Київ, 22 листопада 2005 (RadioSvoboda.ua) - Французький журналіст Ален Ґіємоль працює в газеті “La Croix”. Під час президентських виборів 2004 року він тричі побував у Києві і загалом провів в Україні приблизно місяць. А в травні на полицях французьких книгарень зявилася його книжка - “Навіть сніг був помаранчевим.
Кореспондент радіо "Свобода" запитав Алена Ґіємоля, чи він очікував через рік після Помаранчевої революції на те, що зараз відбувається в Україні: розкол у владі і розчарування в народі?
- Відверто кажучи, хоч це може й здатися самовпевненістю з мого боку, я на подібне очікував, тому що раніше мені довелося висвітлювати революцію в Сербії в жовтні 2000 року і скинення Мілошевича. Через рік я констатував, що народ почував себе обдуреним. Я знав, що буде розкол “помаранчевого” табору, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко не зможуть довго йти разом, але я не очікував, що “розлучення” станеться так швидко. Я вважав, що його не уникнути, але радше після парламентських виборів. На жаль, це сталося набагато раніше, що, звичайно, сильно ускладнює ситуацію.
- Чи Ви, як один з тих, хто провів багато часу на Майдані під час минулорічних подій, розчаровані нинішнім результатом масового виходу українців на вулиці рік тому?
- Так, безумовно. Я до певної міри поділяю почуття обдурености, що підтверджують багато українців. Проте моє почуття трохи інше. З одного боку, можна констатувати, що до справжніх результатів Помаранчевої революції ще далеко, а з іншого – я трохи розчарований, що Євросоюз досить мляво подає Україні знаки, що він зрозумів ті зміни, які відбулися в цій країні.
Я думаю, що після революції у всіх були очікування на швидке переорієнтування України в бік Європи. На жаль, Європа сьогодні перебуває в періоді кризи, у неї руки і ноги зв’язані своїми власними проблемами. Вона у сумнівах, з огляду на неприйняття Конституції Євросоюзу і його можливого розширення за рахунок Туреччини. Тому українське питання з’явилося у не найкращий момент. Воно падає на Європу, як сніг на голову. Ці проблеми породила не Україна, але це відбивається на її долі.
- Алене, який найдорожчий чи найдорожчі спогади Ви зберегли у Вашій пам’яті з подій на Майдані рік тому?
- О, багато є чого розповісти, багато-багато, тому що це була низка дивовижних і неочікуваних миттєвостей. Згадуючи ту епоху, мені здається, що найсильніший спогад відноситься до недільного вечора 28 листопада. Це був перший відносно спокійний вечір. На Майдані було трохи менше людей, аніж зазвичай. Люди були вже трохи стомленими. Я тоді перебував у наметі посеред Хрещатика. Сьогодні там проїжджають машини. У тому наметі зібралося кілька журналістів. Ми їли, пили чай, обговорювали ситуацію. Трохи пізніше я дізнався, що саме в той час міліція готувала напад на наметове містечко, і залишалося зовсім небагато до початку очищення Хрещатика і Майдану. Сьогодні ми знаємо, що відповідний наказ спецпідрозділам міліції тоді віддали. Відтак наказ скасували – десь між 10-ою годиною вечора і північчю. Оглядаючись назад, думаю, наскільки дивною буває доля. Того вечора доля України з доволі святкового руху могла обернутися в драму. Зрештою, цього не сталося, але при згадці про це мені й сьогодні бентежно.
Ален Ґіємоль вважає, що багато чого в сьогоднішній Україні залежатиме від майбутніх парламентських виборів. Якщо так станеться, що прем’єр-міністром буде Віктор Янукович, то захід цікавитиметься Україною значно менше.
Кореспондент радіо "Свобода" запитав Алена Ґіємоля, чи він очікував через рік після Помаранчевої революції на те, що зараз відбувається в Україні: розкол у владі і розчарування в народі?
- Відверто кажучи, хоч це може й здатися самовпевненістю з мого боку, я на подібне очікував, тому що раніше мені довелося висвітлювати революцію в Сербії в жовтні 2000 року і скинення Мілошевича. Через рік я констатував, що народ почував себе обдуреним. Я знав, що буде розкол “помаранчевого” табору, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко не зможуть довго йти разом, але я не очікував, що “розлучення” станеться так швидко. Я вважав, що його не уникнути, але радше після парламентських виборів. На жаль, це сталося набагато раніше, що, звичайно, сильно ускладнює ситуацію.
- Чи Ви, як один з тих, хто провів багато часу на Майдані під час минулорічних подій, розчаровані нинішнім результатом масового виходу українців на вулиці рік тому?
- Так, безумовно. Я до певної міри поділяю почуття обдурености, що підтверджують багато українців. Проте моє почуття трохи інше. З одного боку, можна констатувати, що до справжніх результатів Помаранчевої революції ще далеко, а з іншого – я трохи розчарований, що Євросоюз досить мляво подає Україні знаки, що він зрозумів ті зміни, які відбулися в цій країні.
Я думаю, що після революції у всіх були очікування на швидке переорієнтування України в бік Європи. На жаль, Європа сьогодні перебуває в періоді кризи, у неї руки і ноги зв’язані своїми власними проблемами. Вона у сумнівах, з огляду на неприйняття Конституції Євросоюзу і його можливого розширення за рахунок Туреччини. Тому українське питання з’явилося у не найкращий момент. Воно падає на Європу, як сніг на голову. Ці проблеми породила не Україна, але це відбивається на її долі.
- Алене, який найдорожчий чи найдорожчі спогади Ви зберегли у Вашій пам’яті з подій на Майдані рік тому?
- О, багато є чого розповісти, багато-багато, тому що це була низка дивовижних і неочікуваних миттєвостей. Згадуючи ту епоху, мені здається, що найсильніший спогад відноситься до недільного вечора 28 листопада. Це був перший відносно спокійний вечір. На Майдані було трохи менше людей, аніж зазвичай. Люди були вже трохи стомленими. Я тоді перебував у наметі посеред Хрещатика. Сьогодні там проїжджають машини. У тому наметі зібралося кілька журналістів. Ми їли, пили чай, обговорювали ситуацію. Трохи пізніше я дізнався, що саме в той час міліція готувала напад на наметове містечко, і залишалося зовсім небагато до початку очищення Хрещатика і Майдану. Сьогодні ми знаємо, що відповідний наказ спецпідрозділам міліції тоді віддали. Відтак наказ скасували – десь між 10-ою годиною вечора і північчю. Оглядаючись назад, думаю, наскільки дивною буває доля. Того вечора доля України з доволі святкового руху могла обернутися в драму. Зрештою, цього не сталося, але при згадці про це мені й сьогодні бентежно.
Ален Ґіємоль вважає, що багато чого в сьогоднішній Україні залежатиме від майбутніх парламентських виборів. Якщо так станеться, що прем’єр-міністром буде Віктор Янукович, то захід цікавитиметься Україною значно менше.
