Якщо вдатися до простої арифметики, то кількість католиків у світі за Іван Павла Другого зросла приблизно на 42% – тепер їх понад мільярд. Найбільше нових католиків у так званих країнах третього світу, але більшає їх і на решті земної кулі. Чималою мірою , на думку оглядачів, до цього зростання привела і особистість, і діяльність Папи Івана Павла Другого.
Більше, ніж, можливо, будь-хто з-поміж його попередників, Іван Павло Другий переніс релігійне вчення в осереддя громадської уваги. Він стверджував, що всесвітні моральні норми, такі, як святість життя, обов’язкові і для сучасного суспільства.
Смілива позиція Папи викликала не лише схвалення, а й критику. Чимало суперечок викликала його дедалі твердіша позиція проти абортів, гомосексуальних шлюбів чи генетичних досліджень. Неодноразові виступи Івана Павла Другого проти страт у Сполучених Штатах Америки принаймні одного разу врятували життя засудженому, вирок смерті якому замінили на довічне ув’язнення.
Так само не давав Папа спокою й прихильникам війни. На спротив американській війні в Іраку Папа мобілізував безпрецедентні, хоча і не успішні дипломатичні зусилля, щоб спробувати відвернути бойові дії й зберегти роль Організації Об’єднаних Націй у світовій миротворчості.
Родом із Польщі, Іван Павло Другий був особливо зацікавлений у занепаді комунізму. Роками критикував він моральне банкрутство цієї системи. Його візити на батьківщину допомогли прокинутися опозиційним силам, які створили першу некомуністичну владу в колишньому радянському блоці.
Але критикував Папа й капіталізм. Він попереджав, що сама лише гонитва за прибутком ніколи не принесе справедливості.
Особливе ставлення мав Папа до молоді. 1986 року він започаткував і Всесвітній день молоді, що став однією з найбільших міжнародних подій у церковному календарі.
Іван Павло Другий доклав чимало зусиль до порозуміння з іншими релігіями. Він, мабуть, першим із-поміж Пап відвідував мечеті й синагоги, виступав перед мусульманами й молився біля найсвятішого місця юдаїзму – Західної стіни в Єрусалимі, знаної також як “Стіна плачу”; він брав участь в екуменічних службах Божих разом не тільки з мусульманами й юдеями, але також буддійцями, гіндуїстами, зороастрійцями, синтоїстами чи представниками традиційних релігій Африки й Північної Америки.
Однією з галузей діяльності Івана Павла Другого стали зусилля, спрямовані на єдність християнського світу. Він шукав примирення між католиками й церквами Реформації, але також і з Православною Церквою.
Іще 1979 року Папа започаткував міжнародний католицько-православний діалог разом із тодішнім Вселенським Патріархом Костянтинопольським Димитрієм. Їхня спільна заява через 8 років містила відмову від усіх форм прозелітизму, тобто навернення католиків у православну віру й православних у католицьку.
На вимогу Православної Церкви Католицька також відкинула на майбутнє політику церковної унії, хоча водночас підтвердила статус створених раніше за цим принципом католицьких Церков східного обряду. А 2001 року паломництво Івана Павла Другого до Греції завоювало серця багатьох грецьких православних, попри первісний спротив тамтешньої Церкви й громадські протести, – головним чином завдяки вибаченню Папи за події минулого, зокрема за грабування Костянтинополя західними християнами в часи хрестових походів.
А от мрія Івана Павла Другого привітати в Москві Патріарха ще однієї великої Православної Церкви – Російської – так і не здійснилася. На перешкоді стала непримиренна позиція Російської Церкви, яка все звинувачувала Католицьку в відродженні діяльності Греко-Католицької Церкви в Україні – це відродження відбулося на шкоду насадженій там радянською владою Церкві Православній.
Іншим пунктом незгоди стало звинувачення в прозелітизмі: після занепаду радянської влади відродилися й нечисленні римо-католицькі громади в Росії. Водночас католиків на всю Росію трохи більше як півмільйона. Тим часом, як зазначають оглядачі, Російська Православна Церква, критикуючи Католицьку за діяльність на своїй “канонічній території”, не зважає на розквіт протестантських Церков, що їхня кількість вірних у Росії вже наближається до кількості православних.
Крім дотримання старих традицій, Іван Павло Другий створював і нові. Деякі з них знамениті: Іван Павло Другий став, схоже, першим Папою, хто особисто на Страсну П’ятницю сповідував вірних у соборі Святого Петра й там же запровадив хрещення дітей із усього світу на свято Водохрещі. Інші новинки Івана Павла Другого відомі значно менше. Він, наприклад, святкував свій день народження в товаристві кардиналів, старших від 80 років – тих самих, що не мають права голосу на конклаві, – щоб вислухати їхні думки. А в час після Різдва Папа ходив на зустрічі з римськими безпритульними й сміттярами.
