про місяць, щоби дитина від галасливих ігор за допомогою колискової налаштовувалась на сон.
Спершу колискові Леся Бонковська співала синові, а потім і донечці Андріані.
Леся Бонковська: Діти ніколи не бувають однакові, коли їх двоє. Данило сказав перше слово “піва”, тобто співай. Коли я була втомлена, то він мені все рівно казав співати. Без колискової сну не було. Така справа не проходила.
Для Андріани ми присвятили проект «Ангелику мій, хоронителю мій». Намагаємось працювати, щось робити, щоб це нашим дітям було цікаво, а також іншим.
Галина Терещук: Сучасні молоді матері в Галичині, здебільшого не співають колискових своїм дітям, малеча засинає під телевізор або ж батьківський наказ: «Спати!». Молодим батькам ніколи співати.
Втім, людина найбільше за усе своє життя, як стверджують науковці, пізнає саме в дитячі роки. Дитя, яке засинає під материнську колискову, поглинає у себе усю глибину мелодій і слів.
Надія Степула: Поетеса Ніна Гнатюк, з якою розмовляв про феномен колискової колега Павло Вольвач, вважає колискову вищим виявом поезії материнства.
Ніна Гнатюк: З колискової починається життя, починається дитина, починається її духовний розвиток, її світогляд. І, мені здається, з колисковою піснею над дитиною схиляється сонце. Дитині світить місяць. Їй пахнуть трави. Їй щебечуть птахи. Її своїми м’якими, теплими, запашними долонями огортає Земля. Весь Всесвіт схиляється над дитиною, тому що це його володар, його громадянин, його майбутнє.
Мені здається, коли дитятко не чує колискової пісні, то воно вже обмежується в чомусь з дитинства, воно виростає біднішим духовно.
Павло Вольвач: Є різниця між тими дітьми, які зростали з колисковою і без?
Ніна Гнатюк: Я мало дітей знаю нинішніх. На жаль, мої онуки живуть далеко від мене. Але мені здається, що сьогодні діти, можливо, більш інтелектуально багаті, але їхній емоційний світ звужений. І тому було б прекрасно, аби над колискою сьогоднішнього немовляти все-таки звучала колискова, щоб оцей ланцюжок не був перерваний.
Павло Вольвач: А чому саме в українській народній творчості і поезії так багато колискових?
Ніна Гнатюк: Тому, що українці за своїм генетичним кодом, за своїм сприйняттям – це нація поетична.
Павло Вольвач: Пані Ніно, от Ви прохопилися про онуків. А вони слухають колискові? Вірніше, чи співають колискові для онуків?
Ніна Гнатюк: Я не знаю, чи співають колискові для моїх онуків, але я ніколи не приїжджаю додому без книг. Моя внучка Леся, Сашуля, як її називають батьки, називає мене “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, тому що я завжди приїжджаю додому з книгами цього прекрасного видавництва.
Павло Вольвач: А вам співали в дитинстві?
Ніна Гнатюк: Я сама складала колискові для своїх синів, Тараса й Романа. І я думаю, що вони мають смак до поезії.
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: “Нація починається з колиски,” - під такою назвою співачка Росава (вона ж Олена Янчук) започаткувала свій проект ще торік.
Альбом “Колисанки” готувався ретельно, записи давніх колискових у співачки було вкрадено разом із рідкісним виданням колискових “Ходить Сон” середини минулого століття.
Але справа відродження національної родинної культури посунулася ще на трішки вперед. Диск із колисанками - здебільшого обробки автентичних народних колискових. Кілька композицій створено самою Росавою та Едуардом Ділею.
Фахівців-музикантів колискові приваблюють давно. Ще у 2002 році тернопільська рок-група “Неймлес” змінила стилістику і замість року почала грати тріп-хоп. А для пробного запису в новій стилістиці використала поліську колискову “А-а-а, люлі-люлі”, оригінал якої виданий “Арт-Велесом” на фольклорно-етнографічному CD “Берви”
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Компакт-диск стародавніх колискових, випущених у світ за сприяння фонду “Україна - 3000”, недавно подарувала сиротам Черкаського дитячого будинку дружина Президента України Катерина Ющенко під час поїздки на Черкащину. І ще 700 таких дисків отримали в подарунок дитячі садочки Черкаської області.
Для сиріт такий подарунок неоціненний, адже рідні матері вочевидь не співали для них...
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: У колискових звучать не тільки прохання до дитини засинати, а й побажання щасливої долі, краси, любові.
“Ходи, сонку, в колисоньку, приспи мою дитиноньку, бодай спало – щастя мало, бодай росло – не боліло ні голівонька, ні тіло, татку й мамці на потіху, добрим людям на заслугу”.
(Звучить фрагмент колискової)
Надія Степула: Кожна колискова інакша. Сюжетна, тематична, мелодійна розмаїтість, притаманна колисковим, надає їм неповторності. Та все ж вони схожі ніжністю співу, теплом слів і тим, що в них живуть казкові створіння: котики, зайчики, сам сонко, дрімота, калинонька, журавки, сонечка і багато інших персонажів, покликаних дарувати солодкий сон немовляті на Львівщині, чи Харківщині, Лемківщині, чи Луганщині. А, даруючи солодкий сон, навчати любові.
Напевно, в тому й полягає таємниця непроминальності колискової як жанру, що це перший урок любові і цей перший урок любові засвоюється назавжди.
Виміри життя відзвучали, шановні слухачі.
З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко. Дякуємо вам!
Радійте життю і залишайтеся зі “Свободою”!
