Аудіозапис програми:
Київ, 1 серпня 2004 року.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.
Економічний тиждень розпочався із того, що Голова компанії “Нафтогаз України” Юрій Бойко заявив про те, що нафтопровід Одеса-Броди буде запущено в реверсному режимі вже 1 серпня.
На форумі представників ділових кіл України і Росії, що проходив у Криму, він сказав, що нафтопровід приноситиме користь країні та працюватиме на економіку двох країн.
Повідомляється, що за угодою, підписаною українською компанією “Укртранснафта” та російсько-британською фірмою “THK-BP”, через нафтогін Одеса-Броди у напрямку Одеси перекачуватиметься щорічно 9 мільйонів тонн російської нафти протягом наступних трьох років.
За словами представника “Укртранснафти” Леоніда Настера, перші комерційні поставки можуть початися вже у жовтні. Нагадаємо, що на початку місяця уряд змінив своє попереднє рішення про транспортування каспійської нафти до Європи.
Нафтогін, що його було збудовано три роки тому, досі стояв порожнім, поки навколо нього тривала політична боротьба. За версією українських чиновників, вони мусили змінити своє рішення через те, що не мали конкретних пропозицій від власників нафти.
У свою чергу закордонні комерційні компанії заявляли, що вони готові розпочати транспортування нафти до Європи українським нафтогоном, але їх непокоїла подвійна гра українського уряду.
Тим часом Київ і Москва домовилися про постачання в Україну 44 мільярдів кубометрів туркменського газу протягом наступних двох років, і близько 60 мільярдів кубометрів газу щорічно - у 2007-2028 роках.
Однак Російські спостерігачі вважають ухвалення головою “Газпрому” Олексієм Міллєром і головою правління акціонерної компанії “Нафтогаз” України Юрієм Бойком угоди, яка переглядає умови постачання газу в Україну скоріш політичним, ніж економічним рішенням.
Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Документи, підписані в розвиток домовленості керівників між двома державами в Ялті про формування єдиного газового балансу Росії і України. “Газпром” зараз говорить лише про зміст частини документів.
Однак російська преса вже підкреслює, що інша, неоприлюднена частина може стати справжньою сенсацією – “Газпром” стає монополістом у галузі постачання газу в Україну після того, як змінилася ситуація навколо поставок туркменського газу.
Звичайно ж, це може вважатися не тільки економічним, але й політичним рішенням. Принаймні, так вважає російська газета “Комерсант - Daily”, яка підкреслює, що Леонід Кучма вирішив розміняти на зустрічі у Ялті з Володимиром Путіним непевну газову незалежність України на поступки, які не мають ніякого відношення до газу.
Постачання газу в Україну з Центральної Азії завжди було засадою незалежної економічної політики України по відношенню до Росії, і жодні приховані компенсації не скасують цієї втрати.
В Україні в жовтні відбудуться вибори президента, і Леонід Кучма вже назвав ім’я свого спадкоємця – прем’єр-міністра України Віктора Януковича, який неофіційно підтримується Кремлем.
Якщо в Ялті дійсно відбувся газово-політичний розмін, доля домовленості панів Міллєра і Бойка повністю залежить від підсумків виборів, підкреслює газета “Комерсант – Daily”.
Разом із цим, російська преса вважає, що навряд чи Леонід Кучма пішов би на такі серйозні поступки президенту РФ Володимиру Путіну, якщо б не ситуація із Туркменістаном.
Адже, уряд Туркменістані, фактично, відмовив національній компанії “Нафтогаз України” упродовж 2004 року в контракті на постачання газу в Росію.
Зустріч президентів України і Туркменістану, яка неодноразово переносилася з березня цього року, так і не відбулася. А тепер, як підкреслюють російські спостерігачі, в цій зустрічі немає жодної потреби.
“Президент України Леонід Кучма зробив свій вибір, і він зовсім не на користь президента Туркменістану Сепармурата Ніязова”. В передвиборчій ситуації, як підкреслюють спостерігачі в Україні, Леонід Кучма згадує лише про одного президента – президента РФ Володимира Путіна.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
У продовження енергетичної теми.
Адміністративне обмеження цін на бензин в Україні у передвиборчий час призвело до його зникнення з продажу у кількох реґіонах. Майже на всій території Криму неможливо заправити авто дешевими марками бензину. Деякі автозаправні станції взагалі припинили роботу.
Продавці очікують, що після виборів ціни знову підвищаться. А урядовці вживають заходів, але кажуть, що не можуть примусити підприємців працювати собі на збиток. Детальніше про це – у розповіді нашого кримського кореспондента Володимира Притули.
Володимир Притула
Представники Міністерства палива та енергетики Криму визнали факти виникнення дефіциту, але заявили, що не можуть примусити підприємців торгувати бензином собі на збиток.
Заступник начальника Управління паливних ресурсів Міністерства Людмила Козявка заявила журналістам, що пальне в Криму є, але відколи український уряд домовився з нафтотрейдерами про обмеження цін на бензин, а росіяни ввели нові високі мита на нафту, то продавати марки А-80 та А-92 стало просто невигідно.
Адже оптова відпускна ціна за літр такого бензину в середньому на 10 копійок вища за максимально дозволену урядом роздрібну ціну.
Кримський прем’єр Сергій Куніцин теж стурбований ситуацією, але він каже про саботаж і спекуляцію торговців бензином:
Сергій Куніцин (переклад)
Російська Федерація суттєво підвищила експортні мита, і плюс уряд Криму запровадив регулювання цін на пальне, тому що ми розуміємо, що у курортний сезон в Криму постачальники бензину на цій справі наживаються.
Ми проаналізували ситуацію і мені доповіли, що залишки пального за старими цінами є. За нашими даними, те, що сьогодні робиться, - має на меті переоцінити наявний бензин і заробити на цьому надприбутки.
Плюс, певною мірою – це саботаж проти того, що ми регулюємо ціни на пальне. Я сказав, що інспекція за цінами, комітет із захисту прав споживачів мають зняти показники залишків бензину і діяти жорстко аж до того, що закриємо низку АЗС, які ведуть себе таким чином.
Ми готові піти на перегляд обмежень, але, згідно з постановою Кабінету міністрів України. Дехто займається саботажем, а дехто хоче заробити надприбутки.
Володимир Притула
Місцева преса пише, що проблема, яка виникла на паливному ринку півострова в розпал курортного сезону, може негативно вплинути на його перебіг.
Володимир Притула, для радіо “Свобода”, Сімферополь.
Марія Щур
Тим часом проблеми з російською нафтовою галуззю вже давно вийшли за межі російських кордонів. Тепер вони впливають на світові ціни на нафту-сирець.
Протягом останніх кількох місяців ціни на нафту залишаються на високому рівні через недостатню пропозицію нафти на ринку та побоювання терористичних актів. Аналітики вважають, що нинішні високі ціни – понад 42 долари за барель - не межа, і після стрибка у середу вони знову можуть піти вгору.
Повідомлення з російського Міністерства юстиції про те, що “ЮКОСу” дозволять експортувати нафту дещо заспокоїло паніку, але нафтотрейдери залишаються напоготові.
Вони слідкують за розвитком ситуації навколо найбільшої нафтової компанії Росії, яка, у свою чергу, є другим за розміром експортером нафти у світі після Саудівської Аравії.
Говорять Девід Файф з Міжнародного Енергетичного Агентства у Парижі:
Девід Файф (переклад)
Ми чекаємо на пояснення щодо того, як далі працюватиме “ЮКОС”. Але ще зарано казати про те, скільки нафти може бути втрачено, до того, як ми з’ясуємо ситуацію.
Марія Щур
Інші експерти дивляться на ситуацію більш песимістично. Нафтотрейдер з однієї з чикагських торгових компаній Філ Флин вважає, що ситуація ще далека від стабільності і передбачає подальше зростання цін на нафту:
Філ Флин (переклад)
Гадаю, що, якщо ситуація з “ЮКОСом” продовжуватиме погіршуватися, або залишиться невизначеною, як зараз, ціни залишатимуться на рівні понад 40 доларів за барель.
Чи вони підуть далі 50 доларів, залежатиме від того, чи станеться ще щось погане. А це вже буде важко пережити.
Марія Щур
Російська влада намагається змусити “ЮКОС” заплатити податки на загальну суму понад 13 мільярдів доларів за роки від 2000 до 2003. А в самій компанії говорять, що такої суми в готівці в компанії немає, через ці позови “ЮКОС” може збанкрутувати.
За повідомленнями, представники компанії та уряд ведуть переговори про уникнення банкрутства, але з іншого боку, оглядачі говорять, що уряд веде ці переговори неохоче.
Оглядачі побоюються, що банкрутство “ЮКОСа” могло б ще більше дестабілізувати ситуацію на нафтових ринках, адже країни ОПЕК вже видобувають нафту на межі своїх потужностей, а це означає, що додаткова нафта могла надходити лише з Росії.
З іншого боку, аналітики вважають, що банкрутство найбільшої російської компанії матиме лише тимчасовий ефект на ринок, і держава, або інший власник, швидко би відновили експорт.
На початку тижня з’явилося повідомлення про те, що 23-річний російський мільйонер Ніколай Смолєнський придбав у Великій Британії завод, що виробляє швидкі спортивні авта. Завод “Ті-Ві-Ар” є останнім британським виробником авт.
З Лондона повідомляє Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
Завод стильних надшвидкісних авт “TVR” купив один з наймолодших російських мільйонерів Ніколас Смолєнський. Його батько, Александр Смоленський є одним з найсуперечливіших російських магнатів-банкирів, що його ім’я оточують чисельні скандали.
Завод “TVR” міститься у місті Блакпулі, що на північному заході Англії. Його чотирьомстам працівникам було повідомлено, що Смоленський-молодший планує вкласти великі інвестиції, аби продукція заводу вийшла на американський та інші ринки світу.
Жодна зі сторін не розкриває суми, за яку Смолєнський купив завод. Його продуктивність становить лише тисячу авт на рік, але продукція має репутацію за якість машин, що переважає аналоги, вироблені автомобільними велетнями.
Згідно результатів за 2002 рік “TVR” мав прибутків у 400 тисяч фунтів стерлінгів – це приблизно 700 тисяч доларів.
Батько Смолєнського, Александр, був одним з олігархів, що фінансували виборчу кампанію Бориса Єльцина 1996 року. Його банк “СБС-агро”, що через нього багато світових інституцій надавали позики для російських реформ, оголосив про своє банкрутство 1998 року під час фінансової кризи в Росії.
ЄБРР звинувачує його у тому, що він переказав свої активи іншим компаніям, коли оголосив про банкрутство, але його не визнавали винним, а сам він заперечує будь-які протизаконні дії.
Пізніше він відкрив новий банк під назвою “ОВК”. Розголосу у Великобританії у зв’язку із цією справою набув випадок звірячого побиття у Москві колишнього виконавчого директора цього банку Александра Смолєнського Алєксєя Расказова.
Потому, як він дав свідчення у Лондонському арбітражному суді про своїх колишніх працедавців з “СБС-агро”, його били і погрожували вбити люди, які представлялися співробітниками міліції.
Після цього ЄБРР довелося провадити переговори з російським прем’єр-міністром щодо забезпечення йому безперешкодного виїзду назад до Лондона, звідки він вже ніколи не повернувся.
Арбітражний суд вирішив на користь ЄБРР проти Смолєнського, але російський суд скасував цю ухвалу.
Олекса Семенченко для радіо “Свобода”, Лондон.
Марія Щур
Наступне повідомлення з Польщі може бути відповіддю для тих, хто давно задається питанням про те, чому українські державні органи не зупинять незаконну торгівлю металобрухтом і про те, як цю проблему намагаються вирішити сусіди.
Уже кілька днів польські збирачі металобрухту мають ускладнене завдання. Працівники пунктів скупу старого металу вимагають від них, по-перше, документів, що засвідчують особу, а по-друге – пояснення, звідки походить метал.
Таким чином польська влада намагається боротися зі злодіями металевих конструкцій, котрі задля грошей не зупинялися ні перед чим.
Повідомляє Володимир Павлів:
Володимир Павлів
Збирачі металобрухту та злодії металоконструкцій відрізняються в основному тим, що перші своїм фахом заробляють на хліб, а другими часто керує просто сліпа жадоба наживи.
Як показує досвід, у викрадачів металоконструкцій немає жодних моральних бар’єрів: вони крадуть проводи лінії електропередач, залишаючи багатьох людей без світла, крадуть залізничні рейки, паралізуючи рух поїздів, траплялося, що викладали металеві елементи пам’ятників та й хрестів на цвинтарях.
Однак, справжнім стихійним лихом, як говорять представники поліції, стали крадіжки металевих накривок каналізаційних люків, що створювало для пішоходів загрозу провалитися під землю, особливо вночі.
Більшість цих злочинів була б неможливою, якби злодіям не сприяли власники пунктів скупки металобрухту, які бачать, що приймають. Тому поліція направила свій удар проти таких скупників краденого металу.
Одну із наймасовіших таких акцій провела поліція міста Белісток. Говорить прес-секретар поліції цього міста Бега Тахильовська.
Бега Тахильовська (переклад)
Тільки цього року кримінальна секція поліції провела перевірки майже 39-ти пунктів скупу металобрухту. У деяких випадках вдалося затримати на гарячому крадіїв металоконструкцій.
Володимир Павлів
Допомогти поліції в боротьбі із викрадачами металу вирішили польські законодавці і ухвалили нове положення, яке зобов’язує кожного власника пункту скупу металобрухту нести відповідальність за те, що і у кого він скуповує.
Отже, тепер кожен, хто хоче здати металобрухт, повинен пред’явити документ, що засвідчує його особу, а також у двох примірниках заповнити формуляр, в якому пояснює походження металобрухту, що він здає.
Як показує досвід перших днів дії цього розпорядження, 90 % анкет вказують, що металобрухт знайдено на смітнику. Таким чином, твердять фахівці, збирачі металобрухту хочуть застрахуватися від кримінальної відповідальності, бо якщо якісь металоконструкції виявляться краденими, то, практично, неможливо буде довести, що саме ця конкретна людина його вкрала, а не знайшла на смітнику.
Володимир Павлів, для радіо “Свобода”, Варшава.
Марія Щур
А тепер наша історична рубрика.
В одній з попередніх передач ми розповідали про підприємницю Катерину Балашову, яка у другій половині ХІХ століття володіла маєтком в околицях містечок Мошнів та Городища на Черкащині.
На захід від маєтку Балашової були розташовані величезні маєтності її далеких родичів – поляків Браницьких. Про родину землевласників, підприємців та добродійників Браницьких розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
1774 року Франциск Ксаверій Браницький став білоцерківським старостою і отримав з королівського резерву у довічне спадкове володіння 450 тисяч десятин землі між Васильковом та Уманню. Центром своїх маєтностей він зробив місто Білу Церкву і згодом звів там торгові ряди, елеватор, склади для товарів, костьол, церкву, зимовий палац, будинок дворянських зборів.
В урочищі Гайок на березі Росі Браницький заклав парк площею понад 200 десятин, назвавши його на честь своєї дружини Олександрією. У середині ХІХ століття у самій тільки Білій Церкві Браницьким належали 2 цегельні, 2 свічкові і один шкіряний завод та пивоварня.
Подібні невеликі підприємства вони збудували і в навколишніх селах: Шкарівці, Синяві, Телешівці, Великополовецькому, Ксаверівці. На своїх кінно-племінних заводах Браницькі вирощували породистих скакунів для продажу на західно-європейських ринках.
1838 року графиня Олександра Браницька заснувала фонд допомоги селянам в 1 мільйон рублів. Ці кошти стали початковим капіталом селянського банку, створеного онуком Олександри Владиславом 1 січня 1880 року. Строкові внески приносили вкладникам банку 5% прибутку на рік, поточні – 2%, а позики надавалися під 12% річних.
Владислав був також співвласником польськомовної газети «Kraj» та співзасновником і головним акціонером Товариства взаємного страхування цукрових фабрик. Під час так званої «цукрової революції» 1870-х років Товариство інвестувало свої капітали у 5 проектів будівництва залізниць з розрахунку 17 тисяч рублів за верству.
Товариство побудувало залізничні лінії Козятин–Біла Церква, Монастирище–Умань–Вербове, Умань–Ямпіль, Проскурів–Кам’янець–Воронивиці. Залізниця проходила через маєтки акціонерів Товариства і служила насамперед для вивезення на ринок виробленого там цукру.
Під час російсько-турецької війни Владислав заснував і утримував своїм коштом 3 шпиталі. 1882 року він відкрив у Білій Церкві польський ліцей з пансіоном на 30 дітей, а через 5 років створив Товариство допомоги безробітним офіціялістам, тобто безземельним шляхтичам.
На початку ХХ століття Браницькі своїм багатством найбільше завдячували, за висловом сучасника, “його Зажерливій Милості – Буряку”. 1914 року їм належали цукроварні у Кожанці, Вільшаній, Саливонках, Синяві, Шамраївці, Миронівці, Озерній на Київщині, та Соснівці на Поділлі.
Ці та інші підприємства Браницьких, їхні маєтки та знаменитий парк Олександрію конфіскували більшовики. Самі ж Браницькі виїхали на Захід, і нині їхні нащадки мешкають у Польщі, Франції та Італії.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
Нині в розпалі сезон відпусток. Дехто вже зібрався у далекі екзотичні мандрівки, дехто проведе свою відпустку на дачі, заготовляючи на зиму консервацію, а хтось, за традицією, буде грітися на кримському узбережжі. До речі, за журналістськими опитування, півострів збирається відвідати значна частина українських парламентаріїв, вдало поєднуючи при цьому відпочинок з передвиборчими клопотами.
Втім, нині туристичні агенції пропонують широкий вибір. Все залежить від вподобань і вмісту гаманця.
А ось для тих, хто цікавиться історією України та надає перевагу сільському зеленому туризмові, ведуча рубрики “Власна справа” Ірина Біла розповідає про цікавий маршрут вихідного дня.
Ірина Біла
Качанівка, Сокиринці, Тростянець, Густинь... Для тих, хто бодай побіжно цікавиться історією України, назви цих історико-культурних заповідників Чернігівщини говорять про цілу епоху, епоху культури, науки, релігії ХУІ-ХІХ століть.
Скажімо, засновником Тростянця і його власником був Іван Скоропадський. Його зусиллями на початку ХІХ століття майже безліса рівнина перетворилася на унікальний дендрологічний парк з рідкісними видами дерев, що ростуть на штучно створених горах і обабіч цілої низки прозорих озер.
Не менш унікальною пам’яткою історичної та садово-паркової архітектури є й Качанівка, яка у ХІХ столітті була одним з найбільших осередків культури в Україні. В цьому можна переконатися, проглянувши книгу відвідувань, в якій лишили свої підписи Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Куліш, Микола Глінка...
Відвідати ці місця і докладніше довідатися про них пропонує підприємець з Ічнянського району, що на Чернігівщині – Микола Череп. Аби заохотити туристів він, окрім екскурсійних програм, радить мандрівникам зупинитися на кілька днів на Соколиному хуторі, що розташований поруч з Качанівкою, в хатах, що зберегли пам’ять про тих, хто тут жив раніше. Про історію деяких садиб розповідає Микола Череп.
Микола Череп
В системі хутора знаходиться садиба кучера качанівського, який працював в Олени Харитоненко і князя Урусова до 1017 року, це останні володари Качанівки. Також знаходяться садиба середини 18 століття з розписом зовнішнім чернігівським: з зеленобитними полами, з ткацьким верстатом, з прялкою, з млином, або жерновами, як його називають.
Тобто це українське село, це не просто, наприклад, музей. Хоча, якщо глянути на внутрішні інтер’єри, то це дійсно музей. Через те, що є козацька зброя, є вишиванки 1910 року, є іконостаси, писані ікони по дереву, десь кінець 18 століття, кінець 17, тобто зібрано дуже багато матеріалу.
Ірина Біла
Нині відвідувачі можуть зупинитися в одній з 5 садиб, які Микола Череп викупив у місцевих мешканців. Всього в них можуть розміститися до 25 осіб. Кожна з цих осель не схожа на іншу – деякі з них оформлені під хату мисливця, в декотрих вгадується козацьке помешкання. Доба перебування коштує близько 40 гривень, включно з харчуванням.
Окрім розваг, про які зараз переповість Микола Череп, пропонується також широкий вибір екскурсій до найближчих історичних пам’яток.
Микола Череп
Ми несемо напрямок дуже цікавий, тому що це відродження, це історія. Я - ходячий рекламний носій, фактично, всіх історичних міст. Я ж, практично, людям розповідаю про це.
Говорю, що під час відпочинку вони не тільки можуть там пометати спис у мене, покататись верхом на коні, у нас у послугах є велосипеди, прийняти участь у п’єсі по Гоголю (розроблена п’єса по прийому гостей), тобто в клієнта є можливість відпочити і познайомитись з багатими історичними місцями.
Ірина Біла
Аби зацікавити і заохотити до екскурсій відвідувачів, необхідно самому досконало вивчити історію свого краю, – переконаний Микола Череп.
Микола Череп
Тут потрібно знать і історію рідного села. Наприклад, ми знаходимося в системі напрямку історичних міст.
Це національний заповідник Качанівка 1770 рік Рум’янцев Задунаєвський, це Сокиринці Дігтярі, знамениті родові гнізда Галагана. Тут же Густинський монастир кінця 16 століття, забудований на землях Вишневецьких, Батурин неподалік, гетьманська столиця. За 12 кілометрів знаходиться музей Ревуцького, що в десятку кращих композиторів входить, Тут безліч видатних людей, які дійсно відігравали важливу роль в культурі.
Ірина Біла
Підприємець вважає, що лише спираючись на історичну спадщину, знаючи і цінуючи її, можна рухатися вперед. “Хто ж як не ми?”, – цю фразу від нього можна було почути неодноразово.
Я живу взагалі такою думкою, що той, хто не знає свого минулого, у того нема майбутнього, ми повинні цю культуру цінувати, і хто ж як не ми, молоді, зможе це зберегти?
Марія Щур
На цьому ми завершуємо передачу “Економічний журнал”, з Вами була Марія Щур, на все добре!
(лунає музика)
Київ, 1 серпня 2004 року.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.
Економічний тиждень розпочався із того, що Голова компанії “Нафтогаз України” Юрій Бойко заявив про те, що нафтопровід Одеса-Броди буде запущено в реверсному режимі вже 1 серпня.
На форумі представників ділових кіл України і Росії, що проходив у Криму, він сказав, що нафтопровід приноситиме користь країні та працюватиме на економіку двох країн.
Повідомляється, що за угодою, підписаною українською компанією “Укртранснафта” та російсько-британською фірмою “THK-BP”, через нафтогін Одеса-Броди у напрямку Одеси перекачуватиметься щорічно 9 мільйонів тонн російської нафти протягом наступних трьох років.
За словами представника “Укртранснафти” Леоніда Настера, перші комерційні поставки можуть початися вже у жовтні. Нагадаємо, що на початку місяця уряд змінив своє попереднє рішення про транспортування каспійської нафти до Європи.
Нафтогін, що його було збудовано три роки тому, досі стояв порожнім, поки навколо нього тривала політична боротьба. За версією українських чиновників, вони мусили змінити своє рішення через те, що не мали конкретних пропозицій від власників нафти.
У свою чергу закордонні комерційні компанії заявляли, що вони готові розпочати транспортування нафти до Європи українським нафтогоном, але їх непокоїла подвійна гра українського уряду.
Тим часом Київ і Москва домовилися про постачання в Україну 44 мільярдів кубометрів туркменського газу протягом наступних двох років, і близько 60 мільярдів кубометрів газу щорічно - у 2007-2028 роках.
Однак Російські спостерігачі вважають ухвалення головою “Газпрому” Олексієм Міллєром і головою правління акціонерної компанії “Нафтогаз” України Юрієм Бойком угоди, яка переглядає умови постачання газу в Україну скоріш політичним, ніж економічним рішенням.
Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Документи, підписані в розвиток домовленості керівників між двома державами в Ялті про формування єдиного газового балансу Росії і України. “Газпром” зараз говорить лише про зміст частини документів.
Однак російська преса вже підкреслює, що інша, неоприлюднена частина може стати справжньою сенсацією – “Газпром” стає монополістом у галузі постачання газу в Україну після того, як змінилася ситуація навколо поставок туркменського газу.
Звичайно ж, це може вважатися не тільки економічним, але й політичним рішенням. Принаймні, так вважає російська газета “Комерсант - Daily”, яка підкреслює, що Леонід Кучма вирішив розміняти на зустрічі у Ялті з Володимиром Путіним непевну газову незалежність України на поступки, які не мають ніякого відношення до газу.
Постачання газу в Україну з Центральної Азії завжди було засадою незалежної економічної політики України по відношенню до Росії, і жодні приховані компенсації не скасують цієї втрати.
В Україні в жовтні відбудуться вибори президента, і Леонід Кучма вже назвав ім’я свого спадкоємця – прем’єр-міністра України Віктора Януковича, який неофіційно підтримується Кремлем.
Якщо в Ялті дійсно відбувся газово-політичний розмін, доля домовленості панів Міллєра і Бойка повністю залежить від підсумків виборів, підкреслює газета “Комерсант – Daily”.
Разом із цим, російська преса вважає, що навряд чи Леонід Кучма пішов би на такі серйозні поступки президенту РФ Володимиру Путіну, якщо б не ситуація із Туркменістаном.
Адже, уряд Туркменістані, фактично, відмовив національній компанії “Нафтогаз України” упродовж 2004 року в контракті на постачання газу в Росію.
Зустріч президентів України і Туркменістану, яка неодноразово переносилася з березня цього року, так і не відбулася. А тепер, як підкреслюють російські спостерігачі, в цій зустрічі немає жодної потреби.
“Президент України Леонід Кучма зробив свій вибір, і він зовсім не на користь президента Туркменістану Сепармурата Ніязова”. В передвиборчій ситуації, як підкреслюють спостерігачі в Україні, Леонід Кучма згадує лише про одного президента – президента РФ Володимира Путіна.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
У продовження енергетичної теми.
Адміністративне обмеження цін на бензин в Україні у передвиборчий час призвело до його зникнення з продажу у кількох реґіонах. Майже на всій території Криму неможливо заправити авто дешевими марками бензину. Деякі автозаправні станції взагалі припинили роботу.
Продавці очікують, що після виборів ціни знову підвищаться. А урядовці вживають заходів, але кажуть, що не можуть примусити підприємців працювати собі на збиток. Детальніше про це – у розповіді нашого кримського кореспондента Володимира Притули.
Володимир Притула
Представники Міністерства палива та енергетики Криму визнали факти виникнення дефіциту, але заявили, що не можуть примусити підприємців торгувати бензином собі на збиток.
Заступник начальника Управління паливних ресурсів Міністерства Людмила Козявка заявила журналістам, що пальне в Криму є, але відколи український уряд домовився з нафтотрейдерами про обмеження цін на бензин, а росіяни ввели нові високі мита на нафту, то продавати марки А-80 та А-92 стало просто невигідно.
Адже оптова відпускна ціна за літр такого бензину в середньому на 10 копійок вища за максимально дозволену урядом роздрібну ціну.
Кримський прем’єр Сергій Куніцин теж стурбований ситуацією, але він каже про саботаж і спекуляцію торговців бензином:
Сергій Куніцин (переклад)
Російська Федерація суттєво підвищила експортні мита, і плюс уряд Криму запровадив регулювання цін на пальне, тому що ми розуміємо, що у курортний сезон в Криму постачальники бензину на цій справі наживаються.
Ми проаналізували ситуацію і мені доповіли, що залишки пального за старими цінами є. За нашими даними, те, що сьогодні робиться, - має на меті переоцінити наявний бензин і заробити на цьому надприбутки.
Плюс, певною мірою – це саботаж проти того, що ми регулюємо ціни на пальне. Я сказав, що інспекція за цінами, комітет із захисту прав споживачів мають зняти показники залишків бензину і діяти жорстко аж до того, що закриємо низку АЗС, які ведуть себе таким чином.
Ми готові піти на перегляд обмежень, але, згідно з постановою Кабінету міністрів України. Дехто займається саботажем, а дехто хоче заробити надприбутки.
Володимир Притула
Місцева преса пише, що проблема, яка виникла на паливному ринку півострова в розпал курортного сезону, може негативно вплинути на його перебіг.
Володимир Притула, для радіо “Свобода”, Сімферополь.
Марія Щур
Тим часом проблеми з російською нафтовою галуззю вже давно вийшли за межі російських кордонів. Тепер вони впливають на світові ціни на нафту-сирець.
Протягом останніх кількох місяців ціни на нафту залишаються на високому рівні через недостатню пропозицію нафти на ринку та побоювання терористичних актів. Аналітики вважають, що нинішні високі ціни – понад 42 долари за барель - не межа, і після стрибка у середу вони знову можуть піти вгору.
Повідомлення з російського Міністерства юстиції про те, що “ЮКОСу” дозволять експортувати нафту дещо заспокоїло паніку, але нафтотрейдери залишаються напоготові.
Вони слідкують за розвитком ситуації навколо найбільшої нафтової компанії Росії, яка, у свою чергу, є другим за розміром експортером нафти у світі після Саудівської Аравії.
Говорять Девід Файф з Міжнародного Енергетичного Агентства у Парижі:
Девід Файф (переклад)
Ми чекаємо на пояснення щодо того, як далі працюватиме “ЮКОС”. Але ще зарано казати про те, скільки нафти може бути втрачено, до того, як ми з’ясуємо ситуацію.
Марія Щур
Інші експерти дивляться на ситуацію більш песимістично. Нафтотрейдер з однієї з чикагських торгових компаній Філ Флин вважає, що ситуація ще далека від стабільності і передбачає подальше зростання цін на нафту:
Філ Флин (переклад)
Гадаю, що, якщо ситуація з “ЮКОСом” продовжуватиме погіршуватися, або залишиться невизначеною, як зараз, ціни залишатимуться на рівні понад 40 доларів за барель.
Чи вони підуть далі 50 доларів, залежатиме від того, чи станеться ще щось погане. А це вже буде важко пережити.
Марія Щур
Російська влада намагається змусити “ЮКОС” заплатити податки на загальну суму понад 13 мільярдів доларів за роки від 2000 до 2003. А в самій компанії говорять, що такої суми в готівці в компанії немає, через ці позови “ЮКОС” може збанкрутувати.
За повідомленнями, представники компанії та уряд ведуть переговори про уникнення банкрутства, але з іншого боку, оглядачі говорять, що уряд веде ці переговори неохоче.
Оглядачі побоюються, що банкрутство “ЮКОСа” могло б ще більше дестабілізувати ситуацію на нафтових ринках, адже країни ОПЕК вже видобувають нафту на межі своїх потужностей, а це означає, що додаткова нафта могла надходити лише з Росії.
З іншого боку, аналітики вважають, що банкрутство найбільшої російської компанії матиме лише тимчасовий ефект на ринок, і держава, або інший власник, швидко би відновили експорт.
На початку тижня з’явилося повідомлення про те, що 23-річний російський мільйонер Ніколай Смолєнський придбав у Великій Британії завод, що виробляє швидкі спортивні авта. Завод “Ті-Ві-Ар” є останнім британським виробником авт.
З Лондона повідомляє Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
Завод стильних надшвидкісних авт “TVR” купив один з наймолодших російських мільйонерів Ніколас Смолєнський. Його батько, Александр Смоленський є одним з найсуперечливіших російських магнатів-банкирів, що його ім’я оточують чисельні скандали.
Завод “TVR” міститься у місті Блакпулі, що на північному заході Англії. Його чотирьомстам працівникам було повідомлено, що Смоленський-молодший планує вкласти великі інвестиції, аби продукція заводу вийшла на американський та інші ринки світу.
Жодна зі сторін не розкриває суми, за яку Смолєнський купив завод. Його продуктивність становить лише тисячу авт на рік, але продукція має репутацію за якість машин, що переважає аналоги, вироблені автомобільними велетнями.
Згідно результатів за 2002 рік “TVR” мав прибутків у 400 тисяч фунтів стерлінгів – це приблизно 700 тисяч доларів.
Батько Смолєнського, Александр, був одним з олігархів, що фінансували виборчу кампанію Бориса Єльцина 1996 року. Його банк “СБС-агро”, що через нього багато світових інституцій надавали позики для російських реформ, оголосив про своє банкрутство 1998 року під час фінансової кризи в Росії.
ЄБРР звинувачує його у тому, що він переказав свої активи іншим компаніям, коли оголосив про банкрутство, але його не визнавали винним, а сам він заперечує будь-які протизаконні дії.
Пізніше він відкрив новий банк під назвою “ОВК”. Розголосу у Великобританії у зв’язку із цією справою набув випадок звірячого побиття у Москві колишнього виконавчого директора цього банку Александра Смолєнського Алєксєя Расказова.
Потому, як він дав свідчення у Лондонському арбітражному суді про своїх колишніх працедавців з “СБС-агро”, його били і погрожували вбити люди, які представлялися співробітниками міліції.
Після цього ЄБРР довелося провадити переговори з російським прем’єр-міністром щодо забезпечення йому безперешкодного виїзду назад до Лондона, звідки він вже ніколи не повернувся.
Арбітражний суд вирішив на користь ЄБРР проти Смолєнського, але російський суд скасував цю ухвалу.
Олекса Семенченко для радіо “Свобода”, Лондон.
Марія Щур
Наступне повідомлення з Польщі може бути відповіддю для тих, хто давно задається питанням про те, чому українські державні органи не зупинять незаконну торгівлю металобрухтом і про те, як цю проблему намагаються вирішити сусіди.
Уже кілька днів польські збирачі металобрухту мають ускладнене завдання. Працівники пунктів скупу старого металу вимагають від них, по-перше, документів, що засвідчують особу, а по-друге – пояснення, звідки походить метал.
Таким чином польська влада намагається боротися зі злодіями металевих конструкцій, котрі задля грошей не зупинялися ні перед чим.
Повідомляє Володимир Павлів:
Володимир Павлів
Збирачі металобрухту та злодії металоконструкцій відрізняються в основному тим, що перші своїм фахом заробляють на хліб, а другими часто керує просто сліпа жадоба наживи.
Як показує досвід, у викрадачів металоконструкцій немає жодних моральних бар’єрів: вони крадуть проводи лінії електропередач, залишаючи багатьох людей без світла, крадуть залізничні рейки, паралізуючи рух поїздів, траплялося, що викладали металеві елементи пам’ятників та й хрестів на цвинтарях.
Однак, справжнім стихійним лихом, як говорять представники поліції, стали крадіжки металевих накривок каналізаційних люків, що створювало для пішоходів загрозу провалитися під землю, особливо вночі.
Більшість цих злочинів була б неможливою, якби злодіям не сприяли власники пунктів скупки металобрухту, які бачать, що приймають. Тому поліція направила свій удар проти таких скупників краденого металу.
Одну із наймасовіших таких акцій провела поліція міста Белісток. Говорить прес-секретар поліції цього міста Бега Тахильовська.
Бега Тахильовська (переклад)
Тільки цього року кримінальна секція поліції провела перевірки майже 39-ти пунктів скупу металобрухту. У деяких випадках вдалося затримати на гарячому крадіїв металоконструкцій.
Володимир Павлів
Допомогти поліції в боротьбі із викрадачами металу вирішили польські законодавці і ухвалили нове положення, яке зобов’язує кожного власника пункту скупу металобрухту нести відповідальність за те, що і у кого він скуповує.
Отже, тепер кожен, хто хоче здати металобрухт, повинен пред’явити документ, що засвідчує його особу, а також у двох примірниках заповнити формуляр, в якому пояснює походження металобрухту, що він здає.
Як показує досвід перших днів дії цього розпорядження, 90 % анкет вказують, що металобрухт знайдено на смітнику. Таким чином, твердять фахівці, збирачі металобрухту хочуть застрахуватися від кримінальної відповідальності, бо якщо якісь металоконструкції виявляться краденими, то, практично, неможливо буде довести, що саме ця конкретна людина його вкрала, а не знайшла на смітнику.
Володимир Павлів, для радіо “Свобода”, Варшава.
Марія Щур
А тепер наша історична рубрика.
В одній з попередніх передач ми розповідали про підприємницю Катерину Балашову, яка у другій половині ХІХ століття володіла маєтком в околицях містечок Мошнів та Городища на Черкащині.
На захід від маєтку Балашової були розташовані величезні маєтності її далеких родичів – поляків Браницьких. Про родину землевласників, підприємців та добродійників Браницьких розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
1774 року Франциск Ксаверій Браницький став білоцерківським старостою і отримав з королівського резерву у довічне спадкове володіння 450 тисяч десятин землі між Васильковом та Уманню. Центром своїх маєтностей він зробив місто Білу Церкву і згодом звів там торгові ряди, елеватор, склади для товарів, костьол, церкву, зимовий палац, будинок дворянських зборів.
В урочищі Гайок на березі Росі Браницький заклав парк площею понад 200 десятин, назвавши його на честь своєї дружини Олександрією. У середині ХІХ століття у самій тільки Білій Церкві Браницьким належали 2 цегельні, 2 свічкові і один шкіряний завод та пивоварня.
Подібні невеликі підприємства вони збудували і в навколишніх селах: Шкарівці, Синяві, Телешівці, Великополовецькому, Ксаверівці. На своїх кінно-племінних заводах Браницькі вирощували породистих скакунів для продажу на західно-європейських ринках.
1838 року графиня Олександра Браницька заснувала фонд допомоги селянам в 1 мільйон рублів. Ці кошти стали початковим капіталом селянського банку, створеного онуком Олександри Владиславом 1 січня 1880 року. Строкові внески приносили вкладникам банку 5% прибутку на рік, поточні – 2%, а позики надавалися під 12% річних.
Владислав був також співвласником польськомовної газети «Kraj» та співзасновником і головним акціонером Товариства взаємного страхування цукрових фабрик. Під час так званої «цукрової революції» 1870-х років Товариство інвестувало свої капітали у 5 проектів будівництва залізниць з розрахунку 17 тисяч рублів за верству.
Товариство побудувало залізничні лінії Козятин–Біла Церква, Монастирище–Умань–Вербове, Умань–Ямпіль, Проскурів–Кам’янець–Воронивиці. Залізниця проходила через маєтки акціонерів Товариства і служила насамперед для вивезення на ринок виробленого там цукру.
Під час російсько-турецької війни Владислав заснував і утримував своїм коштом 3 шпиталі. 1882 року він відкрив у Білій Церкві польський ліцей з пансіоном на 30 дітей, а через 5 років створив Товариство допомоги безробітним офіціялістам, тобто безземельним шляхтичам.
На початку ХХ століття Браницькі своїм багатством найбільше завдячували, за висловом сучасника, “його Зажерливій Милості – Буряку”. 1914 року їм належали цукроварні у Кожанці, Вільшаній, Саливонках, Синяві, Шамраївці, Миронівці, Озерній на Київщині, та Соснівці на Поділлі.
Ці та інші підприємства Браницьких, їхні маєтки та знаменитий парк Олександрію конфіскували більшовики. Самі ж Браницькі виїхали на Захід, і нині їхні нащадки мешкають у Польщі, Франції та Італії.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
Нині в розпалі сезон відпусток. Дехто вже зібрався у далекі екзотичні мандрівки, дехто проведе свою відпустку на дачі, заготовляючи на зиму консервацію, а хтось, за традицією, буде грітися на кримському узбережжі. До речі, за журналістськими опитування, півострів збирається відвідати значна частина українських парламентаріїв, вдало поєднуючи при цьому відпочинок з передвиборчими клопотами.
Втім, нині туристичні агенції пропонують широкий вибір. Все залежить від вподобань і вмісту гаманця.
А ось для тих, хто цікавиться історією України та надає перевагу сільському зеленому туризмові, ведуча рубрики “Власна справа” Ірина Біла розповідає про цікавий маршрут вихідного дня.
Ірина Біла
Качанівка, Сокиринці, Тростянець, Густинь... Для тих, хто бодай побіжно цікавиться історією України, назви цих історико-культурних заповідників Чернігівщини говорять про цілу епоху, епоху культури, науки, релігії ХУІ-ХІХ століть.
Скажімо, засновником Тростянця і його власником був Іван Скоропадський. Його зусиллями на початку ХІХ століття майже безліса рівнина перетворилася на унікальний дендрологічний парк з рідкісними видами дерев, що ростуть на штучно створених горах і обабіч цілої низки прозорих озер.
Не менш унікальною пам’яткою історичної та садово-паркової архітектури є й Качанівка, яка у ХІХ столітті була одним з найбільших осередків культури в Україні. В цьому можна переконатися, проглянувши книгу відвідувань, в якій лишили свої підписи Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Куліш, Микола Глінка...
Відвідати ці місця і докладніше довідатися про них пропонує підприємець з Ічнянського району, що на Чернігівщині – Микола Череп. Аби заохотити туристів він, окрім екскурсійних програм, радить мандрівникам зупинитися на кілька днів на Соколиному хуторі, що розташований поруч з Качанівкою, в хатах, що зберегли пам’ять про тих, хто тут жив раніше. Про історію деяких садиб розповідає Микола Череп.
Микола Череп
В системі хутора знаходиться садиба кучера качанівського, який працював в Олени Харитоненко і князя Урусова до 1017 року, це останні володари Качанівки. Також знаходяться садиба середини 18 століття з розписом зовнішнім чернігівським: з зеленобитними полами, з ткацьким верстатом, з прялкою, з млином, або жерновами, як його називають.
Тобто це українське село, це не просто, наприклад, музей. Хоча, якщо глянути на внутрішні інтер’єри, то це дійсно музей. Через те, що є козацька зброя, є вишиванки 1910 року, є іконостаси, писані ікони по дереву, десь кінець 18 століття, кінець 17, тобто зібрано дуже багато матеріалу.
Ірина Біла
Нині відвідувачі можуть зупинитися в одній з 5 садиб, які Микола Череп викупив у місцевих мешканців. Всього в них можуть розміститися до 25 осіб. Кожна з цих осель не схожа на іншу – деякі з них оформлені під хату мисливця, в декотрих вгадується козацьке помешкання. Доба перебування коштує близько 40 гривень, включно з харчуванням.
Окрім розваг, про які зараз переповість Микола Череп, пропонується також широкий вибір екскурсій до найближчих історичних пам’яток.
Микола Череп
Ми несемо напрямок дуже цікавий, тому що це відродження, це історія. Я - ходячий рекламний носій, фактично, всіх історичних міст. Я ж, практично, людям розповідаю про це.
Говорю, що під час відпочинку вони не тільки можуть там пометати спис у мене, покататись верхом на коні, у нас у послугах є велосипеди, прийняти участь у п’єсі по Гоголю (розроблена п’єса по прийому гостей), тобто в клієнта є можливість відпочити і познайомитись з багатими історичними місцями.
Ірина Біла
Аби зацікавити і заохотити до екскурсій відвідувачів, необхідно самому досконало вивчити історію свого краю, – переконаний Микола Череп.
Микола Череп
Тут потрібно знать і історію рідного села. Наприклад, ми знаходимося в системі напрямку історичних міст.
Це національний заповідник Качанівка 1770 рік Рум’янцев Задунаєвський, це Сокиринці Дігтярі, знамениті родові гнізда Галагана. Тут же Густинський монастир кінця 16 століття, забудований на землях Вишневецьких, Батурин неподалік, гетьманська столиця. За 12 кілометрів знаходиться музей Ревуцького, що в десятку кращих композиторів входить, Тут безліч видатних людей, які дійсно відігравали важливу роль в культурі.
Ірина Біла
Підприємець вважає, що лише спираючись на історичну спадщину, знаючи і цінуючи її, можна рухатися вперед. “Хто ж як не ми?”, – цю фразу від нього можна було почути неодноразово.
Я живу взагалі такою думкою, що той, хто не знає свого минулого, у того нема майбутнього, ми повинні цю культуру цінувати, і хто ж як не ми, молоді, зможе це зберегти?
Марія Щур
На цьому ми завершуємо передачу “Економічний журнал”, з Вами була Марія Щур, на все добре!
(лунає музика)
