Аудіозапис програми:
Київ, 25 жовтня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Останній тиждень порадував збагаченням політичного словника на майже невинне, але смердюче слівце “козли”.
Над тим, що мав на увазі речник цього багатозначного символу, провладні політологи ламають голівки та заламують рученьки. Мовляв, улюбленець Бога, дітей і тварин, пан Янукович, під “козлами” в жодному разі не мав народу, який його славного, згідно рейтингам та правдивій інформації братніх технологів, кохає так безмірно та сильно, що задушив би в обіймах.
“Вочевидь, - міркують на форумах “Павутини”, - козлами є ті, хто його сердешного та зобиженого яєчком до народу того не пускає”.
Принаймні так виглядає “залізна логіка” симпатиків “залізного господаря”.
Інша група інтернет-сперечальників вважає, що “казлами” є активісти молодіжної організації “Пора”. Деструктори та бомбісти. Діти екстремістів та усяких там “лєсних братьєв” або ж “бандєровцев”.
Третя група аналітиків переконана, що під вибори вигулькнула глибоко законспірована третя сила під назвою “казли, каториє мєшают нам жить”.
Держава, на чолі з мужнім прем’єром таємничим “козлам” вирішила показати, що в жодному разі не боїться супостатів і готова великим військовим парадом дати в зуби усім негідникам, які владу цю дискредитують, ретельно перед тим прошмонавши ненависні офіси та приватні помешкання “казлов” усіх мастей.
Такі ось міркування блукають нині головами високочолих мешканців “Павутини”. “В “псіхушку” їх усіх або ж на нари,” – пропонують свої послуги дядечки в поганах і без погонів. Словом, “дурка, в натурє”.
Далі Віктор Недоступ. Рубрика “Палата номер шість”.
Віктор Недоступ
На форумах сайту імені Леся Пордерв’янського “Цікаві досліди” дописувач Кілкар розраховує, як він буде голосувати. Незгодних з його вибором зі ста чоловік оточення він нарахував трьох. “Мій тесть, бо пенсіонер, і радий, що ідіот, тридцяти гривням доплати. Принцип боротьби: в день виборів зачиняю в туалеті. Співробітник, бо дурню усяку читає і дивиться телевізора. Принцип боротьби: до виборів приб’ю. Робочий по причині політичної несвідомості. Принцип боротьби: одішлю у відрядження до Львову. І шо маємо…Фігню якусь маємо”.
Користувачка “Живого журналу” за підписом Козачка розповідає про свою сестричку: “Олеся в мене запитала: “А ти бачила колись Кучму?” Я замислилась… Ні, не бачила. Дивно. 10 років президент. От скажіть: хтось із вас бачив нинішнього президента вживу? Може це ілюзія?”
Користувач Меджик Лі повчає голосом Морфеуса: “Звичайно ілюзія. І вона зникне, якщо ти 31-го з’їси правильну пігулку”.
Інший користувач Адольфич відкрив обговорення: “Про святе й наболіле. Тобто ціни на сало”.
“Ціни ростуть і це видно неозброєним передвиборним оком. Після красивих жестів з театрального підвищення пенсій та соціальної допомоги, що не передбачалося бюджетом, слід очікувати інфляції при будь-якому післявиборчому розкладі,” - вважає Адольфич. Та й зараз інфляція відсотків 25. “Це так, навскидку”.
Тим часом такий собі Інгвар сурмить у трембіту: “Найгірші прогнози збуваються! Після Луганську – вибух у Краматорську”.
Персонаж на ім’я Кататонія обережно цікавиться: “Це вже почався капець чи буде ще гірше?”
Такий собі Ватасі філософствує: “Якщо капець тільки розпочався, то буде ще гірше. Якщо вже настав, то гірше не буде”.
На форумах “Української правди” також розглядають вибухи, які синхронно збіглися в часі з “козлами” Януковича, арештами активістів “Пори” та блокуванням Києва.
Відвідувач за підписом Нік дає пенітенціарне пояснення: “Кумівська мутка або кумівська травка – провокації, які влаштовують в зоні оперативники для досягнення своєї мети. Це може бути нацьковування угрупувань ув’язнених одне на одне або поширення компрометуючих чуток про зонівських авторитетів, що може викликати в зоні заворушення і навіть бунт, під час придушення якого ліквідуються неугодні особи. Також є більш м’який варіант. Він називається кумівськими примочками. Це коли підкидають ув’язненому наркотики з подальшим обшуком, знаходженням та відповідними санкціями проти ув’язненого”.
А на сайті “Майдан.орг” забили тривогу: зник у нетрях СБУ засновник сайту та активіст кампанії “Пора” пан Свистович. Згодом Свистович об’явився дещо скуйовджений і розповів, що на допиті в СБУ він докладно роз’яснив товаришам майорам, яка це чудова організація “Пора”. “Певен, - поділився своїми підозрами Свистович, – співробітники СБУ тепер проголосують за кого треба”.
Андрій Охрімович
“Ньюс-ру” розповідає асоціативну та повчальну історію. Їден самотній “менщизна” з Луїзіани навесні 2004-го року придбав собі двох кроликів. Опинившись в гарних та ситних умовах, кролики взялись за ту справу, яка у них виходить найкраще. Менше, як через рік, разом з чоловіком в будинку жило вже 73 кролика. Вони гризли меблі, жили на столах, під столами, на диванах та в кріслах. Вони переварювали їжу швидше, ніж господар встигав за ними прибирати. Врешті-решт у чоловіка опустились руки, і він збрився з власного дому.
Спеціалісти, які прибули на місце події констатували факт: кролики жили там чисті та ситі, але сам будинок перебував в аварійному стані.
Професіонали на форумах “Павутини” вважають, що історія ця є повчальною та дуже українською. Мовляв, чиновники та силові структури в Батьківщині нашій плодяться з іще більшою швидкістю, тож якщо усе то те триватиме далі, то від будинку нашого лишиться тільки тирса, а господар, себто народ, буде розвіяно по світах у пошуках землі обітованої.
Дай Боже, щоб фобія ця не стала доконаним фактом, хоч поняття “ФАКТ” саме по собі звучить доволі гордо. Щоправда, іноді за цим розкішним словом може стояти щось таке, з чого хижою квіткою проростає запитання: “Де межа між брудом та благопристойністю у нинішній виборчій кампанії? Де закінчується журналістика, а починається брехня?”
Питання затягують на вічність і вимагають свого рефлексуючого Гамлета. Нині виконати цю роль заповзявся мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Київська газета “Факты и комментарии” є одним із найтиражніших і найпопулярніших у певних колах українських громадян виданням. Американський політик та політичний аналітик Генрі Кіссінджер є одним із найбільш відомих у світі американських інтелектуалів. І ось як ця газета, що вже своєю назвою претендує чи не на абсолютну достовірність інформації (адреса сайту www.facts.kiev.ua) висвітлює поїздку до України згаданого Генрі Кіссінджера.
У повідомленні в газеті від 22-го жовтня про програму перебування Кіссінджера в Україні сказано про заплановані зустрічі з президентом Кучмою та прем‘єром Януковичем і про лекцію у Києві. “Факти” з якогось дива забули тільки зазначити, що у цій програмі – зустріч з кандидатом у президенти від об‘єднаної опозиції Віктором Ющенком.
У номері від 23-го жовтня “Факти” все ж присвятили одне речення повідомленню про зустріч Кіссінджера із Ющенком. При цьому сказано, що співрозмовники обговорили різні аспекти виборчої кампанії. Факт? Факт. Але факт у лапках. Адже Віктор Ющенко розповів Генрі Кіссінджеру про арешти лідерів молодіжних організацій, про антиамериканські агітаційні матеріали проти Ющенка, які розповсюджує влада, про численні порушення в ході передвиборної кампанії. Кіссінджер був шокований і заявив, що “це – Сицилія”, маючи на увазі відому своїми методами мафію.
І знову газета “Факти” чомусь забула про це повідомити читачам.
З іншого боку, хто такий якийсь Генрі Кіссінджер в очах редакторів “Фатків”? Ну, лауреат Нобелівської премії миру, ну, визначний діяч сучасності. Але загалом у двох номерах його поїздці до України присвячено менше, ніж половину газетної шпальти, а от відомому “сину юриста і росіянки”, як він сам себе характеризує, себто Владіміру Жириновському, аж цілу шпальту!
Можливо, що це і вірно, адже у разі, якщо буде реалізована ідея Віктора Януковича про подвійне українсько-російське громадянство, наступним після Януковича президентом України цілком може стати Жириновський. Щоправда, про цю радісну перспективу “Факти” також мовчать.
Андрій Охрімович
Блукання “Павутиною” є цікавим та не завжди безпечним заняттям. Іноді можна наштовхнутись на постріли.
“Ньюс.ру”, наприклад, розповідає, що 43-літній американець Дональд Рага спробував піймати та забити маленьку мишку. Для полювання хлопака вирішив застосувати пістолет 22-го калібру. На лінії вогню опинилась подруга стрільця. З кулею у руці її госпіталізували. Мишка тим часом не постраждала і досі перебуває на волі.
Мережева притча стосується передусім українців і попереджає рідну владу, щоби та дбала про цноту. В унісон рядок з пісні “не стріляй у птаха на світанні...” Бо стрільба ота може відгикнутись або яєчком в пузо, або ще якимись непередбаченими пригодами, епіцентром яких є, та й надалі обіцяють бути, виборчі перегони. Словом, пригод в Україні більшає, і вони стають дедалі небезпечнішими.
Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Як і належить за старою революційною традицією, градус гостросюжетності в Україні зростає восени. Ось і нині перебіг передвиборчих змагань входить, здається, у фазу, коли повідомлення про події нагадують міліцейський протокол, а мер Києва вже готовий оголосити в столиці надзвичайний стан на випадок заворушень.
Минулих вихідних у Києві відбувся чи не наймасовіший мітинг з часів набуття Україною незалежності, мітинг біля ЦВК на підтримку Віктора Ющенка.
А ще проходив своєрідний “суботник”: журналісти, протестуючи проти тиску на “5-й канал”, вийшли з мітлами на Хрещатик. Інша група пікетувала Національну спілку журналістів.
Якщо не враховувати провокації із закиданням приміщення ЦВК камінням, все відбувалося мирно й чинно. Майоріло “оранжевоблакиття”, мірно здіймалися мітли, лунали пісні “Любе” з гучномовців агітаційного автобуса кандидата Януковича, який раптом з’явився на Хрещатику з боку Бессарабки. І хоча публіка кричала “Мурку давай!” та прикрашала боки автобуса наліпками антиянуковичівського змісту, до прямих зіткнень з міліцією, котра охороняла автобус, не дійшло.
Зовсім інша річ – нічні події, котрі вже встигли охрестити “репетицією післявиборчої ночі”. Отож, гурт молодиків почав бити людей, котрі після мітингу залишилися на заклик “Нашої України” під стінами ЦВК.
Бити, як стверджує “Українська правда” і “Кореспондент.Нет” пляшками та молотками. Але молодчики дістали відсіч. Більше того, депутатам-“нашоукраїнцям” вдалося затримати кількох нападників. Виявилося, що це не міфічні “анархісти” чи фольклорно-казкові скінхеди, а працівники правоохоронних органів.
Також, як повідомляє “Кореспондент”, затримано начальника київського УБОЗу Гошовського, котрий, на думку “нашоукраїнців”, керував нападниками.
Ось така вибудовується режисура з явним “банановореспубліканським” акцентом.
До речі, депутат Стретович показав журналістам посвідчення одного із затриманих. Ним виявився капітан міліції на прізвище Гандурай. Чи не підсилює це асоціації з назвою країни, вже згадуваної на початку цього сюжету?
Андрій Охрімович
Ще одна гарна історія від “Ньюс ру”.
Поліцейський спецназ міста Дурхам у Великобританії було піднято по тривозі після того, як у місцевий відділок серед ночі надійшов дивний телефонний дзвінок: абонент не представився, проте на задньому плані було чути жіночі крики та хриплий чоловічий голос.
Поліцейські зреагували блискавично, але були дуже здивовані, коли в прихожій дому побачили оголених чоловіка та жінку, які займались сексом.
Справу з’ясували швидко. В пориві пристрасті жінка скинула з тумбочки телефон і ногою набрала номер поліції. У Великобританії це 999.
Погодьтесь, що історія фантастична і дуже шкода, що письменники-фантасти минають такі розкішні сюжети.
Тим не менше, в Інтернеті існує маса бібліотек та сайтів, присвячених цьому жанру.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Нещодавно в мережі з’явився перший україномовний Інтеренет-портал шанувальників фантастики „Світ фентезі” (www.fantasy.iswith.us). До його створення долучився київський науково-фантастичний журнал „Реальность фантастікі”.
До речі, на останньому Європейському Конвенті з фантастики цей часопис було визнано „кращим європейським журналом”. Видання це переважно російськомовне, хоча має постійну рубрику україномовного оповідання.
Як стверджує головний редактор „Реальності фантастики” Іраклій Вахтангішвілі, вони б друкували і більше, але бракує якісних український текстів. Якість текстів, вміщених у часописі, ви зможете оцінити, незалежно від мови, якщо зазирнете на його Інтернет-сторінку: www.rf.com.ua.
Ми ж повернемося до „Світу фентезі”.
На сайті можна познайомитися з історією жанру, його основоположниками та сучасними авторами. Є і трохи текстів відомих зарубіжних фантастів в українських перекладах. А ще рецензії, інтерв’ю, сторінки, присвячені фантастичним фільмам та іграм.
Досить актуальною виглядає вміщена на сайті стаття молодого, але вже визнаного письменника Володимира Аренєва (в українській транскрипції це звучить як Володимир Пузій) „Українська фантастика: втеча з памперсів”. У ній автор аналізує ситуацію у вітчизняній фантастичній літературі, а також спростовує деякі пов’язані з нею міфи.
Міф №1, на думку пана Пузія, чи то пак, Аренєва: нової української фантастики не існує. “Це не так,” - стверджує письменник. І на підтвердження своїх слів наводить книжки серії „Алфізика” видавництва „Зелений пес”. Ініціатори її видання всюдисущі брати Капранови наголошують, що ця „перша українська фантастична серія має на меті регенерацію, якщо не створення української фантастики і популяризацію українських авторів цього жанру”.
Серія вже налічує десь із 15 книжок кишенькового формату, а серед її авторів і зовсім молоді письменники, і корифеї жанру. Так, на обкладинці однієї з книжок можна побачити одразу імена Дяченків, Олді та Валентинова. Щоправда, не зазначено, яка з історій якому автору належить. Така собі гра з читачами.
Ще одна помітна подія в царині української фантастичної літератури має потішити шанувальників вітчизняної науково-фантастичної класики. Світ побачили перші книжки серії „Всесвіт Олеся Бердника” від видавництва „Афон”.
У першому томі видання вміщено, можливо, найкращий твір Бердника, культовий роман початку 70-х „Зоряний корсар”. А ближче познайомитися з непростою біографією і творчістю письменника можна на сайті www.berdnyk.narod.ru .
Андрій Охрімович
І на завершення невеличка інформація.
Двадцять восьмого жовтня о тринадцятій тридцять в актовому залі Інституту філології (жовтий корпус університету) відбудеться презентація міфологічної епопеї письменника Ігоря Маленького “Дідоніана”. Кажуть, буде цікаво.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 25 жовтня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Останній тиждень порадував збагаченням політичного словника на майже невинне, але смердюче слівце “козли”.
Над тим, що мав на увазі речник цього багатозначного символу, провладні політологи ламають голівки та заламують рученьки. Мовляв, улюбленець Бога, дітей і тварин, пан Янукович, під “козлами” в жодному разі не мав народу, який його славного, згідно рейтингам та правдивій інформації братніх технологів, кохає так безмірно та сильно, що задушив би в обіймах.
“Вочевидь, - міркують на форумах “Павутини”, - козлами є ті, хто його сердешного та зобиженого яєчком до народу того не пускає”.
Принаймні так виглядає “залізна логіка” симпатиків “залізного господаря”.
Інша група інтернет-сперечальників вважає, що “казлами” є активісти молодіжної організації “Пора”. Деструктори та бомбісти. Діти екстремістів та усяких там “лєсних братьєв” або ж “бандєровцев”.
Третя група аналітиків переконана, що під вибори вигулькнула глибоко законспірована третя сила під назвою “казли, каториє мєшают нам жить”.
Держава, на чолі з мужнім прем’єром таємничим “козлам” вирішила показати, що в жодному разі не боїться супостатів і готова великим військовим парадом дати в зуби усім негідникам, які владу цю дискредитують, ретельно перед тим прошмонавши ненависні офіси та приватні помешкання “казлов” усіх мастей.
Такі ось міркування блукають нині головами високочолих мешканців “Павутини”. “В “псіхушку” їх усіх або ж на нари,” – пропонують свої послуги дядечки в поганах і без погонів. Словом, “дурка, в натурє”.
Далі Віктор Недоступ. Рубрика “Палата номер шість”.
Віктор Недоступ
На форумах сайту імені Леся Пордерв’янського “Цікаві досліди” дописувач Кілкар розраховує, як він буде голосувати. Незгодних з його вибором зі ста чоловік оточення він нарахував трьох. “Мій тесть, бо пенсіонер, і радий, що ідіот, тридцяти гривням доплати. Принцип боротьби: в день виборів зачиняю в туалеті. Співробітник, бо дурню усяку читає і дивиться телевізора. Принцип боротьби: до виборів приб’ю. Робочий по причині політичної несвідомості. Принцип боротьби: одішлю у відрядження до Львову. І шо маємо…Фігню якусь маємо”.
Користувачка “Живого журналу” за підписом Козачка розповідає про свою сестричку: “Олеся в мене запитала: “А ти бачила колись Кучму?” Я замислилась… Ні, не бачила. Дивно. 10 років президент. От скажіть: хтось із вас бачив нинішнього президента вживу? Може це ілюзія?”
Користувач Меджик Лі повчає голосом Морфеуса: “Звичайно ілюзія. І вона зникне, якщо ти 31-го з’їси правильну пігулку”.
Інший користувач Адольфич відкрив обговорення: “Про святе й наболіле. Тобто ціни на сало”.
“Ціни ростуть і це видно неозброєним передвиборним оком. Після красивих жестів з театрального підвищення пенсій та соціальної допомоги, що не передбачалося бюджетом, слід очікувати інфляції при будь-якому післявиборчому розкладі,” - вважає Адольфич. Та й зараз інфляція відсотків 25. “Це так, навскидку”.
Тим часом такий собі Інгвар сурмить у трембіту: “Найгірші прогнози збуваються! Після Луганську – вибух у Краматорську”.
Персонаж на ім’я Кататонія обережно цікавиться: “Це вже почався капець чи буде ще гірше?”
Такий собі Ватасі філософствує: “Якщо капець тільки розпочався, то буде ще гірше. Якщо вже настав, то гірше не буде”.
На форумах “Української правди” також розглядають вибухи, які синхронно збіглися в часі з “козлами” Януковича, арештами активістів “Пори” та блокуванням Києва.
Відвідувач за підписом Нік дає пенітенціарне пояснення: “Кумівська мутка або кумівська травка – провокації, які влаштовують в зоні оперативники для досягнення своєї мети. Це може бути нацьковування угрупувань ув’язнених одне на одне або поширення компрометуючих чуток про зонівських авторитетів, що може викликати в зоні заворушення і навіть бунт, під час придушення якого ліквідуються неугодні особи. Також є більш м’який варіант. Він називається кумівськими примочками. Це коли підкидають ув’язненому наркотики з подальшим обшуком, знаходженням та відповідними санкціями проти ув’язненого”.
А на сайті “Майдан.орг” забили тривогу: зник у нетрях СБУ засновник сайту та активіст кампанії “Пора” пан Свистович. Згодом Свистович об’явився дещо скуйовджений і розповів, що на допиті в СБУ він докладно роз’яснив товаришам майорам, яка це чудова організація “Пора”. “Певен, - поділився своїми підозрами Свистович, – співробітники СБУ тепер проголосують за кого треба”.
Андрій Охрімович
“Ньюс-ру” розповідає асоціативну та повчальну історію. Їден самотній “менщизна” з Луїзіани навесні 2004-го року придбав собі двох кроликів. Опинившись в гарних та ситних умовах, кролики взялись за ту справу, яка у них виходить найкраще. Менше, як через рік, разом з чоловіком в будинку жило вже 73 кролика. Вони гризли меблі, жили на столах, під столами, на диванах та в кріслах. Вони переварювали їжу швидше, ніж господар встигав за ними прибирати. Врешті-решт у чоловіка опустились руки, і він збрився з власного дому.
Спеціалісти, які прибули на місце події констатували факт: кролики жили там чисті та ситі, але сам будинок перебував в аварійному стані.
Професіонали на форумах “Павутини” вважають, що історія ця є повчальною та дуже українською. Мовляв, чиновники та силові структури в Батьківщині нашій плодяться з іще більшою швидкістю, тож якщо усе то те триватиме далі, то від будинку нашого лишиться тільки тирса, а господар, себто народ, буде розвіяно по світах у пошуках землі обітованої.
Дай Боже, щоб фобія ця не стала доконаним фактом, хоч поняття “ФАКТ” саме по собі звучить доволі гордо. Щоправда, іноді за цим розкішним словом може стояти щось таке, з чого хижою квіткою проростає запитання: “Де межа між брудом та благопристойністю у нинішній виборчій кампанії? Де закінчується журналістика, а починається брехня?”
Питання затягують на вічність і вимагають свого рефлексуючого Гамлета. Нині виконати цю роль заповзявся мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Київська газета “Факты и комментарии” є одним із найтиражніших і найпопулярніших у певних колах українських громадян виданням. Американський політик та політичний аналітик Генрі Кіссінджер є одним із найбільш відомих у світі американських інтелектуалів. І ось як ця газета, що вже своєю назвою претендує чи не на абсолютну достовірність інформації (адреса сайту www.facts.kiev.ua) висвітлює поїздку до України згаданого Генрі Кіссінджера.
У повідомленні в газеті від 22-го жовтня про програму перебування Кіссінджера в Україні сказано про заплановані зустрічі з президентом Кучмою та прем‘єром Януковичем і про лекцію у Києві. “Факти” з якогось дива забули тільки зазначити, що у цій програмі – зустріч з кандидатом у президенти від об‘єднаної опозиції Віктором Ющенком.
У номері від 23-го жовтня “Факти” все ж присвятили одне речення повідомленню про зустріч Кіссінджера із Ющенком. При цьому сказано, що співрозмовники обговорили різні аспекти виборчої кампанії. Факт? Факт. Але факт у лапках. Адже Віктор Ющенко розповів Генрі Кіссінджеру про арешти лідерів молодіжних організацій, про антиамериканські агітаційні матеріали проти Ющенка, які розповсюджує влада, про численні порушення в ході передвиборної кампанії. Кіссінджер був шокований і заявив, що “це – Сицилія”, маючи на увазі відому своїми методами мафію.
І знову газета “Факти” чомусь забула про це повідомити читачам.
З іншого боку, хто такий якийсь Генрі Кіссінджер в очах редакторів “Фатків”? Ну, лауреат Нобелівської премії миру, ну, визначний діяч сучасності. Але загалом у двох номерах його поїздці до України присвячено менше, ніж половину газетної шпальти, а от відомому “сину юриста і росіянки”, як він сам себе характеризує, себто Владіміру Жириновському, аж цілу шпальту!
Можливо, що це і вірно, адже у разі, якщо буде реалізована ідея Віктора Януковича про подвійне українсько-російське громадянство, наступним після Януковича президентом України цілком може стати Жириновський. Щоправда, про цю радісну перспективу “Факти” також мовчать.
Андрій Охрімович
Блукання “Павутиною” є цікавим та не завжди безпечним заняттям. Іноді можна наштовхнутись на постріли.
“Ньюс.ру”, наприклад, розповідає, що 43-літній американець Дональд Рага спробував піймати та забити маленьку мишку. Для полювання хлопака вирішив застосувати пістолет 22-го калібру. На лінії вогню опинилась подруга стрільця. З кулею у руці її госпіталізували. Мишка тим часом не постраждала і досі перебуває на волі.
Мережева притча стосується передусім українців і попереджає рідну владу, щоби та дбала про цноту. В унісон рядок з пісні “не стріляй у птаха на світанні...” Бо стрільба ота може відгикнутись або яєчком в пузо, або ще якимись непередбаченими пригодами, епіцентром яких є, та й надалі обіцяють бути, виборчі перегони. Словом, пригод в Україні більшає, і вони стають дедалі небезпечнішими.
Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Павло Вольвач
Як і належить за старою революційною традицією, градус гостросюжетності в Україні зростає восени. Ось і нині перебіг передвиборчих змагань входить, здається, у фазу, коли повідомлення про події нагадують міліцейський протокол, а мер Києва вже готовий оголосити в столиці надзвичайний стан на випадок заворушень.
Минулих вихідних у Києві відбувся чи не наймасовіший мітинг з часів набуття Україною незалежності, мітинг біля ЦВК на підтримку Віктора Ющенка.
А ще проходив своєрідний “суботник”: журналісти, протестуючи проти тиску на “5-й канал”, вийшли з мітлами на Хрещатик. Інша група пікетувала Національну спілку журналістів.
Якщо не враховувати провокації із закиданням приміщення ЦВК камінням, все відбувалося мирно й чинно. Майоріло “оранжевоблакиття”, мірно здіймалися мітли, лунали пісні “Любе” з гучномовців агітаційного автобуса кандидата Януковича, який раптом з’явився на Хрещатику з боку Бессарабки. І хоча публіка кричала “Мурку давай!” та прикрашала боки автобуса наліпками антиянуковичівського змісту, до прямих зіткнень з міліцією, котра охороняла автобус, не дійшло.
Зовсім інша річ – нічні події, котрі вже встигли охрестити “репетицією післявиборчої ночі”. Отож, гурт молодиків почав бити людей, котрі після мітингу залишилися на заклик “Нашої України” під стінами ЦВК.
Бити, як стверджує “Українська правда” і “Кореспондент.Нет” пляшками та молотками. Але молодчики дістали відсіч. Більше того, депутатам-“нашоукраїнцям” вдалося затримати кількох нападників. Виявилося, що це не міфічні “анархісти” чи фольклорно-казкові скінхеди, а працівники правоохоронних органів.
Також, як повідомляє “Кореспондент”, затримано начальника київського УБОЗу Гошовського, котрий, на думку “нашоукраїнців”, керував нападниками.
Ось така вибудовується режисура з явним “банановореспубліканським” акцентом.
До речі, депутат Стретович показав журналістам посвідчення одного із затриманих. Ним виявився капітан міліції на прізвище Гандурай. Чи не підсилює це асоціації з назвою країни, вже згадуваної на початку цього сюжету?
Андрій Охрімович
Ще одна гарна історія від “Ньюс ру”.
Поліцейський спецназ міста Дурхам у Великобританії було піднято по тривозі після того, як у місцевий відділок серед ночі надійшов дивний телефонний дзвінок: абонент не представився, проте на задньому плані було чути жіночі крики та хриплий чоловічий голос.
Поліцейські зреагували блискавично, але були дуже здивовані, коли в прихожій дому побачили оголених чоловіка та жінку, які займались сексом.
Справу з’ясували швидко. В пориві пристрасті жінка скинула з тумбочки телефон і ногою набрала номер поліції. У Великобританії це 999.
Погодьтесь, що історія фантастична і дуже шкода, що письменники-фантасти минають такі розкішні сюжети.
Тим не менше, в Інтернеті існує маса бібліотек та сайтів, присвячених цьому жанру.
Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Нещодавно в мережі з’явився перший україномовний Інтеренет-портал шанувальників фантастики „Світ фентезі” (www.fantasy.iswith.us). До його створення долучився київський науково-фантастичний журнал „Реальность фантастікі”.
До речі, на останньому Європейському Конвенті з фантастики цей часопис було визнано „кращим європейським журналом”. Видання це переважно російськомовне, хоча має постійну рубрику україномовного оповідання.
Як стверджує головний редактор „Реальності фантастики” Іраклій Вахтангішвілі, вони б друкували і більше, але бракує якісних український текстів. Якість текстів, вміщених у часописі, ви зможете оцінити, незалежно від мови, якщо зазирнете на його Інтернет-сторінку: www.rf.com.ua.
Ми ж повернемося до „Світу фентезі”.
На сайті можна познайомитися з історією жанру, його основоположниками та сучасними авторами. Є і трохи текстів відомих зарубіжних фантастів в українських перекладах. А ще рецензії, інтерв’ю, сторінки, присвячені фантастичним фільмам та іграм.
Досить актуальною виглядає вміщена на сайті стаття молодого, але вже визнаного письменника Володимира Аренєва (в українській транскрипції це звучить як Володимир Пузій) „Українська фантастика: втеча з памперсів”. У ній автор аналізує ситуацію у вітчизняній фантастичній літературі, а також спростовує деякі пов’язані з нею міфи.
Міф №1, на думку пана Пузія, чи то пак, Аренєва: нової української фантастики не існує. “Це не так,” - стверджує письменник. І на підтвердження своїх слів наводить книжки серії „Алфізика” видавництва „Зелений пес”. Ініціатори її видання всюдисущі брати Капранови наголошують, що ця „перша українська фантастична серія має на меті регенерацію, якщо не створення української фантастики і популяризацію українських авторів цього жанру”.
Серія вже налічує десь із 15 книжок кишенькового формату, а серед її авторів і зовсім молоді письменники, і корифеї жанру. Так, на обкладинці однієї з книжок можна побачити одразу імена Дяченків, Олді та Валентинова. Щоправда, не зазначено, яка з історій якому автору належить. Така собі гра з читачами.
Ще одна помітна подія в царині української фантастичної літератури має потішити шанувальників вітчизняної науково-фантастичної класики. Світ побачили перші книжки серії „Всесвіт Олеся Бердника” від видавництва „Афон”.
У першому томі видання вміщено, можливо, найкращий твір Бердника, культовий роман початку 70-х „Зоряний корсар”. А ближче познайомитися з непростою біографією і творчістю письменника можна на сайті www.berdnyk.narod.ru .
Андрій Охрімович
І на завершення невеличка інформація.
Двадцять восьмого жовтня о тринадцятій тридцять в актовому залі Інституту філології (жовтий корпус університету) відбудеться презентація міфологічної епопеї письменника Ігоря Маленького “Дідоніана”. Кажуть, буде цікаво.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
