Опера Данькевича „Богдан Хмельницький” входила до півсотні кращих радянських музично-сценічних творів. Лише в Києві вона витримала понад 100 спектаклів. Написана опера за лібрето Корнійчука і Ванди Василевської. Вона і сьогодні вражає своїми яскравими національними характерами, героїчними образами, серед яких мудрий Богдан Хмельницький, мужній Максим Кривоніс, вірний патріот Іван Богун.
Історія опери „Богдан Хмельницький” – непроста, часом навіть драматична. Після успіху в Києві її показали в 1951 році в Москві. Одразу ж після московської прем’єри в центральній газеті „Правда” з’явилася редакційна стаття, де твір зазнав різку критику. Адже це були часи, коли головнокомандуючим у мистецтві був Йосип Віссаріонович, який особливо полюбляв оперний жанр. Авторам довелося робити другу редакцію твору, яка з’явилася напередодні пишного святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. Тож кульмінаційною сценою стала Переяслівська Рада, де під дзвони й гарматні вибухи Посол з Москви читав грамоту про возз’єднання двох народів.
Пізніше, вже в середині 70-х років опера мала ще одну редакцію, яка була удостоєна Державної премії імені Тараса Шевченка. Після цього „Богдан Хмельницький” замовк на 30 років. І ось нині на сцені Донецького оперного театру прозвучала його четверта версія. Її здійснили митці Донецька, Києва, Львова і Кіровограда. Диригентом постановником є Василь Василенко, режисером - Василь Вовкун.
Радикальної зміни зазнав саме фінал опери. Його музичну редакцію створив на основі авторської музики відомий композитор Євген Станкович. Основою для нового фіналу став знайдений в архівах Київського оперного театру сценарний план, в якому Переяслівська Рада замінена радою в Чигирині.
Апофеоз возз’єднання замінили роздуми Хмельницького та його побратимів про долю України. Після прийняття грамот від послів Речі Посполитої, Угорщини, Молдови, царства Московського Богдан присягає народу зберегти омріяну волю, аби через віки „святилось ім’я України”.
Ось таке сучасне тлумачення опери „Богдан Хмельницький”, в якій все-таки головним залишається образ гетьмана, його роздуми над владою, над майбутнім батьківщини.
Історія опери „Богдан Хмельницький” – непроста, часом навіть драматична. Після успіху в Києві її показали в 1951 році в Москві. Одразу ж після московської прем’єри в центральній газеті „Правда” з’явилася редакційна стаття, де твір зазнав різку критику. Адже це були часи, коли головнокомандуючим у мистецтві був Йосип Віссаріонович, який особливо полюбляв оперний жанр. Авторам довелося робити другу редакцію твору, яка з’явилася напередодні пишного святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією. Тож кульмінаційною сценою стала Переяслівська Рада, де під дзвони й гарматні вибухи Посол з Москви читав грамоту про возз’єднання двох народів.
Пізніше, вже в середині 70-х років опера мала ще одну редакцію, яка була удостоєна Державної премії імені Тараса Шевченка. Після цього „Богдан Хмельницький” замовк на 30 років. І ось нині на сцені Донецького оперного театру прозвучала його четверта версія. Її здійснили митці Донецька, Києва, Львова і Кіровограда. Диригентом постановником є Василь Василенко, режисером - Василь Вовкун.
Радикальної зміни зазнав саме фінал опери. Його музичну редакцію створив на основі авторської музики відомий композитор Євген Станкович. Основою для нового фіналу став знайдений в архівах Київського оперного театру сценарний план, в якому Переяслівська Рада замінена радою в Чигирині.
Апофеоз возз’єднання замінили роздуми Хмельницького та його побратимів про долю України. Після прийняття грамот від послів Речі Посполитої, Угорщини, Молдови, царства Московського Богдан присягає народу зберегти омріяну волю, аби через віки „святилось ім’я України”.
Ось таке сучасне тлумачення опери „Богдан Хмельницький”, в якій все-таки головним залишається образ гетьмана, його роздуми над владою, над майбутнім батьківщини.
