Аудіозапис програми:
Київ, 23 листопада 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
Визначні борці за свободу України донині в на офіційному рівні в самій Україні є не дуже шанованими постатями, а часто – і маловідомими.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Віталій Пономарьов
Микола Лебедь народився 23 листопада 1909 року у селі Нових Стрілиськах на Львівщині. Закінчивши гімназію у Львові, він брав участь у створенні та навчанні молодіжних груп Організації Українських Націоналістів. 1934 року Лебедь долучився до підготовки замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. Після здійснення замаху 15 червня він намагався виїхати до Німеччини через Ґданськ та Щецин, проте за наказом Гіммлера був заарештований і виданий Польщі.
13 січня 36-року Микола Лебедь та Степан Бандера були у Варшаві засуджені до страти, згодом заміненої на довічне ув’язнення. Через 3 з половиною роки при перевезенні до іншої в’язниці Лебедь утік з-під варти. Під час розколу ОУН Лебедь став на бік Бандери і невдовзі був призначений його заступником. Після проголошення у Львові 30 червня 41-го року відновлення Української держави він став членом Українського державного правління (тобто, уряду).
Коли ж гестапо заарештувало Ярослава Стецька, Степана Бандеру та Лева Ребета, Лебедь перебрав керівництво бандерівською гілкою ОУН та українським антифашистським опором. 1943-го року Лебедь очолив процес формування на базі військових загонів націоналістів Української Повстанської Армії, одночасно вів переговори з польською Армією Крайовою про спільні бойові дії проти нацистів.
У липні 1944 року він став співзасновником Української Головної Визвольної Ради (своєрідного передпарламенту) та генеральним секретарем закордонних справ. У жовтні Лебедь виїхав через Словаччину до Німеччини для встановлення там контактів з представниками західних союзників. Від грудня 1949 року Лебедь мешкав у Сполучених Штатах Америки, де майже чверть століття очолював науково-дослідний центр «Пролог» у Нью-Йорку, видав свої спогади під назвою «УПА». У серпні 1992 року він відвідав Київ. Микола Лебедь помер 18 липня 1998 року у містечку Йонкерсі в штаті Нью-Йорк.
Сергій Грабовський
Можна сказати, що у Миколи Лебедя була майже звичайна політична біографія незвичайної доби. І починалася вона, за свідченням близького соратника Лебедя, останнього головного командира Української повстанської армії Василя Кука, так само, як і у багатьох молодих західних українців. Говорить Василь Кук.
Василь Кук
Тоді у національно-визвольній боротьбі була майже вся українська молодь західноукраїнських земель. Польське поневолення і переслідування викликало сильний спротив серед молоді. В першу чергу створилася Українська військова організація (УВО), а в 1929 створилася ОУН.
Микола Лебедь вже від самого початку був членом ОУН. Він, як такий дуже активний чоловік, дуже енергійний, то його запропонували на такого бойового референта і він займався організацією бойових справ.
Польський уряд робив проти українського населення дуже таку жахливу окупаційну роботу. Зокрема, в 1930 році була зорганізована так звана пацифікація. То звучить нищення всього українського і масові арештування і побиття людей. Зокрема, нищили всі культурно-освітні українські установи і установи кооперативні, які організував український нарід.
Був організований серйозний концтабір. Замикали до того табору без жодного вироку суду просто по підозрінню міліції. Це все викликало таке обурення і все-таки треба було якось проти цього протестувати. Таким протестом було вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пірацького в червні 1934 року.
Організація цього замаху на Пірацького якраз була доручена Миколі Лебедю. Він її організував, виконав, правда, інша людина – Мацейко. Але організацію цього в Варшаві робив Микола Лебедь разом із майбутньою своєю дружиною Дарією Гнатківською.
Максим Стріха
20-30 рр. для Західної України були трагічні. Власне і трагічні вони були для всієї України, але для Галичини Волинь по-своєму. Польський гніт, політика пацифікації, згортання українських, репресій проти українців не могли не викликати хвилі опору.
На той час, коли одні українці вірили в можливість покращити своє становище парламентськими методами і підтримували УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання), інші йшли в ОУН.
Хто його знає, чи можемо сьогодні з відстані часу застосовувати слово “тероризм” до того супротиву чужоземній диктатурі, до якого піднялися тисячі й тисячі молодих українців синів Галичини і Волині у далекі 30-ті?
Сергій Грабовський
Микола Лебедь очолив ОУН у складній ситуації літа 1941 року. Знову свідчить Василь Кук.
Василь Кук
Бандера, Стецько і цілий ряд тих людей був арештований. Тоді в тій ситуації треба було новий провід формувати організації і творити нову організацію. Організація розширила свою діяльність майже на всю правобережну Україну, бо лівобережна Україна ще була під окупацією совєцькою. Якраз оцю нову організацію і очолив Микола Лебедь.
Були умовини надзвичайно складні, зовсім нові для всієї тої революційної діяльності українських націоналістів. Треба було все по-новому ставити, міняти все у відповідності до тих воєнних часів.
Максим Стріха
Микола Лебедь зумів зробити ОУН інакшою, ніж вона була в 30-ті. ОУН здійснила поворот від авторитарної до демократичної ідеології зафіксованої в документах 1943 року. Цей поворот для українського визвольного руху став по-справжньому вирішальним, адже після того вже ніхто, окрім якихось маргінальних чи провокативних груп не відкидав демократії, засадничих цінностей і прав людини.
Сергій Грабовський
Максиме, у діяльності Миколи Лебедя був ще один вимір, про який зараз нечасто згадують. Але для часів війни він був цілком природним. Перед мікрофоном політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Микола Лебедь становить значний інтерес як один з творців специфічної структури так званої СБ (Служби безпеки). СБ ОУН становила одну з тих інституцій, що була сформована непрофесіоналами, ентузіастами, які не мали досвіду роботи у спецслужбах.
Проте ця самодіяльна структура безпеки протягом багатьох років доволі успішно протистояла потужним німецьким Гестапо і Абверу, і радянським НКВД, НГБ, ГРУ, не кажучи вже про польську Дефензиву і Двуйку (ІІ відділ Генштабу Війська Польського), про спецслужби Угорщини, Чехословаччини.
У системі СБ ОУН було створено поважні програми професійного вишколу розвідників і контррозвідників. Як пише один з керівників СБ ОУН Степан Мудрик-Мечник у книзі “Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД, НКГБ, МГБ, КГБ”: “Не зважаючи на розгалужену мережу цієї агресивно-терористичної організації (так автор називає радянські органи), підготовленість її численної агентури і практично необмежені фінансові можливості СБ революційної ОУН успішно протистояла діям у передвоєнний час у роки ІІ Світової, а також у період Холодної війни, охороняючи українських громадян на еміграції від провокацій радянських чекістів”.
Щодо вишколу своїх людей Мудрик-Мечник пише: “Співробітники СБОУН (р) проходили ідеологічну і політичну підготовку, як і всі члени ОУН. Але кандидати для роботи СБ проходили ще й окремі перевірки, до них висувалися найбільші вимоги. Для співробітників СБ передбачалися такі навчальні дисципліни: цілі СБ; вивчення імперсько-більшовицько-поліцейського апарату від опричненої охранки, ЧК, ГПУ, НКВД, НКГБ і МГБ методи роботи; радянська військова розвідка ГРУ, контррозвідка, особливі відділи і політвідділи; практична діяльність СБ, інформатори, звітність, зв’язок, ведення агентурних справ; слідство, допит; розвідка і контррозвідка; конспірація”.
Історики ще й досі не віддали належне тим, хто у найважчих умовах створював ефективну спецслужбу ОУН-УПА поза сумнівів чільне місце посідає поміж них і Микола Лебідь.
Максим Стріха
В пересічного українського інтелігента, не помилюся, коли скажу специфічне, прохолодне ставлення до будь-яких структур держбезпеки. Це зрозуміло. Адже ті структури держбезпеки, з якими стикалися українці впродовж останніх століть, то були структури чужих держав, крім того держав аж ніяк не демократичних.
На жаль, і діяльність української СБУ впродовж минулих років так само не викликало багато підстав для оптимізму і довіри суспільства.
Але будь-яка державна система, будь-яка політична організація, яка бореться за державність має шанси тільки тоді, коли витворила чітку систему власної безпеки. З цього погляду досвід Лебедя справді є унікальним.
Сергій Грабовський
Отже, Максиме, Микола Лебедь в українській історії.
Максим Стріха
Україна в силу своєї бездержавності опинялася віками опинялася на маргінесах чужої історії, чи то польської, чи то російської, чи то радянської. Постаті, які творили власне українську історію, зрозуміло, що випадали з історичного розгляду взагалі.
Дуже прикро, що за роки незалежності по суті мало що змінилося. Я не хочу кинути докору нашим науковцям. Видано багато вартісних наукових праць. Але в силу специфічної державної політики з її багатовекторністю, з її готовністю допустити на 10 гривневу купюру Мазепу і то в перший час незалежності, але відсвяткувати водночас 85-тиліття Володимира Щербицького, то Микола Лебедь виявився поміж тих людей, хто досі лишається в Україні мало відомий широкому загалові, хоч все своє життя присвятив тому, щоб ця Україна відбулася, щоб ця Україна стала незалежною і щастям Миколи Лебедя було б те, що він побачив цю Україну незалежною
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 23 листопада 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
Визначні борці за свободу України донині в на офіційному рівні в самій Україні є не дуже шанованими постатями, а часто – і маловідомими.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Віталій Пономарьов
Микола Лебедь народився 23 листопада 1909 року у селі Нових Стрілиськах на Львівщині. Закінчивши гімназію у Львові, він брав участь у створенні та навчанні молодіжних груп Організації Українських Націоналістів. 1934 року Лебедь долучився до підготовки замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. Після здійснення замаху 15 червня він намагався виїхати до Німеччини через Ґданськ та Щецин, проте за наказом Гіммлера був заарештований і виданий Польщі.
13 січня 36-року Микола Лебедь та Степан Бандера були у Варшаві засуджені до страти, згодом заміненої на довічне ув’язнення. Через 3 з половиною роки при перевезенні до іншої в’язниці Лебедь утік з-під варти. Під час розколу ОУН Лебедь став на бік Бандери і невдовзі був призначений його заступником. Після проголошення у Львові 30 червня 41-го року відновлення Української держави він став членом Українського державного правління (тобто, уряду).
Коли ж гестапо заарештувало Ярослава Стецька, Степана Бандеру та Лева Ребета, Лебедь перебрав керівництво бандерівською гілкою ОУН та українським антифашистським опором. 1943-го року Лебедь очолив процес формування на базі військових загонів націоналістів Української Повстанської Армії, одночасно вів переговори з польською Армією Крайовою про спільні бойові дії проти нацистів.
У липні 1944 року він став співзасновником Української Головної Визвольної Ради (своєрідного передпарламенту) та генеральним секретарем закордонних справ. У жовтні Лебедь виїхав через Словаччину до Німеччини для встановлення там контактів з представниками західних союзників. Від грудня 1949 року Лебедь мешкав у Сполучених Штатах Америки, де майже чверть століття очолював науково-дослідний центр «Пролог» у Нью-Йорку, видав свої спогади під назвою «УПА». У серпні 1992 року він відвідав Київ. Микола Лебедь помер 18 липня 1998 року у містечку Йонкерсі в штаті Нью-Йорк.
Сергій Грабовський
Можна сказати, що у Миколи Лебедя була майже звичайна політична біографія незвичайної доби. І починалася вона, за свідченням близького соратника Лебедя, останнього головного командира Української повстанської армії Василя Кука, так само, як і у багатьох молодих західних українців. Говорить Василь Кук.
Василь Кук
Тоді у національно-визвольній боротьбі була майже вся українська молодь західноукраїнських земель. Польське поневолення і переслідування викликало сильний спротив серед молоді. В першу чергу створилася Українська військова організація (УВО), а в 1929 створилася ОУН.
Микола Лебедь вже від самого початку був членом ОУН. Він, як такий дуже активний чоловік, дуже енергійний, то його запропонували на такого бойового референта і він займався організацією бойових справ.
Польський уряд робив проти українського населення дуже таку жахливу окупаційну роботу. Зокрема, в 1930 році була зорганізована так звана пацифікація. То звучить нищення всього українського і масові арештування і побиття людей. Зокрема, нищили всі культурно-освітні українські установи і установи кооперативні, які організував український нарід.
Був організований серйозний концтабір. Замикали до того табору без жодного вироку суду просто по підозрінню міліції. Це все викликало таке обурення і все-таки треба було якось проти цього протестувати. Таким протестом було вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пірацького в червні 1934 року.
Організація цього замаху на Пірацького якраз була доручена Миколі Лебедю. Він її організував, виконав, правда, інша людина – Мацейко. Але організацію цього в Варшаві робив Микола Лебедь разом із майбутньою своєю дружиною Дарією Гнатківською.
Максим Стріха
20-30 рр. для Західної України були трагічні. Власне і трагічні вони були для всієї України, але для Галичини Волинь по-своєму. Польський гніт, політика пацифікації, згортання українських, репресій проти українців не могли не викликати хвилі опору.
На той час, коли одні українці вірили в можливість покращити своє становище парламентськими методами і підтримували УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання), інші йшли в ОУН.
Хто його знає, чи можемо сьогодні з відстані часу застосовувати слово “тероризм” до того супротиву чужоземній диктатурі, до якого піднялися тисячі й тисячі молодих українців синів Галичини і Волині у далекі 30-ті?
Сергій Грабовський
Микола Лебедь очолив ОУН у складній ситуації літа 1941 року. Знову свідчить Василь Кук.
Василь Кук
Бандера, Стецько і цілий ряд тих людей був арештований. Тоді в тій ситуації треба було новий провід формувати організації і творити нову організацію. Організація розширила свою діяльність майже на всю правобережну Україну, бо лівобережна Україна ще була під окупацією совєцькою. Якраз оцю нову організацію і очолив Микола Лебедь.
Були умовини надзвичайно складні, зовсім нові для всієї тої революційної діяльності українських націоналістів. Треба було все по-новому ставити, міняти все у відповідності до тих воєнних часів.
Максим Стріха
Микола Лебедь зумів зробити ОУН інакшою, ніж вона була в 30-ті. ОУН здійснила поворот від авторитарної до демократичної ідеології зафіксованої в документах 1943 року. Цей поворот для українського визвольного руху став по-справжньому вирішальним, адже після того вже ніхто, окрім якихось маргінальних чи провокативних груп не відкидав демократії, засадничих цінностей і прав людини.
Сергій Грабовський
Максиме, у діяльності Миколи Лебедя був ще один вимір, про який зараз нечасто згадують. Але для часів війни він був цілком природним. Перед мікрофоном політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Микола Лебедь становить значний інтерес як один з творців специфічної структури так званої СБ (Служби безпеки). СБ ОУН становила одну з тих інституцій, що була сформована непрофесіоналами, ентузіастами, які не мали досвіду роботи у спецслужбах.
Проте ця самодіяльна структура безпеки протягом багатьох років доволі успішно протистояла потужним німецьким Гестапо і Абверу, і радянським НКВД, НГБ, ГРУ, не кажучи вже про польську Дефензиву і Двуйку (ІІ відділ Генштабу Війська Польського), про спецслужби Угорщини, Чехословаччини.
У системі СБ ОУН було створено поважні програми професійного вишколу розвідників і контррозвідників. Як пише один з керівників СБ ОУН Степан Мудрик-Мечник у книзі “Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД, НКГБ, МГБ, КГБ”: “Не зважаючи на розгалужену мережу цієї агресивно-терористичної організації (так автор називає радянські органи), підготовленість її численної агентури і практично необмежені фінансові можливості СБ революційної ОУН успішно протистояла діям у передвоєнний час у роки ІІ Світової, а також у період Холодної війни, охороняючи українських громадян на еміграції від провокацій радянських чекістів”.
Щодо вишколу своїх людей Мудрик-Мечник пише: “Співробітники СБОУН (р) проходили ідеологічну і політичну підготовку, як і всі члени ОУН. Але кандидати для роботи СБ проходили ще й окремі перевірки, до них висувалися найбільші вимоги. Для співробітників СБ передбачалися такі навчальні дисципліни: цілі СБ; вивчення імперсько-більшовицько-поліцейського апарату від опричненої охранки, ЧК, ГПУ, НКВД, НКГБ і МГБ методи роботи; радянська військова розвідка ГРУ, контррозвідка, особливі відділи і політвідділи; практична діяльність СБ, інформатори, звітність, зв’язок, ведення агентурних справ; слідство, допит; розвідка і контррозвідка; конспірація”.
Історики ще й досі не віддали належне тим, хто у найважчих умовах створював ефективну спецслужбу ОУН-УПА поза сумнівів чільне місце посідає поміж них і Микола Лебідь.
Максим Стріха
В пересічного українського інтелігента, не помилюся, коли скажу специфічне, прохолодне ставлення до будь-яких структур держбезпеки. Це зрозуміло. Адже ті структури держбезпеки, з якими стикалися українці впродовж останніх століть, то були структури чужих держав, крім того держав аж ніяк не демократичних.
На жаль, і діяльність української СБУ впродовж минулих років так само не викликало багато підстав для оптимізму і довіри суспільства.
Але будь-яка державна система, будь-яка політична організація, яка бореться за державність має шанси тільки тоді, коли витворила чітку систему власної безпеки. З цього погляду досвід Лебедя справді є унікальним.
Сергій Грабовський
Отже, Максиме, Микола Лебедь в українській історії.
Максим Стріха
Україна в силу своєї бездержавності опинялася віками опинялася на маргінесах чужої історії, чи то польської, чи то російської, чи то радянської. Постаті, які творили власне українську історію, зрозуміло, що випадали з історичного розгляду взагалі.
Дуже прикро, що за роки незалежності по суті мало що змінилося. Я не хочу кинути докору нашим науковцям. Видано багато вартісних наукових праць. Але в силу специфічної державної політики з її багатовекторністю, з її готовністю допустити на 10 гривневу купюру Мазепу і то в перший час незалежності, але відсвяткувати водночас 85-тиліття Володимира Щербицького, то Микола Лебедь виявився поміж тих людей, хто досі лишається в Україні мало відомий широкому загалові, хоч все своє життя присвятив тому, щоб ця Україна відбулася, щоб ця Україна стала незалежною і щастям Миколи Лебедя було б те, що він побачив цю Україну незалежною
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
