Київ, 24 вересня 2005 року
Аудіозапис програми:
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі! Ми щиро сподіваємося, що наш радіожурнал буде для вас цікавим!
Сергій Грабовський
Мова у ньому йтиме, як і не раз до цього, про одну із трагічних сторінок української і світової історії.
Уряд СРСР і Німецький уряд після розпаду колишньої Польської держави розглядає виключно як свою задачу відновити мир і порядок на цій території і забезпечити народам, які там живуть, мирне існування, яке відповідає їхнім національним особливостям. Задля цього вони прийшли до згоди в наступному...
Максим Стріха
Дуже багато говорено про радянсько-німецький договір про ненапад, знаний як пакт Молотова-Ріббентропа. Той відкрив шлюзи Другої світової війни і знаменував домовленість про поділ Європи.
Але значно менш відомою є інша угода, також підписана Молотовим і Рібентропом, через місяць з невеликим після першої, 28 вересня 1939 року, яка офіційно звалася Німецько-Радянською угодою про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною. Це була ще більш цинічна угода, аніж перша.
Звернімо увагу на преамбулу угоди, яку щойно почули слухачі: виявляється, нацисти і більшовики дуже переймаються відновленням миру і порядку на території розділеної між ними Польської держави, переймаються забезпеченням інтересів народів, які там живуть. Дуже швидко там відчули, що таке “новий порядок” Гітлера і “радянський лад” Сталіна.
Сергій Грабовський
Але перш, ніж говорити про вплив нової радянсько-нацистської угоди на долю українського народу, нагадаєм слухачам про події, які передували підписанню цього документу. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Активне політичне, економічне та військове співробітництво між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною розпочалося у середині 1930-х років. 19 серпня 39-го року політбюро ЦК ВКП(б) схвалило невідкладні заходи з підготовки СРСР до війни. А в ніч на 24 серпня у Москві був укладений німецько-радянський договір про ненапад, відомий як “Пакт Молотова–Ріббентропа”. Таємний протокол до нього передбачав поділ Європи на сфери впливу між СРСР та Третім Райхом. 1 вересня о четвертій 45 ранку німецькі гармати обстріляли польську прикордонну заставу на косі Вестерплятте, і нацистська армія без оголошення війни вторглася на територію Польщі з півночі, заходу і півдня. Того ж дня позачергова сесія Верховної Ради СРСР ухвалила закон про загальний військовий обов’язок. 3-го вересня Франція та Велика Британія оголосили війну Німеччині. Через 2 тижня Червона армія перейшла кордон із Польщею і упродовж десяти днів захопила західноукраїнські землі площею 200 тисяч квадратних кілометрів із населенням майже 13 мільйонів осіб. До кінця вересня польське військо було розгромлене, і польський уряд виїхав через Румунію до Лондона. У Львові та Бресті на честь перемоги відбулися спільні паради радянських і нацистських військових частин. Результати першого місяця Другої світової війни були підсумовані 28 вересня у німецько-радянському договорі про дружбу і кордон та у двох секретних протоколах до нього. Сторони домовилися вважати розподіл Польщі остаточним і надалі спільно протистояти спробам відновлення Польської держави. До Радянського Союзу були приєднані Західна Україна і Західна Білорусь.
Сергій Грабовський
Крім двох секретних протоколів, тоді ж був підписаний і ще один протокол, формально не таємний. У ньому йшлося про те, що СРСР не буде перешкоджати особам німецького походження переселитися з територій, які відійшли до СРСР, або – що цікаво – перебувають у сфері радянських інтересів, тобто у формально ще незалежних державах, переселитися до Німеччини, і навпаки – етнічні українці та білоруси одержали право переселитися із захоплених Німеччиною територій до Радянського Союзу.
Максим Стріха
Тим фольксдойчам, які скористалися цією угодою, можна сказати, пощастило. На них впали всі лиха Другої світової війни, як і на інших німецьких громадян, але у них був шанс вижити, як і у інших німців – адже з підданих Рейху загинув кожен 11-й.
А от ті, хто залишився з ідейних чи інших міркувань під Совєтами, шанс на життя втратив майже гарантовано, бо його шлях стелився до ҐУЛАҐу, у кращому разі – до сталінських “трудових армій”, де помер під час війни кожен другий.
Так зникла субетнічна група галицьких німців чи австрійців, так трошки пізніше зникли буковинські німці чи австрійці, які сотні років жили тут на землях Галичини чи Буковини. Ці споконвічні українські землі втратили назавжди одну з важливих і яскравих граней своєї культури.
Уряд СРСР і Німецький уряд встановлюють як кордон між обопільними державними інтересами на території Польської держави лінію, яка нанесена на додану до цього карту... Обидві сторони визнають встановлений кордон обопільних державних інтересів остаточним... Необхідне державне переулаштування на території на захід від вказаної лінії проводить Німецький уряд, на території на схід від цієї лінії – уряд СРСР. Уряд СРСР і Німецький уряд розглядають це переулаштування як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх стосунків між своїми народами.
Сергій Грабовський
Тут потрібні додаткові пояснення. Лінія кордону, визначена угодою і скріплена підписом Сталіна, проходить майже так само, як і зараз між Україною і Польщею – хіба що район Перемишля, яким наразі володіє Польська держава, був тоді в складі СРСР.
Але справа в іншому: до цього, згідно із таємним протоколом до першої угоди, радянські війська просунулися значно далі на захід. До Радянського Союзу мали увійти Холм і Люблін і кордон повинен був проходити по Віслі. Але Сталін, поміркувавши, вирішив відмовитися від цих територій, в обмін виторгувавши у Гітлера Литву, про що ішлося у секретному додатковому протоколі.
Підписаний 23 серпня 1939 року таємний додатковий протокол змінюється у пункті першому таким чином, що територія Литовської держави включається у сферу інтересів СРСР, оскільки з іншого боку Люблінське воєводство та частина Варшавського воєводства включаються до сфери інтересів Німеччини.
Максим Стріха
Досі існує міф, що Сталін, мовляв, хотів об‘єднати всі українські етнічні землі чи навіть про те, що він їх насправді об‘єднав.
А що насправді? Переді мною лежить карта, видана Російською імператорською академією наук у 1913 році. На ній Холм і Засяння, так само, як і Забужжя, тобто землі одразу за Сяном та Західним Бугом – це території з абсолютною перевагою українського населення. Досить і зараз завітати до етнографічного музею в Люблінському прекрасному замкові, щоб побачити, що тамтешні селяни на своїх вишивках і народних картинах робили написи не латиницею, а кирилицею, ікони їх були східного обряду.
Але ці землі Сталін, користуючись офіційною радянською термінологією, “визволив”, а потім віддав Гітлеру. В обмін на Литву, яка становила для нього значно більший військово-стратегічний інтерес.
Сергій Грабовський
Так, адже йшлося про вихід Червоної Армії на кордони Східної Прусії, що мало величезне значення у планованій уже тоді Великій Визвольній війні радянського народу проти світового капіталізму, іншими словами, - у підготовці до загарбницького походу Червоної Армії у Західну Європу.
Максим Стріха
Міф про об‘єднання Сталіним усіх українських земель у результаті “золотого вересня” спростовується й іншим. Я дивлюся на ту ж карту Російської імператорської академії наук, і бачу на ній, що Берестейщина – теперішня Брестська область Білорусі – зафарбована також в українські етнічні кольори.
Підкреслюю, йдеться про документ, підготовлений не членами тоді ще неіснуючими ОУН, а московськими дослідниками, всіма, як один, щирими росіянами і підданими Його Імператорської Величності.
Білоруси нещодавно, я маю на увазі білоруський опозиційний часопис “Архе” надрукували дуже цікаву записку білоруського ученого Печетова на адресу тодішнього першого секретаря ЦК КПБ Пономаренка, де етнічний український характер тих земель абсолютно визнавався, це був факт неспростовний, але ж пропонувалося провести кордон не з етнічних, а з політико-господарських міркувань.
Ясна річ, йшлося про етнічну належність жителів Берестейщини, а не про власне національне самовизначення цього населення, хоча і досі старі люди пам’ятають гасло з польських виборів 1920-тих: “Не буде лиха, не буде горя, як №26 у нас поборе”. Йшлося про список українських партій на виборах до Сейму.
Сергій Грабовський
Максиме, про те, що Берестейщина – це українська земля, вів мову ще й такий у лапках “український буржуазний націоналіст”, як перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов. Він порушував це питання перед Сталіним, вимагаючи включення регіону до складу УРСР. Хотів Хрущов створити і Холмську область УРСР.
Проте “вождь усіх народів” грізно цитькнув на свого київського сатрапа – геополітичні плани більшовицького керівництва виходили із зовсім інших засновків і мали інші цілі єднання всіх українських земель.
Максим Стріха
Жоден нормальний політик, жоден нормальний громадянин теперішньої України не може ставити на меті приєднання цих земель до соборної української держави. Принцип кордонів, які сталися у Європі непорушний, зазіхання на цей принцип може понести дуже тяжкі наслідки. Але йдеться тільки про забезпечення національно-культурних прав тих українців, які проживають на згаданих землях.
В Польщі попри всю проблеми акції “Вісла” ті українці, які повернулися мають такі можливості, а от у Білорусії, де нещодавно було розігнано Союз поляків і створено інший маріонетковий, підпорядкований владі, це спричинило міжнародний скандал. Якось ніхто і не помітив, коли в д.п. 90-тих було брутально знищено всі українські культурні громадські інституції щойно відроджені на Берестейщині. Україна фактично не сказала жодного слова в оборону.
Сергій Грабовський
І третя складова переулаштування – це “новий порядок”, це ті два наче різних, але напрочуд схожих, за висновками сучасних учених, варіанти тоталітарного соціалізму, які були принесені на окуповані землі нацистами та більшовиками.
Депортовано на Схід, переважно до ҐУЛАҐу, у 1939-41 роках із Західної України було понад 550 тисяч осіб. А загалом жертвою того чи іншого різновиду репресій до радянсько-німецької війни став кожен десятий житель Галичини і Волині.
Американський історик Ян Гросс зробив підрахунок жертв серед мирного населення у німецькій і радянській зоні окупації колишньої Польської держави. І вийшло, що за вказаний проміжок часу радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, ніж нацисти. І це при тому, що, як відзначають дослідники, із Кремля був наказ – обережно діяти на приєднаних територіях.
Максим Стріха
Діяли справді, можливо, і обережніше, бо коли наприкінці 1938 року на всій великій Україні лишилося хіба що з десяток незакритих церков, то на Волині церкву чіпляли менше, її відродження під час німецької окупації почалося саме звідти.
Все ж таки все, що відбулося і по той і по інший бік лінії волюнтаристсько прокладене на карті Молотовим і Рібентропом вчить нас, що угоди між тоталітарними силами ніколи не бувають справедливими. Щоб застерегти себе від таких угод, то український народ назавжди має бути не об’єктом, а суб’єктом історії як на міжнародній арені, так і на своїй власній українській землі.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.
Залишайтеся з нами!
Говорить радіо “Свобода”!
Аудіозапис програми:
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі! Ми щиро сподіваємося, що наш радіожурнал буде для вас цікавим!
Сергій Грабовський
Мова у ньому йтиме, як і не раз до цього, про одну із трагічних сторінок української і світової історії.
Уряд СРСР і Німецький уряд після розпаду колишньої Польської держави розглядає виключно як свою задачу відновити мир і порядок на цій території і забезпечити народам, які там живуть, мирне існування, яке відповідає їхнім національним особливостям. Задля цього вони прийшли до згоди в наступному...
Максим Стріха
Дуже багато говорено про радянсько-німецький договір про ненапад, знаний як пакт Молотова-Ріббентропа. Той відкрив шлюзи Другої світової війни і знаменував домовленість про поділ Європи.
Але значно менш відомою є інша угода, також підписана Молотовим і Рібентропом, через місяць з невеликим після першої, 28 вересня 1939 року, яка офіційно звалася Німецько-Радянською угодою про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною. Це була ще більш цинічна угода, аніж перша.
Звернімо увагу на преамбулу угоди, яку щойно почули слухачі: виявляється, нацисти і більшовики дуже переймаються відновленням миру і порядку на території розділеної між ними Польської держави, переймаються забезпеченням інтересів народів, які там живуть. Дуже швидко там відчули, що таке “новий порядок” Гітлера і “радянський лад” Сталіна.
Сергій Грабовський
Але перш, ніж говорити про вплив нової радянсько-нацистської угоди на долю українського народу, нагадаєм слухачам про події, які передували підписанню цього документу. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Активне політичне, економічне та військове співробітництво між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною розпочалося у середині 1930-х років. 19 серпня 39-го року політбюро ЦК ВКП(б) схвалило невідкладні заходи з підготовки СРСР до війни. А в ніч на 24 серпня у Москві був укладений німецько-радянський договір про ненапад, відомий як “Пакт Молотова–Ріббентропа”. Таємний протокол до нього передбачав поділ Європи на сфери впливу між СРСР та Третім Райхом. 1 вересня о четвертій 45 ранку німецькі гармати обстріляли польську прикордонну заставу на косі Вестерплятте, і нацистська армія без оголошення війни вторглася на територію Польщі з півночі, заходу і півдня. Того ж дня позачергова сесія Верховної Ради СРСР ухвалила закон про загальний військовий обов’язок. 3-го вересня Франція та Велика Британія оголосили війну Німеччині. Через 2 тижня Червона армія перейшла кордон із Польщею і упродовж десяти днів захопила західноукраїнські землі площею 200 тисяч квадратних кілометрів із населенням майже 13 мільйонів осіб. До кінця вересня польське військо було розгромлене, і польський уряд виїхав через Румунію до Лондона. У Львові та Бресті на честь перемоги відбулися спільні паради радянських і нацистських військових частин. Результати першого місяця Другої світової війни були підсумовані 28 вересня у німецько-радянському договорі про дружбу і кордон та у двох секретних протоколах до нього. Сторони домовилися вважати розподіл Польщі остаточним і надалі спільно протистояти спробам відновлення Польської держави. До Радянського Союзу були приєднані Західна Україна і Західна Білорусь.
Сергій Грабовський
Крім двох секретних протоколів, тоді ж був підписаний і ще один протокол, формально не таємний. У ньому йшлося про те, що СРСР не буде перешкоджати особам німецького походження переселитися з територій, які відійшли до СРСР, або – що цікаво – перебувають у сфері радянських інтересів, тобто у формально ще незалежних державах, переселитися до Німеччини, і навпаки – етнічні українці та білоруси одержали право переселитися із захоплених Німеччиною територій до Радянського Союзу.
Максим Стріха
Тим фольксдойчам, які скористалися цією угодою, можна сказати, пощастило. На них впали всі лиха Другої світової війни, як і на інших німецьких громадян, але у них був шанс вижити, як і у інших німців – адже з підданих Рейху загинув кожен 11-й.
А от ті, хто залишився з ідейних чи інших міркувань під Совєтами, шанс на життя втратив майже гарантовано, бо його шлях стелився до ҐУЛАҐу, у кращому разі – до сталінських “трудових армій”, де помер під час війни кожен другий.
Так зникла субетнічна група галицьких німців чи австрійців, так трошки пізніше зникли буковинські німці чи австрійці, які сотні років жили тут на землях Галичини чи Буковини. Ці споконвічні українські землі втратили назавжди одну з важливих і яскравих граней своєї культури.
Уряд СРСР і Німецький уряд встановлюють як кордон між обопільними державними інтересами на території Польської держави лінію, яка нанесена на додану до цього карту... Обидві сторони визнають встановлений кордон обопільних державних інтересів остаточним... Необхідне державне переулаштування на території на захід від вказаної лінії проводить Німецький уряд, на території на схід від цієї лінії – уряд СРСР. Уряд СРСР і Німецький уряд розглядають це переулаштування як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх стосунків між своїми народами.
Сергій Грабовський
Тут потрібні додаткові пояснення. Лінія кордону, визначена угодою і скріплена підписом Сталіна, проходить майже так само, як і зараз між Україною і Польщею – хіба що район Перемишля, яким наразі володіє Польська держава, був тоді в складі СРСР.
Але справа в іншому: до цього, згідно із таємним протоколом до першої угоди, радянські війська просунулися значно далі на захід. До Радянського Союзу мали увійти Холм і Люблін і кордон повинен був проходити по Віслі. Але Сталін, поміркувавши, вирішив відмовитися від цих територій, в обмін виторгувавши у Гітлера Литву, про що ішлося у секретному додатковому протоколі.
Підписаний 23 серпня 1939 року таємний додатковий протокол змінюється у пункті першому таким чином, що територія Литовської держави включається у сферу інтересів СРСР, оскільки з іншого боку Люблінське воєводство та частина Варшавського воєводства включаються до сфери інтересів Німеччини.
Максим Стріха
Досі існує міф, що Сталін, мовляв, хотів об‘єднати всі українські етнічні землі чи навіть про те, що він їх насправді об‘єднав.
А що насправді? Переді мною лежить карта, видана Російською імператорською академією наук у 1913 році. На ній Холм і Засяння, так само, як і Забужжя, тобто землі одразу за Сяном та Західним Бугом – це території з абсолютною перевагою українського населення. Досить і зараз завітати до етнографічного музею в Люблінському прекрасному замкові, щоб побачити, що тамтешні селяни на своїх вишивках і народних картинах робили написи не латиницею, а кирилицею, ікони їх були східного обряду.
Але ці землі Сталін, користуючись офіційною радянською термінологією, “визволив”, а потім віддав Гітлеру. В обмін на Литву, яка становила для нього значно більший військово-стратегічний інтерес.
Сергій Грабовський
Так, адже йшлося про вихід Червоної Армії на кордони Східної Прусії, що мало величезне значення у планованій уже тоді Великій Визвольній війні радянського народу проти світового капіталізму, іншими словами, - у підготовці до загарбницького походу Червоної Армії у Західну Європу.
Максим Стріха
Міф про об‘єднання Сталіним усіх українських земель у результаті “золотого вересня” спростовується й іншим. Я дивлюся на ту ж карту Російської імператорської академії наук, і бачу на ній, що Берестейщина – теперішня Брестська область Білорусі – зафарбована також в українські етнічні кольори.
Підкреслюю, йдеться про документ, підготовлений не членами тоді ще неіснуючими ОУН, а московськими дослідниками, всіма, як один, щирими росіянами і підданими Його Імператорської Величності.
Білоруси нещодавно, я маю на увазі білоруський опозиційний часопис “Архе” надрукували дуже цікаву записку білоруського ученого Печетова на адресу тодішнього першого секретаря ЦК КПБ Пономаренка, де етнічний український характер тих земель абсолютно визнавався, це був факт неспростовний, але ж пропонувалося провести кордон не з етнічних, а з політико-господарських міркувань.
Ясна річ, йшлося про етнічну належність жителів Берестейщини, а не про власне національне самовизначення цього населення, хоча і досі старі люди пам’ятають гасло з польських виборів 1920-тих: “Не буде лиха, не буде горя, як №26 у нас поборе”. Йшлося про список українських партій на виборах до Сейму.
Сергій Грабовський
Максиме, про те, що Берестейщина – це українська земля, вів мову ще й такий у лапках “український буржуазний націоналіст”, як перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов. Він порушував це питання перед Сталіним, вимагаючи включення регіону до складу УРСР. Хотів Хрущов створити і Холмську область УРСР.
Проте “вождь усіх народів” грізно цитькнув на свого київського сатрапа – геополітичні плани більшовицького керівництва виходили із зовсім інших засновків і мали інші цілі єднання всіх українських земель.
Максим Стріха
Жоден нормальний політик, жоден нормальний громадянин теперішньої України не може ставити на меті приєднання цих земель до соборної української держави. Принцип кордонів, які сталися у Європі непорушний, зазіхання на цей принцип може понести дуже тяжкі наслідки. Але йдеться тільки про забезпечення національно-культурних прав тих українців, які проживають на згаданих землях.
В Польщі попри всю проблеми акції “Вісла” ті українці, які повернулися мають такі можливості, а от у Білорусії, де нещодавно було розігнано Союз поляків і створено інший маріонетковий, підпорядкований владі, це спричинило міжнародний скандал. Якось ніхто і не помітив, коли в д.п. 90-тих було брутально знищено всі українські культурні громадські інституції щойно відроджені на Берестейщині. Україна фактично не сказала жодного слова в оборону.
Сергій Грабовський
І третя складова переулаштування – це “новий порядок”, це ті два наче різних, але напрочуд схожих, за висновками сучасних учених, варіанти тоталітарного соціалізму, які були принесені на окуповані землі нацистами та більшовиками.
Депортовано на Схід, переважно до ҐУЛАҐу, у 1939-41 роках із Західної України було понад 550 тисяч осіб. А загалом жертвою того чи іншого різновиду репресій до радянсько-німецької війни став кожен десятий житель Галичини і Волині.
Американський історик Ян Гросс зробив підрахунок жертв серед мирного населення у німецькій і радянській зоні окупації колишньої Польської держави. І вийшло, що за вказаний проміжок часу радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, ніж нацисти. І це при тому, що, як відзначають дослідники, із Кремля був наказ – обережно діяти на приєднаних територіях.
Максим Стріха
Діяли справді, можливо, і обережніше, бо коли наприкінці 1938 року на всій великій Україні лишилося хіба що з десяток незакритих церков, то на Волині церкву чіпляли менше, її відродження під час німецької окупації почалося саме звідти.
Все ж таки все, що відбулося і по той і по інший бік лінії волюнтаристсько прокладене на карті Молотовим і Рібентропом вчить нас, що угоди між тоталітарними силами ніколи не бувають справедливими. Щоб застерегти себе від таких угод, то український народ назавжди має бути не об’єктом, а суб’єктом історії як на міжнародній арені, так і на своїй власній українській землі.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.
Залишайтеся з нами!
Говорить радіо “Свобода”!
