Колись, дуже і дуже вже давно, кардинала Лозанни Джуліано дела Роверу вразила стійкість і вірність швейцарських вояків. І ставши папою Юлієм ІІ, вчорашній кардинал взяв із собою до Рима 150 солдатів зі Швейцарії. Було це, між іншим, у той самий день, коли будівничі заклали перший камінь у підмурок нової базиліки Святого Петра, тобто рівно п’ятсот років тому.
За великим рахунком, гвардійці лише раз упродовж цілого півтисячоліття зійшлися у по-справжньому кривавій і звитяжній битві з ворогом. Це було 6 травня 1527 року, коли десять тисяч німецьких та іспанських найманців, оплачених імператором Карлом V, кинулися на штурм Ватикану. 147 гвардійців загинули тоді, загинув їхній командир, загинула і його дружина, яка підхопила зброю з рук смертельно пораненого чоловіка. Але втрати ворога були вшестеро більшими. Відтоді швейцарські гвардійці більше не билися, часом папи наказували їм складати зброю, коли бачили, що сили іноземних військ неспівмірні з маленьким швейцарським гарнізоном. Як це було, до прикладу, під час наполеонівського вторгнення до Риму. В роки Другої Світової війни гітлерівські війська підійшли до самих стін міста-держави Ватикан. Буквально в кількох кроках від озброєних арбалетами швейцарських патрулів вишикувалася ціла армада танків вермахту. Але вони так і не перетнули символічний ватиканський кордон. Кажуть, що саме тоді Сталін вперше запитав: “А скільки у цього папи дивізій?”
Зараз швейцарська гвардія складається з трохи більше ста солдатів, які рекрутуються виключно з швейцарців-католиків, котрі відслужили в швейцарській армії. Захисники Святого Престолу не можуть бути нижчими за 174 сантиметри, а контракт з ними – менше двох років. Служба у гвардійців – не мед, дисципліна залізна, особистого життя майже ніякого, а платня не дуже висока. До того ж, під час дворічного контракту не дозволяється брати шлюб. Вільного часу обмаль, і він йде не на забавки, а на обов’язкове вивчення італійської та на різні професійні курси, які мають підготувати хлопців до цивільного життя.
Говорить капрал Швейцарської гвардії Терензіо Гварнері:
“Це важка праця, бо окрім щоденних обов’язків охоронців, ми також завжди у розпорядженні папи для численних церемоній та аудієнцій. Ми зобов’язані всюди бути із папою”.
І все’дно конкурс на гвардійське місце чималий – охочих і здатних цілодобово охороняти папські апартаменти й носити однострої часів Рафаеля і Мікеланджело не меншає. До речі, про однострої. Попри те, що пишуть у туристичних путівниках, велети доби Відродження до них не мають жодного стосунку. Ці костюми запровадили всього лише сто років тому.
Вшановуючи ювілей швейцарської гвардії, папа Бенедикт 16 подякував своїм охоронцям за століття вірності:
“500 років тому, 22 січня 1506 року папа Юлій ІІ привітав та благословив перший контингент швейцарських гвардійців, який ми бачимо сьогодні на площі Святого Петра в усій його красі й славі. Дякую за ці 500 років служби!”
Швейцарські гвардійці є такими ж атрибутами міста-держави, як герб, прапор і гімн Марш Понтифіка, написаний Шарлем Гуно. Гімн починається словами: “О, щасливий Риме! О, благородний Риме! Ти є престолом Петра, який пролив свою кров і кому вручені ключі від Царства Божого. Понтифік, ти Петра наступник”. Втім, латиною це звучить набагато урочистіше і доречніше до гвардійських одностроїв.
За великим рахунком, гвардійці лише раз упродовж цілого півтисячоліття зійшлися у по-справжньому кривавій і звитяжній битві з ворогом. Це було 6 травня 1527 року, коли десять тисяч німецьких та іспанських найманців, оплачених імператором Карлом V, кинулися на штурм Ватикану. 147 гвардійців загинули тоді, загинув їхній командир, загинула і його дружина, яка підхопила зброю з рук смертельно пораненого чоловіка. Але втрати ворога були вшестеро більшими. Відтоді швейцарські гвардійці більше не билися, часом папи наказували їм складати зброю, коли бачили, що сили іноземних військ неспівмірні з маленьким швейцарським гарнізоном. Як це було, до прикладу, під час наполеонівського вторгнення до Риму. В роки Другої Світової війни гітлерівські війська підійшли до самих стін міста-держави Ватикан. Буквально в кількох кроках від озброєних арбалетами швейцарських патрулів вишикувалася ціла армада танків вермахту. Але вони так і не перетнули символічний ватиканський кордон. Кажуть, що саме тоді Сталін вперше запитав: “А скільки у цього папи дивізій?”
“Це важка праця, бо окрім щоденних обов’язків охоронців, ми також завжди у розпорядженні папи для численних церемоній та аудієнцій. Ми зобов’язані всюди бути із папою”.
І все’дно конкурс на гвардійське місце чималий – охочих і здатних цілодобово охороняти папські апартаменти й носити однострої часів Рафаеля і Мікеланджело не меншає. До речі, про однострої. Попри те, що пишуть у туристичних путівниках, велети доби Відродження до них не мають жодного стосунку. Ці костюми запровадили всього лише сто років тому.
“500 років тому, 22 січня 1506 року папа Юлій ІІ привітав та благословив перший контингент швейцарських гвардійців, який ми бачимо сьогодні на площі Святого Петра в усій його красі й славі. Дякую за ці 500 років служби!”
Швейцарські гвардійці є такими ж атрибутами міста-держави, як герб, прапор і гімн Марш Понтифіка, написаний Шарлем Гуно. Гімн починається словами: “О, щасливий Риме! О, благородний Риме! Ти є престолом Петра, який пролив свою кров і кому вручені ключі від Царства Божого. Понтифік, ти Петра наступник”. Втім, латиною це звучить набагато урочистіше і доречніше до гвардійських одностроїв.
