Аудіозапис програми:
Київ, 7 березня 2005 року
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час в ефірі - радіожурнал “Віта Нова”.
“А вже весна, а вже красна...” – пам’ятаєте? Про стріху, про молодого козаченька, про мандрівочку. От на останній ми й зупинимося, точніше – якраз вирушимо... І звісно ж - на південь, бо куди ж вирушати навесні?
Миколаївщина – південне серце України. Край, що його охороняє Святий Миколай.
Миколаївщина – це наше Середземномор’я, поліетнічний казан, перетин культур та історичних шляхів, де залишили слід трипільці і скіфи, давні греки і турки-османи.
Про запорожців і говорити нічого, тож і не буду, зазначивши лише, що всі ці строкатості мусили колись десь відобразитися. І сталося... Сто сорок років тому, у році 1865, історичні нариси і розвідки, репортажі про найважливіші події краю знайшли місце на сторінках газети “Миколаївський вісник”, який увійшов в історію української журналістики (разом з “Одеським вісником”) як перший друкований орган півдня України. Далі – Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Усе почалося з того, що моряк – капітан-лейтенант Єгор Павловський вирішив заснувати “народну газету”, яка би інформувала читачів про історію і сьогодення Миколаєва і Миколаївщини.
Завдяки клопотанню відомого російського адмірала Глазенапа, Павловський отримав дозвіл губернатора і став видавцем та редактором “Миколаївського вісника”.
Спершу газета виходила двічі, а з часом - і тричі на тиждень. На її сторінках друкувались історико-публіцистичні матеріали, репортажі про повсякденне життя міста, фельєтони, об’яви.
Газета користувалася просто шаленим попитом у читачів. І, як стверджує краєзнавець Віктор Жадько.
Віктор Жадько
Це перша газета, вона проіснувала дуже довго. 20 років вона інформувала не тільки Миколаїв, ця газета передплачувалася на сучасну Кіровоградщину, на Херсонщину, тобто вона була відома.
Але ще чим цінна ця газета? Вона була цінна тим, що вона друкувала і літературні доробки південного краю. Я знаходив матеріали, які пов’язані були з висвітленням просвіти.
Богдана Костюк
На жаль, 1872 року засновник “Миколаївського вісника” Єгор Павловський трагічно загинув, а його спадкоємці здали газету на орендних правах моряку Вікторові Краєвському, а потім видавцем став капітан-лейтенант Андрій Юрковський.
З жовтня 1882 року у Миколаєві почала видаватись інша газета – “Миколаївський листок об’яв” під редакцією відставного інженера, відомого у краї громадського діяча Василя Даценка, який приділяв увагу соціальним та економічним проблемам міста і висвітлював ці проблеми на сторінках газети.
“Миколаївський вісник” поволі втрачає популярність, і 1885 року припиняє своє існування. Але, за словами Віктора Жадька, роль цієї газети свого часу була чималою.
“Миколаївський вісник” виконував інформаційно-просвітницьку функцію, зібравши довкола себе чимало талановитих журналістів та інтелектуалів – дослідників історії Миколаївщини.
Богдана Костюк для радіо “Свобода”, Миколаїв-Київ.
Павло Вольвач
Важко переоцінити роль газети, однак “нова доба нового прагне слова”. Нова постіндустріальна доба саме зараз на наших очах народжується в муках інформаційного вибуху.
А епіцентром його, образно кажучи, став Інтернет. Саме в моніторі комп’ютера людство намагається розгледіти обриси майбуття. За глобальним інколи не помічаючи локального, але не менш важливого.
Наприклад, дилеми – що важливіше: технічні переваги комп’ютера чи шкода, котру він завдає здоров’ю? Це жорсткий виклик цивілізації, на який нелегко знайти відповідь. Однак українські вчені запропонували новітнє досягнення, котре нівелює негативний вплив ПК (персонального комп’ютера).
Далі про це - у матеріалі Володимира Ляшка.
Володимир Ляшко Світ комп’ютерних технологій відкрив нам нові горизонти пізнання, забезпечив , як висловлюються вчені, “проривні технології на нових фізичних принципах”.
Незмінним атрибутом при цьому став ПК- персональний комп’ютер. Його тепер побачиш на столі вченого і студента, письменника і дизайнера. З появою “всесвітньої павутини” значення ПК зросло неймовірно. Саме в Інтернеті цими днями і знайшов сумне повідомлення. На 61-му році життя помер Джеф Раскін, який придумав комп’ютер “Макінтош”, без якого сьогодні немислима робота жодного серйозного дизайнера. У науковому світі Раскін запам’ятався тим, що першим запропонував спростити стосунки між людьми і машинами. Так у 1979 році з’явилася ідея створити комп’ютер, простий у користуванні, доступний за ціною і орієнтований на покупця з середнім достатком.
Назву комп’ютера, котру сьогодні знає увесь світ, теж придумав Джеф Раскін. “Макінтош” - це був його улюблений сорт яблук. Вперше “Маки”, як охрестили ці комп’ютери студенти, з’явилися на ринку в 1984 році.
На думку експертів, з появою цих машин сталася справжня революція, бо з тих пір для роботи на комп’ютері не треба було запам’ятовувати неймовірну кількість команд.
Комп’ютеризація нашого життя потягла за собою шлейф і нових проблем, пов’язаних з впливом на людський організм електромагнітного та екранного випромінювання.
Американські медики років 5 тому узвичаїли навіть новий термін – CVS (комп’ютерний зоровий синдром). Це специфічне порушення зору в людей, котрі проводять багато часу перед екраном. У них втрачається гострота зору, сповільнюється перефокусування з ближніх предметів на віддалені і навпаки, двоїться в очах і так далі.
Але крім електромагнітного випромінювання, на нас діють і торсіонні поля, що утворюються атомами і молекулами, котрі обертаються у різних напрямках: біля екрану - вліво, а за монітором - вправо.
Виявилося, що ці торсіонні поля дуже шкідливі. Вони пригнічують нашу імунну систему, і ми часто хворіємо чи кепсько почуваємося.
Однак прийшла і хороша звістка. Вчені запропонували прилад “Форпост-1”, який відвертає торсіонне поле від екрану у зворотному від користувача напрямку. Відбувається взаємокомпенсація, котра створює безпечну зону як перед, так і за монітором. Це невелика, скажемо так, шайбочка діаметром сантиметрів 5, яка кладеться між екраном і користувачем комп’ютера.
Кандидат медичних наук Олександр Пархоменко повідомив, що науковими методами вдалося довести високу ефективність “Форпосту”.
Керівник фірми “ Спінор-Інтернейшнл” і генеральний директор Міжнародної академії біоенерготехнологій, які власне займаються впровадженням розробки, кандидат технічних наук Анатолій Павленко каже, що пристрій захисту “Форпост-1” при порівняно невисокій вартості, не має аналогів у світовій практиці. І широке застосування його в Україні принесло б велику користь.
Анатолій Павленко
Ми працюємо з росіянами. Наприклад, Шипов, Акимов – це наші головні ідеологи в цьому напрямку. Вони є також лідерами у світі в теоретичному плані.
Працюємо з поляками, Белград (Сербія та Чорногорія), з Німеччиною, у нас ряд медико-біологічних доказів, у нас є висновки денржохоронагляд праці. Є лабораторія, котра перевіряє всі пристрої, в нас є всі пристрої.
І в нас є технічні умови, затверджені Українським ЦСМ, тобто все перевірено на державному рівні, щоб виробляти і розповсюджувати ці пристрої, корті захищають від негативного впливу.
Володимир Ляшко
Нагадаю, що робота оператора-комп’ютерника в багатьох країнах віднесена до першої “десятки” видів професійної діяльності, що позначені особливою шкідливістю.
Тож частіше робіть перерви, сидячи за ПК, провітрюйте приміщення. І, звичайно ж, не ставте комп’ютер, як і телевізор, у спальних кімнатах.
Володимир Ляшко, радіо “Свобода”.
Павло Вольвач
З комп’ютером, котрий схоже стає алтарем нової доби, більш-менш розібралися. Як я зрозумів, висновок немудрящий – майте з ним стосунки, але по змозі тримайтесь подалі. Як від начальства...
До речі, про начальство. Воно за старих часів, принаймні для мене, уособлювалося з правлячою партією. Ну тією, що була “ум, честь і совість”, а ще – вартовим власних портфелів. Парторги там всілякі, збори, графини... А що нині? Коли на зміну одній прийшли десятки партій і партійок? Що вони для українського суспільства – генератори нових ідей чи знову ж таки – захисники власних добробутів і крісел?
Про це в розмові з політологом та культурологом Олександром Хоменком.
Олександр Хоменко
Основним сюжетом поствиборчої ситуації в Україні є так званий розподіл квотних посад. Виявляється, що головна проблема, з якою стикаються і члени УНП, і соціалістична партія, БЮТ - це чи дотрималися якихось домовленостей, які були укладені між ними і керівництвом “Нашої України” або Віктором Андрійовичем Ющенком в плані розподілу посад і отримання портфелів, про які вони так мріяли.
Павло Вольвач
А це, на Ваш погляд, є ненормальним? Натомість вони мусять думати про щось зовсім інше?
Олександр Хоменко
Власне, зупиняючись над цією проблемою, ми повинні взагалі подумати про те, чим взагалі існують в Україні політичні партії, як такі.
Адже політична партія – це спільнота, яка пропонує суспільству (наразі – українському народові) якийсь проект. Одні пропонують комуністичний проект, інші – соціал-демократичний, інші – радикально правий, інші ще там який, християнський...
Але це є проект, це напрям, вектор розвитку суспільства. В межах цього вектору можливі якісь дрібні ситуативні проблеми, хто буде начальником контори по заготівлі худоби в якомусь там слобідському краї або на Охтирщині, тобто це є важливо.
Але важливіше дещо інше, і це є визначальним, чи буде, наприклад, введена державна монополія для зовнішньої торгівлі чи не буде введена? Чи буде розпочата реприватизація базових галузей промисловості чи не буде розпочата? Чи буде розпочата українська культурна реконкіста і в якийсь момент навіть витіснення російськомовної естради, російськомовного диску, який заполонив етнічні українські терени, чи цього зроблено не буде?
Павло Вольвач
Пане Хоменко, силового – це як? Відразу асоціація така, що це будуть виводити попід руки, зокрема представників російськомовної естради, чи як?
Олександр Хоменко
Ні. Тут не йдеться про якість там екстремістські акції, навіть не йдеться про легендарне закидування яйцями чи дрібними мідяками.
Сила сама по собі є елементом впливу. Коли українська сила є в наявності, і вона демонструє себе, їй не потрібні якісь гострі крайні акції. Самим фактом своєї присутності вона примушує себе поважати.
Власне, продовжуючи. Українська політика, як вона сформувалась на початку ХХ ст., класичні українські партії - це були партії, які пропонували суспільству якийсь проект. От наприклад, була революційна українська партія Миколи Міхновського, у неї був проект викладений в праці Міхновського “Самостійна Україна”.
Був проект партії, яка називалася “Організація Українських Націоналістів”...
Зараз ідеться про якісь моменти, які взагалі для партії є малозначущими, але дуже визначальними для об’єднання бізнесового або взагалі кримінально-мафіозного. Це йдеться про те, чи буде віддано якійсь політичній партії рівно одну шосту всіх посад чи не буде віддано. Чи буде віддано блоку імені визначної політичної діячки 25 відсотків посад чи не буде віддано.
На з’їзді однієї з партій-переможниць відомий український поет б’ючи себе важкими кулаками в груди почав, що саме їх обділили. Хоча цей же поет зовсім нещодавно говорив, що Віктор Ющенко має співпрацювати з урядом, має співпрацювати з урядом Януковича, з президентом Кучмою і так далі.
Ми бачимо якісь здрібніння, мікроскопізацію української політики, яка стає дрібною, як іграшкові солдатики на столі. А де велич? Де тіні Рембрантівські, які повинні бути на цьому українському полотні?
Павло Вольвач
Ви хочете сказати, пане Хоменко, де монументалізм?
Олександр Хоменко
Так. Де монументалізм? Де якісь великі проекти? Люди думають про щось, окрім того, чи будуть начальники ЖЕКів членами їхніх партій, чи не будуть? Звичайно, це важливо, якщо партія є об’єднанням людей, які хочуть смоктати від ЖЕКів фінансові ресурси.
Павло Вольвач
Пане Олександре, про що свідчить така ситуація, і який вихід?
Олександр Хоменко
Це свідчить про те, що як не сумно це визнати, в Україні не існує взагалі таке явище, як політичні партії, як організації, як спільнота, яка пропонує Україні свій проект на рівні не риторики, а на рівні практичної дії.
Павло Вольвач
А що існує? Як Євген Пашковський назвав “купецькою гільдією”?
Олександр Хоменко
Так, власне, існує якась “купецька гільдія”, якась
мікроскопічність політикуму, яка свої дрібні буденні проблеми виводить на загальнонаціональний рівень, і більше того, примушує спільноту міркувати, гірко зітхати і казати: “Справді, а ось цих вже обділили, не додали їм”.
Вихід може бути лише один, це пробудження того, що в європейській ліберальній традиції називається громадянським суспільством, а в українській традиції це називається громадою, це воскресіння мертвого ладу.
Це коли люди, які були просто статистами, просто пішаками в чужій грі, вони зрозуміють, що історія не зупиняється на телеканалі, вона не зупиняється на виступі чергової телезірки. В неї є якась дієвість і в неї в цю історію треба вписуватися і робити щось велике хоча б для того, щоб це з цікавістю можна було прочитати в підручнику історії.
Павло Вольвач
Я дякую за розмову і нагадую, що про українські політичні “ноу-хау” розмірковував відомий культуролог та політолог Олександр Хоменко.
І на цьому нинішня “Віта Нова” завершується. Хоча ні, ще не до решти, бо насамкінець звучить уривок пісні культового гурту “Кому вниз”, в якій, як на мене, краще за будь-яких касандр від політики уловлено загальний дух і ауру сьогоднішньої України.
Всього вам доброго. Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 7 березня 2005 року
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час в ефірі - радіожурнал “Віта Нова”.
“А вже весна, а вже красна...” – пам’ятаєте? Про стріху, про молодого козаченька, про мандрівочку. От на останній ми й зупинимося, точніше – якраз вирушимо... І звісно ж - на південь, бо куди ж вирушати навесні?
Миколаївщина – південне серце України. Край, що його охороняє Святий Миколай.
Миколаївщина – це наше Середземномор’я, поліетнічний казан, перетин культур та історичних шляхів, де залишили слід трипільці і скіфи, давні греки і турки-османи.
Про запорожців і говорити нічого, тож і не буду, зазначивши лише, що всі ці строкатості мусили колись десь відобразитися. І сталося... Сто сорок років тому, у році 1865, історичні нариси і розвідки, репортажі про найважливіші події краю знайшли місце на сторінках газети “Миколаївський вісник”, який увійшов в історію української журналістики (разом з “Одеським вісником”) як перший друкований орган півдня України. Далі – Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Усе почалося з того, що моряк – капітан-лейтенант Єгор Павловський вирішив заснувати “народну газету”, яка би інформувала читачів про історію і сьогодення Миколаєва і Миколаївщини.
Завдяки клопотанню відомого російського адмірала Глазенапа, Павловський отримав дозвіл губернатора і став видавцем та редактором “Миколаївського вісника”.
Спершу газета виходила двічі, а з часом - і тричі на тиждень. На її сторінках друкувались історико-публіцистичні матеріали, репортажі про повсякденне життя міста, фельєтони, об’яви.
Газета користувалася просто шаленим попитом у читачів. І, як стверджує краєзнавець Віктор Жадько.
Віктор Жадько
Це перша газета, вона проіснувала дуже довго. 20 років вона інформувала не тільки Миколаїв, ця газета передплачувалася на сучасну Кіровоградщину, на Херсонщину, тобто вона була відома.
Але ще чим цінна ця газета? Вона була цінна тим, що вона друкувала і літературні доробки південного краю. Я знаходив матеріали, які пов’язані були з висвітленням просвіти.
Богдана Костюк
На жаль, 1872 року засновник “Миколаївського вісника” Єгор Павловський трагічно загинув, а його спадкоємці здали газету на орендних правах моряку Вікторові Краєвському, а потім видавцем став капітан-лейтенант Андрій Юрковський.
З жовтня 1882 року у Миколаєві почала видаватись інша газета – “Миколаївський листок об’яв” під редакцією відставного інженера, відомого у краї громадського діяча Василя Даценка, який приділяв увагу соціальним та економічним проблемам міста і висвітлював ці проблеми на сторінках газети.
“Миколаївський вісник” поволі втрачає популярність, і 1885 року припиняє своє існування. Але, за словами Віктора Жадька, роль цієї газети свого часу була чималою.
“Миколаївський вісник” виконував інформаційно-просвітницьку функцію, зібравши довкола себе чимало талановитих журналістів та інтелектуалів – дослідників історії Миколаївщини.
Богдана Костюк для радіо “Свобода”, Миколаїв-Київ.
Павло Вольвач
Важко переоцінити роль газети, однак “нова доба нового прагне слова”. Нова постіндустріальна доба саме зараз на наших очах народжується в муках інформаційного вибуху.
А епіцентром його, образно кажучи, став Інтернет. Саме в моніторі комп’ютера людство намагається розгледіти обриси майбуття. За глобальним інколи не помічаючи локального, але не менш важливого.
Наприклад, дилеми – що важливіше: технічні переваги комп’ютера чи шкода, котру він завдає здоров’ю? Це жорсткий виклик цивілізації, на який нелегко знайти відповідь. Однак українські вчені запропонували новітнє досягнення, котре нівелює негативний вплив ПК (персонального комп’ютера).
Далі про це - у матеріалі Володимира Ляшка.
Володимир Ляшко Світ комп’ютерних технологій відкрив нам нові горизонти пізнання, забезпечив , як висловлюються вчені, “проривні технології на нових фізичних принципах”.
Незмінним атрибутом при цьому став ПК- персональний комп’ютер. Його тепер побачиш на столі вченого і студента, письменника і дизайнера. З появою “всесвітньої павутини” значення ПК зросло неймовірно. Саме в Інтернеті цими днями і знайшов сумне повідомлення. На 61-му році життя помер Джеф Раскін, який придумав комп’ютер “Макінтош”, без якого сьогодні немислима робота жодного серйозного дизайнера. У науковому світі Раскін запам’ятався тим, що першим запропонував спростити стосунки між людьми і машинами. Так у 1979 році з’явилася ідея створити комп’ютер, простий у користуванні, доступний за ціною і орієнтований на покупця з середнім достатком.
Назву комп’ютера, котру сьогодні знає увесь світ, теж придумав Джеф Раскін. “Макінтош” - це був його улюблений сорт яблук. Вперше “Маки”, як охрестили ці комп’ютери студенти, з’явилися на ринку в 1984 році.
На думку експертів, з появою цих машин сталася справжня революція, бо з тих пір для роботи на комп’ютері не треба було запам’ятовувати неймовірну кількість команд.
Комп’ютеризація нашого життя потягла за собою шлейф і нових проблем, пов’язаних з впливом на людський організм електромагнітного та екранного випромінювання.
Американські медики років 5 тому узвичаїли навіть новий термін – CVS (комп’ютерний зоровий синдром). Це специфічне порушення зору в людей, котрі проводять багато часу перед екраном. У них втрачається гострота зору, сповільнюється перефокусування з ближніх предметів на віддалені і навпаки, двоїться в очах і так далі.
Але крім електромагнітного випромінювання, на нас діють і торсіонні поля, що утворюються атомами і молекулами, котрі обертаються у різних напрямках: біля екрану - вліво, а за монітором - вправо.
Виявилося, що ці торсіонні поля дуже шкідливі. Вони пригнічують нашу імунну систему, і ми часто хворіємо чи кепсько почуваємося.
Однак прийшла і хороша звістка. Вчені запропонували прилад “Форпост-1”, який відвертає торсіонне поле від екрану у зворотному від користувача напрямку. Відбувається взаємокомпенсація, котра створює безпечну зону як перед, так і за монітором. Це невелика, скажемо так, шайбочка діаметром сантиметрів 5, яка кладеться між екраном і користувачем комп’ютера.
Кандидат медичних наук Олександр Пархоменко повідомив, що науковими методами вдалося довести високу ефективність “Форпосту”.
Керівник фірми “ Спінор-Інтернейшнл” і генеральний директор Міжнародної академії біоенерготехнологій, які власне займаються впровадженням розробки, кандидат технічних наук Анатолій Павленко каже, що пристрій захисту “Форпост-1” при порівняно невисокій вартості, не має аналогів у світовій практиці. І широке застосування його в Україні принесло б велику користь.
Анатолій Павленко
Ми працюємо з росіянами. Наприклад, Шипов, Акимов – це наші головні ідеологи в цьому напрямку. Вони є також лідерами у світі в теоретичному плані.
Працюємо з поляками, Белград (Сербія та Чорногорія), з Німеччиною, у нас ряд медико-біологічних доказів, у нас є висновки денржохоронагляд праці. Є лабораторія, котра перевіряє всі пристрої, в нас є всі пристрої.
І в нас є технічні умови, затверджені Українським ЦСМ, тобто все перевірено на державному рівні, щоб виробляти і розповсюджувати ці пристрої, корті захищають від негативного впливу.
Володимир Ляшко
Нагадаю, що робота оператора-комп’ютерника в багатьох країнах віднесена до першої “десятки” видів професійної діяльності, що позначені особливою шкідливістю.
Тож частіше робіть перерви, сидячи за ПК, провітрюйте приміщення. І, звичайно ж, не ставте комп’ютер, як і телевізор, у спальних кімнатах.
Володимир Ляшко, радіо “Свобода”.
Павло Вольвач
З комп’ютером, котрий схоже стає алтарем нової доби, більш-менш розібралися. Як я зрозумів, висновок немудрящий – майте з ним стосунки, але по змозі тримайтесь подалі. Як від начальства...
До речі, про начальство. Воно за старих часів, принаймні для мене, уособлювалося з правлячою партією. Ну тією, що була “ум, честь і совість”, а ще – вартовим власних портфелів. Парторги там всілякі, збори, графини... А що нині? Коли на зміну одній прийшли десятки партій і партійок? Що вони для українського суспільства – генератори нових ідей чи знову ж таки – захисники власних добробутів і крісел?
Про це в розмові з політологом та культурологом Олександром Хоменком.
Олександр Хоменко
Основним сюжетом поствиборчої ситуації в Україні є так званий розподіл квотних посад. Виявляється, що головна проблема, з якою стикаються і члени УНП, і соціалістична партія, БЮТ - це чи дотрималися якихось домовленостей, які були укладені між ними і керівництвом “Нашої України” або Віктором Андрійовичем Ющенком в плані розподілу посад і отримання портфелів, про які вони так мріяли.
Павло Вольвач
А це, на Ваш погляд, є ненормальним? Натомість вони мусять думати про щось зовсім інше?
Олександр Хоменко
Власне, зупиняючись над цією проблемою, ми повинні взагалі подумати про те, чим взагалі існують в Україні політичні партії, як такі.
Адже політична партія – це спільнота, яка пропонує суспільству (наразі – українському народові) якийсь проект. Одні пропонують комуністичний проект, інші – соціал-демократичний, інші – радикально правий, інші ще там який, християнський...
Але це є проект, це напрям, вектор розвитку суспільства. В межах цього вектору можливі якісь дрібні ситуативні проблеми, хто буде начальником контори по заготівлі худоби в якомусь там слобідському краї або на Охтирщині, тобто це є важливо.
Але важливіше дещо інше, і це є визначальним, чи буде, наприклад, введена державна монополія для зовнішньої торгівлі чи не буде введена? Чи буде розпочата реприватизація базових галузей промисловості чи не буде розпочата? Чи буде розпочата українська культурна реконкіста і в якийсь момент навіть витіснення російськомовної естради, російськомовного диску, який заполонив етнічні українські терени, чи цього зроблено не буде?
Павло Вольвач
Пане Хоменко, силового – це як? Відразу асоціація така, що це будуть виводити попід руки, зокрема представників російськомовної естради, чи як?
Олександр Хоменко
Ні. Тут не йдеться про якість там екстремістські акції, навіть не йдеться про легендарне закидування яйцями чи дрібними мідяками.
Сила сама по собі є елементом впливу. Коли українська сила є в наявності, і вона демонструє себе, їй не потрібні якісь гострі крайні акції. Самим фактом своєї присутності вона примушує себе поважати.
Власне, продовжуючи. Українська політика, як вона сформувалась на початку ХХ ст., класичні українські партії - це були партії, які пропонували суспільству якийсь проект. От наприклад, була революційна українська партія Миколи Міхновського, у неї був проект викладений в праці Міхновського “Самостійна Україна”.
Був проект партії, яка називалася “Організація Українських Націоналістів”...
Зараз ідеться про якісь моменти, які взагалі для партії є малозначущими, але дуже визначальними для об’єднання бізнесового або взагалі кримінально-мафіозного. Це йдеться про те, чи буде віддано якійсь політичній партії рівно одну шосту всіх посад чи не буде віддано. Чи буде віддано блоку імені визначної політичної діячки 25 відсотків посад чи не буде віддано.
На з’їзді однієї з партій-переможниць відомий український поет б’ючи себе важкими кулаками в груди почав, що саме їх обділили. Хоча цей же поет зовсім нещодавно говорив, що Віктор Ющенко має співпрацювати з урядом, має співпрацювати з урядом Януковича, з президентом Кучмою і так далі.
Ми бачимо якісь здрібніння, мікроскопізацію української політики, яка стає дрібною, як іграшкові солдатики на столі. А де велич? Де тіні Рембрантівські, які повинні бути на цьому українському полотні?
Павло Вольвач
Ви хочете сказати, пане Хоменко, де монументалізм?
Олександр Хоменко
Так. Де монументалізм? Де якісь великі проекти? Люди думають про щось, окрім того, чи будуть начальники ЖЕКів членами їхніх партій, чи не будуть? Звичайно, це важливо, якщо партія є об’єднанням людей, які хочуть смоктати від ЖЕКів фінансові ресурси.
Павло Вольвач
Пане Олександре, про що свідчить така ситуація, і який вихід?
Олександр Хоменко
Це свідчить про те, що як не сумно це визнати, в Україні не існує взагалі таке явище, як політичні партії, як організації, як спільнота, яка пропонує Україні свій проект на рівні не риторики, а на рівні практичної дії.
Павло Вольвач
А що існує? Як Євген Пашковський назвав “купецькою гільдією”?
Олександр Хоменко
Так, власне, існує якась “купецька гільдія”, якась
мікроскопічність політикуму, яка свої дрібні буденні проблеми виводить на загальнонаціональний рівень, і більше того, примушує спільноту міркувати, гірко зітхати і казати: “Справді, а ось цих вже обділили, не додали їм”.
Вихід може бути лише один, це пробудження того, що в європейській ліберальній традиції називається громадянським суспільством, а в українській традиції це називається громадою, це воскресіння мертвого ладу.
Це коли люди, які були просто статистами, просто пішаками в чужій грі, вони зрозуміють, що історія не зупиняється на телеканалі, вона не зупиняється на виступі чергової телезірки. В неї є якась дієвість і в неї в цю історію треба вписуватися і робити щось велике хоча б для того, щоб це з цікавістю можна було прочитати в підручнику історії.
Павло Вольвач
Я дякую за розмову і нагадую, що про українські політичні “ноу-хау” розмірковував відомий культуролог та політолог Олександр Хоменко.
І на цьому нинішня “Віта Нова” завершується. Хоча ні, ще не до решти, бо насамкінець звучить уривок пісні культового гурту “Кому вниз”, в якій, як на мене, краще за будь-яких касандр від політики уловлено загальний дух і ауру сьогоднішньої України.
Всього вам доброго. Говорить радіо “Свобода”.
