Прага, 19 липня 2004 року.
Ольга Буряк
Минулими вихідними частина православних Києва вшановували роковини розстрілу більшовиками царської сім’ї.
А саме, у суботу у день 86-их роковин загибелі останнього російського царя Миколи 2-го російські громадські організації в Україні - Союз Православних братств та Руський Рух провели хресну ходу від Києво-Печерської лаври до Софійської площі.
Учасники ходи зупинялися для молитви біля Маріїнського палацу – колишньої царської резиденції у Києві. 17 липня 1918 року в Єкатеринбурзі у будинку Іпатієвих більшовики розстріляли царську родину.
Ким же був російський цар Микола Другий для тодішніх українців, що жили за часів імперської царської Росії? Що він зробив для України?
Про це ми запитали професора культурології Києво-Могилянської Академії Вадима Скуратівського.
Вадим Скуратівський
Ми всі і на повну силу настроєні проти спазматики більшовицького терору, ми проти безсудного вбивства царської сім’ї: Миколи Романова, його дружини і його дітей.
Пам’ятаючи про ту велику єкатеринбурзьку трагедію, водночас і воднораз ми повинні зрозуміти, що у нас, у українців, у України інша політична доля.
Та сама доля, яка визначила порівнянно недавно, якій дуже заважали Романови, і тут Микола Другий, зрозуміло, не був винятком. Ми не знаємо, ми не пам’ятаємо жодного доброго жесту останнього Романова до українського народу, до української культури, до тих чи інших її персон.
Десь наприкінці 900-х років з дому Михайла Старицького, власне, його сім’ї виходять з маленьким бюстиком Тараса Шевченка, який мали відвести у клуб “Родина” на якесь дійство тамтешньої української інтелігенції, яка мала пошанувати свого великого національного поета.
Тут же поліцай зупиняє того, хто ніс цей самий бюстик і велить все це віднести додому. Там в гостях в той час був один московський гість – співак Федір Шаляпін, і Шаляпін взяв цей самий бюст, сховав його під свою розкішну шубу, сказавши, що його той самий поліцай не зупинить.
Це, звичайно, дрібниця, але не така вже і дрібниця, тому що насправді із таких жестів, спрямованих проти української культури, і складалася політика Миколи Другого.
Отож ми будемо шанувати пам’ять громадянина РСФСР Миколи Романова, безсудно вбитого більшовицьким режимом і водночас дивуватися конфесійним, а насправді політичним спекуляціям біжучої сучасності.
Ольга Буряк
Минулими вихідними частина православних Києва вшановували роковини розстрілу більшовиками царської сім’ї.
А саме, у суботу у день 86-их роковин загибелі останнього російського царя Миколи 2-го російські громадські організації в Україні - Союз Православних братств та Руський Рух провели хресну ходу від Києво-Печерської лаври до Софійської площі.
Учасники ходи зупинялися для молитви біля Маріїнського палацу – колишньої царської резиденції у Києві. 17 липня 1918 року в Єкатеринбурзі у будинку Іпатієвих більшовики розстріляли царську родину.
Ким же був російський цар Микола Другий для тодішніх українців, що жили за часів імперської царської Росії? Що він зробив для України?
Про це ми запитали професора культурології Києво-Могилянської Академії Вадима Скуратівського.
Вадим Скуратівський
Ми всі і на повну силу настроєні проти спазматики більшовицького терору, ми проти безсудного вбивства царської сім’ї: Миколи Романова, його дружини і його дітей.
Пам’ятаючи про ту велику єкатеринбурзьку трагедію, водночас і воднораз ми повинні зрозуміти, що у нас, у українців, у України інша політична доля.
Та сама доля, яка визначила порівнянно недавно, якій дуже заважали Романови, і тут Микола Другий, зрозуміло, не був винятком. Ми не знаємо, ми не пам’ятаємо жодного доброго жесту останнього Романова до українського народу, до української культури, до тих чи інших її персон.
Десь наприкінці 900-х років з дому Михайла Старицького, власне, його сім’ї виходять з маленьким бюстиком Тараса Шевченка, який мали відвести у клуб “Родина” на якесь дійство тамтешньої української інтелігенції, яка мала пошанувати свого великого національного поета.
Тут же поліцай зупиняє того, хто ніс цей самий бюстик і велить все це віднести додому. Там в гостях в той час був один московський гість – співак Федір Шаляпін, і Шаляпін взяв цей самий бюст, сховав його під свою розкішну шубу, сказавши, що його той самий поліцай не зупинить.
Це, звичайно, дрібниця, але не така вже і дрібниця, тому що насправді із таких жестів, спрямованих проти української культури, і складалася політика Миколи Другого.
Отож ми будемо шанувати пам’ять громадянина РСФСР Миколи Романова, безсудно вбитого більшовицьким режимом і водночас дивуватися конфесійним, а насправді політичним спекуляціям біжучої сучасності.
