Аудіозапис програми:
Київ, 25 лютого 2005 року.
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети”: світ культури і культура світу в мініатюрах. З Вами – автор і ведуча Надія Степула. Вітаю вас, шановні слухачі!
На філармонійній сцені саксофонове виконавство в Україні існує вже 20 літ, відколи соліст Національної опери Юрій Василевич організував Київський квартет саксофоністів.
З нагоди 20-ліття заснування відбулася презентація нового диску ансамблю та концерт у Національній філармонії. Сюжет від Лесі Олійник.
Леся Олійник
155 років тому француз Антуан Жозеф Сакс створив новий духовий інструмент, який і назвали на його честь – саксофон. Але поширення в Європі саксофон, як не дивно, завдячує революції 1848 року, яку інакше називають весною Народів. Це була мирна революція, що виборювала права на свободу, на вибори до парламенту, на інші демократичні цінності.
Саксофон став музичним символом революції: він звучав на барикадах, у парламенті, на майданах. Символічно, що саксофон також звучав під час “помаранчевих днів”, наче перегукуючись із давніми революційними подіями в Європі.
На Майдані Незалежності грав київський квартет саксофоністів. Цей ансамбль добре знають в музичному світі. Лише у Франції київський колектив був понад 20 разів. Він визнаний кращим духовим ансамблем на міжнародних музичних конкурсах у Німеччині, а також Парижі.
Музиканти представляли Україну на всесвітніх конгресах саксофоністів у Франції, Італії, Угорщині, Канаді. В Парижі їм подарували інструменти відомої фірми “Сальмер” і доручили презентувати французькі саксофони в Україні.
Ансамбль грає все: і фольклорні мелодії, і духовні піснеспіви, і класику, і сучасний авангард, і джаз, і навіть аранжировки старовинної музики. Послухайте, як звучать у їх виконанні перші зразки “гопаків” 16 століття.
(Звучать фрагменти “гопаків” 16 століття)
Леся Олійник
Ось що розповів художній керівник квартету саксофоністів Юрій Василевич про походження цих танців.
Юрій Василевич
Михайло Степаненко, голова спілки композиторів в архівах Паризької бібліотеки знайшов старовинні українські танці. Це перші занотовані записи фольклорної української музики, які занотував Ян з Любліну.
Це перші взірці гопаків української музики, і ми можемо тепер знати, як колись звучала наша прадавня музика ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ, XІХ століть. Там є козацькі танці, гайдуцькі. Останній, який ви слухали, була “Шумка”.
Леся Олійник
До слова, більшість творів, які виконує квартет, аранжує для саксофонів Юрій Василевич. Нині Василевич уже має своїх послідовників – плеяду саксофоністів, яких навчає в Національній музичній академії України та Київській спеціальній музичній школі імені Миколи Лисенка. Тому на концерті грали і діти, і студенти, і їх вчитель.
Надія Степула
Композитор, музикант, один із засновників групи “Брати Блюзу” Мирослав Левицький впродовж останнього десятиліття успішно гастролює світом.
У Канаді здійснив спільні концерти і записи з відомими співаками Лайонелом Ложем (Канада), Шейлою Джордано, Джері Голдбергом (США) та іншими виконавцями.
У лютому в Києві дав концерт, який мав назву “Брати Блюзу: мелодії на фортепіано”, разом зі скрипалем і музикознавцем Кирилом Стеценком.
Мирослав Левицький ділиться своїми міркуваннями про мистецтво і культурну політику в Україні теперішнього часу.
Мирослав Левицький
Те, що відбувалося в ці дні, і те, що відбувається зараз, як на мене – то є прояв людських емоцій, того, що люди давно думали, про що давно мріяли.
Кожен рік – то було підтвердженням того, коли воно буде. Скажімо, з Дня проголошення Незалежності і до проголошення Незалежності... Також, якщо ми візьмемо 60-ті роки, 30-ті роки – коли були спалахи українського мистецтва, і зараз – постійний прояв якихось людських емоцій...
Так само ті пісні, які звучали, та музика, яка звучала на майдані – то був прояв цієї свободи, бажання людей отримати цю свободу. Що буде відбуватися і чи перейде це в площину мистецтва – це найцікавіше питання. Це не тільки питання часу, того, що повинно пройти, для кожного митця.
Ти можеш написати в секунді. Ти можеш написати на другий день... Але ми, митці, ми чекаємо від влади підтвердження. Поки що це декларації. Ми чекаємо підтвердження того, що буде відбуватися з українським мистецтвом? Що буде відбуватися з українськими митцями? Що буде з інформаційним простором?
Тому що, як на мене, питання важливе і кардинальне. Як на мене, як музиканта, як митця, який займається, пише музику, цей простір український належить українським митцям. Крапка. Не чиновникам, не політикам, не депутатам, а – українським митцям.
Мистецький український простір належить українським митцям! Це перше, що повинно бути, що влада повинна підтвердити реальними кроками.
Далі ми можемо вже говорити про такі речі, як відокремлення мистецтва і політики, не вплив політиків на митців – це вже наступний етап свободи. Тоді народжуються шедеври... Тоді народжується це, тому що мистецтво не може народжуватися під примусом. Ми маємо багато доказів часів Бетховена і так далі...
Все залежить від того, які будуть стосунки між владою і митцями. Які запропонують правила життя, правила співжиття. Мені цікаво, звичайно, було б займатися тим, чим я займаюсь: написання музики, продюсування, співпраця з різними музикантами різних країн.
Але якщо потрібно буде для цієї держави мій досвід, звичайно, я поділюсь ним. Тому що я проїздив півсвіту, грав з багатьма музикантами і багато що бачив.
Я бачив, як живуть музиканти, як живуть митці, як формується цей простір, як формуються ці стосунки між людьми, митцями, владою в різних країнах. В Америці, в Канаді, в Європі: Скандинавії, Франції, у Росії. Тобто цей досвід, якщо буде цікавити владу, яка запропонує нову філософію, тоді я відгукнуся. І це буде дуже цікаво...
Надія Степула
Доктор фізико-математичних наук, професор Василь Шендеровський відомий в Україні та за її межами ще і як невтомний дослідник та ентузіаст відкриттів у галузі української науки і культури. Послухаймо сюжет із професором Шендеровським.
Пане Шендеровський, український фізик і просвітитель, який досліджував уран, який проводив у Празі трамвай... Чи багато людей в Україні знає нині, хто це?
Василь Шендеровський
Це справді велика постать в історії науки, культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Людина, про яку колись сказав Пантелеймон Куліш: “Про неї буде скоро говорити не тільки Україна, а й весь світ”. І справді, воно так сталося.
Ось у ці дні, які ми сьогодні маємо, після нашої революції, виповнилося 160 років від дня народження цього великого вченого. Сьогодні хотілося б, щоб про цю людину якомога більше знали в нас, зокрема, в Україні. Бо цю людину поважали такі великі вчені, як Альберт Ейнштейн, його знав Нікола Тесла, до речі, він його вчив виробляти трубки для дослідження...
Надія Степула
Пане Шендеровський, скажіть, хто це?
Василь Шендеровський
Іван Павлович Пулюй! Великий вчений, який народився на Тернопіллі 2 лютого 1845 року в місті Гримайлові. Після закінчення в Тернополі гімназії, він її закінчував на той час з великими такими корифеями, зрештою, Барвінським і Горбачевським - це великі наші постаті в українській культурі. Вони прийняли таку клятву: все своє життя служити на вірність українському народові.
І саме цю клятву Іван Пулюй проніс через усе своє життя. Я сказав, що цю людину поважали такі великі вчені, як Іван Горбачевський. Його знав Іван Франко. До речі, Франко високо оцінив цю людину, як знавця у такій “делікатній”, як казав Іван Франко, справі - “знання язика у церковних книгах”.
Хочу зазначити, що саме Іван Пулюй великий термін свого життя поклав, щоб разом із Пантелеймоном Кулішем, а наостанку і з Іваном Нечуй-Левицьким дати українському народові таку книгу, як казав колись Сковорода “Книгу Книг” – Біблію. Іван Пулюй на цю працю поклав майже 25 років...
А перед цим була така дорога: університет у Відні, закінчив теологічний факультет. До речі, після закінчення теологічного факультету написав “Молитовник” українською мовою.
Цю людину знали імператор Японії, можновладці того часу, імператор Росії...
Після закінчення свого навчання Іван Пулюй хотів викладати у Києві або у Львові. Йому не дозволили сюди приїхати із тих міркувань, що його в Росії вважали єретиком і підривником ось того уряду царського... Бо він написав таку класичну на той час книгу “Про нерухомі звізди”, виходячи з тих досягнень науки.
Іван Пулюй, я вам хотів би сказати так, що для його світової слави достатньо було того, що він у Празі запровадив трамвай, він побудував у Австро-Угорській імперії електростанції, він був причетний до удосконалення телефонної мережі в Європі, він удосконалив “лампочку Едісона”.
Цього вченого справді, навіть якби він не був причетним до відкриття “Х-променів”, це відкриття носить назву і причетне до імені Рентгена, за що Рентген отримав у 1901 році Нобелівську премію.
На той час Іван Пулюй зрозумів правильно природу цього відкриття. І що головне – він показав можливість якраз у лютому 1896 року примінення “Х-променів” для медицини. Ми сьогодні просто не можемо уявити без цього відкриття свого життя.
Тобто це була справді унікальна людина. Я сказав, що його навіть визнавав імператор Японії. Здавалося б, за що? Де Японія, а де Автро-Угорщина...
Виявляється, Іван Пулюй написав ще таку книгу, саме той “Молитовник”, яку намагався через генералів японської армії в часи російської-японської війни, щоб цим “Молитвоником” користувалися українські полонені, російські вояки, які служили в російській армії.
Саме за цей патріотизм Іван Пулюй був відзначений імператором, а наприкінці життя, можна сказати про Імператора Австрії, він був радником у австрійського імператора. І якби не його смерть в 1918 році, то він напевно був би, як наш Іван Горбачевський, можливо, міністром освіти.
Надія Степула
Пане професоре, інший професор, Вільгельм Форман, сказав одного разу, що “професор Іван Пулюй належав до тих, хто у 2-ій половині ХІХ – на початку ХХ-го століть формував світ”.
У світлі цього висловлювання скажіть будь ласка, як ми нині маємо ставитися до таких дат, до тих імен, які віддалені вже часами, але їхнє значення на нинішній день, здається, ще не окреслене?
Василь Шендеровський
Мені здається, актуальне сьогодні повернення великих постатей для нашого українського народу. Зокрема таких, як Іван Пулюй чи Іван Горбачевський, ім’я якого відсвяткували по лінії ЮНЕСКО.
Для чого це потрібно саме для нашого народу? Ми повертаємо в усвідомлення велич українського народу, тих представників нашого народу, які справді, як сказав Форман, які “творили весь світ” в такому технічному прогресі.
Тому що Іван Пулюй, фактично, був одним з провідних, основних інженерів в Європі, якщо не згадувати інженера Кжижика, то це була головна постать в європейськім, скажемо, співтоваристві, яка була експертом, починаючи від будівництва будинків і кінчаючи розробками зброї.
Але я хотів би повернутися до того аспекту питання, про яке Ви говорили, що повернення такої постаті, як Іван Пулюй, для нас сьогодні настільки є актуальним, бо Пулюй показав себе не тільки як великий вчений, а як великий патріот нашої України. Він мріяв про цю Україну. Він був прекрасним політиком.
Наприклад, коли у Львові був закритий останній університет український, він звертався до австрійського уряду з таким великим проханням, щоб відкрити український університет.
І можемо сьогодні з одної із його праць, тут доречно було б процитувати думку, яку він написав у 1909 році: “Організуйте народні кадри, щоб в тих кадрах високо стояв стяг непорочної національної чести. І щоб під тим стягом була між людьми єдність, вірність для свого народу. Пам’ятаючи, що згода – будує, а незгода – руйнує. Оружієм нехай буде ваша просвіта і наука”.
Він говорив, що інтелігенція у кожного народу – то є “сіль” його, а якщо сіль звітріє – то чим солити? Ось остання його майже праця “Україна і її міжнародне політичне значення”. Це унікальна праця. Вона відображає, що було, про яку українську державу мріяв цей чоловік.
Він говорив, що всі війни, які точаться в Європі, вони точаться через Україну. Що московіт, наприклад, хоче відібрати в українського народу останнє – його душу. А це мова. І ці всі його думки – вони є дуже актуальні сьогодні.
І саме на таких постатях ми повинні виховувати нашу молодь, яка б гордилася такими людьми, як Іван Пулюй, наприклад, як Грабовський, щоб ми були горді, що наш український народ дав світові великих людей. Повернення таких імен є дуже актуальними на часі.
Надія Степула
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Дякую за увагу, дорогі слухачі. З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко. Сонячних вам сюжетів! Залишайтеся зі “Свободою”!
Київ, 25 лютого 2005 року.
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети”: світ культури і культура світу в мініатюрах. З Вами – автор і ведуча Надія Степула. Вітаю вас, шановні слухачі!
На філармонійній сцені саксофонове виконавство в Україні існує вже 20 літ, відколи соліст Національної опери Юрій Василевич організував Київський квартет саксофоністів.
З нагоди 20-ліття заснування відбулася презентація нового диску ансамблю та концерт у Національній філармонії. Сюжет від Лесі Олійник.
Леся Олійник
155 років тому француз Антуан Жозеф Сакс створив новий духовий інструмент, який і назвали на його честь – саксофон. Але поширення в Європі саксофон, як не дивно, завдячує революції 1848 року, яку інакше називають весною Народів. Це була мирна революція, що виборювала права на свободу, на вибори до парламенту, на інші демократичні цінності.
Саксофон став музичним символом революції: він звучав на барикадах, у парламенті, на майданах. Символічно, що саксофон також звучав під час “помаранчевих днів”, наче перегукуючись із давніми революційними подіями в Європі.
На Майдані Незалежності грав київський квартет саксофоністів. Цей ансамбль добре знають в музичному світі. Лише у Франції київський колектив був понад 20 разів. Він визнаний кращим духовим ансамблем на міжнародних музичних конкурсах у Німеччині, а також Парижі.
Музиканти представляли Україну на всесвітніх конгресах саксофоністів у Франції, Італії, Угорщині, Канаді. В Парижі їм подарували інструменти відомої фірми “Сальмер” і доручили презентувати французькі саксофони в Україні.
Ансамбль грає все: і фольклорні мелодії, і духовні піснеспіви, і класику, і сучасний авангард, і джаз, і навіть аранжировки старовинної музики. Послухайте, як звучать у їх виконанні перші зразки “гопаків” 16 століття.
(Звучать фрагменти “гопаків” 16 століття)
Леся Олійник
Ось що розповів художній керівник квартету саксофоністів Юрій Василевич про походження цих танців.
Юрій Василевич
Михайло Степаненко, голова спілки композиторів в архівах Паризької бібліотеки знайшов старовинні українські танці. Це перші занотовані записи фольклорної української музики, які занотував Ян з Любліну.
Це перші взірці гопаків української музики, і ми можемо тепер знати, як колись звучала наша прадавня музика ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ, XІХ століть. Там є козацькі танці, гайдуцькі. Останній, який ви слухали, була “Шумка”.
Леся Олійник
До слова, більшість творів, які виконує квартет, аранжує для саксофонів Юрій Василевич. Нині Василевич уже має своїх послідовників – плеяду саксофоністів, яких навчає в Національній музичній академії України та Київській спеціальній музичній школі імені Миколи Лисенка. Тому на концерті грали і діти, і студенти, і їх вчитель.
Надія Степула
Композитор, музикант, один із засновників групи “Брати Блюзу” Мирослав Левицький впродовж останнього десятиліття успішно гастролює світом.
У Канаді здійснив спільні концерти і записи з відомими співаками Лайонелом Ложем (Канада), Шейлою Джордано, Джері Голдбергом (США) та іншими виконавцями.
У лютому в Києві дав концерт, який мав назву “Брати Блюзу: мелодії на фортепіано”, разом зі скрипалем і музикознавцем Кирилом Стеценком.
Мирослав Левицький ділиться своїми міркуваннями про мистецтво і культурну політику в Україні теперішнього часу.
Мирослав Левицький
Те, що відбувалося в ці дні, і те, що відбувається зараз, як на мене – то є прояв людських емоцій, того, що люди давно думали, про що давно мріяли.
Кожен рік – то було підтвердженням того, коли воно буде. Скажімо, з Дня проголошення Незалежності і до проголошення Незалежності... Також, якщо ми візьмемо 60-ті роки, 30-ті роки – коли були спалахи українського мистецтва, і зараз – постійний прояв якихось людських емоцій...
Так само ті пісні, які звучали, та музика, яка звучала на майдані – то був прояв цієї свободи, бажання людей отримати цю свободу. Що буде відбуватися і чи перейде це в площину мистецтва – це найцікавіше питання. Це не тільки питання часу, того, що повинно пройти, для кожного митця.
Ти можеш написати в секунді. Ти можеш написати на другий день... Але ми, митці, ми чекаємо від влади підтвердження. Поки що це декларації. Ми чекаємо підтвердження того, що буде відбуватися з українським мистецтвом? Що буде відбуватися з українськими митцями? Що буде з інформаційним простором?
Тому що, як на мене, питання важливе і кардинальне. Як на мене, як музиканта, як митця, який займається, пише музику, цей простір український належить українським митцям. Крапка. Не чиновникам, не політикам, не депутатам, а – українським митцям.
Мистецький український простір належить українським митцям! Це перше, що повинно бути, що влада повинна підтвердити реальними кроками.
Далі ми можемо вже говорити про такі речі, як відокремлення мистецтва і політики, не вплив політиків на митців – це вже наступний етап свободи. Тоді народжуються шедеври... Тоді народжується це, тому що мистецтво не може народжуватися під примусом. Ми маємо багато доказів часів Бетховена і так далі...
Все залежить від того, які будуть стосунки між владою і митцями. Які запропонують правила життя, правила співжиття. Мені цікаво, звичайно, було б займатися тим, чим я займаюсь: написання музики, продюсування, співпраця з різними музикантами різних країн.
Але якщо потрібно буде для цієї держави мій досвід, звичайно, я поділюсь ним. Тому що я проїздив півсвіту, грав з багатьма музикантами і багато що бачив.
Я бачив, як живуть музиканти, як живуть митці, як формується цей простір, як формуються ці стосунки між людьми, митцями, владою в різних країнах. В Америці, в Канаді, в Європі: Скандинавії, Франції, у Росії. Тобто цей досвід, якщо буде цікавити владу, яка запропонує нову філософію, тоді я відгукнуся. І це буде дуже цікаво...
Надія Степула
Доктор фізико-математичних наук, професор Василь Шендеровський відомий в Україні та за її межами ще і як невтомний дослідник та ентузіаст відкриттів у галузі української науки і культури. Послухаймо сюжет із професором Шендеровським.
Пане Шендеровський, український фізик і просвітитель, який досліджував уран, який проводив у Празі трамвай... Чи багато людей в Україні знає нині, хто це?
Василь Шендеровський
Це справді велика постать в історії науки, культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Людина, про яку колись сказав Пантелеймон Куліш: “Про неї буде скоро говорити не тільки Україна, а й весь світ”. І справді, воно так сталося.
Ось у ці дні, які ми сьогодні маємо, після нашої революції, виповнилося 160 років від дня народження цього великого вченого. Сьогодні хотілося б, щоб про цю людину якомога більше знали в нас, зокрема, в Україні. Бо цю людину поважали такі великі вчені, як Альберт Ейнштейн, його знав Нікола Тесла, до речі, він його вчив виробляти трубки для дослідження...
Надія Степула
Пане Шендеровський, скажіть, хто це?
Василь Шендеровський
Іван Павлович Пулюй! Великий вчений, який народився на Тернопіллі 2 лютого 1845 року в місті Гримайлові. Після закінчення в Тернополі гімназії, він її закінчував на той час з великими такими корифеями, зрештою, Барвінським і Горбачевським - це великі наші постаті в українській культурі. Вони прийняли таку клятву: все своє життя служити на вірність українському народові.
І саме цю клятву Іван Пулюй проніс через усе своє життя. Я сказав, що цю людину поважали такі великі вчені, як Іван Горбачевський. Його знав Іван Франко. До речі, Франко високо оцінив цю людину, як знавця у такій “делікатній”, як казав Іван Франко, справі - “знання язика у церковних книгах”.
Хочу зазначити, що саме Іван Пулюй великий термін свого життя поклав, щоб разом із Пантелеймоном Кулішем, а наостанку і з Іваном Нечуй-Левицьким дати українському народові таку книгу, як казав колись Сковорода “Книгу Книг” – Біблію. Іван Пулюй на цю працю поклав майже 25 років...
А перед цим була така дорога: університет у Відні, закінчив теологічний факультет. До речі, після закінчення теологічного факультету написав “Молитовник” українською мовою.
Цю людину знали імператор Японії, можновладці того часу, імператор Росії...
Після закінчення свого навчання Іван Пулюй хотів викладати у Києві або у Львові. Йому не дозволили сюди приїхати із тих міркувань, що його в Росії вважали єретиком і підривником ось того уряду царського... Бо він написав таку класичну на той час книгу “Про нерухомі звізди”, виходячи з тих досягнень науки.
Іван Пулюй, я вам хотів би сказати так, що для його світової слави достатньо було того, що він у Празі запровадив трамвай, він побудував у Австро-Угорській імперії електростанції, він був причетний до удосконалення телефонної мережі в Європі, він удосконалив “лампочку Едісона”.
Цього вченого справді, навіть якби він не був причетним до відкриття “Х-променів”, це відкриття носить назву і причетне до імені Рентгена, за що Рентген отримав у 1901 році Нобелівську премію.
На той час Іван Пулюй зрозумів правильно природу цього відкриття. І що головне – він показав можливість якраз у лютому 1896 року примінення “Х-променів” для медицини. Ми сьогодні просто не можемо уявити без цього відкриття свого життя.
Тобто це була справді унікальна людина. Я сказав, що його навіть визнавав імператор Японії. Здавалося б, за що? Де Японія, а де Автро-Угорщина...
Виявляється, Іван Пулюй написав ще таку книгу, саме той “Молитовник”, яку намагався через генералів японської армії в часи російської-японської війни, щоб цим “Молитвоником” користувалися українські полонені, російські вояки, які служили в російській армії.
Саме за цей патріотизм Іван Пулюй був відзначений імператором, а наприкінці життя, можна сказати про Імператора Австрії, він був радником у австрійського імператора. І якби не його смерть в 1918 році, то він напевно був би, як наш Іван Горбачевський, можливо, міністром освіти.
Надія Степула
Пане професоре, інший професор, Вільгельм Форман, сказав одного разу, що “професор Іван Пулюй належав до тих, хто у 2-ій половині ХІХ – на початку ХХ-го століть формував світ”.
У світлі цього висловлювання скажіть будь ласка, як ми нині маємо ставитися до таких дат, до тих імен, які віддалені вже часами, але їхнє значення на нинішній день, здається, ще не окреслене?
Василь Шендеровський
Мені здається, актуальне сьогодні повернення великих постатей для нашого українського народу. Зокрема таких, як Іван Пулюй чи Іван Горбачевський, ім’я якого відсвяткували по лінії ЮНЕСКО.
Для чого це потрібно саме для нашого народу? Ми повертаємо в усвідомлення велич українського народу, тих представників нашого народу, які справді, як сказав Форман, які “творили весь світ” в такому технічному прогресі.
Тому що Іван Пулюй, фактично, був одним з провідних, основних інженерів в Європі, якщо не згадувати інженера Кжижика, то це була головна постать в європейськім, скажемо, співтоваристві, яка була експертом, починаючи від будівництва будинків і кінчаючи розробками зброї.
Але я хотів би повернутися до того аспекту питання, про яке Ви говорили, що повернення такої постаті, як Іван Пулюй, для нас сьогодні настільки є актуальним, бо Пулюй показав себе не тільки як великий вчений, а як великий патріот нашої України. Він мріяв про цю Україну. Він був прекрасним політиком.
Наприклад, коли у Львові був закритий останній університет український, він звертався до австрійського уряду з таким великим проханням, щоб відкрити український університет.
І можемо сьогодні з одної із його праць, тут доречно було б процитувати думку, яку він написав у 1909 році: “Організуйте народні кадри, щоб в тих кадрах високо стояв стяг непорочної національної чести. І щоб під тим стягом була між людьми єдність, вірність для свого народу. Пам’ятаючи, що згода – будує, а незгода – руйнує. Оружієм нехай буде ваша просвіта і наука”.
Він говорив, що інтелігенція у кожного народу – то є “сіль” його, а якщо сіль звітріє – то чим солити? Ось остання його майже праця “Україна і її міжнародне політичне значення”. Це унікальна праця. Вона відображає, що було, про яку українську державу мріяв цей чоловік.
Він говорив, що всі війни, які точаться в Європі, вони точаться через Україну. Що московіт, наприклад, хоче відібрати в українського народу останнє – його душу. А це мова. І ці всі його думки – вони є дуже актуальні сьогодні.
І саме на таких постатях ми повинні виховувати нашу молодь, яка б гордилася такими людьми, як Іван Пулюй, наприклад, як Грабовський, щоб ми були горді, що наш український народ дав світові великих людей. Повернення таких імен є дуже актуальними на часі.
Надія Степула
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Дякую за увагу, дорогі слухачі. З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко. Сонячних вам сюжетів! Залишайтеся зі “Свободою”!
