Аудіозапис програми:
Київ, 30 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України
Сьогодні ми починаємо розповідь про народи Західної Європи, представники яких мешкають в Україні. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Народи Європи в Україні
Перебування представників цих народів на теренах України є не наслідком міграції, а результатом певних історичних подій. Насамперед це стосується іспанців, які потрапили до СССР в період війни в Іспанії 1936-1939р.р. Більшість було вивезено до СССР у дитячому віці, частину становили політичні емігранти.
Іспанці в Україні
Іспанці – los espanoles або los castellanos становлять більшість населення Іспанії, але іспанцями часто називають людей, які ними не є, будучи католонцями, басками, галісійцями.
Іспанська, або кастільська мова належить до романської групи індоєвропейських мов. Більшість іспанців – римо-католики.
Є велика іспанська діаспора в багатьох країнах світу, насамперед в Латинській Америці, де однак вона найбільше схильна до асиміляції серед іспаномовного місцевого населення.
Іспанці сформувалися на основі древніх кельтських і іберійських племен, грецьких і фінікійських колоністів, під потужним впливом римлян, які організували романізацію місцевого населення за допомогою римських легіонерів, що залишалися там на постійне проживання.
Мова того періоду – вульгата, народна латина. На початку нашої ери до Іспанії прийшли германські племена свевів, вандалів, вестготів.
У 711р. араби окупували більшу частину Іспанії на 800 років.
В іспанській мові є сотні арабських слів, а сама іспанська нація формувалася в процесі Реконкісти – відвоювання іспанських земель у арабів та маврів (берберів).
Назва головної провінції Іспанії – Кастілія походить від слова фортеця, замок. Завдяки Реконкісті іспанці протягом століть не знали кріпацтва і були озброєним народом, що помітно вплинуло на національний характер.
У ХІІст. кастільською мовою було створено знаменитий народний епос “El cantar de mio Cid” – “Співи про мого Сіда”, про героя Реконкісти. Сід – іспанське спотворення від арабського Саїд-пан.
Наприкінці ХVст. Іспанці остаточно звільняються від панування мусульман і об''єднуються в єдине королівство. Після цього починається Конкіста – завоювання Америкі та інших територій.
На початку ХVІІст. Іспанія була найбільшою колоніальною імпкерією світу. У ХІХст. країна пережила 5 революцій і громадських війн. У 1936р. розпочалася ще одна війна, що призвела до встановлення тоталітарного режиму Франсіско Франко.
Після поразки фашизму в ІІ-й Світовій війні, франкістська преса почала доводити, що Іспанія є країною “керованого демократизму”. По смерті Франко влада перейшла до короля Хуана-Карлоса де Бурбона.
Іспанія перетворилася на країну, вже “не регульованої демократії” і вступила до НАТО і Європейського Союзу. Іспанці створили велику і самобутню культуру.
Досить згадати великих письменників: Сервантеса, Кальдерона, Лопе де Вега, Гарсія Лорку, Мігеля Унамуно, філософа Оріогу-і-Гассета, кінорежисера Бунюеля, художників: Ель Греко, Сурбарана, Ріберу, Веласкеса, Мурільо, Гойю, Сальвадора Далі.
Іспанська народна музика має захоплених прихильників у всьому світі. Іспанці – полум''яні патріоти своєї Батьківщини, практично ніхто з них не має сумніву щодо справедливості формули – “Espana-la-mejor”! – “Іспанія – найкраща!”.
В Україні за переписом 2001 року – 965 іспанців. Більшість визнала рідною мову українську – 412 осіб, 379 – російську, 146 – іспанську. Це зрозуміло, бо реальних можливостей збереження рідної мови в СССР вони не мали.
Олекса Боярко
1969-го року на Київській студії документальних фільмів режисер Орнальдо Ібаньєс-Фернандес зняв стрічку “Іду до тебе, Іспанія!”. Сам режисер – один з тих, хто дитиною у роки іспанської громадянської війни потрапив до Радянського Союзу, опинився у Києві і досі мешкає в українській столиці. Про нього розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Орнальдо Ібаньєс-Фернандес уже тринадцять років прикутий до ліжка, про зйомки фільму згадує, як про одну з найважливіших подій у своєму житті: стрічка “Іду до тебе, Іспанія!” отримав приз на мінському кіно фестивалі у 70-му році; його демонстрували у Радянському Союзі, Іспанії, Польщі. Нині, за словами митця,
Орнальдо Фернандес (переклад)
Цей фільм демонструють в Інституті кінематографії імені Карпенка-Карого майбутнім режисерам. Хоча картина стара – я би хотів, щоб її людям показували. Але ніхто про це не просив. А копії фільму можна знайти у державному архіві кінематографії.
Богдана Костюк
Орнальдо Фернандес розповідає, що більшість дітей та онуків тих, хто, подібно до нього, опинився далеко від Іспанії, повертаються на історичну батьківщину. Він сам – з тих, хто лишився, оскільки знайшов своє місце у цій країні. Про Фернандеса – режисера розповідає його колега – Анатолій Карась.
Анатолій Карась
Орнальдо закінчив ВГІК. Його направили на Україну. От розповідають, що стоїть на коридорі студії симпатичний кучерявий юнак. Так запитливо і трошки перелякано дивиться куди він потрапив, не знаючи жодного українського слова.
До нього підходить метр українського документально кінематографа, вже покійний режисер Михайло Юдін, каже, що ось Москва прислала нам людину піднімати український кінематограф, він іспанець.
Це був один із кращих наших режисерів кінодокументалістів. Витончений смак, висока культура монтажу, своєрідне прискіпливе ставлення до кінодокументу. Він ніколи не забував, хоч і був хлопчиком вивезеним з Іспанії, про Іспанію і в своїй творчості, і в повсякденному житті, і в спілкуванні.
Спочатку, ніж повернутись з Іспанії, Орнальдо себе заявив, як блискучий кінорежисер спортивної тематики. Його фільм “Люди над хмарами” (це фільм про спортсменів парашутистів), який якраз і заявив про українську документалістику на найпрестижніших кінофестивалях.
Після цього Орнальдо багато в своїй творчій біографії якраз присвятив відображенню наших кращих спортсменів. Але поступово він повернувся до іспанської теми, яка його хвилювала. Перший фільм “Іду до тебе, Іспанія” мав великий резонанс.
Потім він в короткометражних фільмах повертався до цієї теми. На кінець він повернувся знов до цієї теми над фільмом “Тривожне небо Іспанії”.
Богдана Костюк
А директор “Укркінохроніки” Іван Лимар, розповідаючи про Фернандеса, пригадує.
Іван Лимар
В пам’яті моїй за ті час, що ми працювали разом залишились його доброта, його талант, його вміння організувати творчий процес. З ним працювалося дуже легко.
Богдана Костюк
І, якби не хвороба, Орнальдо Фернандес донині створював би пронизливу, яскраву, темпераментну хроніку сучасного світу, - стверджує Іван Лимар.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, котрий продовжує розповідь про народи Західної Європи, представники котрих мешкають в Україні.
Ігор Лосєв
Французи
Французи мають дуже складну етнічну історію. Найдавнішими предками французів були галли – кельтські народи, родичі сучасних бретонців, валійців, ірландців і шотландців. V І ст. до н.е. Галлію завоювали римляне.
Розпочався процес романізації тубільців. Тривале панування римлян привело до утворення мішаної галло-романської народності, що розмовляла вульгарною латиною. Важливу роль в етногенезі французів відіграли масові вторгнення германських племен під час розпаду Римської імперії.
Германське плем’я франків дало своє ім’я французькому народові. Французька нація сформувалась внаслідок цілєспрямованих зусиль держави. Спочатку виникла держава і лише згодом вона сформувала націю.
Французи – католики, але з глибокими світськими і антиклерікальними традиціями. Внесок французів у європейську і світову культуру – величезний.
Франція часто була законодавцем моди в літературі, філософії, історіографії, мистецтві, а французька мова де-факто була міжнародною.
За матеріалами перепису 2001 року французів на теренах України – 258, з них визнали рідною французьку – 105 осіб, російську – 23, українську – 52 особи. Слід зазначити, що економні французи не шкодують грошей на поширення в світі французької мови і культури.
Італійці
Італійці є безпосередніми спадкоємцями культури Древнього Риму. Але вони є продуктом багатовікової етнічної метисації, в якій взяли участь десятки народів і племен. У VІ-Хст. починає формуватися італійська народна мова на основі вульгати.
У ХІІст. міста північної Італії ведуть боротьбу проти імператорів Священої Римської імперії і перемагають. У ХІІІ-ХІVст.ст. мова Тоскани (Флоренції) стає основою літературної мови Італії, завдяки насамперед ліричній поезії, що називалася “doLce stil nuovo” – “новий солодкий стиль”.
Персональними творцями літературної італійської мови важаються письменники “треченто” – ХІУст. – Данте, Петрарка і Бокаччо. Данте Аліг''єрі написав знамениту “Божественну комедію, “voLgare” народною мовою.
Італія – Батьківщина великої культурної доби Відродження, що дала таких титанів духу як Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Рафаель, Тіціан, Бенвенуто Челліні та багатьох інших.
Але об''єдналися італійці в єдину державу лише в другій половині ХІХст. Італійська мова досить пізно стала мовою більшості населення країни. Один з керівників процесу об''єднання граф Кавур тоді сказав; “Італія вже є, тепер нам потрібні італійці”.
За переписом 2001 року в Україні – 420 італійців, з них визнали рідною мовою італійську – 91 особа, українську – 110, російську – 199.
Албанці
Самоназва – шкіптар. В Україні албанці відносно компактно мешкають в Одеській області (село Жовтневе, колишній Каракурт) і в Запорізькій (села Девненське, Георгіївка, Гамівка).
Албанська мова належить до індоєвропейських, але посідає серед них особливе місце. Колись до споріднених з нею належали ілірійська і фракійська мови, що давно зникли.
Населення Албанії пережило вплив і колонізацію з боку грецького світу, римлян, візантійців, слов''ян і турків, норманів і венеціанців. Албанці – європеоїди. За релігією – мусульмани – 70%, католики – 20%, православні – 10%.
З кінця ХІVст. майже 100 років албанці чинили спротив агресії Османської імперії. Незважаючи на поширення ісламу туркам за 500 років так і не вдалося асимілювати албанців.
Албанці сповідують традиційний іслам, але одна й та ж сама сім''я може складатися одночасно з мусульман і християн. Мусульмани – албанці пам''ятають своїх предків – християн.
Часто чоловіки – християни мають мусульманські імена. Албанські мусульмани – сунніти, але дуже популярною в Албанії була шиїтська секта бекташ, заборонена в Туреччині.
Гнані там бекташі зробили Албанію своїм релігійним центром і брали активну участь в національно-визвольному албанському русі. Албанія й дотепер вважається світовим центром секти бекташ.
Але незважаючи на таку релігійну строкатість національний чинник завжди домінував у албанців над релігійним і вони не мали внутрішніх міжконфесійних конфліктів, почуваючись єдиним народом.
За переписом 2001 року в Україні – 3308 албанців, з них визнали рідною мовою албанську – 1740 осіб, російську – 1111, українську – 301 особа.
Олекса Боярко
А тепер – історична частина. У XVII столітті в Україні упродовж шістнадцяти років перебував французький інженер та картограф Ґійом Левассер де Боплан.
Він був автором першої в Європі спеціальної праці про козаків і однією з найбільш точних на той час карти України. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Упродовж вісімнадцяти років нормандець Ґійом Левассер де Боплан перебував на службі у королів Речі Посполитої Сиґизмунда Третього, Владислава Четвертого та Яна Третього Казимира. Він проектував і споруджував фортеці, палаци та замки у Бродах, Барі, Кременчуці, Підгірцях, Новгород-Сіверському. Від березня по липень 1635 року капітан артилерії та королівський інженер Боплан будував цитадель на правому березі Дніпра, над першим – Кодацьким, – порогом. Вона мала перешкоджати постачанню продовольства та боєприпасів на Запорозьку Січ.
А вже на початку серпня запорожці Івана Сулими на чайках захопили фортецю Кодак і зруйнували її укріплення, тож через 4 роки Боплан був змушений відбудовувати цитадель. 1648 року Боплан виїхав з України до Ґданська у Польщі. Там він на основі власних вимірів разом із гравером Віллемом Гондіусом виготовив комплект географічних карт України.
Генеральна та 12 спеціальних, тобто реґіональних карт Боплана упродовж століття служили основою інших видань і сприяли закріпленню у західноєвропейській картографії самого поняття “Україна”. Повернувшись до Франції, Боплан написав і 1651 року видав у Руані свою книгу “Опис України”. У ній він описав Дніпро, Київ та інші міста, Кримський півострів, клімат і фауну України.
Французький автор писав про українську і польську шляхту та її вольності, українських селян, кримських татар та їхній спосіб життя і ведення війни, про порядок виборів польського короля. Особливо докладно Боплан змалював козаків та їхні звичаї, подав креслення козацьких чайки і намету, описав деякі прийоми козацької медицини.
Про цих своїх недавніх супротивників Боплан пише з теплотою та симпатією: вони (цитата) “кмітливі і проникливі, дотепні і надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя”.
І навіть свою подорож через дніпровські пороги шевальє Боплан оцінює за козацьким звичаєм: “Серед козаків жоден не вважатиметься справжнім козаком, поки не перейде всіх тих порогів. Отож, я і себе можу вважати козаком, і саме в цьому – моя слава, яку я здобув тією мандрівкою”.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 30 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України
Сьогодні ми починаємо розповідь про народи Західної Європи, представники яких мешкають в Україні. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Народи Європи в Україні
Перебування представників цих народів на теренах України є не наслідком міграції, а результатом певних історичних подій. Насамперед це стосується іспанців, які потрапили до СССР в період війни в Іспанії 1936-1939р.р. Більшість було вивезено до СССР у дитячому віці, частину становили політичні емігранти.
Іспанці в Україні
Іспанці – los espanoles або los castellanos становлять більшість населення Іспанії, але іспанцями часто називають людей, які ними не є, будучи католонцями, басками, галісійцями.
Іспанська, або кастільська мова належить до романської групи індоєвропейських мов. Більшість іспанців – римо-католики.
Є велика іспанська діаспора в багатьох країнах світу, насамперед в Латинській Америці, де однак вона найбільше схильна до асиміляції серед іспаномовного місцевого населення.
Іспанці сформувалися на основі древніх кельтських і іберійських племен, грецьких і фінікійських колоністів, під потужним впливом римлян, які організували романізацію місцевого населення за допомогою римських легіонерів, що залишалися там на постійне проживання.
Мова того періоду – вульгата, народна латина. На початку нашої ери до Іспанії прийшли германські племена свевів, вандалів, вестготів.
У 711р. араби окупували більшу частину Іспанії на 800 років.
В іспанській мові є сотні арабських слів, а сама іспанська нація формувалася в процесі Реконкісти – відвоювання іспанських земель у арабів та маврів (берберів).
Назва головної провінції Іспанії – Кастілія походить від слова фортеця, замок. Завдяки Реконкісті іспанці протягом століть не знали кріпацтва і були озброєним народом, що помітно вплинуло на національний характер.
У ХІІст. кастільською мовою було створено знаменитий народний епос “El cantar de mio Cid” – “Співи про мого Сіда”, про героя Реконкісти. Сід – іспанське спотворення від арабського Саїд-пан.
Наприкінці ХVст. Іспанці остаточно звільняються від панування мусульман і об''єднуються в єдине королівство. Після цього починається Конкіста – завоювання Америкі та інших територій.
На початку ХVІІст. Іспанія була найбільшою колоніальною імпкерією світу. У ХІХст. країна пережила 5 революцій і громадських війн. У 1936р. розпочалася ще одна війна, що призвела до встановлення тоталітарного режиму Франсіско Франко.
Після поразки фашизму в ІІ-й Світовій війні, франкістська преса почала доводити, що Іспанія є країною “керованого демократизму”. По смерті Франко влада перейшла до короля Хуана-Карлоса де Бурбона.
Іспанія перетворилася на країну, вже “не регульованої демократії” і вступила до НАТО і Європейського Союзу. Іспанці створили велику і самобутню культуру.
Досить згадати великих письменників: Сервантеса, Кальдерона, Лопе де Вега, Гарсія Лорку, Мігеля Унамуно, філософа Оріогу-і-Гассета, кінорежисера Бунюеля, художників: Ель Греко, Сурбарана, Ріберу, Веласкеса, Мурільо, Гойю, Сальвадора Далі.
Іспанська народна музика має захоплених прихильників у всьому світі. Іспанці – полум''яні патріоти своєї Батьківщини, практично ніхто з них не має сумніву щодо справедливості формули – “Espana-la-mejor”! – “Іспанія – найкраща!”.
В Україні за переписом 2001 року – 965 іспанців. Більшість визнала рідною мову українську – 412 осіб, 379 – російську, 146 – іспанську. Це зрозуміло, бо реальних можливостей збереження рідної мови в СССР вони не мали.
Олекса Боярко
1969-го року на Київській студії документальних фільмів режисер Орнальдо Ібаньєс-Фернандес зняв стрічку “Іду до тебе, Іспанія!”. Сам режисер – один з тих, хто дитиною у роки іспанської громадянської війни потрапив до Радянського Союзу, опинився у Києві і досі мешкає в українській столиці. Про нього розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Орнальдо Ібаньєс-Фернандес уже тринадцять років прикутий до ліжка, про зйомки фільму згадує, як про одну з найважливіших подій у своєму житті: стрічка “Іду до тебе, Іспанія!” отримав приз на мінському кіно фестивалі у 70-му році; його демонстрували у Радянському Союзі, Іспанії, Польщі. Нині, за словами митця,
Орнальдо Фернандес (переклад)
Цей фільм демонструють в Інституті кінематографії імені Карпенка-Карого майбутнім режисерам. Хоча картина стара – я би хотів, щоб її людям показували. Але ніхто про це не просив. А копії фільму можна знайти у державному архіві кінематографії.
Богдана Костюк
Орнальдо Фернандес розповідає, що більшість дітей та онуків тих, хто, подібно до нього, опинився далеко від Іспанії, повертаються на історичну батьківщину. Він сам – з тих, хто лишився, оскільки знайшов своє місце у цій країні. Про Фернандеса – режисера розповідає його колега – Анатолій Карась.
Анатолій Карась
Орнальдо закінчив ВГІК. Його направили на Україну. От розповідають, що стоїть на коридорі студії симпатичний кучерявий юнак. Так запитливо і трошки перелякано дивиться куди він потрапив, не знаючи жодного українського слова.
До нього підходить метр українського документально кінематографа, вже покійний режисер Михайло Юдін, каже, що ось Москва прислала нам людину піднімати український кінематограф, він іспанець.
Це був один із кращих наших режисерів кінодокументалістів. Витончений смак, висока культура монтажу, своєрідне прискіпливе ставлення до кінодокументу. Він ніколи не забував, хоч і був хлопчиком вивезеним з Іспанії, про Іспанію і в своїй творчості, і в повсякденному житті, і в спілкуванні.
Спочатку, ніж повернутись з Іспанії, Орнальдо себе заявив, як блискучий кінорежисер спортивної тематики. Його фільм “Люди над хмарами” (це фільм про спортсменів парашутистів), який якраз і заявив про українську документалістику на найпрестижніших кінофестивалях.
Після цього Орнальдо багато в своїй творчій біографії якраз присвятив відображенню наших кращих спортсменів. Але поступово він повернувся до іспанської теми, яка його хвилювала. Перший фільм “Іду до тебе, Іспанія” мав великий резонанс.
Потім він в короткометражних фільмах повертався до цієї теми. На кінець він повернувся знов до цієї теми над фільмом “Тривожне небо Іспанії”.
Богдана Костюк
А директор “Укркінохроніки” Іван Лимар, розповідаючи про Фернандеса, пригадує.
Іван Лимар
В пам’яті моїй за ті час, що ми працювали разом залишились його доброта, його талант, його вміння організувати творчий процес. З ним працювалося дуже легко.
Богдана Костюк
І, якби не хвороба, Орнальдо Фернандес донині створював би пронизливу, яскраву, темпераментну хроніку сучасного світу, - стверджує Іван Лимар.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, котрий продовжує розповідь про народи Західної Європи, представники котрих мешкають в Україні.
Ігор Лосєв
Французи
Французи мають дуже складну етнічну історію. Найдавнішими предками французів були галли – кельтські народи, родичі сучасних бретонців, валійців, ірландців і шотландців. V І ст. до н.е. Галлію завоювали римляне.
Розпочався процес романізації тубільців. Тривале панування римлян привело до утворення мішаної галло-романської народності, що розмовляла вульгарною латиною. Важливу роль в етногенезі французів відіграли масові вторгнення германських племен під час розпаду Римської імперії.
Германське плем’я франків дало своє ім’я французькому народові. Французька нація сформувалась внаслідок цілєспрямованих зусиль держави. Спочатку виникла держава і лише згодом вона сформувала націю.
Французи – католики, але з глибокими світськими і антиклерікальними традиціями. Внесок французів у європейську і світову культуру – величезний.
Франція часто була законодавцем моди в літературі, філософії, історіографії, мистецтві, а французька мова де-факто була міжнародною.
За матеріалами перепису 2001 року французів на теренах України – 258, з них визнали рідною французьку – 105 осіб, російську – 23, українську – 52 особи. Слід зазначити, що економні французи не шкодують грошей на поширення в світі французької мови і культури.
Італійці
Італійці є безпосередніми спадкоємцями культури Древнього Риму. Але вони є продуктом багатовікової етнічної метисації, в якій взяли участь десятки народів і племен. У VІ-Хст. починає формуватися італійська народна мова на основі вульгати.
У ХІІст. міста північної Італії ведуть боротьбу проти імператорів Священої Римської імперії і перемагають. У ХІІІ-ХІVст.ст. мова Тоскани (Флоренції) стає основою літературної мови Італії, завдяки насамперед ліричній поезії, що називалася “doLce stil nuovo” – “новий солодкий стиль”.
Персональними творцями літературної італійської мови важаються письменники “треченто” – ХІУст. – Данте, Петрарка і Бокаччо. Данте Аліг''єрі написав знамениту “Божественну комедію, “voLgare” народною мовою.
Італія – Батьківщина великої культурної доби Відродження, що дала таких титанів духу як Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Рафаель, Тіціан, Бенвенуто Челліні та багатьох інших.
Але об''єдналися італійці в єдину державу лише в другій половині ХІХст. Італійська мова досить пізно стала мовою більшості населення країни. Один з керівників процесу об''єднання граф Кавур тоді сказав; “Італія вже є, тепер нам потрібні італійці”.
За переписом 2001 року в Україні – 420 італійців, з них визнали рідною мовою італійську – 91 особа, українську – 110, російську – 199.
Албанці
Самоназва – шкіптар. В Україні албанці відносно компактно мешкають в Одеській області (село Жовтневе, колишній Каракурт) і в Запорізькій (села Девненське, Георгіївка, Гамівка).
Албанська мова належить до індоєвропейських, але посідає серед них особливе місце. Колись до споріднених з нею належали ілірійська і фракійська мови, що давно зникли.
Населення Албанії пережило вплив і колонізацію з боку грецького світу, римлян, візантійців, слов''ян і турків, норманів і венеціанців. Албанці – європеоїди. За релігією – мусульмани – 70%, католики – 20%, православні – 10%.
З кінця ХІVст. майже 100 років албанці чинили спротив агресії Османської імперії. Незважаючи на поширення ісламу туркам за 500 років так і не вдалося асимілювати албанців.
Албанці сповідують традиційний іслам, але одна й та ж сама сім''я може складатися одночасно з мусульман і християн. Мусульмани – албанці пам''ятають своїх предків – християн.
Часто чоловіки – християни мають мусульманські імена. Албанські мусульмани – сунніти, але дуже популярною в Албанії була шиїтська секта бекташ, заборонена в Туреччині.
Гнані там бекташі зробили Албанію своїм релігійним центром і брали активну участь в національно-визвольному албанському русі. Албанія й дотепер вважається світовим центром секти бекташ.
Але незважаючи на таку релігійну строкатість національний чинник завжди домінував у албанців над релігійним і вони не мали внутрішніх міжконфесійних конфліктів, почуваючись єдиним народом.
За переписом 2001 року в Україні – 3308 албанців, з них визнали рідною мовою албанську – 1740 осіб, російську – 1111, українську – 301 особа.
Олекса Боярко
А тепер – історична частина. У XVII столітті в Україні упродовж шістнадцяти років перебував французький інженер та картограф Ґійом Левассер де Боплан.
Він був автором першої в Європі спеціальної праці про козаків і однією з найбільш точних на той час карти України. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Упродовж вісімнадцяти років нормандець Ґійом Левассер де Боплан перебував на службі у королів Речі Посполитої Сиґизмунда Третього, Владислава Четвертого та Яна Третього Казимира. Він проектував і споруджував фортеці, палаци та замки у Бродах, Барі, Кременчуці, Підгірцях, Новгород-Сіверському. Від березня по липень 1635 року капітан артилерії та королівський інженер Боплан будував цитадель на правому березі Дніпра, над першим – Кодацьким, – порогом. Вона мала перешкоджати постачанню продовольства та боєприпасів на Запорозьку Січ.
А вже на початку серпня запорожці Івана Сулими на чайках захопили фортецю Кодак і зруйнували її укріплення, тож через 4 роки Боплан був змушений відбудовувати цитадель. 1648 року Боплан виїхав з України до Ґданська у Польщі. Там він на основі власних вимірів разом із гравером Віллемом Гондіусом виготовив комплект географічних карт України.
Генеральна та 12 спеціальних, тобто реґіональних карт Боплана упродовж століття служили основою інших видань і сприяли закріпленню у західноєвропейській картографії самого поняття “Україна”. Повернувшись до Франції, Боплан написав і 1651 року видав у Руані свою книгу “Опис України”. У ній він описав Дніпро, Київ та інші міста, Кримський півострів, клімат і фауну України.
Французький автор писав про українську і польську шляхту та її вольності, українських селян, кримських татар та їхній спосіб життя і ведення війни, про порядок виборів польського короля. Особливо докладно Боплан змалював козаків та їхні звичаї, подав креслення козацьких чайки і намету, описав деякі прийоми козацької медицини.
Про цих своїх недавніх супротивників Боплан пише з теплотою та симпатією: вони (цитата) “кмітливі і проникливі, дотепні і надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя”.
І навіть свою подорож через дніпровські пороги шевальє Боплан оцінює за козацьким звичаєм: “Серед козаків жоден не вважатиметься справжнім козаком, поки не перейде всіх тих порогів. Отож, я і себе можу вважати козаком, і саме в цьому – моя слава, яку я здобув тією мандрівкою”.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
