Аудіозапис програми:
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
“Перед мікрофоном “Свободи” cьогодні -- перша леді країни, дружина Президента - Катерина Ющенко.
Пані Ющенко, вітаю Вас і дуже дякую, що знайшли час поспілкуватися з радіо “Свобода” і з нашими слухачами!
Перше запитання, яке б я хотіла Вам поставити, звісно, стосується Вашого статусу. До речі, дуже гарно сьогодні виглядаєте. Чи легко бути дружиною Президента?
Добрий день!
Мені дуже приємно тут бути! Дуже дякую за запрошення!
Ви назвали “перша леді”. То американський термін. Я не думаю, що він дуже правильний для України. Мені зручніше, коли називають “дружина Президента”.
Я думаю, що це для мене надзвичайно унікальний і прекрасний час, тому що в цьому статусі, я думаю, що я можу дуже багато зробити і дуже багато здійснити з тих мрій, які в мене дуже багато років були.
У мене тепер є можливість спілкуватися з людьми на всіх рівнях. Дуже багато тих питань, які для мене завжди були важливі, а це і діти, це і здоров’я нашого народу, - зараз можна якось допомогти і вплинути на ці питання.
А що за протоколом, за правилами входить в обов’язки дружини Президента? Чи є взагалі такі правила?
Є багато обов’язків. Це протокольні обов’язки. Це є прийом закордонних гостей, також треба представляти Україну закордоном, коли мені доводиться їздити з чоловіком.
Це, я вважаю, є дуже важливим, тому що коли приїжджають іноземні гості, президенти, їхні дружини з інших країн, то мені дуже важливо, щоб вони побачили те, що найкраще в Україні, нашу культуру, нашу історію.
А закордоном, очевидно, те саме: треба їхати, розказувати. Ми стараємося розказати про те, що є в нас найкраще, але також про наші потреби, щоб подолати спільно наші всі проблеми.
Пані Катерино, коли Михайло Горбачов прийшов до влади у Совєтському Союзі, змінилася не лише ситуація у світі, а й статус першої леді на цьому просторі.
Кажуть, що Раїса Горбачова мала неабиякий вплив на свого чоловіка і навіть моделювала, конструювала політику свого чоловіка. Багато людей її за це не сприймали, дуже багато людей її любили за цей вплив на Горбачова.
Взагалі вважається, що найкращим радником чоловіка є жінка, якщо вона є мудрою.
Чи впливаєте Ви на свого чоловіка, на Президента України?
Я хочу сказати, що на мого чоловіка, чи це добре, чи, може, часом хотілося б більше, але на нього дуже важко впливати. Це людина зі своєю точкою зору, це є людина, що дуже добре розуміє і економіку, і політику нашої держави.
Дуже багато стараються йому давати поради, і коли він приходить додому, то останнє, що він хоче від мене чути, то це мої паради з політики чи з економіки.
А бувають ситуації, коли Ви не погоджуєтеся з тими чи іншими кроками або діями Президента і вносите певні корективи чи даєте йому певні поради? Буває у Вас таке в житті?
Знаєте, я громадянка цієї країни і маю право висловити свою думку. Я це роблю.
Дослуховується чоловік до Вас?
Я не сказала б, що він дуже дослуховується. Він може мене послухати. Я не скажу, що він завжди сприймає те, що я кажу, але я думаю, що маю право висловити свою думку.
Я думаю, що найбільше він прислуховується, коли я йому розказую про те, що я бачила в той день, коли я спілкувалася з людьми, або що я бачу, коли я їжджу по лікарнях, по дитячих будинках. Я думаю, що там він найбільше прислуховується.
Коли я йому кажу щось про політику чи економіку, то він може подумати, що це так, як усі мають свої думки про це.
А те, що я можу йому сказати про проблеми в галузі медицини, про дітей, яких я бачила, які просто потребують ліків, яке обладнання потрібне в наших лікарнях, які є проблеми із законодавством у благодійництві в Україні...
А які є проблеми? Ви займаєтеся благодійницькою діяльністю. Як функціонують ці доброчинні проекти, якими Ви опікуєтеся?
Дійсно, ми займаємося благодійництвом у нашій країні. Ми бачимо, що це не завжди так легко робити. У нас в країні є давні традиції меценатства.
На жаль, під час радянських часів це, можна сказати, заборонили в нашій державі і навчили людей, що якщо є якісь соціальні потреби, культурні проблеми, то цим має займатися держава, а люди тут не мають займатися цим питанням.
Ми бачимо по цілому світові, що ніяка галузь... Медицина не може існувати, не виживе.
На жаль, у нас законодавча база ще надзвичайно слабка щодо цього. Це і закони щодо митниці, і закони щодо оподаткування. Ми, коли платимо стипендію, то мусимо на це ще й податки платити.
Є ще багато чого, що має мінятися у цій сфері.
Пані Ющенко, що зробив уже Ваш фонд? Яку реальну допомогу діти отримали вже?
Через нашу програму “Від лікарні до лікарні” ми вже передали лікарням понад 50 мільйонів гривень допомоги. Це все через наших партнерів. Ми шукаємо по цілому світові партнерів, які надають допомогу через наш фонд.
Це було обладнання для онкологічного інституту. Ми отримали кошти і реконструювали сімейні кімнати в Інституті онкології. Передавали обладнання для центру дитячої онкогематології в “Охматдиті”.
Від “Балу Пономарьова” (є така акція благодійна) ми передали в п’ять лікарень України обладнання для реанімацій новонароджених.
У грудні минулого року ми зробили акцію разом з німцями, зібрали в Німеччині кошти – понад 630 тисяч євро. Ці гроші йдуть на Київський міський опіковий центр, на Інститут онкології і на “Отчий дім” (це допомога безпритульним дітям).
Ми разом з фірмою “Проктор енд гембл” передали чотири реанімобілі, з організацією (фраза незрозуміла) передали понад 80 тонн стерильного перев’язочного матеріалу.
Від різних фірм отримували ліки і на гемофілію, і на бронхіальну астму, і на ВІЛ-СНІД. Ми передали 25 штучних нирок декілька днів назад.
Коли ми були у Черкасах, то зустріли представників одного дитячого будинку, які місяць чекають автобуса, який німці їм вислали як благодійну допомогу. А митниця не могла їм передати, тому що по закону нашої країни не дозволялося просто по строку цієї машини.
Якось треба робити винятки для благодійництва в нашій країні.
Пані Катерино, а як багато дітей у нашій країні потребують такої допомоги, яку надають Ваші фонди?
Ми бачимо, що стан у наших лікарнях зовсім не відповідає європейському рівню.
У мене було багато можливостей їздити по лікарнях, навіть возити своїх дітей. Ми бачимо, що наші діти заслуговують на краще. Наша економіка може дозволити багато більше, ніж ми бачимо в цих лікарнях. Цей стан просто...
Бувало таке, що я проходила додому і годинами плакала, як бачила, в яких умовах живуть наші діти.
Ми вирішили, що треба допомагати по всіх регіонах України. Зробили конкурс, де ми попросили, щоб дитячі лікарні подали свої прохання, заповнили анкети. Ми вибрали в кожній області одну лікарню, які ми взяли під свою опіку. Ми шукаємо для них партнерів закордоном. Ця програма називається “Від лікарні до лікарні”. Ми шукаємо іноземні лікарні, ми шукаємо фармацевтичні фірми, університети, всіх, хто може якось допомогти.
Якого характеру буде ця допомога? Це медикаменти, це...
Це може бути різне. Наприклад, ми звертаємося до бізнес-еліти кожного регіону і просимо, щоб вони підключилися в таких питаннях, як ремонт цих лікарень. Там і дахи розвалюються. У деяких хороший стан, а в деяких дуже поганий.
Відгукуються?
Відгукуються. Я сказала б, що є велике бажання допомагати. Просто довгий час наш бізнес не знав, як допомагати, щоб їхні гроші не пропадали.
Лікарні закордоном можуть допомагати у стажуванні нашим лікарям. Є у нас бізнес-партнери, які допомагають і з ліками. Ми допомагали ліками дітям з гемофілією, з астмою, зі СНІДом.
Ми також займаємося тим, що ми збираємо кошти в Україні на різних благодійних акціях. Також купуємо обладнання для онкологічного центру, для гематології, для різних лікарень.
Пані Катерино, а як багато дітей потребують невідкладної допомоги, яка з певної причини їм недоступна?
Десятки, тисячі. У нас, на жаль, дуже багато дітей хворіють. На жаль, із-за того, що немає тих ліків, які можуть їх тримати в нормальному стані, і вони дуже часто попадають в лікарні.
Ми стараємося підняти рівень лікарень першої допомоги, потім наступний етап - це створення в Києві Національного центру материнства і дитинства, де ми хочемо зробити лікарню на світових рівнях. Я бажаю бачити цю лікарню найкращою у Східній Європі.
Вона буде доступною і сільським мешканцям, і з усієї України пацієнтам...
Вона буде доступна усім безкоштовно. Це буде лікарня для найважчих проблем, які є в нашій країні. Де діти, які не можуть лікуватися у своїх областях, і їх, на жаль, ми мусимо переправляти закордон, тому що є багато операцій, які просто у нас ще не роблять. Ми хочемо, щоб ця лікарня могла б займатися цим.
У нашій країні лікарі надзвичайно сильні. Але, на жаль, у них просто немає тих умов, обладнання, у них немає тих ліків. А коли ми їм дамо доступ до цього всього, то ми побачимо диво в нашій країні. Я думаю, що навіть з інших країн будуть приїжджати до нас.
Перш за все це має бути за кошти донорів, це мають бути благодійні кошти. Це є іноземні фірми, це є українські фірми, це є організації, це будуть різні благодійні акції.
Я дуже хотіла б бачити, щоб кожен громадянин України якось включився б у цю акцію, бо це все для наших дітей.
Я хотіла б трошки більше розказати про цей центр, бо це надзвичайно важливо.
Метою будівництва національного центру є створення сучасного європейського рівня дитячого лікувального закладу, що дозволить вдосконалити медичне обслуговування дітей з усіх регіонів України.
Це буде багатопрофільний лікувальний заклад на триста ліжок. У Центрі здоров’я матері та дитини будуть сконцентровані найкращі професійні та інтелектуальні ресурси медичної галузі, впроваджені високоефективні лікувально-діагностичні технології.
Зокрема в Центрі передбачається надавати медичну допомогу дітям з найбільш складною патологією: пухлини, онкогематологічні захворювання, складні соматичні та хірургічні випадки. Також передбачається надання медичної допомоги вагітним та породіллям. Зокрема відкрити відділення патології вагітних, передчасних пологів, допоміжних репродуктивних технологій, тощо.
Сьогодні в Україні існують патології, за якими медична допомога не може бути надана. В країні немає закладів, де здійснюється трансплан-тація кісткового мозку від неродинного донора. Немає змоги проводити деякі види операцій з пластичної хірургії, нейроонкологічної хірургії і реконструктивної ортопедії. Не здійснюється відповідно до сучасних вимог перанатальна діагностика, існують певні проблеми зі здійсненням трансплантації нирок у дітей.
І саме для вирішення цих проблем створюється Центр охорони здоров’я матері і дитини.
Пані Ющенко, Ви росли і народилися в демократичній країні. Що Вас найбільше шокувало, коли приїхали до України вперше?
Ну, “шокувало”, - Ви маєте на увазі тільки негативне? Я скажу, що найбільше мене вразило – це було позитивне. А це – які українці є насправді. Я хочу сказати, що мене найбільше вразило в Україні – це інтелігентність наших людей, яка висока освіта у наших людей.
Можна розмовляти з простими людьми, і вони можуть розказати історію, вони знають вірші, у них є зацікавлення до музики, до класики. Я до цього не звикла ні в Америці, ні Європі. І це мене надзвичайно приємно вразило.
А негативна політична ситуація, кулуарна політика?
Я б сказала, негативно. Перше, що я можу сказати – це мене дуже вразило, можна сказати, наше мас-медіа. Коли я приїхала, те, що можна було прочитати дуже багато в газеті неправдивого.
Бували ситуації: я десь була на якомусь заході, потім після того читала - і це зовсім по-інакшому віддзеркалювалось. І я просто дивувалася. І те, що не всі інформації існували в газетах.
Це мене дивувало. І дуже мені було сумно, бо я відчувала, що український народ не діставав повної інформації. А це дуже важливо.
Чи змінилася зараз ситуація радикально?
Я думаю, що так. Я тепер, коли дивлюся, бачу всі точки зору. Може, не всі подобаються мені.
Але слава Богу, що можна почути тепер всі точки зору по всіх питаннях, які зараз турбують нас політично і економічно.
Які б здобутки Ви відзначили, особливо за два останні роки?
Це дійсно є можливість усім громадянам зараз брати участь у політиці. Я горджусь тим, що українці цікавляться, читають і беруть участь. Це також мене дивувало.
Коли я вперше приїхала, було таке почуття, що всі можуть згори робити, що вони хочуть, а ми ніяк не можемо вплинути на цю ситуацію, що це все поза нами робиться. Я пам’ятаю, родичі це мені розказували - ну щось тут нічого не можна добитися.
Я не скажу, що зараз все можна вирішувати. Бо ще нема тих умов, що кожна людина може вирішувати свою долю. На жаль. Я сподіваюся, що прийде час, коли все це буде вирішуватися системно і без втручання якогось політика.
Але мені приємно, що зараз люди відчувають, що якось вони можуть вплинути, що має бути справедливість і що своїми діями вони можуть на це вплинути.
А свобода преси? Часто можна почути від політиків, що це є найбільшим здобутком. Чи погоджуєтеся Ви з такою точкою зору?
Я відчуваю з того, що я бачу, що всі точки зору тепер віддзеркалюються.
Ви цікавитеся політикою, стежите за перебігом тих чи інших процесів?
До певної міри так. Звичайно, я займаюся фондом, у мене ще є діти, є багато обов’язків, я не можу день у день сидіти й читати пресу чи дивитися телевізор.
Але я стараюся бути в курсі. Бо я думаю, що це важливо, щоб кожна людина знала, що довкола неї відбувається. І старалася якось допомогти чи вплинути на те, що відбувається.
А як Ви в такому випадку оцінюєте, кваліфікуєте ситуацію з утворенням парламентської більшості? Які Ви бачите у цьому процесі недоліки? І чи буде вона сформована?
Я сподіваюся, що буде сформована. Я сподіваюся, що буде розум працювати на Україну. На жаль, ми бачимо часто, що люди працюють більше на себе і думають чи про свою кишеню, чи про свою владу. Треба забувати все і працювати на Україну.
Я вважаю, що є демократія в нашій державі. І треба виконувати бажання народу. Але коли виконуєш, треба дійсно бути відповідальним народу і звітувати перед народом.
А як Ви особисто ставитесь до Юлії Тимошенко? Ви її вважаєте партнеркою Віктора Ющенка чи конкуренткою?
Я вважаю, що люди, які приходять до влади, мають працювати на одну мету – на Україну.
Поговоримо ще трішечки про Президента і про Вашу родину. Як президентська родина проводить вільний час?
У нас нема так багато часу вільного, особливо з батьком. Він дуже важко працює і буває, що і вечорами, і вихідними він мусить бути на роботі.
Я стараюся більше бути з дітьми, тому що мені здається, що це дуже важливо, щоб діти відчували опіку і щоб вони могли спілкуватися з батьками, особливо багато моральних питань.
А вони усвідомлюють уже, що їхній батько - Президент і що від нього залежить доля країни?
Вони розуміють, що він Президент, більше всього тому, що вони брали участь в усьому, що відбувалося на Майдані. Але ми ніколи на цьому не акцентуємо увагу.
Ми дуже хочемо, щоб у них було нормальне життя і щоб вони ніколи не відчували, що в них є щось інше, ніж у інших дітей, що у них батько хтось інший. Для них він просто батько.
Чи маєте друзів? З ким президентська родина товаришує? Чи зустрічаєтесь ви, про що говорите? Хто ці люди?
Є одна величезна перевага у цій роботі, що ми можемо спілкуватися з надзвичайно цікавими людьми. Можливо, ті люди, що раніше я тільки читала їхні книги чи бачила їх на сцені, тепер маємо можливість запросити їх додому і з ними спілкуватися. І це прекрасно.
А щодо друзів – це є люди, з я якими, я вважаю, може ділитися все. Вони робляться не зразу - вони робляться роками. У мене є друзі, які були зі мною 10-20 років тому. І я сподіваюся, що через 10-20 років вони ще будуть зі мною.
Ситуація не зміниться.
Ситуація не зміниться. І це є люди, що дуже близькі.
А родина має спільних друзів? Серед політиків є такі люди, з якими б Вам хотілося спілкуватися, поділитися якимись своїми міркуваннями, почути їхні думки і бачити їх у хаті?
Звичайно, є прекрасні люди. Я б сказала, з тих людей, яких я називаю як своїх близьких друзів, нема політиків.
Але є політики, з якими нам дуже приємно проводити час. І ми спілкуємося. Але більше всього наші друзі не є політиками.
А хто ці люди, Ви могли б назвати?
Поіменно не хотіла б називати їх. Бо я не знаю, чи вони б хотіли, щоб це розголошувалося.
Чому я про це запитала, бо якось я спілкувалася з Іваном Плющем. І він казав: “...раніше ми зустрічалися з Президентом. Зараз цього немає”.
Робота просто змусила Президента скорегувати традиції старі чи щось інше, політичні якісь розбіжності?
Я хочу сказати, що справжні друзі ніколи про це не говорили. А ті, що говорять, що вони друзі, це часом люди, що я їх майже не знаю.
Мені часом було дуже сумно, коли люди критикували або відверталися, бо кажуть, що ми не звертали на них увагу.
Не ми, а мій чоловік просто з ними не зустрічався. Вони не розуміли, яке навантаження у нього. І навіть якби було бажання зустрічатися з тими людьми - чи митцями, чи письменниками.
Було величезне бажання у нього, бо це для нього було б приємно. То не було багато часу просто на приємне спілкування. Але з часом ми хотіли б, щоб за ці роки всі побували у нас, поговорили.
Бо, я думаю, найкращий спосіб порозумітися – це сісти за один стіл, поговорити. І дуже багато політичних проблем навіть не існувало б, якби люди більше просто так спілкувалися.
За кілька днів Великдень - маєте можливість і нагоду зібрати товариство. Як, до речі, в родині Президента готуються до Великодня?
Це дуже велике родинне свято наше. Ми вважаємо, що це у християнстві найбільше свято. І для нас також. Ми намагаємося дотримуватись і релігійних традицій, і народних традицій. Діти займаються писанками цілий тиждень. Паски будемо пекти. І кожного дня читаємо з Біблії під час Великого посту.
Ми плануємо іти до церкви ввечері. А на сам Великдень ми завжди їдемо до села мого чоловіка. Тому що у них там у цей день всі ідуть на цвинтар.
Ви сказали, що Ваша родина читає Біблію. А що ще читає Президент, яку літературу він читає, які книжки він любить? Чи є у нього на це час?
Він дуже любить українську історію читати. Йому дарують дуже багато книг. Я не сподівалася. Це був один із сюрпризів цього року – скільки нам дарують книг.
Ми читаємо більше всього історію, ми читаємо про наші народні традиції. Романи читаємо.
А є якісь улюблені твори у Вас і Вашого чоловіка?
Є улюблені . Ми дуже любимо класику. І стараємося сучасних наших письменників читати. Дуже Андруховича любимо і стараємося читати його твори. Хочемо більше читати.
Пані Катерино, дякую Вам за цю розмову. Гостею рубрики “Перед мікрофоном “Свободи” була перша леді України – дружина Президента Катерина Ющенко.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
“Перед мікрофоном “Свободи” cьогодні -- перша леді країни, дружина Президента - Катерина Ющенко.
Пані Ющенко, вітаю Вас і дуже дякую, що знайшли час поспілкуватися з радіо “Свобода” і з нашими слухачами!
Перше запитання, яке б я хотіла Вам поставити, звісно, стосується Вашого статусу. До речі, дуже гарно сьогодні виглядаєте. Чи легко бути дружиною Президента?
Добрий день!
Мені дуже приємно тут бути! Дуже дякую за запрошення!
Ви назвали “перша леді”. То американський термін. Я не думаю, що він дуже правильний для України. Мені зручніше, коли називають “дружина Президента”.
Я думаю, що це для мене надзвичайно унікальний і прекрасний час, тому що в цьому статусі, я думаю, що я можу дуже багато зробити і дуже багато здійснити з тих мрій, які в мене дуже багато років були.
У мене тепер є можливість спілкуватися з людьми на всіх рівнях. Дуже багато тих питань, які для мене завжди були важливі, а це і діти, це і здоров’я нашого народу, - зараз можна якось допомогти і вплинути на ці питання.
А що за протоколом, за правилами входить в обов’язки дружини Президента? Чи є взагалі такі правила?
Є багато обов’язків. Це протокольні обов’язки. Це є прийом закордонних гостей, також треба представляти Україну закордоном, коли мені доводиться їздити з чоловіком.
Це, я вважаю, є дуже важливим, тому що коли приїжджають іноземні гості, президенти, їхні дружини з інших країн, то мені дуже важливо, щоб вони побачили те, що найкраще в Україні, нашу культуру, нашу історію.
А закордоном, очевидно, те саме: треба їхати, розказувати. Ми стараємося розказати про те, що є в нас найкраще, але також про наші потреби, щоб подолати спільно наші всі проблеми.
Пані Катерино, коли Михайло Горбачов прийшов до влади у Совєтському Союзі, змінилася не лише ситуація у світі, а й статус першої леді на цьому просторі.
Кажуть, що Раїса Горбачова мала неабиякий вплив на свого чоловіка і навіть моделювала, конструювала політику свого чоловіка. Багато людей її за це не сприймали, дуже багато людей її любили за цей вплив на Горбачова.
Взагалі вважається, що найкращим радником чоловіка є жінка, якщо вона є мудрою.
Чи впливаєте Ви на свого чоловіка, на Президента України?
Я хочу сказати, що на мого чоловіка, чи це добре, чи, може, часом хотілося б більше, але на нього дуже важко впливати. Це людина зі своєю точкою зору, це є людина, що дуже добре розуміє і економіку, і політику нашої держави.
Дуже багато стараються йому давати поради, і коли він приходить додому, то останнє, що він хоче від мене чути, то це мої паради з політики чи з економіки.
А бувають ситуації, коли Ви не погоджуєтеся з тими чи іншими кроками або діями Президента і вносите певні корективи чи даєте йому певні поради? Буває у Вас таке в житті?
Знаєте, я громадянка цієї країни і маю право висловити свою думку. Я це роблю.
Дослуховується чоловік до Вас?
Я не сказала б, що він дуже дослуховується. Він може мене послухати. Я не скажу, що він завжди сприймає те, що я кажу, але я думаю, що маю право висловити свою думку.
Я думаю, що найбільше він прислуховується, коли я йому розказую про те, що я бачила в той день, коли я спілкувалася з людьми, або що я бачу, коли я їжджу по лікарнях, по дитячих будинках. Я думаю, що там він найбільше прислуховується.
Коли я йому кажу щось про політику чи економіку, то він може подумати, що це так, як усі мають свої думки про це.
А те, що я можу йому сказати про проблеми в галузі медицини, про дітей, яких я бачила, які просто потребують ліків, яке обладнання потрібне в наших лікарнях, які є проблеми із законодавством у благодійництві в Україні...
А які є проблеми? Ви займаєтеся благодійницькою діяльністю. Як функціонують ці доброчинні проекти, якими Ви опікуєтеся?
Дійсно, ми займаємося благодійництвом у нашій країні. Ми бачимо, що це не завжди так легко робити. У нас в країні є давні традиції меценатства.
На жаль, під час радянських часів це, можна сказати, заборонили в нашій державі і навчили людей, що якщо є якісь соціальні потреби, культурні проблеми, то цим має займатися держава, а люди тут не мають займатися цим питанням.
Ми бачимо по цілому світові, що ніяка галузь... Медицина не може існувати, не виживе.
На жаль, у нас законодавча база ще надзвичайно слабка щодо цього. Це і закони щодо митниці, і закони щодо оподаткування. Ми, коли платимо стипендію, то мусимо на це ще й податки платити.
Є ще багато чого, що має мінятися у цій сфері.
Пані Ющенко, що зробив уже Ваш фонд? Яку реальну допомогу діти отримали вже?
Через нашу програму “Від лікарні до лікарні” ми вже передали лікарням понад 50 мільйонів гривень допомоги. Це все через наших партнерів. Ми шукаємо по цілому світові партнерів, які надають допомогу через наш фонд.
Це було обладнання для онкологічного інституту. Ми отримали кошти і реконструювали сімейні кімнати в Інституті онкології. Передавали обладнання для центру дитячої онкогематології в “Охматдиті”.
Від “Балу Пономарьова” (є така акція благодійна) ми передали в п’ять лікарень України обладнання для реанімацій новонароджених.
У грудні минулого року ми зробили акцію разом з німцями, зібрали в Німеччині кошти – понад 630 тисяч євро. Ці гроші йдуть на Київський міський опіковий центр, на Інститут онкології і на “Отчий дім” (це допомога безпритульним дітям).
Ми разом з фірмою “Проктор енд гембл” передали чотири реанімобілі, з організацією (фраза незрозуміла) передали понад 80 тонн стерильного перев’язочного матеріалу.
Від різних фірм отримували ліки і на гемофілію, і на бронхіальну астму, і на ВІЛ-СНІД. Ми передали 25 штучних нирок декілька днів назад.
Коли ми були у Черкасах, то зустріли представників одного дитячого будинку, які місяць чекають автобуса, який німці їм вислали як благодійну допомогу. А митниця не могла їм передати, тому що по закону нашої країни не дозволялося просто по строку цієї машини.
Якось треба робити винятки для благодійництва в нашій країні.
Пані Катерино, а як багато дітей у нашій країні потребують такої допомоги, яку надають Ваші фонди?
Ми бачимо, що стан у наших лікарнях зовсім не відповідає європейському рівню.
У мене було багато можливостей їздити по лікарнях, навіть возити своїх дітей. Ми бачимо, що наші діти заслуговують на краще. Наша економіка може дозволити багато більше, ніж ми бачимо в цих лікарнях. Цей стан просто...
Бувало таке, що я проходила додому і годинами плакала, як бачила, в яких умовах живуть наші діти.
Ми вирішили, що треба допомагати по всіх регіонах України. Зробили конкурс, де ми попросили, щоб дитячі лікарні подали свої прохання, заповнили анкети. Ми вибрали в кожній області одну лікарню, які ми взяли під свою опіку. Ми шукаємо для них партнерів закордоном. Ця програма називається “Від лікарні до лікарні”. Ми шукаємо іноземні лікарні, ми шукаємо фармацевтичні фірми, університети, всіх, хто може якось допомогти.
Якого характеру буде ця допомога? Це медикаменти, це...
Це може бути різне. Наприклад, ми звертаємося до бізнес-еліти кожного регіону і просимо, щоб вони підключилися в таких питаннях, як ремонт цих лікарень. Там і дахи розвалюються. У деяких хороший стан, а в деяких дуже поганий.
Відгукуються?
Відгукуються. Я сказала б, що є велике бажання допомагати. Просто довгий час наш бізнес не знав, як допомагати, щоб їхні гроші не пропадали.
Лікарні закордоном можуть допомагати у стажуванні нашим лікарям. Є у нас бізнес-партнери, які допомагають і з ліками. Ми допомагали ліками дітям з гемофілією, з астмою, зі СНІДом.
Ми також займаємося тим, що ми збираємо кошти в Україні на різних благодійних акціях. Також купуємо обладнання для онкологічного центру, для гематології, для різних лікарень.
Пані Катерино, а як багато дітей потребують невідкладної допомоги, яка з певної причини їм недоступна?
Десятки, тисячі. У нас, на жаль, дуже багато дітей хворіють. На жаль, із-за того, що немає тих ліків, які можуть їх тримати в нормальному стані, і вони дуже часто попадають в лікарні.
Ми стараємося підняти рівень лікарень першої допомоги, потім наступний етап - це створення в Києві Національного центру материнства і дитинства, де ми хочемо зробити лікарню на світових рівнях. Я бажаю бачити цю лікарню найкращою у Східній Європі.
Вона буде доступною і сільським мешканцям, і з усієї України пацієнтам...
Вона буде доступна усім безкоштовно. Це буде лікарня для найважчих проблем, які є в нашій країні. Де діти, які не можуть лікуватися у своїх областях, і їх, на жаль, ми мусимо переправляти закордон, тому що є багато операцій, які просто у нас ще не роблять. Ми хочемо, щоб ця лікарня могла б займатися цим.
У нашій країні лікарі надзвичайно сильні. Але, на жаль, у них просто немає тих умов, обладнання, у них немає тих ліків. А коли ми їм дамо доступ до цього всього, то ми побачимо диво в нашій країні. Я думаю, що навіть з інших країн будуть приїжджати до нас.
Перш за все це має бути за кошти донорів, це мають бути благодійні кошти. Це є іноземні фірми, це є українські фірми, це є організації, це будуть різні благодійні акції.
Я дуже хотіла б бачити, щоб кожен громадянин України якось включився б у цю акцію, бо це все для наших дітей.
Я хотіла б трошки більше розказати про цей центр, бо це надзвичайно важливо.
Метою будівництва національного центру є створення сучасного європейського рівня дитячого лікувального закладу, що дозволить вдосконалити медичне обслуговування дітей з усіх регіонів України.
Це буде багатопрофільний лікувальний заклад на триста ліжок. У Центрі здоров’я матері та дитини будуть сконцентровані найкращі професійні та інтелектуальні ресурси медичної галузі, впроваджені високоефективні лікувально-діагностичні технології.
Зокрема в Центрі передбачається надавати медичну допомогу дітям з найбільш складною патологією: пухлини, онкогематологічні захворювання, складні соматичні та хірургічні випадки. Також передбачається надання медичної допомоги вагітним та породіллям. Зокрема відкрити відділення патології вагітних, передчасних пологів, допоміжних репродуктивних технологій, тощо.
Сьогодні в Україні існують патології, за якими медична допомога не може бути надана. В країні немає закладів, де здійснюється трансплан-тація кісткового мозку від неродинного донора. Немає змоги проводити деякі види операцій з пластичної хірургії, нейроонкологічної хірургії і реконструктивної ортопедії. Не здійснюється відповідно до сучасних вимог перанатальна діагностика, існують певні проблеми зі здійсненням трансплантації нирок у дітей.
І саме для вирішення цих проблем створюється Центр охорони здоров’я матері і дитини.
Пані Ющенко, Ви росли і народилися в демократичній країні. Що Вас найбільше шокувало, коли приїхали до України вперше?
Ну, “шокувало”, - Ви маєте на увазі тільки негативне? Я скажу, що найбільше мене вразило – це було позитивне. А це – які українці є насправді. Я хочу сказати, що мене найбільше вразило в Україні – це інтелігентність наших людей, яка висока освіта у наших людей.
Можна розмовляти з простими людьми, і вони можуть розказати історію, вони знають вірші, у них є зацікавлення до музики, до класики. Я до цього не звикла ні в Америці, ні Європі. І це мене надзвичайно приємно вразило.
А негативна політична ситуація, кулуарна політика?
Я б сказала, негативно. Перше, що я можу сказати – це мене дуже вразило, можна сказати, наше мас-медіа. Коли я приїхала, те, що можна було прочитати дуже багато в газеті неправдивого.
Бували ситуації: я десь була на якомусь заході, потім після того читала - і це зовсім по-інакшому віддзеркалювалось. І я просто дивувалася. І те, що не всі інформації існували в газетах.
Це мене дивувало. І дуже мені було сумно, бо я відчувала, що український народ не діставав повної інформації. А це дуже важливо.
Чи змінилася зараз ситуація радикально?
Я думаю, що так. Я тепер, коли дивлюся, бачу всі точки зору. Може, не всі подобаються мені.
Але слава Богу, що можна почути тепер всі точки зору по всіх питаннях, які зараз турбують нас політично і економічно.
Які б здобутки Ви відзначили, особливо за два останні роки?
Це дійсно є можливість усім громадянам зараз брати участь у політиці. Я горджусь тим, що українці цікавляться, читають і беруть участь. Це також мене дивувало.
Коли я вперше приїхала, було таке почуття, що всі можуть згори робити, що вони хочуть, а ми ніяк не можемо вплинути на цю ситуацію, що це все поза нами робиться. Я пам’ятаю, родичі це мені розказували - ну щось тут нічого не можна добитися.
Я не скажу, що зараз все можна вирішувати. Бо ще нема тих умов, що кожна людина може вирішувати свою долю. На жаль. Я сподіваюся, що прийде час, коли все це буде вирішуватися системно і без втручання якогось політика.
Але мені приємно, що зараз люди відчувають, що якось вони можуть вплинути, що має бути справедливість і що своїми діями вони можуть на це вплинути.
А свобода преси? Часто можна почути від політиків, що це є найбільшим здобутком. Чи погоджуєтеся Ви з такою точкою зору?
Я відчуваю з того, що я бачу, що всі точки зору тепер віддзеркалюються.
Ви цікавитеся політикою, стежите за перебігом тих чи інших процесів?
До певної міри так. Звичайно, я займаюся фондом, у мене ще є діти, є багато обов’язків, я не можу день у день сидіти й читати пресу чи дивитися телевізор.
Але я стараюся бути в курсі. Бо я думаю, що це важливо, щоб кожна людина знала, що довкола неї відбувається. І старалася якось допомогти чи вплинути на те, що відбувається.
А як Ви в такому випадку оцінюєте, кваліфікуєте ситуацію з утворенням парламентської більшості? Які Ви бачите у цьому процесі недоліки? І чи буде вона сформована?
Я сподіваюся, що буде сформована. Я сподіваюся, що буде розум працювати на Україну. На жаль, ми бачимо часто, що люди працюють більше на себе і думають чи про свою кишеню, чи про свою владу. Треба забувати все і працювати на Україну.
Я вважаю, що є демократія в нашій державі. І треба виконувати бажання народу. Але коли виконуєш, треба дійсно бути відповідальним народу і звітувати перед народом.
А як Ви особисто ставитесь до Юлії Тимошенко? Ви її вважаєте партнеркою Віктора Ющенка чи конкуренткою?
Я вважаю, що люди, які приходять до влади, мають працювати на одну мету – на Україну.
Поговоримо ще трішечки про Президента і про Вашу родину. Як президентська родина проводить вільний час?
У нас нема так багато часу вільного, особливо з батьком. Він дуже важко працює і буває, що і вечорами, і вихідними він мусить бути на роботі.
Я стараюся більше бути з дітьми, тому що мені здається, що це дуже важливо, щоб діти відчували опіку і щоб вони могли спілкуватися з батьками, особливо багато моральних питань.
А вони усвідомлюють уже, що їхній батько - Президент і що від нього залежить доля країни?
Вони розуміють, що він Президент, більше всього тому, що вони брали участь в усьому, що відбувалося на Майдані. Але ми ніколи на цьому не акцентуємо увагу.
Ми дуже хочемо, щоб у них було нормальне життя і щоб вони ніколи не відчували, що в них є щось інше, ніж у інших дітей, що у них батько хтось інший. Для них він просто батько.
Чи маєте друзів? З ким президентська родина товаришує? Чи зустрічаєтесь ви, про що говорите? Хто ці люди?
Є одна величезна перевага у цій роботі, що ми можемо спілкуватися з надзвичайно цікавими людьми. Можливо, ті люди, що раніше я тільки читала їхні книги чи бачила їх на сцені, тепер маємо можливість запросити їх додому і з ними спілкуватися. І це прекрасно.
А щодо друзів – це є люди, з я якими, я вважаю, може ділитися все. Вони робляться не зразу - вони робляться роками. У мене є друзі, які були зі мною 10-20 років тому. І я сподіваюся, що через 10-20 років вони ще будуть зі мною.
Ситуація не зміниться.
Ситуація не зміниться. І це є люди, що дуже близькі.
А родина має спільних друзів? Серед політиків є такі люди, з якими б Вам хотілося спілкуватися, поділитися якимись своїми міркуваннями, почути їхні думки і бачити їх у хаті?
Звичайно, є прекрасні люди. Я б сказала, з тих людей, яких я називаю як своїх близьких друзів, нема політиків.
Але є політики, з якими нам дуже приємно проводити час. І ми спілкуємося. Але більше всього наші друзі не є політиками.
А хто ці люди, Ви могли б назвати?
Поіменно не хотіла б називати їх. Бо я не знаю, чи вони б хотіли, щоб це розголошувалося.
Чому я про це запитала, бо якось я спілкувалася з Іваном Плющем. І він казав: “...раніше ми зустрічалися з Президентом. Зараз цього немає”.
Робота просто змусила Президента скорегувати традиції старі чи щось інше, політичні якісь розбіжності?
Я хочу сказати, що справжні друзі ніколи про це не говорили. А ті, що говорять, що вони друзі, це часом люди, що я їх майже не знаю.
Мені часом було дуже сумно, коли люди критикували або відверталися, бо кажуть, що ми не звертали на них увагу.
Не ми, а мій чоловік просто з ними не зустрічався. Вони не розуміли, яке навантаження у нього. І навіть якби було бажання зустрічатися з тими людьми - чи митцями, чи письменниками.
Було величезне бажання у нього, бо це для нього було б приємно. То не було багато часу просто на приємне спілкування. Але з часом ми хотіли б, щоб за ці роки всі побували у нас, поговорили.
Бо, я думаю, найкращий спосіб порозумітися – це сісти за один стіл, поговорити. І дуже багато політичних проблем навіть не існувало б, якби люди більше просто так спілкувалися.
За кілька днів Великдень - маєте можливість і нагоду зібрати товариство. Як, до речі, в родині Президента готуються до Великодня?
Це дуже велике родинне свято наше. Ми вважаємо, що це у християнстві найбільше свято. І для нас також. Ми намагаємося дотримуватись і релігійних традицій, і народних традицій. Діти займаються писанками цілий тиждень. Паски будемо пекти. І кожного дня читаємо з Біблії під час Великого посту.
Ми плануємо іти до церкви ввечері. А на сам Великдень ми завжди їдемо до села мого чоловіка. Тому що у них там у цей день всі ідуть на цвинтар.
Ви сказали, що Ваша родина читає Біблію. А що ще читає Президент, яку літературу він читає, які книжки він любить? Чи є у нього на це час?
Він дуже любить українську історію читати. Йому дарують дуже багато книг. Я не сподівалася. Це був один із сюрпризів цього року – скільки нам дарують книг.
Ми читаємо більше всього історію, ми читаємо про наші народні традиції. Романи читаємо.
А є якісь улюблені твори у Вас і Вашого чоловіка?
Є улюблені . Ми дуже любимо класику. І стараємося сучасних наших письменників читати. Дуже Андруховича любимо і стараємося читати його твори. Хочемо більше читати.
Пані Катерино, дякую Вам за цю розмову. Гостею рубрики “Перед мікрофоном “Свободи” була перша леді України – дружина Президента Катерина Ющенко.
