Аудіозапис програми:
Київ, 8 жовтня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні у нашій передачі – сюжети, пов‘язані з культурою України.
9 жовтня виповнюється 100 років від народження українського поета Миколи Бажана. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Микола Бажан народився 9 жовтня 1904 року у Кам’янці-Подільському. Він навчався в Уманській гімназії, згодом у Києві в Кооперативному інституті та в Інституті зовнішніх відносин, відвідував драматичну студію “Київдрамте”. 1926 року Бажан очолив редакцію журналу “Кіно”, пізніше працював редактором на Київській кінофабриці та у Всеукраїнському фотокіноуправлінні у Харкові. Він був членом Вільної академії пролетарської літератури, працював у редакціях журналів “Життя і революція” та “Універсальний журнал”. Свої перші вірші поет опублікував дев’ятнадцяти років у газеті “Більшовик”. 1926 року він видав свою першу поетичну збірку “Сімнадцятий патруль”, позначену впливами футуризму, експресіонізму та романтизму.
Згодом у своїх творах Бажан оспівував революцію, Леніна, Кірова і особливо Сталіна, партію та “залізний вітер зі Сходу”, радив принцу Гамлету зайняти своє місце у боротьбі класів. 1940 року Бажан вступив до комуністичної партії. Під час війни він перебував на фронті, редагував там газету “За Радянську Україну”, а від 1943 року працював заступником голови Ради Міністрів УРСР.
По війні він був членом ЦК компартії України, академіком, депутатом Верховної Ради, головою правління Спілки письменників і упродовж чверті століття – головним редактором Української Радянської Енциклопедії. Бажан написав 5 кіносценаріїв, низку статей, спогади, займався літературною критикою, театрознавством, кінознавством, публіцистикою. Окрім власних поезій, Бажан уславився як перекладач. Він переклав поеми Руставелі “Вітязь в тигровій шкурі” та Навої “Фархад і Ширін”, вірші Маяковського, Тагора, Мікеланджело, Пушкіна, Гурамішвілі, Чіковані, Янки Купали, Максима Танка та інших поетів. Микола Бажан помер у Києві 23 листопада 1983 року.
* * * На луг лягло благословіння снігу — Хитливий переплив і перелив сніжин, — І я мовчу, немов читаю книгу Великих, тихих, лагідних таїн. В п’янливому, сповільненому смерку Кружіння серця. О солодка млость! Пурпурні снігурі, як змахи фейєрверку, Пронизують сріблисту високость. Я йду, й мовчу, і тепло марю снами, Я на долонях тиші розтаю, — Кристалик, зведений блаженними руками На свій приділ і на журбу свою. Запаморочений, дрімотний, заблукаю, І ввійду в сон, і вже не вийду з сну, І мовчазливо добреду до краю Крізь білу, добру, вічну тишину.
Олекса Боярко
Один із пізніх віршів Миколи Бажана читав Олекса Починок. А тим часом набігла інша “кругла дата” – 50-ліття від створення пісні “Марічка”, яка стала народною. Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
У книзі рекордів Гінесса мала б існувати ще одна номінація — на тривалість популярності пісенного шлягера. На такий рекорд могла б претендувати пісня "Марічка", написана 50 років тому поетом Дмитром Ткачем та композитором Степаном Сабадашем.
"Марічка” переступила поріг третього тисячоліття, залишаючись юною, свіжою, жаданою і сьогодні. Це ім''я стало символом кохання, символом української красуні, яку увіковічив ще Коцюбинський у "Тінях забутих предків".
Не випадково, популярність пісні співпала з однойменним фільмом Сергія Параджанова. З її віршами і мелодією видавалися листівки і плакати, Марічкою називали музичні ансамблі і кафе, її ім''я давали новонародженим дівчаткам. (До слова, у автора віршів донька теж Марічка).
Пісня стала провісником нової -української музичної лірики. Це вже згодом були написані "Два кольори", "Пісня про рушник", "Ясени", "Білий сніг на зеленому листі" й інші ліричні шедеври. А в часи маршових ритмів, закличних інтонацій і пафосних мелодій "Марічка" зробила справжній переворот: уперше прилюдно прозвучало пристрасне зізнання в коханні.
Власне, це було зізнання самого автора реальній дівчині на ім''я Марічка. А історія написання пісні така. Тодішній студент Чернівецького медичного інститута, Михайло Ткач перебував на практиці в містечку Путилові - в лікарні, яка розташувалася над берегом річки Путилки.
На молодіжні вечірки хлопцям-практикантам доводилося перебиратися на протилежний бік "неспокійної річки” через кладку. Ось що згадує автор віршів: "Насправді, була така жінка, Марічка, яка працювала у нас в лікарні на кухні, а нас лікар прикріпив до харчоблоку... і він нам віддав приміщення для майбутнього моргу, щоб ми там поставили свої ліжка...А на кухні куховаркою працювала дівчина, яку звали Марічка. Ну і знаєте, як студенти, почали хвалитися, що серед них є поет. Ну і вона пожартувала, хай напише мені вірша, тоді буду вас усіх гарно харчувати. І я прийшов додому і спробував написати. Але сон бере своє, і коли...удосвіта прокинувся і згадав, що мені треба іти звітувати, чи я поет, чи ні. Вона сказала, я хочу перевірити. І ось так вірш написався. З гумором трохи..., з веселим настроєм. “Вона дуже гарна була, хоча я не мав право до неї залицятися, бо я вже був одружений, я дуже рано одружився, але якби я не був одружений, може б у нас щось і вийшло. Але така симпатія між нами була, звичайно. Вона, до речі, ще жива, слава богу,... у місті Путилі ще живе і, кажуть, ще досить ще тримається, гарно дуже виглядає.”
Вірш молодого поета надрукувала одна з чернівецьких газет. А будинок народної творчості оголосив конкурс на кращу музику до нього. І ось, серед 40 варіантів найкращою виявилася мелодія студента Чернівецького музичного училища Степана Сабадаша. “Сабадаш чим він виграв, він використав частину мелодії карпатської пісні “На поточку прала, на вербочку клала”. Він відштовхнувся саме від цієї народної основи. Але далі він розгорнув свою палітру музичну”.
Після появи, пісню негласно заборонили. І це тривало майже 5 років. Проте "Марічку" співали скрізь. Першим виконавцем був студентський квартет Чернівецького університету. Згодом стала хітом для всіх співаків і аматорів не тільки в Україні, а й в Югославії, Чехії, навіть в Африці, але, насамперед, у Канаді.
“Марічка” увійшла до рангу народних пісень, себто, коли прізвища авторів губляться, і вони обростають легендами й вигадками. Як це трапилося з тією ж "Марічкою". Розповідь продовжує Михайло Ткач: "В тій же Канаді знайшовся дуже мудрий чоловік, який вирішив мене звинуватити, що я не є автором “Марічки”. Що цю пісню ніби створили ті, хто сидів у концтаборах і в тюрмах. І от був наведений текст, який вони нібн-то написали, де сказано, що, мовляв, радянська влада заангажувала Михайла Ткача. Що б він зпрепарував цей текст. “Як з табору вийду, за дротами стану”. Мовляв, для тих людей, які, були незаслужено засуджені в ті тоталітарні часи, для них Марічка був образ України”.
Кожне десятиліття, кожний виконавець надавав цій пісні своє звучання. Але при цьому “Марічка” завжди залишалася української народною піснею.
Олекса Боярко
І ще одна новина з царини музичної культури. Вийшли у світ перші компакт-диски із серії “Українська колекція”. Перед мікрофоном музикознавець Володимир Грабовський.
Володимир Грабовський
Рекордингова компанія “Атлантик” та всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка започаткували цікавий проект етнічної музики України. Вийшли перші 4 компакт-диски із серії “Українська колекція”.
Перші 4 диски презентують 3 субетноси: бойків, лемків і гуцулів, які проживають у Карпатах. Традиційна українська музика згаданих субетносів записана в основному в Івано-Франківській області.
В багатьох випадках виконання пісень було скоріше реставрацією музики, що вже активно не існує, а живе лише в пам’яті людей, яка продовжує цікавити не тільки етномузикологів.
Треба сказати, що автором цього проекту є відомий етномузиколог Леся Турянська, яка разом зі своєю донькою теж етномузикологом Яриною Має-Турянською здійснили цей проект. Зрештою, ці диски вже є у продажу і були представлені на Форумі книжкових видавців у Львові.
Музика ця захоплює, є своєрідна. Вперше презентується на сучасному рівні етнічна музика, яка може становити інтерес не тільки для музикознавців і любителів музики. Отже, інші регіони: Волинь, Поділля, Слобожанщина чекають на свою чергу.
А зараз є можливість матеріал придбати ці диски, які показують красу Карпат. Перспективи Карпат, на нашу думку, є дуже великими. Людина, яка їде туди відпочивати відтепер може милуватись не тільки горами, не тільки лікуватися унікальними мінеральними водами, а й насолоджуватися древньою народною музикою – музикою бойків, гуцулів, лемків.
Вже в Карпатах багато є іноземних туристів. Це стосується, очевидно, тих часів, коли і закордонні і українські зможуть вільно насолоджуватися в повноті. Тоді хтось зможе повторити услід за Яриною Має-Турянською, яка одного зимового ранку, коли згадуючи всіх тих музикантів, гру і спів в якійсь момент, собі зауважила, що мимоволі посміхається. Отож, посміхаймося, насолоджуємося народною музикою України.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 8 жовтня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні у нашій передачі – сюжети, пов‘язані з культурою України.
9 жовтня виповнюється 100 років від народження українського поета Миколи Бажана. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Микола Бажан народився 9 жовтня 1904 року у Кам’янці-Подільському. Він навчався в Уманській гімназії, згодом у Києві в Кооперативному інституті та в Інституті зовнішніх відносин, відвідував драматичну студію “Київдрамте”. 1926 року Бажан очолив редакцію журналу “Кіно”, пізніше працював редактором на Київській кінофабриці та у Всеукраїнському фотокіноуправлінні у Харкові. Він був членом Вільної академії пролетарської літератури, працював у редакціях журналів “Життя і революція” та “Універсальний журнал”. Свої перші вірші поет опублікував дев’ятнадцяти років у газеті “Більшовик”. 1926 року він видав свою першу поетичну збірку “Сімнадцятий патруль”, позначену впливами футуризму, експресіонізму та романтизму.
Згодом у своїх творах Бажан оспівував революцію, Леніна, Кірова і особливо Сталіна, партію та “залізний вітер зі Сходу”, радив принцу Гамлету зайняти своє місце у боротьбі класів. 1940 року Бажан вступив до комуністичної партії. Під час війни він перебував на фронті, редагував там газету “За Радянську Україну”, а від 1943 року працював заступником голови Ради Міністрів УРСР.
По війні він був членом ЦК компартії України, академіком, депутатом Верховної Ради, головою правління Спілки письменників і упродовж чверті століття – головним редактором Української Радянської Енциклопедії. Бажан написав 5 кіносценаріїв, низку статей, спогади, займався літературною критикою, театрознавством, кінознавством, публіцистикою. Окрім власних поезій, Бажан уславився як перекладач. Він переклав поеми Руставелі “Вітязь в тигровій шкурі” та Навої “Фархад і Ширін”, вірші Маяковського, Тагора, Мікеланджело, Пушкіна, Гурамішвілі, Чіковані, Янки Купали, Максима Танка та інших поетів. Микола Бажан помер у Києві 23 листопада 1983 року.
* * * На луг лягло благословіння снігу — Хитливий переплив і перелив сніжин, — І я мовчу, немов читаю книгу Великих, тихих, лагідних таїн. В п’янливому, сповільненому смерку Кружіння серця. О солодка млость! Пурпурні снігурі, як змахи фейєрверку, Пронизують сріблисту високость. Я йду, й мовчу, і тепло марю снами, Я на долонях тиші розтаю, — Кристалик, зведений блаженними руками На свій приділ і на журбу свою. Запаморочений, дрімотний, заблукаю, І ввійду в сон, і вже не вийду з сну, І мовчазливо добреду до краю Крізь білу, добру, вічну тишину.
Олекса Боярко
Один із пізніх віршів Миколи Бажана читав Олекса Починок. А тим часом набігла інша “кругла дата” – 50-ліття від створення пісні “Марічка”, яка стала народною. Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
У книзі рекордів Гінесса мала б існувати ще одна номінація — на тривалість популярності пісенного шлягера. На такий рекорд могла б претендувати пісня "Марічка", написана 50 років тому поетом Дмитром Ткачем та композитором Степаном Сабадашем.
"Марічка” переступила поріг третього тисячоліття, залишаючись юною, свіжою, жаданою і сьогодні. Це ім''я стало символом кохання, символом української красуні, яку увіковічив ще Коцюбинський у "Тінях забутих предків".
Не випадково, популярність пісні співпала з однойменним фільмом Сергія Параджанова. З її віршами і мелодією видавалися листівки і плакати, Марічкою називали музичні ансамблі і кафе, її ім''я давали новонародженим дівчаткам. (До слова, у автора віршів донька теж Марічка).
Пісня стала провісником нової -української музичної лірики. Це вже згодом були написані "Два кольори", "Пісня про рушник", "Ясени", "Білий сніг на зеленому листі" й інші ліричні шедеври. А в часи маршових ритмів, закличних інтонацій і пафосних мелодій "Марічка" зробила справжній переворот: уперше прилюдно прозвучало пристрасне зізнання в коханні.
Власне, це було зізнання самого автора реальній дівчині на ім''я Марічка. А історія написання пісні така. Тодішній студент Чернівецького медичного інститута, Михайло Ткач перебував на практиці в містечку Путилові - в лікарні, яка розташувалася над берегом річки Путилки.
На молодіжні вечірки хлопцям-практикантам доводилося перебиратися на протилежний бік "неспокійної річки” через кладку. Ось що згадує автор віршів: "Насправді, була така жінка, Марічка, яка працювала у нас в лікарні на кухні, а нас лікар прикріпив до харчоблоку... і він нам віддав приміщення для майбутнього моргу, щоб ми там поставили свої ліжка...А на кухні куховаркою працювала дівчина, яку звали Марічка. Ну і знаєте, як студенти, почали хвалитися, що серед них є поет. Ну і вона пожартувала, хай напише мені вірша, тоді буду вас усіх гарно харчувати. І я прийшов додому і спробував написати. Але сон бере своє, і коли...удосвіта прокинувся і згадав, що мені треба іти звітувати, чи я поет, чи ні. Вона сказала, я хочу перевірити. І ось так вірш написався. З гумором трохи..., з веселим настроєм. “Вона дуже гарна була, хоча я не мав право до неї залицятися, бо я вже був одружений, я дуже рано одружився, але якби я не був одружений, може б у нас щось і вийшло. Але така симпатія між нами була, звичайно. Вона, до речі, ще жива, слава богу,... у місті Путилі ще живе і, кажуть, ще досить ще тримається, гарно дуже виглядає.”
Вірш молодого поета надрукувала одна з чернівецьких газет. А будинок народної творчості оголосив конкурс на кращу музику до нього. І ось, серед 40 варіантів найкращою виявилася мелодія студента Чернівецького музичного училища Степана Сабадаша. “Сабадаш чим він виграв, він використав частину мелодії карпатської пісні “На поточку прала, на вербочку клала”. Він відштовхнувся саме від цієї народної основи. Але далі він розгорнув свою палітру музичну”.
Після появи, пісню негласно заборонили. І це тривало майже 5 років. Проте "Марічку" співали скрізь. Першим виконавцем був студентський квартет Чернівецького університету. Згодом стала хітом для всіх співаків і аматорів не тільки в Україні, а й в Югославії, Чехії, навіть в Африці, але, насамперед, у Канаді.
“Марічка” увійшла до рангу народних пісень, себто, коли прізвища авторів губляться, і вони обростають легендами й вигадками. Як це трапилося з тією ж "Марічкою". Розповідь продовжує Михайло Ткач: "В тій же Канаді знайшовся дуже мудрий чоловік, який вирішив мене звинуватити, що я не є автором “Марічки”. Що цю пісню ніби створили ті, хто сидів у концтаборах і в тюрмах. І от був наведений текст, який вони нібн-то написали, де сказано, що, мовляв, радянська влада заангажувала Михайла Ткача. Що б він зпрепарував цей текст. “Як з табору вийду, за дротами стану”. Мовляв, для тих людей, які, були незаслужено засуджені в ті тоталітарні часи, для них Марічка був образ України”.
Кожне десятиліття, кожний виконавець надавав цій пісні своє звучання. Але при цьому “Марічка” завжди залишалася української народною піснею.
Олекса Боярко
І ще одна новина з царини музичної культури. Вийшли у світ перші компакт-диски із серії “Українська колекція”. Перед мікрофоном музикознавець Володимир Грабовський.
Володимир Грабовський
Рекордингова компанія “Атлантик” та всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка започаткували цікавий проект етнічної музики України. Вийшли перші 4 компакт-диски із серії “Українська колекція”.
Перші 4 диски презентують 3 субетноси: бойків, лемків і гуцулів, які проживають у Карпатах. Традиційна українська музика згаданих субетносів записана в основному в Івано-Франківській області.
В багатьох випадках виконання пісень було скоріше реставрацією музики, що вже активно не існує, а живе лише в пам’яті людей, яка продовжує цікавити не тільки етномузикологів.
Треба сказати, що автором цього проекту є відомий етномузиколог Леся Турянська, яка разом зі своєю донькою теж етномузикологом Яриною Має-Турянською здійснили цей проект. Зрештою, ці диски вже є у продажу і були представлені на Форумі книжкових видавців у Львові.
Музика ця захоплює, є своєрідна. Вперше презентується на сучасному рівні етнічна музика, яка може становити інтерес не тільки для музикознавців і любителів музики. Отже, інші регіони: Волинь, Поділля, Слобожанщина чекають на свою чергу.
А зараз є можливість матеріал придбати ці диски, які показують красу Карпат. Перспективи Карпат, на нашу думку, є дуже великими. Людина, яка їде туди відпочивати відтепер може милуватись не тільки горами, не тільки лікуватися унікальними мінеральними водами, а й насолоджуватися древньою народною музикою – музикою бойків, гуцулів, лемків.
Вже в Карпатах багато є іноземних туристів. Це стосується, очевидно, тих часів, коли і закордонні і українські зможуть вільно насолоджуватися в повноті. Тоді хтось зможе повторити услід за Яриною Має-Турянською, яка одного зимового ранку, коли згадуючи всіх тих музикантів, гру і спів в якійсь момент, собі зауважила, що мимоволі посміхається. Отож, посміхаймося, насолоджуємося народною музикою України.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
