Аудіозапис програми:
Київ, 18 березня 2005 року
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети”: світ культури і культура світу в мініатюрах.
З вами – автор і ведуча – Надія Степула – вітаю вас, дорогі слухачі!
Короткометражний неігровий фільм українського режисера Валентина Васяновича “Проти сонця” здобув другий приз на кінофестивалі “Клермонт Веранд” у Парижі. Перемогла ідея фільму, яку режисер означив як непростий пошук людини в собі і людей поруч із собою в цьому дивному світі.
Поки у Києві розгортався тижневий “Ярмарок краси-2005”, мій колега Володимир Ляшко шукав красу в оранжереї Ботанічного саду імені академіка Фоміна.
Послухаймо його сюжет.
Володимир Ляшко
В одній з теплиць бачу дивні кущі. Їхні м’ясисті, немов зелені вірьовки віти, тяглися понад землею. Зрідка їх встеляли зелені листочки та невеликі рожеві квіточки. Зате віти всуціль вкривали голки. Дивна рослина, кажу науковому співробітникові Ботанічного саду Всеволоду Грабовському.
Всеволод Грабовський
Зростає в південній Африці молочай – ейфорбія. Наші молочаї теж називаються ейфорбії. Це родичі наших молочаїв. Якщо там зробити таку невеличку рамку, то витікає молочний сік молочай. Алей цей сік пекучий, отруйний, викликає опіки на шкірі. Оці страшні колючки у давні часи, перекладені, як тернії, тобто це не терен, а тернії.
Володимир Ляшко
Це щось біблійне?
Всеволод Грабовський
Так, саме у Біблії з цієї рослини зроблений був терновий вінець для Ісуса Христа. Коли ви придивитесь на іконах, то ви побачите саме таке, а не наш терен. Це саме тернії.
Володимир Ляшко Колекція рослин з різних засушливих місць планети-сукулентів, по-науковому, - тут найбільша у світі. Це – гордість киян. Ботанічному саду Київського університету виповнилося 166 років. Його заснували майже одночасно з університетом. Упродовж століть він служить українському студентству навчальною і науковою базою. Тут зібрано рослини з помірної, субтропічної та тропічної зон.
Зарубіжні колеги завжди з цікавістю відвідують Київський Ботанічний сад, розповідає його директор Василь Капустян.
Василь Капустян
Сад має понад 8 тисяч оцих рослин-інтрудуцентів.
Володимир Ляшко
Тобто завезених з інших місць і тут уже розвинутих?
Василь Капустян
Так. Це майже дві флори України. Якщо взяти і Крим, і Карпати, і всю рослинність України, так оце у нас на цій території майже дві флори України. Наш сад чим відрізняється? Більше половина, то це представники тропічної і субтропічної флори. Це якраз із тих місць, де круглий рік буяє зелень, ростуть рослини.
Володимир Ляшко
У тріскучі 20-градусні морози важко було підтримати температурний режим у 17 оранжереях і 12 теплицях. “Складно, але в цьому і полягає родзинка нашого саду”, - каже Василь Капустян. Він побував у різних Ботанічних садах, древніх, шанованих, таких, приміром, як Королівський під Лондоном. Гарно, що й казати! А ось свій, київський, - наймиліший! Можливо тому, що знає важку історію, як добирали площу під сад у далекому 1833 році, які були високі ціни на землю у центрі Києва, і як несподівано зупинили свій вибір на пагорбах пустиря неподалік університету. З роками, каже директор, зрозуміли, що місце виявилося напрочуд вдалим.
Василь Капустян
Якраз оцю мальовничість нам придають оці яри. До того ж наш сад є красивішим у такому ландшафтному розумінні.
Володимир Ляшко
В Європі чи у світі?
Василь Капустян
В Європі і бувшому Союзі. Володимир Ляшко
У висотній оранжереї – тепло і волого. З скляної стелі раз-у-раз зриваються прохолодні краплі конденсату. Поряд з легендарною 200-літньою пальмою височіє екзотичне дерево з родини хвойних, але воно не має нічого схожого на сосну. Його віти швидше нагадали мені товсту річкову ряску. Надія Степула
У Київській Могилянській академії розгортаються програми Центру мистецтва. Розповідає директор – Олена Замастян.
Олена Замастян
На хвилі ідей революційних 90-тих років, як у нас були такі братчики, художники, які перші прийшли і запропонували створити галерею, подарували купу своїх творів і на цьому була створена просто галерея мистецтв КМА.
Я прийшла туди, коли була тільки галерея. Але була така пропозиція і від мене і від Брюховецького про те, що ми запрошуємо театр Більченка Валерія, який створив нам якусь славу. Тепер ми знову повертаємося до нього.
Потім до нас прийшов Олександр Іванович Жигун, який започаткував почайну хорову капелу. Тепер ця почайна хорова капела записала вже 10 дисків, налічує близько 80 учасників. Зараз готує велику шевченківську тему, де твори і Лисенка, Стеценка, і Голяківського.
У нас прекрасний кіно клуб існує. У нас є свій професійний журнал-кінотеатр, тобто багато таких речей, про які можна говорити годинами.
Надія Степула
Про деякі особливості театральних постановок у Центрі мистецтва Могиляки говорить продюсер – Софія Рябчук.
Софія Рябчук
Мені взагалі здається, що Центр має великі перспективи, тому що починається все з дуже давньої історії. Можна говорити про те, що український театр як такий почався саме зі стін цієї академії ХVІІ-ХVІІІ ст., коли спудеї могилянські ставили написані професорами їхніми вистави.
Якраз керівник сучасний нашого центру Андрій Приходько дуже цікавиться цим періодом, хоче перенести його в стіни сучасної Могилянки. Для нього ця тяглість дуже є важливою. Окрім того, зараз цей центр теж спирається на великий базис і того самого Більченка, з якого починався театральний центр, і з Анатолія Петрова.
Зараз Андрій Приходько поставив виставу за Педро Кальдероном “Життя – це сон”. Працює зі студентами Могилянки з шкільними драмами так званого барокового періоду українськими, бо він вважає, що саме студенти могилянські, як і колись 300-400 років тому повинні це робити сьогодні.
Крім того, основною центру були, щоб це не просто були вистави, які фігурують в стінах академії, оскільки це університет, то щоб це була така широка діяльність освітня прикладна, так би мовити.
Зокрема, ми плануємо, щоб відбувались майстер-класи, окремі лекції, виставки художників, дизайнерів по костюмах і самі вистави. Тому спектр цих планів є дуже широкий.
Надія Степула
Як стають письменниками? Хорватку Наду Пркачін письменницею зробила війна, яка спалахнула на руїнах колишньої федеративної держави Югославії.
Про це Нада Пркачін розповіла моєму колезі Тарасові Марусику, який шукав сюжети під час відрядження до Боснії і Герцеговини.
Тарас Марусик
Нада Пркачін працює в Хорватській національній телерадіокомпанії у щоденній телепередачі “Доброго ранку, Хорватіє!” Мешкає в столиці Хорватії Заґребі. Її дорога від студентської лави до поля бою була неймовірно короткою. Диплом одержала в 1990 році, а трохи більше, ніж через півроку, почалася війна.
Нада Пркачін
І не було часу, щоб редактори мене навчили писати, щоб колеги навчили мене писати - війна мене вчила писати.
Тарас Марусик
І перший урок був трагічним, коли у Вуковарі від сліпої кулі загинув її колега. На війні Нада Пркачін зрозуміла, що подавати новини з власної землі це не те саме, що розповідати про чужу країну. Свої репортажі їй довелося робити з рідного їй реґіону Хорватії, який називається Славонією.
Нада Пркачін
Напад на Славонію, звідки я родом, тривав усього один рік, але війна у людських головах триває набагато довше, і від військового мислення я звільнялася за допомогою моєї творчості.
І з того почався мій роман. Журналіст збирає тільки факти. Але є ще й власний досвід, який складається з переживань, з того всього, що бачиш і чуєш. Я нагромаджувала оте все, і воно пішло в мою книжку.
Тарас Марусик
Перший роман Нади Пркачін - “Там, де немає війни”, як і другий - “Повернення Луки Юрича” – на одну й ту саму тему: війни між Югославською народною армією та колишніми республіками Югославії, які вирішили відокремитися. Обидва романи, - каже Нада Пркачін, - написані на основі реальних подій і фактів, але це не документалістика.
Нада Пркачін готує до друку третю книжку. “Знову про війну?” – запитую я.
Нада Пркачін
Ні, досить війни. Тепер я пишу про те, про що я мріяла під час війни: наприклад, про мандри в гори чи прогулянку вздовж ріки – звичайне життя, звичайні люди, звичайні проблеми, в тому числі й любовні, а чому б і ні?
Тарас Марусик
Нада Пркачін каже, що репортерський досвід війни дав їй розуміння, хто вона, що вона і де вона.
Нада Пркачін
Це три кантівські запитання, відповідь на які людина шукає все життя.
Надія Степула
“Віртуозним ловцем чудовних станів нашого світу”, художником, який сповідує жанр “незвичного у звичайному” і показує людям скарби буття тут і поряд, назвав Олега Вєчєрова головний редактор видання “Мувмент” Олександр Іванов.
Пропоную розмову з керівником рекламної агенції “Федвертайзинг”, фотохудожником і співаком Олегом Вєчєровим.
...і розпочнемо, пане Олег, із того, чи можна поєднувати бізнес і мистецтво взагалі та в умовах українських реалій – зокрема?
Олег Вєчєров
На мою думку, по-перше, люди повинні глибоко розглядати ту історію, ту країну, у якій вони народилися, ту культуру. І все приходить в дуже добрий рівень – поєднання з бізнесом, з працею, з партнерами.
Надія Степула
І з концепціями, очевидно?
Олег Вєчєров
І з концепціями, і з розвитком усіляких напрямків.
Надія Степула
Пане Вєчєров, у Вас є програма, яка називається “Доторкніться до тонкощів світу і буття” – там виставки, концерти, зйомки художніх фільмів. І, зокрема, такого фільму, який має назву “Біла лінія”. Сценарист – це Олег Вєчєров, режисер – теж він, тобто – Ви, і головну роль теж виконуєте Ви. Чому Ви вирішили такий фільм зробити? Яка його основна ідея?
Олег Вєчєров
Дуже багато зараз є таких складних запитань, які постійно ми вирішуємо...
Надія Степула
Тобто – “все іде...?” Поки що все іде – і будемо чекати результату, так?
Олег Вєчєров
Так.
Надія Степула
І - що б Ви сказали, пане Вєчєров, про той стан культури на нинішній день, який ми сьогодні маємо? Які перспективи української культури, на ваш погляд? Чи вони впираються тільки в духовність, чи вони також впираються і в те, що, може, й держава має якось матеріально митців підтримати?
Олег Вєчєров
Господь Бог благословив цю країну, яка дає світові найкращих співаків, найкращих талановитих музикантів, скрипалів. Тому... все буде добре. З Божою волею все буде добре і буде направлене в те русло, яке приведе нашу Україну до великого успіху.
Зараз у всіх країнах наші співаки, наші творчі люди прославляють нашу Україну, нашу державу. Співаки повертаються – такі, як вікторія Лук’янець, яка багато стала працювати в Україні. Такі, як Гришко...
Надія Степула
Пане Вєчєров, Вам доводилося, очевидно, спілкуватися з цікавими різними людьми з інших культур, з людьми, які мають певне ім’я у світі. Як таке спілкування сприяє тому, щоб дивитися вперед, рухатися вперед?
Олег Вєчєров
Це неймовірно – таке сприяння, яке якимось крилом ангельським накриває людину ... Люди, які мають можливість спілкуватися з такими видатними ...
Надія Степула
Діячами, творцями... а з ким ви спілкувалися?
Олег Вєчєров
Святослав Растропович, Галина Павлівна Вишневська... Венедиктов... Іван Паливода .... – Постійно необхідно, щоб це спілкування відбувалося, щоб були такі розмови, такі зустрічі.
Надія Степула
Чи Ви маєте гармонію – самі з собою, зі світом? Чи ви досягнули цього?
Олег Вєчєров
Я дуже люблю людей. Дуже вірю в людей. Тому все це мені допомагає переходити будь-яке складне становище.
Надія Степула
Це вам допомагає. Ну що ж, хай Вам щастить на взаємність.
Співає Олег Вєчєров
“Десь далеко у зеленім гаї із струмка Дніпро наш витіка. Там пташина ранок зустрічає, Десь дзвенить малеча гомінка. .... Біжить через роки, біжить через віки, Міста на хвилях ніжно колисає Дніпра стрімка вода, Дніпра стрімка вода – Історія славетна мого краю.... О краю мій, тебе кохаю...
Надія Степула
Радіожурнал Сюжети відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антонечко.
Дякую за увагу, дорогі слухачі, ловіть сюжети добра і світла у своїм сьогоденні!
І залишайтеся зі “Свободою”!
Київ, 18 березня 2005 року
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети”: світ культури і культура світу в мініатюрах.
З вами – автор і ведуча – Надія Степула – вітаю вас, дорогі слухачі!
Короткометражний неігровий фільм українського режисера Валентина Васяновича “Проти сонця” здобув другий приз на кінофестивалі “Клермонт Веранд” у Парижі. Перемогла ідея фільму, яку режисер означив як непростий пошук людини в собі і людей поруч із собою в цьому дивному світі.
Поки у Києві розгортався тижневий “Ярмарок краси-2005”, мій колега Володимир Ляшко шукав красу в оранжереї Ботанічного саду імені академіка Фоміна.
Послухаймо його сюжет.
Володимир Ляшко
В одній з теплиць бачу дивні кущі. Їхні м’ясисті, немов зелені вірьовки віти, тяглися понад землею. Зрідка їх встеляли зелені листочки та невеликі рожеві квіточки. Зате віти всуціль вкривали голки. Дивна рослина, кажу науковому співробітникові Ботанічного саду Всеволоду Грабовському.
Всеволод Грабовський
Зростає в південній Африці молочай – ейфорбія. Наші молочаї теж називаються ейфорбії. Це родичі наших молочаїв. Якщо там зробити таку невеличку рамку, то витікає молочний сік молочай. Алей цей сік пекучий, отруйний, викликає опіки на шкірі. Оці страшні колючки у давні часи, перекладені, як тернії, тобто це не терен, а тернії.
Володимир Ляшко
Це щось біблійне?
Всеволод Грабовський
Так, саме у Біблії з цієї рослини зроблений був терновий вінець для Ісуса Христа. Коли ви придивитесь на іконах, то ви побачите саме таке, а не наш терен. Це саме тернії.
Володимир Ляшко Колекція рослин з різних засушливих місць планети-сукулентів, по-науковому, - тут найбільша у світі. Це – гордість киян. Ботанічному саду Київського університету виповнилося 166 років. Його заснували майже одночасно з університетом. Упродовж століть він служить українському студентству навчальною і науковою базою. Тут зібрано рослини з помірної, субтропічної та тропічної зон.
Зарубіжні колеги завжди з цікавістю відвідують Київський Ботанічний сад, розповідає його директор Василь Капустян.
Василь Капустян
Сад має понад 8 тисяч оцих рослин-інтрудуцентів.
Володимир Ляшко
Тобто завезених з інших місць і тут уже розвинутих?
Василь Капустян
Так. Це майже дві флори України. Якщо взяти і Крим, і Карпати, і всю рослинність України, так оце у нас на цій території майже дві флори України. Наш сад чим відрізняється? Більше половина, то це представники тропічної і субтропічної флори. Це якраз із тих місць, де круглий рік буяє зелень, ростуть рослини.
Володимир Ляшко
У тріскучі 20-градусні морози важко було підтримати температурний режим у 17 оранжереях і 12 теплицях. “Складно, але в цьому і полягає родзинка нашого саду”, - каже Василь Капустян. Він побував у різних Ботанічних садах, древніх, шанованих, таких, приміром, як Королівський під Лондоном. Гарно, що й казати! А ось свій, київський, - наймиліший! Можливо тому, що знає важку історію, як добирали площу під сад у далекому 1833 році, які були високі ціни на землю у центрі Києва, і як несподівано зупинили свій вибір на пагорбах пустиря неподалік університету. З роками, каже директор, зрозуміли, що місце виявилося напрочуд вдалим.
Василь Капустян
Якраз оцю мальовничість нам придають оці яри. До того ж наш сад є красивішим у такому ландшафтному розумінні.
Володимир Ляшко
В Європі чи у світі?
Василь Капустян
В Європі і бувшому Союзі. Володимир Ляшко
У висотній оранжереї – тепло і волого. З скляної стелі раз-у-раз зриваються прохолодні краплі конденсату. Поряд з легендарною 200-літньою пальмою височіє екзотичне дерево з родини хвойних, але воно не має нічого схожого на сосну. Його віти швидше нагадали мені товсту річкову ряску. Надія Степула
У Київській Могилянській академії розгортаються програми Центру мистецтва. Розповідає директор – Олена Замастян.
Олена Замастян
На хвилі ідей революційних 90-тих років, як у нас були такі братчики, художники, які перші прийшли і запропонували створити галерею, подарували купу своїх творів і на цьому була створена просто галерея мистецтв КМА.
Я прийшла туди, коли була тільки галерея. Але була така пропозиція і від мене і від Брюховецького про те, що ми запрошуємо театр Більченка Валерія, який створив нам якусь славу. Тепер ми знову повертаємося до нього.
Потім до нас прийшов Олександр Іванович Жигун, який започаткував почайну хорову капелу. Тепер ця почайна хорова капела записала вже 10 дисків, налічує близько 80 учасників. Зараз готує велику шевченківську тему, де твори і Лисенка, Стеценка, і Голяківського.
У нас прекрасний кіно клуб існує. У нас є свій професійний журнал-кінотеатр, тобто багато таких речей, про які можна говорити годинами.
Надія Степула
Про деякі особливості театральних постановок у Центрі мистецтва Могиляки говорить продюсер – Софія Рябчук.
Софія Рябчук
Мені взагалі здається, що Центр має великі перспективи, тому що починається все з дуже давньої історії. Можна говорити про те, що український театр як такий почався саме зі стін цієї академії ХVІІ-ХVІІІ ст., коли спудеї могилянські ставили написані професорами їхніми вистави.
Якраз керівник сучасний нашого центру Андрій Приходько дуже цікавиться цим періодом, хоче перенести його в стіни сучасної Могилянки. Для нього ця тяглість дуже є важливою. Окрім того, зараз цей центр теж спирається на великий базис і того самого Більченка, з якого починався театральний центр, і з Анатолія Петрова.
Зараз Андрій Приходько поставив виставу за Педро Кальдероном “Життя – це сон”. Працює зі студентами Могилянки з шкільними драмами так званого барокового періоду українськими, бо він вважає, що саме студенти могилянські, як і колись 300-400 років тому повинні це робити сьогодні.
Крім того, основною центру були, щоб це не просто були вистави, які фігурують в стінах академії, оскільки це університет, то щоб це була така широка діяльність освітня прикладна, так би мовити.
Зокрема, ми плануємо, щоб відбувались майстер-класи, окремі лекції, виставки художників, дизайнерів по костюмах і самі вистави. Тому спектр цих планів є дуже широкий.
Надія Степула
Як стають письменниками? Хорватку Наду Пркачін письменницею зробила війна, яка спалахнула на руїнах колишньої федеративної держави Югославії.
Про це Нада Пркачін розповіла моєму колезі Тарасові Марусику, який шукав сюжети під час відрядження до Боснії і Герцеговини.
Тарас Марусик
Нада Пркачін працює в Хорватській національній телерадіокомпанії у щоденній телепередачі “Доброго ранку, Хорватіє!” Мешкає в столиці Хорватії Заґребі. Її дорога від студентської лави до поля бою була неймовірно короткою. Диплом одержала в 1990 році, а трохи більше, ніж через півроку, почалася війна.
Нада Пркачін
І не було часу, щоб редактори мене навчили писати, щоб колеги навчили мене писати - війна мене вчила писати.
Тарас Марусик
І перший урок був трагічним, коли у Вуковарі від сліпої кулі загинув її колега. На війні Нада Пркачін зрозуміла, що подавати новини з власної землі це не те саме, що розповідати про чужу країну. Свої репортажі їй довелося робити з рідного їй реґіону Хорватії, який називається Славонією.
Нада Пркачін
Напад на Славонію, звідки я родом, тривав усього один рік, але війна у людських головах триває набагато довше, і від військового мислення я звільнялася за допомогою моєї творчості.
І з того почався мій роман. Журналіст збирає тільки факти. Але є ще й власний досвід, який складається з переживань, з того всього, що бачиш і чуєш. Я нагромаджувала оте все, і воно пішло в мою книжку.
Тарас Марусик
Перший роман Нади Пркачін - “Там, де немає війни”, як і другий - “Повернення Луки Юрича” – на одну й ту саму тему: війни між Югославською народною армією та колишніми республіками Югославії, які вирішили відокремитися. Обидва романи, - каже Нада Пркачін, - написані на основі реальних подій і фактів, але це не документалістика.
Нада Пркачін готує до друку третю книжку. “Знову про війну?” – запитую я.
Нада Пркачін
Ні, досить війни. Тепер я пишу про те, про що я мріяла під час війни: наприклад, про мандри в гори чи прогулянку вздовж ріки – звичайне життя, звичайні люди, звичайні проблеми, в тому числі й любовні, а чому б і ні?
Тарас Марусик
Нада Пркачін каже, що репортерський досвід війни дав їй розуміння, хто вона, що вона і де вона.
Нада Пркачін
Це три кантівські запитання, відповідь на які людина шукає все життя.
Надія Степула
“Віртуозним ловцем чудовних станів нашого світу”, художником, який сповідує жанр “незвичного у звичайному” і показує людям скарби буття тут і поряд, назвав Олега Вєчєрова головний редактор видання “Мувмент” Олександр Іванов.
Пропоную розмову з керівником рекламної агенції “Федвертайзинг”, фотохудожником і співаком Олегом Вєчєровим.
...і розпочнемо, пане Олег, із того, чи можна поєднувати бізнес і мистецтво взагалі та в умовах українських реалій – зокрема?
Олег Вєчєров
На мою думку, по-перше, люди повинні глибоко розглядати ту історію, ту країну, у якій вони народилися, ту культуру. І все приходить в дуже добрий рівень – поєднання з бізнесом, з працею, з партнерами.
Надія Степула
І з концепціями, очевидно?
Олег Вєчєров
І з концепціями, і з розвитком усіляких напрямків.
Надія Степула
Пане Вєчєров, у Вас є програма, яка називається “Доторкніться до тонкощів світу і буття” – там виставки, концерти, зйомки художніх фільмів. І, зокрема, такого фільму, який має назву “Біла лінія”. Сценарист – це Олег Вєчєров, режисер – теж він, тобто – Ви, і головну роль теж виконуєте Ви. Чому Ви вирішили такий фільм зробити? Яка його основна ідея?
Олег Вєчєров
Дуже багато зараз є таких складних запитань, які постійно ми вирішуємо...
Надія Степула
Тобто – “все іде...?” Поки що все іде – і будемо чекати результату, так?
Олег Вєчєров
Так.
Надія Степула
І - що б Ви сказали, пане Вєчєров, про той стан культури на нинішній день, який ми сьогодні маємо? Які перспективи української культури, на ваш погляд? Чи вони впираються тільки в духовність, чи вони також впираються і в те, що, може, й держава має якось матеріально митців підтримати?
Олег Вєчєров
Господь Бог благословив цю країну, яка дає світові найкращих співаків, найкращих талановитих музикантів, скрипалів. Тому... все буде добре. З Божою волею все буде добре і буде направлене в те русло, яке приведе нашу Україну до великого успіху.
Зараз у всіх країнах наші співаки, наші творчі люди прославляють нашу Україну, нашу державу. Співаки повертаються – такі, як вікторія Лук’янець, яка багато стала працювати в Україні. Такі, як Гришко...
Надія Степула
Пане Вєчєров, Вам доводилося, очевидно, спілкуватися з цікавими різними людьми з інших культур, з людьми, які мають певне ім’я у світі. Як таке спілкування сприяє тому, щоб дивитися вперед, рухатися вперед?
Олег Вєчєров
Це неймовірно – таке сприяння, яке якимось крилом ангельським накриває людину ... Люди, які мають можливість спілкуватися з такими видатними ...
Надія Степула
Діячами, творцями... а з ким ви спілкувалися?
Олег Вєчєров
Святослав Растропович, Галина Павлівна Вишневська... Венедиктов... Іван Паливода .... – Постійно необхідно, щоб це спілкування відбувалося, щоб були такі розмови, такі зустрічі.
Надія Степула
Чи Ви маєте гармонію – самі з собою, зі світом? Чи ви досягнули цього?
Олег Вєчєров
Я дуже люблю людей. Дуже вірю в людей. Тому все це мені допомагає переходити будь-яке складне становище.
Надія Степула
Це вам допомагає. Ну що ж, хай Вам щастить на взаємність.
Співає Олег Вєчєров
“Десь далеко у зеленім гаї із струмка Дніпро наш витіка. Там пташина ранок зустрічає, Десь дзвенить малеча гомінка. .... Біжить через роки, біжить через віки, Міста на хвилях ніжно колисає Дніпра стрімка вода, Дніпра стрімка вода – Історія славетна мого краю.... О краю мій, тебе кохаю...
Надія Степула
Радіожурнал Сюжети відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антонечко.
Дякую за увагу, дорогі слухачі, ловіть сюжети добра і світла у своїм сьогоденні!
І залишайтеся зі “Свободою”!
