Прага, 27 липня 2004 – Оприлюднення інформації про рішення Президента вилучити своїм указом із воєнної доктрини України стратегічний курс на входження до НАТО і ЄС викликало у багатьох українських політиків розгубленість. Перший проявив це керівник передвиборчого штабу Віктора Януковича Сергій Тигипко. А потім офіційні особи з МЗС України. Західні оглядачі вважають такий крок, насамперед, поступкою Росії. Але чимало політичних спостерігачів відразу ж запитали : а чи взагалі демократично Президентові держави отак самовільно, кулуарно, змінювати стратегічні плани держави, що прописано й в Конституції і в інших державних документах.
На заході відразу ж помітили указ Президента України щодо зміни стратегічного курсу і , наприклад, представник НАТО дуже спокійно відреагував на це. Він, як і належить представникові демократичного світу, наголосив:
«Україна і будь-яка інша країна, все , що стосується зовнішньої політики, визначає сама і презентує цю політику».
Ці слова належать прес-секретарю НАТО і він , звичайно, не вникав у Конституцію України, де прописано, кому вирішувати подібні питання державного курсу. Але київські оглядачі відразу зазирнули у головний документ і висловили свою точку зору. Вони вважають, що « указ Президента...- це черговий випадок порушення Конституції...». Голова комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк вважає, що скликання Ради національної безпеки і оборони України при Президентові держави «відразу через тиждень після проведення стамбульського саміту, свідчить про роздратованість, воно свідчить про те, що за важливими зовнішньополітичними рішеннями криються емоції і непослідовність. А те, що таким чином здійснюються зміни найбільш важливих питань зовнішньої політики, за які, до речі, Президент Кучма виступав, починаючи з 1994 року, свідчить про непослідовність взагалі нинішнього керівництва України стосовно таких фундаментальних питань зовнішньої політики, як ЄС і НАТО».
А оглядач австрійської газети «Стандард» Едуард Штайнер переконаний, що «ЄС закликав Кучу забезпечити чесні вибори...а Кучма, в свою чергу, напередодні зустрічі в Ялті зі своїм російським колегою Володимиром Путіним подав цілком визначений сигнал: він змінив той пункт української воєнної доктрини, у якому йдеться про наміри України стати повноправним членом в ЄС і НАТО. Таким чином, вступ до цих структур більше не є пріоритетом».
Пов’язав з виборами цей крок Леоніда Кучми і згаданий уже Борис Тарасюк. Він наголосив, що за термінологією російського президента у Ялті на кшталт « вони за бугром», «західна агентура» випливає те , що російський глава «дає підказки президентові України, як треба діяти, оскільки в Росії покінчено з опозицією».
Після цього лише виникає запитання, а чи можна сумніватися, що намагання певних сил ліквідувати демократичні перетворення в Україні, саму українську політичну опозицію і зробити це під покровом міжнародної ізоляції держави, будуть розцінені у світі, як недемократичний крок. Та й чи погодиться на це: зміну стратегічного курсу, непослідовність у демократії - своїм голосуванням 31 жовтня цього року сам український народ?
На заході відразу ж помітили указ Президента України щодо зміни стратегічного курсу і , наприклад, представник НАТО дуже спокійно відреагував на це. Він, як і належить представникові демократичного світу, наголосив:
«Україна і будь-яка інша країна, все , що стосується зовнішньої політики, визначає сама і презентує цю політику».
Ці слова належать прес-секретарю НАТО і він , звичайно, не вникав у Конституцію України, де прописано, кому вирішувати подібні питання державного курсу. Але київські оглядачі відразу зазирнули у головний документ і висловили свою точку зору. Вони вважають, що « указ Президента...- це черговий випадок порушення Конституції...». Голова комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк вважає, що скликання Ради національної безпеки і оборони України при Президентові держави «відразу через тиждень після проведення стамбульського саміту, свідчить про роздратованість, воно свідчить про те, що за важливими зовнішньополітичними рішеннями криються емоції і непослідовність. А те, що таким чином здійснюються зміни найбільш важливих питань зовнішньої політики, за які, до речі, Президент Кучма виступав, починаючи з 1994 року, свідчить про непослідовність взагалі нинішнього керівництва України стосовно таких фундаментальних питань зовнішньої політики, як ЄС і НАТО».
А оглядач австрійської газети «Стандард» Едуард Штайнер переконаний, що «ЄС закликав Кучу забезпечити чесні вибори...а Кучма, в свою чергу, напередодні зустрічі в Ялті зі своїм російським колегою Володимиром Путіним подав цілком визначений сигнал: він змінив той пункт української воєнної доктрини, у якому йдеться про наміри України стати повноправним членом в ЄС і НАТО. Таким чином, вступ до цих структур більше не є пріоритетом».
Пов’язав з виборами цей крок Леоніда Кучми і згаданий уже Борис Тарасюк. Він наголосив, що за термінологією російського президента у Ялті на кшталт « вони за бугром», «західна агентура» випливає те , що російський глава «дає підказки президентові України, як треба діяти, оскільки в Росії покінчено з опозицією».
Після цього лише виникає запитання, а чи можна сумніватися, що намагання певних сил ліквідувати демократичні перетворення в Україні, саму українську політичну опозицію і зробити це під покровом міжнародної ізоляції держави, будуть розцінені у світі, як недемократичний крок. Та й чи погодиться на це: зміну стратегічного курсу, непослідовність у демократії - своїм голосуванням 31 жовтня цього року сам український народ?
