Аудіозапис програми:
Прага, 12 березня 2005 року
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Слухачка
В цей час безвладдя в районах ота агонуюча влада, яка всі 13 років топила Україну, чинить шалений спротив, використовуючи всі засоби, не гребуючи нічим.
Слухачка
Я боюсь, щоб не було повернення назад до Кучми.
Слухач
В українській історії зрад було надто багато. Але, я хочу сьогодні торкнутися двох, а може і більше, наших співвітчизників, колишніх патріотів, а нині ганебних перекинчиків.
Слухач
Найбільше жертв від більшовицького режиму понесла Україна. Тому називати СРСР “Вітчизною” є - крамолою перед пам''яттю невинно убієнних”.
Петро Кагуй
Про це серед іншого йтиметься у сьогоднішній передачі, котру розпочнемо листом Станіслава Змієвського із Харкова:
“Мабуть, не лише мене поява партії “Народний союз “Наша Україна” і порадувала, і багато чим подивувала, а ще викликала у мене безліч запитань. Скажімо, таких: чи годиться лідеру нації ставати почесним головою партії влади? Чи не завелика то честь для цієї партії? Та чи не обернеться це для самого Президента Ющенка втратами на парламентських виборах? І що такого привабливого для виборців змайстрували партзодчі Віктора Ющенка?”
А далі Станіслав Змієвський подав цілу низку своїх пропозицій та роздумів на цю тему. Оскільки лист пана Змієвського ми отримали ще минулого понеділка, а протягом останніх днів цю тему ми обговорювали у різних передачах, тому детальніше зупинимося вже на іншій важливій темі, що її порушують наші слухачі. Це проблема місцевих органів влади.
Слухач
Я телефоную з Богуслава, Київської області. Василенко Микола.
От уже місяць, як у нас є уряд, працює президент. На місцях фактично, наприклад, у нас в Богуславі нічого не міняється, все залишається по-старому і не ясно, коли воно ще зміниться. Тому що всі ці представники старої влади, старі кадри зараз пристосовуються, ідуть в різні партії, в “НУ”, що створюється для підтримки президента Ющенка, ідуть у БЮТ, “Батьківщину”. Від них їдуть всякі гінці на Київ, щоб їх призначили намісниками президента в Богуславському районі.
Мене цікавить, коли все це діло закінчиться? Проходить час, як відомо, до вересня будуть діяти повноваження Ющенка в повному обсязі. Чи встигне він виконати свої завдання за цей період. Це по-перше.
По-друге. От було свято 8 березня. Знову ж на тому радіо, на комерційних і національних каналах телебачення знову лунали пісні російською мовою, російські артисти. Я не противник російської мови, але мусить бути якась гідність. Вже скільки всього можна? Я вже подивився по “ІСТV”, показували новини, Ющенко давав інтерв’ю, виступав на конференції, то російською мовою.
Що сказати? Я боюсь повернення назад до Кучми, до того всього.
Дякую. Вибачте.
Петро Кагуй
Проблему місцевих органів влади, ситуації на місцях порушила також і наша давня слухачка Антоніна Спільна зі села Кути Косівського району Івано-Франківської області. Пані Спільна звертається із відкритим посланням до Президента України Віктора Ющенка.
Слухачка
Пане Президенте, шановний Віктор Андрійович!
Звертаюсь до Вас, постійна слухачка, вірніше, додзвонювачка радіо “Свобода”, радіо “Ера”, дописувачка нації і держави, пані Антоніна, з селища Кути, що на Косівщині. Знають мене в Україні, як просту гуцулку з Карпат.
Звертаюсь по допомогу, хоч ніколи в житті ні в кого нічого не просила. Я сильна і мужня жінка, і в цей раз я прошу не для себе, а для остаточної перемоги українського народу. Революція зроблена вже в центрі. Так, вона ще продовжується по окремим владним структурам, відомствах, але в основному вона перемогла.
Ми маємо Вас президента, маємо пані Юлію прем’єра, маємо уряд, маємо більш-менш сформовану владу в більшості в ВР. Революція зі скрипом прийшла на обласні центри і поволі вже набирає оберти. Я розумію, і думаю, що це розуміє і вся українська нація, що цей процес довгий, тяжкий і незворотний.
Але немає ще голів райдержадміністрацій, не всі райради набрали 2/3 голосів депутатського корпусу для зміщення голів прокучмівської влади і обрання нових – професіоналів, патріотів і порядних людей. Я не знаю, чи можете Ви заявити процес імпічменту сільської голови, де взагалі проштовхувались на виборах свита, а не депутатський корпус.
Це дуже довгий процес з великими матеріальними затратами. Юридично скинути голову, хоч це можливо, але це страшенно важко. В цей час безвладдя в районах ота агонуюча влада, яка всі 13 років топила Україну, чинить шалений спротив, використовуючи всі засоби, не гребуючи нічим, включаючи у свою боротьбу і радянські методи: “Не дам довідки”, “Заберу твою земельку і віддам тому, хто підтримує мене”. Та навіть прес-центри пліток села – сільські ради працюють зараз з посиленою нагрузкою, щоб обезчестити ім’я тих, хто виборював революцію на Майдані.
Перераховувати можна довго, та чи варто. Ота агонізуюча влада їздить по обласних центрах, Києву, вибиває, дає хабарі, аби поставити своїх людей у держадміністрації, бо вони минаючи три “п” стали четвертими “п”, тобто помаранчевими.
Але найважче все-таки по селах. Провадяться сходи селян, висловлюється недовіра голові. А далі стоп – немає затвердженого голови райдержадміністрації, значить не може бути сформована контрольно-ревізійна комісії по перевірці економічного апетиту голови сільради.
Не можна надрукувати в газеті районній все те, що ти думаєш за органи місцевого самоврядування. Я вже не кажу, що відчуваючи близьку відставку пішло в рух все те, що не докрали, даруйте, недоприватизувала влада на місцях.
Думаю, що це не тільки в одній нашій області. Думаю, що це діється по всій Україні.
Тому, будь ласка, Вікторе Андрійовичу, якщо Ваша ласка, ще раз попрошу, допоможіть нам по районах, по селах, так як ми допомагали Вам в Києві. Підпишіть, будь ласка, не знаю, як це правильна назвати представлення тих голів, по яким вже визначилися і жителі району і губернатори. Повірте, що це люди трьох “п”, які свідомо діяли під час помаранчевої революції. Будь ласка, почуйте мене.
З повагою, пані Антоніна. Селище Кути Косовського району.
Петро Кагуй
Чи не кожна гучна подія у політичному житті України перебуває у центрі уваги і наших слухачів. Не залишилася поза увагою і смерть колишнього Міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка. Ось деякі роздуми цього з приводу Раїси Карюк із Миргорода.
Слухачка
Як людину, звичайно, шкода. В той же час, враховуючи те, що за часи його керівництва багато було порушень в роботі міліції, тієї, що нас повинна берегти. В Миргороді були катування теж.
Ми ховали хлопця, якого закатували в міліції (село Малинівка Миргородського району). Говорять, що його вбили в міліції. Так сприйняли, тому що ніякі скарги не до чого не доведуть. Змирилися з тим, поховали 35-річного хлопця. Так що міліція працювала проти свого народу за час його керування. Так вона звикла. І досі там такий “беспредел”, називається.
Думаємо, що обірвався той ланцюжок , який би міг би вивести на чисту воду замовників, щось могло б бути вияснено, якби Кравченко не покінчив з собою. Тепер складне, що буде далі? Хотілося б, щоб це вбивство було розкрито, щоб мати змогла поховати свого сина, нарешті.
Слухач
Зараз влада шукає, де лежать гроші. Гроші лежать в оренді. Треба дуже добре вивчить таке питання, куди йдуть гроші за оренду, скільки вони йдуть в кишеню директору підприємства і скільки державі. Це перше.
Друге. В Києві і взагалі в Україні дуже багато автостоянок. Там, як кажуть: “Солдат спить, а служба іде”. Так і ці стоянки. Гроші йдуть, але треба розібратись, куди йдуть ті гроші. В кишеню державі чи кишеню приватних підприємців? Якщо ви подивитесь на вулицях Києва “Лендровери” і “Лендкрузери”, то дуже велика доля в них це оренда, стоянки і т.д. Петро Кагуй
У сьогоднішній передачі не обійдемося і без чергового дзвінка Володимира Осипчука із Вінниці. Пан Осипчук досить часто до нас телефонує і його земляки-вінничани вже навіть намагаються через нього щось переказати на радіо “Свобода”.
Слухач
Вельмишановний колектив радіо “Свобода”, багато ваших слухачів, зустрівши мене, просять, щоб сказав на радіо “Свобода” про те, про се, про інше. Отож на цей раз я хочу висловити дещо колективну думку про перші кроки нашого шановного президента та прем’єр-міністра.
Не дивлячись на те, що ми всі вболіваємо за нашу високу владу, бо ми її обрали, відстояли її на майданах, викричали, відвоювали в судах, пересварилися з рідними і близькими, перехворіли передвиборними баталіями, то чекаємо від неї таких кроків, яких український колективний розум виробив у боротьбі з кримінальним режимом і сотворив, як надію та персоніфікував її у особах Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко.
Народ собі думав-гадав, що переможе Віктор Ющенко та станеться так: нова влада визначить кримінальну верхівку колишніх посадовців, нехай це буде 10, 15, 20 осіб, які розікрали України і обездолили мільйони народних мас, арештує їх рахунки в банках, перегляне в судах те, що вони прихватизували, тобто по-простому вкрали, далі поміняє далеких від народу одіозних шахраювато-злодійкуватих керівників на всіх рівнях.
Потім нова влада визначить етапи виходу держави з політико-економічної духовно-моральної кризи. Перший крок – формування нової влади. Другий крок – поповнення бюджету держави. Третій крок – підвищення матеріального добробуту людей. Четвертий крок – створення робочих місць. Потім п’ятий, шостий і т.д.
Якщо люди знатимуть приблизно, коли той чи інший етап, щабель настане, то вони будуть чекати. Але коли вони побачать, що нічого не поміняється, то в народу може виникнути велике розчарування.
Нині складається враження, що президент і уряд займаються дещо дріб’язковим. Багато сенсаційності в заявах і передчасності. На мій погляд, цього потрібно уникати.
Бажано, щоб президент і уряд розробив стратегію і тактику в своїх діях, принаймні на 10 років, і, нарешті, визначився з національною ідеєю і втілення її в життя українського суспільства.
Основне, щоб нова влада не повторила помилок попередників і не наробила нових. В України є велике майбутнє, потрібно в це вірити і щоденно, наполегливою працею наближати її до цього майбутнього.
Володимир Осипчук, Вінниця.
Петро Кагуй
А зараз мова піде про доволі болючу тему зради, що її порушує Володимир Прийма зі села Куровичі Золочівського району Львівської області:
“СВОБОДО! Не можу обійти такого факту в українській історії як зрада. Ніяк не можу зрозуміти тих людей чи цілі групи людей, їхню внутрішню духовну і моральну суть. Адже зрада, яка б вона не була, у своїй іпостасі є найганебнішим вчинком, ба навіть великим гріхом.
Зрад не буває малих чи великих. Зрада є - моральним злом, душевним виродженням, духовним каліцтвом. В українській історії зрад було надто багато. Але, я хочу сьогодні торкнутися двох, а може і більше, наших співвітчизників, колишніх патріотів, а нині ганебних перекинчиків.
Наприкінці вісімдесятих років минулого століття у львівській молодіжній газеті “Ленінська молодь”, провідним журналістом працювала Ганна Стеців. Розумний, із творчими завдатками журналіст. Пригадую її творчі вечори, її активну діяльність на зламі тоталітарної системи. Ми всі захоплювалися її виступами в газеті, котру потім було перейменовано на “Молоду Галичину”. Приємно було слухати Ганну і на радіо “Свобода”, Її запал, віра в Україну робили Ганну патріотом без усяких сумнівів. А її гасло наприкінці кожної передачі “БУДЬМО І ЗДОБУДЬМО”, вселяло в нас наснагу здобувати.
Перехід Ганни до Києва, на мою гадку, був платою за її свідому творчу роботу. Я рідко коли пропускав передачі радіо “Свобода”. Але, коли п’ятий канал транслював спільний проект, поведінка Ганни Герман-Стеців, почала мінятися. Та не тільки поведінка, а й характер, ставлення до усього. З’явилася грубість, некоректність, безпардонне перебивання опонента, зверхність. Що це таке? Головокружіння від успіхів? А далі - перехід у команду Януковича. І повний провал, та розбите корито.
Інший приклад, Тарас Чорновіл. Зустрічався з ним, ще в дев''яносто першому на виборах Президента України і під час проведення референдуму. Як звільнений член обласної комісії з проведення цієї акції, кожен день готував матеріали тодішньому голові обласної ради В''ячеславу Чорноволу. Тарас тоді подавав великі надії. І коли він став народним депутатом, на перших порах, вів себе як гідний син свого видатного батька. А потім, почалися його маневри у Верховній Раді, виступи проти фракції “Наша Україна” і насамкінець перехід Тараса Чорновола у протилежний табір. Що це? Гонитва за 30-ма срібниками чи за славою? А тепер злигався із Наталією Вітренко і тим покручем Корчинським. Навіть у страшному сні таке не присниться. Та Бог їм суддя!
Як весняні води на своїй поверхні зносять всяку нечисть, так і Помаранчевий Майдан на святих Київських горах зносить і цю нечисть. Вони ще борсаються, чіпляються берегів, крутяться у ямах, Але, приходить час і чисте плесо річки, чистими водами тішить і зваблює навколишню природу, так очищується і наш політичний бомонд.
Переконаний, що в їхніх душах панує велике сум''яття, ба навіть більше, трагедія. То ж як біблійний блудний син, знайшов у собі сили і повернувся до свого праотчого порога, спокутував свій великий гріх і був Отцем прощений. Так усім зрадникам, перекинчикам, блудницям треба спокутувати свої гріхи перед Україною, перед її багатостраждальним народом і може тоді вони будуть прощені.
Володимир Прийма, село Куровичі Золочівського району Львівської області”.
Петро Кагуй
Наближається 60-та річниця перемоги над нацистською Німеччиною у роки Другої світової війни. На сьогодні вже відмовилися їхати до Москви на заплановані урочистості з цієї нагоди президенти Литви та Естонії. Натомість до Москви поїде президент-жінка – лідер Латвії Вайре Віке-Фрейберґ. Вона спробує пояснити в російській столиці позицію країн Балтії з приводу цієї дати. Для балтійських країн окупація нацистів чергувалася із радянською окупацією.
А як щодо України - що для неї означає перемога над нацистською Німеччиною. Це питання частково постає у листі Михайла Баканчука із Тернополя:
“Наближається 60-та річниця перемоги над нацистською Німеччиною. Її ще називають на значній частині пострадянського простору – перемогою у “Великій вітчизняній війні”. Отож хочу запитати високих достойників, котрі іменуються академіками, істориками. Як правильно розуміти саме слово “Вітчизна”?
На мою думку, “Вітчизна” ототожнюється із поняттям “Батьківщина”. Це як сім''я, родина, де батько з матір''ю, створивши родину за предвічними законами природи і християнською мораллю, забезпечують свою родину як і Батьківщину - життєдaйністю. Захищають її усіма доступними методами від зазіхань нападників та природних катаклізмів. Оберігають історичні підвалини традицій, культури і мови.
Отже, моя і наша Батьківщина, це Україна, яка впродовж віків щедро зрошена потом і кров''ю наших предків. Вони дали нам життя і передали набуті ними національні цінності, честь і мораль.
А чи може батько з матір''ю кривдити, а то й фізично знищувати свою сім''ю, родину, як і Батьківщину? Примушувати відмовлятися від своєї віри, традицій, культури, мови та моралі? Та чи є в історії факти, коли батьки (якщо вони не божевільні) умертвляють своїх дітей голодною смертю?
А ми це все пережили, у так званій “вітчизні”, що називалася СРСР.
Отож, чи можна назвати “Вітчизною” більшовицький тоталітарний режим Радянського союзу, де впродовж 70-ти років в Україні відбувалися репресії, терор, штучні голодомори, масові ув''язнення до концтаборів та виселення за межі України?
В результаті, такої в лапках “батьківської опіки”, Україна втратила десятки мільйонів свого народу.
Тому, відмінностей між політикою коричневого нацизму і червоного московського комунізму – немає! Обидві системи схожі терором, репресіями, тоталітаризмом із маренням на світове панування. Чисельність жертв більшовицького терору в масштабному вимірі у кілька разів перевищує жертви нацистських людожерів.
І коли ми з пошаною схиляємо свої голови перед пам''яттю тих, що загинули в боротьбі з нацизмом та тими нечисленними, котрі залишились в живих, ми повинні пам''ятати, що переможець - московсько-більшовицький режим був продовжувачем антилюдських тоталітарно-репресивних діянь.
Світова спільнота засудила злочини нацизму, засвідчивши на Нюрнберзькому процесі рішучі наміри викорінити нацизм як носій коричневої чуми.
Але, й досі немає світового засудження злочинів московсько-більшовицького тоталітарного режиму, як вже червоної чуми, що забрала життя десятків мільйонів людей різних національностей, котрі мали нещастя бути громадянами або сателітами імперії зла.
І потрібно визнати, що найбільше жертв від більшовицького режиму понесла Україна. Тому називати СРСР “Вітчизною” є - крамолою перед пам''яттю невинно убієнних.
Тернопіль. Колишній політв''язень ГАЛАГу Михайло Баканчук”.
Петро Кагуй
А далі у передачі “Листи на Свободу” ціла підбірка афоризмів від киянина Василя Зеленка. Пан Зеленко називає свої афоризми “припіканцями” і просить давати їх до ефіру або усі, або не давати зовсім. Цього разу ми, все ж таки, зняли, але лише один “припіканець” і не тому, що пошкодували того, кого він стосується. На нашу думку, його двозначно могла сприйняти наша слухацька аудиторія. Зате решту прикіканців прозвучать. І дістаються вони і новій владі, і старій владі, а також і північно-східному сусідові України.
Слухач
Так званим браттям росіянам Сказати правду вже пора нам, Не росіяни – ви москвини, І припиніть із правди кпини.
Москва в Чечні сваволю чинить, Бо хоче знищити Кавказ. Якщо її ніхто не спинить, То згодом прийде і до нас.
Вже показав нам острів Тузла – Москва в загарбництві загрузла.
Мороз – соціаліст, інтриг спеціаліст, Тепер сепаратист, двомовності борець, Пасти б йому овець, бо лопнув вже терпець.
Хто відновити хоче знову імперію, Роздмухує двомовності істерію.
Щоб не потрапити за злочини за грати, Почав у справедливість Янукович грати.
Що Янукович в президенти не потрапив, Тарасик Чорновіл багато втратив, Можливо був би прем’єр-міністром, Тепер боїться йти відкрито містом.
Сини Чорновола бійця, зганьбили себе до кінця.
Недавні кучмолизи, що привели до кризи, Плазують непристойно, хоч відійдіть достойно.
Щоб не йти на барикади – не спускай очей із влади.
Ще міністра поховали, ще й у церкві відспівали, Самогубця-душегубця, генерала самолюбця.
Для України кучмівська родина, Як безнадійно хворому пухлина, Хоча її і видалять уміло, Та метастази пронизали тіло. Ніхто вже не врятує те створіння, Смертельний рак пустив своє коріння. Хіба що з неба надійде підмога від Бога.
Піскун свою роботу вже зробив – До Ющенка довіру він убив.
Хоч Кучма Ющенкові гадить, Та свого батька, хто ж посадить?
Ми вже народ, ми вже не бидло, Нам бути бидлом остогидло.
Василь Зеленко зі столиці.
Дякую, до побачення.
Петро Кагуй
Це все на сьогодні, шановні слухачі.
Передача “Листи на Свободу” добігла свого кінця.
З Вами був Петро Кагуй. А наступні два тижні огляд Ваших листів готуватиме мій колега Зиновій Фрис.
На все добре. До наступних зустрічей в ефірі.
Прага, 12 березня 2005 року
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Слухачка
В цей час безвладдя в районах ота агонуюча влада, яка всі 13 років топила Україну, чинить шалений спротив, використовуючи всі засоби, не гребуючи нічим.
Слухачка
Я боюсь, щоб не було повернення назад до Кучми.
Слухач
В українській історії зрад було надто багато. Але, я хочу сьогодні торкнутися двох, а може і більше, наших співвітчизників, колишніх патріотів, а нині ганебних перекинчиків.
Слухач
Найбільше жертв від більшовицького режиму понесла Україна. Тому називати СРСР “Вітчизною” є - крамолою перед пам''яттю невинно убієнних”.
Петро Кагуй
Про це серед іншого йтиметься у сьогоднішній передачі, котру розпочнемо листом Станіслава Змієвського із Харкова:
“Мабуть, не лише мене поява партії “Народний союз “Наша Україна” і порадувала, і багато чим подивувала, а ще викликала у мене безліч запитань. Скажімо, таких: чи годиться лідеру нації ставати почесним головою партії влади? Чи не завелика то честь для цієї партії? Та чи не обернеться це для самого Президента Ющенка втратами на парламентських виборах? І що такого привабливого для виборців змайстрували партзодчі Віктора Ющенка?”
А далі Станіслав Змієвський подав цілу низку своїх пропозицій та роздумів на цю тему. Оскільки лист пана Змієвського ми отримали ще минулого понеділка, а протягом останніх днів цю тему ми обговорювали у різних передачах, тому детальніше зупинимося вже на іншій важливій темі, що її порушують наші слухачі. Це проблема місцевих органів влади.
Слухач
Я телефоную з Богуслава, Київської області. Василенко Микола.
От уже місяць, як у нас є уряд, працює президент. На місцях фактично, наприклад, у нас в Богуславі нічого не міняється, все залишається по-старому і не ясно, коли воно ще зміниться. Тому що всі ці представники старої влади, старі кадри зараз пристосовуються, ідуть в різні партії, в “НУ”, що створюється для підтримки президента Ющенка, ідуть у БЮТ, “Батьківщину”. Від них їдуть всякі гінці на Київ, щоб їх призначили намісниками президента в Богуславському районі.
Мене цікавить, коли все це діло закінчиться? Проходить час, як відомо, до вересня будуть діяти повноваження Ющенка в повному обсязі. Чи встигне він виконати свої завдання за цей період. Це по-перше.
По-друге. От було свято 8 березня. Знову ж на тому радіо, на комерційних і національних каналах телебачення знову лунали пісні російською мовою, російські артисти. Я не противник російської мови, але мусить бути якась гідність. Вже скільки всього можна? Я вже подивився по “ІСТV”, показували новини, Ющенко давав інтерв’ю, виступав на конференції, то російською мовою.
Що сказати? Я боюсь повернення назад до Кучми, до того всього.
Дякую. Вибачте.
Петро Кагуй
Проблему місцевих органів влади, ситуації на місцях порушила також і наша давня слухачка Антоніна Спільна зі села Кути Косівського району Івано-Франківської області. Пані Спільна звертається із відкритим посланням до Президента України Віктора Ющенка.
Слухачка
Пане Президенте, шановний Віктор Андрійович!
Звертаюсь до Вас, постійна слухачка, вірніше, додзвонювачка радіо “Свобода”, радіо “Ера”, дописувачка нації і держави, пані Антоніна, з селища Кути, що на Косівщині. Знають мене в Україні, як просту гуцулку з Карпат.
Звертаюсь по допомогу, хоч ніколи в житті ні в кого нічого не просила. Я сильна і мужня жінка, і в цей раз я прошу не для себе, а для остаточної перемоги українського народу. Революція зроблена вже в центрі. Так, вона ще продовжується по окремим владним структурам, відомствах, але в основному вона перемогла.
Ми маємо Вас президента, маємо пані Юлію прем’єра, маємо уряд, маємо більш-менш сформовану владу в більшості в ВР. Революція зі скрипом прийшла на обласні центри і поволі вже набирає оберти. Я розумію, і думаю, що це розуміє і вся українська нація, що цей процес довгий, тяжкий і незворотний.
Але немає ще голів райдержадміністрацій, не всі райради набрали 2/3 голосів депутатського корпусу для зміщення голів прокучмівської влади і обрання нових – професіоналів, патріотів і порядних людей. Я не знаю, чи можете Ви заявити процес імпічменту сільської голови, де взагалі проштовхувались на виборах свита, а не депутатський корпус.
Це дуже довгий процес з великими матеріальними затратами. Юридично скинути голову, хоч це можливо, але це страшенно важко. В цей час безвладдя в районах ота агонуюча влада, яка всі 13 років топила Україну, чинить шалений спротив, використовуючи всі засоби, не гребуючи нічим, включаючи у свою боротьбу і радянські методи: “Не дам довідки”, “Заберу твою земельку і віддам тому, хто підтримує мене”. Та навіть прес-центри пліток села – сільські ради працюють зараз з посиленою нагрузкою, щоб обезчестити ім’я тих, хто виборював революцію на Майдані.
Перераховувати можна довго, та чи варто. Ота агонізуюча влада їздить по обласних центрах, Києву, вибиває, дає хабарі, аби поставити своїх людей у держадміністрації, бо вони минаючи три “п” стали четвертими “п”, тобто помаранчевими.
Але найважче все-таки по селах. Провадяться сходи селян, висловлюється недовіра голові. А далі стоп – немає затвердженого голови райдержадміністрації, значить не може бути сформована контрольно-ревізійна комісії по перевірці економічного апетиту голови сільради.
Не можна надрукувати в газеті районній все те, що ти думаєш за органи місцевого самоврядування. Я вже не кажу, що відчуваючи близьку відставку пішло в рух все те, що не докрали, даруйте, недоприватизувала влада на місцях.
Думаю, що це не тільки в одній нашій області. Думаю, що це діється по всій Україні.
Тому, будь ласка, Вікторе Андрійовичу, якщо Ваша ласка, ще раз попрошу, допоможіть нам по районах, по селах, так як ми допомагали Вам в Києві. Підпишіть, будь ласка, не знаю, як це правильна назвати представлення тих голів, по яким вже визначилися і жителі району і губернатори. Повірте, що це люди трьох “п”, які свідомо діяли під час помаранчевої революції. Будь ласка, почуйте мене.
З повагою, пані Антоніна. Селище Кути Косовського району.
Петро Кагуй
Чи не кожна гучна подія у політичному житті України перебуває у центрі уваги і наших слухачів. Не залишилася поза увагою і смерть колишнього Міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка. Ось деякі роздуми цього з приводу Раїси Карюк із Миргорода.
Слухачка
Як людину, звичайно, шкода. В той же час, враховуючи те, що за часи його керівництва багато було порушень в роботі міліції, тієї, що нас повинна берегти. В Миргороді були катування теж.
Ми ховали хлопця, якого закатували в міліції (село Малинівка Миргородського району). Говорять, що його вбили в міліції. Так сприйняли, тому що ніякі скарги не до чого не доведуть. Змирилися з тим, поховали 35-річного хлопця. Так що міліція працювала проти свого народу за час його керування. Так вона звикла. І досі там такий “беспредел”, називається.
Думаємо, що обірвався той ланцюжок , який би міг би вивести на чисту воду замовників, щось могло б бути вияснено, якби Кравченко не покінчив з собою. Тепер складне, що буде далі? Хотілося б, щоб це вбивство було розкрито, щоб мати змогла поховати свого сина, нарешті.
Слухач
Зараз влада шукає, де лежать гроші. Гроші лежать в оренді. Треба дуже добре вивчить таке питання, куди йдуть гроші за оренду, скільки вони йдуть в кишеню директору підприємства і скільки державі. Це перше.
Друге. В Києві і взагалі в Україні дуже багато автостоянок. Там, як кажуть: “Солдат спить, а служба іде”. Так і ці стоянки. Гроші йдуть, але треба розібратись, куди йдуть ті гроші. В кишеню державі чи кишеню приватних підприємців? Якщо ви подивитесь на вулицях Києва “Лендровери” і “Лендкрузери”, то дуже велика доля в них це оренда, стоянки і т.д. Петро Кагуй
У сьогоднішній передачі не обійдемося і без чергового дзвінка Володимира Осипчука із Вінниці. Пан Осипчук досить часто до нас телефонує і його земляки-вінничани вже навіть намагаються через нього щось переказати на радіо “Свобода”.
Слухач
Вельмишановний колектив радіо “Свобода”, багато ваших слухачів, зустрівши мене, просять, щоб сказав на радіо “Свобода” про те, про се, про інше. Отож на цей раз я хочу висловити дещо колективну думку про перші кроки нашого шановного президента та прем’єр-міністра.
Не дивлячись на те, що ми всі вболіваємо за нашу високу владу, бо ми її обрали, відстояли її на майданах, викричали, відвоювали в судах, пересварилися з рідними і близькими, перехворіли передвиборними баталіями, то чекаємо від неї таких кроків, яких український колективний розум виробив у боротьбі з кримінальним режимом і сотворив, як надію та персоніфікував її у особах Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко.
Народ собі думав-гадав, що переможе Віктор Ющенко та станеться так: нова влада визначить кримінальну верхівку колишніх посадовців, нехай це буде 10, 15, 20 осіб, які розікрали України і обездолили мільйони народних мас, арештує їх рахунки в банках, перегляне в судах те, що вони прихватизували, тобто по-простому вкрали, далі поміняє далеких від народу одіозних шахраювато-злодійкуватих керівників на всіх рівнях.
Потім нова влада визначить етапи виходу держави з політико-економічної духовно-моральної кризи. Перший крок – формування нової влади. Другий крок – поповнення бюджету держави. Третій крок – підвищення матеріального добробуту людей. Четвертий крок – створення робочих місць. Потім п’ятий, шостий і т.д.
Якщо люди знатимуть приблизно, коли той чи інший етап, щабель настане, то вони будуть чекати. Але коли вони побачать, що нічого не поміняється, то в народу може виникнути велике розчарування.
Нині складається враження, що президент і уряд займаються дещо дріб’язковим. Багато сенсаційності в заявах і передчасності. На мій погляд, цього потрібно уникати.
Бажано, щоб президент і уряд розробив стратегію і тактику в своїх діях, принаймні на 10 років, і, нарешті, визначився з національною ідеєю і втілення її в життя українського суспільства.
Основне, щоб нова влада не повторила помилок попередників і не наробила нових. В України є велике майбутнє, потрібно в це вірити і щоденно, наполегливою працею наближати її до цього майбутнього.
Володимир Осипчук, Вінниця.
Петро Кагуй
А зараз мова піде про доволі болючу тему зради, що її порушує Володимир Прийма зі села Куровичі Золочівського району Львівської області:
“СВОБОДО! Не можу обійти такого факту в українській історії як зрада. Ніяк не можу зрозуміти тих людей чи цілі групи людей, їхню внутрішню духовну і моральну суть. Адже зрада, яка б вона не була, у своїй іпостасі є найганебнішим вчинком, ба навіть великим гріхом.
Зрад не буває малих чи великих. Зрада є - моральним злом, душевним виродженням, духовним каліцтвом. В українській історії зрад було надто багато. Але, я хочу сьогодні торкнутися двох, а може і більше, наших співвітчизників, колишніх патріотів, а нині ганебних перекинчиків.
Наприкінці вісімдесятих років минулого століття у львівській молодіжній газеті “Ленінська молодь”, провідним журналістом працювала Ганна Стеців. Розумний, із творчими завдатками журналіст. Пригадую її творчі вечори, її активну діяльність на зламі тоталітарної системи. Ми всі захоплювалися її виступами в газеті, котру потім було перейменовано на “Молоду Галичину”. Приємно було слухати Ганну і на радіо “Свобода”, Її запал, віра в Україну робили Ганну патріотом без усяких сумнівів. А її гасло наприкінці кожної передачі “БУДЬМО І ЗДОБУДЬМО”, вселяло в нас наснагу здобувати.
Перехід Ганни до Києва, на мою гадку, був платою за її свідому творчу роботу. Я рідко коли пропускав передачі радіо “Свобода”. Але, коли п’ятий канал транслював спільний проект, поведінка Ганни Герман-Стеців, почала мінятися. Та не тільки поведінка, а й характер, ставлення до усього. З’явилася грубість, некоректність, безпардонне перебивання опонента, зверхність. Що це таке? Головокружіння від успіхів? А далі - перехід у команду Януковича. І повний провал, та розбите корито.
Інший приклад, Тарас Чорновіл. Зустрічався з ним, ще в дев''яносто першому на виборах Президента України і під час проведення референдуму. Як звільнений член обласної комісії з проведення цієї акції, кожен день готував матеріали тодішньому голові обласної ради В''ячеславу Чорноволу. Тарас тоді подавав великі надії. І коли він став народним депутатом, на перших порах, вів себе як гідний син свого видатного батька. А потім, почалися його маневри у Верховній Раді, виступи проти фракції “Наша Україна” і насамкінець перехід Тараса Чорновола у протилежний табір. Що це? Гонитва за 30-ма срібниками чи за славою? А тепер злигався із Наталією Вітренко і тим покручем Корчинським. Навіть у страшному сні таке не присниться. Та Бог їм суддя!
Як весняні води на своїй поверхні зносять всяку нечисть, так і Помаранчевий Майдан на святих Київських горах зносить і цю нечисть. Вони ще борсаються, чіпляються берегів, крутяться у ямах, Але, приходить час і чисте плесо річки, чистими водами тішить і зваблює навколишню природу, так очищується і наш політичний бомонд.
Переконаний, що в їхніх душах панує велике сум''яття, ба навіть більше, трагедія. То ж як біблійний блудний син, знайшов у собі сили і повернувся до свого праотчого порога, спокутував свій великий гріх і був Отцем прощений. Так усім зрадникам, перекинчикам, блудницям треба спокутувати свої гріхи перед Україною, перед її багатостраждальним народом і може тоді вони будуть прощені.
Володимир Прийма, село Куровичі Золочівського району Львівської області”.
Петро Кагуй
Наближається 60-та річниця перемоги над нацистською Німеччиною у роки Другої світової війни. На сьогодні вже відмовилися їхати до Москви на заплановані урочистості з цієї нагоди президенти Литви та Естонії. Натомість до Москви поїде президент-жінка – лідер Латвії Вайре Віке-Фрейберґ. Вона спробує пояснити в російській столиці позицію країн Балтії з приводу цієї дати. Для балтійських країн окупація нацистів чергувалася із радянською окупацією.
А як щодо України - що для неї означає перемога над нацистською Німеччиною. Це питання частково постає у листі Михайла Баканчука із Тернополя:
“Наближається 60-та річниця перемоги над нацистською Німеччиною. Її ще називають на значній частині пострадянського простору – перемогою у “Великій вітчизняній війні”. Отож хочу запитати високих достойників, котрі іменуються академіками, істориками. Як правильно розуміти саме слово “Вітчизна”?
На мою думку, “Вітчизна” ототожнюється із поняттям “Батьківщина”. Це як сім''я, родина, де батько з матір''ю, створивши родину за предвічними законами природи і християнською мораллю, забезпечують свою родину як і Батьківщину - життєдaйністю. Захищають її усіма доступними методами від зазіхань нападників та природних катаклізмів. Оберігають історичні підвалини традицій, культури і мови.
Отже, моя і наша Батьківщина, це Україна, яка впродовж віків щедро зрошена потом і кров''ю наших предків. Вони дали нам життя і передали набуті ними національні цінності, честь і мораль.
А чи може батько з матір''ю кривдити, а то й фізично знищувати свою сім''ю, родину, як і Батьківщину? Примушувати відмовлятися від своєї віри, традицій, культури, мови та моралі? Та чи є в історії факти, коли батьки (якщо вони не божевільні) умертвляють своїх дітей голодною смертю?
А ми це все пережили, у так званій “вітчизні”, що називалася СРСР.
Отож, чи можна назвати “Вітчизною” більшовицький тоталітарний режим Радянського союзу, де впродовж 70-ти років в Україні відбувалися репресії, терор, штучні голодомори, масові ув''язнення до концтаборів та виселення за межі України?
В результаті, такої в лапках “батьківської опіки”, Україна втратила десятки мільйонів свого народу.
Тому, відмінностей між політикою коричневого нацизму і червоного московського комунізму – немає! Обидві системи схожі терором, репресіями, тоталітаризмом із маренням на світове панування. Чисельність жертв більшовицького терору в масштабному вимірі у кілька разів перевищує жертви нацистських людожерів.
І коли ми з пошаною схиляємо свої голови перед пам''яттю тих, що загинули в боротьбі з нацизмом та тими нечисленними, котрі залишились в живих, ми повинні пам''ятати, що переможець - московсько-більшовицький режим був продовжувачем антилюдських тоталітарно-репресивних діянь.
Світова спільнота засудила злочини нацизму, засвідчивши на Нюрнберзькому процесі рішучі наміри викорінити нацизм як носій коричневої чуми.
Але, й досі немає світового засудження злочинів московсько-більшовицького тоталітарного режиму, як вже червоної чуми, що забрала життя десятків мільйонів людей різних національностей, котрі мали нещастя бути громадянами або сателітами імперії зла.
І потрібно визнати, що найбільше жертв від більшовицького режиму понесла Україна. Тому називати СРСР “Вітчизною” є - крамолою перед пам''яттю невинно убієнних.
Тернопіль. Колишній політв''язень ГАЛАГу Михайло Баканчук”.
Петро Кагуй
А далі у передачі “Листи на Свободу” ціла підбірка афоризмів від киянина Василя Зеленка. Пан Зеленко називає свої афоризми “припіканцями” і просить давати їх до ефіру або усі, або не давати зовсім. Цього разу ми, все ж таки, зняли, але лише один “припіканець” і не тому, що пошкодували того, кого він стосується. На нашу думку, його двозначно могла сприйняти наша слухацька аудиторія. Зате решту прикіканців прозвучать. І дістаються вони і новій владі, і старій владі, а також і північно-східному сусідові України.
Слухач
Так званим браттям росіянам Сказати правду вже пора нам, Не росіяни – ви москвини, І припиніть із правди кпини.
Москва в Чечні сваволю чинить, Бо хоче знищити Кавказ. Якщо її ніхто не спинить, То згодом прийде і до нас.
Вже показав нам острів Тузла – Москва в загарбництві загрузла.
Мороз – соціаліст, інтриг спеціаліст, Тепер сепаратист, двомовності борець, Пасти б йому овець, бо лопнув вже терпець.
Хто відновити хоче знову імперію, Роздмухує двомовності істерію.
Щоб не потрапити за злочини за грати, Почав у справедливість Янукович грати.
Що Янукович в президенти не потрапив, Тарасик Чорновіл багато втратив, Можливо був би прем’єр-міністром, Тепер боїться йти відкрито містом.
Сини Чорновола бійця, зганьбили себе до кінця.
Недавні кучмолизи, що привели до кризи, Плазують непристойно, хоч відійдіть достойно.
Щоб не йти на барикади – не спускай очей із влади.
Ще міністра поховали, ще й у церкві відспівали, Самогубця-душегубця, генерала самолюбця.
Для України кучмівська родина, Як безнадійно хворому пухлина, Хоча її і видалять уміло, Та метастази пронизали тіло. Ніхто вже не врятує те створіння, Смертельний рак пустив своє коріння. Хіба що з неба надійде підмога від Бога.
Піскун свою роботу вже зробив – До Ющенка довіру він убив.
Хоч Кучма Ющенкові гадить, Та свого батька, хто ж посадить?
Ми вже народ, ми вже не бидло, Нам бути бидлом остогидло.
Василь Зеленко зі столиці.
Дякую, до побачення.
Петро Кагуй
Це все на сьогодні, шановні слухачі.
Передача “Листи на Свободу” добігла свого кінця.
З Вами був Петро Кагуй. А наступні два тижні огляд Ваших листів готуватиме мій колега Зиновій Фрис.
На все добре. До наступних зустрічей в ефірі.
