Аудіозапис програми:
Київ, 19 листопада 2004 року.
Надія Степула
На хвилях радіо “Свобода” – новий випуск радіожурналу “Сюжети”.
Вітаю вас, шановні радіослухачі!
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.
Вслухаймося, як гуркоче поїзд – може, це поїзд життя, може - часу, може - поїзд історії?
Принаймні, вслухаючись, можна собі уявляти рух вперед і неспинність поступу...
За кілька днів до остаточного фінішу президентських виборів в Україні життя все частіше нагадує стрімкість ось такого поїзда, що мчить у нову незвідану даль. І саме час поміркувати над проблемами вибору.
Становлення демократії є класичним сюжетом європейської цивілізації, який розгортається вже двадцять п’ять століть, - вважають філософи. “Відживлення демократії” – таку назву має книга французького філософа Жана-Франсуа Ревеля, написана у 1992-му та щойно видана в українському перекладі видавництвом “Критика”.
Одним з головних елементів демократії, на думку Ревеля, є вільні, чесні, прозорі вибори у поєднанні зі свободою слова та освіченістю населення.
Послухаймо - докладніше про книгу Ревеля розмірковує філософ Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Першим у назві книги Жана-Франсуа Ревеля стоїть слово, яке французькою мовою означає і «відродження», і «відживлення», і власне «отаву», тобто траву, що виросла після косовиці. Подібним природним чином, на думку автора, наприкінці 1980-х років відродилася і демократія, яка мало не загинула за доби нацизму та пасивно перетривала комуністичні часи. Ревель був одним з небагатьох скептиків на Заході, який не піддався, за його висловом, «спалаху містичної ґорбіманії» наприкінці 80-х років минулого століття. Згодом, вже у розпал так званої «демократичної ейфорії» початку 90-х років він так само був серед одинаків, які наважилися говорити про сучасні виклики самому існуванню демократії.
Нинішніми загрозами для неї у західних країнах французький філософ вважає ісламський фундаменталізм, корупцію урядовців, пасивність виборців та поблажливість демократичних урядів до авторитарних режимів. Натомість країнам Центрально-Східної Європи «філософська поразка соціалізму», за словами Ревеля, відкрила шлях до відновлення зруйнованого суспільства і заохотила їх рухатися у напрямку демократії.
Визнаючи її осердям західної політичної системи, автор демонструє безпосередній зв’язок між політичною свободою, ринковою економікою та невід’ємними правами людини. «Захист особи від сваволі» – ось єдиний критерій, за яким філософ з Марселя оцінює традиційні, тоталітарні та демократичні суспільства. Одним з головних елементів демократії є для Ревеля вільні, чесні, прозорі вибори у поєднанні із свободою слова та освіченістю населення. Причому право особи на вибір включає і право на помилку, і можливість виправити її на наступних виборах.
Ось чому виборець має бути абсолютно впевнений, що наступні вибори неодмінно відбудуться, і відбудуться своєчасно. А освіченим, політично активним та економічно незалежним від держави громадянином, наголошує автор, надзвичайно важко маніпулювати.
Власне, наявність спільноти вільних громадян (іншими словами, громадянського суспільства) і є основною умовою існування демократії як такої. «Саме демократія, – зазначає Ревель, – дозволяє народитись вільній людині, проте лише вільна людина дозволяє демократії тривати». Відтак, демократія є для Ревеля однією з підвалин західної системи цінностей, центром якої є суверенна та відповідальна особистість. Водночас, демократія виявляється одним з результатів тривалого становлення цивілізації обох берегів Атлантики.
«Від античних часів, – пише філософ, – увесь розвиток Заходу спрямовувався на створення цивілізації, що залишала б громадянина вільним (ба більше, зобов’язаним бути творцем власної долі) і надавала б йому можливості бути вільним». Ось як оцінює книгу Ревеля один з її перекладачів, доктор філософії, професор Олег Хома.
Олег Хома
В той момент, коли Захід святкував перемогу над комунізмом, Ревель попереджає про нові загрози, які чатують на цивілізацію. Світ ніколи не позбавлявся цих загроз, просто він не завжди їх помічає. Основний пафос ревелівської критики – це м”якотілість західних країн, головним чином – Європи. Тоді як Америка для нього – це єдина надія цивілізованого людства. Ревель використовує арсенал совєтології для демонізації чергових загроз. Те, що загрожує Заходу – лише перше із загроз, котрі можливі. Пильніше вдивляючись у ці загрози, західна цивілізація може проіснувати настільки довго, наскільки це передбачено її можливостями.
Віталій Пономарьов Історичний процес, на думку Жана-Франсуа Ревеля, не є наперед визначеним і великою мірою залежить від людської активності. І в цьому міститься надія для українського читача Ревелевої книги.
І саме тут пролягає шлях до подолання Україною її теперішньої відсталості. Бо важко не погодитися з французьким філософом: «Краще бути багатим і вільним, ніж бідним і пригнобленим».
Надія Степула
Про недавню історію написано не так багато книг, бо писати таку історію – справа не вельми вдячна – “Завжди знаходиться сила-силенна людей, котрі вважають, що ти пишеш її невірно. Ба більше: використовуючи авторитет власних посад, ці люди можуть чимало ззашкодити тобі – морально чи матеріально.” – вважає кандидат філософських наук, заступник головного редактора “Сучасності” Сергій Грабовський.
Сюжет від Сергія Грабовського про нову книгу Олександра Бойка.
Сергій Грабовський
Доктор історичних наук Олександр Бойко, котрий зосередився саме на українській історії 1980-1990-х років, ще не будучи ані доктором, ані кандидатом наук, відчув на собі дію деяких із названих чинників. Проте свої дослідження не полишив.
І от у київському видавництві “Кондор” вийшла друком чергова праця Олександра Бойка – цього разу це навчальний посібник для студентів вишів під назвою “Нариси з новітньої історії України. 1985-1991рр.”.
Автор поставив перед собою складне завдання, точніше, три головні завдання. По-перше, дати об’єктивну, грунтовану на публікаціях та архівних документах, розповідь про події, які призвели до розпаду СРСР й унезалежнення України.
По-друге, побудувати теоретичний “каркас” розповіді, дати власне визначення феноменам перебудови, гласності, національного відродження, суверенізації.
По-третє, подати це у формі, доступній для студентів, учителів, усіх, хто цікавиться історією. Ці завдання у книзі розв’язані. Ті з читачів, котрим за тридцять”, ще раз переживуть круті повороти недавніх історичних сюжетів і зазирнуть за лаштунки тодішніх подій, оскільки автор широко використовує свого часу таємні компартійні документи.
А молодші зможуть дізнатися, як у середині 1980-х в СРСР почався публічний пошук оптимальних моделей суспільної трансформації; які усспільно-політичні наслідки мала катастрофа у Чорнобилі4 як зявилися перші масові опозиційні організації; як ставав на ноги робітничий рух і як розламувався ще недавно наче непорушний моноліт КПСС. Далі – шалені за темпами щмін півтора роки, з середини 1990 до кінця1991, колинаціонально-демократична революція в Україні сягнула вищої точки.
Закінчується книга незвичайною для історичних праць темою – аналізом геополітичних, економічних та культурних передумов розвитку України як незалежної держави.
Автор не прикрашає стану справ, але у деяких випадках, можливо, йде вслід за усталеними стереотипами – наприклад, щодо нездатності України забезпечити себе власними енергоресурсами, тоді як фахівці-геологи стверджують, що, скажімо, за належної уваги за 10 років можна можна б вийти на майже 100%-е перекриття внутрішніх потреб українським природним газом.
Але дискусійні моменти й окремі прогалини в аналізі подій недавнього минулого не зменшують інтелектуальної та суспільної ваги “Нарисів з новітньої історії України”.
Надія Степула
Нинішній гість “Провінційних сюжетів” - режисер Сергій Лисенко – розповідає про свій новий фільм “Діалог із містом”. Стрічка присвячена старовинному містечку Новгород-Сівеському.
Сергій Лисенко Робота тривала з травня по жовтень цього року. І, скажімо так, була дуже непроста. Ми мали пов’язати багато розрізнених подій, котрі відбулися у цьому місті протягом тривалого періоду, з дуже великим історичним матеріалом, пов’язаним із Новгород-Сіверським. І все це – пов’язати у видовищну форму, якою є документальний фільм. У місті активно відбудовувався старий монастир, був зведений 4-зірковий готель, який за зовнішнім виглядом не поступається готелям у Києві, був створений новий залізничний вокзал. І взагалі відчувалося значне пожвавлення, котре виникає зазвичай із вливанням коштів. Я зосередився на тому, чим є це місто зараз, порівняно з тим, чим було колись. Я знайшов певну форму – коли у фільмі зображується мандрівка молодих людей до цього міста, і це супроводжується активним авторським коментарем.
Відбувається певне авторське дослідження – автор ставить перед собою тезу: як поговорити із містом. Аби з ним порозмовляти – знаходить такий прийом – автор розмовляє через туристів, які відвідують місто, через мешканців, які люблять його, через фахівців, і – аналізуючи власні сприйняття, власні враження.
Надія Степула
Сучасна українська література стала багатшою на ще один роман. “Кляса “ – перший прозовий твір поета Павла Вольвача. Сьогодні в рубриці “Живі “клясики” радіожурналу Сюжети маємо нагоду поспілкуватися з автором. Йому непогано пасує визначення “живого “клясика”, бо й роман має назву “Кляса”. Цікаво, звичайно, чому?
То, Павле, чому так названо роман?
Павло Вольвач
“Клясик” у моєму розумінні – це щось таке – “многопуддя бронзи”. Я хотів би ще довго залишатися живим.... Чому написаув роман? – Не міг не написати. Наступає час – я вже говорив – наступає період, коли той досвід, якого набув, - його треба виговорити, вимовити.
Я хотів написати про велике індустріальне місто, про що, як на мій погляд, у нас бракує текстів. Тобто, про щось таке “урбанне”, реальне. А це – насамперед у моєму розумінні – пов’язане із періодом українізації. Коли у Харкові сиділи Хвильовий і його хлопці, так звані вітаїсти, і мріяли про нову Україну.
І вона в їхніх мріях, безумовно, асоціювалась із індустріальним містом, а не селом. І тоді, в той період українізації, так писали – “кляса”, “фльота”, “плян”. І – щоб перекинуть ще й такий місток в часі – звідси й назва.
Надія Степула
Герої роману “Кляса” – теперішні люди, іншим словом – “сучасники”. Попри те, що література загалом і стоїть на тому, щоб писати про сучасників – за винятком хіба що історичних жанрів, - усе ж є один нюанс. – Герої “Кляси” можуть бути впізнаваними – в буквальному розумінні слова. Здається, навіть імена та прізвиська їх у книзі – справжні? – Яку роль, Павле, мав би відіграти у книзі цей момент?
Павло Вольвач
Автобілграфічність є. Бо справді письменник не може не спиратися на власний досвід. А скільки вже його.... – Хтось же сказав, що можна писати романи або – про себе, або – погані... Бо світ треба проживати, як роман, а не дізнаватися про світ з романів.
Надія Степула
Один колега, лавреат премії імені Стругацьких в галузі літературної критики, прочитавши “Клясу”, зауважив, що від часів поета Євгена Маланюка в літературному просторі південного Сходу України не було помітних літературних з’яв, а тепер – є, оскільки “Кляса” заповнює той простір вагомістю художнього полотна.
Можна б вважати цю думку своєрідним компліментом авторові, можна з цією тезою сперечатися, але навряд чи можна її заперечити цілком. Час покаже, наскільки роман “Кляса” потужний – у художньому вияві, наскільки він виштовхнув на поверхню проблематику, співзвучну сучасним життєвим реаліям, наскільки розв’язує – чи розрубує – той Гордіїв вузол психологічних тупиків, у які заходять у своїх долях “типові герої” “в типових обставинах” , шукаючи або минаючи істину.
Хотілося б почути, Павле, во ім’я чого, кажучи просто, роман писався насправді?
Павло Вольвач
Скажу так. Якоїсь планки не виставляв собі – повітової, чи запорізької, чи української. Мені хотілося написать, витворить якийсь свій світ.
Надія Степула
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.
З вами були – автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу.
Хай щастить вам не розминатися з істиною!
До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!
Київ, 19 листопада 2004 року.
Надія Степула
На хвилях радіо “Свобода” – новий випуск радіожурналу “Сюжети”.
Вітаю вас, шановні радіослухачі!
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.
Вслухаймося, як гуркоче поїзд – може, це поїзд життя, може - часу, може - поїзд історії?
Принаймні, вслухаючись, можна собі уявляти рух вперед і неспинність поступу...
За кілька днів до остаточного фінішу президентських виборів в Україні життя все частіше нагадує стрімкість ось такого поїзда, що мчить у нову незвідану даль. І саме час поміркувати над проблемами вибору.
Становлення демократії є класичним сюжетом європейської цивілізації, який розгортається вже двадцять п’ять століть, - вважають філософи. “Відживлення демократії” – таку назву має книга французького філософа Жана-Франсуа Ревеля, написана у 1992-му та щойно видана в українському перекладі видавництвом “Критика”.
Одним з головних елементів демократії, на думку Ревеля, є вільні, чесні, прозорі вибори у поєднанні зі свободою слова та освіченістю населення.
Послухаймо - докладніше про книгу Ревеля розмірковує філософ Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Першим у назві книги Жана-Франсуа Ревеля стоїть слово, яке французькою мовою означає і «відродження», і «відживлення», і власне «отаву», тобто траву, що виросла після косовиці. Подібним природним чином, на думку автора, наприкінці 1980-х років відродилася і демократія, яка мало не загинула за доби нацизму та пасивно перетривала комуністичні часи. Ревель був одним з небагатьох скептиків на Заході, який не піддався, за його висловом, «спалаху містичної ґорбіманії» наприкінці 80-х років минулого століття. Згодом, вже у розпал так званої «демократичної ейфорії» початку 90-х років він так само був серед одинаків, які наважилися говорити про сучасні виклики самому існуванню демократії.
Нинішніми загрозами для неї у західних країнах французький філософ вважає ісламський фундаменталізм, корупцію урядовців, пасивність виборців та поблажливість демократичних урядів до авторитарних режимів. Натомість країнам Центрально-Східної Європи «філософська поразка соціалізму», за словами Ревеля, відкрила шлях до відновлення зруйнованого суспільства і заохотила їх рухатися у напрямку демократії.
Визнаючи її осердям західної політичної системи, автор демонструє безпосередній зв’язок між політичною свободою, ринковою економікою та невід’ємними правами людини. «Захист особи від сваволі» – ось єдиний критерій, за яким філософ з Марселя оцінює традиційні, тоталітарні та демократичні суспільства. Одним з головних елементів демократії є для Ревеля вільні, чесні, прозорі вибори у поєднанні із свободою слова та освіченістю населення. Причому право особи на вибір включає і право на помилку, і можливість виправити її на наступних виборах.
Ось чому виборець має бути абсолютно впевнений, що наступні вибори неодмінно відбудуться, і відбудуться своєчасно. А освіченим, політично активним та економічно незалежним від держави громадянином, наголошує автор, надзвичайно важко маніпулювати.
Власне, наявність спільноти вільних громадян (іншими словами, громадянського суспільства) і є основною умовою існування демократії як такої. «Саме демократія, – зазначає Ревель, – дозволяє народитись вільній людині, проте лише вільна людина дозволяє демократії тривати». Відтак, демократія є для Ревеля однією з підвалин західної системи цінностей, центром якої є суверенна та відповідальна особистість. Водночас, демократія виявляється одним з результатів тривалого становлення цивілізації обох берегів Атлантики.
«Від античних часів, – пише філософ, – увесь розвиток Заходу спрямовувався на створення цивілізації, що залишала б громадянина вільним (ба більше, зобов’язаним бути творцем власної долі) і надавала б йому можливості бути вільним». Ось як оцінює книгу Ревеля один з її перекладачів, доктор філософії, професор Олег Хома.
Олег Хома
В той момент, коли Захід святкував перемогу над комунізмом, Ревель попереджає про нові загрози, які чатують на цивілізацію. Світ ніколи не позбавлявся цих загроз, просто він не завжди їх помічає. Основний пафос ревелівської критики – це м”якотілість західних країн, головним чином – Європи. Тоді як Америка для нього – це єдина надія цивілізованого людства. Ревель використовує арсенал совєтології для демонізації чергових загроз. Те, що загрожує Заходу – лише перше із загроз, котрі можливі. Пильніше вдивляючись у ці загрози, західна цивілізація може проіснувати настільки довго, наскільки це передбачено її можливостями.
Віталій Пономарьов Історичний процес, на думку Жана-Франсуа Ревеля, не є наперед визначеним і великою мірою залежить від людської активності. І в цьому міститься надія для українського читача Ревелевої книги.
І саме тут пролягає шлях до подолання Україною її теперішньої відсталості. Бо важко не погодитися з французьким філософом: «Краще бути багатим і вільним, ніж бідним і пригнобленим».
Надія Степула
Про недавню історію написано не так багато книг, бо писати таку історію – справа не вельми вдячна – “Завжди знаходиться сила-силенна людей, котрі вважають, що ти пишеш її невірно. Ба більше: використовуючи авторитет власних посад, ці люди можуть чимало ззашкодити тобі – морально чи матеріально.” – вважає кандидат філософських наук, заступник головного редактора “Сучасності” Сергій Грабовський.
Сюжет від Сергія Грабовського про нову книгу Олександра Бойка.
Сергій Грабовський
Доктор історичних наук Олександр Бойко, котрий зосередився саме на українській історії 1980-1990-х років, ще не будучи ані доктором, ані кандидатом наук, відчув на собі дію деяких із названих чинників. Проте свої дослідження не полишив.
І от у київському видавництві “Кондор” вийшла друком чергова праця Олександра Бойка – цього разу це навчальний посібник для студентів вишів під назвою “Нариси з новітньої історії України. 1985-1991рр.”.
Автор поставив перед собою складне завдання, точніше, три головні завдання. По-перше, дати об’єктивну, грунтовану на публікаціях та архівних документах, розповідь про події, які призвели до розпаду СРСР й унезалежнення України.
По-друге, побудувати теоретичний “каркас” розповіді, дати власне визначення феноменам перебудови, гласності, національного відродження, суверенізації.
По-третє, подати це у формі, доступній для студентів, учителів, усіх, хто цікавиться історією. Ці завдання у книзі розв’язані. Ті з читачів, котрим за тридцять”, ще раз переживуть круті повороти недавніх історичних сюжетів і зазирнуть за лаштунки тодішніх подій, оскільки автор широко використовує свого часу таємні компартійні документи.
А молодші зможуть дізнатися, як у середині 1980-х в СРСР почався публічний пошук оптимальних моделей суспільної трансформації; які усспільно-політичні наслідки мала катастрофа у Чорнобилі4 як зявилися перші масові опозиційні організації; як ставав на ноги робітничий рух і як розламувався ще недавно наче непорушний моноліт КПСС. Далі – шалені за темпами щмін півтора роки, з середини 1990 до кінця1991, колинаціонально-демократична революція в Україні сягнула вищої точки.
Закінчується книга незвичайною для історичних праць темою – аналізом геополітичних, економічних та культурних передумов розвитку України як незалежної держави.
Автор не прикрашає стану справ, але у деяких випадках, можливо, йде вслід за усталеними стереотипами – наприклад, щодо нездатності України забезпечити себе власними енергоресурсами, тоді як фахівці-геологи стверджують, що, скажімо, за належної уваги за 10 років можна можна б вийти на майже 100%-е перекриття внутрішніх потреб українським природним газом.
Але дискусійні моменти й окремі прогалини в аналізі подій недавнього минулого не зменшують інтелектуальної та суспільної ваги “Нарисів з новітньої історії України”.
Надія Степула
Нинішній гість “Провінційних сюжетів” - режисер Сергій Лисенко – розповідає про свій новий фільм “Діалог із містом”. Стрічка присвячена старовинному містечку Новгород-Сівеському.
Сергій Лисенко Робота тривала з травня по жовтень цього року. І, скажімо так, була дуже непроста. Ми мали пов’язати багато розрізнених подій, котрі відбулися у цьому місті протягом тривалого періоду, з дуже великим історичним матеріалом, пов’язаним із Новгород-Сіверським. І все це – пов’язати у видовищну форму, якою є документальний фільм. У місті активно відбудовувався старий монастир, був зведений 4-зірковий готель, який за зовнішнім виглядом не поступається готелям у Києві, був створений новий залізничний вокзал. І взагалі відчувалося значне пожвавлення, котре виникає зазвичай із вливанням коштів. Я зосередився на тому, чим є це місто зараз, порівняно з тим, чим було колись. Я знайшов певну форму – коли у фільмі зображується мандрівка молодих людей до цього міста, і це супроводжується активним авторським коментарем.
Відбувається певне авторське дослідження – автор ставить перед собою тезу: як поговорити із містом. Аби з ним порозмовляти – знаходить такий прийом – автор розмовляє через туристів, які відвідують місто, через мешканців, які люблять його, через фахівців, і – аналізуючи власні сприйняття, власні враження.
Надія Степула
Сучасна українська література стала багатшою на ще один роман. “Кляса “ – перший прозовий твір поета Павла Вольвача. Сьогодні в рубриці “Живі “клясики” радіожурналу Сюжети маємо нагоду поспілкуватися з автором. Йому непогано пасує визначення “живого “клясика”, бо й роман має назву “Кляса”. Цікаво, звичайно, чому?
То, Павле, чому так названо роман?
Павло Вольвач
“Клясик” у моєму розумінні – це щось таке – “многопуддя бронзи”. Я хотів би ще довго залишатися живим.... Чому написаув роман? – Не міг не написати. Наступає час – я вже говорив – наступає період, коли той досвід, якого набув, - його треба виговорити, вимовити.
Я хотів написати про велике індустріальне місто, про що, як на мій погляд, у нас бракує текстів. Тобто, про щось таке “урбанне”, реальне. А це – насамперед у моєму розумінні – пов’язане із періодом українізації. Коли у Харкові сиділи Хвильовий і його хлопці, так звані вітаїсти, і мріяли про нову Україну.
І вона в їхніх мріях, безумовно, асоціювалась із індустріальним містом, а не селом. І тоді, в той період українізації, так писали – “кляса”, “фльота”, “плян”. І – щоб перекинуть ще й такий місток в часі – звідси й назва.
Надія Степула
Герої роману “Кляса” – теперішні люди, іншим словом – “сучасники”. Попри те, що література загалом і стоїть на тому, щоб писати про сучасників – за винятком хіба що історичних жанрів, - усе ж є один нюанс. – Герої “Кляси” можуть бути впізнаваними – в буквальному розумінні слова. Здається, навіть імена та прізвиська їх у книзі – справжні? – Яку роль, Павле, мав би відіграти у книзі цей момент?
Павло Вольвач
Автобілграфічність є. Бо справді письменник не може не спиратися на власний досвід. А скільки вже його.... – Хтось же сказав, що можна писати романи або – про себе, або – погані... Бо світ треба проживати, як роман, а не дізнаватися про світ з романів.
Надія Степула
Один колега, лавреат премії імені Стругацьких в галузі літературної критики, прочитавши “Клясу”, зауважив, що від часів поета Євгена Маланюка в літературному просторі південного Сходу України не було помітних літературних з’яв, а тепер – є, оскільки “Кляса” заповнює той простір вагомістю художнього полотна.
Можна б вважати цю думку своєрідним компліментом авторові, можна з цією тезою сперечатися, але навряд чи можна її заперечити цілком. Час покаже, наскільки роман “Кляса” потужний – у художньому вияві, наскільки він виштовхнув на поверхню проблематику, співзвучну сучасним життєвим реаліям, наскільки розв’язує – чи розрубує – той Гордіїв вузол психологічних тупиків, у які заходять у своїх долях “типові герої” “в типових обставинах” , шукаючи або минаючи істину.
Хотілося б почути, Павле, во ім’я чого, кажучи просто, роман писався насправді?
Павло Вольвач
Скажу так. Якоїсь планки не виставляв собі – повітової, чи запорізької, чи української. Мені хотілося написать, витворить якийсь свій світ.
Надія Степула
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав, дорогі слухачі.
З вами були – автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо за увагу.
Хай щастить вам не розминатися з істиною!
До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!
