Аудіозапис програми:
Київ, 28 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні
Традиційно починаємо нашу програму з соціології. Як залежать виборчі переваги від рівня освіти виборців? На бік кого з кандидатів схиляються молоді виборці? За кого голосуватиме українське студентство?
Про всі ці проблеми з президентом Київського міжнародного інституту соціології професором Валерієм Хмельком розмову веде мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отже, найперше запитання. Згідно з чинним законом про президентські вибори в Україні про об’єктивні характеристики самого соціологічного дослідження.
Валерій Хмелько
Опитування проведене нашим інститутом відбувалося між 24 червня і 4 липня. Обсяг вибірки репрезентативної для дорослого населення України склав 2020 респондентів. Ймовірна похибка без врахування дизайн-ефекту максимальна 2,5%. Для тих відсотків, які менше 50%, то і похибка менша.
Сергій Грабовський
Отже, сьогодні ми розглянемо результати цього соціологічного дослідження під дещо специфічним ракурсом, а саме, найперше, під ракурсом освіти, яку мають респонденти опитування.
Валерій Хмелько
Так, можна розглянути під цим ракурсом. Такі дані в нас є, тому що ми в опитуванні запитували і про рівень освіти кожного респондента. Дані, які ми тримали досить цікаві відмінністю від того, що фіксувалося раніше.
Якщо взяти 4 рівня освіти, а саме: неповна середня освіта, яка включає в себе початкову і відсутність, умовно кажучи, другий рівень – середню загальну освіту, третій рівень – середню спеціальну освіту, нарешті, вищу освіту, студенти включаються, як незакінчена вища освіта, а вона включається у вищу умовно.
Виходить, що серед тих, хто мав неповну середню освіту за Ющенка готові були голосувати майже 39%, за Януковича – 29%. Нагадаю, що серед населення в цілому 39% проти 21% у ІІ турі, якщо б вони вийшли обидва в другий тур. Тобто за Ющенка це така сама цифра, а за Януковича дещо менша, хоча статистично несуттєво.
Серед тих, хто має загальну середню освіту у Ющенка такий самий рівень, у Януковича на 1% більше. Серед середньої спеціальної у Ющенка той самий рівень, у Януковича на 1% більше. Нарешті, серед людей з вищою освітою у Ющенка на 1% (40%), у Януковича на 1% більше, ніж у людей з середньо спеціальною освітою, тобто 32%.
Додатковий математичний аналіз показує, що відмінності за освітою серед прихильників Ющенка практично відсутня, якщо говорити про електорат в цілому. А відмінності в схильності голосувати за Януковича, хоча кожна окрема відмінність статистично не суттєва, але якщо взяти всю тенденцію, то статистично значуще вона трошки залежить від рівня освіти.
Тобто можна сказати, що державні службовці і взагалі ті, хто мають обов’язково вищу освіту, так само, як і службовці без вищої освіти більш схильні підтримувати більше Януковича, ніж населення в цілому.
Сергій Грабовський
Тепер давайте спробуємо проаналізувати, якби розподілились виборчі переваги у молодіжному середовищі і залежне, звичайно, від рівня освіти молоді.
Валерій Хмелько
Я хочу нагадати, що в кожному нашому опитуванні, воно дещо відрізняється від 2 тисяч, але приблизно це 2 тисячі. Молодь до 30 років складає трошки менше чверті або приблизно чверть, тобто менше 500. Тому розбивати її ще по рівнях освіти ...
Можна було б отримати так зване арти-факто, тобто дані, які статистично не значущі. Тому я об’єднав наші 4 опитування так, щоб в цілому (за червень місяць вони проходили, включно з останнім, про яке ми говорили), то це 1940 осіб у віці до 30 років.
Серед молодих людей, якщо проаналізувати їх відповіді на запитання: “За кого б вони віддали свій голос у ІІ турі?”, то в цілому складається таким чином. Я нагадаю, що на початку липня в цілому співвідношення Ющенко 39% - Янукович 31%, а серед молоді Ющенко – 43%, а Янукович – 27%.
За рівнями освіти ситуація така.
Молодь з неповною середньою освітою: Ющенко – 41%, Янукович – 22%.
Середня загальна освіта: Ющенко – 45%, Янукович – 27%.
Середня спеціальна освіта: Ющенко – 41%, Янукович – 25%.
Вища освіта: Ющенко – 41%, Янукович – 29%.
Тобто з усіх категорій освіти серед молоді найвищий відсоток прихильників у Ющенка серед молоді з середньою загальною освітою, а серед усіх інших, то це стабільний 41%.
У Януковича найвищий відносно відсоток – 29% серед молоді з вищою освітою і найменший серед молоді з неповною середньою освітою.
Сергій Грабовський
Один мій знайомий соціолог висловив гіпотезу, що студентство і молоді фахівці наразі є більш консервативною суспільною верствою, ніж це було років 15 тому, тому що вони включають значною мірою дітей оцього класу, який зараз перебуває при владі. чи підтверджується ця гіпотеза даними оцього опитування?
Валерій Хмелько
Ви знаєте, хоча і не можна стверджувати це з дуже високою ймовірністю, але із ймовірністю, яка перевищує 0,7, тобто 70% можна сказати, що вона підтверджується, тому що різниця, скажімо, між тими, хто має вищу освіту серед молоді і серед тих, хто немає цієї освіти статистично значуща. Тому що 29% серед цих і в середньому виходить у нас менше, ніж 25% серед всіх інших.
Сергій Грабовський
Нагадаю, що це були дані станом на червень – початок липня цього року. За час, що залишився до виборів можливі певні зміни у настроях і залежно від рівня освіти респондентів і від їхнього віку.
Олекса Боярко
Від яких чинників залежать електоральні переваги студентів? Чому українське студентство у значній своїй кількості перетворилося з бунтівної маси на лояльну до влади соціальну групу? Які соціальні процеси відбуваються у середовищі молодих виборців? Свій варіант відповідей на ці запитання пропонує політолог Віктор Каспрук.
Віктор Каспрук
Популярне колись гасло: “молодь – наше майбутнє” набуває особливого значення напередодні президентських виборів 2004 року. За ким піде молодь, кого вона підтримає?
Це багато в чому визначатиме долю майбутнього України. Між тим, останні соціологічні опитування показують, що значна частина студентської молоді підтримує висунення кандидата від влади Віктора Януковича на президентську посаду.
Можливо, в цьому нічого поганого і немає, але традиційно (навіть у радянські часи) студентство якщо і не було у прямій опозиції до чинної влади, то завжди скептично ставилось до режиму, котрий з усіх сил намагався здаватися кращим аніж він був насправді.
Щось змінилося у молодіжному середовищі і змінилося, очевидно, досить радикально. Якщо взяти до уваги той факт, що за останні роки здобуття вищої освіти в Україні значною мірою було переведено на платну основу, то, схоже, що саме це стало спонукальним чинником “лоялізації” молодих людей до владного режиму.
Точніше, тієї частини молоді, котра за сучасних умов в Україні опинилася завдяки фінансовим можливостям своїх батьків у привілейованому матеріально становищі і тому ті економічні катаклізми, котрі довгі роки випробовує на собі український народ, у більшості випадків цю молодь безпосередньо не зачепили.
Таким чином, можна говорити не лише про соціальну поляризацію українського суспільства, а й про соціальне розшарування у самому молодіжному середовищі, що призводить до неочікуваного політичного вибору.
Хоча наразі тут нічого дивного немає. Забезпечуючи своїх дітей вищою освітою, заможні батьки, образно кажучи, інвестують у їхнє майбутнє. І в цьому поганого нічого немає. Але як же тоді бути талановитим дітям з бідних сімей, для кого здобуття вищої освіти перетворилося на нездійсненну мрію?
Трагедією України останніх років стало й те, що все більше і більше талановитої молоді змушені відмовитись від освіти з суто економічних причин, водночас дітки скоробагатьків, навіть низького інтелектуального рівня, можуть легко поступити на навчання до будь-якого вузу нашої держави чи закордону.
Крім того, реформування системи середньої освіти призвело до її стрімкого розшарування. Діти звичайних громадян приречені навчатись середніх школах, де середня зарплата вчителів становить 180 гривень, а чада сучасних нуворишів автоматично опинились в “елітарних” навчальних закладах з високим рівнем навчального процесу. Таким чином, соціальна нерівність провокує нерівність інтелектуального початкового старту.
Отож, для тих дітей, які за суто економічних причин опинилися поза можливістю вчитися, відразу ж уготований шлях поповнити ряди безробітних, продавців на базарах, чорноробів і у кращому випадку обслуговуючого персоналу у сучасних новобагатьків.
Інтелектуальна зачистка суспільства відбувається за умов повного ігнорування владою інтересів соціуму та цілеспрямованого витіснення “чужих” з оперативною заміною їх на “своїх” на зачищеному інтелектуальному полі.
Створюючи штучні перепони на шляху до освіти влада успішно і цілеспрямовано кує свої кадри. Цей соціальний протекціонізм хіба, що можна порівняти з вимогою обов’язкового пролетарського чи бідняцького походження для вступу у вищі учбові заклади у колишньому Радянському союзі в 20-30 роки минулого століття. Хоча офіційно нині, звичайно, ніяких таких перешкод не декларується.
І ось тут виникає сакраментальне питання – де взяти ці кляті кошти для проплати навчання, коли економічне життя в Україні сьогодні змодельоване таким цікавим чином, що доступ до достойного заробляння грошей мають переважно ті, хто в перебуває у системі влади, або наближений чи лояльний до існуючого режиму.
Отже, хочеш вчитися – люби і підтримуй беззастережно діючу владу. Маєш іншу думку – це твоє право, але у цьому випадку шлях до освіти тобі буде автоматично закритий.
Таким чином, доленосні вибори 2004 року в Україні, це не лише непростий політичний вибір для більшості громадян держави. Можна сказати – це великою мірою моральний вибір.
Зараз існуючу ситуацію з неможливістю отримати освіту ще є шанс поправити. Однак через десятиліття-друге, за існуючого стану речей, зробити це вже буде майже неможливо.
Якщо колишній радянський режим розставляв на всі керівні державні, господарські і ідеологічні посади свої комуністичні перевірені кадри, то за умов існуючої “інтелектуальної” (в лапках) селекції розстановка номенклатурних нащадків на місцях відбувається за наявності фінансових ресурсів. Отже, номенклатура відтворює сама себе.
Олекса Боярко
А тепер – історичний вимір виборчої тематики. Яким чином регламентувало українське виборче законодавство участь молоді в електоральних процесах упродовж ХХ століття? Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Конституція Української Народної Республіки встановлювала, що (цитата) “актова, громадська і політична правомочність громадянина УНР починається з двадцяти років”.
Тоді ж молода людина набувала право брати участь у виборах та бути обраною до органів місцевого самоврядування і до Всенародних Зборів (тобто, парламенту).
Депутатом Всенародних Зборів так само міг бути обраний не обмежений у своїх правах громадянин УНР, якому виповнилося 20 років. Обмежень щодо віку голови Всенародних Зборів Конституція не встановлювала. Проголошене Конституцією УНР право націй на національно-персональну автономію мало реалізуватися через органи відповідного Національного Союзу, утвореного громадянами УНР даної нації.
Члени кожного Національного Союзу обирали відповідні Національні Установчі Збори, і їхніми депутатами так само могли стати громадяни УНР, яким виповнилося 20 років. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року ґарантувала виборче право громадянам, починаючи від 18 років, причому місцеві ради могли ще і знижувати цей віковий ценз.
Але скористатися виборчим правом могли тільки робітники, службовці, селяни, солдати, матроси, особи, зайняті домашнім господарством, та іноземні робітники і трудові селяни.
Усі інші громадяни, у тому числі і молоді, виборчого права були позбавлені. Конституції УРСР 37-го та 78-го років проголошували право всіх громадян, які досягли 18 років, брати участь у виборах і бути обраними. За чинною нині Конституцією України, (цитата) “право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років”.
Натомість депутатом Верховної Ради України, згідно із Законом 1993 року, міг бути обраний громадянин України, не молодший 25 років на день виборів.
За нині чинною Конституцією, народним депутатом може бути обраний громадянин України по досягненню ним 21 року. Президентом України, за Конституцією, може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років. Згідно з цією нормою відбувалися ще перші вибори президента України 1991 року.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 28 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі!
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні
Традиційно починаємо нашу програму з соціології. Як залежать виборчі переваги від рівня освіти виборців? На бік кого з кандидатів схиляються молоді виборці? За кого голосуватиме українське студентство?
Про всі ці проблеми з президентом Київського міжнародного інституту соціології професором Валерієм Хмельком розмову веде мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отже, найперше запитання. Згідно з чинним законом про президентські вибори в Україні про об’єктивні характеристики самого соціологічного дослідження.
Валерій Хмелько
Опитування проведене нашим інститутом відбувалося між 24 червня і 4 липня. Обсяг вибірки репрезентативної для дорослого населення України склав 2020 респондентів. Ймовірна похибка без врахування дизайн-ефекту максимальна 2,5%. Для тих відсотків, які менше 50%, то і похибка менша.
Сергій Грабовський
Отже, сьогодні ми розглянемо результати цього соціологічного дослідження під дещо специфічним ракурсом, а саме, найперше, під ракурсом освіти, яку мають респонденти опитування.
Валерій Хмелько
Так, можна розглянути під цим ракурсом. Такі дані в нас є, тому що ми в опитуванні запитували і про рівень освіти кожного респондента. Дані, які ми тримали досить цікаві відмінністю від того, що фіксувалося раніше.
Якщо взяти 4 рівня освіти, а саме: неповна середня освіта, яка включає в себе початкову і відсутність, умовно кажучи, другий рівень – середню загальну освіту, третій рівень – середню спеціальну освіту, нарешті, вищу освіту, студенти включаються, як незакінчена вища освіта, а вона включається у вищу умовно.
Виходить, що серед тих, хто мав неповну середню освіту за Ющенка готові були голосувати майже 39%, за Януковича – 29%. Нагадаю, що серед населення в цілому 39% проти 21% у ІІ турі, якщо б вони вийшли обидва в другий тур. Тобто за Ющенка це така сама цифра, а за Януковича дещо менша, хоча статистично несуттєво.
Серед тих, хто має загальну середню освіту у Ющенка такий самий рівень, у Януковича на 1% більше. Серед середньої спеціальної у Ющенка той самий рівень, у Януковича на 1% більше. Нарешті, серед людей з вищою освітою у Ющенка на 1% (40%), у Януковича на 1% більше, ніж у людей з середньо спеціальною освітою, тобто 32%.
Додатковий математичний аналіз показує, що відмінності за освітою серед прихильників Ющенка практично відсутня, якщо говорити про електорат в цілому. А відмінності в схильності голосувати за Януковича, хоча кожна окрема відмінність статистично не суттєва, але якщо взяти всю тенденцію, то статистично значуще вона трошки залежить від рівня освіти.
Тобто можна сказати, що державні службовці і взагалі ті, хто мають обов’язково вищу освіту, так само, як і службовці без вищої освіти більш схильні підтримувати більше Януковича, ніж населення в цілому.
Сергій Грабовський
Тепер давайте спробуємо проаналізувати, якби розподілились виборчі переваги у молодіжному середовищі і залежне, звичайно, від рівня освіти молоді.
Валерій Хмелько
Я хочу нагадати, що в кожному нашому опитуванні, воно дещо відрізняється від 2 тисяч, але приблизно це 2 тисячі. Молодь до 30 років складає трошки менше чверті або приблизно чверть, тобто менше 500. Тому розбивати її ще по рівнях освіти ...
Можна було б отримати так зване арти-факто, тобто дані, які статистично не значущі. Тому я об’єднав наші 4 опитування так, щоб в цілому (за червень місяць вони проходили, включно з останнім, про яке ми говорили), то це 1940 осіб у віці до 30 років.
Серед молодих людей, якщо проаналізувати їх відповіді на запитання: “За кого б вони віддали свій голос у ІІ турі?”, то в цілому складається таким чином. Я нагадаю, що на початку липня в цілому співвідношення Ющенко 39% - Янукович 31%, а серед молоді Ющенко – 43%, а Янукович – 27%.
За рівнями освіти ситуація така.
Молодь з неповною середньою освітою: Ющенко – 41%, Янукович – 22%.
Середня загальна освіта: Ющенко – 45%, Янукович – 27%.
Середня спеціальна освіта: Ющенко – 41%, Янукович – 25%.
Вища освіта: Ющенко – 41%, Янукович – 29%.
Тобто з усіх категорій освіти серед молоді найвищий відсоток прихильників у Ющенка серед молоді з середньою загальною освітою, а серед усіх інших, то це стабільний 41%.
У Януковича найвищий відносно відсоток – 29% серед молоді з вищою освітою і найменший серед молоді з неповною середньою освітою.
Сергій Грабовський
Один мій знайомий соціолог висловив гіпотезу, що студентство і молоді фахівці наразі є більш консервативною суспільною верствою, ніж це було років 15 тому, тому що вони включають значною мірою дітей оцього класу, який зараз перебуває при владі. чи підтверджується ця гіпотеза даними оцього опитування?
Валерій Хмелько
Ви знаєте, хоча і не можна стверджувати це з дуже високою ймовірністю, але із ймовірністю, яка перевищує 0,7, тобто 70% можна сказати, що вона підтверджується, тому що різниця, скажімо, між тими, хто має вищу освіту серед молоді і серед тих, хто немає цієї освіти статистично значуща. Тому що 29% серед цих і в середньому виходить у нас менше, ніж 25% серед всіх інших.
Сергій Грабовський
Нагадаю, що це були дані станом на червень – початок липня цього року. За час, що залишився до виборів можливі певні зміни у настроях і залежно від рівня освіти респондентів і від їхнього віку.
Олекса Боярко
Від яких чинників залежать електоральні переваги студентів? Чому українське студентство у значній своїй кількості перетворилося з бунтівної маси на лояльну до влади соціальну групу? Які соціальні процеси відбуваються у середовищі молодих виборців? Свій варіант відповідей на ці запитання пропонує політолог Віктор Каспрук.
Віктор Каспрук
Популярне колись гасло: “молодь – наше майбутнє” набуває особливого значення напередодні президентських виборів 2004 року. За ким піде молодь, кого вона підтримає?
Це багато в чому визначатиме долю майбутнього України. Між тим, останні соціологічні опитування показують, що значна частина студентської молоді підтримує висунення кандидата від влади Віктора Януковича на президентську посаду.
Можливо, в цьому нічого поганого і немає, але традиційно (навіть у радянські часи) студентство якщо і не було у прямій опозиції до чинної влади, то завжди скептично ставилось до режиму, котрий з усіх сил намагався здаватися кращим аніж він був насправді.
Щось змінилося у молодіжному середовищі і змінилося, очевидно, досить радикально. Якщо взяти до уваги той факт, що за останні роки здобуття вищої освіти в Україні значною мірою було переведено на платну основу, то, схоже, що саме це стало спонукальним чинником “лоялізації” молодих людей до владного режиму.
Точніше, тієї частини молоді, котра за сучасних умов в Україні опинилася завдяки фінансовим можливостям своїх батьків у привілейованому матеріально становищі і тому ті економічні катаклізми, котрі довгі роки випробовує на собі український народ, у більшості випадків цю молодь безпосередньо не зачепили.
Таким чином, можна говорити не лише про соціальну поляризацію українського суспільства, а й про соціальне розшарування у самому молодіжному середовищі, що призводить до неочікуваного політичного вибору.
Хоча наразі тут нічого дивного немає. Забезпечуючи своїх дітей вищою освітою, заможні батьки, образно кажучи, інвестують у їхнє майбутнє. І в цьому поганого нічого немає. Але як же тоді бути талановитим дітям з бідних сімей, для кого здобуття вищої освіти перетворилося на нездійсненну мрію?
Трагедією України останніх років стало й те, що все більше і більше талановитої молоді змушені відмовитись від освіти з суто економічних причин, водночас дітки скоробагатьків, навіть низького інтелектуального рівня, можуть легко поступити на навчання до будь-якого вузу нашої держави чи закордону.
Крім того, реформування системи середньої освіти призвело до її стрімкого розшарування. Діти звичайних громадян приречені навчатись середніх школах, де середня зарплата вчителів становить 180 гривень, а чада сучасних нуворишів автоматично опинились в “елітарних” навчальних закладах з високим рівнем навчального процесу. Таким чином, соціальна нерівність провокує нерівність інтелектуального початкового старту.
Отож, для тих дітей, які за суто економічних причин опинилися поза можливістю вчитися, відразу ж уготований шлях поповнити ряди безробітних, продавців на базарах, чорноробів і у кращому випадку обслуговуючого персоналу у сучасних новобагатьків.
Інтелектуальна зачистка суспільства відбувається за умов повного ігнорування владою інтересів соціуму та цілеспрямованого витіснення “чужих” з оперативною заміною їх на “своїх” на зачищеному інтелектуальному полі.
Створюючи штучні перепони на шляху до освіти влада успішно і цілеспрямовано кує свої кадри. Цей соціальний протекціонізм хіба, що можна порівняти з вимогою обов’язкового пролетарського чи бідняцького походження для вступу у вищі учбові заклади у колишньому Радянському союзі в 20-30 роки минулого століття. Хоча офіційно нині, звичайно, ніяких таких перешкод не декларується.
І ось тут виникає сакраментальне питання – де взяти ці кляті кошти для проплати навчання, коли економічне життя в Україні сьогодні змодельоване таким цікавим чином, що доступ до достойного заробляння грошей мають переважно ті, хто в перебуває у системі влади, або наближений чи лояльний до існуючого режиму.
Отже, хочеш вчитися – люби і підтримуй беззастережно діючу владу. Маєш іншу думку – це твоє право, але у цьому випадку шлях до освіти тобі буде автоматично закритий.
Таким чином, доленосні вибори 2004 року в Україні, це не лише непростий політичний вибір для більшості громадян держави. Можна сказати – це великою мірою моральний вибір.
Зараз існуючу ситуацію з неможливістю отримати освіту ще є шанс поправити. Однак через десятиліття-друге, за існуючого стану речей, зробити це вже буде майже неможливо.
Якщо колишній радянський режим розставляв на всі керівні державні, господарські і ідеологічні посади свої комуністичні перевірені кадри, то за умов існуючої “інтелектуальної” (в лапках) селекції розстановка номенклатурних нащадків на місцях відбувається за наявності фінансових ресурсів. Отже, номенклатура відтворює сама себе.
Олекса Боярко
А тепер – історичний вимір виборчої тематики. Яким чином регламентувало українське виборче законодавство участь молоді в електоральних процесах упродовж ХХ століття? Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Конституція Української Народної Республіки встановлювала, що (цитата) “актова, громадська і політична правомочність громадянина УНР починається з двадцяти років”.
Тоді ж молода людина набувала право брати участь у виборах та бути обраною до органів місцевого самоврядування і до Всенародних Зборів (тобто, парламенту).
Депутатом Всенародних Зборів так само міг бути обраний не обмежений у своїх правах громадянин УНР, якому виповнилося 20 років. Обмежень щодо віку голови Всенародних Зборів Конституція не встановлювала. Проголошене Конституцією УНР право націй на національно-персональну автономію мало реалізуватися через органи відповідного Національного Союзу, утвореного громадянами УНР даної нації.
Члени кожного Національного Союзу обирали відповідні Національні Установчі Збори, і їхніми депутатами так само могли стати громадяни УНР, яким виповнилося 20 років. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року ґарантувала виборче право громадянам, починаючи від 18 років, причому місцеві ради могли ще і знижувати цей віковий ценз.
Але скористатися виборчим правом могли тільки робітники, службовці, селяни, солдати, матроси, особи, зайняті домашнім господарством, та іноземні робітники і трудові селяни.
Усі інші громадяни, у тому числі і молоді, виборчого права були позбавлені. Конституції УРСР 37-го та 78-го років проголошували право всіх громадян, які досягли 18 років, брати участь у виборах і бути обраними. За чинною нині Конституцією України, (цитата) “право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років”.
Натомість депутатом Верховної Ради України, згідно із Законом 1993 року, міг бути обраний громадянин України, не молодший 25 років на день виборів.
За нині чинною Конституцією, народним депутатом може бути обраний громадянин України по досягненню ним 21 року. Президентом України, за Конституцією, може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років. Згідно з цією нормою відбувалися ще перші вибори президента України 1991 року.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі.
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
