Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Прага, 12 березня 2005 року.
Ірина Халупа
Здоровенькі були, дорогий слухачу. До вас завітала радіо “Свобода” з передачею “30 хвилин у різних вимірах”. Перед мікрофоном Ірина Халупа. Наша тема сьогодні – українська мова. Минулого тижня новопризначений секретар РНБО зробив кілька заяв, які викликали неоднозначну реакцію. Він сказав, як повідомляє УНІАН, наступне.
“Ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл. Для того, щоб відновити групи у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання...
Ми дійсно займатимемося тим, щоб російськомовні громадяни України мали свій телевізійний канал, свої радіостанції, щоб був повністю забезпечений захист їхніх конституційних прав для того, щоб не дати ані в 2006, ані в 2009, ані в подальших роках у черговий раз розіграти карту мови, як у 1994, 1999 і як спробували це зробити в 2004 році”.
Доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук Олександр Майборода у постійній рубриці радіо Свобода “А мова – як море” так прокоментував згадані заяви:
“Держава повинна утверджувати мову національної більшості, як єдину мову спілкування. Із школами, в принципі, не така велика проблема зараз, більша проблема якраз вузів.
Я не знаю, чи знайомий пан Порошенко, що в технічних вузах, практично, не треба вводити російськомовні групи. Там, мабуть, треба вводити україномовні групи, тому що приїжджають в столицю вихідці з україномовних регіонів і не мають можливості слухати лекції з фізики, хімії, біології, математики, комп’ютерних програм, інформатики українською мовою.
Треба просто розібратися з реальним станом речей і знати цей реальний стан речей, тому що є формальні показники, а є й реальне життя. За формальними показниками, якщо подивитися на всі накази, то у нас зараз ніби-то скрізь панує українська мова, а в реальному житті цього немає.
Якщо говорити про пресу, радіо та телебачення, то якоїсь такої українізації справжньої не відбулося, так що навряд чи потрібні якісь додаткові кроки.
Створення російськомовних каналів буде початком нової тенденції, тенденції відчуження, пошуку причин для того, щоб не підтримувати українізацію”.
До речі, вчений виростав і вчився у Москві. Розмову з Олександром Майбородою про реальний стан української та російської мови в Україні Тарас Марусик розпочав з “круглого столу” “Мовні права людини в поліетнічному суспільстві в контексті європейських стандартів”, який відбувся минулого тижня в Києві, і на якому виступав пан Майборода.
Тарас Марусик
Прозвучало на “круглому столі”, що сьогодні серед постімперських комплексів один з головних – це те, що етнічні росіяни є громадянами України. Для них є образою те, що вони є національною меншиною в Україні. Ваш погляд як політолога, як вченого?
Олександр Майборода
Термін “національна меншина” є загальновизнаним міжнародним терміном. Є рамкова конвенція про захист національних меншин, і цей термін є загальновживаним. За цим терміном не стоїть ніякого морального чи етнічного приниження, йдеться про суто демографічний, тобто кількісний критерій.
Якщо в якісь країні є національна більшість, то інші групи кількісно менші, і треба підкреслити цей їхній статус і їхнє становище в суспільстві.
Чому треба підкреслити цей статус? Річ у тім, що більшість за принципом демократії: одна людина – один голос, теоретично має всі можливості для домінування над меншістю.
Якщо враховувати інтереси не більшості, а інших груп, то треба і окреслити якоюсь мірою їх статус. Підкреслити, що вони дійсно є меншість і потребують захисту.
Це ми говоримо про теоретичний аспект. Тому що загалом дійсно в більшості країн, де є національна більшість, меншини наражаються на таку небезпеку – бути асимільованими мовно, духовно, культурно, національною більшістю. Але це тільки в тих країнах, де національна більшість утвердила в якості домінуючої свою мову, культуру, традиції, історичну концепцію і так далі.
В Україні, на жаль, ситуація трохи інша, тут національна більшість не є домінуючою ні в мовному, ні в культурному, ні в духовному, ні в релігійному навіть відношенні.
Тарас Марусик
З Вашого погляду, якщо вдасться абсолютно встановити статус і добитися того, щоб росіяни, як нацменшина, перейняли цей статус, чи це зможе вирішити якоюсь мірою цю проблему чи ні?
Олександр Майборода
По-перше, статус визначений історично. Раз вони проживають на території України, де є національна більшість, в такому разі вони визначаються національною меншиною.
Тарас Марусик
Я маю на увазі психологічно...
Олександр Майборода
Психологічно – це залежить від часу. Знаєте, час – найкращий лікар в цьому відношенні.
Тарас Марусик
Тобто ви оптиміст?
Олександр Майборода
Бачте, зараз, якщо подивитися на результати переписів 89-го року і 2001 року, ми побачимо, що трохи кількісна частка росіян в складі України зменшилася.
За рахунок кого? Насамперед з вихідців із змішаних шлюбів. В свій час таким людям було престижніше називати себе росіянином, зараз в умовах України вони вважають, що престижно, і не тільки престижніше називатися, просто вони відчувають свій зв’язок з цією землею, де вони вже народилися.
Батьки можливо приїхали, були так званими трудовими емігрантами на території України, а вони вже є людьми походження України. Для них це теж рідна земля. Ясно, що в якоїсь групи цих людей буде якийсь свій окремий мовний, культурний та інший інтерес, вони будуть гуртуватися, але будуть, ясно, що в меншості, але будуть це визнавати, і нічого страшного в цій назві немає.
Тарас Марусик
Вважається, що українське законодавство в цьому плані досить непогане, але воно не виконується. З Вашого погляду, якщо уявити ідеальний варіант, що всі нормативно-правові акти будуть виконуватися, в тому числі і “Закон про радіо і телебачення”, чи це виправить ситуацію, чи ні?
Олександр Майборода
Ви маєте на увазі ситуацію з дисбалансом в мовному питанні. Дійсно, такий дисбаланс створився історично. Багато українців перейшли на російську мову.
Зараз в силу особливостей нашої національної психології є труднощі з тим, щоб їх якось стимулювати до відновлення мови своїх предків, своїх батьків. Це вже стосується трохи складнішого питання взагалі, що являє собою психологія українців. У ній дуже багато негативних рис у цьому відношенні.
Українцям ще треба дуже багато чому повчитися у росіян, як треба з гідністю ставитися до своєї мови, культури, традицій, історії, як треба гордитися ними, відстоювати, наполягати, навіть тоді, коли немає правових підстав, як роблять росіяни, а все одно домагаються, вимагають, звинувачують. При тому, що все в нас зараз: і ефір, і преса, все заполонене російською мовою, все одно домагаються ще більшого утвердження російської мови.
Безумовно, будь-яка держава повинна домагатися, щоб у неї була одна державна мова, особливо в тих випадках, коли мова національної більшості ще не стала загальновживаною та загальноприйнятою. Держава повинна всіляко стимулювати долучення людей до державної мови.
Треба звичайно враховувати і специфіку України. Безумовно, бажано, щоб на даному етапі люди знали дві мови, але цікавий момент, що україномовні українці, фактично, є індивідуально двомовними. Рідко можна знайти україномовного українця, який не міг би спілкуватися російською мовою. Чи з акцентом, змішувати слова, з помилками, але спілкуватися і навіть викладати свої думки на папері і так далі.
Дуже важко знайти російськомовну людину, яка б так само могла спілкуватися українською мовою. І біда не тільки в тому, що не можуть, біда в тому, що не хочуть. І це треба відверто визнати. Інколи робляться на смішних підставах, мовляв, я так поважаю українську мову, що не хочу її спотворювати своїм акцентом.
Коли ж ті самі люди їдуть в якусь іншу країну і там спілкуються ламаною англійською, німецькою, французькою мовами, то їх там це не бентежить, що вони там ображають ті мови, а от українську вони так страшно люблять, що бояться її образити своїми помилками.
Тарас Марусик
Унікальна мова...
Олександр Майборода
Так, треба відразу сказати, що ми, українці повинні з симпатією ставитися до тих людей, які переходять на українську мову або намагаються її вживати, роблячи навіть при цьому помилки, бо треба заохочувати безумовно такі спроби.
Але вся біда в тому, що для більшості це просто пошук приводу для того, щоб українську мову не вивчати.
А що значить не вивчення українською мови насамперед інтелектуальною частиною суспільства. Це означає, що вона не буде розвиватися, не буде мовою точних наук, природничих наук, мовою техніки, технології.
Тому що мова мусить розвиватися по всіх напрямках, а українську мову затиснули куди? До застілля, до кухні, до офіціозу ще, певною мірою. На жаль, просувань я поки що не спостерігаю.
Тарас Марусик
Чи був би виходом зовсім інший підхід, себто оголошення України постколоніальною державою і добудовування нового законодавства, як для країни постколоніальної, яка повинна позбутися свого постколоніального минулого.
Олександр Майборода
Як бачите, для стимулювання і заохочення української мови не обов’язково саме такий статус. Справа в бажанні насамперед еліти, особливо інтелектуальної частини, інтелігенції до того, щоб українська мова всіляко впроваджувалася в усі сфери життя.
Для цього треба просто самим подолати свій комплекс. Комплекс української психології є дуже сильний, комплекс, прямо скажемо, рабський. Якщо відверто сказати, просто холуйський інколи.
Це неповага до мови предків, до того середовища, з якого ти вийшов, намагання всіляко відсторонитися від того середовища, з якого ти пішов. Показати, що ти вже належиш до якогось іншого світу, більш високого, а ті, звідки ти вийшов, хай-так і залишаються на тому ж самому примітивному рівні.
В результаті інтелігенція часто входить в російську мову і культуру, оскільки вони в свій час отримали кращі можливості для розвитку, і майже нічого не роблять для розвитку тієї культури, з якої вийшли.
Тарас Марусик
Ви думаєте, що холуйство характерне тільки для українців?
Олександр Майборода
Бувають такі випадки в історії. Я просто повторюю, що в нас... Холуйство проявляється насамперед в неповазі до всього свого національного. Всіляко самоствердитися презирством до національного коріння.
Ірина Халупа
Ви слухаєте українську “Свободу”. Тарас Марусик розмовляє з завідувачем відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук Олександром Майбородою. Далі в розмові про офіційний статус російської мови та дискримінацію проти україномовних українців.
Тарас Марусик
Ще прозвучала одна думка на тому “круглому столі”, що однією з основ для компромісу теперішньому статус-кво було б надання офіційного статусу російській мові. Ваша думка?
Олександр Майборода
По-перше, такі випадки бувають, коли роблять мовну меншини не тільки офіційною, але й навіть другою державною. Але знову ж таки повторюю, що це тільки в тих історичних ситуаціях, коли мова, культура національної більшості дійсно становлять загрозу для меншості. Коли дійсно потрібно шукати можливості для збереження і для захисту мови і культури меншості.
В Україні потребують захисту якраз мова і культура більшості, і єдиний інструмент створення так званої позитивної дискримінації, тобто більш сприятливих умов для української мови – це збереження її в статусі єдиної державної.
В результаті управлінська еліта, великою мірою частина інтелектуальної еліти, хочуть-не хочуть, але змушені вивчати принаймні, принаймні знати українську мову, застосовувати її хоча б в тих випадках, коли це передбачено законодавством. Це єдиний інструмент, щоб стимулювати нові покоління до збереження принаймні української мови.
Якщо ж зробити російську мову навіть офіційною - це те, чого хоче та частина російської меншини, яка намагається за будь-яку ціну звільнити себе від вивчення української мови.
Розмови про те, що російська мова потребує захисту, що вона перебуває під загрозою - все це вигадки, безумовно, все це пошук підстав для того, щоб забезпечити собі це комфортне існування, яке було забезпечене було їм в часи імперії, коли вони були панівною нацією.
Тарас Марусик
В контексті того, що Ви тепер сказали, чи можна вважати, що українськомовні українці є, до певної міри, дискриміновані сьогодні в Україні?
Олександр Майборода
В мовному питанні – безумовно так. Річ у тім, що всі заходи, які в нас робляться ніби-то в бік українізації, вони носять суто поверховий формальний характер. Навіть переведення шкіл нібито на українську мову навчання, воно, як правило, не призводить по справжньому до впровадження у весь виховний навчальний процес української мови.
Я вже не кажу про інше. В вузах, особливо в технічних вузах, більшість предметів викладається російською мовою. Підіть на будь-які комп’ютерні курси, а це зараз в інформаційному столітті, що більш важливою ніж оволодіння інформаційними технологіями? Якою мовою вони оформлюються? Не українською, російською.
Бізнес демонстративно не бажає перейти на українську мову. Всіляко підкреслює своє відсторонення від української і так далі. Чи багато знайдемо бізнесменів, які б підтримували саме жанр української культури і сприяли б розвиткові україномовної культури. Мало ви таких знайдете. Зате вони гуртом підуть на будь-які російськомовні вистави, співаків і так далі.
Україномовні - ясно, що дискриміновані. Якщо цього, скажімо, менше спостерігається в західній Україні, то майже скрізь у центрі, особливо в містах, я вже не кажу про південь і схід, де українці просто, знаєте, щось на зразок снігової людини Йєтті, яка з’явилася за часів палеоліту, якась така екзотика, і це скрізь таке.
Погляньте на наш ринок газетний, радіо і телебачення. Безумовно, так, диктори роблять оголошення українською мовою, але ж самі передачі в більшості своїй, фільми?.. Якою мовою дивиться мультфільми мій внук? В дитячих садках, пісні, яких вчать...
Тарас Марусик
Це може бути міна уповільненої дії?!
Олександр Майборода
Розумієте, людина відчуває з дитинства, все, що пов’язано з українізацією, це такий формальний проект, якісь заходи, але все це поверхово, бо треба дотримуватися мінімуму. А, в принципі, все ж залишається російськомовне. І все.
Тарас Марусик
В такій ситуації, з Вашого погляду, чи треба було застосовувати Європейську хартію регіональних і меншинних мов до російської мови?
Олександр Майборода
По-перше, треба визначитися самим станом російської мови. Європейська хартія регіональних мов або мов менших призначена для захисту дійсно тих мов, які зникають, які перебувають на межі зникнення, їм загрожує асиміляційний тиск більшості.
В росіян - єзуїтська, не у всіх росіян, а в тих активістів руху за надання російській мові статусу офіційної, просто єзуїтська логіка. Коли треба, вони кажуть, що російській мові все загрожує, треба застосовувати цю європейську хартію, тому що ця мова перебуває під загрозою.
Але водночас вони вимагають офіційного статусу російській мові. На якій підставі? Бо це мова половини населення. Так все-таки давайте визначимося, чи це мова половини населення чи це мова типу караїмської, кримчакської, гагаузької та інших мов, які дійсно перебувають перед загрозою зникнення?
Ми, українці, на жаль, оскільки не мали своєї держави, не маємо такого досвіду дволичності в політиці, ми ще не навчилися цьому.
А навчитися цьому треба обов’язково, бо скільки б ми не говорили про утвердження демократичних норм, але, як бачимо, політика залишається, великою мірою, макіавеллівською.
І вся біда в чому? Що саме макіавеллівські аргументи з розумінням сприймаються, скажімо, в міжнародних конституціях, і теж говорять про потребу захисту російської мови і так далі.
І чомусь нікого не обходить, що треба захищати українську мову.
Ірина Халупа
Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, заступник голови Народного руху України Лесь Танюк, коментуючи заяви Петра Порошенка, сказав.
“В нашій державі склалася катастрофічна ситуація з українською мовою. Нині нас переслідує жахливий суржик, не володіння державною мовою в інститутах, бажання перетворити українську державу на ринг, на якому боксери різних вагових категорій шматують один одного”.
На його думку, мова стала приводом до розмов про федералізацію: “У такому випадку набагато краще було б, якби Петро Порошенко поставив питання про державну вартість української мови. Якщо говорити про російську мову, то, на мою думку, вона не потребує захисту. У нинішньому суспільстві в нашій державі потребує захисту саме рідна українська мова”.
Лесь Танюк
Я тоді не зовсім розумію, хто в РНБОУ буде займатися питанням стратегії України, бо українська мова сьогодні стратегічною проблемою для Україні, так як російська мова є стратегічна проблема для Росії.
В такому сенсі, я думаю, що пан Петро мусить здати назад, бо Ви розумієте, коли ми говоримо про певні російські групи, вони ж є, вони сьогодні є. Ми можемо більше говорити, ми можемо тільки говорити про острівці українських груп в таких університетах, як одеський чи кримський, чи інститути в Миколаєві, Херсоні.
Знову ж таки є проблема в тому, що в тій же Одесі навіть українську літературу викладають російською мовою. Нам скаржаться люди на порушення їхніх прав, і одесити скаржаться, і сімферопільці скаржаться, і в такому сенсі треба захищати їхні права, а не порушувати їх ще з більшою силою.
Ірина Халупа
Ви слухаєте радіо “Свобода”. В ефірі передача “30 хвилин у різних вимірах”. Наша тема – українська мова.
Львівський мовознавець Ірина Фаріон обурена мовною ініціативою Петра Порошенка. Ми чекали нового мислення від нової влади, а отримуємо прояви постколоніального синдрому. “Така політика голови Ради Національної Безпеки, - стверджує вона, - стане головною небезпекою для України”.
Ірина Фаріон
Мене не здивували висловлювання секретаря РНБОУ, бо це банальна матеріалізація його світогляду, демонстрованого у ЗМІ під час виборчої кампанії. Однак це мало б важило, якби ця людина не обіймала посади, від якої залежатиме вироблення стратегічної політики України, в гуманітарному напрямі зокрема.
Заявлені тези Порошенка про російські групи у ВНЗ, відкриття чи не закриття російських шкіл, спеціальний канал для російськомовців – це, на мою думку, по-перше, кризовий постколоніальний синдром. Адже чільник РНБОУ розпочинає свою діяльність з надання пріоритетних прав меншині, яка, у переважній більшості, сповідує унтерську ідеологію і брутально зазіхає на права титульної нації. Отже, це дорога не європейської самодостатньої країни, а постколонії.
По-друге, очевидно, пан секретар не усвідомлює, що заседнечим духовним чинником нацбезпеки є, власне, єдина державна українська мова і її утвердження. Саме системне порушення мовного права українців є чи не найбільшою загрозою для суверенітету нашої країни.
По-третє, Катерина ІІ починала русифікацію України зі шкіл і академій, її вчинки давно затаврувала історія. Тому запозичувати досвід у цієї українофобки – це політичне самогубство.
По-четверте, така політика Ради нацбезпеки стане головною небезпекою для України. А те, що головна небезпека для України – це її оросійщення, не сумнівається навіть імперсько відстала Росія.
Ми сподівались на нове вільне мислення, а отримали пострадянський сурогат з російським вектором, мерзенно.
Ірина Халупа
Днями у столиці України нагороджували лауреатів премії ім. Олекси Гірника, українського патріота з прикарпатського міста Калуша, який у ніч з 21 на 22 січня 1978 року спалив себе на могилі Тараса Шевченка в Каневі на знак протесту проти зросійщення України.
Премію встановив Київський благодійний фонд ім. Олекси Гірника “Українським дітям – українське слово” спільно з лігою українських меценатів та сином Олекси, народним депутатом України Євгеном Гірником.
Серед цьогорічних лауреатів – президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” В’ячеслав Брюховецький, професор Київського педагогічного університету імени Драгоманова Любов Мацько, доцент кафедри української мови Національного університету “Львівська політехніка” Ірина Фаріон.
Письменники з Криму - редактор кримської дитячої газети “Джерельце” Данило Кононенко і вчитель історії України Василь Латанський, директор видавництва “Просвіта” Василь Клічак, директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника ім. Михайла Коцюбинського, його правнук Ігор Коцюбинський.
Головний редактор газети “Освіта України” Юрій Кузнецов, голова Фундації імени Івана Багряного зі США Анатолій Лисий, директор Київського міського будинку вчителя Лариса Мельник, головний редактор Головної редакції літератури Національної радіокомпанії України Тетяна Теодорович.
Послухайте уривок з виступу голови Київського благодійного фонду імени Олекси Гірника “Українським дітям – українське слово” Юрія Гнаткевича.
Юрій Гнаткевич
Ми великим українським Майданом привели до влади нашого українського Президента і нашу українську гвардію. Тепер справа за вами, адже русифікація, започаткована російськими царями, продовжена московськими вождями, і я не побоюсь сказати, що доволі успішно продовжена олігархічним режимом впродовж останніх 14 років.
Справа русифікації ще живе, ми ще не зробили, і влада наша ще не побувала цього робити. Ми сподіваємося на нашу нову владу. Наш уряд цікавий, бойовий, веселий, кмітливий, працьовитий, але мені особисто не подобається те, що говорять про газ, про євровалюту, про труби, про ціни, про податки, а ще досі, власне, з урядових кабінетів не прозвучала слово на захист українського слова.
Українську мову треба не просто зберігати, її треба захищати. І хтось в уряді має все ж таки відповідати за те, щоб державна мова стала державною мовою.
Ірина Халупа
Українсько-російські та російсько-українські взаємини – тема, давно улюблена, і не тільки політиками. Зрештою, достатньо важлива і справді “вічна”, бо триває віками.
Разом із нею триває й тема побутування російської мови в Україні. Важлива, болюча, складна тема. Супроводжує вона буття українського народу здавна. Історичні перипетії додавали цій темі не раз кривавої барви, що й казати. Із плином століть настав той час, омріяний багатьма поколіннями, коли Україна здобула свою незалежність.
Чи водночас українська мова теж розправила поламані крила та зітхнула вільно, на всі солов’їні груди? Чи почали нею говорити, співати, читати і думати в Україні? Чи розквітли оновлені програми її вивчення у школах та університетах? Чи з’явилися томи вибраних творів та виданих новітніх словників?
Подібних питань нині постає немало, і, на жаль, відповісти на них ствердним “Так!” немає змоги.
Чому? Ось у цьому ми й намагаємося розібратися з моєю колегою Надією Степулою.
Надія Степула
Разом із незалежністю в Україні почала формуватися нова система цінностей та пріоритетів. Руйнувалися – хоч і повільно – “совкові” стереотипи.
Моральні устої, які раніше “покоїлися” на наріжному камені “кодексу будівника комунізму”, теж зазнали певних змін. Не надто вагомих, а все ж...
Самосвідомість народна пробудилася, а разом з тим пробивалися у 90-х роках і паростки культурно-мовної само ідентифікації, навіть і – пов’язування такої само ідентифікації із новітньою державою – вже Україною.
Проте проблема розвитку в Україні української мови як державної знову вперлася в проблему сусідського співіснування з мовою російською. Як свідчили переписи населення ще 1989 року, на ті часи 54% цього населення назвали російську мову рідною, а ще 80% заявили, що спілкуються російською мовою в тій чи іншій сфері – чи то побутовій, чи науковому вжитку.
Згідно з переписом від 14 грудня 2001 року, цифри різко змінилися. 67% громадян України визнали рідною українську мову, 29,6% назвали рідною мову російську.
Якщо вже вдаватися до мови цифр, як відомо, безпристрасної, то наступний ряд усіляких опитувань і досліджень зафіксував своєрідну динаміку розвитку проблеми статусу російської мови в Україні. Скажімо, у травні 2002 року за те, щоб статус російської мови в Україні був офіційним, висловилися 37 відсотків населення – база даних Фонду суспільної Думки.
З того часу за два останні роки цифра ця змінювалася то в один, то в інший бік, але не сягала понад сорок відсотків. Зрештою, будь-яке опитування грішить похибками. Найновішим можна вважати опитування, проведене вже не соціологами, а журналістами – дані опублікувала “Газета по-київськи” 5 березня цього, 2005 року.
За те, щоб в Україні була одна державна мова – українська – висловилися 46,58% респондентів. За те, щоб підняти статус російської мови, але не до рівня державної, ратують 19,18%, за дві державні мови в Україні: українську та російську – 34,25%.
Проблема статусу російської мови в Україні залишається проблемою. Так само, як залишається проблемою статус української мови. В державі надто мало виходить, як вважають експерти, україномовної преси, надто мало україномовної літератури. У стані перманентної скрути перебувають українські школи.
Нещодавно з’явилося повідомлення, що і єдина українська гімназія в Криму не має, за що існувати. На порі - пильна увага держави до мовних проблем. Розвиток демократичних перетворень вимагає активних дій від нової влади не тільки в галузі економіки, а й у гуманітарній сфері. Упосліджена увага до цієї сфери останніми десятиліттями вже дається взнаки.
Запитань ще більше, ніж тут означено. Якщо не шукати на них відповідей, то вони залишаться запитаннями, які переростуть у ще складніші проблеми. Не можна розв’язувати проблему, поки не визнаєш, що вона існує, як сказав якось американський бізнесмен Харві Маккей.
Ірина Халупа
На цьому, дорогі слухачі, програма “30 хвилин у різних вимірах” закінчується. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові і щасливі.
Говорить радіо “Свобода”.
Прага, 12 березня 2005 року.
Ірина Халупа
Здоровенькі були, дорогий слухачу. До вас завітала радіо “Свобода” з передачею “30 хвилин у різних вимірах”. Перед мікрофоном Ірина Халупа. Наша тема сьогодні – українська мова. Минулого тижня новопризначений секретар РНБО зробив кілька заяв, які викликали неоднозначну реакцію. Він сказав, як повідомляє УНІАН, наступне.
“Ми координуватимемо зусилля органів влади для того, щоб зупинити процес закриття російських шкіл. Для того, щоб відновити групи у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання...
Ми дійсно займатимемося тим, щоб російськомовні громадяни України мали свій телевізійний канал, свої радіостанції, щоб був повністю забезпечений захист їхніх конституційних прав для того, щоб не дати ані в 2006, ані в 2009, ані в подальших роках у черговий раз розіграти карту мови, як у 1994, 1999 і як спробували це зробити в 2004 році”.
Доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук Олександр Майборода у постійній рубриці радіо Свобода “А мова – як море” так прокоментував згадані заяви:
“Держава повинна утверджувати мову національної більшості, як єдину мову спілкування. Із школами, в принципі, не така велика проблема зараз, більша проблема якраз вузів.
Я не знаю, чи знайомий пан Порошенко, що в технічних вузах, практично, не треба вводити російськомовні групи. Там, мабуть, треба вводити україномовні групи, тому що приїжджають в столицю вихідці з україномовних регіонів і не мають можливості слухати лекції з фізики, хімії, біології, математики, комп’ютерних програм, інформатики українською мовою.
Треба просто розібратися з реальним станом речей і знати цей реальний стан речей, тому що є формальні показники, а є й реальне життя. За формальними показниками, якщо подивитися на всі накази, то у нас зараз ніби-то скрізь панує українська мова, а в реальному житті цього немає.
Якщо говорити про пресу, радіо та телебачення, то якоїсь такої українізації справжньої не відбулося, так що навряд чи потрібні якісь додаткові кроки.
Створення російськомовних каналів буде початком нової тенденції, тенденції відчуження, пошуку причин для того, щоб не підтримувати українізацію”.
До речі, вчений виростав і вчився у Москві. Розмову з Олександром Майбородою про реальний стан української та російської мови в Україні Тарас Марусик розпочав з “круглого столу” “Мовні права людини в поліетнічному суспільстві в контексті європейських стандартів”, який відбувся минулого тижня в Києві, і на якому виступав пан Майборода.
Тарас Марусик
Прозвучало на “круглому столі”, що сьогодні серед постімперських комплексів один з головних – це те, що етнічні росіяни є громадянами України. Для них є образою те, що вони є національною меншиною в Україні. Ваш погляд як політолога, як вченого?
Олександр Майборода
Термін “національна меншина” є загальновизнаним міжнародним терміном. Є рамкова конвенція про захист національних меншин, і цей термін є загальновживаним. За цим терміном не стоїть ніякого морального чи етнічного приниження, йдеться про суто демографічний, тобто кількісний критерій.
Якщо в якісь країні є національна більшість, то інші групи кількісно менші, і треба підкреслити цей їхній статус і їхнє становище в суспільстві.
Чому треба підкреслити цей статус? Річ у тім, що більшість за принципом демократії: одна людина – один голос, теоретично має всі можливості для домінування над меншістю.
Якщо враховувати інтереси не більшості, а інших груп, то треба і окреслити якоюсь мірою їх статус. Підкреслити, що вони дійсно є меншість і потребують захисту.
Це ми говоримо про теоретичний аспект. Тому що загалом дійсно в більшості країн, де є національна більшість, меншини наражаються на таку небезпеку – бути асимільованими мовно, духовно, культурно, національною більшістю. Але це тільки в тих країнах, де національна більшість утвердила в якості домінуючої свою мову, культуру, традиції, історичну концепцію і так далі.
В Україні, на жаль, ситуація трохи інша, тут національна більшість не є домінуючою ні в мовному, ні в культурному, ні в духовному, ні в релігійному навіть відношенні.
Тарас Марусик
З Вашого погляду, якщо вдасться абсолютно встановити статус і добитися того, щоб росіяни, як нацменшина, перейняли цей статус, чи це зможе вирішити якоюсь мірою цю проблему чи ні?
Олександр Майборода
По-перше, статус визначений історично. Раз вони проживають на території України, де є національна більшість, в такому разі вони визначаються національною меншиною.
Тарас Марусик
Я маю на увазі психологічно...
Олександр Майборода
Психологічно – це залежить від часу. Знаєте, час – найкращий лікар в цьому відношенні.
Тарас Марусик
Тобто ви оптиміст?
Олександр Майборода
Бачте, зараз, якщо подивитися на результати переписів 89-го року і 2001 року, ми побачимо, що трохи кількісна частка росіян в складі України зменшилася.
За рахунок кого? Насамперед з вихідців із змішаних шлюбів. В свій час таким людям було престижніше називати себе росіянином, зараз в умовах України вони вважають, що престижно, і не тільки престижніше називатися, просто вони відчувають свій зв’язок з цією землею, де вони вже народилися.
Батьки можливо приїхали, були так званими трудовими емігрантами на території України, а вони вже є людьми походження України. Для них це теж рідна земля. Ясно, що в якоїсь групи цих людей буде якийсь свій окремий мовний, культурний та інший інтерес, вони будуть гуртуватися, але будуть, ясно, що в меншості, але будуть це визнавати, і нічого страшного в цій назві немає.
Тарас Марусик
Вважається, що українське законодавство в цьому плані досить непогане, але воно не виконується. З Вашого погляду, якщо уявити ідеальний варіант, що всі нормативно-правові акти будуть виконуватися, в тому числі і “Закон про радіо і телебачення”, чи це виправить ситуацію, чи ні?
Олександр Майборода
Ви маєте на увазі ситуацію з дисбалансом в мовному питанні. Дійсно, такий дисбаланс створився історично. Багато українців перейшли на російську мову.
Зараз в силу особливостей нашої національної психології є труднощі з тим, щоб їх якось стимулювати до відновлення мови своїх предків, своїх батьків. Це вже стосується трохи складнішого питання взагалі, що являє собою психологія українців. У ній дуже багато негативних рис у цьому відношенні.
Українцям ще треба дуже багато чому повчитися у росіян, як треба з гідністю ставитися до своєї мови, культури, традицій, історії, як треба гордитися ними, відстоювати, наполягати, навіть тоді, коли немає правових підстав, як роблять росіяни, а все одно домагаються, вимагають, звинувачують. При тому, що все в нас зараз: і ефір, і преса, все заполонене російською мовою, все одно домагаються ще більшого утвердження російської мови.
Безумовно, будь-яка держава повинна домагатися, щоб у неї була одна державна мова, особливо в тих випадках, коли мова національної більшості ще не стала загальновживаною та загальноприйнятою. Держава повинна всіляко стимулювати долучення людей до державної мови.
Треба звичайно враховувати і специфіку України. Безумовно, бажано, щоб на даному етапі люди знали дві мови, але цікавий момент, що україномовні українці, фактично, є індивідуально двомовними. Рідко можна знайти україномовного українця, який не міг би спілкуватися російською мовою. Чи з акцентом, змішувати слова, з помилками, але спілкуватися і навіть викладати свої думки на папері і так далі.
Дуже важко знайти російськомовну людину, яка б так само могла спілкуватися українською мовою. І біда не тільки в тому, що не можуть, біда в тому, що не хочуть. І це треба відверто визнати. Інколи робляться на смішних підставах, мовляв, я так поважаю українську мову, що не хочу її спотворювати своїм акцентом.
Коли ж ті самі люди їдуть в якусь іншу країну і там спілкуються ламаною англійською, німецькою, французькою мовами, то їх там це не бентежить, що вони там ображають ті мови, а от українську вони так страшно люблять, що бояться її образити своїми помилками.
Тарас Марусик
Унікальна мова...
Олександр Майборода
Так, треба відразу сказати, що ми, українці повинні з симпатією ставитися до тих людей, які переходять на українську мову або намагаються її вживати, роблячи навіть при цьому помилки, бо треба заохочувати безумовно такі спроби.
Але вся біда в тому, що для більшості це просто пошук приводу для того, щоб українську мову не вивчати.
А що значить не вивчення українською мови насамперед інтелектуальною частиною суспільства. Це означає, що вона не буде розвиватися, не буде мовою точних наук, природничих наук, мовою техніки, технології.
Тому що мова мусить розвиватися по всіх напрямках, а українську мову затиснули куди? До застілля, до кухні, до офіціозу ще, певною мірою. На жаль, просувань я поки що не спостерігаю.
Тарас Марусик
Чи був би виходом зовсім інший підхід, себто оголошення України постколоніальною державою і добудовування нового законодавства, як для країни постколоніальної, яка повинна позбутися свого постколоніального минулого.
Олександр Майборода
Як бачите, для стимулювання і заохочення української мови не обов’язково саме такий статус. Справа в бажанні насамперед еліти, особливо інтелектуальної частини, інтелігенції до того, щоб українська мова всіляко впроваджувалася в усі сфери життя.
Для цього треба просто самим подолати свій комплекс. Комплекс української психології є дуже сильний, комплекс, прямо скажемо, рабський. Якщо відверто сказати, просто холуйський інколи.
Це неповага до мови предків, до того середовища, з якого ти вийшов, намагання всіляко відсторонитися від того середовища, з якого ти пішов. Показати, що ти вже належиш до якогось іншого світу, більш високого, а ті, звідки ти вийшов, хай-так і залишаються на тому ж самому примітивному рівні.
В результаті інтелігенція часто входить в російську мову і культуру, оскільки вони в свій час отримали кращі можливості для розвитку, і майже нічого не роблять для розвитку тієї культури, з якої вийшли.
Тарас Марусик
Ви думаєте, що холуйство характерне тільки для українців?
Олександр Майборода
Бувають такі випадки в історії. Я просто повторюю, що в нас... Холуйство проявляється насамперед в неповазі до всього свого національного. Всіляко самоствердитися презирством до національного коріння.
Ірина Халупа
Ви слухаєте українську “Свободу”. Тарас Марусик розмовляє з завідувачем відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук Олександром Майбородою. Далі в розмові про офіційний статус російської мови та дискримінацію проти україномовних українців.
Тарас Марусик
Ще прозвучала одна думка на тому “круглому столі”, що однією з основ для компромісу теперішньому статус-кво було б надання офіційного статусу російській мові. Ваша думка?
Олександр Майборода
По-перше, такі випадки бувають, коли роблять мовну меншини не тільки офіційною, але й навіть другою державною. Але знову ж таки повторюю, що це тільки в тих історичних ситуаціях, коли мова, культура національної більшості дійсно становлять загрозу для меншості. Коли дійсно потрібно шукати можливості для збереження і для захисту мови і культури меншості.
В Україні потребують захисту якраз мова і культура більшості, і єдиний інструмент створення так званої позитивної дискримінації, тобто більш сприятливих умов для української мови – це збереження її в статусі єдиної державної.
В результаті управлінська еліта, великою мірою частина інтелектуальної еліти, хочуть-не хочуть, але змушені вивчати принаймні, принаймні знати українську мову, застосовувати її хоча б в тих випадках, коли це передбачено законодавством. Це єдиний інструмент, щоб стимулювати нові покоління до збереження принаймні української мови.
Якщо ж зробити російську мову навіть офіційною - це те, чого хоче та частина російської меншини, яка намагається за будь-яку ціну звільнити себе від вивчення української мови.
Розмови про те, що російська мова потребує захисту, що вона перебуває під загрозою - все це вигадки, безумовно, все це пошук підстав для того, щоб забезпечити собі це комфортне існування, яке було забезпечене було їм в часи імперії, коли вони були панівною нацією.
Тарас Марусик
В контексті того, що Ви тепер сказали, чи можна вважати, що українськомовні українці є, до певної міри, дискриміновані сьогодні в Україні?
Олександр Майборода
В мовному питанні – безумовно так. Річ у тім, що всі заходи, які в нас робляться ніби-то в бік українізації, вони носять суто поверховий формальний характер. Навіть переведення шкіл нібито на українську мову навчання, воно, як правило, не призводить по справжньому до впровадження у весь виховний навчальний процес української мови.
Я вже не кажу про інше. В вузах, особливо в технічних вузах, більшість предметів викладається російською мовою. Підіть на будь-які комп’ютерні курси, а це зараз в інформаційному столітті, що більш важливою ніж оволодіння інформаційними технологіями? Якою мовою вони оформлюються? Не українською, російською.
Бізнес демонстративно не бажає перейти на українську мову. Всіляко підкреслює своє відсторонення від української і так далі. Чи багато знайдемо бізнесменів, які б підтримували саме жанр української культури і сприяли б розвиткові україномовної культури. Мало ви таких знайдете. Зате вони гуртом підуть на будь-які російськомовні вистави, співаків і так далі.
Україномовні - ясно, що дискриміновані. Якщо цього, скажімо, менше спостерігається в західній Україні, то майже скрізь у центрі, особливо в містах, я вже не кажу про південь і схід, де українці просто, знаєте, щось на зразок снігової людини Йєтті, яка з’явилася за часів палеоліту, якась така екзотика, і це скрізь таке.
Погляньте на наш ринок газетний, радіо і телебачення. Безумовно, так, диктори роблять оголошення українською мовою, але ж самі передачі в більшості своїй, фільми?.. Якою мовою дивиться мультфільми мій внук? В дитячих садках, пісні, яких вчать...
Тарас Марусик
Це може бути міна уповільненої дії?!
Олександр Майборода
Розумієте, людина відчуває з дитинства, все, що пов’язано з українізацією, це такий формальний проект, якісь заходи, але все це поверхово, бо треба дотримуватися мінімуму. А, в принципі, все ж залишається російськомовне. І все.
Тарас Марусик
В такій ситуації, з Вашого погляду, чи треба було застосовувати Європейську хартію регіональних і меншинних мов до російської мови?
Олександр Майборода
По-перше, треба визначитися самим станом російської мови. Європейська хартія регіональних мов або мов менших призначена для захисту дійсно тих мов, які зникають, які перебувають на межі зникнення, їм загрожує асиміляційний тиск більшості.
В росіян - єзуїтська, не у всіх росіян, а в тих активістів руху за надання російській мові статусу офіційної, просто єзуїтська логіка. Коли треба, вони кажуть, що російській мові все загрожує, треба застосовувати цю європейську хартію, тому що ця мова перебуває під загрозою.
Але водночас вони вимагають офіційного статусу російській мові. На якій підставі? Бо це мова половини населення. Так все-таки давайте визначимося, чи це мова половини населення чи це мова типу караїмської, кримчакської, гагаузької та інших мов, які дійсно перебувають перед загрозою зникнення?
Ми, українці, на жаль, оскільки не мали своєї держави, не маємо такого досвіду дволичності в політиці, ми ще не навчилися цьому.
А навчитися цьому треба обов’язково, бо скільки б ми не говорили про утвердження демократичних норм, але, як бачимо, політика залишається, великою мірою, макіавеллівською.
І вся біда в чому? Що саме макіавеллівські аргументи з розумінням сприймаються, скажімо, в міжнародних конституціях, і теж говорять про потребу захисту російської мови і так далі.
І чомусь нікого не обходить, що треба захищати українську мову.
Ірина Халупа
Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, заступник голови Народного руху України Лесь Танюк, коментуючи заяви Петра Порошенка, сказав.
“В нашій державі склалася катастрофічна ситуація з українською мовою. Нині нас переслідує жахливий суржик, не володіння державною мовою в інститутах, бажання перетворити українську державу на ринг, на якому боксери різних вагових категорій шматують один одного”.
На його думку, мова стала приводом до розмов про федералізацію: “У такому випадку набагато краще було б, якби Петро Порошенко поставив питання про державну вартість української мови. Якщо говорити про російську мову, то, на мою думку, вона не потребує захисту. У нинішньому суспільстві в нашій державі потребує захисту саме рідна українська мова”.
Лесь Танюк
Я тоді не зовсім розумію, хто в РНБОУ буде займатися питанням стратегії України, бо українська мова сьогодні стратегічною проблемою для Україні, так як російська мова є стратегічна проблема для Росії.
В такому сенсі, я думаю, що пан Петро мусить здати назад, бо Ви розумієте, коли ми говоримо про певні російські групи, вони ж є, вони сьогодні є. Ми можемо більше говорити, ми можемо тільки говорити про острівці українських груп в таких університетах, як одеський чи кримський, чи інститути в Миколаєві, Херсоні.
Знову ж таки є проблема в тому, що в тій же Одесі навіть українську літературу викладають російською мовою. Нам скаржаться люди на порушення їхніх прав, і одесити скаржаться, і сімферопільці скаржаться, і в такому сенсі треба захищати їхні права, а не порушувати їх ще з більшою силою.
Ірина Халупа
Ви слухаєте радіо “Свобода”. В ефірі передача “30 хвилин у різних вимірах”. Наша тема – українська мова.
Львівський мовознавець Ірина Фаріон обурена мовною ініціативою Петра Порошенка. Ми чекали нового мислення від нової влади, а отримуємо прояви постколоніального синдрому. “Така політика голови Ради Національної Безпеки, - стверджує вона, - стане головною небезпекою для України”.
Ірина Фаріон
Мене не здивували висловлювання секретаря РНБОУ, бо це банальна матеріалізація його світогляду, демонстрованого у ЗМІ під час виборчої кампанії. Однак це мало б важило, якби ця людина не обіймала посади, від якої залежатиме вироблення стратегічної політики України, в гуманітарному напрямі зокрема.
Заявлені тези Порошенка про російські групи у ВНЗ, відкриття чи не закриття російських шкіл, спеціальний канал для російськомовців – це, на мою думку, по-перше, кризовий постколоніальний синдром. Адже чільник РНБОУ розпочинає свою діяльність з надання пріоритетних прав меншині, яка, у переважній більшості, сповідує унтерську ідеологію і брутально зазіхає на права титульної нації. Отже, це дорога не європейської самодостатньої країни, а постколонії.
По-друге, очевидно, пан секретар не усвідомлює, що заседнечим духовним чинником нацбезпеки є, власне, єдина державна українська мова і її утвердження. Саме системне порушення мовного права українців є чи не найбільшою загрозою для суверенітету нашої країни.
По-третє, Катерина ІІ починала русифікацію України зі шкіл і академій, її вчинки давно затаврувала історія. Тому запозичувати досвід у цієї українофобки – це політичне самогубство.
По-четверте, така політика Ради нацбезпеки стане головною небезпекою для України. А те, що головна небезпека для України – це її оросійщення, не сумнівається навіть імперсько відстала Росія.
Ми сподівались на нове вільне мислення, а отримали пострадянський сурогат з російським вектором, мерзенно.
Ірина Халупа
Днями у столиці України нагороджували лауреатів премії ім. Олекси Гірника, українського патріота з прикарпатського міста Калуша, який у ніч з 21 на 22 січня 1978 року спалив себе на могилі Тараса Шевченка в Каневі на знак протесту проти зросійщення України.
Премію встановив Київський благодійний фонд ім. Олекси Гірника “Українським дітям – українське слово” спільно з лігою українських меценатів та сином Олекси, народним депутатом України Євгеном Гірником.
Серед цьогорічних лауреатів – президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” В’ячеслав Брюховецький, професор Київського педагогічного університету імени Драгоманова Любов Мацько, доцент кафедри української мови Національного університету “Львівська політехніка” Ірина Фаріон.
Письменники з Криму - редактор кримської дитячої газети “Джерельце” Данило Кононенко і вчитель історії України Василь Латанський, директор видавництва “Просвіта” Василь Клічак, директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника ім. Михайла Коцюбинського, його правнук Ігор Коцюбинський.
Головний редактор газети “Освіта України” Юрій Кузнецов, голова Фундації імени Івана Багряного зі США Анатолій Лисий, директор Київського міського будинку вчителя Лариса Мельник, головний редактор Головної редакції літератури Національної радіокомпанії України Тетяна Теодорович.
Послухайте уривок з виступу голови Київського благодійного фонду імени Олекси Гірника “Українським дітям – українське слово” Юрія Гнаткевича.
Юрій Гнаткевич
Ми великим українським Майданом привели до влади нашого українського Президента і нашу українську гвардію. Тепер справа за вами, адже русифікація, започаткована російськими царями, продовжена московськими вождями, і я не побоюсь сказати, що доволі успішно продовжена олігархічним режимом впродовж останніх 14 років.
Справа русифікації ще живе, ми ще не зробили, і влада наша ще не побувала цього робити. Ми сподіваємося на нашу нову владу. Наш уряд цікавий, бойовий, веселий, кмітливий, працьовитий, але мені особисто не подобається те, що говорять про газ, про євровалюту, про труби, про ціни, про податки, а ще досі, власне, з урядових кабінетів не прозвучала слово на захист українського слова.
Українську мову треба не просто зберігати, її треба захищати. І хтось в уряді має все ж таки відповідати за те, щоб державна мова стала державною мовою.
Ірина Халупа
Українсько-російські та російсько-українські взаємини – тема, давно улюблена, і не тільки політиками. Зрештою, достатньо важлива і справді “вічна”, бо триває віками.
Разом із нею триває й тема побутування російської мови в Україні. Важлива, болюча, складна тема. Супроводжує вона буття українського народу здавна. Історичні перипетії додавали цій темі не раз кривавої барви, що й казати. Із плином століть настав той час, омріяний багатьма поколіннями, коли Україна здобула свою незалежність.
Чи водночас українська мова теж розправила поламані крила та зітхнула вільно, на всі солов’їні груди? Чи почали нею говорити, співати, читати і думати в Україні? Чи розквітли оновлені програми її вивчення у школах та університетах? Чи з’явилися томи вибраних творів та виданих новітніх словників?
Подібних питань нині постає немало, і, на жаль, відповісти на них ствердним “Так!” немає змоги.
Чому? Ось у цьому ми й намагаємося розібратися з моєю колегою Надією Степулою.
Надія Степула
Разом із незалежністю в Україні почала формуватися нова система цінностей та пріоритетів. Руйнувалися – хоч і повільно – “совкові” стереотипи.
Моральні устої, які раніше “покоїлися” на наріжному камені “кодексу будівника комунізму”, теж зазнали певних змін. Не надто вагомих, а все ж...
Самосвідомість народна пробудилася, а разом з тим пробивалися у 90-х роках і паростки культурно-мовної само ідентифікації, навіть і – пов’язування такої само ідентифікації із новітньою державою – вже Україною.
Проте проблема розвитку в Україні української мови як державної знову вперлася в проблему сусідського співіснування з мовою російською. Як свідчили переписи населення ще 1989 року, на ті часи 54% цього населення назвали російську мову рідною, а ще 80% заявили, що спілкуються російською мовою в тій чи іншій сфері – чи то побутовій, чи науковому вжитку.
Згідно з переписом від 14 грудня 2001 року, цифри різко змінилися. 67% громадян України визнали рідною українську мову, 29,6% назвали рідною мову російську.
Якщо вже вдаватися до мови цифр, як відомо, безпристрасної, то наступний ряд усіляких опитувань і досліджень зафіксував своєрідну динаміку розвитку проблеми статусу російської мови в Україні. Скажімо, у травні 2002 року за те, щоб статус російської мови в Україні був офіційним, висловилися 37 відсотків населення – база даних Фонду суспільної Думки.
З того часу за два останні роки цифра ця змінювалася то в один, то в інший бік, але не сягала понад сорок відсотків. Зрештою, будь-яке опитування грішить похибками. Найновішим можна вважати опитування, проведене вже не соціологами, а журналістами – дані опублікувала “Газета по-київськи” 5 березня цього, 2005 року.
За те, щоб в Україні була одна державна мова – українська – висловилися 46,58% респондентів. За те, щоб підняти статус російської мови, але не до рівня державної, ратують 19,18%, за дві державні мови в Україні: українську та російську – 34,25%.
Проблема статусу російської мови в Україні залишається проблемою. Так само, як залишається проблемою статус української мови. В державі надто мало виходить, як вважають експерти, україномовної преси, надто мало україномовної літератури. У стані перманентної скрути перебувають українські школи.
Нещодавно з’явилося повідомлення, що і єдина українська гімназія в Криму не має, за що існувати. На порі - пильна увага держави до мовних проблем. Розвиток демократичних перетворень вимагає активних дій від нової влади не тільки в галузі економіки, а й у гуманітарній сфері. Упосліджена увага до цієї сфери останніми десятиліттями вже дається взнаки.
Запитань ще більше, ніж тут означено. Якщо не шукати на них відповідей, то вони залишаться запитаннями, які переростуть у ще складніші проблеми. Не можна розв’язувати проблему, поки не визнаєш, що вона існує, як сказав якось американський бізнесмен Харві Маккей.
Ірина Халупа
На цьому, дорогі слухачі, програма “30 хвилин у різних вимірах” закінчується. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові і щасливі.
Говорить радіо “Свобода”.
