Аудіозапис програми:
Київ, 28 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі, і сподіваємося що наш радіожурнал буде для вас цікавим!
Сергій Грабовський
А мова сьогодні піде про те, що учать у кожній школі, але – чи надають йому належної ваги?
Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усею твар''ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і любили б Його, і були й усі щасливі.
Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племено вимислило собі богів, а в кожному племені народи повидумувала собі богів, і стали за тих богів биться, і почала земля поливатиси кров''ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.
І так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше неволею.
Бо єдин єсть Бог істиний і єдин він цар над родом чоловічим, люди, як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кров''ю і усіватися попелом і костями.
Максим Стріха
Коли зараз говорять про слов‘янофільство і про братерство слов‘янських народів, завжди мають на увазі дуже банальну річ – чи то відродження Союзу Радянського під назвою Слов‘янського, чи то приєднання до оновленої Російської імперії України та Білорусі.
Така лінія тягнеться вже зо два століття... Пушкін: “про славянские ручьи в русаком море...” Але було й інше слов‘янофільство – де не існувало місця царям, імператорам, великим державам, старшим братам і молодшим сестрам.
Сергій Грабовський
Ідеться про ідеологію, яка була напрацьована і прийнята Кирило-Мефодіївським Братством, що утворилося у другій половині 1840-х років у Києві і до якого входили, зокрема, Тарас Шевченко, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та інші. Слово для історичної довідки має Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Програма Кирило-Мефодіївського братства мала назву “Книги битія українського народу”. Її автором був співзасновник братства, двадцятивосьмирічний викладач Київського університету Микола Костомаров. Основою програми став синтез християнської і національної ідей, запозичений автором з твору Адама Міцкевича “Книги народу польського і паломництва польського”. Стилістично твір Костомарова наслідує Святе Письмо, тому його ще називали “Законом Божим”. У ньому теж оповідається про створення світу Богом, що поділив людство на племена і кожному дарував свій край для щасливого життя.
Проте люди забули єдиного Творця, натомість вигадали різних богів і царів (цитата): “І одурів народ московський і попав в ідолопоклонство, бо царя свого нарік богом”. Іншим людським гріхом Костомаров вважає нехтування встановленою Богом соціальною рівністю. Він ідеалізує козацтво саме як спільноту вільних і рівних осіб, оборонців свободи та віри. Державним ідеалом програми є федерація слов’янських народів, які з’єднаються (цитата) “в однім союзі, нерозділимо і незмісимо по образу Тройці Божої”. Поневоленому українському народу самим Богом призначено допомогти полякам позбутися аристократизму, а росіянам – деспотизму. “Книги битія українського народу” завершуються пророцтвом щодо особливої місії України: “І встане Україна із своєї могили і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і встане Слов’янщина”.
Сергій Грабовський
Розповідь про ідеологію українського слов‘янофільства продовжує історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич
Дійсно, “Книга буття українського народу” Костомарова має таке відверте таке релігійне забарвлення. Якщо дивитися на наше сприйняття сьогоднішнє, на те, якою має бути політична програма політичної партії, то воно може здивувати.
За формою цей твір нагадує, як мінімум, Євангеліє, тобто виведення українців як народ релігійний, який через Євангеліє приходить до сприйняття національної ідеї.
Але з іншого боку, якщо ми візьмемо час, період, в якому цей твір був написаний, то ми побачимо, що Костомаров не був виключенням з правил. В цьому творі не було виключенням щось таке українське.
Подивимося на твір Адама Міцкевича “Книга народу польського і польського народу”. Не випадково, коли Костомарова заарештували жандарми, то його книга буття українського народу” сприймалася саме як парафраз Адама Міцкевича.
Візьмемо твори, написані в цей період Людовідом Штуром, відомим будите лем словацького народу, то ми знову побачимо ті самі месіанські ідеї, та сама ідея Бога і нації. Так само візьмемо праці чеських будителів, того ж Колара, Шафарика, Ганку Вацлава. Знову ж таки ця ідея – релігія і нація є нероздільна.
Тобто ми можемо стверджувати, що саме в добу романтизму ідея Бога і нації є речі абсолютно поєднані і взаємопов’язані. Тільки доба позитивізму до певної міри перекреслює ідеї Бога. Якщо брати твори більш пізніш часів, навіть твори Міхновського, то ми побачимо, що Міхновський і Бачинський звертаються до інших речей: економізму, Маркса, до ідеї соціалізму, а не ідей Бога, справедливості і нації.
В цьому зв’язку Костомаров, безумовно, була людина, яка відчувала те, що Україна, яка, як він сам казав, має загинути, має припинити своє існування. Для того, щоб загибель припинити, то ми повинні через Бога справити відродження Українського народу.
В тих періодах для тих людей ці речі, ці ідеї були абсолютно зрозумілі і єдино виправдані.
І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд слав''янський до другого люду слав''янського, нерозділимо і незмісимо, на образ іпостаси Божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слав''янські поміж собою.
І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то істеє брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном, чи невольником, аби християнини, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і жадної помпи панської і титула не було між козаками.
І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: “Татьби же і блуд неможе іменуються у них”.
І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим то гетьман Свирговський ходив.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало близько чотирнадцяти місяців, і його розгром на початку квітня 1847 року засвідчив, що російська влада вповні усвідомила небезпеку для імперії програми кирило-мефодіївців. Одну із своїх вимог – скасування кріпацтва, – братчики могли вважати задоволеною після реформи 1861 року. А їхню ідею культурного пробудження українців підхопив рух Громад. “Книги битія українського народу” започаткували дискусію про національну ідентичність українців, що викликало різку реакцію більшості російських інтелектуалів.
Олексій Хом’яков назвав кирило-мефодіївців зараженими політичним божевіллям малоросами, Віссаріон Бєлінський провіщав зникнення української мови, а міністр освіти Уваров застерігав: “Російське слов’янство має висловлювати безумовну прихильність до православ’я та самодержавства”. Упродовж наступних десятиліть символами ставлення російського уряду до українського руху були Валуєвський циркуляр і Емський указ. Своїм сполученням демократичних настанов з національною ідеєю “Книги битія українського народу” були близькими до програм подібних організацій Європи, таких як “Молода Чехія”, “Молода Італія”, “Молода Ірландія”, “Молода Польща” та “Молода Німеччина”.
Серед інших слов’янських рухів Кирило-Мефодіївське братство вирізнялося насамперед своїм політичним ідеалом – федерація незалежних слов’янських держав із столицею у Києві.
Звучить пісня
Максим Стріха
Отже, після автономістських концепцій доби пізньої Гетьманщини після реплік цих концепцій в середовищі української шляхти, яка боролася за російське дворянство, то наступною політичною концепцією українців стала концепція республіканська і слов’янофільська під дуже сильним релігійним забарвленням, яке посувало до тієї романтичної доби.
Хтозна, якби складався український визвольний рух надалі, якби “Книга буття чи закон Божий” справді стали надбання хоч більш менш широких кіл бодай тієї лівобережної шляхти, чи правобережних хлопоманів майбутніх, які формували ідеологію громад.
На жаль, на декілька десятиліть читачами “Книг буття” стали лише співробітники третього жандармського відділу. Вперше цей твір було опубліковано вже після російської революції відомим дослідником Павлом Зайцевим в журналі “Наше минуле”.
Тоді, безумовно, в 1918 році він мав уже здебільше історичне значення, а український визвольний рух розвивався під впливом зовсім інших концепцій чужих, і до слов’янофільства, і до офіційного православ’я, і навіть до того неформального глибинно відчутого християнства, яке пронизує “Книга буття українського народу”, хоч це християнство так само мало дуже небагато спільного з офіціозним православ’ям Російської імперії.
Сергій Грабовський
Максиме, а все ж таки чому така – умовно кажучи, республікансько-християнська – версія слов‘янофільства виявилася в історичному підсумку нежиттєздатною? Чому життєздатна лише імперська версія слов‘янофільства, шовіністична, ксенофобська?
Максим Стріха
Сергію, на цю тему можна сперечатися. Хоча, мені здається, загальною причиною є те, що в слов’янстві існує один центр ваги, який своїм значенням переважає всі інші. Йдеться про Москву.
Очевидно, якби слов’янські народи були біль-менш рівновеликі, то доля ідей слов’янської єдності могла скластися по-інакшому, адже українців і поляків єднають давні зв’язки і глибоко відчута єдність, йдеться не лише про співпрацю еліт в часи помаранчевої революції, а йдеться про те, що Польща віддала, відверто кажучи, мистецьки не найкращій українській пісні найвищий бал на українському “Єврробаченні”. До речі, Росія поставила цій пісні низькій бал, а Білорусь не дала жодного балу.
Але справді в уявленнях наших слов’янофілів слов’яни – це росіяни, це білоруси, це українці, але тією мірою, якою вони ладні відмовитися від свого українства, це православні серби, про чорногорців воліють не згадувати.
Але коли йдеться про чехів, словаків, і, безумовно, про якихось поляків, чи навіть про православних, але західно орієнтованих болгар, то якось їх в ту слов’янську обойму не ставлять. А тим часом більшість слов’ян сьогодні опинилась чи невдовзі опиниться в рамках ЄС, в рамках НАТО.
В Польщі, скажімо, охоче згадують про їхнє слов’янство, про особливу роль відтак Польщі в слов’янському світі, який став частиною ЄС.
Сергій Грабовський
Тобто фактично йдеться про такий собі ремейк ідей демократичного, республіканського слов’янофільства.
Максим Стріха
Очевидно, ці настрої стануть ще сильніші, коли якщо до цього європейського демократичного облаштованого світу приєднається і одна з найбільших слов’янських держав Україна.
І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав''ян, і почують крик її, і встане Слав''янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць та забутих сторінок української історії.
Лишайтеся з нами.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 28 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі, і сподіваємося що наш радіожурнал буде для вас цікавим!
Сергій Грабовський
А мова сьогодні піде про те, що учать у кожній школі, але – чи надають йому належної ваги?
Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усею твар''ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і любили б Його, і були й усі щасливі.
Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племено вимислило собі богів, а в кожному племені народи повидумувала собі богів, і стали за тих богів биться, і почала земля поливатиси кров''ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.
І так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше неволею.
Бо єдин єсть Бог істиний і єдин він цар над родом чоловічим, люди, як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кров''ю і усіватися попелом і костями.
Максим Стріха
Коли зараз говорять про слов‘янофільство і про братерство слов‘янських народів, завжди мають на увазі дуже банальну річ – чи то відродження Союзу Радянського під назвою Слов‘янського, чи то приєднання до оновленої Російської імперії України та Білорусі.
Така лінія тягнеться вже зо два століття... Пушкін: “про славянские ручьи в русаком море...” Але було й інше слов‘янофільство – де не існувало місця царям, імператорам, великим державам, старшим братам і молодшим сестрам.
Сергій Грабовський
Ідеться про ідеологію, яка була напрацьована і прийнята Кирило-Мефодіївським Братством, що утворилося у другій половині 1840-х років у Києві і до якого входили, зокрема, Тарас Шевченко, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та інші. Слово для історичної довідки має Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Програма Кирило-Мефодіївського братства мала назву “Книги битія українського народу”. Її автором був співзасновник братства, двадцятивосьмирічний викладач Київського університету Микола Костомаров. Основою програми став синтез християнської і національної ідей, запозичений автором з твору Адама Міцкевича “Книги народу польського і паломництва польського”. Стилістично твір Костомарова наслідує Святе Письмо, тому його ще називали “Законом Божим”. У ньому теж оповідається про створення світу Богом, що поділив людство на племена і кожному дарував свій край для щасливого життя.
Проте люди забули єдиного Творця, натомість вигадали різних богів і царів (цитата): “І одурів народ московський і попав в ідолопоклонство, бо царя свого нарік богом”. Іншим людським гріхом Костомаров вважає нехтування встановленою Богом соціальною рівністю. Він ідеалізує козацтво саме як спільноту вільних і рівних осіб, оборонців свободи та віри. Державним ідеалом програми є федерація слов’янських народів, які з’єднаються (цитата) “в однім союзі, нерозділимо і незмісимо по образу Тройці Божої”. Поневоленому українському народу самим Богом призначено допомогти полякам позбутися аристократизму, а росіянам – деспотизму. “Книги битія українського народу” завершуються пророцтвом щодо особливої місії України: “І встане Україна із своєї могили і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і встане Слов’янщина”.
Сергій Грабовський
Розповідь про ідеологію українського слов‘янофільства продовжує історик Ігор Гирич.
Ігор Гирич
Дійсно, “Книга буття українського народу” Костомарова має таке відверте таке релігійне забарвлення. Якщо дивитися на наше сприйняття сьогоднішнє, на те, якою має бути політична програма політичної партії, то воно може здивувати.
За формою цей твір нагадує, як мінімум, Євангеліє, тобто виведення українців як народ релігійний, який через Євангеліє приходить до сприйняття національної ідеї.
Але з іншого боку, якщо ми візьмемо час, період, в якому цей твір був написаний, то ми побачимо, що Костомаров не був виключенням з правил. В цьому творі не було виключенням щось таке українське.
Подивимося на твір Адама Міцкевича “Книга народу польського і польського народу”. Не випадково, коли Костомарова заарештували жандарми, то його книга буття українського народу” сприймалася саме як парафраз Адама Міцкевича.
Візьмемо твори, написані в цей період Людовідом Штуром, відомим будите лем словацького народу, то ми знову побачимо ті самі месіанські ідеї, та сама ідея Бога і нації. Так само візьмемо праці чеських будителів, того ж Колара, Шафарика, Ганку Вацлава. Знову ж таки ця ідея – релігія і нація є нероздільна.
Тобто ми можемо стверджувати, що саме в добу романтизму ідея Бога і нації є речі абсолютно поєднані і взаємопов’язані. Тільки доба позитивізму до певної міри перекреслює ідеї Бога. Якщо брати твори більш пізніш часів, навіть твори Міхновського, то ми побачимо, що Міхновський і Бачинський звертаються до інших речей: економізму, Маркса, до ідеї соціалізму, а не ідей Бога, справедливості і нації.
В цьому зв’язку Костомаров, безумовно, була людина, яка відчувала те, що Україна, яка, як він сам казав, має загинути, має припинити своє існування. Для того, щоб загибель припинити, то ми повинні через Бога справити відродження Українського народу.
В тих періодах для тих людей ці речі, ці ідеї були абсолютно зрозумілі і єдино виправдані.
І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд слав''янський до другого люду слав''янського, нерозділимо і незмісимо, на образ іпостаси Божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слав''янські поміж собою.
І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то істеє брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном, чи невольником, аби християнини, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і жадної помпи панської і титула не було між козаками.
І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: “Татьби же і блуд неможе іменуються у них”.
І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим то гетьман Свирговський ходив.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Кирило-Мефодіївське братство проіснувало близько чотирнадцяти місяців, і його розгром на початку квітня 1847 року засвідчив, що російська влада вповні усвідомила небезпеку для імперії програми кирило-мефодіївців. Одну із своїх вимог – скасування кріпацтва, – братчики могли вважати задоволеною після реформи 1861 року. А їхню ідею культурного пробудження українців підхопив рух Громад. “Книги битія українського народу” започаткували дискусію про національну ідентичність українців, що викликало різку реакцію більшості російських інтелектуалів.
Олексій Хом’яков назвав кирило-мефодіївців зараженими політичним божевіллям малоросами, Віссаріон Бєлінський провіщав зникнення української мови, а міністр освіти Уваров застерігав: “Російське слов’янство має висловлювати безумовну прихильність до православ’я та самодержавства”. Упродовж наступних десятиліть символами ставлення російського уряду до українського руху були Валуєвський циркуляр і Емський указ. Своїм сполученням демократичних настанов з національною ідеєю “Книги битія українського народу” були близькими до програм подібних організацій Європи, таких як “Молода Чехія”, “Молода Італія”, “Молода Ірландія”, “Молода Польща” та “Молода Німеччина”.
Серед інших слов’янських рухів Кирило-Мефодіївське братство вирізнялося насамперед своїм політичним ідеалом – федерація незалежних слов’янських держав із столицею у Києві.
Звучить пісня
Максим Стріха
Отже, після автономістських концепцій доби пізньої Гетьманщини після реплік цих концепцій в середовищі української шляхти, яка боролася за російське дворянство, то наступною політичною концепцією українців стала концепція республіканська і слов’янофільська під дуже сильним релігійним забарвленням, яке посувало до тієї романтичної доби.
Хтозна, якби складався український визвольний рух надалі, якби “Книга буття чи закон Божий” справді стали надбання хоч більш менш широких кіл бодай тієї лівобережної шляхти, чи правобережних хлопоманів майбутніх, які формували ідеологію громад.
На жаль, на декілька десятиліть читачами “Книг буття” стали лише співробітники третього жандармського відділу. Вперше цей твір було опубліковано вже після російської революції відомим дослідником Павлом Зайцевим в журналі “Наше минуле”.
Тоді, безумовно, в 1918 році він мав уже здебільше історичне значення, а український визвольний рух розвивався під впливом зовсім інших концепцій чужих, і до слов’янофільства, і до офіційного православ’я, і навіть до того неформального глибинно відчутого християнства, яке пронизує “Книга буття українського народу”, хоч це християнство так само мало дуже небагато спільного з офіціозним православ’ям Російської імперії.
Сергій Грабовський
Максиме, а все ж таки чому така – умовно кажучи, республікансько-християнська – версія слов‘янофільства виявилася в історичному підсумку нежиттєздатною? Чому життєздатна лише імперська версія слов‘янофільства, шовіністична, ксенофобська?
Максим Стріха
Сергію, на цю тему можна сперечатися. Хоча, мені здається, загальною причиною є те, що в слов’янстві існує один центр ваги, який своїм значенням переважає всі інші. Йдеться про Москву.
Очевидно, якби слов’янські народи були біль-менш рівновеликі, то доля ідей слов’янської єдності могла скластися по-інакшому, адже українців і поляків єднають давні зв’язки і глибоко відчута єдність, йдеться не лише про співпрацю еліт в часи помаранчевої революції, а йдеться про те, що Польща віддала, відверто кажучи, мистецьки не найкращій українській пісні найвищий бал на українському “Єврробаченні”. До речі, Росія поставила цій пісні низькій бал, а Білорусь не дала жодного балу.
Але справді в уявленнях наших слов’янофілів слов’яни – це росіяни, це білоруси, це українці, але тією мірою, якою вони ладні відмовитися від свого українства, це православні серби, про чорногорців воліють не згадувати.
Але коли йдеться про чехів, словаків, і, безумовно, про якихось поляків, чи навіть про православних, але західно орієнтованих болгар, то якось їх в ту слов’янську обойму не ставлять. А тим часом більшість слов’ян сьогодні опинилась чи невдовзі опиниться в рамках ЄС, в рамках НАТО.
В Польщі, скажімо, охоче згадують про їхнє слов’янство, про особливу роль відтак Польщі в слов’янському світі, який став частиною ЄС.
Сергій Грабовський
Тобто фактично йдеться про такий собі ремейк ідей демократичного, республіканського слов’янофільства.
Максим Стріха
Очевидно, ці настрої стануть ще сильніші, коли якщо до цього європейського демократичного облаштованого світу приєднається і одна з найбільших слов’янських держав Україна.
І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав''ян, і почують крик її, і встане Слав''янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць та забутих сторінок української історії.
Лишайтеся з нами.
Говорить радіо “Свобода”!
