Аудіозапис програми:
Київ, 24 грудня 2005 року.
Аудіозапис програми:
Київ, 24 грудня 2005 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.
Сергій Грабовський
З вами, як завжди, журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Сергій Грабовський
А тема наша сьогодні – те, про що начебто знають усі. Але чи знають?
“А еслі би брат брата словом в братстві наганбив, маєть биті каран сідіньєм на звонниці, а вини камен воску маєт дати і брата перепросити не отходячи, а все братство перепросити. Слова непортебниї хто б мовил в братстві, вини фунт воску... А котрий би брат бил каран сідіньєм или виною, маєть по карності зараз перепросити того, кому бил провиніл, да не зайдеть сонце во гніві вашем”.
Максим Стріха
Сьогодні до нашої лексики міцно увійшло словосполучення “громадянське суспільство”, основу якого мають складати громадянські організації або ж англійською мовою NGO.
Частина слухачів переконана, що це явище виникло в Україні за останні 15 років на гроші чи то західних спецслужб, чи то різних підступних Соросів. А тим часом – колосальна, давня історія. Щойно ви почули написаний староукраїнською мовою фрагмент зі статуту Львівського братства кінця 16 століття. Це часи Вільяма Шекспіра, коли українці вже об’єднувалися і то цілком добровільно.
Сергій Грабовський
І часи надзвичайно цікаві, оскільки виникнення українських самодіяльних неполітичних організацій, які обстоювали інтереси православних міщан, було зумовлене логікою тогочасних подій. Так вважає шеф-редактор львівського журналу “Ї” Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Завершується Середньовіччя, змінюється соціальна структура суспільства, економічні відносини, з’являється суспільний феномен, котрий називається “місто”. “Місто” – є люди вільні. В Середньовіччі говорилося про те, що повітря міста робить людину вільною.
Що таке місто, як таке? Це люди, котрі в правничому сенсі не залежать ні від великого магната, не є кріпаками, навіть не залежить від короля. Вони утворюють своєрідні міські нації, як каже наш історик Наталія Яковенко, то ці люди уклали між собою і королем-сюзереном, котрий правив у той час в королівстві угоду.
Король відповідно, надаючи магдебурзьке право, по суті оформляє свободу як таку. Це економічна свобода спочатку, правнича. Але разом з тим ці люди у трактуванні питань, пов’язаних з релігією теж прагнули до того, щоб самим вирішувати якісь питання. До того часу право трактувати святе письмо мали тільки священики або люди, зв’язані глибоко з тогочасною наукою.
Тут раптом через друкування, через масове поширення книжок, через переклад книжок, з написанням книжок, особливо полемічної літератури, то великий загал людей вільних економічно і правничо міщан дістали доступ до трактування зовсім інших категорій, реалій, котрі були істотними для людей в той час.
Таким чином на тих 3 базах і витворився такий феномен, як братство котрі закладалися у містах України. Але поширення братств, організація братств йшло з Заходу. Це є рефлексія на великий духовний здвиг, котрий відбувся в Європі взагалі. Ці братства відтворювалися теж значною мірою за зразком братств в Чехії, в Польщі.
Отже, всі ці чинники розклалися: економічна, правнича, духовна незалежність плюс інспірації з боку великої епохи реформації в Європі.
Максим Стріха
Об’єднувались на захист своїх інтересів не лише православні братства, хоча очевидно саме братства лишили найпомітніший слід в українській історії. Але були ще і ремісничі цехи, які були основою життя вільних міст аж до середини ХІХ ст. Нагадаймо, що останній шевській цех у Києві припинив існування вже в 1920-ті роки.
Сергій Грабовський
На землях, які потрапили під владу Московського царства, а потім Російської імперії з громадськими організаціями було складно. Їхній розвиток почався тільки в ХІХ ст..
Максим Стріха
Починаючи з межі 1850-60х рр. починають виникати громади як осередки української інтелігенції, що провадили національно-культурну та громадсько-політичну працю. Перша укр. Громада виникла в Петербурзі, друга (1861 року) в Києві (1862 року нараховувала понад 200 членів). Невдовзі громади виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові. Валуєвський циркуляр (1863), закриття недільних шкіл та адміністративні вислання загальмували діяльність громад, яка відновилася лишень на початку 1870-х рр.
Громади (й найвідоміша серед них київська Стара Громада) через поліцій ні умови не мали усталеної програми й організаційних форм, їхні засідання здебільшого маскувалися під дружні зустрічі. Як легальне прикриття для своєї наукової і просвітницької праці Стара Громада використовувала у 1873-76 рр. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (закритий в 1876 р. разом з появою Емського указу). Пізніше Стара Громада зосереджується на українознавчій праці, органом якої стає журнал “Кієвская старіна” (1882-1906).
З 1890-х рр. діяльність громад знову пожвавлюється разом із певною лібералізацією суспільної атмосфери, відбувається консолідація “старих” і “нових” громад. Водночас ці громади політизуються, на їхньому ґрунті виникають Братство Тарасівців та Революційна укр. партія...
В умовах відносно ліберальної Австро-Угорської монархії існувала свобода створення громадських організацій. Тут починають діяти товариства “Січ” (у Відні, з 1868 року), Академічний кружок (з 1870), Товариство імені Шевченка (з 1873) тощо. На початку ХХ століття українці Галичини й Буковини вже мали розгалужену мережу громадських організацій практично в усіх сферах суспільного життя. Значна частина з них продовжила діяльність і на українських землях, що 1920-39 рр. входили до складу Польщі.
Сергій Грабовський
А ще і на Заході, і на Сході України у ті часи виникає кооперативний рух, який переростає рамки суто економічного явища. Слово має київський історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич
Взагалі кооперація – це можливість для українського селянина самоорганізуватися і мати економічну силу, яка б дозволяла б конкурувати з підприємництвом, з промисловим капіталом і вийти, нарешті, з нужденного стану. Кооперація була не тільки економічна акція, це було питання політичної доцільності існування українського аграрія.
Кооперативний рух розпочався однаково, як в Галичині, в підавстрійській Україні, так і в підросійській Україні. Перші спроби створити артілі на Наддніпрянщині (70-90 рр. ХІХ ст..). Але реальну силу кооперативи показали саме в Галичині. Там кількість кооперативів доходила до кількох тисяч на початку ХХ ст..
Саме Дніпросоюз була економічна сила, яка підтримувала УНР 1917 року. Коли почали боротися з українським так званим націоналізмом, петлюріством, то перший удар прийшовся саме по кооператорам. Дніпросоюз видавали книжки. Грушевський свою “Ілюстровану історію” видав саме за гроші Дніпросоюзу.
Початок кооперативного руху показав, що українці можуть нагодувати і самоорганізуватися, коли почалась кооперація по-ленінські, то ці люди, які хотіли кооперуватися, як вільні члени чи раби, то вони і психологічно і ментально абсолютно не відповідали концепції ленінській. Були випадки, коли кооператорів змушували пательні лизати в 20-тих рр. Перший удар по куркулях, то був удар по кооператорах. Вільний селянин був вільним кооператором в 20-30-тих рр..
Максим Стріха
Конституція СРСР 1977 року (ст. 51) та Конституція УРСР 1978 року (ст.49) визнавали право громадян на об’єднання в громадські організації, які оголошувалися важливою частиною політичної системи. Але водночас було встановлено, що громадські організації утворюються відповідно до потреб комуністичного будівництва і їхнім ядром є КПРС. Ці одержавлені громадські організації поділялися на масові (комсомол, профспілки, кооперативні організації), творчі спілки (спілки письменників, художників, композиторів тощо), та добровільні товариства (наукові, науково-технічні, оборонні тощо). Діяли також громадські організації у сфері міжнародних зв’язків (у т.ч. численні “товариства дружби”) та боротьби за мир.
При цьому певний ступінь самодіяльності (у жорстко визначених межах) допускався лишень у роботі творчих спілок і частини добровільних товариств (переважно – наукових і науково-технічних). Водночас членство у масових організаціях було фактично обов’язковим для певних верств населення (у профспілках – для всіх працюючих, у комсомолі – для молоді віком від 14 до 28 років; навіть членство в Товаристві порятунку на водах і в Червоному хресті було обов’язковим для ряду підприємств і установ – залежно від спущеної “згори” рознарядки).
Натомість ті організації, які виникали справді внаслідок ініціативи “знизу”, або ліквідовувалися (як-от Клуб творчої молоді в Києві, що діяв на початку 1960-х), або ставилися під контроль офіційних організацій (як-от популярні в 1970-80-ті клуби самодіяльної пісні, опікуватися якими доручили комсомолу).
Сергій Грабовський
Максиме, я думаю, ми обидва можемо згадати добрим словом цілком легальну громадську організацію, яка діяла у брежнєвські часи у Київському університеті: наукове студентське товариство. Це була здебільшого справді корисна і справді ініціативна робота: номінально керував комітет комсомолу, але фактично йшла досить автономна діяльність. Часом – на грані фолу, як зі студентськими гуртками, що їх вели неортодоксальні викладачі гуманітарних наук.
Максим Стріха
Відтак коли з розвитком процесів горбачовської “перебудови” почали виникати численні нові громадські організації, їх спершу було названо “неформальними”. Відомими “неформальними” об’єднаннями періоду “перебудови” були Український культурологічний клуб у Києві (1987), культурологічне Товариство Лева у Львові (1988), екологічний рух “Зелений світ”, товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму “Меморіал”, Товариство української мови ім.Т.Шевченка. Засноване у лютому 1989 року ТУМ стало першою “неформальною” всеукраїнською організацією, яку було офіційно зареєстровано РМ УРСР і яка відтак одержала право висувати кандидатів на вибори народних депутатів УРСР та депутатів місцевих рад у березні 1990 року.
З початку 1990-х рр. кількість громадських об’єднань в Україні стрімко зростає. В 1991 році в Україні діяло близько 300 громадських організацій, у 1996 році - понад 12 тисяч, а в 2000 році - близько 27 тисяч. За кількістю громадських організацій лідером серед міст є Київ - 14% від загальної їх кількості. На другому місті йде Львів та Львівська область...
Сергій Грабовський
Впливові громадські організації виникають часом буквально на очах у всіх. Без жодних західних ґрантів. Ось що розповідає координатор проектів Альянсу “Майдан” Михайло Свистович.
Михайло Свистович
Альянс громадянських активістів “Майдан” був створений відразу після помаранчевої революції для того, щоб втілити ідеали Майдану в життя. Це неформальна організація. Це просто різні організації в різних містах України: великі, маленькі, всеукраїнські, районного значення, які поступово все більше і більше координують між собою діяльність, обмінюються досвідом.
Ця координація поступово налагоджується, поступово набуває все більш зримих рис. Свого часу, можливо, ця організація колись стане великою всеукраїнською єдиною і монолітною. Але поки що ніхто з учасників альянсу “Майдан” не педалюють цього питання, оскільки розуміють, що люди мають поступово призвичаїтись один до одного.
До того ж в альянсі “Майдан” немає якогось органу, який вирішує всі питання. Поки що все відбувається на рівні координації. Всі питання вирішуються консенсусом або згодою різних організацій, які входять в альянс “Майдан”.
Існує Харківська правозахисна група(ХПГ), в якій, наприклад, є сильні юристи. Існує ВГО “Пора”, яка спеціалізується на акціях прямої дії. Існує адмінгрупа сайту “Майдан”, яка спеціалізується на інформаційній підтримці. Існують різні групи, які спеціалізуються на місцевому самоврядуванні.
Коли виникає якесь питання, то інші групи надають підтримку якійсь групі, в якій виникло це питання. Наприклад, якщо взяти так звані секретні укази Президента Ющенка, то ХПГ готувала юридичне обґрунтування незаконності цих указів, Інтернет-сайт “Майдан” розповсюджував про це інформацію, відвідувачі сайту “Майдан” і активісти ВГО “Пора” слали інформаційні запити до Секретаріату Президента, подавали до суду, коли не отримали відповіді, також ВГО “Пора” проводила вуличні акції під Секретаріатом Президента.
Сергій Грабовський
Теперішні громадські організації є логічним продовженням давніх братств, бо виникли у схожій ситуації, - такий, на перший погляд, несподіваний висновок робить Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Звичайно, можна говорити про впливи чи накидування тих структур з цивілізованого чи вільно світу. Але самі обставини, самі умови життя в Україні змінилися після розпаду радянської системи, з’явилися вільні люди. Ці вільні люди так чи інакше, рано чи пізно будуть самоорганізовуватися в різного роду об’єднання, спілки для осмислення і захисту своїх чи інших інтересів.
Це може бути об’єднання людей з специфічними потребами. Це може бути об’єднання хворих на СНІД чи клуби бізнесменів. Вони є позадержавними, бо як тільки починається формування тих систем, тих структур з боку держави зверху, то це навряд чи є рецептор, котрий буде об’єктивно відбирати реальну ситуацію.
Натомість ті самоорганізовані товариства такими структурами є. З огляду на те, що змінилися економічні обставини і політичні обставини в Україні, зріс рівень свободи, то ці товариства зовсім не є накинутими, вони виникають і виникатимуть.
Максим Стріха
Тарас Возняк глибоко правий. Тим то і громадянське суспільство відрізняється від тоталітарного, що громадянин намагається вирішувати більшість своїх питань не через державу, а самостійно, зокрема, через об’єднання з іншими громадянами для захисту своїх найрізноманітніших потреб і інтересів. Цьому і слугують громадські організації. Чим більше їх, чим вони є дієвіше, то тим вищий рівень розвитку суспільства.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Говорить Радіо “Свобода”!
Київ, 24 грудня 2005 року.
Аудіозапис програми:
Київ, 24 грудня 2005 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих і забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інконіта”.
Сергій Грабовський
З вами, як завжди, журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Сергій Грабовський
А тема наша сьогодні – те, про що начебто знають усі. Але чи знають?
“А еслі би брат брата словом в братстві наганбив, маєть биті каран сідіньєм на звонниці, а вини камен воску маєт дати і брата перепросити не отходячи, а все братство перепросити. Слова непортебниї хто б мовил в братстві, вини фунт воску... А котрий би брат бил каран сідіньєм или виною, маєть по карності зараз перепросити того, кому бил провиніл, да не зайдеть сонце во гніві вашем”.
Максим Стріха
Сьогодні до нашої лексики міцно увійшло словосполучення “громадянське суспільство”, основу якого мають складати громадянські організації або ж англійською мовою NGO.
Частина слухачів переконана, що це явище виникло в Україні за останні 15 років на гроші чи то західних спецслужб, чи то різних підступних Соросів. А тим часом – колосальна, давня історія. Щойно ви почули написаний староукраїнською мовою фрагмент зі статуту Львівського братства кінця 16 століття. Це часи Вільяма Шекспіра, коли українці вже об’єднувалися і то цілком добровільно.
Сергій Грабовський
І часи надзвичайно цікаві, оскільки виникнення українських самодіяльних неполітичних організацій, які обстоювали інтереси православних міщан, було зумовлене логікою тогочасних подій. Так вважає шеф-редактор львівського журналу “Ї” Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Завершується Середньовіччя, змінюється соціальна структура суспільства, економічні відносини, з’являється суспільний феномен, котрий називається “місто”. “Місто” – є люди вільні. В Середньовіччі говорилося про те, що повітря міста робить людину вільною.
Що таке місто, як таке? Це люди, котрі в правничому сенсі не залежать ні від великого магната, не є кріпаками, навіть не залежить від короля. Вони утворюють своєрідні міські нації, як каже наш історик Наталія Яковенко, то ці люди уклали між собою і королем-сюзереном, котрий правив у той час в королівстві угоду.
Король відповідно, надаючи магдебурзьке право, по суті оформляє свободу як таку. Це економічна свобода спочатку, правнича. Але разом з тим ці люди у трактуванні питань, пов’язаних з релігією теж прагнули до того, щоб самим вирішувати якісь питання. До того часу право трактувати святе письмо мали тільки священики або люди, зв’язані глибоко з тогочасною наукою.
Тут раптом через друкування, через масове поширення книжок, через переклад книжок, з написанням книжок, особливо полемічної літератури, то великий загал людей вільних економічно і правничо міщан дістали доступ до трактування зовсім інших категорій, реалій, котрі були істотними для людей в той час.
Таким чином на тих 3 базах і витворився такий феномен, як братство котрі закладалися у містах України. Але поширення братств, організація братств йшло з Заходу. Це є рефлексія на великий духовний здвиг, котрий відбувся в Європі взагалі. Ці братства відтворювалися теж значною мірою за зразком братств в Чехії, в Польщі.
Отже, всі ці чинники розклалися: економічна, правнича, духовна незалежність плюс інспірації з боку великої епохи реформації в Європі.
Максим Стріха
Об’єднувались на захист своїх інтересів не лише православні братства, хоча очевидно саме братства лишили найпомітніший слід в українській історії. Але були ще і ремісничі цехи, які були основою життя вільних міст аж до середини ХІХ ст. Нагадаймо, що останній шевській цех у Києві припинив існування вже в 1920-ті роки.
Сергій Грабовський
На землях, які потрапили під владу Московського царства, а потім Російської імперії з громадськими організаціями було складно. Їхній розвиток почався тільки в ХІХ ст..
Максим Стріха
Починаючи з межі 1850-60х рр. починають виникати громади як осередки української інтелігенції, що провадили національно-культурну та громадсько-політичну працю. Перша укр. Громада виникла в Петербурзі, друга (1861 року) в Києві (1862 року нараховувала понад 200 членів). Невдовзі громади виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові. Валуєвський циркуляр (1863), закриття недільних шкіл та адміністративні вислання загальмували діяльність громад, яка відновилася лишень на початку 1870-х рр.
Громади (й найвідоміша серед них київська Стара Громада) через поліцій ні умови не мали усталеної програми й організаційних форм, їхні засідання здебільшого маскувалися під дружні зустрічі. Як легальне прикриття для своєї наукової і просвітницької праці Стара Громада використовувала у 1873-76 рр. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (закритий в 1876 р. разом з появою Емського указу). Пізніше Стара Громада зосереджується на українознавчій праці, органом якої стає журнал “Кієвская старіна” (1882-1906).
З 1890-х рр. діяльність громад знову пожвавлюється разом із певною лібералізацією суспільної атмосфери, відбувається консолідація “старих” і “нових” громад. Водночас ці громади політизуються, на їхньому ґрунті виникають Братство Тарасівців та Революційна укр. партія...
В умовах відносно ліберальної Австро-Угорської монархії існувала свобода створення громадських організацій. Тут починають діяти товариства “Січ” (у Відні, з 1868 року), Академічний кружок (з 1870), Товариство імені Шевченка (з 1873) тощо. На початку ХХ століття українці Галичини й Буковини вже мали розгалужену мережу громадських організацій практично в усіх сферах суспільного життя. Значна частина з них продовжила діяльність і на українських землях, що 1920-39 рр. входили до складу Польщі.
Сергій Грабовський
А ще і на Заході, і на Сході України у ті часи виникає кооперативний рух, який переростає рамки суто економічного явища. Слово має київський історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич
Взагалі кооперація – це можливість для українського селянина самоорганізуватися і мати економічну силу, яка б дозволяла б конкурувати з підприємництвом, з промисловим капіталом і вийти, нарешті, з нужденного стану. Кооперація була не тільки економічна акція, це було питання політичної доцільності існування українського аграрія.
Кооперативний рух розпочався однаково, як в Галичині, в підавстрійській Україні, так і в підросійській Україні. Перші спроби створити артілі на Наддніпрянщині (70-90 рр. ХІХ ст..). Але реальну силу кооперативи показали саме в Галичині. Там кількість кооперативів доходила до кількох тисяч на початку ХХ ст..
Саме Дніпросоюз була економічна сила, яка підтримувала УНР 1917 року. Коли почали боротися з українським так званим націоналізмом, петлюріством, то перший удар прийшовся саме по кооператорам. Дніпросоюз видавали книжки. Грушевський свою “Ілюстровану історію” видав саме за гроші Дніпросоюзу.
Початок кооперативного руху показав, що українці можуть нагодувати і самоорганізуватися, коли почалась кооперація по-ленінські, то ці люди, які хотіли кооперуватися, як вільні члени чи раби, то вони і психологічно і ментально абсолютно не відповідали концепції ленінській. Були випадки, коли кооператорів змушували пательні лизати в 20-тих рр. Перший удар по куркулях, то був удар по кооператорах. Вільний селянин був вільним кооператором в 20-30-тих рр..
Максим Стріха
Конституція СРСР 1977 року (ст. 51) та Конституція УРСР 1978 року (ст.49) визнавали право громадян на об’єднання в громадські організації, які оголошувалися важливою частиною політичної системи. Але водночас було встановлено, що громадські організації утворюються відповідно до потреб комуністичного будівництва і їхнім ядром є КПРС. Ці одержавлені громадські організації поділялися на масові (комсомол, профспілки, кооперативні організації), творчі спілки (спілки письменників, художників, композиторів тощо), та добровільні товариства (наукові, науково-технічні, оборонні тощо). Діяли також громадські організації у сфері міжнародних зв’язків (у т.ч. численні “товариства дружби”) та боротьби за мир.
При цьому певний ступінь самодіяльності (у жорстко визначених межах) допускався лишень у роботі творчих спілок і частини добровільних товариств (переважно – наукових і науково-технічних). Водночас членство у масових організаціях було фактично обов’язковим для певних верств населення (у профспілках – для всіх працюючих, у комсомолі – для молоді віком від 14 до 28 років; навіть членство в Товаристві порятунку на водах і в Червоному хресті було обов’язковим для ряду підприємств і установ – залежно від спущеної “згори” рознарядки).
Натомість ті організації, які виникали справді внаслідок ініціативи “знизу”, або ліквідовувалися (як-от Клуб творчої молоді в Києві, що діяв на початку 1960-х), або ставилися під контроль офіційних організацій (як-от популярні в 1970-80-ті клуби самодіяльної пісні, опікуватися якими доручили комсомолу).
Сергій Грабовський
Максиме, я думаю, ми обидва можемо згадати добрим словом цілком легальну громадську організацію, яка діяла у брежнєвські часи у Київському університеті: наукове студентське товариство. Це була здебільшого справді корисна і справді ініціативна робота: номінально керував комітет комсомолу, але фактично йшла досить автономна діяльність. Часом – на грані фолу, як зі студентськими гуртками, що їх вели неортодоксальні викладачі гуманітарних наук.
Максим Стріха
Відтак коли з розвитком процесів горбачовської “перебудови” почали виникати численні нові громадські організації, їх спершу було названо “неформальними”. Відомими “неформальними” об’єднаннями періоду “перебудови” були Український культурологічний клуб у Києві (1987), культурологічне Товариство Лева у Львові (1988), екологічний рух “Зелений світ”, товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму “Меморіал”, Товариство української мови ім.Т.Шевченка. Засноване у лютому 1989 року ТУМ стало першою “неформальною” всеукраїнською організацією, яку було офіційно зареєстровано РМ УРСР і яка відтак одержала право висувати кандидатів на вибори народних депутатів УРСР та депутатів місцевих рад у березні 1990 року.
З початку 1990-х рр. кількість громадських об’єднань в Україні стрімко зростає. В 1991 році в Україні діяло близько 300 громадських організацій, у 1996 році - понад 12 тисяч, а в 2000 році - близько 27 тисяч. За кількістю громадських організацій лідером серед міст є Київ - 14% від загальної їх кількості. На другому місті йде Львів та Львівська область...
Сергій Грабовський
Впливові громадські організації виникають часом буквально на очах у всіх. Без жодних західних ґрантів. Ось що розповідає координатор проектів Альянсу “Майдан” Михайло Свистович.
Михайло Свистович
Альянс громадянських активістів “Майдан” був створений відразу після помаранчевої революції для того, щоб втілити ідеали Майдану в життя. Це неформальна організація. Це просто різні організації в різних містах України: великі, маленькі, всеукраїнські, районного значення, які поступово все більше і більше координують між собою діяльність, обмінюються досвідом.
Ця координація поступово налагоджується, поступово набуває все більш зримих рис. Свого часу, можливо, ця організація колись стане великою всеукраїнською єдиною і монолітною. Але поки що ніхто з учасників альянсу “Майдан” не педалюють цього питання, оскільки розуміють, що люди мають поступово призвичаїтись один до одного.
До того ж в альянсі “Майдан” немає якогось органу, який вирішує всі питання. Поки що все відбувається на рівні координації. Всі питання вирішуються консенсусом або згодою різних організацій, які входять в альянс “Майдан”.
Існує Харківська правозахисна група(ХПГ), в якій, наприклад, є сильні юристи. Існує ВГО “Пора”, яка спеціалізується на акціях прямої дії. Існує адмінгрупа сайту “Майдан”, яка спеціалізується на інформаційній підтримці. Існують різні групи, які спеціалізуються на місцевому самоврядуванні.
Коли виникає якесь питання, то інші групи надають підтримку якійсь групі, в якій виникло це питання. Наприклад, якщо взяти так звані секретні укази Президента Ющенка, то ХПГ готувала юридичне обґрунтування незаконності цих указів, Інтернет-сайт “Майдан” розповсюджував про це інформацію, відвідувачі сайту “Майдан” і активісти ВГО “Пора” слали інформаційні запити до Секретаріату Президента, подавали до суду, коли не отримали відповіді, також ВГО “Пора” проводила вуличні акції під Секретаріатом Президента.
Сергій Грабовський
Теперішні громадські організації є логічним продовженням давніх братств, бо виникли у схожій ситуації, - такий, на перший погляд, несподіваний висновок робить Тарас Возняк.
Тарас Возняк
Звичайно, можна говорити про впливи чи накидування тих структур з цивілізованого чи вільно світу. Але самі обставини, самі умови життя в Україні змінилися після розпаду радянської системи, з’явилися вільні люди. Ці вільні люди так чи інакше, рано чи пізно будуть самоорганізовуватися в різного роду об’єднання, спілки для осмислення і захисту своїх чи інших інтересів.
Це може бути об’єднання людей з специфічними потребами. Це може бути об’єднання хворих на СНІД чи клуби бізнесменів. Вони є позадержавними, бо як тільки починається формування тих систем, тих структур з боку держави зверху, то це навряд чи є рецептор, котрий буде об’єктивно відбирати реальну ситуацію.
Натомість ті самоорганізовані товариства такими структурами є. З огляду на те, що змінилися економічні обставини і політичні обставини в Україні, зріс рівень свободи, то ці товариства зовсім не є накинутими, вони виникають і виникатимуть.
Максим Стріха
Тарас Возняк глибоко правий. Тим то і громадянське суспільство відрізняється від тоталітарного, що громадянин намагається вирішувати більшість своїх питань не через державу, а самостійно, зокрема, через об’єднання з іншими громадянами для захисту своїх найрізноманітніших потреб і інтересів. Цьому і слугують громадські організації. Чим більше їх, чим вони є дієвіше, то тим вищий рівень розвитку суспільства.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Говорить Радіо “Свобода”!
