Аудіозапис програми:
Київ, 5 липня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Пам’ятається, у попередніх випусках “Віта Нова” звучало питання: “Чи говорять музи в сезон літніх відпусток?” Тоді зійшлися на тому, що таки говорять. Більше того, мовляв, сонячна активність для муз є зайвим допінгом.
Ну, так, то й так. А яке все ж таки нове життя настає саме для міста та його мешканців під час непродихної літньої спеки, коли не ворухнеться жоден листок, а лише, як писав Олесь Ульяненко, тремтливою ртуттю тремтять автостради?
І хоча нинішнє літо видалося не таким вже й спекотним, але проблем у Києва вистачає, принаймні, так стверджує мій колега Володимир Ляшко.
Столичний мегаполіс задихається від вихлопних газів півмільйонної автомобільної армади і пробок, які вона створює у часи пік. Транспортні магістралі переповнені, тому спеціалісти пропонують вдихнути нове життя у давній київський шлях - річковий. Адже Дніпро перетинає столицю навпіл і може стати зручною транспортною артерією, з’єднуючи найвіддаленіші куточки майже тримільйонного міста.
Отож про нову ідею транспортників розповідає Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Отже, що пропонують транспортники?
Впродовж берегів Дніпра у межах Києва, а потім і у приміських зонах створити низку невеличких причалів-станцій, розмістивши їх поблизу великих житлових масивів, станцій метро, пожвавлених маршрутів міського транспорту, приміських електричок.
Невеликі верткі катери та теплоходи швидко доставлять вас з Оболоні до Харківського масиву чи Осокорків. Влітку такий транспорт особливо приємний - на катері ви відчуєте велику полегкість, вирвавшись нарешті з міської бензинової кіптяви та електросмогу, що щільно оповиває трамвайні та тролейбусні мережі.
Не буду вдаватися в економічні перипетії складних стосунків, які впродовж останніх років виникли між різними господарюючими суб’єктами на Дніпрі та в Київському річковому порту. Одні з них тепер займаються туристичним бізнесом, а інші тягають баржами річковий пісок - кожному своє.
Однак перевозити пасажирів річковими трамвайчиками виявилося нікому, і за цю справу взялася комунальна судноплавна компанія “Київ”, яка входить до Волзько-Дніпровської судноплавної компанії.
Голова правління компанії Костянтин Молотковець розповідає.
Костянтин Молотковець
Ми виконували перевезення тільки теплоходами на підводних крилах по маршруту Київ-Канів. У нас не було такого флоту.
На сьогоднішній день ми поставили собі ціль зробити так, щоб такий флот у нас таки з’явився. Така програма зараз у нас в повному обсязі реалізується. Таким чином ми отримали від Фонду державного майна 4 теплоходи для використання на міських лініях, і сьогодні вони закінчують реконструкцію на Херсонському суднобудівному заводі ім. Куйбишева і будуть підняті до Києва найближчим часом.
Ми отримали від наших московських колег ще три пасажирських теплоходи, і найближчим часом (я думаю, що вже восени) вони з’являться в Києві.
За той невеликий період часу, який у нас є, ми плануємо кількість теплоходів в Києві довести до 15 штук.
Володимир Ляшко
Приватизаційні шторми з кримінальним присмаком пронеслися над Дніпром так, що новій судноплавній компанії доводиться все починати з “нуля”.
Костянтин Молотковець продовжує.
Костянтин Молотковець
Для того, щоб виконати цю програму, ми звернулися до сесії Київради з проханням виділити нам під забудову ділянки для того, щоб ми могли побудувати причальні стінки практично в кожному районі міста, яке примикає до річки Дніпро. Ця програма зараз нами реалізується. Ми вже отримали згоду на будівництво семи причалів.
Я думаю, що незабаром ми отримаємо згоду на будівництво ще 10 причалів. Таким чином створимо сітку причалів, які покриють райони від Оболоні до Харківського масиву, що зможуть приймати пасажирів на березі Дніпра.
15-16 теплоходів, які ми при необхідності зараз готуємо для цих перевезень, будуть заведені в Київ найближчим часом, вони будуть працювати на міських лініях перевезень пасажирів в режимі річкового трамвайчика.
Володимир Ляшко
У багатьох європейських містах, розташованих на крупних річках, подібне сполучення цілком себе виправдало. Є надія, що екзотична гілочка європейського досвіду приживеться і на Дніпровських берегах.
Павло Вольвач
Приміські зони, залізничні станції, режим річкових перевезень – все це звучить нагально і животрепетно, але, погодьтеся, не романтично. Ну, які таки “річкові перевезення”, коли йдеться про великі географічні відкриття, про конкістадорський потяг до незнаних земель, про піонерів і першопрохідців?
Вони, до речі, існували завжди: згадаємо, для прикладу, давніх єгиптян і шумерів, які кочували простором і залишили у часі спогади про найдавніші географічні відкриття. Потім були протобулгари та угри, які від берегів Волги пройшли пів Європи і заселили території, що нині відомі як Болгарія та Угорщина.
А ще були безіменні давньоруські та скандинавські торговці, які річками і морями подорожували у пошуках, так би мовити, нових ринків збуту своїх товарів і створили шлях “із варяг у греки”, який вперше у сучасній історії відродили українські науковці.
Далі Богдана Костюк.
Богдана Костюк Людська цікавість та економічна необхідність здавна штовхали людей на дослідження і завоювання нових територій, на пошук чи то земного раю, чи просто гарного куточку природи.
Наші пращури ходили “за тридев’ять земель”: за доби Київської Русі ходили “із варяг у греки”, від балтійського до Чорного моря і далі; козаки на “чайках” пливли до Босфору.
Спробу поновити ці маршрути здійснили на початку двадцять першого століття українські науковці та моряки, які з 2000-го року провели вісім вдалих експериментів у галузі експериментальної археології.
Про що і розповів один з організаторів цих походів, капітан Сергій Воронов.
Сергій Воронов
Це спроба побудувати діючі копії середньовічних вітрильників, справжніх суден, які експлуатувалися тисячу років назад. В 2000-му році збудована діюча копія торгівельної копії під назвою “Княгиня Ольга”, на ній проведено протягом двох років міжнародну експедицію, пройдено практично весь відомий шлях “з варягів у греки”, від Балтійського моря до Мармурового.
Потім була спроба побудови плавзасобів козацької епохи, було побудовано гетьманську “чайку” і дніпровський “Дубок” на честь 210-ї річниці створення кубанського козацтва, на базі Війська чорноморсько-запорозького теж була проведена міжнародна експедиція: на дніпровському “Дубку” ми дійшли від Києва до Кубані.
Минулого року вдалася спроба побудови військового судна середніх віків, вдалося побудувати військову лодію під назвою “Сварог”. На ньому ми виконали спробу пройти водною частиною “великого шовкового шляху” і було пройдено Азовське море, Дон і ми пройшли практично до Калмикії.
Богдана Костюк
А цього року на честь року Польщі в Україні військова лодія “Сварог” має намір пройти з Києва до Балтійського моря. “А треба для цього, - каже Сергій Воронов...
Сергій Воронов
Пройти річку Дніпро, по річці Прип’яті, форсувати Дніпро-Бузький канал, а потім по Західному Бузі, річці Віслі дійти до Варшави і по Віслі дійти до Балтійського моря, і залишити корабель зимувати в порту Гданськ, щоб з наступного року разом з поляками (полякам дуже сподобалося наше судно, і вони цього року вирішили збудувати щось подібне) на честь року України в Польщі двома кораблями пройти з Польщі до Києва.
Богдана Костюк
Сергій Воронов та його товариші сподіваються, що з часом подібні річкові та морські круїзи знайдуть прихильників у багатьох державах, а у першопрохідцях лишатиметься Україна.
Павло Вольвач
А зараз круто змінюємо тему, хоча стосуватиметься вона тих же таки мандрів. Наразі лишень музичних, бо не тільки ми вирушали і вирушаємо “за тридев’ять земель”, трапляється, що й до нас дістаються безстрашні навігатори, відкриваючи Україну на культурній мапі світу. Зокрема, й Україну оперну.
“Шер ше ля фам”, тобто “шукай жінку”, і ви зрозумієте, чому центральна оперна сцена України стає місцем важливих подій сучасного музичного мистецтва.
Після казкової китайської принцеси “Турандот”, успіх прем’єри якої не вщухає й досі, з’явилася ще одна красуня, на ім’я “Джоконда”. Нещодавно в Національній опері України відбувся її прем’єрний спектакль. Обидві оперні героїні народилися в Італії. Тож не дивно, що і режисером обох київських постановок став італійський режисер.
Про це більш детально Леся Олійник.
Леся Олійник
170 років тому поблизу італійського міста Кремони народився композитор, світову славу якому принесла жінка - вулична співачка на ім’я Джоконда.
Її образ зійшов на сцену зі сторінок партитури, яку створив Амількаре Понкіеллі. Його опера “Джоконда” стала музичним символом кохання й благородства дівчини, яка гине, рятуючи свою суперницю заради щастя коханого.
Музика композитора лише посилила вируючі людські пристрасті, трагічний сюжет драми Віктора Гюго “Анджело, тиран Падуанський”.
Одразу ж після прем’єри в “Ла Скала” твір Понкіеллі здобув шалений успіх. Сам Джузеппе Верді був у захваті від нього.
Майже 130 років музичний портрет Джоконди на світових сценах створювали оперні примадонни, серед яких Марія Каллас, Рената Тібальді, а серед українських співачок Соломія Крушельницька, Марія Литвиненко-Вольгемут.
В Україні опера Понкіеллі вперше прозвучала в Києві 120 років тому, і аж до 30-х років минулого століття вона не сходила зі сцен Одеського, Львівського та Харківського театрів.
Нині “Джоконда” знову повернулася на київську сцену. Італійський режисер Маріо Корраді, після успіху поставленої ним у Києві “Турандот” Джакомо Пуччіні, ризикнув на ще складніший щодо постановки твір – “Джоконду”.
Ця грандіозна за обсягом опера, яка триває понад 4 години, вимагає великої кількості солістів найвищого класу, два хори, один з яких дитячий, оркестр, що впорається з неймовірно складною симфонічною партитурою, а також хореографічний ансамбль, який виконує цілий балетний спектакль. Уже не кажучи про костюми та декорації, які мають переконати публіку, що дія відбувається у Венеції.
До речі, після прем’єри демонтаж декорацій тривав усю ніч.
Як показав прем’єрний спектакль, Національній опері України під силу будь-які партитури музичного театру. Але чи знайдуться режисери, які б змогли дати життя шедеврам національного музичного театру, наприклад, фольк-опері-балету “Цвіт папороті” Євгена Станковича?
Сьогодні ж на сцені Національної опери України ми маємо можливість із захопленням спостерігати за життєвою долею італійської дівчини Джоконди.
Павло Вольвач
А на екрані з не меншим захопленням спостерігаємо за життєвою долею дівчини Роксолани, численних мексикано-бразильських “марій”, “диких троянд”, північно-східних “насть каменських” і просто “бідних Насть”...
А невдовзі, можливо, дивитимемося щось створене за сценаріями українських митців нової хвилі, того ж таки Олеся Ульяненка, котрий, схоже, починає працювати над багатообіцяючим телепроектом. І ми про нього обов’язково розповімо в наших наступних передачах.
Так що вибір є. А до цього вибору додається ще й саме життя. Старе і нове. “Віта нова”.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 5 липня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Пам’ятається, у попередніх випусках “Віта Нова” звучало питання: “Чи говорять музи в сезон літніх відпусток?” Тоді зійшлися на тому, що таки говорять. Більше того, мовляв, сонячна активність для муз є зайвим допінгом.
Ну, так, то й так. А яке все ж таки нове життя настає саме для міста та його мешканців під час непродихної літньої спеки, коли не ворухнеться жоден листок, а лише, як писав Олесь Ульяненко, тремтливою ртуттю тремтять автостради?
І хоча нинішнє літо видалося не таким вже й спекотним, але проблем у Києва вистачає, принаймні, так стверджує мій колега Володимир Ляшко.
Столичний мегаполіс задихається від вихлопних газів півмільйонної автомобільної армади і пробок, які вона створює у часи пік. Транспортні магістралі переповнені, тому спеціалісти пропонують вдихнути нове життя у давній київський шлях - річковий. Адже Дніпро перетинає столицю навпіл і може стати зручною транспортною артерією, з’єднуючи найвіддаленіші куточки майже тримільйонного міста.
Отож про нову ідею транспортників розповідає Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Отже, що пропонують транспортники?
Впродовж берегів Дніпра у межах Києва, а потім і у приміських зонах створити низку невеличких причалів-станцій, розмістивши їх поблизу великих житлових масивів, станцій метро, пожвавлених маршрутів міського транспорту, приміських електричок.
Невеликі верткі катери та теплоходи швидко доставлять вас з Оболоні до Харківського масиву чи Осокорків. Влітку такий транспорт особливо приємний - на катері ви відчуєте велику полегкість, вирвавшись нарешті з міської бензинової кіптяви та електросмогу, що щільно оповиває трамвайні та тролейбусні мережі.
Не буду вдаватися в економічні перипетії складних стосунків, які впродовж останніх років виникли між різними господарюючими суб’єктами на Дніпрі та в Київському річковому порту. Одні з них тепер займаються туристичним бізнесом, а інші тягають баржами річковий пісок - кожному своє.
Однак перевозити пасажирів річковими трамвайчиками виявилося нікому, і за цю справу взялася комунальна судноплавна компанія “Київ”, яка входить до Волзько-Дніпровської судноплавної компанії.
Голова правління компанії Костянтин Молотковець розповідає.
Костянтин Молотковець
Ми виконували перевезення тільки теплоходами на підводних крилах по маршруту Київ-Канів. У нас не було такого флоту.
На сьогоднішній день ми поставили собі ціль зробити так, щоб такий флот у нас таки з’явився. Така програма зараз у нас в повному обсязі реалізується. Таким чином ми отримали від Фонду державного майна 4 теплоходи для використання на міських лініях, і сьогодні вони закінчують реконструкцію на Херсонському суднобудівному заводі ім. Куйбишева і будуть підняті до Києва найближчим часом.
Ми отримали від наших московських колег ще три пасажирських теплоходи, і найближчим часом (я думаю, що вже восени) вони з’являться в Києві.
За той невеликий період часу, який у нас є, ми плануємо кількість теплоходів в Києві довести до 15 штук.
Володимир Ляшко
Приватизаційні шторми з кримінальним присмаком пронеслися над Дніпром так, що новій судноплавній компанії доводиться все починати з “нуля”.
Костянтин Молотковець продовжує.
Костянтин Молотковець
Для того, щоб виконати цю програму, ми звернулися до сесії Київради з проханням виділити нам під забудову ділянки для того, щоб ми могли побудувати причальні стінки практично в кожному районі міста, яке примикає до річки Дніпро. Ця програма зараз нами реалізується. Ми вже отримали згоду на будівництво семи причалів.
Я думаю, що незабаром ми отримаємо згоду на будівництво ще 10 причалів. Таким чином створимо сітку причалів, які покриють райони від Оболоні до Харківського масиву, що зможуть приймати пасажирів на березі Дніпра.
15-16 теплоходів, які ми при необхідності зараз готуємо для цих перевезень, будуть заведені в Київ найближчим часом, вони будуть працювати на міських лініях перевезень пасажирів в режимі річкового трамвайчика.
Володимир Ляшко
У багатьох європейських містах, розташованих на крупних річках, подібне сполучення цілком себе виправдало. Є надія, що екзотична гілочка європейського досвіду приживеться і на Дніпровських берегах.
Павло Вольвач
Приміські зони, залізничні станції, режим річкових перевезень – все це звучить нагально і животрепетно, але, погодьтеся, не романтично. Ну, які таки “річкові перевезення”, коли йдеться про великі географічні відкриття, про конкістадорський потяг до незнаних земель, про піонерів і першопрохідців?
Вони, до речі, існували завжди: згадаємо, для прикладу, давніх єгиптян і шумерів, які кочували простором і залишили у часі спогади про найдавніші географічні відкриття. Потім були протобулгари та угри, які від берегів Волги пройшли пів Європи і заселили території, що нині відомі як Болгарія та Угорщина.
А ще були безіменні давньоруські та скандинавські торговці, які річками і морями подорожували у пошуках, так би мовити, нових ринків збуту своїх товарів і створили шлях “із варяг у греки”, який вперше у сучасній історії відродили українські науковці.
Далі Богдана Костюк.
Богдана Костюк Людська цікавість та економічна необхідність здавна штовхали людей на дослідження і завоювання нових територій, на пошук чи то земного раю, чи просто гарного куточку природи.
Наші пращури ходили “за тридев’ять земель”: за доби Київської Русі ходили “із варяг у греки”, від балтійського до Чорного моря і далі; козаки на “чайках” пливли до Босфору.
Спробу поновити ці маршрути здійснили на початку двадцять першого століття українські науковці та моряки, які з 2000-го року провели вісім вдалих експериментів у галузі експериментальної археології.
Про що і розповів один з організаторів цих походів, капітан Сергій Воронов.
Сергій Воронов
Це спроба побудувати діючі копії середньовічних вітрильників, справжніх суден, які експлуатувалися тисячу років назад. В 2000-му році збудована діюча копія торгівельної копії під назвою “Княгиня Ольга”, на ній проведено протягом двох років міжнародну експедицію, пройдено практично весь відомий шлях “з варягів у греки”, від Балтійського моря до Мармурового.
Потім була спроба побудови плавзасобів козацької епохи, було побудовано гетьманську “чайку” і дніпровський “Дубок” на честь 210-ї річниці створення кубанського козацтва, на базі Війська чорноморсько-запорозького теж була проведена міжнародна експедиція: на дніпровському “Дубку” ми дійшли від Києва до Кубані.
Минулого року вдалася спроба побудови військового судна середніх віків, вдалося побудувати військову лодію під назвою “Сварог”. На ньому ми виконали спробу пройти водною частиною “великого шовкового шляху” і було пройдено Азовське море, Дон і ми пройшли практично до Калмикії.
Богдана Костюк
А цього року на честь року Польщі в Україні військова лодія “Сварог” має намір пройти з Києва до Балтійського моря. “А треба для цього, - каже Сергій Воронов...
Сергій Воронов
Пройти річку Дніпро, по річці Прип’яті, форсувати Дніпро-Бузький канал, а потім по Західному Бузі, річці Віслі дійти до Варшави і по Віслі дійти до Балтійського моря, і залишити корабель зимувати в порту Гданськ, щоб з наступного року разом з поляками (полякам дуже сподобалося наше судно, і вони цього року вирішили збудувати щось подібне) на честь року України в Польщі двома кораблями пройти з Польщі до Києва.
Богдана Костюк
Сергій Воронов та його товариші сподіваються, що з часом подібні річкові та морські круїзи знайдуть прихильників у багатьох державах, а у першопрохідцях лишатиметься Україна.
Павло Вольвач
А зараз круто змінюємо тему, хоча стосуватиметься вона тих же таки мандрів. Наразі лишень музичних, бо не тільки ми вирушали і вирушаємо “за тридев’ять земель”, трапляється, що й до нас дістаються безстрашні навігатори, відкриваючи Україну на культурній мапі світу. Зокрема, й Україну оперну.
“Шер ше ля фам”, тобто “шукай жінку”, і ви зрозумієте, чому центральна оперна сцена України стає місцем важливих подій сучасного музичного мистецтва.
Після казкової китайської принцеси “Турандот”, успіх прем’єри якої не вщухає й досі, з’явилася ще одна красуня, на ім’я “Джоконда”. Нещодавно в Національній опері України відбувся її прем’єрний спектакль. Обидві оперні героїні народилися в Італії. Тож не дивно, що і режисером обох київських постановок став італійський режисер.
Про це більш детально Леся Олійник.
Леся Олійник
170 років тому поблизу італійського міста Кремони народився композитор, світову славу якому принесла жінка - вулична співачка на ім’я Джоконда.
Її образ зійшов на сцену зі сторінок партитури, яку створив Амількаре Понкіеллі. Його опера “Джоконда” стала музичним символом кохання й благородства дівчини, яка гине, рятуючи свою суперницю заради щастя коханого.
Музика композитора лише посилила вируючі людські пристрасті, трагічний сюжет драми Віктора Гюго “Анджело, тиран Падуанський”.
Одразу ж після прем’єри в “Ла Скала” твір Понкіеллі здобув шалений успіх. Сам Джузеппе Верді був у захваті від нього.
Майже 130 років музичний портрет Джоконди на світових сценах створювали оперні примадонни, серед яких Марія Каллас, Рената Тібальді, а серед українських співачок Соломія Крушельницька, Марія Литвиненко-Вольгемут.
В Україні опера Понкіеллі вперше прозвучала в Києві 120 років тому, і аж до 30-х років минулого століття вона не сходила зі сцен Одеського, Львівського та Харківського театрів.
Нині “Джоконда” знову повернулася на київську сцену. Італійський режисер Маріо Корраді, після успіху поставленої ним у Києві “Турандот” Джакомо Пуччіні, ризикнув на ще складніший щодо постановки твір – “Джоконду”.
Ця грандіозна за обсягом опера, яка триває понад 4 години, вимагає великої кількості солістів найвищого класу, два хори, один з яких дитячий, оркестр, що впорається з неймовірно складною симфонічною партитурою, а також хореографічний ансамбль, який виконує цілий балетний спектакль. Уже не кажучи про костюми та декорації, які мають переконати публіку, що дія відбувається у Венеції.
До речі, після прем’єри демонтаж декорацій тривав усю ніч.
Як показав прем’єрний спектакль, Національній опері України під силу будь-які партитури музичного театру. Але чи знайдуться режисери, які б змогли дати життя шедеврам національного музичного театру, наприклад, фольк-опері-балету “Цвіт папороті” Євгена Станковича?
Сьогодні ж на сцені Національної опери України ми маємо можливість із захопленням спостерігати за життєвою долею італійської дівчини Джоконди.
Павло Вольвач
А на екрані з не меншим захопленням спостерігаємо за життєвою долею дівчини Роксолани, численних мексикано-бразильських “марій”, “диких троянд”, північно-східних “насть каменських” і просто “бідних Насть”...
А невдовзі, можливо, дивитимемося щось створене за сценаріями українських митців нової хвилі, того ж таки Олеся Ульяненка, котрий, схоже, починає працювати над багатообіцяючим телепроектом. І ми про нього обов’язково розповімо в наших наступних передачах.
Так що вибір є. А до цього вибору додається ще й саме життя. Старе і нове. “Віта нова”.
Говорить радіо “Свобода”!
