Аудіозапис програми:
Київ, 28 червня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Переглядаючи електронну пошту, наштовхнувся я на лист докторанта Карлового університету пана Олеся Андрійчука і жахнувся. Йдеться там про скандально-тупу програму російського актора Нагієва “Окна”. Чотири рази на тиждень це блювотне дійство у час-пік виходить на “Новому каналі”.
“В одному з останніх сюжетів, - пише пан Андрійчук, - йшлося про “хахлушку”, якій од “хахляцького” акценту допомогло вилікуватись регулярне заняття оральним сексом”.
Далі автор листа обурюється тим, як українське суспільство реагує на подібний плювок межи очі та вчинком директора Олександра Ткаченка, який ці “ригалєти” пропустив на свій канал.
“Сказати, що у мене втрачено всю повагу і до керівника, і до каналу в цілому – не сказати нічого! Як ми, українці, можемо почуватися гідно, коли нас, на наших же каналах, обзивають хохлами, а нашу країну “хохляндією”?” – запитує докторант пан Андрійчук.
Замість відповіді у автора “Майдану” несподівано зринув здогад: а що, коли пан Ткаченко, перед тим, як випустить драматургію сю на люде, сам скористався рецептом “гаспадіна Нагієва” і, позбувшись акценту, має спокій святий з такими незручними та вкрай обтяжливими речами, як совість та елементарна гідність.
Але він не один. В унісон йому мислить та діє багатомільйонна маса опущених та напівопущених рашокаркаючих землячків.
І ще одне. Нехай спробує цей третьорозрядний Нагієв щось подібного мукнуть на адресу чеченців. То ж бо й воно...
Далі Гурам Петріашвілі про те, без чого людина не людина.
Гурам Петріашвілі
Думаючі люди дуже помиляються коли якимось поняттям раз і назавжди дають позитивне чи негативне забарвлення.
Для прикладу візьмемо слово “свобода”. Скажіть будь-кому з теперішніх інтелектуалів, що свобода іноді може обернутись на зло, і ви побачите, як роздухарений мислитель, в кращому випадку, пожбурить вам у голову мобільника.
А ось мудрий Віктор Астаф’єв висловився з цього приводу так: “Вперше слово “свобода” не сподобалось мені, коли я почув про звільнення цін”.
Він мав на увазі реформу запроваджену Єгором Голіковим, який поцупив псевдонім у власного діда Гайдара. В країнах СНД цей внук привів до жебрацького існування десятки мільйонів людей.
Ну, а приводом для цих роздумів стала рубрика на “Яндексі” “Анекдоти про Бога”. Така собі найвища точка того, що ми звикли називати свободою слова. Насправді ж, не що інше, як звичайнісіньке хамство, брудний цинізм та святотатство.
Якоїсь миті людина доходить висновку, що на світі немає нічого святого і що можна знущатися над Тарасом Шевченком, царицею Тамар, іншими знаковими іменами та поняттями.
Така людина є тяжко хворою. В підкріплення думки наведу порівняння. Ви знаєте, що акваріумних рибок із зоомагазину часто везуть у целофанових пакунках. Уявімо собі, що котрась із наших риб захотіла свободи і вгризлася в стінку кулька. Що буде коли він порветься? Зрозуміло, що... Вода витече, і риба загине.
Довкола нас теж є захисна оболонка. Вона складається зі святих імен та понять: мама, тато, дружина, діти, родина, поезія, пісня, вірність, предки, Бог... І якщо людина надумала прокусити цю оболонку, вона божевільна, бо не знає що через діру витече її душа, і людина та перетвориться на ходячий труп.
Тож будьмо обережні зі словами та поняттями. Бо лиш тоді ми зможемо називатися мислячими істотами.
Андрій Охрімович
Чомусь останнім часом мусується поняття, що інформація не несе моралі, оскільки все можна вважати інформацією.
Може й так, але інформацію, яку продукують люди для людей, так чи інакше доводиться оцінювати. І хто б що там не казав, а критерії оцінки лишаються незмінними, як і вічні поняття.
Той факт, що комусь, завдяки сучасним засобам інформації, вдається паплюжити слова, свідчить про моральне зубожіння конкретного автора чи персонажу. Є такі люди, які не мають слуху, є дальтоніки, а є люди, у яких атрофований моральний камертон.
Гурам Петріашвілі того камертона має і звіряє з ним не лише те, що думає, а й те, що чує, тоді як до окремо взятих персонажів тяжко вимучені “слогани” повертаються бумерангом.
Словом, не встиг чоловік одягнуть опозицію у “памперси”, як тими ж “памперсами” дістає в чоло. Принаймні таке враження складається після переслуху першої частини огляду віртуальної преси, який для нас з вами підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
“Хто насправді носить “памперси” в українській політиці? - запитує “Українська правда”.
На думку часопису, цим політиком є Віктор Янукович. “Якби Янукович був громадянином Америки, - припускає видання, - то він ніколи не став би кандидатом у президенти. Його три важливі недоліки - це кримінальне минуле, його асоціація з Донбасом і його політична незрілість”.
“Українська правда” вміщує також розповідь генерала Валерія Кравченка (того самого, який був офіцером СБУ в посольстві України у Німеччині). Кравченко повідав подробиці лікування Леоніда Кучми у Баден-Бадені.
Офіційно до складу осіб, що супроводжували Президента, входили 10 людей, неофіційно ще 21 особа: губернатор Київської області Анатолій Засуха з дружиною і родичами, дружина Ігоря Бакая з дитиною і прислугою, Юрій Кравченко, колишній міністр і тепер вже колишній податківець. Пізніше прибули Ян Табачник і Вадим Рабінович.
“Уся ця Баден-Баденська трагікомедія, - цитую Валерія Кравченка, - на мій погляд, відбулася з однієї причини – за організацію візиту Кучми взялися пацани з Адміністрації Президента: Медведчук, Бакай, Чернявський. Хлопці скористалися хворобою гаранта і тим, що 10 днів його не буде поруч, вирішили відтягнутися по повній програмі”.
Схоже, потенційних кандидатів у президенти побільшало: партія “Громада” серйозно розглядає можливість участі Павла Лазаренка у президентських перегонах-2004. Повідомлення читаємо на сайті “Главреду”.
Замголови партії “Громада” Юрій Філяк назвав справу Лазаренка політичним замовленням для дискредитації Павла Івановича як “найбільш вірогідного кандидата у президенти у 1999-му році”.
Схоже, що партія, яку очолює Лазаренко, має намір виправити ситуацію і висунути його кандидатом у президенти у цьому році. Тим більше, що його адвокат Марина Долгопола заявила, що повернення Лазаренка в Україну цілком реально.
“На другому поверсі ВР, - інформує сайт “Кореспонденту”, - прямо при вході до сесійної зали встановили пам’ятник “Невідомому бандиту”. Його обличчя нагадує керівника президентської адміністрації Віктора Медведчука. Приводом для створення скульптури стали сумнозвісні мукачевські вибори, коли бритоголові хлопці у шкірянках за негласним наказом Банкової викрали бюлетені.
Андрій Охрімович
Відвідувачі сайту імені Леся Подерв’янського “Цікаві досліди” згадують, як у давнину люди жили.
Такий собі Блінд пише: “Ну от, як взимку розважалось наше село: на ставку, коли крига затягнеться, робили ополоночку, туди встромляли дебелого кілка і заливали водою, щоб стояв як... стовп.
На той кілок накидали колесо, до якого кріпили ручку, так щоб за неї трималося одразу чоловік 5-6. До того ж колеса прибивалася ручка великої довжини, метрів десять. За неї тримався якийсь дурило на ковзанах. Решта бігла кругом, тримаючись за короткий важіль.
При цьому усе то те розганяли до космічної швидкості.
Потім камікадзе відпускав ручку і летів хрін зна куди! Змагалися хто далі закотиться”.
Ностальгійна ця замальовка в параноїдальний спосіб нагадує нинішні передвиборчі технології. Партії та адмінресурси на пару з політтехнологами накручують коротку ручку, а за довгу тримається єдиний кандидат. Усі чекають сигналу. Тим часом кожна команда розганяє свого клієнта до якомога більшої швидкості.
Куди вони полетять, як далеко і у якому напрямку, ми з вами ще побачимо. Тоді, як у віртуальній “Палаті №6” пацієнтам у макітрах вже замакітрилось.
Віктор Недоступ, маючи треновану вестибулярку, характерним підстрибом залітає до палати і тут же починає діяти.
Віктор Недоступ
На форумі “Української правди” персонаж за підписом Кат панікує: “В мене стійке враження, що наш український паноптикум дружно посунувся мізками. Це стосується тих майбутніх “кандидатів”, яким однозначно нічого не світить. У президентських перегонах не буває других та третіх місць. Кандидатство Януковича – прозорий натяк на те, що треба об’єднатися і рятувати цю нещасливу країну від криміналу. Невже їм більше подобається виглядати, як клоуни в цирку?”
Йому відповідає дописувач за підписом ВМВ: “Мета цих клоунів не президентське крісло. Вони не настільки ідіоти, щоб не розуміти неможливість туди потрапити. В них свої ігри – парламент, електорат, голоси і таке інше... Якщо вони об’єднаються, то ... швидко перетворяться на політичні трупи. От і триває агонія, судомини гальванізованих трупів СПУ та КПУ з їхніми померлими ідеологіями. Вони підуть зі сцени, але так не хочеться...”
На сайті “Майдан.Орг.Ю-ей” пацієнти вже давно охрестили стан свідомості політиків-депутатів “зоряними війнами”.
Постійний дописувач на ім’я Навігатор вважає, що “зоряні війни” депутатів може виграти хіба що пан Відкликання.
Тим часом на форумах “Українського порталу” переконують, що не депутатами єдиними піари крутяться.
За інформацією “Українського порталу”, керівництво каналу “1+1” категорично відмовило в наданні права участі в телешоу “Форт Буаяр” Ліні Ющенко, старшій доньці відомого всім Віктора Андрійовича Ющенка.
“Я закликаю бойкотувати це шоу, – пропонує такий собі Ол.Фокс, – нехай Піховшек з Оселедчиком самі його дивляться”.
Такий собі Бувший почав гнати пафос: “Це ганебний факт попрання всіх засад демократії...”
Тим часом на форумах видання “Фор-Ю-Ей” помітно активізувалися бригадні імперські шовіністи. Відповідно культурний рівень дискусій впав до плінтуса, на якому адміністратор сайту нашкрябав “Порушення правил”.
Хтось знов почав доводити, що від незалежності українське населення скорочується.
“Де ще в СНД скорочується населення?” - запитує він.
“Де, де? – відповідають йому з українського боку. – У Росії ж вашій. Або в Таджикистані”.
“Так у Таджикистані ж була громадянська війна!” - не заспокоюється гість.
“А в нас що? – відповідають йому. – В нас якраз громадянська війна. Холодна громадянська війна”.
Андрій Охрімович
“Скільки мов ви знаєте?” – запитали якось журналісти “бацьку” Лукашенка на брифінгу. “Три, - по військовому чітко відрубав Батько. – Бяларускі, рускі і англійскі”. “А скажіть що-небудь англійською,” – попрохали недовірливі журналісти. “Шпрехен зі дойч!” – знову чітко карбону Лукашенко. “Так це ж німецька!” – вигукнули журналісти. “Ну, так тади чатири!” – підсумував Батька.
Цей анекдот пригадався мені у зв’язку з деякими повідомленнями у мережі, що опосередковано стосуються як самого “бацьки”, так і мовних проблем.
Про це слухайте матеріал Павла Вольвача у рубриці “Екстрема в павутині”:
Павло Вольвач
Спочатку про “бацьку”.
Не відомо, якою вже мовою писав статті в недержавній білоруській опозиційній газеті “Врємя” громадянин України, журналіст Михайло Подоляка. Але вище білоруське керівництво оцінило матеріали нашого земляка, як такі, що “дестабілізують громадську згоду і політичну ситуацію в республіці”.
Ну а результат, як в пісні: “і тут приходять двоє, з конвоєм, з конвоєм...” Та навіть не двоє, а семеро з білоруських МВС і КДБ, котрі швиденько запакували опозиційну “акулу пера” в потяг Мінськ-Одеса і відправили в сторону України.
Поки опозиційний Подоляка у супроводі трьох спеців рухається до рідних кресів, назріває невеличкий міжнародний скандальчик, бо таких різких кроків у відносинах між двома країнами ще не було. І це на тлі запланованої зустрічі між лідерами Україна та Білорусі.
Певна річ, до пана Лукашенка можуть бути питання і, хто-зна, чи не вразить тутешніх журналістів “бацька” ще одним здобутком: наразі українською, п’ятою, мовою в поліглотському “загашнику”.
Втім, як свідчить матеріал в “The independent”, українську мову треба відстоювати в Україні для самих же українців. Що й робить, наприклад, львівська влада. За її ініціативою буде, буцімто, введено заборону на звучання російської попси в громадському транспорті. А якщо все піде добре, заборонть російськомовну музику в ресторанах та барах міста.
Чесно сказати, самого дратує засилля всіх оцих “пацанів”, котрі тепер щось похрипують про нари, пайку і “птичок” над зоною... Але й слухати замість них щось про синьооких панів-полковників та про “мамині вишні” з черешнями на вгороді якось теж не хочеться.
Андрій Охрімович
Не знаю, як тобі, шановний слухачу, а мені увесь цей перець екстреми та попередні ласощі добротних кухарів програми хочеться запити акварельною лірикою Василя Симоненка.
“Вигаптуй на небо райдугу-доріжку, Простели до сонця вишивку-маніжку, Щоб по тій доріжці з лебедями-снами Плавати до щастя білими човнами”.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працювала Наталка Антоненко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 28 червня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Переглядаючи електронну пошту, наштовхнувся я на лист докторанта Карлового університету пана Олеся Андрійчука і жахнувся. Йдеться там про скандально-тупу програму російського актора Нагієва “Окна”. Чотири рази на тиждень це блювотне дійство у час-пік виходить на “Новому каналі”.
“В одному з останніх сюжетів, - пише пан Андрійчук, - йшлося про “хахлушку”, якій од “хахляцького” акценту допомогло вилікуватись регулярне заняття оральним сексом”.
Далі автор листа обурюється тим, як українське суспільство реагує на подібний плювок межи очі та вчинком директора Олександра Ткаченка, який ці “ригалєти” пропустив на свій канал.
“Сказати, що у мене втрачено всю повагу і до керівника, і до каналу в цілому – не сказати нічого! Як ми, українці, можемо почуватися гідно, коли нас, на наших же каналах, обзивають хохлами, а нашу країну “хохляндією”?” – запитує докторант пан Андрійчук.
Замість відповіді у автора “Майдану” несподівано зринув здогад: а що, коли пан Ткаченко, перед тим, як випустить драматургію сю на люде, сам скористався рецептом “гаспадіна Нагієва” і, позбувшись акценту, має спокій святий з такими незручними та вкрай обтяжливими речами, як совість та елементарна гідність.
Але він не один. В унісон йому мислить та діє багатомільйонна маса опущених та напівопущених рашокаркаючих землячків.
І ще одне. Нехай спробує цей третьорозрядний Нагієв щось подібного мукнуть на адресу чеченців. То ж бо й воно...
Далі Гурам Петріашвілі про те, без чого людина не людина.
Гурам Петріашвілі
Думаючі люди дуже помиляються коли якимось поняттям раз і назавжди дають позитивне чи негативне забарвлення.
Для прикладу візьмемо слово “свобода”. Скажіть будь-кому з теперішніх інтелектуалів, що свобода іноді може обернутись на зло, і ви побачите, як роздухарений мислитель, в кращому випадку, пожбурить вам у голову мобільника.
А ось мудрий Віктор Астаф’єв висловився з цього приводу так: “Вперше слово “свобода” не сподобалось мені, коли я почув про звільнення цін”.
Він мав на увазі реформу запроваджену Єгором Голіковим, який поцупив псевдонім у власного діда Гайдара. В країнах СНД цей внук привів до жебрацького існування десятки мільйонів людей.
Ну, а приводом для цих роздумів стала рубрика на “Яндексі” “Анекдоти про Бога”. Така собі найвища точка того, що ми звикли називати свободою слова. Насправді ж, не що інше, як звичайнісіньке хамство, брудний цинізм та святотатство.
Якоїсь миті людина доходить висновку, що на світі немає нічого святого і що можна знущатися над Тарасом Шевченком, царицею Тамар, іншими знаковими іменами та поняттями.
Така людина є тяжко хворою. В підкріплення думки наведу порівняння. Ви знаєте, що акваріумних рибок із зоомагазину часто везуть у целофанових пакунках. Уявімо собі, що котрась із наших риб захотіла свободи і вгризлася в стінку кулька. Що буде коли він порветься? Зрозуміло, що... Вода витече, і риба загине.
Довкола нас теж є захисна оболонка. Вона складається зі святих імен та понять: мама, тато, дружина, діти, родина, поезія, пісня, вірність, предки, Бог... І якщо людина надумала прокусити цю оболонку, вона божевільна, бо не знає що через діру витече її душа, і людина та перетвориться на ходячий труп.
Тож будьмо обережні зі словами та поняттями. Бо лиш тоді ми зможемо називатися мислячими істотами.
Андрій Охрімович
Чомусь останнім часом мусується поняття, що інформація не несе моралі, оскільки все можна вважати інформацією.
Може й так, але інформацію, яку продукують люди для людей, так чи інакше доводиться оцінювати. І хто б що там не казав, а критерії оцінки лишаються незмінними, як і вічні поняття.
Той факт, що комусь, завдяки сучасним засобам інформації, вдається паплюжити слова, свідчить про моральне зубожіння конкретного автора чи персонажу. Є такі люди, які не мають слуху, є дальтоніки, а є люди, у яких атрофований моральний камертон.
Гурам Петріашвілі того камертона має і звіряє з ним не лише те, що думає, а й те, що чує, тоді як до окремо взятих персонажів тяжко вимучені “слогани” повертаються бумерангом.
Словом, не встиг чоловік одягнуть опозицію у “памперси”, як тими ж “памперсами” дістає в чоло. Принаймні таке враження складається після переслуху першої частини огляду віртуальної преси, який для нас з вами підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
“Хто насправді носить “памперси” в українській політиці? - запитує “Українська правда”.
На думку часопису, цим політиком є Віктор Янукович. “Якби Янукович був громадянином Америки, - припускає видання, - то він ніколи не став би кандидатом у президенти. Його три важливі недоліки - це кримінальне минуле, його асоціація з Донбасом і його політична незрілість”.
“Українська правда” вміщує також розповідь генерала Валерія Кравченка (того самого, який був офіцером СБУ в посольстві України у Німеччині). Кравченко повідав подробиці лікування Леоніда Кучми у Баден-Бадені.
Офіційно до складу осіб, що супроводжували Президента, входили 10 людей, неофіційно ще 21 особа: губернатор Київської області Анатолій Засуха з дружиною і родичами, дружина Ігоря Бакая з дитиною і прислугою, Юрій Кравченко, колишній міністр і тепер вже колишній податківець. Пізніше прибули Ян Табачник і Вадим Рабінович.
“Уся ця Баден-Баденська трагікомедія, - цитую Валерія Кравченка, - на мій погляд, відбулася з однієї причини – за організацію візиту Кучми взялися пацани з Адміністрації Президента: Медведчук, Бакай, Чернявський. Хлопці скористалися хворобою гаранта і тим, що 10 днів його не буде поруч, вирішили відтягнутися по повній програмі”.
Схоже, потенційних кандидатів у президенти побільшало: партія “Громада” серйозно розглядає можливість участі Павла Лазаренка у президентських перегонах-2004. Повідомлення читаємо на сайті “Главреду”.
Замголови партії “Громада” Юрій Філяк назвав справу Лазаренка політичним замовленням для дискредитації Павла Івановича як “найбільш вірогідного кандидата у президенти у 1999-му році”.
Схоже, що партія, яку очолює Лазаренко, має намір виправити ситуацію і висунути його кандидатом у президенти у цьому році. Тим більше, що його адвокат Марина Долгопола заявила, що повернення Лазаренка в Україну цілком реально.
“На другому поверсі ВР, - інформує сайт “Кореспонденту”, - прямо при вході до сесійної зали встановили пам’ятник “Невідомому бандиту”. Його обличчя нагадує керівника президентської адміністрації Віктора Медведчука. Приводом для створення скульптури стали сумнозвісні мукачевські вибори, коли бритоголові хлопці у шкірянках за негласним наказом Банкової викрали бюлетені.
Андрій Охрімович
Відвідувачі сайту імені Леся Подерв’янського “Цікаві досліди” згадують, як у давнину люди жили.
Такий собі Блінд пише: “Ну от, як взимку розважалось наше село: на ставку, коли крига затягнеться, робили ополоночку, туди встромляли дебелого кілка і заливали водою, щоб стояв як... стовп.
На той кілок накидали колесо, до якого кріпили ручку, так щоб за неї трималося одразу чоловік 5-6. До того ж колеса прибивалася ручка великої довжини, метрів десять. За неї тримався якийсь дурило на ковзанах. Решта бігла кругом, тримаючись за короткий важіль.
При цьому усе то те розганяли до космічної швидкості.
Потім камікадзе відпускав ручку і летів хрін зна куди! Змагалися хто далі закотиться”.
Ностальгійна ця замальовка в параноїдальний спосіб нагадує нинішні передвиборчі технології. Партії та адмінресурси на пару з політтехнологами накручують коротку ручку, а за довгу тримається єдиний кандидат. Усі чекають сигналу. Тим часом кожна команда розганяє свого клієнта до якомога більшої швидкості.
Куди вони полетять, як далеко і у якому напрямку, ми з вами ще побачимо. Тоді, як у віртуальній “Палаті №6” пацієнтам у макітрах вже замакітрилось.
Віктор Недоступ, маючи треновану вестибулярку, характерним підстрибом залітає до палати і тут же починає діяти.
Віктор Недоступ
На форумі “Української правди” персонаж за підписом Кат панікує: “В мене стійке враження, що наш український паноптикум дружно посунувся мізками. Це стосується тих майбутніх “кандидатів”, яким однозначно нічого не світить. У президентських перегонах не буває других та третіх місць. Кандидатство Януковича – прозорий натяк на те, що треба об’єднатися і рятувати цю нещасливу країну від криміналу. Невже їм більше подобається виглядати, як клоуни в цирку?”
Йому відповідає дописувач за підписом ВМВ: “Мета цих клоунів не президентське крісло. Вони не настільки ідіоти, щоб не розуміти неможливість туди потрапити. В них свої ігри – парламент, електорат, голоси і таке інше... Якщо вони об’єднаються, то ... швидко перетворяться на політичні трупи. От і триває агонія, судомини гальванізованих трупів СПУ та КПУ з їхніми померлими ідеологіями. Вони підуть зі сцени, але так не хочеться...”
На сайті “Майдан.Орг.Ю-ей” пацієнти вже давно охрестили стан свідомості політиків-депутатів “зоряними війнами”.
Постійний дописувач на ім’я Навігатор вважає, що “зоряні війни” депутатів може виграти хіба що пан Відкликання.
Тим часом на форумах “Українського порталу” переконують, що не депутатами єдиними піари крутяться.
За інформацією “Українського порталу”, керівництво каналу “1+1” категорично відмовило в наданні права участі в телешоу “Форт Буаяр” Ліні Ющенко, старшій доньці відомого всім Віктора Андрійовича Ющенка.
“Я закликаю бойкотувати це шоу, – пропонує такий собі Ол.Фокс, – нехай Піховшек з Оселедчиком самі його дивляться”.
Такий собі Бувший почав гнати пафос: “Це ганебний факт попрання всіх засад демократії...”
Тим часом на форумах видання “Фор-Ю-Ей” помітно активізувалися бригадні імперські шовіністи. Відповідно культурний рівень дискусій впав до плінтуса, на якому адміністратор сайту нашкрябав “Порушення правил”.
Хтось знов почав доводити, що від незалежності українське населення скорочується.
“Де ще в СНД скорочується населення?” - запитує він.
“Де, де? – відповідають йому з українського боку. – У Росії ж вашій. Або в Таджикистані”.
“Так у Таджикистані ж була громадянська війна!” - не заспокоюється гість.
“А в нас що? – відповідають йому. – В нас якраз громадянська війна. Холодна громадянська війна”.
Андрій Охрімович
“Скільки мов ви знаєте?” – запитали якось журналісти “бацьку” Лукашенка на брифінгу. “Три, - по військовому чітко відрубав Батько. – Бяларускі, рускі і англійскі”. “А скажіть що-небудь англійською,” – попрохали недовірливі журналісти. “Шпрехен зі дойч!” – знову чітко карбону Лукашенко. “Так це ж німецька!” – вигукнули журналісти. “Ну, так тади чатири!” – підсумував Батька.
Цей анекдот пригадався мені у зв’язку з деякими повідомленнями у мережі, що опосередковано стосуються як самого “бацьки”, так і мовних проблем.
Про це слухайте матеріал Павла Вольвача у рубриці “Екстрема в павутині”:
Павло Вольвач
Спочатку про “бацьку”.
Не відомо, якою вже мовою писав статті в недержавній білоруській опозиційній газеті “Врємя” громадянин України, журналіст Михайло Подоляка. Але вище білоруське керівництво оцінило матеріали нашого земляка, як такі, що “дестабілізують громадську згоду і політичну ситуацію в республіці”.
Ну а результат, як в пісні: “і тут приходять двоє, з конвоєм, з конвоєм...” Та навіть не двоє, а семеро з білоруських МВС і КДБ, котрі швиденько запакували опозиційну “акулу пера” в потяг Мінськ-Одеса і відправили в сторону України.
Поки опозиційний Подоляка у супроводі трьох спеців рухається до рідних кресів, назріває невеличкий міжнародний скандальчик, бо таких різких кроків у відносинах між двома країнами ще не було. І це на тлі запланованої зустрічі між лідерами Україна та Білорусі.
Певна річ, до пана Лукашенка можуть бути питання і, хто-зна, чи не вразить тутешніх журналістів “бацька” ще одним здобутком: наразі українською, п’ятою, мовою в поліглотському “загашнику”.
Втім, як свідчить матеріал в “The independent”, українську мову треба відстоювати в Україні для самих же українців. Що й робить, наприклад, львівська влада. За її ініціативою буде, буцімто, введено заборону на звучання російської попси в громадському транспорті. А якщо все піде добре, заборонть російськомовну музику в ресторанах та барах міста.
Чесно сказати, самого дратує засилля всіх оцих “пацанів”, котрі тепер щось похрипують про нари, пайку і “птичок” над зоною... Але й слухати замість них щось про синьооких панів-полковників та про “мамині вишні” з черешнями на вгороді якось теж не хочеться.
Андрій Охрімович
Не знаю, як тобі, шановний слухачу, а мені увесь цей перець екстреми та попередні ласощі добротних кухарів програми хочеться запити акварельною лірикою Василя Симоненка.
“Вигаптуй на небо райдугу-доріжку, Простели до сонця вишивку-маніжку, Щоб по тій доріжці з лебедями-снами Плавати до щастя білими човнами”.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працювала Наталка Антоненко.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
