Аудіозапис програми:
Київ, 21 січня 2006 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Наша нова подорож у першу половину ХХ століття присвячена одному міфові, який досі існує у свідомості значної кількості українських громадян. А тим часом все було інакше, і значно складнішим, ніж це уявляється носіям історичних міфів…
Максим Стріха
Ще біло-емігрантські публіцисти 20-тих стверджували, що революція в Росії була справою євреїв. Цю думку всіляко тиражують і сучасні поборники великої української держави.
Але і в писаннях деяких сучасних публіцистів, які вважають себе дуже великими українськими патріотами, ми через рядок подибуємо твердження, що у 1918-38 роках радянська Україна була так званою “жидівською державою”, де порядкували “сіоністи” та “юдо-нацисти”.
І справді: наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів чи компартійних функціонерів – і на цій основі робляться висновки про те, що начебто мало місце панування єврейського народу над українським, що існував (прошу пробачення у слухачів, але це термін знов-таки, народжений публіцистами певного ґатунку) такий собі “юдо-більшовизм” або “створений євреями більшовизм”.
Сергій Грабовський
Ми не будемо дискутувати з цими твердженнями. Ми спробуємо звернутися до маловідомої сторінки української історії – до опору, який чинили більшовицькій диктатурі організовані єврейські політичні сили на теренах Східної України. Перед мікрофоном київський історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Не дивлячись на те, що представники євреїв були дуже помітними, в більшовицькій владі у керівництві їх було особливо багато. Загалом єврейська спільнота і під час громадянської війни і надалі виступала як дуже потужний такий чинник антирадянізації. До цього було дуже багато чинників.
Перш за все для євреїв як спільноти, яка впродовж декількох тисяч років, зберігалася у світі поліетнічному і полікультурному, то основним з факторів була єврейська мова і особлива єврейська релігія і особливий єврейський спосіб життя.
Більшовики виступали як один з факторів знищення цього способу життя, нівелювання євреїв, розчинення їх серед інших. Вони вели активний наступ на релігію і на самий єврейський спосіб життя, такий приватновласницький, торговоекономічний, який єврейська спільнота за ці сотні років виробила в собі.
Отже, починаючи від громадянської війни, де переважна більшість єврейства України виявилися досить байдужими чи ворожими до більшовиків. Серед єврейської громади існувала також безліч різних і різноманітних партій: лівих, сіоністських, консервативних, традиційних, які також були здебільшого закриті більшовиками, розігнані, найбільш активні їхні члени арештовувалися і переслідувалися.
Ось дуже цікавий маловідомий факт із радянських архівів спецслужб полягає в тому, що у 20-тих рр.. в Україні існувала дуже потужна і дуже розгалужена різноманітна система єврейського підпілля, особливо молодіжного сіоністського підпілля, яке всіляко чинило супротив радянізації, зберігали традиційний єврейський менталітет, особливо релігію, мову. Це були переважно організації молодіжні спортивно-військові, тобто ті, які готували людей для майбутньої боротьби за свою власну державу.
Основна ідея сіонізму полягала в тому, щоб євреям зібратися з усього світу і утворити на Землі обітованій, звідки їх 2 тисячі років було вигнано, свою власну незалежну єврейську державу. Тому дуже активно боролися і переслідувалися ці активні організації. Слід сказати, що молодіжні організації єврейські в Україні в 20-тих рр.. значно перевищували за своєю кількістю піонерські чи комсомольські організації. Не було жодного міста і містечка в Україні, де б не існувала якась ланка сіоністських організацій і підпілля. Про це засвідчують у своїх документах радянські спецслужби.
Загалом на 1925 рік справжня кількість членів сіоністських організацій нараховувала приблизно 30 тисяч членів. В порівнянні можна сказати, що з українським підпіллям практично було в цей період покінчено, воно емігрувало і майже не залишилось на території України і не мало такої потужної кількості членів.
Сергій Грабовський
Додамо до сказаного істориком кілька цифр і фактів. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 1926 року, на теренах радянської України мешкало 1 574 391 євреїв, що становило 5,4% загальної кількості населення республіки. При цьому, навіть у розпал більшовицької політики “коренцізації”, тривав активний наступ на так званий “єврейський клерикалізм” – переслідування рабинів, перетворення синагог на клуби, майстерні, склади, нескінченні антирелігійні кампанії на кшталт показових “судів” над Торою, створення “червоних громад” на чолі з “червоними рабинами” чи влаштування безплатних обідів з урочистостями на Йом-Кіпур, нищення священних книг, документів на івриті тощо. Прикметний факт: наділені владою прихильники русифікації євреїв називали ідею викладання у школі на їдиш “єврейською петлюрівщиною”.
Максим Стріха
До середини 1920-х років радянська влада заборонила діяльність створеної за часів Центральної Ради “Культур-Ліги” – найвизначнішого осередку їдишистської культурно-освітньої роботи в Україні. Спершу був встановлений контроль більшовиків над кооперативним видавництвом “Культур-Ліга”, що випускало основну масу єврейських навчальних посібників, технічної, художньої літератури, а пізніше масовий випуск такої літератури був переданий державним видавництвом. Номінально книжок та журналів на їдиш виходило чимало, але реально йшлося здебільшого про заполітизовану макулатуру.
Сергій Грабовський
З початку 1930-х років відновився наступ на релігію, зокрема на юдаїзм. У ході так званої антирелігійної п’ятирічки, що почалася 1932 року, більшість синагог в Україні припинили свою діяльність, значна частина рабинів та інших служителів культу зазнали репресій. А далі був Голодомор. Це лихо не обійшло і євреїв – мешканців переселенських колоній, примістечкових колгоспів та й багатьох містечок, продовольче постачання яких за картковою системою було умовним. Прагнучи врятуватися від голодної смерті, люди тікали до великих міст, однак і там їх наздоганяла невблаганна доля. Тільки на вулицях Києва протягом січня-лютого 1933 року було підібрано 918 померлих з голоду євреїв, за десять діб березня – 249. Робітники-євреї одного з підприємств Бердичева в один із березневих днів 33 року, як засвідчили невсипущі чекісти, з сумом констатували: “На руському цвинтарі лежать понад 100 небіжчиків, померлих від голоду, а на єврейському – 40, також померлих від голоду...”
Максим Стріха
Отже, на цвинтарях панував інтернаціонал. Інтернаціонал панував і в політичній верхівці радянської України, де головними фігурами у 20-30-ті були і єврей Каганович, і українець Любченко, і поляк Косіор, і росіянин Постишев.
Сергій Грабовський
Загалом у міжвоєнний період в Україні за політичними мотивами було засуджено 264 тисяч євреїв. Іще 87 тисяч євреїв проходили по кримінальних справах. Постраждали й рідні “ворогів народу”: 70 тис. дорослих і 35 900 дітей – членів сімей засуджених – були вислані за межі України. Чимало єврейських дітей, чиї батьки були розстріляні або засуджені на тривалі строки, виявилися розкиданими по дитячих будинках.
А тим часом на Західній Україні, яку окупувала Польща, процеси розвивалися зовсім інакше. Політизована частина єврейського загалу поділилася. Одні пішли до комуністів. Інші створили національні партійні організації, які на певному етапі співпрацювали з українськими.
Продовжує львівський журналіст Борис Дорфман.
Борис Дорфман
До 1939 року там існували всякі націоналістичні спортивні, релігійні організації єврейські. Коли прийшла радянська влада, то вони це все ліквідували, сказали, що не можна, що буде одна організація Комсомол. В 1940 році тих всіх лідерів вислали в Сибір, багато людей посадили з криміналу. У нас у Львові є великі тюрми: Ловська тюрма, Віргідка. В 1941 році, коли почалась війна, то всіх політичних розстріляли.
Сергій Грабовський
Про те ж саме веде мову історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Особливо цікавий момент єврейського протистояння в організації можна етапним визначити, як 1939-40 рр., коли до радянської України були приєднані Західна Україна, Бессарабія і Буковина. На території колишньої польської і румунської земель знаходились також дуже поширені і розгалужені єврейські сіоністські організації, які чинили активний супротив радянізації.
Радянські спецслужби і берівське НКВД переслідувало в Західній Україні в рівний спосіб польські, українські і єврейські організації. Тут дуже важливий є один момент, коли в 1921 році прийшли німці і почали відкривати в’язниці, буцегарні зі знищеними там сотнями і тисячами людей, то був запущений такий черговий міф, що це є жертвами жидобільшовизму, євреїв кагебістів. Але ніхто не казав тоді, про це мало кажуть зараз, що приблизно до 10% загиблих в цих буцегарнях були єврейські підпільники, євреї з різноманітних сіоністських організацій, які були заарештовані більшовиками і знищені напередодні німецького наступу.
Максим Стріха
Всього ж приблизно кожен п‘ятий житель радянської України-єврей тим чи іншим робом постраждав від більшовиків чи був прямо репресований ними (бо “кримінальні” злочини – це ж були нерідко колоски чи спізнення на роботу). Але водночас приблизно така ж частина єврейської спільноти мала стосунок до владних структур, партії, “органів” тощо.
Чи можна на підставі цього робити якісь узагальнення? Від голодомору померли мільйони українців. Водночас ті, хто забирав у цих мільйонів останні зернини так само здебільшого були знищені.
Сергій Грабовський
Солженіцин в “Архіпелазі ҐУЛАҐ”, до речі, писав про те, що конвой із хохлів був найстрашнішим для зеків і найлютішим. Але він же писав про повоєнний час, коли до ҐУЛАҐу були кинуті хлопці-бандерівці, і вони дуже швидко поставили в таборах на місце кримінальників, які до цього чинили там беспредєл.
"Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів... Я звертаюся до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого світоустрою".
Ці слова належали Стеллі Кренцбах, ізраїльському дипломату, учасниці українського націоналістичного підпілля та УПА, яка у жовтні 1946 року разом з групою повстанців пробилася до Австрії, а згодом прибула на Близький Схід.
Максим Стріха
Історія була складною. В ній були негідники і були праведники. Негідники були серед євреїв, українців, росіян, всіх інших, хто з волі обставин опинився в радянській тюрмі народів.
І праведники були так само серед євреїв, українців, росіян і всіх інших, хто опинився в тій таки тюрмі. В нашому минулому, дуже чесно про нього говорячи, маємо знаходити те, що дозволяє перейти до порозуміння, до вибудування тієї моделі стосунків, яку цілком на емпіричному рівні здебільшого вибудовували наші батьки і діди, що жили пліч-о-пліч не ворогуючи. Опір євреїв тоталітарній системі, як і опір українців в тій самій тоталітарній системі є одним із тих явищ, яке дозволяє нам дивитися на спільне цивілізоване майбутнє.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 21 січня 2006 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Наша нова подорож у першу половину ХХ століття присвячена одному міфові, який досі існує у свідомості значної кількості українських громадян. А тим часом все було інакше, і значно складнішим, ніж це уявляється носіям історичних міфів…
Максим Стріха
Ще біло-емігрантські публіцисти 20-тих стверджували, що революція в Росії була справою євреїв. Цю думку всіляко тиражують і сучасні поборники великої української держави.
Але і в писаннях деяких сучасних публіцистів, які вважають себе дуже великими українськими патріотами, ми через рядок подибуємо твердження, що у 1918-38 роках радянська Україна була так званою “жидівською державою”, де порядкували “сіоністи” та “юдо-нацисти”.
І справді: наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів чи компартійних функціонерів – і на цій основі робляться висновки про те, що начебто мало місце панування єврейського народу над українським, що існував (прошу пробачення у слухачів, але це термін знов-таки, народжений публіцистами певного ґатунку) такий собі “юдо-більшовизм” або “створений євреями більшовизм”.
Сергій Грабовський
Ми не будемо дискутувати з цими твердженнями. Ми спробуємо звернутися до маловідомої сторінки української історії – до опору, який чинили більшовицькій диктатурі організовані єврейські політичні сили на теренах Східної України. Перед мікрофоном київський історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Не дивлячись на те, що представники євреїв були дуже помітними, в більшовицькій владі у керівництві їх було особливо багато. Загалом єврейська спільнота і під час громадянської війни і надалі виступала як дуже потужний такий чинник антирадянізації. До цього було дуже багато чинників.
Перш за все для євреїв як спільноти, яка впродовж декількох тисяч років, зберігалася у світі поліетнічному і полікультурному, то основним з факторів була єврейська мова і особлива єврейська релігія і особливий єврейський спосіб життя.
Більшовики виступали як один з факторів знищення цього способу життя, нівелювання євреїв, розчинення їх серед інших. Вони вели активний наступ на релігію і на самий єврейський спосіб життя, такий приватновласницький, торговоекономічний, який єврейська спільнота за ці сотні років виробила в собі.
Отже, починаючи від громадянської війни, де переважна більшість єврейства України виявилися досить байдужими чи ворожими до більшовиків. Серед єврейської громади існувала також безліч різних і різноманітних партій: лівих, сіоністських, консервативних, традиційних, які також були здебільшого закриті більшовиками, розігнані, найбільш активні їхні члени арештовувалися і переслідувалися.
Ось дуже цікавий маловідомий факт із радянських архівів спецслужб полягає в тому, що у 20-тих рр.. в Україні існувала дуже потужна і дуже розгалужена різноманітна система єврейського підпілля, особливо молодіжного сіоністського підпілля, яке всіляко чинило супротив радянізації, зберігали традиційний єврейський менталітет, особливо релігію, мову. Це були переважно організації молодіжні спортивно-військові, тобто ті, які готували людей для майбутньої боротьби за свою власну державу.
Основна ідея сіонізму полягала в тому, щоб євреям зібратися з усього світу і утворити на Землі обітованій, звідки їх 2 тисячі років було вигнано, свою власну незалежну єврейську державу. Тому дуже активно боролися і переслідувалися ці активні організації. Слід сказати, що молодіжні організації єврейські в Україні в 20-тих рр.. значно перевищували за своєю кількістю піонерські чи комсомольські організації. Не було жодного міста і містечка в Україні, де б не існувала якась ланка сіоністських організацій і підпілля. Про це засвідчують у своїх документах радянські спецслужби.
Загалом на 1925 рік справжня кількість членів сіоністських організацій нараховувала приблизно 30 тисяч членів. В порівнянні можна сказати, що з українським підпіллям практично було в цей період покінчено, воно емігрувало і майже не залишилось на території України і не мало такої потужної кількості членів.
Сергій Грабовський
Додамо до сказаного істориком кілька цифр і фактів. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 1926 року, на теренах радянської України мешкало 1 574 391 євреїв, що становило 5,4% загальної кількості населення республіки. При цьому, навіть у розпал більшовицької політики “коренцізації”, тривав активний наступ на так званий “єврейський клерикалізм” – переслідування рабинів, перетворення синагог на клуби, майстерні, склади, нескінченні антирелігійні кампанії на кшталт показових “судів” над Торою, створення “червоних громад” на чолі з “червоними рабинами” чи влаштування безплатних обідів з урочистостями на Йом-Кіпур, нищення священних книг, документів на івриті тощо. Прикметний факт: наділені владою прихильники русифікації євреїв називали ідею викладання у школі на їдиш “єврейською петлюрівщиною”.
Максим Стріха
До середини 1920-х років радянська влада заборонила діяльність створеної за часів Центральної Ради “Культур-Ліги” – найвизначнішого осередку їдишистської культурно-освітньої роботи в Україні. Спершу був встановлений контроль більшовиків над кооперативним видавництвом “Культур-Ліга”, що випускало основну масу єврейських навчальних посібників, технічної, художньої літератури, а пізніше масовий випуск такої літератури був переданий державним видавництвом. Номінально книжок та журналів на їдиш виходило чимало, але реально йшлося здебільшого про заполітизовану макулатуру.
Сергій Грабовський
З початку 1930-х років відновився наступ на релігію, зокрема на юдаїзм. У ході так званої антирелігійної п’ятирічки, що почалася 1932 року, більшість синагог в Україні припинили свою діяльність, значна частина рабинів та інших служителів культу зазнали репресій. А далі був Голодомор. Це лихо не обійшло і євреїв – мешканців переселенських колоній, примістечкових колгоспів та й багатьох містечок, продовольче постачання яких за картковою системою було умовним. Прагнучи врятуватися від голодної смерті, люди тікали до великих міст, однак і там їх наздоганяла невблаганна доля. Тільки на вулицях Києва протягом січня-лютого 1933 року було підібрано 918 померлих з голоду євреїв, за десять діб березня – 249. Робітники-євреї одного з підприємств Бердичева в один із березневих днів 33 року, як засвідчили невсипущі чекісти, з сумом констатували: “На руському цвинтарі лежать понад 100 небіжчиків, померлих від голоду, а на єврейському – 40, також померлих від голоду...”
Максим Стріха
Отже, на цвинтарях панував інтернаціонал. Інтернаціонал панував і в політичній верхівці радянської України, де головними фігурами у 20-30-ті були і єврей Каганович, і українець Любченко, і поляк Косіор, і росіянин Постишев.
Сергій Грабовський
Загалом у міжвоєнний період в Україні за політичними мотивами було засуджено 264 тисяч євреїв. Іще 87 тисяч євреїв проходили по кримінальних справах. Постраждали й рідні “ворогів народу”: 70 тис. дорослих і 35 900 дітей – членів сімей засуджених – були вислані за межі України. Чимало єврейських дітей, чиї батьки були розстріляні або засуджені на тривалі строки, виявилися розкиданими по дитячих будинках.
А тим часом на Західній Україні, яку окупувала Польща, процеси розвивалися зовсім інакше. Політизована частина єврейського загалу поділилася. Одні пішли до комуністів. Інші створили національні партійні організації, які на певному етапі співпрацювали з українськими.
Продовжує львівський журналіст Борис Дорфман.
Борис Дорфман
До 1939 року там існували всякі націоналістичні спортивні, релігійні організації єврейські. Коли прийшла радянська влада, то вони це все ліквідували, сказали, що не можна, що буде одна організація Комсомол. В 1940 році тих всіх лідерів вислали в Сибір, багато людей посадили з криміналу. У нас у Львові є великі тюрми: Ловська тюрма, Віргідка. В 1941 році, коли почалась війна, то всіх політичних розстріляли.
Сергій Грабовський
Про те ж саме веде мову історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Особливо цікавий момент єврейського протистояння в організації можна етапним визначити, як 1939-40 рр., коли до радянської України були приєднані Західна Україна, Бессарабія і Буковина. На території колишньої польської і румунської земель знаходились також дуже поширені і розгалужені єврейські сіоністські організації, які чинили активний супротив радянізації.
Радянські спецслужби і берівське НКВД переслідувало в Західній Україні в рівний спосіб польські, українські і єврейські організації. Тут дуже важливий є один момент, коли в 1921 році прийшли німці і почали відкривати в’язниці, буцегарні зі знищеними там сотнями і тисячами людей, то був запущений такий черговий міф, що це є жертвами жидобільшовизму, євреїв кагебістів. Але ніхто не казав тоді, про це мало кажуть зараз, що приблизно до 10% загиблих в цих буцегарнях були єврейські підпільники, євреї з різноманітних сіоністських організацій, які були заарештовані більшовиками і знищені напередодні німецького наступу.
Максим Стріха
Всього ж приблизно кожен п‘ятий житель радянської України-єврей тим чи іншим робом постраждав від більшовиків чи був прямо репресований ними (бо “кримінальні” злочини – це ж були нерідко колоски чи спізнення на роботу). Але водночас приблизно така ж частина єврейської спільноти мала стосунок до владних структур, партії, “органів” тощо.
Чи можна на підставі цього робити якісь узагальнення? Від голодомору померли мільйони українців. Водночас ті, хто забирав у цих мільйонів останні зернини так само здебільшого були знищені.
Сергій Грабовський
Солженіцин в “Архіпелазі ҐУЛАҐ”, до речі, писав про те, що конвой із хохлів був найстрашнішим для зеків і найлютішим. Але він же писав про повоєнний час, коли до ҐУЛАҐу були кинуті хлопці-бандерівці, і вони дуже швидко поставили в таборах на місце кримінальників, які до цього чинили там беспредєл.
"Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів... Я звертаюся до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого світоустрою".
Ці слова належали Стеллі Кренцбах, ізраїльському дипломату, учасниці українського націоналістичного підпілля та УПА, яка у жовтні 1946 року разом з групою повстанців пробилася до Австрії, а згодом прибула на Близький Схід.
Максим Стріха
Історія була складною. В ній були негідники і були праведники. Негідники були серед євреїв, українців, росіян, всіх інших, хто з волі обставин опинився в радянській тюрмі народів.
І праведники були так само серед євреїв, українців, росіян і всіх інших, хто опинився в тій таки тюрмі. В нашому минулому, дуже чесно про нього говорячи, маємо знаходити те, що дозволяє перейти до порозуміння, до вибудування тієї моделі стосунків, яку цілком на емпіричному рівні здебільшого вибудовували наші батьки і діди, що жили пліч-о-пліч не ворогуючи. Опір євреїв тоталітарній системі, як і опір українців в тій самій тоталітарній системі є одним із тих явищ, яке дозволяє нам дивитися на спільне цивілізоване майбутнє.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
