Київ, 3 травня 2005- У Києві презентований перший повний переклад українською мовою безсмертного твору Франсуа Рабле “Ґарґантюа і Пантаґрюель”. До речі, презентацій було дві: одна в агентстві УНІАН, друга – в ресторані “Пантаґрюель”. Звичайно, обидві презентації не могли обійтися без перекладача Анатоля Перепаді, класика цього жанру.
Роман Франсуа Рабле складається з 5 книг. До “Ґарґантюа і Пантаґрюеля” Анатоль Перепадя, за власним визнанням, ішов ціле життя, а над перекладом почав працювати 20 років тому.
Анатоль Перепадя
Перша книга вже років 20 як тому була, але це тільки одна книга. Потім я навіть переписав, коли переклав ще чотири цієї великої книги, так потім вернувся до першої книги і переписав.
Тарас Марусик
Майже повністю, так?
Анатоль Перепадя
Так.
Тарас Марусик
Я запитав Анатоля Перепадю, чи він працював над перекладом Рабле паралельно з перекладом Прустового “У пошуках утраченого часу”?
Анатоль Перепадя
Так, не тільки “У пошуках...”, але і з іншими творами. Це для мене було таке “оддохновєніє”. Коли я втомлювався, а там треба було багато робити, так відпочивав душею вже, бо це мій автор, я відчуваю його дух.
Тарас Марусик
Тобто, Ви відпочивали на Рабле?
Анатоль Перепадя
Так.
Тарас Марусик
Але ж Рабле писав старофранцузькою мовою, і це ж суперважкі тексти.
Анатоль Перепадя
Так, доводилося, ясно, і заглядати багато по словниках. Це середньофранцузька мова. Ясно, що французький читач її не сприймає, і доводиться перекладати на сучасну французьку.
Тут, я сказав би, що такий парадокс, що український читач якось має перевагу над французьким читачем. У чому? Все-таки йому це буде доступніше і зрозуміліше, саме в українському перекладі. Звичайно, вони знайомляться теж з перекладами на новофранцузьку , але це, на жаль, роблять філологи. У них якось прийнято, що перекладати повинен обов’язково університетчик, сорбонник, там із титулами і так далі, але вони не поети.
Тут треба все-таки більше інтуїції, більше чуття повного.
Тарас Марусик
Анатоль Перепадя каже, що був розчарований двома перкладами зі старофранцузької сучасною французькою мовою “Ґарґантюа і Пантаґрюеля”, оскільки автори тих перекладів виступили радше не перекладачами, а “цензорами і нормалізаторами “дикої” раблезіанської францужчини, видираючи з м’ясом загонисті слова і виготовляючи бліді копії, які можна дозволити і для дітей”.
А ось як у передмові до перекладу Анатоль Перепадя описав свою зустріч з увічненим у бронзі Рабле на його батьківщині в містечку Шінон: “У перекладача на голові було бейсбольне кепі, а на голові його автора учена рогачка. Бронзовий метр Франсуа спирався ліктем на пюпітр із розгорнутим своїм безсмертним манускриптом і гостеві з України було приємно усвідомлювати, що він не тільки зумів прочитати ці нетлінні сторінки зі старофранцузької, а й достеменно переказати їх краянам, не минаючи ані титли, ніже тії коми”.
Анатоль Перепадя
Рабле написав 500 років тому свою велику книгу, але вона абсолютно сучасна книга, так, що можуть заздрити тепер будь-які наші письмаки, які сповідують там модернізм чи постмодернізм. Так що я бачу абсолютно модерного письменника Рабле.
Тарас Марусик
До сказаного Анатолем Перепадею залишається додати, що розкішний в поліграфічному плані двотомник вийшов у львівському видавництві “Кальварія”.
Роман Франсуа Рабле складається з 5 книг. До “Ґарґантюа і Пантаґрюеля” Анатоль Перепадя, за власним визнанням, ішов ціле життя, а над перекладом почав працювати 20 років тому.
Анатоль Перепадя
Перша книга вже років 20 як тому була, але це тільки одна книга. Потім я навіть переписав, коли переклав ще чотири цієї великої книги, так потім вернувся до першої книги і переписав.
Тарас Марусик
Майже повністю, так?
Анатоль Перепадя
Так.
Тарас Марусик
Я запитав Анатоля Перепадю, чи він працював над перекладом Рабле паралельно з перекладом Прустового “У пошуках утраченого часу”?
Анатоль Перепадя
Так, не тільки “У пошуках...”, але і з іншими творами. Це для мене було таке “оддохновєніє”. Коли я втомлювався, а там треба було багато робити, так відпочивав душею вже, бо це мій автор, я відчуваю його дух.
Тарас Марусик
Тобто, Ви відпочивали на Рабле?
Анатоль Перепадя
Так.
Тарас Марусик
Але ж Рабле писав старофранцузькою мовою, і це ж суперважкі тексти.
Анатоль Перепадя
Так, доводилося, ясно, і заглядати багато по словниках. Це середньофранцузька мова. Ясно, що французький читач її не сприймає, і доводиться перекладати на сучасну французьку.
Тут, я сказав би, що такий парадокс, що український читач якось має перевагу над французьким читачем. У чому? Все-таки йому це буде доступніше і зрозуміліше, саме в українському перекладі. Звичайно, вони знайомляться теж з перекладами на новофранцузьку , але це, на жаль, роблять філологи. У них якось прийнято, що перекладати повинен обов’язково університетчик, сорбонник, там із титулами і так далі, але вони не поети.
Тут треба все-таки більше інтуїції, більше чуття повного.
Тарас Марусик
Анатоль Перепадя каже, що був розчарований двома перкладами зі старофранцузької сучасною французькою мовою “Ґарґантюа і Пантаґрюеля”, оскільки автори тих перекладів виступили радше не перекладачами, а “цензорами і нормалізаторами “дикої” раблезіанської францужчини, видираючи з м’ясом загонисті слова і виготовляючи бліді копії, які можна дозволити і для дітей”.
А ось як у передмові до перекладу Анатоль Перепадя описав свою зустріч з увічненим у бронзі Рабле на його батьківщині в містечку Шінон: “У перекладача на голові було бейсбольне кепі, а на голові його автора учена рогачка. Бронзовий метр Франсуа спирався ліктем на пюпітр із розгорнутим своїм безсмертним манускриптом і гостеві з України було приємно усвідомлювати, що він не тільки зумів прочитати ці нетлінні сторінки зі старофранцузької, а й достеменно переказати їх краянам, не минаючи ані титли, ніже тії коми”.
Анатоль Перепадя
Рабле написав 500 років тому свою велику книгу, але вона абсолютно сучасна книга, так, що можуть заздрити тепер будь-які наші письмаки, які сповідують там модернізм чи постмодернізм. Так що я бачу абсолютно модерного письменника Рабле.
Тарас Марусик
До сказаного Анатолем Перепадею залишається додати, що розкішний в поліграфічному плані двотомник вийшов у львівському видавництві “Кальварія”.
