Прага, 2 жовтня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить радіо “Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.
У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
Якщо поглянути найбільш гострі й запальні дискусії, які розгортаються у сучасному світі, то виявиться, що вони так чи інакше пов’язані із цінностями, ідентичністю і вірою. Війна в Іраці і підвалини об’єднаної Європи, міжнародні відносини і евтаназія, Південь і Північ, Захід і Схід, чоловік і жінка... У підгрунті всіх цих взаємин ми натрапляємо на релігію, яка, скидається, не хоче жити по законах, встановленим раціоналізмом. Релігія і гострі проблеми сучасних міжнародних відносин – тема матеріалу Віктора Єленського.
Віктор Яленський
Мабуть найбільш гострою проблемою сучасних світових відносин є взаємини між цивілізаціями, які визначають себе у культурних і релігійних термінах. Автора теорії зіткнення цивілізацій Самюела Гантингтона цитують і критикують мало не з однаковим завзяттям. Але факт лишається фактом - релігійний поділ є навіть більш гострим і eксклюзивним за поділ етнічний. Людина може бути напів-французом і напів-арабом і, одночасно, навіть громадянином двох країн. Але набагато важче бути напів-католиком і напів-мусульманином. У часи холодної війни глобальне протистояння між Заходом і Сходом разом із гранично нерівномірними рівнями озброєнності наддержав і інших країн, сильно послаблювали вплив тих чи інших культурних характеристик у міжнародних відносинах. Ситуація після холодної війни змінилася кардинально. „У сучасному світі релігія є центральною, можливо найбільш центральною силою яка мотивує і мобілізує людей, - пише Гантингтон. – Наївно вважати, що оскільки радянський комунізм повалений, Захід виграв світ на всі часи. А також, що мусульмани, китайці, індуси та інші збираються сприйняти західний лібералізм як єдину альтернативу. Поділ людства, спричинений холодною війною позаду. Але більш фундаментальні поділи людства за етнічною, релігійною, цивілізаційною ознакою лишаються і породжують нові конфлікти.” Нещодавно один з колишніх консультантів уряду Сполучених Штатів з питань військової стратегії визнав, що за останні десятиліття недооцінка релігійного чинника коштувала його країні серйозних втрат принаймні у політиці щодо Лівану, В’єтнаму, Палестини, Судану та Ірану.
Президент Вашингтонського Міжнародного центру з релігії та дипломатії Дуглас Джонстон наполягає на створенні інституту атташе з релігії у зовнішньополітичному відомстві США. За його підрахунками тридцять таких атташе, утримання яких коштуватиме бюджету 10 млн.долларів, буде достатнім для задоволення потреб американської політики в цій сфері. Атташе прогнозуватимуть напрямки впливів релігійних процесів на розвиток зовнішньополітичної ситуації, вказуватимуть на симптоми релігійно-супільного розвитку, які здатні спричинитися до терористичних атак чи спалахів насильства, аналізуватимуть релігійно-політичні процеси, вивчатимуть можливості релігії у процесі врегулювання конфліктів .
Між тим, у Європі найбільш гострі дискусії також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких грунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Згадаймо хоча б закон Франції від 15 березня 2004 р. про заборону носіння у школах, коледжах та громадських ліцеях знаків або предметів одягу, які виявляють релігійну приналежність, котрий є спрямованим ні на що інше, як на утвердження монополії французької громадянської релігії. Або дискусію навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини Старого Континенту і неочікувано гостру реакцію на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих” країн. Або ще більш показовий, чітко артикульований спротив Конференції Європейських Церков приєднанню до Європейського Союзу Туреччини, оскільки, як підкреслюється у документі Конференції „Комісія і суспільство”, „ісламська спадщина Туреччини має своє власне підкріплення, але ці цінності можуть істотно відрізнятися від християнської спадщини, що превалює в решті Європи.” Нарешті у Кремлі міністр закордонних справ Російської Федерації проголошує, що Православ’я стає „невідокремною частиною зусиль з утвердження самобутньої ролі Росії на світовій арені”; а глава російського зовнішньоцерковного відомства митрополит Кирило (Гундяєв) констатує повернення Росії до її історичної ролі покровительки і захисниці Православних Церков, ролі, яку Росія, за його словами, має здійснювати і в Європі, і на Близькому Сході, і на інших континентах.
Наразі утримаємося від прогнозів. Натомість зацитуємо недавнє твердження сучасного класика соціології релігії Пітера Бергера: „Той, хто ігнорує релігію у своєму аналізі сучасних відносин, - чинить це на свій власний страх і ризик”.
Василь Зілгалов
Перериваючи Віктора Яленського наведемо деякі інформації з релігійно політичного життя України. 30 вересня відбулася зустріч прем’єр міністра України Віктора Януковича з членами ради церков і релігійних організацій України, керівниками духовних місій, обєднань і конфесій. Під час зустрічі, яка пройшла за участю членів Кабінету міністрів, був обговорений стан і розвиток духовності в Україні, поточні проблеми церков і релігійних організацій.У процесі цього діалогу відбулася розмова, яка торкнулася передвиборчої кампанії в Україні. Так патріарх Філарет (Українська православна церква Київського патріархату) зазначив, що церква не втручається в перебіг передвиборчої боротьби, вона не агітує за жодного кандидата, але релігійним колам не байдуже, яким буде майбутнє держави. «Ми вболіваємо за державу, її незалежність і підтримаємо все, щ о буде робити в цьому напрямку майбутній президент», - зазначив патріарх Філарет. І Віктор Яленський завершує тему релігійного життя і глобальних процесів.
Віктор Яленський
Між тим, у Європі найбільш гострі дискусії також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких грунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Згадаймо хоча б закон Франції від 15 березня 2004 р. про заборону носіння у школах, коледжах та громадських ліцеях знаків або предметів одягу, які виявляють релігійну приналежність, котрий є спрямованим ні на що інше, як на утвердження монополії французької громадянської релігії. Або дискусію навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини Старого Континенту і неочікувано гостру реакцію на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих” країн. Або ще більш показовий, чітко артикульований спротив Конференції Європейських Церков приєднанню до Європейського Союзу Туреччини, оскільки, як підкреслюється у документі Конференції „Комісія і суспільство”, „ісламська спадщина Туреччини має своє власне підкріплення, але ці цінності можуть істотно відрізнятися від християнської спадщини, що превалює в решті Європи.” Нарешті у Кремлі міністр закордонних справ Російської Федерації проголошує, що Православ’я стає „невідокремною частиною зусиль з утвердження самобутньої ролі Росії на світовій арені”; а глава російського зовнішньоцерковного відомства митрополит Кирило (Гундяєв) констатує повернення Росії до її історичної ролі покровительки і захисниці Православних Церков, ролі, яку Росія, за його словами, має здійснювати і в Європі, і на Близькому Сході, і на інших континентах.
Наразі утримаємося від прогнозів. Натомість зацитуємо недавнє твердження сучасного класика соціології релігії Пітера Бергера: „Той, хто ігнорує релігію у своєму аналізі сучасних відносин, - чинить це на свій власний страх і ризик”.
Василь Зілгалов
Одним із прикладів ролі релігії у суспільному житті Європи є наступний матеріал.
До столиці України прибули двоє французьких паломників, які за п’ять з половиною місяців здійснили піший перехід з Франції в Україну, пройшовши загалом 4000 кілометрів через 9 країн Європи. Про своє свого унікальне паломництво Клавдія і Робер Местелани розповіли сьогодні моєму колезі Тарасові Марусику в київській студії радіо “Свобода”.
Подружжя Местеланів вирушили у пішу подорож 12 квітня цього року з містечка Везле, знаменитого своїм монастирем. Це їхнє п’яте паломництво. Клавдія і Робер зустрілися в 1997 році дорогою до іспанської Компостели, відомого місця паломництва. Напередодні Робер, полковник французької армії, втратив свою першу дружину. Вона хворіла на рак.
Клавдія, з якою Робер побрався пізніше – зі Швейцарії. Їхньою шлюбною подорожжю стала проща до Лурду взимку 1998 року. Під час паломництва до Києва Робер і Клавдія Местелани пройшли Швейцарію Німеччину, Австрію, Угорщину, Словаччину, Чехію і Польщу.
На моє запитання, коли вони вирішили здійснити це унікальне паломництво, Робер Местелан відповів:
“Це сталося досить несподівано. Прийнявши близько до серця минулорічний заклик Папи Римського Івана Павла ІІ про служіння християнській Європі, християнським цінностям, ми з Клавдією хотіли щось зробити. Але що ми можемо? Ми слабкі, ніхто нас не знає. І тоді ми згадали Старий Заповіт, згадали, як малий Давид подужав богатиря Голіата за допомогою камінця з потоку. І ми вирішили пройти через країни Східної Європи, які стали членами європейської сім’ї, пішки молячись”:
Своє паломництво “Дорога Європи” подружжя Местеланів не завершило Польщею, а продовжило ходу до України, тому що для них Україна – частина Європи і вона дає їм додатковий урок духовностиі.
Своїм паломництвом з Франції до України подружжя Местеланів прагне об’єднати двох святих – покровителів Європи: Святого Бенуа (Бенедикта) на заході і Святих Кирила та Методія на сході в єдину Європу. Говорить Клавдія Местелан:
“Щоб, як просить цього Святий Отець, Європа дихала двома легенями і щоб одним голосом звертатися до Бога”.
Робер Местелан каже, що ідея єдиної Європи була проголошена трьома християнами – Конрадом Аденауером, Ґаспері і Робером Шуманом:
“А тепер ми є свідками ослаблення християн, яких повністю розчавили фінансисти. Ми закликаємо християн випростатися, голосно виявити свою віру в Бога. Христос – єдина надія Європи”: Клавдія і Робер Местелани, які пройшли 4000 кілометрів дорогами Європи, по поверненні з Києва планують провести низку “круглих столів” і прес-конференцій у Франції, а також написати книжку про це унікальне паломництво. До речі, вони вже видали дві книжки за матеріалами їхніх попередніх прощ.
Василь Зілгалов
У 1995 році, під час святкування 400річчя Берестейської Унії, Святіший Отець Іван Павло ІІ у своєму Апостольському листі зазначив:”Відзискавши свободу ми не можемо забувати переслідувань і мучеництва …Невід’ємної частиною цієї нашої релігійної пам’яті є обов’язок пригадувати собі значення мучеництва, вказуючи на пошанування всіх конкретних свідків віри”.
Через кілька років 27 червня 2001 року під час Богослужіння у Львові Святіший Отець проголосив 27 мучеників УГКЦ Блаженними. Тоді Папа Римський Іван Павло ІІ зауважив: Слуги Божі, що сьогодні записані до реєстру Блаженних представляють усі складові частини церковної спільноти. Серед них-єпископи, священики, монахи, монахині, миряни. Вони зазнали різних випробувань з боку послідовників згубних ідеологій нацизму та комунізму. Вони до кінця пройшли переможним шляхом. Це шлях, який проходить через прощення й примирення, шлях, що веде до Світлої Пасхи після жертви на Голгофі.”
До кінця цього року Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ подасть у Ватикан ще справи на проголошення Блаженними 44 мучеників греко-католицької церкви, які були замордовані у сибірських таборах або ж загинули в Україні. Галина Терещук спілкувалася з отцем Іваном Левицьким, працівником постуляційного центру у Львові.
Галина Терещук
Після ліквідації греко-католицької церкви у 1946 році, 27-и річна Марія Шведа брала участь у підпільних богослужіннях, які проводив отець Ріжок. Саме вона приносила речі для відправлення літургії, щоб священика не заарештували. Одного дня Марія вийшла із трамваю і побачила отця із торбиною, до нього наближався незнайомий чоловік. Марія миттєво висмикнула сумку із церковною атрибутикою і побігла. За нею кинувся незнайомець, він наздогнав її у підїзді будинку, вдарив металевим приладом і вбив її. Наступного дня на фабриці, де працювала жінка оголосили, що вона співпрацювала зі священиком. Їй доручили місію, яку вона не з виконала, за це і вбили. Такі неправдиві історії про греко-католицьких священиків і мирян комуністи поширювали протягом усього радянського періоду.У список нового багатифікаційного процесу, який завершує постуляція увійшли і єпископи, і отці, і миряни і ченці. Серед них отець Андрій Волошин, отець Андрій Бандера, батько Стефана, єпископ Дмитро Ярема. Наймолодший у цьому списку 25-и річний брат Галан. Щоб завершити процес потрібно, щоб спеціальна комісія із 3 чоловік вислухала свідчення пятидесяти чоловік. Поки що зібрано свідчення 21 очевидця. Я розмовляю з отцем Іваном Левицьким.
Іван Левицький
Процес стосується отця божого Петра Микилити і 44 постраждалих разом з ним. Чому Петро Микилита очолює цей список. Йому було запропоновано очолити так звану ініціативну групу переходу у православ’я. І він був деканом бориславським і довгий час перебував у Стебнику. До цього часу жива його дочка, яка багато розказала про особистість батька. Його душ пастирську діяльність. Йому запропонували підготувати священиків до переходу у православ’я. Але він відмовився і навіть скріплював і вірних і духовенство не відступатися від своїх переконань, своєї віри. Також пам’ятаю один випадок: отець мав виїхати до Сибіру. Коли він прощався з Парфією до нього підійшла одна жіночка зі словами: “Просимо вас, підпишіть зречення. В душі ви залишите свою віру і будете і далі з нами”. Отець відповів “Мої переконання мені важливіше”.
Василь Зілгалов
У вересні в Києві проходив форум єврейських громад України. Для участі у форумі були запрошені представники і керівники єврейських організацій України, відомі суспільні діячі, почесні гості з інших країн. На форумі були присутні Президент України Л. Кучма, Міністр фінансів Ізраїлю Беньямін Нетаньяху, посол держави Ізраїль в Україні Наомі Бен Амі, головні рабини Ізраїлю Шоломо Амар, України Ізраель Хайкін, Росії Берл Лазар. У рамках форуму 26 вересня у Бабиному яру делегати вшанували пам’ять жертв Голохосту. Організовано виставку присвячену життю євреїв України і діяльності тут федерації єврейських громад. І Галина Терещук завершує тему мучеництва християн України.
Галина Терещук
Цього місяця в Україну із Сибіру привезли і поховали у Львові тіло блаженного отця Петра Вергуна, який довгий час опікувався українцями –католиками у Німеччині. У 1957році після тортур він помер і був похований на березі річки Анкари.
Іван Левицький
Нещодавно із Прокопєвська ( Сибір ) прийшла інформація , що одна особа знала про місце поховання блаженного Івана В’ятика. Тими днями розпочалися пошуки в Іркутській області. Зараз ми очікуємо інформацію, чи були вони успішними.
Галина Терещук
А у Сибір власне їздять представники постуляції, чи монахині або священики? Як збирається інформація у місцях, де були ув’язнені українські греко - католики?
Іван Левицький
Є станиця греко – католиків у Сибірі, а також дві сестри з громадження Святого Йосифа. Власне вони зараз найбільше інформації подають.
Галина Терещук
Коли ховали тіла священиків чи робили якісь позначки, що відрізняли їх від могил звичайних людей?
Іван Левицький
Це одна із проблем. На деяких могилах такі позначення робили, на більшості – ні. Здебільшого ставили березовий хрестик, який звичайно ж з роками не зберігся. Деякі люди пояснюють, що –позначки ставили в могилу, зашивали в одяг. Проте зараз дуже важко знайти саме місце поховання.
Галина Терещук
Збереглися спогади медсестри з сибірського табору. Ось, що вона пише: “ Після смерті пацієнтів з них зривали шпитальний одяг, зашивали у мішки, нумерували , вішали на них картки з особистими даними. Потім відвозили у ліс, де тіла з’їдали дикі сибірські звірі. Тому зрозуміло, що віднайти тіла багатьох греко – католицьких священиків, які померли за віру, монахів чи мирян просто таки не вдасться. Галина Терещук ,радіо “Свобода”. Львів.
Василь Зілгалов
“Шляхи Господні не сповидимі”, - ця фраза вельми пасує до історії, яку ми зараз розповімо.
Василь Зілгалов
Група молодих католиків скаутів з Франції приїхала в один монастир Тернопільської області, допомогти тамтешнім монахам у відбудові монастиря. Вільні дні вони використали для знайомства зі Львовом, походів у Карпати. Саме там лицем до лиця опинилися молоді французи і наш колега Тарас Марусин. Ось що він розповів.
Тарас Марусин
Було це так. У центрі міста в одному із приміщень монастиря Святого Іллі звернувся до мене хлопець років двадцяти у пластунській формі. Побачивши нашивку зі знайомими мені поєднаннями кольорів, я звернувся до нього. Почувши рідну мову хлопець дуже зрадів. Під час розмови зясувалося, що вони працювали у Підкамянському монастирі Тернопілької області, а півгодини тому їх привезли в Яремчу для ознайомлення з Карпатами. Вони були без супроводу, розраховували, що з англійською та в гіршому випадку французькими мовами, а також картами і планами, які збиралися купити на місці вони дадуть собі раду. Дійсність виявилась м’яко кажучи трохи іншою. Я допоміг їм порозумітися з працівниками монастиря, на території якого їм дозволили поставити намети, дав кілька порад і орієнтирів щодо можливих маршрутів. І так попрощавшись, думав зустрітися з ними ще ввечері, оскільки мене зацікавила мета їхнього приїзду в Україну. Однак ввечері того дня французів вже не було – вони знялися і подалися в навколишні гори. І все таки поспілкуватися з ними мені вдалося, і знов – зовсім випадково: я зустрів їх пере входом у Яремчанський вокзал, вони розмістилися просто на бруківці. Всі дев’ять хлопців – з Парижа. Їм від 17 до 22 років. В Україну їх приїхало 13, але з різних причин четверо мали повернутися до Франції раніше. Мої співрозмовники належать до об’єднаних скаутських організацій Франції і є представниками католицького руху. Слово “скаут” у нас більше відомо як “пластун”. На моє прохання представитися хлопці відповіли охоче: “Мене звати Луї Весьє. Мені 17 років. Я закінчив ліцей і в наступному році вступатиму на медичний факультет”. “Мене звати Готьє Шампенуа. Я закінчив підготовчі курси і наступного року готуюся до вступу у торговельну школу Ліона”. Ще один мій співрозмовник Олександр Реньяр закінчив перший курс медичного і перейшов на другий. А тепер слово П’єрові де Бельсізу. Йому 18 років. Цього року він отримав бакалаврський ступінь, що відповідає українському атестату про середню освіту: “Наступного року я вивчатиму економіку на підготовчих курсах Вищої торговельної академії”. Мене звати Антон Відаль. Мені 20 років . Я в останньому класі. Я не склав бакалаврських екзаменів, планую це зробити наступного року”. Братові Атона Відаля 18 років. Екзамени на ступінь бакалавра склав: “Тож мене прийняли на факультет біології в Парижі”. Адріен Дюссель, 18 років: “Я вивчаю математику, щоб бути зарахованим у вищу інженерну школу
Василь Зілгалов
Перериваючи Тараса Марусика, ще раз до теми релігія і політичний вибір. 27 вересня архієпископ Харківсько – Полтавський Української православної автокефальної церкви Київського патріархату звернувся до вірних з пасторським посланням з нагоди президентських виборів в Україні. Мотивацією до цього кроку стали останні події в Україні, які показали, що “передвиборча боротьба набирає жорстоких і далеких від християнської моралі форм”,- повідомляють журналісти. Ось що цитую я із послання архієпископа: “Ми переживаємо унікальний стан, коли все ще існує вибір: або занурення в темний тоталітарної диктатури з повною втратою національної і особистої свободи або поступове зведення величної споруди самостійної демократичної Української держави з міцною економікою, з надійними гарантіями розвитку церкви, нації кожної особистості. У каламуті передвиборчої боротьби нас, громадян України намагаються обдурити, залякати, позбавити власної волі, відваги до життя. Реальна загроза кримінального терору стосується кожного і спокушає усунутися від вибору, сховатися від боротьби. У цю відповідальну мить слід пам’ятати: доки ми живемо, ми всі у дорозі, де кожна зупинка чи втеча означає втрату надії досягти до мети і до ближчої земної мети – забезпеченого, захищеного життя на рідній землі”, - йдеться у посланні архієпископа харківсько – полтавського Української автокефальної православної церкви Ігоря Ісиченка. І Тарас Марусин завершує тему французьких скаутів в Україні.
Тарас Марусин
Французькі скаути поділяються на групи хлопчиків і дівчат і мають по три вікові відгалуження. Розповідає Луї де Весьє: “Щодо хлопців, то спочатку ідуть юні скаути – “вовченята” ,- Редьярдом Кіплінгом. Їм – 8-12 років. Наступні – просто скаути. Їх ще називають загонами скаутів, які об’єднують хлопців від 12 до 18 років. І нарешті третє відгалуження, до якого належимо ми – бойскаути- 18-23 роки. Найстарший у групі Едуард де Шален. Йому 22 роки. Його обрали керівником групи. Хлопці їхали до Львова 36 годин автобусом з Парижа. Щороку вони віддають один місяць подібним подорожам за кордон. Мета – надання допомоги. Три роки тому вони були в Африканській країні Буркінафасо, допомагали у будівництві школи. Два роки тому відвідали монастир у Литві, який потребував їхніх рук. У 2003 році їхньою допомогою скористалися у іншій Африканській країні Тунісі. Нарешті цього року вони вперше опинилися в Україні. Ми прибули до Львова звідти поїхали до Під каменя , де працювали над відновленням монастиря Пресвятої Богородиці. Цей монастир був зруйнований для політ в’язнів комуністичного режиму, відтак його перетворили на псих- лікарню. Вже більше 10 років Українська держава повертає монастир маленькими порціями його власникові – Українській греко- католицькій церкві. Завдяки цій роботі ми змогли відкрити для себе країну, а також народ та культуру нам невідомі. Ми відкрили для себе відправу за греко – католицьким обрядом”. Після 3 тижнів праці, молоді парижани відвідали Львів, де їх прихистили у монастирі і вирушили в Карпати. Едуард де Шален сказав, що вони зачаровані Україною. Хлопці з Парижа - практикуючі католики. Наприклад, Едуард де Шален ходить в церкву кожної неділі, як і його товариші: “Ми всі зустрілися в одній парафії”. А тим часом добігла до кінця наша вечірня розмова, на Яремчанському вокзалі, початок якій поклала несподівана зустріч у центрі міста за кілька днів до цього. І справді: “Шляхи Господні не сповідимі”.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
І перш ніж попрощатися з вами, я хочу нагадати слова із послання архієпископа Української православної автокефальної церви Ігоря Ясиченка до українців, де він сказав: “Наполегливо шукаймо правди і вміймо боротися за неї”, закликаючи у своєму посланні до особистої відповідальності кожного виборця за Результати виборів цієї осені. І тут є над чим подумати не тільки для віруючих.
Говорить “Радіо Свобода”!
Василь Зілгалов
Говорить радіо “Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.
У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
Якщо поглянути найбільш гострі й запальні дискусії, які розгортаються у сучасному світі, то виявиться, що вони так чи інакше пов’язані із цінностями, ідентичністю і вірою. Війна в Іраці і підвалини об’єднаної Європи, міжнародні відносини і евтаназія, Південь і Північ, Захід і Схід, чоловік і жінка... У підгрунті всіх цих взаємин ми натрапляємо на релігію, яка, скидається, не хоче жити по законах, встановленим раціоналізмом. Релігія і гострі проблеми сучасних міжнародних відносин – тема матеріалу Віктора Єленського.
Віктор Яленський
Мабуть найбільш гострою проблемою сучасних світових відносин є взаємини між цивілізаціями, які визначають себе у культурних і релігійних термінах. Автора теорії зіткнення цивілізацій Самюела Гантингтона цитують і критикують мало не з однаковим завзяттям. Але факт лишається фактом - релігійний поділ є навіть більш гострим і eксклюзивним за поділ етнічний. Людина може бути напів-французом і напів-арабом і, одночасно, навіть громадянином двох країн. Але набагато важче бути напів-католиком і напів-мусульманином. У часи холодної війни глобальне протистояння між Заходом і Сходом разом із гранично нерівномірними рівнями озброєнності наддержав і інших країн, сильно послаблювали вплив тих чи інших культурних характеристик у міжнародних відносинах. Ситуація після холодної війни змінилася кардинально. „У сучасному світі релігія є центральною, можливо найбільш центральною силою яка мотивує і мобілізує людей, - пише Гантингтон. – Наївно вважати, що оскільки радянський комунізм повалений, Захід виграв світ на всі часи. А також, що мусульмани, китайці, індуси та інші збираються сприйняти західний лібералізм як єдину альтернативу. Поділ людства, спричинений холодною війною позаду. Але більш фундаментальні поділи людства за етнічною, релігійною, цивілізаційною ознакою лишаються і породжують нові конфлікти.” Нещодавно один з колишніх консультантів уряду Сполучених Штатів з питань військової стратегії визнав, що за останні десятиліття недооцінка релігійного чинника коштувала його країні серйозних втрат принаймні у політиці щодо Лівану, В’єтнаму, Палестини, Судану та Ірану.
Президент Вашингтонського Міжнародного центру з релігії та дипломатії Дуглас Джонстон наполягає на створенні інституту атташе з релігії у зовнішньополітичному відомстві США. За його підрахунками тридцять таких атташе, утримання яких коштуватиме бюджету 10 млн.долларів, буде достатнім для задоволення потреб американської політики в цій сфері. Атташе прогнозуватимуть напрямки впливів релігійних процесів на розвиток зовнішньополітичної ситуації, вказуватимуть на симптоми релігійно-супільного розвитку, які здатні спричинитися до терористичних атак чи спалахів насильства, аналізуватимуть релігійно-політичні процеси, вивчатимуть можливості релігії у процесі врегулювання конфліктів .
Між тим, у Європі найбільш гострі дискусії також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких грунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Згадаймо хоча б закон Франції від 15 березня 2004 р. про заборону носіння у школах, коледжах та громадських ліцеях знаків або предметів одягу, які виявляють релігійну приналежність, котрий є спрямованим ні на що інше, як на утвердження монополії французької громадянської релігії. Або дискусію навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини Старого Континенту і неочікувано гостру реакцію на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих” країн. Або ще більш показовий, чітко артикульований спротив Конференції Європейських Церков приєднанню до Європейського Союзу Туреччини, оскільки, як підкреслюється у документі Конференції „Комісія і суспільство”, „ісламська спадщина Туреччини має своє власне підкріплення, але ці цінності можуть істотно відрізнятися від християнської спадщини, що превалює в решті Європи.” Нарешті у Кремлі міністр закордонних справ Російської Федерації проголошує, що Православ’я стає „невідокремною частиною зусиль з утвердження самобутньої ролі Росії на світовій арені”; а глава російського зовнішньоцерковного відомства митрополит Кирило (Гундяєв) констатує повернення Росії до її історичної ролі покровительки і захисниці Православних Церков, ролі, яку Росія, за його словами, має здійснювати і в Європі, і на Близькому Сході, і на інших континентах.
Наразі утримаємося від прогнозів. Натомість зацитуємо недавнє твердження сучасного класика соціології релігії Пітера Бергера: „Той, хто ігнорує релігію у своєму аналізі сучасних відносин, - чинить це на свій власний страх і ризик”.
Василь Зілгалов
Перериваючи Віктора Яленського наведемо деякі інформації з релігійно політичного життя України. 30 вересня відбулася зустріч прем’єр міністра України Віктора Януковича з членами ради церков і релігійних організацій України, керівниками духовних місій, обєднань і конфесій. Під час зустрічі, яка пройшла за участю членів Кабінету міністрів, був обговорений стан і розвиток духовності в Україні, поточні проблеми церков і релігійних організацій.У процесі цього діалогу відбулася розмова, яка торкнулася передвиборчої кампанії в Україні. Так патріарх Філарет (Українська православна церква Київського патріархату) зазначив, що церква не втручається в перебіг передвиборчої боротьби, вона не агітує за жодного кандидата, але релігійним колам не байдуже, яким буде майбутнє держави. «Ми вболіваємо за державу, її незалежність і підтримаємо все, щ о буде робити в цьому напрямку майбутній президент», - зазначив патріарх Філарет. І Віктор Яленський завершує тему релігійного життя і глобальних процесів.
Віктор Яленський
Між тим, у Європі найбільш гострі дискусії також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких грунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Згадаймо хоча б закон Франції від 15 березня 2004 р. про заборону носіння у школах, коледжах та громадських ліцеях знаків або предметів одягу, які виявляють релігійну приналежність, котрий є спрямованим ні на що інше, як на утвердження монополії французької громадянської релігії. Або дискусію навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини Старого Континенту і неочікувано гостру реакцію на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих” країн. Або ще більш показовий, чітко артикульований спротив Конференції Європейських Церков приєднанню до Європейського Союзу Туреччини, оскільки, як підкреслюється у документі Конференції „Комісія і суспільство”, „ісламська спадщина Туреччини має своє власне підкріплення, але ці цінності можуть істотно відрізнятися від християнської спадщини, що превалює в решті Європи.” Нарешті у Кремлі міністр закордонних справ Російської Федерації проголошує, що Православ’я стає „невідокремною частиною зусиль з утвердження самобутньої ролі Росії на світовій арені”; а глава російського зовнішньоцерковного відомства митрополит Кирило (Гундяєв) констатує повернення Росії до її історичної ролі покровительки і захисниці Православних Церков, ролі, яку Росія, за його словами, має здійснювати і в Європі, і на Близькому Сході, і на інших континентах.
Наразі утримаємося від прогнозів. Натомість зацитуємо недавнє твердження сучасного класика соціології релігії Пітера Бергера: „Той, хто ігнорує релігію у своєму аналізі сучасних відносин, - чинить це на свій власний страх і ризик”.
Василь Зілгалов
Одним із прикладів ролі релігії у суспільному житті Європи є наступний матеріал.
До столиці України прибули двоє французьких паломників, які за п’ять з половиною місяців здійснили піший перехід з Франції в Україну, пройшовши загалом 4000 кілометрів через 9 країн Європи. Про своє свого унікальне паломництво Клавдія і Робер Местелани розповіли сьогодні моєму колезі Тарасові Марусику в київській студії радіо “Свобода”.
Подружжя Местеланів вирушили у пішу подорож 12 квітня цього року з містечка Везле, знаменитого своїм монастирем. Це їхнє п’яте паломництво. Клавдія і Робер зустрілися в 1997 році дорогою до іспанської Компостели, відомого місця паломництва. Напередодні Робер, полковник французької армії, втратив свою першу дружину. Вона хворіла на рак.
Клавдія, з якою Робер побрався пізніше – зі Швейцарії. Їхньою шлюбною подорожжю стала проща до Лурду взимку 1998 року. Під час паломництва до Києва Робер і Клавдія Местелани пройшли Швейцарію Німеччину, Австрію, Угорщину, Словаччину, Чехію і Польщу.
На моє запитання, коли вони вирішили здійснити це унікальне паломництво, Робер Местелан відповів:
“Це сталося досить несподівано. Прийнявши близько до серця минулорічний заклик Папи Римського Івана Павла ІІ про служіння християнській Європі, християнським цінностям, ми з Клавдією хотіли щось зробити. Але що ми можемо? Ми слабкі, ніхто нас не знає. І тоді ми згадали Старий Заповіт, згадали, як малий Давид подужав богатиря Голіата за допомогою камінця з потоку. І ми вирішили пройти через країни Східної Європи, які стали членами європейської сім’ї, пішки молячись”:
Своє паломництво “Дорога Європи” подружжя Местеланів не завершило Польщею, а продовжило ходу до України, тому що для них Україна – частина Європи і вона дає їм додатковий урок духовностиі.
Своїм паломництвом з Франції до України подружжя Местеланів прагне об’єднати двох святих – покровителів Європи: Святого Бенуа (Бенедикта) на заході і Святих Кирила та Методія на сході в єдину Європу. Говорить Клавдія Местелан:
“Щоб, як просить цього Святий Отець, Європа дихала двома легенями і щоб одним голосом звертатися до Бога”.
Робер Местелан каже, що ідея єдиної Європи була проголошена трьома християнами – Конрадом Аденауером, Ґаспері і Робером Шуманом:
“А тепер ми є свідками ослаблення християн, яких повністю розчавили фінансисти. Ми закликаємо християн випростатися, голосно виявити свою віру в Бога. Христос – єдина надія Європи”: Клавдія і Робер Местелани, які пройшли 4000 кілометрів дорогами Європи, по поверненні з Києва планують провести низку “круглих столів” і прес-конференцій у Франції, а також написати книжку про це унікальне паломництво. До речі, вони вже видали дві книжки за матеріалами їхніх попередніх прощ.
Василь Зілгалов
У 1995 році, під час святкування 400річчя Берестейської Унії, Святіший Отець Іван Павло ІІ у своєму Апостольському листі зазначив:”Відзискавши свободу ми не можемо забувати переслідувань і мучеництва …Невід’ємної частиною цієї нашої релігійної пам’яті є обов’язок пригадувати собі значення мучеництва, вказуючи на пошанування всіх конкретних свідків віри”.
Через кілька років 27 червня 2001 року під час Богослужіння у Львові Святіший Отець проголосив 27 мучеників УГКЦ Блаженними. Тоді Папа Римський Іван Павло ІІ зауважив: Слуги Божі, що сьогодні записані до реєстру Блаженних представляють усі складові частини церковної спільноти. Серед них-єпископи, священики, монахи, монахині, миряни. Вони зазнали різних випробувань з боку послідовників згубних ідеологій нацизму та комунізму. Вони до кінця пройшли переможним шляхом. Це шлях, який проходить через прощення й примирення, шлях, що веде до Світлої Пасхи після жертви на Голгофі.”
До кінця цього року Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ подасть у Ватикан ще справи на проголошення Блаженними 44 мучеників греко-католицької церкви, які були замордовані у сибірських таборах або ж загинули в Україні. Галина Терещук спілкувалася з отцем Іваном Левицьким, працівником постуляційного центру у Львові.
Галина Терещук
Після ліквідації греко-католицької церкви у 1946 році, 27-и річна Марія Шведа брала участь у підпільних богослужіннях, які проводив отець Ріжок. Саме вона приносила речі для відправлення літургії, щоб священика не заарештували. Одного дня Марія вийшла із трамваю і побачила отця із торбиною, до нього наближався незнайомий чоловік. Марія миттєво висмикнула сумку із церковною атрибутикою і побігла. За нею кинувся незнайомець, він наздогнав її у підїзді будинку, вдарив металевим приладом і вбив її. Наступного дня на фабриці, де працювала жінка оголосили, що вона співпрацювала зі священиком. Їй доручили місію, яку вона не з виконала, за це і вбили. Такі неправдиві історії про греко-католицьких священиків і мирян комуністи поширювали протягом усього радянського періоду.У список нового багатифікаційного процесу, який завершує постуляція увійшли і єпископи, і отці, і миряни і ченці. Серед них отець Андрій Волошин, отець Андрій Бандера, батько Стефана, єпископ Дмитро Ярема. Наймолодший у цьому списку 25-и річний брат Галан. Щоб завершити процес потрібно, щоб спеціальна комісія із 3 чоловік вислухала свідчення пятидесяти чоловік. Поки що зібрано свідчення 21 очевидця. Я розмовляю з отцем Іваном Левицьким.
Іван Левицький
Процес стосується отця божого Петра Микилити і 44 постраждалих разом з ним. Чому Петро Микилита очолює цей список. Йому було запропоновано очолити так звану ініціативну групу переходу у православ’я. І він був деканом бориславським і довгий час перебував у Стебнику. До цього часу жива його дочка, яка багато розказала про особистість батька. Його душ пастирську діяльність. Йому запропонували підготувати священиків до переходу у православ’я. Але він відмовився і навіть скріплював і вірних і духовенство не відступатися від своїх переконань, своєї віри. Також пам’ятаю один випадок: отець мав виїхати до Сибіру. Коли він прощався з Парфією до нього підійшла одна жіночка зі словами: “Просимо вас, підпишіть зречення. В душі ви залишите свою віру і будете і далі з нами”. Отець відповів “Мої переконання мені важливіше”.
Василь Зілгалов
У вересні в Києві проходив форум єврейських громад України. Для участі у форумі були запрошені представники і керівники єврейських організацій України, відомі суспільні діячі, почесні гості з інших країн. На форумі були присутні Президент України Л. Кучма, Міністр фінансів Ізраїлю Беньямін Нетаньяху, посол держави Ізраїль в Україні Наомі Бен Амі, головні рабини Ізраїлю Шоломо Амар, України Ізраель Хайкін, Росії Берл Лазар. У рамках форуму 26 вересня у Бабиному яру делегати вшанували пам’ять жертв Голохосту. Організовано виставку присвячену життю євреїв України і діяльності тут федерації єврейських громад. І Галина Терещук завершує тему мучеництва християн України.
Галина Терещук
Цього місяця в Україну із Сибіру привезли і поховали у Львові тіло блаженного отця Петра Вергуна, який довгий час опікувався українцями –католиками у Німеччині. У 1957році після тортур він помер і був похований на березі річки Анкари.
Іван Левицький
Нещодавно із Прокопєвська ( Сибір ) прийшла інформація , що одна особа знала про місце поховання блаженного Івана В’ятика. Тими днями розпочалися пошуки в Іркутській області. Зараз ми очікуємо інформацію, чи були вони успішними.
Галина Терещук
А у Сибір власне їздять представники постуляції, чи монахині або священики? Як збирається інформація у місцях, де були ув’язнені українські греко - католики?
Іван Левицький
Є станиця греко – католиків у Сибірі, а також дві сестри з громадження Святого Йосифа. Власне вони зараз найбільше інформації подають.
Галина Терещук
Коли ховали тіла священиків чи робили якісь позначки, що відрізняли їх від могил звичайних людей?
Іван Левицький
Це одна із проблем. На деяких могилах такі позначення робили, на більшості – ні. Здебільшого ставили березовий хрестик, який звичайно ж з роками не зберігся. Деякі люди пояснюють, що –позначки ставили в могилу, зашивали в одяг. Проте зараз дуже важко знайти саме місце поховання.
Галина Терещук
Збереглися спогади медсестри з сибірського табору. Ось, що вона пише: “ Після смерті пацієнтів з них зривали шпитальний одяг, зашивали у мішки, нумерували , вішали на них картки з особистими даними. Потім відвозили у ліс, де тіла з’їдали дикі сибірські звірі. Тому зрозуміло, що віднайти тіла багатьох греко – католицьких священиків, які померли за віру, монахів чи мирян просто таки не вдасться. Галина Терещук ,радіо “Свобода”. Львів.
Василь Зілгалов
“Шляхи Господні не сповидимі”, - ця фраза вельми пасує до історії, яку ми зараз розповімо.
Василь Зілгалов
Група молодих католиків скаутів з Франції приїхала в один монастир Тернопільської області, допомогти тамтешнім монахам у відбудові монастиря. Вільні дні вони використали для знайомства зі Львовом, походів у Карпати. Саме там лицем до лиця опинилися молоді французи і наш колега Тарас Марусин. Ось що він розповів.
Тарас Марусин
Було це так. У центрі міста в одному із приміщень монастиря Святого Іллі звернувся до мене хлопець років двадцяти у пластунській формі. Побачивши нашивку зі знайомими мені поєднаннями кольорів, я звернувся до нього. Почувши рідну мову хлопець дуже зрадів. Під час розмови зясувалося, що вони працювали у Підкамянському монастирі Тернопілької області, а півгодини тому їх привезли в Яремчу для ознайомлення з Карпатами. Вони були без супроводу, розраховували, що з англійською та в гіршому випадку французькими мовами, а також картами і планами, які збиралися купити на місці вони дадуть собі раду. Дійсність виявилась м’яко кажучи трохи іншою. Я допоміг їм порозумітися з працівниками монастиря, на території якого їм дозволили поставити намети, дав кілька порад і орієнтирів щодо можливих маршрутів. І так попрощавшись, думав зустрітися з ними ще ввечері, оскільки мене зацікавила мета їхнього приїзду в Україну. Однак ввечері того дня французів вже не було – вони знялися і подалися в навколишні гори. І все таки поспілкуватися з ними мені вдалося, і знов – зовсім випадково: я зустрів їх пере входом у Яремчанський вокзал, вони розмістилися просто на бруківці. Всі дев’ять хлопців – з Парижа. Їм від 17 до 22 років. В Україну їх приїхало 13, але з різних причин четверо мали повернутися до Франції раніше. Мої співрозмовники належать до об’єднаних скаутських організацій Франції і є представниками католицького руху. Слово “скаут” у нас більше відомо як “пластун”. На моє прохання представитися хлопці відповіли охоче: “Мене звати Луї Весьє. Мені 17 років. Я закінчив ліцей і в наступному році вступатиму на медичний факультет”. “Мене звати Готьє Шампенуа. Я закінчив підготовчі курси і наступного року готуюся до вступу у торговельну школу Ліона”. Ще один мій співрозмовник Олександр Реньяр закінчив перший курс медичного і перейшов на другий. А тепер слово П’єрові де Бельсізу. Йому 18 років. Цього року він отримав бакалаврський ступінь, що відповідає українському атестату про середню освіту: “Наступного року я вивчатиму економіку на підготовчих курсах Вищої торговельної академії”. Мене звати Антон Відаль. Мені 20 років . Я в останньому класі. Я не склав бакалаврських екзаменів, планую це зробити наступного року”. Братові Атона Відаля 18 років. Екзамени на ступінь бакалавра склав: “Тож мене прийняли на факультет біології в Парижі”. Адріен Дюссель, 18 років: “Я вивчаю математику, щоб бути зарахованим у вищу інженерну школу
Василь Зілгалов
Перериваючи Тараса Марусика, ще раз до теми релігія і політичний вибір. 27 вересня архієпископ Харківсько – Полтавський Української православної автокефальної церкви Київського патріархату звернувся до вірних з пасторським посланням з нагоди президентських виборів в Україні. Мотивацією до цього кроку стали останні події в Україні, які показали, що “передвиборча боротьба набирає жорстоких і далеких від християнської моралі форм”,- повідомляють журналісти. Ось що цитую я із послання архієпископа: “Ми переживаємо унікальний стан, коли все ще існує вибір: або занурення в темний тоталітарної диктатури з повною втратою національної і особистої свободи або поступове зведення величної споруди самостійної демократичної Української держави з міцною економікою, з надійними гарантіями розвитку церкви, нації кожної особистості. У каламуті передвиборчої боротьби нас, громадян України намагаються обдурити, залякати, позбавити власної волі, відваги до життя. Реальна загроза кримінального терору стосується кожного і спокушає усунутися від вибору, сховатися від боротьби. У цю відповідальну мить слід пам’ятати: доки ми живемо, ми всі у дорозі, де кожна зупинка чи втеча означає втрату надії досягти до мети і до ближчої земної мети – забезпеченого, захищеного життя на рідній землі”, - йдеться у посланні архієпископа харківсько – полтавського Української автокефальної православної церкви Ігоря Ісиченка. І Тарас Марусин завершує тему французьких скаутів в Україні.
Тарас Марусин
Французькі скаути поділяються на групи хлопчиків і дівчат і мають по три вікові відгалуження. Розповідає Луї де Весьє: “Щодо хлопців, то спочатку ідуть юні скаути – “вовченята” ,- Редьярдом Кіплінгом. Їм – 8-12 років. Наступні – просто скаути. Їх ще називають загонами скаутів, які об’єднують хлопців від 12 до 18 років. І нарешті третє відгалуження, до якого належимо ми – бойскаути- 18-23 роки. Найстарший у групі Едуард де Шален. Йому 22 роки. Його обрали керівником групи. Хлопці їхали до Львова 36 годин автобусом з Парижа. Щороку вони віддають один місяць подібним подорожам за кордон. Мета – надання допомоги. Три роки тому вони були в Африканській країні Буркінафасо, допомагали у будівництві школи. Два роки тому відвідали монастир у Литві, який потребував їхніх рук. У 2003 році їхньою допомогою скористалися у іншій Африканській країні Тунісі. Нарешті цього року вони вперше опинилися в Україні. Ми прибули до Львова звідти поїхали до Під каменя , де працювали над відновленням монастиря Пресвятої Богородиці. Цей монастир був зруйнований для політ в’язнів комуністичного режиму, відтак його перетворили на псих- лікарню. Вже більше 10 років Українська держава повертає монастир маленькими порціями його власникові – Українській греко- католицькій церкві. Завдяки цій роботі ми змогли відкрити для себе країну, а також народ та культуру нам невідомі. Ми відкрили для себе відправу за греко – католицьким обрядом”. Після 3 тижнів праці, молоді парижани відвідали Львів, де їх прихистили у монастирі і вирушили в Карпати. Едуард де Шален сказав, що вони зачаровані Україною. Хлопці з Парижа - практикуючі католики. Наприклад, Едуард де Шален ходить в церкву кожної неділі, як і його товариші: “Ми всі зустрілися в одній парафії”. А тим часом добігла до кінця наша вечірня розмова, на Яремчанському вокзалі, початок якій поклала несподівана зустріч у центрі міста за кілька днів до цього. І справді: “Шляхи Господні не сповідимі”.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Ян Рамбоусек.
І перш ніж попрощатися з вами, я хочу нагадати слова із послання архієпископа Української православної автокефальної церви Ігоря Ясиченка до українців, де він сказав: “Наполегливо шукаймо правди і вміймо боротися за неї”, закликаючи у своєму посланні до особистої відповідальності кожного виборця за Результати виборів цієї осені. І тут є над чим подумати не тільки для віруючих.
Говорить “Радіо Свобода”!
