Аудіозапис програми:
Київ, 14 січня 2005 року.
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети”, - радіожурнал про світ культури і культуру світу.
Минулося Різдво, але Різдвяні свята тривають. Меланка, Старий Новий Рік, Василя, а ще буде Йордан і тоді вже – завершення циклу зимових свят. Про нове буття традицій, аматорський вертеп та інші цікаві реалії культури – в нинішньому випуску.
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула. Залишайтеся на хвилі “Свободи”!
Спочатку – Сюжетики.
Національне товариство кінокритиків США назвало кращі фільми року, який минув. Щоправда, підсумки голосування 56 впливових критиків не збігаються з думкою членів Американської кіноакадемії, яка вручає “Оскар”.
Кращими визнані “Дівчина вартість мільйон доларів” режисера Клінта Іствуда, комедія алекса Пейна “На узбіччі” та фільм режисера Річарда Лінклейтера “Перед світанком”. Найліпшим актором названий Джеймі Фокс – за роль музимканта Рея Чарльза у фільмі “Рей”. Нагороду за кращу режисуру отримав Джан Імоу – фільм “Дім літаючих кинджалів”.
Зупинилося серце світової слави оперного співака Бориса Штоколова. Його називали “совєтським Шаляпіним” – у доброму значенні обох слів. Співак знав українську мову, спілкувався нею при нагоді і залюбки виконував український репертуар, існують навіть непідтверджені чутки, що рід його мав українські корені, втрачені за сумних часів першої світової війни та подальших політичних катаклізмів у царській Росії.
Сюжет від Володимира Бойка.
Володимир Бойко
Коли з життя уходять співаки такого рівня як Борис Штоколов, зазвичай кажуть, що мистецтво зазнало непоправної втрати. Але 6 грудня цього року, коли зупинилося серце великого співака, у вічність відійшла не просто людина, а ціла епоха радянського оперного та камерного співу.
Згідно з легендою, зірку „радянського Шаляпіна”, а саме так називали Бориса Штоколова, у 1949 році запалив маршал Жуков, який був присутній на випускному вечері курсантів свердловської спец-школи військово-повітряних сил.
Почувши в концерті випускника цієї школи Штоколова, Жуков сказав: „Таких як ти, в авіації багато, а тобі треба співати”. Після цього співака-аматора замість училища військово-повітряних сил у Серпухові, направили до Свердловської консерваторії.
Між іншим, у консерваторії Борис Штоколов навчався в одному класі з Юрієм Гуляєвим, а по закінченню зразу ж став солістом Ленінградського театру опери й балету імені Кірова, якому нині повернуто ім’я Маріїнського, де й пропрацював до 1990 року.
Останні 14 років життя співак присвятив концертній діяльності та педагогічній роботі і навіть створив власну школу академічного співу. Попри те, що співака часто порівнювали з іншою легендою російської оперної сцени, Федором Шаляпіним, сам Штоколов своїм кумиром вважав італійця Енріко Карузо.
І не тільки тому, що голос Шаляпіна (а це був високий бас-кантанте), і голос Штоколова (центральний бас) згідно з музичною класифікацією належать до різних типів. Тенора Карузо й баса Штоколова об’єднувала манера подачі звуку та неухильне дотримання принципів італійської вокальної школи.
Ці принципи співак намагався прищепити й своїм учням, серед яких, до речі, був і колишній італійський хлопчик, а нині – солідний підприємець і співак-аматор Робертіно Лоретті. А ще через все своє життя Борис Штоколов проніс любов до України та української пісні.
Більш того, понад десять років тому, я почув з уст самого співака, що насправді прізвище його діда було не Штоколов, не Штокаленко. Український репертуар був завжди присутній у концертних програмах артиста, а сам він при нагоді розмовляв добірною українською мовою.
Бориса Штоколова знав весь Радянський Союз, який співак об’їздив з концертами. Багато разів приїздив він і в Україну, зокрема в Донецьк, де залишив по собі теплі спогади серед колег по мистецтву. Пригадує колишній провідний баритон Донецької опери, народний артист України Петро Ончул.
Петро Ончул
Це є великий співак. Це була епоха справжнього баса у Радянському Союзі. В нього була якась особлива інтерпретація. Його легко було пізнати по його тембру, по його прийому чисто вокальному. Його не можна було ні з ким спутати.
Дуже він добре співав романси такі шлягерні російські. Він не підражав як другі баси Шаляпіну. Він мав свій особистий стиль і манеру. Він приїздив до нас у Донецьк і співав у філармонії концерт, при чому дуже широко. Він співав арії, а в кінці навіть лаванду заспівав.
Володимир Бойко
До останніх днів свого життя Борис Штоколов працював над своїм голосом і навіть запевняв, що після сімдесяти років він став звучати краще, аніж сорокарічним.
У шістдесят років співак опанував мистецтво колоратури, яке вважається притаманним лише надзвичайно рухливим високим жіночим голосам, і з надзвичайним успіхом демонтував під час виступів трелі й фіоритури при виконання італійських пісень.
А ще люди, які знали Бориса Штоколова, пригадують його людяність та відсутність зарозумілості й „зіркової хвороби”. Співак-митець, співак-трудівник – такими Бориса Штоколова запам’ятали мільйони людей.
Надія Степула
У святкові дні міркувати над буденними справами вдається не всім. Письменник Сергій Грабар продовжував не тільки писати, а й – читати літературні новинки. Ось його враження.
Сергій Грабар
Що стосується сьогоднішньої літератури, то закінчую читання роману Павла Вольвача “Кляси”. Надзвичайний твір, вразив мене. Міська література – література особлива, розкриття внутрішнього життя міста, при чому непростого міста, а промислового міста.
Серед письменників, яких би я назвав сьогоднішніх, то це і класики такі як Павло Загребельний і більш молоді класики як Юрко Андрухович і Андрій Курков, бо я не відокремлюю Андрія Куркова від української літератури через те, що він пише російською мовою.
Я, якось так сталося, що можу читати російською мовою і нормально сприймаю Андрія Куркова як українського письменника. До речі, він сам себе відносить до українських письменників.
Сергій Жадан дуже прекрасний і цікавий поет. Вийшла його зараз прозова книжка, по-моєму, навіть дві. Я не читав ще, тільки чув в його читанні уривки. Те, що чув мені не сподобалося. Але справа не в тому. Про загальний роман не можна казати по уривках, які я чув.
Серед літератури української Юрко Покальчук дуже знана людина в літературі і прекрасний письменник. Юрко Винничук чудовий письменник. Слабчук лауреат Шевченківської премії минулорічної.
Це, на мій погляд, так побіжно без глибокого аналізу ті люди, які формують українську літературу.
Надія Степула
Традиції святкувань нового року у світі розмаїті. Мало того, Новий рік приходить до багатьох народів здавна в різні часи – до кого взимку, до кого – навесні чи восени.
Задля видимого порядку існують все ж офіційні дати. А звідки походять традиції, наприклад, називати новорічну ніч “Сильвестром”? Про це – головний редактор “Дзєнніка Кійовскего” журналіст Борис Драгін.
Борис Брагін
Ця назва ночі напередодні нового і старого року, а також різних балів і забав, які організують ці ніч. Походить від імені Папи Сильвестра І. Папа Сильвестр І святий оголошений. Він римлянин, канонізований. Збудував Базиліку Святого Петра в Римі, головну святиню.
Його понтифікатом зв’язаний документ під назвою “Доровізна Костянтина”, який був сфальшований. Цей понтифікат інформує про перенесення імператором Костянтином Великим приматом на Заході Сильвестру.
Він помер в 335 році. Правив від 314 року наших часів.
Надія Степула
І ще дещо – про оновлення традицій.
Однією з найяскравіших сторінок української драматургії вважається вертеп. Від часів, які сягають чотирнадцятого століття й донині це дійство набирає нових ознак , зберігаючи в собі основний сюжет вертепу.
Давні письменники, - від анонімів до авторів Києво-михайлівського збірника до памво беринди, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Дмитра Туптала, Митрофана Довгалевського, Пантелеймона Куліша, Людмили Старицької-Черняхівської, Аркадія Любченка, Григорія Чубая, Володимира Базилевського Віктора Кордуна, Валерія Шевчука - між цими іменами стоять і роки, і століття, - зверталися до вертепу. Нині традиція лялькового різдвяного театру знову живе. Київські художники створили вертеп, про який розповідає Тарасові Марусикові один з організаторів, заслужений художник України, лавреат премії імені Коцюбинського, нагороджений орденом Святого Миколая – відзнакою ЮНЕСКО – Микола Стратілат.
Тарас Марусик
Один з організаторів вертепних вистав – відомий український художник Микола Стратілат. Він каже, що всі учасники дійства – актори-аматори.
Микола Стратілат
Серед них група художників. Кравченко Сашко один із таких активних ініціаторів, який організував, власно кажучи, нас колихав. Він якраз в цьому плані багато спрацював, організатор нашої акції. Це також Шмирук Роман і Григорій Давидюк. А також із співаків є учасники дівчата особливо з хору “Гомін”.
Тарас Марусик
Нинішній вертеп не перший, - каже Микола Стратілат. Уперше це було два роки тому.
Микола Стратілат
У нас такий переважно гурт хлопців. Переважно це митці виховані в певних традиціях, які люблять якраз народну пісню, звичаї, все те, що було занотовано в наших душах нашими предками, нашими бабами, дідусями, батьками і т.і.
Тарас Марусик
Цього року вертеп готували з особливим натхненням.
Микола Стратілат
Таке відчуття було, я би сказав, що так, час настав. Оце передчуття нашої революції жовтогарячої якимсь чином надихнув, влив в душу наші надзвичайні такі глибокі патріотичні почуття. Ми якось придивились на це все і зважали. Нам захотілось це зробити. Розумієте, якесь було таке Боже натхнення, якщо це можна так сказати.
Тарас Марусик
Учасники вертепу (а їх понад 10 осіб) вже встигли показати в столиці України, починаючи з 7 січня, майже 10 вистав, причому всі просто неба.
Микола Стратілат
Ми чомусь захотіли піти на Хрещатик і зробити цьому наметовому містечку, показати ось цим людям, які там і донині. Ми показали цей Вертеп і там на Банківській біля нашого великого будинку царя. Запитали, де тут цар. У нас була така цікава розмова із цим наметовим містечком.
Тарас Марусик
Ви царем називаєте Кучму?
Микола Стратілат
Так.
Тарас Марусик
І він там є як персонаж?
Микола Стратілат
Він там Ірод. В деяких моментах ми називаємо його Данилович, одним словом. А потім, коли, скажемо, вже чорт бив його і не міг нічим, і козак, і смерть з косою не могли, тоді у нас була така ядерна зброя яйце. Вийняли його, бубухнули, од яйця він уже скотився і впав.
Тарас Марусик
Незважаючи на вкраплення останніх політичних українських реалій, текст вертепу класичний.
Микола Стратілат
Ми по тому йшли сценарію, який написаний був і раніше, можливо, 100 років назад. Але ми саме вносили своїми чуттями такі оновлення. Навіть такі слова, скажемо, хтось каже: “Чому?”, а той за сцени каже: “Тому що послідовний”. Ще такі от перли кидали.
Звучить пісня “Тешуть теслі” на слова Богдана-Ігора Антонича, музика В.Жданкіна
Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх. У долонях у Марії Місяць – золотий горіх.... Тешуть теслі з срібла сани, Стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть...
Надія Степула
Свята минають, але не минає настрій світла і добра, що промениться від святкових днів та осяває серця у буднях, як прості слова пісні В.Жданкіна на слова непроминального Богдана-Ігора Антонича.
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко, музика Франца Шуберта у виконанні українського піаніста Дмитра Суховієнка, який працює нині у Швейцарії, люб’язно подарована нам піаністом.
Залишайтеся зі світлом і добром!
Слухайте радіо “Свобода”!
Київ, 14 січня 2005 року.
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети”, - радіожурнал про світ культури і культуру світу.
Минулося Різдво, але Різдвяні свята тривають. Меланка, Старий Новий Рік, Василя, а ще буде Йордан і тоді вже – завершення циклу зимових свят. Про нове буття традицій, аматорський вертеп та інші цікаві реалії культури – в нинішньому випуску.
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула. Залишайтеся на хвилі “Свободи”!
Спочатку – Сюжетики.
Національне товариство кінокритиків США назвало кращі фільми року, який минув. Щоправда, підсумки голосування 56 впливових критиків не збігаються з думкою членів Американської кіноакадемії, яка вручає “Оскар”.
Кращими визнані “Дівчина вартість мільйон доларів” режисера Клінта Іствуда, комедія алекса Пейна “На узбіччі” та фільм режисера Річарда Лінклейтера “Перед світанком”. Найліпшим актором названий Джеймі Фокс – за роль музимканта Рея Чарльза у фільмі “Рей”. Нагороду за кращу режисуру отримав Джан Імоу – фільм “Дім літаючих кинджалів”.
Зупинилося серце світової слави оперного співака Бориса Штоколова. Його називали “совєтським Шаляпіним” – у доброму значенні обох слів. Співак знав українську мову, спілкувався нею при нагоді і залюбки виконував український репертуар, існують навіть непідтверджені чутки, що рід його мав українські корені, втрачені за сумних часів першої світової війни та подальших політичних катаклізмів у царській Росії.
Сюжет від Володимира Бойка.
Володимир Бойко
Коли з життя уходять співаки такого рівня як Борис Штоколов, зазвичай кажуть, що мистецтво зазнало непоправної втрати. Але 6 грудня цього року, коли зупинилося серце великого співака, у вічність відійшла не просто людина, а ціла епоха радянського оперного та камерного співу.
Згідно з легендою, зірку „радянського Шаляпіна”, а саме так називали Бориса Штоколова, у 1949 році запалив маршал Жуков, який був присутній на випускному вечері курсантів свердловської спец-школи військово-повітряних сил.
Почувши в концерті випускника цієї школи Штоколова, Жуков сказав: „Таких як ти, в авіації багато, а тобі треба співати”. Після цього співака-аматора замість училища військово-повітряних сил у Серпухові, направили до Свердловської консерваторії.
Між іншим, у консерваторії Борис Штоколов навчався в одному класі з Юрієм Гуляєвим, а по закінченню зразу ж став солістом Ленінградського театру опери й балету імені Кірова, якому нині повернуто ім’я Маріїнського, де й пропрацював до 1990 року.
Останні 14 років життя співак присвятив концертній діяльності та педагогічній роботі і навіть створив власну школу академічного співу. Попри те, що співака часто порівнювали з іншою легендою російської оперної сцени, Федором Шаляпіним, сам Штоколов своїм кумиром вважав італійця Енріко Карузо.
І не тільки тому, що голос Шаляпіна (а це був високий бас-кантанте), і голос Штоколова (центральний бас) згідно з музичною класифікацією належать до різних типів. Тенора Карузо й баса Штоколова об’єднувала манера подачі звуку та неухильне дотримання принципів італійської вокальної школи.
Ці принципи співак намагався прищепити й своїм учням, серед яких, до речі, був і колишній італійський хлопчик, а нині – солідний підприємець і співак-аматор Робертіно Лоретті. А ще через все своє життя Борис Штоколов проніс любов до України та української пісні.
Більш того, понад десять років тому, я почув з уст самого співака, що насправді прізвище його діда було не Штоколов, не Штокаленко. Український репертуар був завжди присутній у концертних програмах артиста, а сам він при нагоді розмовляв добірною українською мовою.
Бориса Штоколова знав весь Радянський Союз, який співак об’їздив з концертами. Багато разів приїздив він і в Україну, зокрема в Донецьк, де залишив по собі теплі спогади серед колег по мистецтву. Пригадує колишній провідний баритон Донецької опери, народний артист України Петро Ончул.
Петро Ончул
Це є великий співак. Це була епоха справжнього баса у Радянському Союзі. В нього була якась особлива інтерпретація. Його легко було пізнати по його тембру, по його прийому чисто вокальному. Його не можна було ні з ким спутати.
Дуже він добре співав романси такі шлягерні російські. Він не підражав як другі баси Шаляпіну. Він мав свій особистий стиль і манеру. Він приїздив до нас у Донецьк і співав у філармонії концерт, при чому дуже широко. Він співав арії, а в кінці навіть лаванду заспівав.
Володимир Бойко
До останніх днів свого життя Борис Штоколов працював над своїм голосом і навіть запевняв, що після сімдесяти років він став звучати краще, аніж сорокарічним.
У шістдесят років співак опанував мистецтво колоратури, яке вважається притаманним лише надзвичайно рухливим високим жіночим голосам, і з надзвичайним успіхом демонтував під час виступів трелі й фіоритури при виконання італійських пісень.
А ще люди, які знали Бориса Штоколова, пригадують його людяність та відсутність зарозумілості й „зіркової хвороби”. Співак-митець, співак-трудівник – такими Бориса Штоколова запам’ятали мільйони людей.
Надія Степула
У святкові дні міркувати над буденними справами вдається не всім. Письменник Сергій Грабар продовжував не тільки писати, а й – читати літературні новинки. Ось його враження.
Сергій Грабар
Що стосується сьогоднішньої літератури, то закінчую читання роману Павла Вольвача “Кляси”. Надзвичайний твір, вразив мене. Міська література – література особлива, розкриття внутрішнього життя міста, при чому непростого міста, а промислового міста.
Серед письменників, яких би я назвав сьогоднішніх, то це і класики такі як Павло Загребельний і більш молоді класики як Юрко Андрухович і Андрій Курков, бо я не відокремлюю Андрія Куркова від української літератури через те, що він пише російською мовою.
Я, якось так сталося, що можу читати російською мовою і нормально сприймаю Андрія Куркова як українського письменника. До речі, він сам себе відносить до українських письменників.
Сергій Жадан дуже прекрасний і цікавий поет. Вийшла його зараз прозова книжка, по-моєму, навіть дві. Я не читав ще, тільки чув в його читанні уривки. Те, що чув мені не сподобалося. Але справа не в тому. Про загальний роман не можна казати по уривках, які я чув.
Серед літератури української Юрко Покальчук дуже знана людина в літературі і прекрасний письменник. Юрко Винничук чудовий письменник. Слабчук лауреат Шевченківської премії минулорічної.
Це, на мій погляд, так побіжно без глибокого аналізу ті люди, які формують українську літературу.
Надія Степула
Традиції святкувань нового року у світі розмаїті. Мало того, Новий рік приходить до багатьох народів здавна в різні часи – до кого взимку, до кого – навесні чи восени.
Задля видимого порядку існують все ж офіційні дати. А звідки походять традиції, наприклад, називати новорічну ніч “Сильвестром”? Про це – головний редактор “Дзєнніка Кійовскего” журналіст Борис Драгін.
Борис Брагін
Ця назва ночі напередодні нового і старого року, а також різних балів і забав, які організують ці ніч. Походить від імені Папи Сильвестра І. Папа Сильвестр І святий оголошений. Він римлянин, канонізований. Збудував Базиліку Святого Петра в Римі, головну святиню.
Його понтифікатом зв’язаний документ під назвою “Доровізна Костянтина”, який був сфальшований. Цей понтифікат інформує про перенесення імператором Костянтином Великим приматом на Заході Сильвестру.
Він помер в 335 році. Правив від 314 року наших часів.
Надія Степула
І ще дещо – про оновлення традицій.
Однією з найяскравіших сторінок української драматургії вважається вертеп. Від часів, які сягають чотирнадцятого століття й донині це дійство набирає нових ознак , зберігаючи в собі основний сюжет вертепу.
Давні письменники, - від анонімів до авторів Києво-михайлівського збірника до памво беринди, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Дмитра Туптала, Митрофана Довгалевського, Пантелеймона Куліша, Людмили Старицької-Черняхівської, Аркадія Любченка, Григорія Чубая, Володимира Базилевського Віктора Кордуна, Валерія Шевчука - між цими іменами стоять і роки, і століття, - зверталися до вертепу. Нині традиція лялькового різдвяного театру знову живе. Київські художники створили вертеп, про який розповідає Тарасові Марусикові один з організаторів, заслужений художник України, лавреат премії імені Коцюбинського, нагороджений орденом Святого Миколая – відзнакою ЮНЕСКО – Микола Стратілат.
Тарас Марусик
Один з організаторів вертепних вистав – відомий український художник Микола Стратілат. Він каже, що всі учасники дійства – актори-аматори.
Микола Стратілат
Серед них група художників. Кравченко Сашко один із таких активних ініціаторів, який організував, власно кажучи, нас колихав. Він якраз в цьому плані багато спрацював, організатор нашої акції. Це також Шмирук Роман і Григорій Давидюк. А також із співаків є учасники дівчата особливо з хору “Гомін”.
Тарас Марусик
Нинішній вертеп не перший, - каже Микола Стратілат. Уперше це було два роки тому.
Микола Стратілат
У нас такий переважно гурт хлопців. Переважно це митці виховані в певних традиціях, які люблять якраз народну пісню, звичаї, все те, що було занотовано в наших душах нашими предками, нашими бабами, дідусями, батьками і т.і.
Тарас Марусик
Цього року вертеп готували з особливим натхненням.
Микола Стратілат
Таке відчуття було, я би сказав, що так, час настав. Оце передчуття нашої революції жовтогарячої якимсь чином надихнув, влив в душу наші надзвичайні такі глибокі патріотичні почуття. Ми якось придивились на це все і зважали. Нам захотілось це зробити. Розумієте, якесь було таке Боже натхнення, якщо це можна так сказати.
Тарас Марусик
Учасники вертепу (а їх понад 10 осіб) вже встигли показати в столиці України, починаючи з 7 січня, майже 10 вистав, причому всі просто неба.
Микола Стратілат
Ми чомусь захотіли піти на Хрещатик і зробити цьому наметовому містечку, показати ось цим людям, які там і донині. Ми показали цей Вертеп і там на Банківській біля нашого великого будинку царя. Запитали, де тут цар. У нас була така цікава розмова із цим наметовим містечком.
Тарас Марусик
Ви царем називаєте Кучму?
Микола Стратілат
Так.
Тарас Марусик
І він там є як персонаж?
Микола Стратілат
Він там Ірод. В деяких моментах ми називаємо його Данилович, одним словом. А потім, коли, скажемо, вже чорт бив його і не міг нічим, і козак, і смерть з косою не могли, тоді у нас була така ядерна зброя яйце. Вийняли його, бубухнули, од яйця він уже скотився і впав.
Тарас Марусик
Незважаючи на вкраплення останніх політичних українських реалій, текст вертепу класичний.
Микола Стратілат
Ми по тому йшли сценарію, який написаний був і раніше, можливо, 100 років назад. Але ми саме вносили своїми чуттями такі оновлення. Навіть такі слова, скажемо, хтось каже: “Чому?”, а той за сцени каже: “Тому що послідовний”. Ще такі от перли кидали.
Звучить пісня “Тешуть теслі” на слова Богдана-Ігора Антонича, музика В.Жданкіна
Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх. У долонях у Марії Місяць – золотий горіх.... Тешуть теслі з срібла сани, Стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть...
Надія Степула
Свята минають, але не минає настрій світла і добра, що промениться від святкових днів та осяває серця у буднях, як прості слова пісні В.Жданкіна на слова непроминального Богдана-Ігора Антонича.
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко, музика Франца Шуберта у виконанні українського піаніста Дмитра Суховієнка, який працює нині у Швейцарії, люб’язно подарована нам піаністом.
Залишайтеся зі світлом і добром!
Слухайте радіо “Свобода”!
