Прага, 9 квітня 2005 року
Аудіозапис програми:
Зиновій Фрис
Вільна трибуна слухачів “Свободи”, сповіді про наболіле, про радощі і тривоги, про все те, про що вони не можуть і не хочуть більше мовчати.
Все це в передачі “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Слухачка
Святішого отця немає посеред нас, мені це дуже болить. І мені болить і його рана за те, що він залишає на цій долині сліз не все в мирі та добрі. Бо саме він був посланцем Бога з пальмовою гілкою миру.
Він хотів примирити всіх, але не всі це розуміли, не всі сприймали, а багато хто й відкидав цю гілку. Людські гріхи прибили Ісуса Христа до хреста, і мабуть людська злоба привела до хвороби і смертної постелі святішого отця.
І читача про папу Івана Павла ІІ багато в ЗМІ. Я бачила його на екранах телевізора, я кожен рік слухала його вітання на українській мові на Великдень і Різдво, я пробачити собі не можу, що не поїхала на зустріч з ним до Львова чи до Києва в його приїзд до України.
Щось було мені перешкодою, а що, я вже й не пам’ятаю, ось така буденність наша. Аж совість бере за душу й досі. Бог дав таку можливість, а я не скористалася нею.
Він - отець всіх людей та народів на планеті Земля, не тільки на словах, а на прикладі свого життя вчив справді християнського патріотизму, любові до свого народу, до своїх традицій, до своєї рідної церкви, яка об’єднує так багато народів.
Всі його 10 заповідей, які від дав особисто для польського народу, це не тільки заповіді для поляків, це заповіді кожного патріота, націоналіста, кожного народу і кожної нації. Ось я їх буду цитувати, їх є 10.
Не забувай, що найвищим добром є Бог, і без нього не зрозумієш самого себе і не знайдеш суті життя.
Не відрікайся імені свого народу, ані його історичного досвіду, бо ти його власний корінь, його мудрість, хоч і гірка, і чинник його слави.
Пам’ятай про те, що куди тебе не кине доля, ти завжди маєш право аж до кінця своїх днів залишатися членом свого народу.
Навіть за найгірших обставин, змінюючи середовище і громадянство, не забувай віри і традиції своїх предків, якщо хочеш, щоб твої брати і твої діти не забули тебе. Бо родина повинна стати як церква: учителькою та матір’ю.
Шануй свій народ, розголошуй його добре ім’я і не дозволь, щоб воно було надуживане противниками для його власних політичних, шовіністичних чи якихось інших цілей.
Не дозволь, щоб твоя родина і твій народ були ким-небудь обкрадені, принижувані чи безпідставно очорнювані.
Не завищуй себе чи свого народу понад справжні заслуги, понад інші народи, радше покажи їм те, що в твоєму народі є найкраще.
Учися від інших народів усього, що в них є добре, але не повторюй їхніх помилок.
Пам’ятай, що мати родину і народ – це великий привілей, який походить від природного права людини, але не забувай, що Батьківщина – це величезний спільний обов’язок.
Пам’ятай, що ти є дитиною народу, що його матір’ю є Богородиця Марія, дана як поміч обороні. Повторюй часто молитву польських сердець: я при тобі, пам’ятаю, стережу.
Але ж Матінка Божа - це мати всіх людей планети. Ісус Христос доручив нас під її опіку та кров на хреснім дереві. Тож пам’ятаймо і ми останню заповідь, але для українців.
Пам’ятай, що ти дитина народу під захистом матінки Божої, в якого знаходиться наша Вітчизна, вона нас охороняє і боронить, тож славимо і ми пресвяту Богородицю і її святий покров, який вона розпустила над Україною, і боронимо честь і Богородиці, і України.
Це написала пані Антоніна Спільна в пам’ять за святішого отця.
Зиновій Фрис
На хвилях української служби передача “Листи на Свободу”.
Слухач
Це телефонує вам Віктор Зеленський з міста Конотоп Сумської області. У нас уже другу добу голодують люди: Бондарчук Володимир Євгенович і Сущенко Сергій Сергійович, протестуючи таким чином проти того, що у нас ще досі у міськвиконкомі, у міській раді засідають старі кадри.
Завдяки їх зусиллям, вони почали акцію протесту 28 лютого. 30 березня все-таки вдалося зняти міського голову, але досі залишаються на своїх посадах такі ж самі скомпрометовані старою владою кадри, його заступники там залишаються. І люди тому протестують і вимагають їх звільнення.
Якщо можна, цю інформацію передайте в ефір.
Можу ще передати їхні мобільні телефони для особистого спілкування з ними. Телефон Сергія Сущенко: 8 0897 913 20 86; телефон Бондарчука Володимира Євгеновича 8 097 993 75 20.
Якщо можете, будь ласка, хай хто-небудь може і приїде, поспілкується з людьми. На все добре.
Зиновій Фрис
Антоніна Качановська з Копайгорода Барського району на Вінниччині.
“Щиро вдячна за увагу до мого листа, але повинна дещо уточнити. Коментуючи в ефірі мій лист, пан Зиновій сказав, що я дуже невдоволена критикою на адресу Віктора Андрійовича Ющенка, але ж навіть процитований паном Зиновієм фрагмент мого листа свідчить, що я не проти критики, як такої, а лише проти безапеляційного, безпардонного критиканства.
А от такі об’єктивні, виважені, критичні аргументи, як у журналіста Олега Ляшка викликають у мене тільки повагу до авторів подібних критики.
До речі, наведений паном Зиновієм уривок з мого листа був прочитаний такою невиразною скоромовкою, що я над силу сама розібрала, про що мова. А про мою критику на адресу пана Гладка, пан Зиновій обмовився одним словом.
Де ж так часто декларований ним плюралізм думок на “Свободі”? Поки що бачу лише тактику подвійних стандартів: Ющенка критикуєте, скільки хочете, і як хочете, а проте – зась.
Повірте, пане Зиновію, мені зовсім не хочеться іронізувати ні з Вас, ні з будь-кого іншого. І лист я свій писала не для свого озвучення, не для того, щоб він був процитований, як найповніший, а просто тому, що не могла мовчати.
От чого я всім серцем прагну, то це щоб в передачах “Свободи” і у всьому нашому суспільстві панувала атмосфера доброзичливості, чуйності, людяності, толерантності, бережливого ставлення один до одного.
Щоб таким мечем, як критичне слово, всі ми користувалися дуже обережно, пам’ятаючи, що слово лікує і слово калічить. А також сказано Ісусом Христом: як хочете, щоб люди поводилися з Вами, поводьтеся з ними так само і ви. Антоніна Качановська, Барський район, Вінницька область”.
А це рядки з листа Анатолія Маненка з міста Бровари.
“Шановний пане Зиновію, ні я, ні Ви не хочемо нашкодити Віктору Андрійовичу, ми лише вказуємо йому на ті помилки, які він вдосталь вже наробив, дякуючи лише такому оточенню.
Я думаю, якби сьогодні запитали, кому народ більше довіряє: Ющенку чи Тимошенко, я впевнений, що більшість була б на боці Юлії Володимирівни.
Ясна річ, що причиною всього є той внутрішній гармидер, який затіяли Порошенко і Зварич”. Написав, зокрема, у своєму листі Анатолій Маненко.
Слухачка
Дорога радіо “Свобода”, вас турбує постійна слухачка, шанувальниця ваших радіопрограм Олійник Світлана з Вінниці. Ні в одній державі світу немає таких спекуляцій на рідній мові, як у нашій Україні. Причина криється у виборах 2006 року.
Малі шанси у Мороза, його рейтинг впав після проведення політичних реформ і при формування влади. Нескромно заявив, кожне 6 місце буде таки наше.
Народ України дуже мудрий і вже розібрався, хто є хто. Тому й Мороз вирішив зіграти на самому болючому – мові. А чому? Знає, що російського населення у нас багато, і цим гаслом залучає виборців, щоб проголосували за партію соціалістів. Справжній українець, патріот ніколи б не спекулював самим рідним. “Нація не вмирає від інфаркту, спочатку у неї відбирають мову”, - так сказала Ліна Костенко.
Але що соціалістів і комуністів є святе, донині зрозуміти неможливо. При обговоренні бюджету самого гуманного і соціального Соломатін на ломаній, ісковерканій мові кричав: “Нова влада, як попандопало, все – собі”.
Я ще ні одного виступу нардепу комуністів не чула правдивого і об’єктивного. Як тільки Кармазин сколихнув тему висадки російських моряків у Феодосії, як комуністи зарепетували: “Нє разжигайтє, нічого страшного не відбулося, не загострюйте обстановку!”, для них Росія і її мова – це святе. А патріотизм свого народу комуніста не помічають.
Все, що вистраждане і виболене Майданом, плюндрується, заливається брудом ними. Як можна допустити, щоб у стінах парламенту на прем’єра і на нашого Президента звучали слова з їх уст: фашисти. До яких папір ми будемо слухати цей бруд та безпідставні звинувачення нової влади у корупціях та брехнях?
Ми 70 років під їх мудрим керівництвом прийшли до розрухи, це тільки при керівництві компартії розбивали хлібні кіоски та їх обкрадали, а вранці були написи: російське чудо.
В жодній державі, навіть у африканській у 3 години ранку не займали черги за хлібом. Це по їх милості для свого рідного народу було збудовані Гулаги, з їхнього благословення найбільше наших українських хлопців загинули в Афганістані. Це по їх милості наших солдатів переїжджали танками Чехословаччині.
А черги за крупою, за цукром, за ковбасою, за м’ясом? А ви забули, комуністи-панове, як в кінці 80-х років ви видавали картки на мило господарче на пральні порошки? Ваших подвигів не вистачило б, щоб перерахувати їх у стотомник, краще б ви вже мовчали.
Голодомори, репресії, психушки – це все ваші досягнення. Влада, яка для свого народу будувала гулаги, була приречена на провал. І вам уже ніколи не бути мудрою керівною силою, розумом і честю нашої епохи. Це вам говорить ваш народ, вслухайтесь до нього.
Може в цих виборах ви ще й пройдете, але в наступних – ніколи. Колесо історії назад не крутиться. Ви, панове комуністи, випалювали в наших серцях віру у Бога. Вся земельна спільнота вірила, молилася, а ми на Великодні з вашого благословення були з мітлами, лопатами і сапами на суботниках.
Ви переслідували священнослужителів, закривали храми, і навіть їх зривали. Ви самі себе прирекли на вимирання, і вас навіть у Червону книгу не запишуть, що колись були такі. Повірте, це так буде. Олійник Світлана з Вінниці, будьте здорові.
Зиновій Фрис
А це вже це вже земляк Світлани Олійник, також наш постійний слухач поет, Микола Шушанні з піснею на власні вірші.
(звучить пісня)
Рядки з листа ветерана війни Павла Лютенського.
“Шановні мої українці, брати і сестри. Звертаюся до тих, хто пише і телефонує на радіо “Свобода” з вимогами заборонити комуністичну партію, СДПУ(О). Я абсолютно підтримую ці вимоги, але це крик одинокої пустелі, тому що наш Президент – людина дуже гуманна, може і він сам був комуністом, і ніколи не піде на виконання наших вимог.
Я пропоную засіб виконання – зібратися на один день у Києві і змусити Президента виконати вимоги пікетуванням його резиденції та ВР, іншого шляху немає. Павло Лютенський, ветеран праці, Київ”.
Микола Савчук з села Великі Бички Закарпаття пише.
“Ось уже проминули майже 3 місяці від інавгурації нового Президента Віктора Ющенка. Більшість справ вирішується досить успішно, але, на мій погляд та багатьох інших малих пересічних українців, дві з найважливіших проблем вирішуються якось несміливо, боязливо, нерішуче, а саме – політична та соціальна”.
Лист від Олени Каюрової, село Оноківці Ужгородського району, Закарпатської області.
“Хочу поділитися своїми міркуваннями стисло в загальних рисах щодо розбудови новою владою нашої держави зі слухачами радіо “Свобода”.
Я пропоную новій владі провести націоналізацію всіх здобутків та надбань, що є в межах України і на банківських рахунках закордоном громадян України, які сформувалися за останні 20 років.
Підстава – зникнення заощаджень громадян України, а це мільярди ще рублів. Знищення державної банківської системи шляхом створення штучної стрімкої інфляції державної валюти, розпорошення та незаконне привласнення державного майна та коштів, спрямованих державним бюджетом на сумнівні цілі.
Наявність тіньової економіки, хабарництво, шахрайство, корупція – все це протиправні дії чиновників, що привели до злиденного життя, понад 70 відсотків громадян України і незаконного збагачення значної частини суспільства.
Ці факти мають стати основі вироку суду про незаконне володіння майном та достатками оцінка котрих перевищує можливі заощадження і заробітної плати та націоналізація цього майна наявних коштів, коштів на рахунках в установах банків, в тому числі і закордоном.
Якщо нова влада не має на меті зробити цей рішучий крок, я пропоную провести референдум щодо націоналізації всього майна і статків у всіх новоспечених українських капіталістів та іноземних власників на теренах України, а не лише в окремих осіб.
Нехай народ України вирішує: або жити йому на милостиню багатих, працювати на рабських умовах, або сам хоче бути повноправним господарем у своїй державі...”
Це був лише фрагмент листа нашої слухачки Олени Кaюрової із Закарпаття.
Пані Кaюрова, з приводу Вашого листа я дуже коротко скажу. Нова українська влада заявила, що не буде націоналізації, а якщо б це трапилося, якщо б нова влада на це погодилася, то це нагадувало б 1917 рік і так звану Велику Жовтневу соціалістичну революцію.
З Київської області написав пан Ковальчук. Свого повного імені він не вказує.
“Доброго вам дня, хочу поділитися своїми думками щодо пана Мороза, котрий був противником режиму Кучми та його оточення. Ми це все бачили і вірили йому, але сьогодні ми вже бачимо іншого Мороза. Мабуть, спрацювала українська ментальність: де два українці – там три гетьмани.
Він зараз робить вигляд ображеного і висуває свої амбіційні пропозиції про мову, термінові зміни в Конституції України. Краще було б відкинути свої амбіції та допомагати Ющенкові будувати нову Україну.
У нас стільки проблем економічних, кадрових, соціальних, що питання про мову може почекати. Дайте Ющенкові мобілізувати інтелект нації на розбудову України, не заважайте йому це робити.
Не треба Конституцію змінювати під певних осіб, під партії чи блоки. Ющенку треба дати можливість відпрацювати термін 5 років, а там подивимося, який буде результат, там видно було, що робити далі.
В керівних органах місця і роботи вистачить всім, в тому числі і соціалістам, там професіонали та патріоти України. Успіхів Ющенкові та Україні. Слухач радіо “Свобода” Ковальчук, Київська область, місто Тетіїв”.
Дорогі слухачі, наша передача добігає кінця. Наступний випуск проведе мій колега Петро Кагуй, а я зустрінуся з Вами в понеділок о 19.00 в передачі “Світ у новинах”.
Нагадаю, що ваші звукові листи приймають наші колеги в Києві за телефоном 490-2906 від понеділка до п’ятниці з 10 до 13 години. Скористайтеся можливістю, нехай Вас почує вся Україна.
Якщо ж Ви хочете написати нам поштового листа – наша адреса у Києві: Київ 1, головна пошта, поштова скринька 496. Пишіть нам.
До зустрічі, хай вам щастить, хай щастить Україні.
Аудіозапис програми:
Зиновій Фрис
Вільна трибуна слухачів “Свободи”, сповіді про наболіле, про радощі і тривоги, про все те, про що вони не можуть і не хочуть більше мовчати.
Все це в передачі “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.
Слухачка
Святішого отця немає посеред нас, мені це дуже болить. І мені болить і його рана за те, що він залишає на цій долині сліз не все в мирі та добрі. Бо саме він був посланцем Бога з пальмовою гілкою миру.
Він хотів примирити всіх, але не всі це розуміли, не всі сприймали, а багато хто й відкидав цю гілку. Людські гріхи прибили Ісуса Христа до хреста, і мабуть людська злоба привела до хвороби і смертної постелі святішого отця.
І читача про папу Івана Павла ІІ багато в ЗМІ. Я бачила його на екранах телевізора, я кожен рік слухала його вітання на українській мові на Великдень і Різдво, я пробачити собі не можу, що не поїхала на зустріч з ним до Львова чи до Києва в його приїзд до України.
Щось було мені перешкодою, а що, я вже й не пам’ятаю, ось така буденність наша. Аж совість бере за душу й досі. Бог дав таку можливість, а я не скористалася нею.
Він - отець всіх людей та народів на планеті Земля, не тільки на словах, а на прикладі свого життя вчив справді християнського патріотизму, любові до свого народу, до своїх традицій, до своєї рідної церкви, яка об’єднує так багато народів.
Всі його 10 заповідей, які від дав особисто для польського народу, це не тільки заповіді для поляків, це заповіді кожного патріота, націоналіста, кожного народу і кожної нації. Ось я їх буду цитувати, їх є 10.
Не забувай, що найвищим добром є Бог, і без нього не зрозумієш самого себе і не знайдеш суті життя.
Не відрікайся імені свого народу, ані його історичного досвіду, бо ти його власний корінь, його мудрість, хоч і гірка, і чинник його слави.
Пам’ятай про те, що куди тебе не кине доля, ти завжди маєш право аж до кінця своїх днів залишатися членом свого народу.
Навіть за найгірших обставин, змінюючи середовище і громадянство, не забувай віри і традиції своїх предків, якщо хочеш, щоб твої брати і твої діти не забули тебе. Бо родина повинна стати як церква: учителькою та матір’ю.
Шануй свій народ, розголошуй його добре ім’я і не дозволь, щоб воно було надуживане противниками для його власних політичних, шовіністичних чи якихось інших цілей.
Не дозволь, щоб твоя родина і твій народ були ким-небудь обкрадені, принижувані чи безпідставно очорнювані.
Не завищуй себе чи свого народу понад справжні заслуги, понад інші народи, радше покажи їм те, що в твоєму народі є найкраще.
Учися від інших народів усього, що в них є добре, але не повторюй їхніх помилок.
Пам’ятай, що мати родину і народ – це великий привілей, який походить від природного права людини, але не забувай, що Батьківщина – це величезний спільний обов’язок.
Пам’ятай, що ти є дитиною народу, що його матір’ю є Богородиця Марія, дана як поміч обороні. Повторюй часто молитву польських сердець: я при тобі, пам’ятаю, стережу.
Але ж Матінка Божа - це мати всіх людей планети. Ісус Христос доручив нас під її опіку та кров на хреснім дереві. Тож пам’ятаймо і ми останню заповідь, але для українців.
Пам’ятай, що ти дитина народу під захистом матінки Божої, в якого знаходиться наша Вітчизна, вона нас охороняє і боронить, тож славимо і ми пресвяту Богородицю і її святий покров, який вона розпустила над Україною, і боронимо честь і Богородиці, і України.
Це написала пані Антоніна Спільна в пам’ять за святішого отця.
Зиновій Фрис
На хвилях української служби передача “Листи на Свободу”.
Слухач
Це телефонує вам Віктор Зеленський з міста Конотоп Сумської області. У нас уже другу добу голодують люди: Бондарчук Володимир Євгенович і Сущенко Сергій Сергійович, протестуючи таким чином проти того, що у нас ще досі у міськвиконкомі, у міській раді засідають старі кадри.
Завдяки їх зусиллям, вони почали акцію протесту 28 лютого. 30 березня все-таки вдалося зняти міського голову, але досі залишаються на своїх посадах такі ж самі скомпрометовані старою владою кадри, його заступники там залишаються. І люди тому протестують і вимагають їх звільнення.
Якщо можна, цю інформацію передайте в ефір.
Можу ще передати їхні мобільні телефони для особистого спілкування з ними. Телефон Сергія Сущенко: 8 0897 913 20 86; телефон Бондарчука Володимира Євгеновича 8 097 993 75 20.
Якщо можете, будь ласка, хай хто-небудь може і приїде, поспілкується з людьми. На все добре.
Зиновій Фрис
Антоніна Качановська з Копайгорода Барського району на Вінниччині.
“Щиро вдячна за увагу до мого листа, але повинна дещо уточнити. Коментуючи в ефірі мій лист, пан Зиновій сказав, що я дуже невдоволена критикою на адресу Віктора Андрійовича Ющенка, але ж навіть процитований паном Зиновієм фрагмент мого листа свідчить, що я не проти критики, як такої, а лише проти безапеляційного, безпардонного критиканства.
А от такі об’єктивні, виважені, критичні аргументи, як у журналіста Олега Ляшка викликають у мене тільки повагу до авторів подібних критики.
До речі, наведений паном Зиновієм уривок з мого листа був прочитаний такою невиразною скоромовкою, що я над силу сама розібрала, про що мова. А про мою критику на адресу пана Гладка, пан Зиновій обмовився одним словом.
Де ж так часто декларований ним плюралізм думок на “Свободі”? Поки що бачу лише тактику подвійних стандартів: Ющенка критикуєте, скільки хочете, і як хочете, а проте – зась.
Повірте, пане Зиновію, мені зовсім не хочеться іронізувати ні з Вас, ні з будь-кого іншого. І лист я свій писала не для свого озвучення, не для того, щоб він був процитований, як найповніший, а просто тому, що не могла мовчати.
От чого я всім серцем прагну, то це щоб в передачах “Свободи” і у всьому нашому суспільстві панувала атмосфера доброзичливості, чуйності, людяності, толерантності, бережливого ставлення один до одного.
Щоб таким мечем, як критичне слово, всі ми користувалися дуже обережно, пам’ятаючи, що слово лікує і слово калічить. А також сказано Ісусом Христом: як хочете, щоб люди поводилися з Вами, поводьтеся з ними так само і ви. Антоніна Качановська, Барський район, Вінницька область”.
А це рядки з листа Анатолія Маненка з міста Бровари.
“Шановний пане Зиновію, ні я, ні Ви не хочемо нашкодити Віктору Андрійовичу, ми лише вказуємо йому на ті помилки, які він вдосталь вже наробив, дякуючи лише такому оточенню.
Я думаю, якби сьогодні запитали, кому народ більше довіряє: Ющенку чи Тимошенко, я впевнений, що більшість була б на боці Юлії Володимирівни.
Ясна річ, що причиною всього є той внутрішній гармидер, який затіяли Порошенко і Зварич”. Написав, зокрема, у своєму листі Анатолій Маненко.
Слухачка
Дорога радіо “Свобода”, вас турбує постійна слухачка, шанувальниця ваших радіопрограм Олійник Світлана з Вінниці. Ні в одній державі світу немає таких спекуляцій на рідній мові, як у нашій Україні. Причина криється у виборах 2006 року.
Малі шанси у Мороза, його рейтинг впав після проведення політичних реформ і при формування влади. Нескромно заявив, кожне 6 місце буде таки наше.
Народ України дуже мудрий і вже розібрався, хто є хто. Тому й Мороз вирішив зіграти на самому болючому – мові. А чому? Знає, що російського населення у нас багато, і цим гаслом залучає виборців, щоб проголосували за партію соціалістів. Справжній українець, патріот ніколи б не спекулював самим рідним. “Нація не вмирає від інфаркту, спочатку у неї відбирають мову”, - так сказала Ліна Костенко.
Але що соціалістів і комуністів є святе, донині зрозуміти неможливо. При обговоренні бюджету самого гуманного і соціального Соломатін на ломаній, ісковерканій мові кричав: “Нова влада, як попандопало, все – собі”.
Я ще ні одного виступу нардепу комуністів не чула правдивого і об’єктивного. Як тільки Кармазин сколихнув тему висадки російських моряків у Феодосії, як комуністи зарепетували: “Нє разжигайтє, нічого страшного не відбулося, не загострюйте обстановку!”, для них Росія і її мова – це святе. А патріотизм свого народу комуніста не помічають.
Все, що вистраждане і виболене Майданом, плюндрується, заливається брудом ними. Як можна допустити, щоб у стінах парламенту на прем’єра і на нашого Президента звучали слова з їх уст: фашисти. До яких папір ми будемо слухати цей бруд та безпідставні звинувачення нової влади у корупціях та брехнях?
Ми 70 років під їх мудрим керівництвом прийшли до розрухи, це тільки при керівництві компартії розбивали хлібні кіоски та їх обкрадали, а вранці були написи: російське чудо.
В жодній державі, навіть у африканській у 3 години ранку не займали черги за хлібом. Це по їх милості для свого рідного народу було збудовані Гулаги, з їхнього благословення найбільше наших українських хлопців загинули в Афганістані. Це по їх милості наших солдатів переїжджали танками Чехословаччині.
А черги за крупою, за цукром, за ковбасою, за м’ясом? А ви забули, комуністи-панове, як в кінці 80-х років ви видавали картки на мило господарче на пральні порошки? Ваших подвигів не вистачило б, щоб перерахувати їх у стотомник, краще б ви вже мовчали.
Голодомори, репресії, психушки – це все ваші досягнення. Влада, яка для свого народу будувала гулаги, була приречена на провал. І вам уже ніколи не бути мудрою керівною силою, розумом і честю нашої епохи. Це вам говорить ваш народ, вслухайтесь до нього.
Може в цих виборах ви ще й пройдете, але в наступних – ніколи. Колесо історії назад не крутиться. Ви, панове комуністи, випалювали в наших серцях віру у Бога. Вся земельна спільнота вірила, молилася, а ми на Великодні з вашого благословення були з мітлами, лопатами і сапами на суботниках.
Ви переслідували священнослужителів, закривали храми, і навіть їх зривали. Ви самі себе прирекли на вимирання, і вас навіть у Червону книгу не запишуть, що колись були такі. Повірте, це так буде. Олійник Світлана з Вінниці, будьте здорові.
Зиновій Фрис
А це вже це вже земляк Світлани Олійник, також наш постійний слухач поет, Микола Шушанні з піснею на власні вірші.
(звучить пісня)
Рядки з листа ветерана війни Павла Лютенського.
“Шановні мої українці, брати і сестри. Звертаюся до тих, хто пише і телефонує на радіо “Свобода” з вимогами заборонити комуністичну партію, СДПУ(О). Я абсолютно підтримую ці вимоги, але це крик одинокої пустелі, тому що наш Президент – людина дуже гуманна, може і він сам був комуністом, і ніколи не піде на виконання наших вимог.
Я пропоную засіб виконання – зібратися на один день у Києві і змусити Президента виконати вимоги пікетуванням його резиденції та ВР, іншого шляху немає. Павло Лютенський, ветеран праці, Київ”.
Микола Савчук з села Великі Бички Закарпаття пише.
“Ось уже проминули майже 3 місяці від інавгурації нового Президента Віктора Ющенка. Більшість справ вирішується досить успішно, але, на мій погляд та багатьох інших малих пересічних українців, дві з найважливіших проблем вирішуються якось несміливо, боязливо, нерішуче, а саме – політична та соціальна”.
Лист від Олени Каюрової, село Оноківці Ужгородського району, Закарпатської області.
“Хочу поділитися своїми міркуваннями стисло в загальних рисах щодо розбудови новою владою нашої держави зі слухачами радіо “Свобода”.
Я пропоную новій владі провести націоналізацію всіх здобутків та надбань, що є в межах України і на банківських рахунках закордоном громадян України, які сформувалися за останні 20 років.
Підстава – зникнення заощаджень громадян України, а це мільярди ще рублів. Знищення державної банківської системи шляхом створення штучної стрімкої інфляції державної валюти, розпорошення та незаконне привласнення державного майна та коштів, спрямованих державним бюджетом на сумнівні цілі.
Наявність тіньової економіки, хабарництво, шахрайство, корупція – все це протиправні дії чиновників, що привели до злиденного життя, понад 70 відсотків громадян України і незаконного збагачення значної частини суспільства.
Ці факти мають стати основі вироку суду про незаконне володіння майном та достатками оцінка котрих перевищує можливі заощадження і заробітної плати та націоналізація цього майна наявних коштів, коштів на рахунках в установах банків, в тому числі і закордоном.
Якщо нова влада не має на меті зробити цей рішучий крок, я пропоную провести референдум щодо націоналізації всього майна і статків у всіх новоспечених українських капіталістів та іноземних власників на теренах України, а не лише в окремих осіб.
Нехай народ України вирішує: або жити йому на милостиню багатих, працювати на рабських умовах, або сам хоче бути повноправним господарем у своїй державі...”
Це був лише фрагмент листа нашої слухачки Олени Кaюрової із Закарпаття.
Пані Кaюрова, з приводу Вашого листа я дуже коротко скажу. Нова українська влада заявила, що не буде націоналізації, а якщо б це трапилося, якщо б нова влада на це погодилася, то це нагадувало б 1917 рік і так звану Велику Жовтневу соціалістичну революцію.
З Київської області написав пан Ковальчук. Свого повного імені він не вказує.
“Доброго вам дня, хочу поділитися своїми думками щодо пана Мороза, котрий був противником режиму Кучми та його оточення. Ми це все бачили і вірили йому, але сьогодні ми вже бачимо іншого Мороза. Мабуть, спрацювала українська ментальність: де два українці – там три гетьмани.
Він зараз робить вигляд ображеного і висуває свої амбіційні пропозиції про мову, термінові зміни в Конституції України. Краще було б відкинути свої амбіції та допомагати Ющенкові будувати нову Україну.
У нас стільки проблем економічних, кадрових, соціальних, що питання про мову може почекати. Дайте Ющенкові мобілізувати інтелект нації на розбудову України, не заважайте йому це робити.
Не треба Конституцію змінювати під певних осіб, під партії чи блоки. Ющенку треба дати можливість відпрацювати термін 5 років, а там подивимося, який буде результат, там видно було, що робити далі.
В керівних органах місця і роботи вистачить всім, в тому числі і соціалістам, там професіонали та патріоти України. Успіхів Ющенкові та Україні. Слухач радіо “Свобода” Ковальчук, Київська область, місто Тетіїв”.
Дорогі слухачі, наша передача добігає кінця. Наступний випуск проведе мій колега Петро Кагуй, а я зустрінуся з Вами в понеділок о 19.00 в передачі “Світ у новинах”.
Нагадаю, що ваші звукові листи приймають наші колеги в Києві за телефоном 490-2906 від понеділка до п’ятниці з 10 до 13 години. Скористайтеся можливістю, нехай Вас почує вся Україна.
Якщо ж Ви хочете написати нам поштового листа – наша адреса у Києві: Київ 1, головна пошта, поштова скринька 496. Пишіть нам.
До зустрічі, хай вам щастить, хай щастить Україні.
