Віктор Єленський
Гості в студії: Станіслав Кульчицький - доктор історичних наук, професор; Василь Марочко – історик, заст. директора Інституту історії.
Вітаю всіх, хто слухає “Свободу”.
25 листопада 2006 р. “Вечірня Свобода”. Біля мікрофону Віктор Єленський, за звукооператорським пультом Сергій Балабанов.
Сьогодні, напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій, ми говоритимемо про те, про що десятиліттями, але часто пошепки говорили у мільйонах українських родин. Про геноцид, який прагли і прагнуть приховати, про Голодомор, про геноцид голодом, про те, як в житниці Європи у ХХ столітті було винищено мільйони здорових, працьовитих людей, каркас цілої нації, і як було знищено пам’ять про це знищення.
Ми говоритимемо про це з істориками: Станіславом Кульчицьким, доктором історичних наук, професор, заст. директора Інституту історії та Василем Марочком, історик.
Наш телефон 490-29-05. Чекаємо на ваші дзвінки, шановні слухачі.
Панове, якщо б можна було зобразити історичну пам’ять українства у вигляді якогось кольорового тла, то, напевно, на позначці 1933 ми б побачили чорне урвище. Про це всі знали, і всі мовчали...
Я не кажу про офіційну пропаганду – там усе зрозуміло. Але от у Великій Україні, у сім’ях про війну згадували багато і часто, про голод нечасто, притлумлено, з якимось глибоко і глибоко прихованим острахом. Чому, як Ви вважаєте? Станіслав Кульчицький
Це від початку так було заплановано, бо цей голод був штучний, голод був скоординований можновладцями Кремля. Для того, щоб він був проведений, треба було, щоби ним займалися конкретні люди. А не може ж Кремль сказати, що ось цих людей треба винищити за допомогою голоду, тобто забрати у них все продовольство, яке у них є.
Продовольство забирали, але про голод заборонялося говорити всім, тільки в “особих” папках, тільки в партійному листуванні можна було зустріти слово “голод”.
Віктор Єленський
Після унезалежнення України пішла ціла злива спогадів, від яких стає просто моторошно. Моторошно, але треба слухати.
Галина Єлисеївна Кривець, вчителька, село Піски Чернігівської обл.
Дуже-дуже було страшно. Люди валялися, не було кому хоронити їх, а це вже було літо, люди опухші ходили. Страшні люди були, ноги розпухші були, лице розпухше, руки.
Навіть одна жінка двох своїх дітей з’їла. Вона збожеволіла і її тоді забрали у лікарню в Чернігів.
Кіндрат Михайлович Мурзак, село Сарни Черкаської обл.
По сусідству у нас жінка з’їла двох дітей: хлопчика семи років і дівчинку. Ми потім у неї в печі побачили кістки. З сільради прийшов голова з якимось людьми і дійсно витягнули голову, ноги, з яких було зрізане м’ясо. Того ж дня жінку посадили на підводу...
Говорили, що її десь завезли у Вінницю.
А тих людей, які вмирали, підвода від колгоспу звозила. Був один чоловік, його теж кинули на підводу. Людям, які звозили померлих, винагородою була буханка хліба. А він відповз у кущі і таким чином лишився живий.
Я пам’ятаю, як і дівчата опухли, правда я не був опухший. А діти були ще в кращому стані. Наш батько тоді працював у Ленінграді на Путіловському заводі і посилав нам посилки. Виїжджав за 100 км від Ленінграда, тому що на Україну посилок з міста не приймали.
Ми половину посилок отримали, тому що голова сільради сказав, що це куркулі – нехай подихають.
Ми були вже у такому стані, що у нас вже нічого не було. А коли почалася весна, то з’явилася кропива жалка, і ми її рвали, а з кори липи робили які-небудь коржі. Їли і ховалися, бо забирали навіть печений хліб.
Як правило, усі ходили в шкірянках, з пістолетами і брюки також шкіряні були. Отримували пайки.
У нашому селі репресували 125 чоловік. Були такі сім’ї, що повністю повимирали. На нашому кутку половина людей вимерла. Їх і окремо хоронили.
Потім воно все накрилося мороком, тому що про це ніякої розмови не велося. Почали говорити після 1991-го року. І то не спочатку. Десь п’ять років тому заговорили про голодомор, а губатий Петро каже, що взагалі не було ніякого голодомору.
Віктор Єленський
Що ж відбулося в Україні з квітня 1932 року і до листопада 1933 року? Що і чому називається штучним голодом?
Станіслав Кульчицький
Це не лише з квітня 1932-го почалося, а практично з 1930-го року почалися хлібозаготівлі, коли весь хліб вимітали з села.
В 1932 році врожай 1931 року здобували не тільки в 1931 році, а й перейшли на 1932 рік аж до травня, допоки в Україні не вийшла жахлива ситуація, коли від голоду померло близько 150 тисяч осіб. Це не голодомор, це зовсім інше.
А Голодомор в Україні почався вже з жовтня 1932 року, коли вирішили брати там не тільки хліб, а для того, щоб покарати селян за саботажі хлібозаготівель, роботи в громадському господарстві тим, щоб забрати усе продовольство. Відтоді обшуки почалися.
Віктор Єленський
Чому українські історики говорять про те, що цей штучний голод мав на меті не просто придушення опору селянства, але й знищення української нації? Чому українці вважають Голодомор геноцидом?
Станіслав Кульчицький
Голодомор спіткав дві адміністративно-територіальні області СРСР – це УРСР і один із шести округів північнокавказького краю – Кубанський округ. В обох цих адміністративних утвореннях більше двох третин були українці.
Отже, саме українці постраждали від того, що забирали не тільки хліб (хліб всюди забирали), а забирали усе продовольство, щоб штучно створити голод.
А чому саме Україна постраждала? Тому що вона прикордонна республіка, тому що вона мала такий потенціал, як і всі інші національні республіки разом узяті, тому що більшовикам доводилося тричі Україну завойовувати у 1917-1919 роках, тому що в 20-му році українська Компартія була єдиною, яка повстала проти Кремля і обрала органи влади не ті, які були, так би мовити, рекомендовані їй.
Тобто було багато таких причин, коли Сталін вибух, який неминуче мав трапитися в Україні, попереджав терором, голодом. А вибух цей мав бути, бо в усій країні була криза, пов’язана з тим, що зерно вивозили, темпи індустріалізації були великі, а країна не витримувала таких темпів.
Віктор Єленський
Чому епіцентром Голодомору стала саме Україна?
Василь Марочко
На 1029-1930 роки зафіксовано до двох тисяч селянських повстань. Це не означає, що вийшло три бабусі. За оперативними доповідними записками ГПУ УРСР, мова йде про військові озброєні загони з боку селян по 500 осіб і проти них діяли загони ГПУ, озброєні до зубів. Тобто, це була громадянська війна, але вона точилася з приводу ліквідацій економічних основ націй – селянських господарств.
Я тут погоджуюся з паном Кульчицьким стосовно джерел індустріалізації. В 1929-1930 роках йшла мова, щоб ліквідувати опір селян проти колективізації, бо колективізація давала економічний ресурс московській державі для того, щоб купувати різну техніку закордоном.
Віктор Єленський
Чи була ця політика етноцидом? Чи була ця політика, спрямована саме на винищення українського селянства?
Василь Марочко
Це питання дуже цікаве. Воно виникло 3-4 роки назад. Воно до сьогодні не було в зарубіжній історіографії, допоки ми після отримання незалежності не почали висвітлювати і говорити.
Я думаю, що питання про етноцид, класоцид, селяноцид, які на сьогодні лунають в зарубіжній історіографії: в німецькій, італійській і російській, спрямовані на те, щоб уникнути визначення терміну про геноцид - 1932-1933 в українському селі.
Ховаючись за термінологію етноцид, вони намагаються уникнути визначення конвенції 1948 року про геноцид. Так візьміть постанову 1932 року. Всі ознаки були!
Якщо взяти 22 мільйони сільського населення за 1932 роком, то з них 19 мільйонів становили етнічні українці, які мешкали безпосередньо в українських селах, а три мільйони були містечковим населенням, які також постраждали, але не були жертвами Голодомору. Тому тут треба бути дуже обережним і дуже виваженим.
Віктор Єленський
Як забезпечувалася непроникність для селян кордонів України з одного боку і непроникність переселення в міста?
Станіслав Кульчицький
Процес урбанізації був надзвичайно високим, тому що населення рятувалося у містах, адже в селах не було чого їсти вже. Це не тільки 1932-1933 роки, а й 1929-1931.
Тут були придумані внутрішні паспорти, які вже були до революції в Російській імперії, але далеко не для всіх категорій населення. Тут всім міським жителям і тим, хто працював на новобудовах, почали видавати паспорти, а сільське населення залишалося без паспортів. Проникнути без паспорта в місто було неможливо.
Але це інше. Це не пов’язано прямо із голодом. З голодом пов’язані заходи, які були прийняті у 1933 році в березні, коли були перекриті кордони України, коли були перекриті в середині України всі ґрунтові дороги (я вже не кажу про залізниці) до міст, щоб населення не йшло до міст, не вмирало у містах, бо вмирали тисячами селяни.
Ця міська підвищена смертність, яка в 1933 році спостерігалася, - це була селянська смертність: селяни йшли у міста, вони підкидали дітей, а дітей держава все-таки рятувала, дітей у дитячі будинки здавали.
Віктор Єленський
Як Ви розцінюєте зусилля держави, спрямовані на те, щоб про Голодомор знали у світі, щоб його визнали на міжнародному рівні?
Станіслав Кульчицький
У нас є Асоціація дослідників Голодомору, яку очолює Л.Лук’яненко. Вся наукова частина цієї асоціації зосереджена в Інституті історії України. Це аматорська організація, а потрібна державна установа. Вже є указ Президента про створення Інституту народної пам’яті.
Віктор Єленський
Я хотів би, щоб ви оцінили як дослідники цієї трагедії те, що нам говорить про зусилля держави речник МЗС С.Філіпчук.
Сергій Філіпчук
Ми досягли певного прориву у міжнародному визнанні Голодомору у 2003 році, коли відбулося відзначення 70-ї річниці цього Голодомору. Його початок було покладено спеціальним засіданням ВР 14.05.2003 р., яке було присвячене пам’яті жертв Голодомору.
Того ж року нам вдалося у рамках 58 Генеральної сесії ООН досягти підтримки з боку міжнародного співтовариства ініціативи України щодо засудження Голодомору як акту геноциду.
Була розповсюджена спеціальна спільна заява до (слово незрозуміле) країн-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні як офіційний документ Генасамблеї ООН. Тобто, вперше ООН визнала Голодомор як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени організації та спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації віддати данину пам’яті тих, хто загинув у цей трагічний період нашої історії.
Співавторами спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також усі 25 країн, теперішніх членів ЄС.
Визнання Голодомору міститься і в цілому ряді інших документів, і в рішеннях парламентів цілого ряду країн.
Ще в 1934 році парламент Естонії визнав Голодомор актом геноциду, подібні акти були прийняті сенатом Австралії і сенатом Аргентинської Республіки, Канадою і рядом інших країн.
24 листопада сейм Литовської Республіки ухвалив заяву щодо вшанування жертв політичних репресій і Голодомору в Україні у 1932-1933 роках. Сейм Литви визнав, що сталінський тоталітарний режим проводив свідомий, ретельно спланований геноцид проти українського народу і висловив співчуття жертвам геноциду.
Росія приєдналася до спільної заяви 2003 року, яка була прийнята у рамках ООН.
Разом з тим МЗС РФ у письмовій формі виклав свою позицію щодо відповідного положення виступу міністра закордонних справ України в рамках 59 сесії Генасамблеї ООН. Російська сторона наголосила, що вважає це питання закритим після схвалення спільної заяви. Вони вважають, що подальше обговорення цієї теми в рамках ООН є контрпродуктивним.
Так само з російського боку не було підтримано і ідею щодо приділення уваги проблемі Голодомору з боку спеціального радника Генсека ООН з питань геноциду.
Ми сподіваємося на те, що з російського боку буде проявлене належне розуміння до цієї надзвичайно трагічної сторінки і історії України, так само, як ми з нашого боку проявляємо розуміння до подібних трагічних сторінок і в історії російського народу.
Віктор Єленський
Часто говорять про Україну, як Голгофу українського народу, але Голгофа – це не тільки розп’яття, але й Воскресіння.
Ми знаємо, що трагедія європейського єврейства викликала до життя рішуче гасло “Ніколи більше!” і з цього гасла, зрештою, і виросла держава Ізраїль. Державу, де кожен єврей міг бути убезпечений від загрози бути знищеним за те, що він є євреєм.
Чи могли б ми сказати, що Голодомор, його усвідомлення допомагає українцям відбутися як нації, як політичній нації, котра знає, що в неї існує прихисток територією в 603 тисячі кв. км і незалежність, і самодостатність цього прихистку має бути надійно захищеною? Або інакше, можливо ця пам’ять формує в української нації синдром жертви, віктимний менталітет?
Василь Марочко
Голод 1932-1933 років я кажу для націонал-патріотів, я кажу для інших людей, які, можливо, не усвідомлюють, він є не героїчною сторінкою нації, він є ганебною сторінкою нації, тому що до 6 мільйонів осіб цинічно знищили, шляхом акту геноциду.
Ганьба, очевидно, лежить на (слово незрозуміле) і, можливо, на усіх нас, які впродовж 70 років замовчували, бо минулорічні події нам показали, що ми можемо пробуджуватись. Чому цього не сталося впродовж 70 років? За виключенням діаспори.
Голод заподіяв якийсь соціально-психологічний гальмівний процес. Це одна справа. А друга, голод 1933 року – це візитна картка розтерзаної нації.
Станіслав Кульчицький
Дуже довгий період українська ВР взагалі відмовлялася розглядати справу Голодомору. І тільки в 2003 році стався тут прорив. І стався прорив після Помаранчевої революції, коли вже не просто відмічають ту трагедію по круглих датах, там 65 років, 70 років, причому навіть дуже неохоче (я кажу про державний рівень), під моральним тиском діаспори. А тепер, наскільки я це розумію, ми будемо цим займатися системно і постійно.
Гості в студії: Станіслав Кульчицький - доктор історичних наук, професор; Василь Марочко – історик, заст. директора Інституту історії.
Вітаю всіх, хто слухає “Свободу”.
25 листопада 2006 р. “Вечірня Свобода”. Біля мікрофону Віктор Єленський, за звукооператорським пультом Сергій Балабанов.
Сьогодні, напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій, ми говоритимемо про те, про що десятиліттями, але часто пошепки говорили у мільйонах українських родин. Про геноцид, який прагли і прагнуть приховати, про Голодомор, про геноцид голодом, про те, як в житниці Європи у ХХ столітті було винищено мільйони здорових, працьовитих людей, каркас цілої нації, і як було знищено пам’ять про це знищення.
Ми говоритимемо про це з істориками: Станіславом Кульчицьким, доктором історичних наук, професор, заст. директора Інституту історії та Василем Марочком, історик.
Наш телефон 490-29-05. Чекаємо на ваші дзвінки, шановні слухачі.
Панове, якщо б можна було зобразити історичну пам’ять українства у вигляді якогось кольорового тла, то, напевно, на позначці 1933 ми б побачили чорне урвище. Про це всі знали, і всі мовчали...
Я не кажу про офіційну пропаганду – там усе зрозуміло. Але от у Великій Україні, у сім’ях про війну згадували багато і часто, про голод нечасто, притлумлено, з якимось глибоко і глибоко прихованим острахом. Чому, як Ви вважаєте? Станіслав Кульчицький
Це від початку так було заплановано, бо цей голод був штучний, голод був скоординований можновладцями Кремля. Для того, щоб він був проведений, треба було, щоби ним займалися конкретні люди. А не може ж Кремль сказати, що ось цих людей треба винищити за допомогою голоду, тобто забрати у них все продовольство, яке у них є.
Продовольство забирали, але про голод заборонялося говорити всім, тільки в “особих” папках, тільки в партійному листуванні можна було зустріти слово “голод”.
Віктор Єленський
Після унезалежнення України пішла ціла злива спогадів, від яких стає просто моторошно. Моторошно, але треба слухати.
Галина Єлисеївна Кривець, вчителька, село Піски Чернігівської обл.
Дуже-дуже було страшно. Люди валялися, не було кому хоронити їх, а це вже було літо, люди опухші ходили. Страшні люди були, ноги розпухші були, лице розпухше, руки.
Навіть одна жінка двох своїх дітей з’їла. Вона збожеволіла і її тоді забрали у лікарню в Чернігів.
Кіндрат Михайлович Мурзак, село Сарни Черкаської обл.
По сусідству у нас жінка з’їла двох дітей: хлопчика семи років і дівчинку. Ми потім у неї в печі побачили кістки. З сільради прийшов голова з якимось людьми і дійсно витягнули голову, ноги, з яких було зрізане м’ясо. Того ж дня жінку посадили на підводу...
Говорили, що її десь завезли у Вінницю.
А тих людей, які вмирали, підвода від колгоспу звозила. Був один чоловік, його теж кинули на підводу. Людям, які звозили померлих, винагородою була буханка хліба. А він відповз у кущі і таким чином лишився живий.
Я пам’ятаю, як і дівчата опухли, правда я не був опухший. А діти були ще в кращому стані. Наш батько тоді працював у Ленінграді на Путіловському заводі і посилав нам посилки. Виїжджав за 100 км від Ленінграда, тому що на Україну посилок з міста не приймали.
Ми половину посилок отримали, тому що голова сільради сказав, що це куркулі – нехай подихають.
Ми були вже у такому стані, що у нас вже нічого не було. А коли почалася весна, то з’явилася кропива жалка, і ми її рвали, а з кори липи робили які-небудь коржі. Їли і ховалися, бо забирали навіть печений хліб.
Як правило, усі ходили в шкірянках, з пістолетами і брюки також шкіряні були. Отримували пайки.
У нашому селі репресували 125 чоловік. Були такі сім’ї, що повністю повимирали. На нашому кутку половина людей вимерла. Їх і окремо хоронили.
Потім воно все накрилося мороком, тому що про це ніякої розмови не велося. Почали говорити після 1991-го року. І то не спочатку. Десь п’ять років тому заговорили про голодомор, а губатий Петро каже, що взагалі не було ніякого голодомору.
Віктор Єленський
Що ж відбулося в Україні з квітня 1932 року і до листопада 1933 року? Що і чому називається штучним голодом?
Станіслав Кульчицький
Це не лише з квітня 1932-го почалося, а практично з 1930-го року почалися хлібозаготівлі, коли весь хліб вимітали з села.
В 1932 році врожай 1931 року здобували не тільки в 1931 році, а й перейшли на 1932 рік аж до травня, допоки в Україні не вийшла жахлива ситуація, коли від голоду померло близько 150 тисяч осіб. Це не голодомор, це зовсім інше.
А Голодомор в Україні почався вже з жовтня 1932 року, коли вирішили брати там не тільки хліб, а для того, щоб покарати селян за саботажі хлібозаготівель, роботи в громадському господарстві тим, щоб забрати усе продовольство. Відтоді обшуки почалися.
Віктор Єленський
Чому українські історики говорять про те, що цей штучний голод мав на меті не просто придушення опору селянства, але й знищення української нації? Чому українці вважають Голодомор геноцидом?
Станіслав Кульчицький
Голодомор спіткав дві адміністративно-територіальні області СРСР – це УРСР і один із шести округів північнокавказького краю – Кубанський округ. В обох цих адміністративних утвореннях більше двох третин були українці.
Отже, саме українці постраждали від того, що забирали не тільки хліб (хліб всюди забирали), а забирали усе продовольство, щоб штучно створити голод.
А чому саме Україна постраждала? Тому що вона прикордонна республіка, тому що вона мала такий потенціал, як і всі інші національні республіки разом узяті, тому що більшовикам доводилося тричі Україну завойовувати у 1917-1919 роках, тому що в 20-му році українська Компартія була єдиною, яка повстала проти Кремля і обрала органи влади не ті, які були, так би мовити, рекомендовані їй.
Тобто було багато таких причин, коли Сталін вибух, який неминуче мав трапитися в Україні, попереджав терором, голодом. А вибух цей мав бути, бо в усій країні була криза, пов’язана з тим, що зерно вивозили, темпи індустріалізації були великі, а країна не витримувала таких темпів.
Віктор Єленський
Чому епіцентром Голодомору стала саме Україна?
Василь Марочко
На 1029-1930 роки зафіксовано до двох тисяч селянських повстань. Це не означає, що вийшло три бабусі. За оперативними доповідними записками ГПУ УРСР, мова йде про військові озброєні загони з боку селян по 500 осіб і проти них діяли загони ГПУ, озброєні до зубів. Тобто, це була громадянська війна, але вона точилася з приводу ліквідацій економічних основ націй – селянських господарств.
Я тут погоджуюся з паном Кульчицьким стосовно джерел індустріалізації. В 1929-1930 роках йшла мова, щоб ліквідувати опір селян проти колективізації, бо колективізація давала економічний ресурс московській державі для того, щоб купувати різну техніку закордоном.
Віктор Єленський
Чи була ця політика етноцидом? Чи була ця політика, спрямована саме на винищення українського селянства?
Василь Марочко
Це питання дуже цікаве. Воно виникло 3-4 роки назад. Воно до сьогодні не було в зарубіжній історіографії, допоки ми після отримання незалежності не почали висвітлювати і говорити.
Я думаю, що питання про етноцид, класоцид, селяноцид, які на сьогодні лунають в зарубіжній історіографії: в німецькій, італійській і російській, спрямовані на те, щоб уникнути визначення терміну про геноцид - 1932-1933 в українському селі.
Ховаючись за термінологію етноцид, вони намагаються уникнути визначення конвенції 1948 року про геноцид. Так візьміть постанову 1932 року. Всі ознаки були!
Якщо взяти 22 мільйони сільського населення за 1932 роком, то з них 19 мільйонів становили етнічні українці, які мешкали безпосередньо в українських селах, а три мільйони були містечковим населенням, які також постраждали, але не були жертвами Голодомору. Тому тут треба бути дуже обережним і дуже виваженим.
Віктор Єленський
Як забезпечувалася непроникність для селян кордонів України з одного боку і непроникність переселення в міста?
Станіслав Кульчицький
Процес урбанізації був надзвичайно високим, тому що населення рятувалося у містах, адже в селах не було чого їсти вже. Це не тільки 1932-1933 роки, а й 1929-1931.
Тут були придумані внутрішні паспорти, які вже були до революції в Російській імперії, але далеко не для всіх категорій населення. Тут всім міським жителям і тим, хто працював на новобудовах, почали видавати паспорти, а сільське населення залишалося без паспортів. Проникнути без паспорта в місто було неможливо.
Але це інше. Це не пов’язано прямо із голодом. З голодом пов’язані заходи, які були прийняті у 1933 році в березні, коли були перекриті кордони України, коли були перекриті в середині України всі ґрунтові дороги (я вже не кажу про залізниці) до міст, щоб населення не йшло до міст, не вмирало у містах, бо вмирали тисячами селяни.
Ця міська підвищена смертність, яка в 1933 році спостерігалася, - це була селянська смертність: селяни йшли у міста, вони підкидали дітей, а дітей держава все-таки рятувала, дітей у дитячі будинки здавали.
Віктор Єленський
Як Ви розцінюєте зусилля держави, спрямовані на те, щоб про Голодомор знали у світі, щоб його визнали на міжнародному рівні?
Станіслав Кульчицький
У нас є Асоціація дослідників Голодомору, яку очолює Л.Лук’яненко. Вся наукова частина цієї асоціації зосереджена в Інституті історії України. Це аматорська організація, а потрібна державна установа. Вже є указ Президента про створення Інституту народної пам’яті.
Віктор Єленський
Я хотів би, щоб ви оцінили як дослідники цієї трагедії те, що нам говорить про зусилля держави речник МЗС С.Філіпчук.
Сергій Філіпчук
Ми досягли певного прориву у міжнародному визнанні Голодомору у 2003 році, коли відбулося відзначення 70-ї річниці цього Голодомору. Його початок було покладено спеціальним засіданням ВР 14.05.2003 р., яке було присвячене пам’яті жертв Голодомору.
Того ж року нам вдалося у рамках 58 Генеральної сесії ООН досягти підтримки з боку міжнародного співтовариства ініціативи України щодо засудження Голодомору як акту геноциду.
Була розповсюджена спеціальна спільна заява до (слово незрозуміле) країн-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні як офіційний документ Генасамблеї ООН. Тобто, вперше ООН визнала Голодомор як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени організації та спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації віддати данину пам’яті тих, хто загинув у цей трагічний період нашої історії.
Співавторами спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також усі 25 країн, теперішніх членів ЄС.
Визнання Голодомору міститься і в цілому ряді інших документів, і в рішеннях парламентів цілого ряду країн.
Ще в 1934 році парламент Естонії визнав Голодомор актом геноциду, подібні акти були прийняті сенатом Австралії і сенатом Аргентинської Республіки, Канадою і рядом інших країн.
24 листопада сейм Литовської Республіки ухвалив заяву щодо вшанування жертв політичних репресій і Голодомору в Україні у 1932-1933 роках. Сейм Литви визнав, що сталінський тоталітарний режим проводив свідомий, ретельно спланований геноцид проти українського народу і висловив співчуття жертвам геноциду.
Росія приєдналася до спільної заяви 2003 року, яка була прийнята у рамках ООН.
Разом з тим МЗС РФ у письмовій формі виклав свою позицію щодо відповідного положення виступу міністра закордонних справ України в рамках 59 сесії Генасамблеї ООН. Російська сторона наголосила, що вважає це питання закритим після схвалення спільної заяви. Вони вважають, що подальше обговорення цієї теми в рамках ООН є контрпродуктивним.
Так само з російського боку не було підтримано і ідею щодо приділення уваги проблемі Голодомору з боку спеціального радника Генсека ООН з питань геноциду.
Ми сподіваємося на те, що з російського боку буде проявлене належне розуміння до цієї надзвичайно трагічної сторінки і історії України, так само, як ми з нашого боку проявляємо розуміння до подібних трагічних сторінок і в історії російського народу.
Віктор Єленський
Часто говорять про Україну, як Голгофу українського народу, але Голгофа – це не тільки розп’яття, але й Воскресіння.
Ми знаємо, що трагедія європейського єврейства викликала до життя рішуче гасло “Ніколи більше!” і з цього гасла, зрештою, і виросла держава Ізраїль. Державу, де кожен єврей міг бути убезпечений від загрози бути знищеним за те, що він є євреєм.
Чи могли б ми сказати, що Голодомор, його усвідомлення допомагає українцям відбутися як нації, як політичній нації, котра знає, що в неї існує прихисток територією в 603 тисячі кв. км і незалежність, і самодостатність цього прихистку має бути надійно захищеною? Або інакше, можливо ця пам’ять формує в української нації синдром жертви, віктимний менталітет?
Василь Марочко
Голод 1932-1933 років я кажу для націонал-патріотів, я кажу для інших людей, які, можливо, не усвідомлюють, він є не героїчною сторінкою нації, він є ганебною сторінкою нації, тому що до 6 мільйонів осіб цинічно знищили, шляхом акту геноциду.
Ганьба, очевидно, лежить на (слово незрозуміле) і, можливо, на усіх нас, які впродовж 70 років замовчували, бо минулорічні події нам показали, що ми можемо пробуджуватись. Чому цього не сталося впродовж 70 років? За виключенням діаспори.
Голод заподіяв якийсь соціально-психологічний гальмівний процес. Це одна справа. А друга, голод 1933 року – це візитна картка розтерзаної нації.
Станіслав Кульчицький
Дуже довгий період українська ВР взагалі відмовлялася розглядати справу Голодомору. І тільки в 2003 році стався тут прорив. І стався прорив після Помаранчевої революції, коли вже не просто відмічають ту трагедію по круглих датах, там 65 років, 70 років, причому навіть дуже неохоче (я кажу про державний рівень), під моральним тиском діаспори. А тепер, наскільки я це розумію, ми будемо цим займатися системно і постійно.
