Аудіозапис програми:
Київ, 25 березня 2006 року.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми: журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Сергій Грабовський
Історія України... Її писали живі люди. Нерідко дуже цікаві, непересічні люди. Про одного зі знаних українських істориків ХХ століття сьогодні й піде мова.
Звучить пісня
Віталій Пономарьов
Нащадок старовинного козацького роду Дмитро Дорошенко народився 8-го квітня 1882-го року у Вільні. Він навчався у Варшавському, Петербурзькому та Київському університетах.
Ще студентом Дорошенко почав друкувати свої публіцистичні та наукові статті в українських виданнях Галичини і Наддніпрянщини.
У Катеринославі він викладав історію у Комерційному училищі, видавав часопис “Дніпрові хвилі”, був заступником голови товариства “Просвіта” та секретарем Архівної комісії, редагував зібрання творів Шевченка.
У Києві Дорошенко вчителював. Був секретарем “Просвіти” та Українського наукового товариства і редагував його видання.
Максим Стріха
Коротку біографічну довідку про діяльність Дмитра Дорошенка підготував Віталій Пономарьов. ЇЇ можна продовжувати і продовжувати.
Наприклад, те зібрання творів Шевченка, про яке було згадано, мало на меті стати першим масовим, по справжньому народним зібранням текстів Кобзаря, причому, ілюстрованим, гарно виданим і містило воно не лишень “Кобзар”, а й прозові твори.
Що цікаво: Дмитро Дорошенко був не лишень редактором, а й співавтором перекладу одної із шевченкової повістей “Прогулянка з приємністю і не без моралі”. І тут виявився не лишень його науковий, а й літературний хист.
Сергій Грабовський
До нашої розповіді про Дорошенка-науковця і Дорошенка-політика підключається київський історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич
Дорошенко цікавий нам тим, що він, власне, мав виховання чисто народницької школи. Цікаво, що він в свій час слухав лекції Антоновича і, власне, саме київська “Громада” може вважати його своїм вихованцем. Тобто, якщо брати джерела його виховання, то ми можемо сказати, що це народницька школа.
Але це людина, яка попала на час після 1906-1909 років, коли почала формуватися державницька школа. Я думаю, що якраз вплив Липинського, який в цей час познайомився з Дорошенком, очевидно, зробила його державником. І, власне, концептуальні, історіософські і теоретичні засади його історичних праць коріняться і лягають в основу саме філософії Липинського.
Не випадково, що саме Дорошенко написав першу популярну працю про Липинського під псевдонімом Забаринський. Після цього виходить його “Історія України”, яка була написана на тих підставах, на тих джерелах.
Тобто, якщо казати про Дорошенка, то я повинен сказати, що як державник він був вихованець саме Липинського. З іншого боку, саме вплив на Дорошенка Антоновича, Грушевського і інших народників було тим позитивом, який дав можливість йому, можливо, найближче або найкраще відчути себе продовжувачем саме теоретичної традиції народництва.
Державницька школа вважала, що історичний процес в Україні розвивався звичайним способом так само, як в інших державних народах і так само мав опертя на державницькі інституції.
Дорошенко був перший великий історик, який сказав, що саме держава, державні інституції є такою самою звичайною формою розвитку українського етносу, українського суспільства, як і в інших суспільств: Польщі, Росії, Чехії і інших східнослов’янських народів.
Дорошенко пройшов таку цікаву генезу, як і дуже багато українських політиків. Він починав, як соціал-демократ, потім дуже був близький до Товариства українських поступовців.
З постанням Української Народної Республіки він вступив до партії соціалістів-федералістів. Потім з посланням Гетьманату він став одним з гетьманців, членом уряду, був міністром закордонних справ.
Його генеза, як політика показує, що для Дорошенка, як і для більшості політиків форма, зовнішній зміст були, скажемо, на другому місці.
Головним для нього був, може, зміст української політики. Тому він дуже спокійно ставився до зміни політичних орієнтацій. І тому він був не прив’язаний до політичних партій.
Партія Гетьманців, а потім Українського союзу хліборобів-державників - це була, може, остання організація, до якої фактично належав Дорошенко.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном наш колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Дорошенко входив до Революційної української партії і Товариства українських поступовців і був співзасновником Української партії соціалістів-федералістів.
У квітні 1917-го року він був обраний до Центральної Ради.
Петроградський Тимчасовий уряд призначив Дорошенка крайовим комісаром на окупованих російською армією землях Галичини і Буковини.
У серпні Дорошенкові було запропоновано сформувати та очолити Генеральний секретаріат як крайовий орган Тимчасового уряду, проте він відмовився.
20-го травня 18-го року Дорошенко став міністром закордонних справ Української держави. Він домігся ратифікації Берестейського мирного договору країнами Четвертного союзу, організував розбудову дипломатичних представництв України.
У відповідь на антиукраїнську політику кримського уряду Дорошенко ініціював економічну блокаду півострова, і невдовзі Сімферополь погодився на переговори щодо приєднання Криму до України.
Сергій Грабовський
Розповідь про Дмитра Дорошенка як про політика продовжує професор Володимир Сергійчик.
Володимир Сергійчук
В час Гетьманату Скоропадського в його уряді Дмитро Дорошенко, на мій погляд, був чи не єдиним справді українським державником.
Це та людина, яка всіляко намагалася серед антиукраїнського оточення Скоропадського все-таки проводити українську політику.
Зрештою, це особливо проявилося у питанні щодо Криму. Адже ми знаємо, що 1918-го року, коли вже українські війська ввійшли до Криму, німці раптом вирішили, що українцям там не треба бути, і Крим не може бути включений до складу Української держави і тому зажадали виходу українських військ.
В Криму німці створили тоді проросійський уряд генерала Сулеймана Сулькевича, який намагався нищити все українське? закривав і газети, забороняв телеграми українською мовою передавати з Криму і тому подібне.
Треба сказати, що тоді саме Дмитро Дорошенко знайшов, я б сказав, правильну формулу взаємовідносин з Кримом. Він поставив Крим, як кажуть, на своє місце, поставивши умову перед кримським урядом: або вони визнають українську меншину в Криму, або Українська держава буде відповідно реагувати на їхні антиукраїнські прояви.
Цей крок українського уряду, який запропонував Дмитро Дорошенко, він проявився в тому, що Крим отримав просто блокаду економічну. До Криму перестали завозити українське зерно, і у Криму одразу ж піднялися різко ціни. Але це ще не була трагедія для Криму.
Справжньою катастрофою для Криму стало те, що Українська держава заборонила ввозити до Криму цукор. Ну, звичайно, крім лікарень і санаторію. Так от, саме відсутність українського цукру змусила тодішню кримську владу повернутися до переговорів з Кримом на предмет входження Криму до складу Української держави.
Якраз оця акція була здійснена Дмитром Дорошенком і на цьому був реальний той крок, який він здійснив 1918-го року.
Крім того, якщо говорити про його державництво, то Дмитро Дорошенко також зробив дуже багато для того, щоб якраз під час його каденції Українська держава була визнана багатьма країнами світу тогочасного. Тобто, близько 30-ти держав світу визнали Українську державу, і в цьому була велика заслуга Дмитра Дорошенка як міністра закордонних справ.
Звучить пісня
Максим Стріха
Дмитро Дорошенко був не лишень українським міністром, він ще був ефективним міністром на всіх напрямках своєї фахової діяльності.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Після перемоги повстання проти гетьмана Скоропадського Дорошенко викладав у Кам’янець-Подільському університеті, а згодом виїхав на еміграцію. Він став співзасновником Союзу хліборобів-державників, проте невдовзі зосередився на науковій роботі.
Вчений викладав у Варшавському університеті, Карловому університеті у Празі, Колегії святого Андрея у Вінніпезі та в Українському вільному університеті у Відні, Празі та Мюнхені. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, очолював Український науковий інститут у Берліні та Українську вільну академію наук.
Дорошенко написав понад тисячу праць з історіографії, історії культури та історії церкви, роботи про Костомарова, Антоновича, Міцкевича, Шевченка, Куліша, Леонтовича та Петра Дорошенка, спогади про події 1901–1920-х років.
Він одним з перших подивився на історію України як на процес розвитку української державності, а написана ним “Історія України” для шкіл перевидавалася 5 разів.
Дмитро Дорошенко помер у Мюнхені 19-го березня 1951-го року.
Сергій Грабовський
Ось як оцінює науковий доробок Дмитра Дорошенка професор Володимир Сергійчук.
Володимир Сергійчук
Що стосується його як вченого, а ця діяльність його особливо появилася вже в еміграції, то Дмитро Дорошенко справді автор визначних праць з історії України, зокрема, йому належить двотомна праця “Історії України”. Він написав тритомну “Історію України” з 1917-го по 1923-й рік, яка була видана уже в еміграції. Ці праці насичені великою кількістю документальних даних. Тобто, ми можемо говорити, що вони стали справді зразком такого вдумливого і ретельного відбору документів для аналітичної, історичної праці.
Крім того, я назвав би його, важливою науковою роботою “Огляд української історіографії”, яку він написав на початку 20-х років. І, зрештою, всі його праці в еміграції історичні, які були ним підготовлені, вони засвідчували, що він залишається на позиціях українського державництва, він досить вдумливий український історик. Одна з таких праць була, до речі, була присвячена його великому попереднику гетьману Петру Дорошенку. Що говорить про те, що він не забував витоки української державності, не забував справжніх українських державників, до яких належав і Петро Дорошенко.
Максим Стріха
Дмитро Дорошенко був нащадком славного українського козацького роду. Цей рід дав у 17-му столітті Україні двох гетьманів. Менш відомого Михайла, хоч саме про нього йдеться в тій знаменитій козацькій пісні, де “Попереду Дорошенко веде своє військо, військо запорозьке, хорошенько”, і славетного Петра дуже неоднозначного, дуже трагічного, але безумовного українського державника, людини, яка, безумовно, палко любила Україні, хоч і стала з волі лихих обставин одним із символів Руїни, яка спіткала нашу державу на початку останньої чверті 17-го століття.
Дмитро Дорошенко народився в іншу епоху. Народився поза межами України та, власне, Україна тоді, духовна Україна існували скрізь, де були українські колонії по університетських центрах, одним з яких і було тодішнє Вільно.
І знов-таки перегук певний, адже саме у Вільні свої перші по-справжньому осмислені творчі кроки зробив інший український геній Тарас Шевченко.
Політична діяльність Дмитра Дорошенка багатоманітна, можливо, так само суперечлива, адже починав він з РУПівського табору закінчив переконаним гетьманцем-державником.
Але ще раз хочеться наголосити, що він був ефективним міністром. Успадкувавши від Української Народної Республіки дипломатичні відносини власне лишень з державами Четверного союзу, він зумів добитися безпрецедентно широкого дипломатичного визнання незалежної Української держави.
Як науковець Дмитро Дорошенко також зробив надзвичайно багато. В моїй бібліотеці зберігається примірник “Історії України” Дмитра Дорошенка, надрукований на цигарковому папері в кишеньковому форматі в двохтомниках. Саме це видання було розраховане на те, щоб перевозити його через кордон і з тим, щоб воно, бодай, поодиноких примірниках, але ставало фактом для читачів Української тоді ще Радянської соціалістичної республіки.
Праці Дмитра Дорошенка, хоч як це, може, високо звучить, наближали перетворення цієї Української радянської соціалістичної республіки на незалежну Україну.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 25 березня 2006 року.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми: журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Сергій Грабовський
Історія України... Її писали живі люди. Нерідко дуже цікаві, непересічні люди. Про одного зі знаних українських істориків ХХ століття сьогодні й піде мова.
Звучить пісня
Віталій Пономарьов
Нащадок старовинного козацького роду Дмитро Дорошенко народився 8-го квітня 1882-го року у Вільні. Він навчався у Варшавському, Петербурзькому та Київському університетах.
Ще студентом Дорошенко почав друкувати свої публіцистичні та наукові статті в українських виданнях Галичини і Наддніпрянщини.
У Катеринославі він викладав історію у Комерційному училищі, видавав часопис “Дніпрові хвилі”, був заступником голови товариства “Просвіта” та секретарем Архівної комісії, редагував зібрання творів Шевченка.
У Києві Дорошенко вчителював. Був секретарем “Просвіти” та Українського наукового товариства і редагував його видання.
Максим Стріха
Коротку біографічну довідку про діяльність Дмитра Дорошенка підготував Віталій Пономарьов. ЇЇ можна продовжувати і продовжувати.
Наприклад, те зібрання творів Шевченка, про яке було згадано, мало на меті стати першим масовим, по справжньому народним зібранням текстів Кобзаря, причому, ілюстрованим, гарно виданим і містило воно не лишень “Кобзар”, а й прозові твори.
Що цікаво: Дмитро Дорошенко був не лишень редактором, а й співавтором перекладу одної із шевченкової повістей “Прогулянка з приємністю і не без моралі”. І тут виявився не лишень його науковий, а й літературний хист.
Сергій Грабовський
До нашої розповіді про Дорошенка-науковця і Дорошенка-політика підключається київський історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич
Дорошенко цікавий нам тим, що він, власне, мав виховання чисто народницької школи. Цікаво, що він в свій час слухав лекції Антоновича і, власне, саме київська “Громада” може вважати його своїм вихованцем. Тобто, якщо брати джерела його виховання, то ми можемо сказати, що це народницька школа.
Але це людина, яка попала на час після 1906-1909 років, коли почала формуватися державницька школа. Я думаю, що якраз вплив Липинського, який в цей час познайомився з Дорошенком, очевидно, зробила його державником. І, власне, концептуальні, історіософські і теоретичні засади його історичних праць коріняться і лягають в основу саме філософії Липинського.
Не випадково, що саме Дорошенко написав першу популярну працю про Липинського під псевдонімом Забаринський. Після цього виходить його “Історія України”, яка була написана на тих підставах, на тих джерелах.
Тобто, якщо казати про Дорошенка, то я повинен сказати, що як державник він був вихованець саме Липинського. З іншого боку, саме вплив на Дорошенка Антоновича, Грушевського і інших народників було тим позитивом, який дав можливість йому, можливо, найближче або найкраще відчути себе продовжувачем саме теоретичної традиції народництва.
Державницька школа вважала, що історичний процес в Україні розвивався звичайним способом так само, як в інших державних народах і так само мав опертя на державницькі інституції.
Дорошенко був перший великий історик, який сказав, що саме держава, державні інституції є такою самою звичайною формою розвитку українського етносу, українського суспільства, як і в інших суспільств: Польщі, Росії, Чехії і інших східнослов’янських народів.
Дорошенко пройшов таку цікаву генезу, як і дуже багато українських політиків. Він починав, як соціал-демократ, потім дуже був близький до Товариства українських поступовців.
З постанням Української Народної Республіки він вступив до партії соціалістів-федералістів. Потім з посланням Гетьманату він став одним з гетьманців, членом уряду, був міністром закордонних справ.
Його генеза, як політика показує, що для Дорошенка, як і для більшості політиків форма, зовнішній зміст були, скажемо, на другому місці.
Головним для нього був, може, зміст української політики. Тому він дуже спокійно ставився до зміни політичних орієнтацій. І тому він був не прив’язаний до політичних партій.
Партія Гетьманців, а потім Українського союзу хліборобів-державників - це була, може, остання організація, до якої фактично належав Дорошенко.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном наш колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Дорошенко входив до Революційної української партії і Товариства українських поступовців і був співзасновником Української партії соціалістів-федералістів.
У квітні 1917-го року він був обраний до Центральної Ради.
Петроградський Тимчасовий уряд призначив Дорошенка крайовим комісаром на окупованих російською армією землях Галичини і Буковини.
У серпні Дорошенкові було запропоновано сформувати та очолити Генеральний секретаріат як крайовий орган Тимчасового уряду, проте він відмовився.
20-го травня 18-го року Дорошенко став міністром закордонних справ Української держави. Він домігся ратифікації Берестейського мирного договору країнами Четвертного союзу, організував розбудову дипломатичних представництв України.
У відповідь на антиукраїнську політику кримського уряду Дорошенко ініціював економічну блокаду півострова, і невдовзі Сімферополь погодився на переговори щодо приєднання Криму до України.
Сергій Грабовський
Розповідь про Дмитра Дорошенка як про політика продовжує професор Володимир Сергійчик.
Володимир Сергійчук
В час Гетьманату Скоропадського в його уряді Дмитро Дорошенко, на мій погляд, був чи не єдиним справді українським державником.
Це та людина, яка всіляко намагалася серед антиукраїнського оточення Скоропадського все-таки проводити українську політику.
Зрештою, це особливо проявилося у питанні щодо Криму. Адже ми знаємо, що 1918-го року, коли вже українські війська ввійшли до Криму, німці раптом вирішили, що українцям там не треба бути, і Крим не може бути включений до складу Української держави і тому зажадали виходу українських військ.
В Криму німці створили тоді проросійський уряд генерала Сулеймана Сулькевича, який намагався нищити все українське? закривав і газети, забороняв телеграми українською мовою передавати з Криму і тому подібне.
Треба сказати, що тоді саме Дмитро Дорошенко знайшов, я б сказав, правильну формулу взаємовідносин з Кримом. Він поставив Крим, як кажуть, на своє місце, поставивши умову перед кримським урядом: або вони визнають українську меншину в Криму, або Українська держава буде відповідно реагувати на їхні антиукраїнські прояви.
Цей крок українського уряду, який запропонував Дмитро Дорошенко, він проявився в тому, що Крим отримав просто блокаду економічну. До Криму перестали завозити українське зерно, і у Криму одразу ж піднялися різко ціни. Але це ще не була трагедія для Криму.
Справжньою катастрофою для Криму стало те, що Українська держава заборонила ввозити до Криму цукор. Ну, звичайно, крім лікарень і санаторію. Так от, саме відсутність українського цукру змусила тодішню кримську владу повернутися до переговорів з Кримом на предмет входження Криму до складу Української держави.
Якраз оця акція була здійснена Дмитром Дорошенком і на цьому був реальний той крок, який він здійснив 1918-го року.
Крім того, якщо говорити про його державництво, то Дмитро Дорошенко також зробив дуже багато для того, щоб якраз під час його каденції Українська держава була визнана багатьма країнами світу тогочасного. Тобто, близько 30-ти держав світу визнали Українську державу, і в цьому була велика заслуга Дмитра Дорошенка як міністра закордонних справ.
Звучить пісня
Максим Стріха
Дмитро Дорошенко був не лишень українським міністром, він ще був ефективним міністром на всіх напрямках своєї фахової діяльності.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Після перемоги повстання проти гетьмана Скоропадського Дорошенко викладав у Кам’янець-Подільському університеті, а згодом виїхав на еміграцію. Він став співзасновником Союзу хліборобів-державників, проте невдовзі зосередився на науковій роботі.
Вчений викладав у Варшавському університеті, Карловому університеті у Празі, Колегії святого Андрея у Вінніпезі та в Українському вільному університеті у Відні, Празі та Мюнхені. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, очолював Український науковий інститут у Берліні та Українську вільну академію наук.
Дорошенко написав понад тисячу праць з історіографії, історії культури та історії церкви, роботи про Костомарова, Антоновича, Міцкевича, Шевченка, Куліша, Леонтовича та Петра Дорошенка, спогади про події 1901–1920-х років.
Він одним з перших подивився на історію України як на процес розвитку української державності, а написана ним “Історія України” для шкіл перевидавалася 5 разів.
Дмитро Дорошенко помер у Мюнхені 19-го березня 1951-го року.
Сергій Грабовський
Ось як оцінює науковий доробок Дмитра Дорошенка професор Володимир Сергійчук.
Володимир Сергійчук
Що стосується його як вченого, а ця діяльність його особливо появилася вже в еміграції, то Дмитро Дорошенко справді автор визначних праць з історії України, зокрема, йому належить двотомна праця “Історії України”. Він написав тритомну “Історію України” з 1917-го по 1923-й рік, яка була видана уже в еміграції. Ці праці насичені великою кількістю документальних даних. Тобто, ми можемо говорити, що вони стали справді зразком такого вдумливого і ретельного відбору документів для аналітичної, історичної праці.
Крім того, я назвав би його, важливою науковою роботою “Огляд української історіографії”, яку він написав на початку 20-х років. І, зрештою, всі його праці в еміграції історичні, які були ним підготовлені, вони засвідчували, що він залишається на позиціях українського державництва, він досить вдумливий український історик. Одна з таких праць була, до речі, була присвячена його великому попереднику гетьману Петру Дорошенку. Що говорить про те, що він не забував витоки української державності, не забував справжніх українських державників, до яких належав і Петро Дорошенко.
Максим Стріха
Дмитро Дорошенко був нащадком славного українського козацького роду. Цей рід дав у 17-му столітті Україні двох гетьманів. Менш відомого Михайла, хоч саме про нього йдеться в тій знаменитій козацькій пісні, де “Попереду Дорошенко веде своє військо, військо запорозьке, хорошенько”, і славетного Петра дуже неоднозначного, дуже трагічного, але безумовного українського державника, людини, яка, безумовно, палко любила Україні, хоч і стала з волі лихих обставин одним із символів Руїни, яка спіткала нашу державу на початку останньої чверті 17-го століття.
Дмитро Дорошенко народився в іншу епоху. Народився поза межами України та, власне, Україна тоді, духовна Україна існували скрізь, де були українські колонії по університетських центрах, одним з яких і було тодішнє Вільно.
І знов-таки перегук певний, адже саме у Вільні свої перші по-справжньому осмислені творчі кроки зробив інший український геній Тарас Шевченко.
Політична діяльність Дмитра Дорошенка багатоманітна, можливо, так само суперечлива, адже починав він з РУПівського табору закінчив переконаним гетьманцем-державником.
Але ще раз хочеться наголосити, що він був ефективним міністром. Успадкувавши від Української Народної Республіки дипломатичні відносини власне лишень з державами Четверного союзу, він зумів добитися безпрецедентно широкого дипломатичного визнання незалежної Української держави.
Як науковець Дмитро Дорошенко також зробив надзвичайно багато. В моїй бібліотеці зберігається примірник “Історії України” Дмитра Дорошенка, надрукований на цигарковому папері в кишеньковому форматі в двохтомниках. Саме це видання було розраховане на те, щоб перевозити його через кордон і з тим, щоб воно, бодай, поодиноких примірниках, але ставало фактом для читачів Української тоді ще Радянської соціалістичної республіки.
Праці Дмитра Дорошенка, хоч як це, може, високо звучить, наближали перетворення цієї Української радянської соціалістичної республіки на незалежну Україну.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Говорить радіо “Свобода”!
