Київ, 25 червня 2004 року.
Аудіозапис програми:
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.
“Зникнення та політичні вбивства в Україні, Білорусі та Російській Федерації” – цій темі були присвячені міжнародні слухання, які відбулися нещодавно у Києві за ініціативи Вінницької правозахисної групи і Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Цій темі буде присвячена сьогоднішня передача.
Актуальність цієї теми, як наголошували учасники міжнародних слухань, для кожної країни визначається не кількісними показниками, а самою значущістю цієї проблеми, цього одного з найтяжчих злочинів у сфері дотримання прав людини.
Тому говорити, що краща чи гірша є ситуація з політичними зникненнями і вбивствами чи то у Російській Федерації, чи то в Білорусії, чи в Україні є не зовсім коректно.
Далі продовжує голова Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Люди, які зникають дуже часто є представниками певних політичних кіл або направлень ідеологічних. Таким чином зникнення таких людей наносить удар по цілій групі їхніх політичних послідовників. Ми вбачаємо в практиці зникнення і політичних вбивств в Україні, в Білорусі і частково в Росії дуже багато спільних рис.
Надія Шерстюк
Заступник російського омбудсмена Сергій Ковальов, говорячи про причини цих злочинів, зазначив, що політичні зникнення і позасудові страти невід’ємна складова тоталітарної держави.
Сергій Ковальов
Це модель державної психології. Допоки ми мали справу зі злочинною державою у соцтаборі, насамперед у Радянському Союзі, мета цієї держави досягалась дуже просто. Квазі-закони дозволяли знешкоджувати не лише політичних опонентів, але й саму можливість політичної опозиції.
Тоді політичні зникнення були, але несуттєвими. Питання про знешкодження опонента вирішувалося дуже просто: арешт, суд і табори.
Конституція, яка тоді існувала, була не для користування.
Надія Шерстюк
За словами Сергія Ковальова, сьогодні часи змінилися, і держава змушена декларувати інші цінності. Тепер держава – це апарат, що обслуговує інтереси і права людини. Хоча влада і дотепер вважає, що у неї є власні інтереси. Тепер, як вважає російський правозахисник, з’явилася інша модель, модель таємних спецслужб, характерна для пострадянського простору.
У травні 1999-го року зник Юрій Захаренко, колишній міністр внутрішніх справ Білорусі, у вересні цього ж року зникли екс-голова білоруського парламенту Віктор Гончар і бізнесмен Анатолій Красовський.
З липня 2000-го року немає відомостей про долю оператора російського телеканала “ОРТ” Дмитра Завадського.
Жодних зрушень у пошуку винних у “зникненнях” цих людей немає. Розслідування були призупинені у січні-лютому 2003-го року, і, як стало відомо, родинам нічого не повідомили про підстави для винесення цих рішень.
(За матеріалами Білоруської асоціації Міжнародної амністії.)
Гучне політичне зникнення сталося в Україні 10 років тому. Голова секретаріату Народного руху України у 1992-1994-х роках, львів’янин Михайло Бойчишин 15-го січня 1994-го року увечері вийшов з головної управи Руху у Києві, і більше його ніхто не бачив.
На думку правозахисників, Михайло Бойчишин став першою політичною жертвою в незалежній Україні.
Історію його зникнення нагадає Галина Терещук.
Галина Терещук
У 1994-му році напередодні президентських виборів Михайло Бойчишин перебував у вирі політичних подій і, як говорять його друзі, заважав владі у реалізації планів висунення її кандидата у президенти.
У 1992-му В’ячеслав Чорновіл запросив Михайла Бойчишина у Київ на посаду голови секретаріату НРУ. Цей чоловік вирізнявся однією рисою - він знав і любив людей.
Донині кримінальна справа із розслідування таємного зникнення політика не розкрита і лежить у якійсь із папок Київської міської прокуратури.
Донька Михайла Бойчишина Лідія Беднарська якось зауважила в розмові, що оскільки статус її батька залишається невизначеним, то його навіть не можна вважати безвісті зниклим, бо ще неминуло15 років. А кримінальну справу ж щодо нього фактично припинили через брак доказів.
Востаннє Лідія бачила батька у Львові на Різдво 1994-го року. Тоді у Києві у помешканні із її татом проживав чоловік Ліди. 9-го січня Михайло Бойчишин попрощався з рідними. 15-го січня увечері Михайло Бойчишин у своє київське помешкання не повернувся. Через день з’ясувалось, що Михайло Бойчишин вийшов з управи Руху 15-го січня ввечері, але дододому так і не прийшов.
Тоді ж, як одна із ймовірних версій було припущення, що Михайло Бойчишин, мовляв, загинув через якісь фінансові справи – зрозуміло, на президентських виборах без грошей не могло обійтись.
Його донька, Лідія Беднарська відкидає версію вбивства через гроші і називає вбивство лише політичним.
Місяць після зникнення чільного діяча Руху правоохоронці ще якось проводили слідство у цій справі. Навіть повідомляли журналістів, що пан Бойчишин, мовляв, живий і все з ним гаразд.
Таку ж брехню говорили вже кілька років поспіль і про журналіста Георгія Гонгадзе.
Усі намагання і вимоги лідера Руху В’ячеслава Чорновола розслідувати зникнення Михайла Бойчишина були проігноровані на усіх рівнях влади і силових структур.
10 років минуло, а родина досі не знає, що трапилось увечері 15-го січня 1994-го року з Михайлом Бойчишином. Страждає від того, що навіть не знає, де його останки, не може поставити свічку на могилі.
Про Михайла Бойчишина сьогодні у Львові нагадує меморіальна таблиця, яку встановили у день його зникнення цього року на стіні будинку Шевченківської райадміністрації, де свого часу працював відомий політичний діяч.
Надія Шерстюк
Сергій Ковальов у розмові з нашою кореспонденткою Мариною Пирожук підкреслив, що стан справ у ділянці прав людини в Україні особливо не відрізняється від ситуації в усіх пострадянських країнах.
Він наголосив, що в разі зникнення людей, суспільство має питати про це у влади, тим більше, якщо це стосується випадків, коли влада підозрюється у причетності до таких злочинів.
Сергій Ковальов
У мене мало підстав сподіватися, що в Україні краща ситуація, ніж в інших країнах колишнього Радянського Союзу. Ми всі мали спільну історію, спільні радянські традиції.
Я, звичайно, знаю за своїм страсбурзьким досвідом про справу Гонгадзе, про плівки Мельниченка. Але наскільки це достовірно? Ну, Гонгадзе вбили. Це факт. Але чи мало до цього стосунок українське керівництво? Питання не вирішене. Чи достовірні записи Мельниченка? Я про це не знаю.
Що мене суттєво насторожує. За своїм російським та білоруським досвідом (а я знаю про білоруські справи, бо я цим займався ), так ось, суспільство в демократичній країні зобов’язане підозрювати владу в таких злочинних випадках, які б могли бути цій владі корисними.
Це обов’язок суспільства і обов’язок влади підтримувати такі підозри на свою адресу, бо якщо суспільство настільки демократичне, що такі підозри пред’являє, законній і цивілізованій владі з таким суспільством легко жити і працювати.
Є єдиний спосіб у влади спростувати звинувачення на свою адресу – це провести публічне, прозоре розслідування, показати, як стався злочин насправді. Це єдиний вихід - іншого нема.
А коли влада перешкоджає розслідуванню, вона збільшує підозри проти себе. Ба більше, часто така позиція влади постачає ці підозри і доказами. Ми це бачимо і в Білорусі, і в Росії і в Україні.
Надія Шерстюк
“Політичні зникнення в Україні, Білорусії та Російській Федерації умовно можна розділити на дві групи,” - вважає голова Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Перша група – це Україна і Білорусь, і друга група буде складатися з однієї країни – це РФ.
В Україні і в Білорусі зникнення і політичні вбивства мають таку особливість, що можна говорити про те, що вищі посадові особи цих країн прямо чи побіжно пов’язані із фактами таких порушень прав людини. Тобто, вони або напряму або організували, або замовили такі злочини, або фактично покривали тих осіб зі свого найближчого оточення, які вдалися до таких порушень прав людини.
Це є спільні риси для фактів зникнення, як українського журналіста Гонгадзе, так, можливо, і українського політика Бойчишина, так і відомих жертв політичних зникнень, скоріше за все, і вбивств, які були здійснені в Республіці Білорусь.
Щодо Росії (хоча Росія превалює кількістю зникнень, з іншого боку, майже всі вони, хоча й не всі, пов’язані із військовим конфліктом в зоні Північного Кавказу. Там зникнення і політичні вбивства, скоріше за все, за нашими даними, не здійснюються за прямою вказівкою найвищого політичного керівництва держави, але відбуваються при потуранні місцевої військової влади і небажанні проводити ефективні розслідування і покарання винних у таких злочинах.
Тому є певна специфіка в тому, які важелі впливу на РФ ми запропонували вживати, і вони відрізняються від того, що ми запропонували робити відносно державної влади в Україні і Білорусі.
Надія Шерстюк
“9-го квітня 2004-го року на околицях села Сержень-Юрт Веденського району були знайдені дев’ять тіл із слідами тортур і ознаками насильницької смерті. Вісьмох із цих людей забрали з села Дуба-Юрт в ніч на 27-ме березня, до того ж обставини вказували на причетність до цього злочину федеральних сил”.
(За інформацією правозахисної організації Human Rights Watch.)
Спеціальний доповідач РЄ з проблеми зникнення у Білорусі Христос Пургуридес зауважив, що у вересні 2002-го року Комітет з юридичних питань і прав людини ПАРЕ створив підкомітет, який з’ясовує обставини зникнення політиків, бізнесменів і журналістів у цій республіці.
Далі Христос Пургуридес.
Христос Пургуридес
Право на життя є одним із фундаментальних прав людини, і ніхто не може відняти його.
У більшості європейських країн смертну кару вже скасовано. В усьому світі зникнення зараховані до найтяжчих злочинів. У Західній Європі вже протягом тривалого часу ми не спостерігаємо зникнення людей через політичні мотиви.
На жаль, мій досвід, оснований на знанні білоруської дійсності (а тепер я бачу, що подібні проблеми існують в Україні та Росії), так ось, мій досвід показує, що ми маємо справу з політичними зникненнями. Це надзвичайно серйозна справа, оскільки уряди цих держав не розслідують ці випадки. І це мене дуже непокоїть.
Надія Шерстюк
“Єдина допомога родичам жертв політичних зникнень – це прозоре розслідування цих справ,” - вважає Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Коли ми говорили про Україну загалом, ми казали, перш за все, про випадок зникнення журналіста Гонгадзе і політика Бойчишина, а також про вбивство Олександрова, яке є фактично пов’язаним із його громадською позицією.
Коли ми говоримо взагалі про проблему зникнень в Україні і політичних вбивств, то як можливі шляхи допомоги...
З чого складається допомога жертвам? Жертви вже зникли, і, скоріше всього, вони, на жаль, вже неживі, тому можемо говорити перш за все про справедливість.
А справедливість по цих випадках складається в тому, щоби було проведене чесне, справедливе, повне розслідування фактів, виявлені замовники і безпосередні виконавці, на яких би високих щаблях державної влади вони не працювали б, і далі вони були покарані відповідно до кримінального закону, який існує в цій державі.
Ми закликали ще до проведення цього авторитетного слухання, яке відбулося у Києві, міжнародні організації, зокрема Раду Європи, враховуючи велику важливість в розслідуванні цього випадку призначити спеціального доповідача Ради Європи по розслідуванню факту зникнення журналіста Гонгадзе, так само, як вже було зроблено Радою Європи щодо зникнень і політичних вбивств в Республіці Білорусь.
І ми раді, що наш заклик був почутий Радою Європи і зараз обговорюється там активно.
Надія Шерстюк
Ви слухали програму “Права людини: українська реальність”, яку підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко.
На все добре, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
Аудіозапис програми:
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.
“Зникнення та політичні вбивства в Україні, Білорусі та Російській Федерації” – цій темі були присвячені міжнародні слухання, які відбулися нещодавно у Києві за ініціативи Вінницької правозахисної групи і Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Цій темі буде присвячена сьогоднішня передача.
Актуальність цієї теми, як наголошували учасники міжнародних слухань, для кожної країни визначається не кількісними показниками, а самою значущістю цієї проблеми, цього одного з найтяжчих злочинів у сфері дотримання прав людини.
Тому говорити, що краща чи гірша є ситуація з політичними зникненнями і вбивствами чи то у Російській Федерації, чи то в Білорусії, чи в Україні є не зовсім коректно.
Далі продовжує голова Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Люди, які зникають дуже часто є представниками певних політичних кіл або направлень ідеологічних. Таким чином зникнення таких людей наносить удар по цілій групі їхніх політичних послідовників. Ми вбачаємо в практиці зникнення і політичних вбивств в Україні, в Білорусі і частково в Росії дуже багато спільних рис.
Надія Шерстюк
Заступник російського омбудсмена Сергій Ковальов, говорячи про причини цих злочинів, зазначив, що політичні зникнення і позасудові страти невід’ємна складова тоталітарної держави.
Сергій Ковальов
Це модель державної психології. Допоки ми мали справу зі злочинною державою у соцтаборі, насамперед у Радянському Союзі, мета цієї держави досягалась дуже просто. Квазі-закони дозволяли знешкоджувати не лише політичних опонентів, але й саму можливість політичної опозиції.
Тоді політичні зникнення були, але несуттєвими. Питання про знешкодження опонента вирішувалося дуже просто: арешт, суд і табори.
Конституція, яка тоді існувала, була не для користування.
Надія Шерстюк
За словами Сергія Ковальова, сьогодні часи змінилися, і держава змушена декларувати інші цінності. Тепер держава – це апарат, що обслуговує інтереси і права людини. Хоча влада і дотепер вважає, що у неї є власні інтереси. Тепер, як вважає російський правозахисник, з’явилася інша модель, модель таємних спецслужб, характерна для пострадянського простору.
У травні 1999-го року зник Юрій Захаренко, колишній міністр внутрішніх справ Білорусі, у вересні цього ж року зникли екс-голова білоруського парламенту Віктор Гончар і бізнесмен Анатолій Красовський.
З липня 2000-го року немає відомостей про долю оператора російського телеканала “ОРТ” Дмитра Завадського.
Жодних зрушень у пошуку винних у “зникненнях” цих людей немає. Розслідування були призупинені у січні-лютому 2003-го року, і, як стало відомо, родинам нічого не повідомили про підстави для винесення цих рішень.
(За матеріалами Білоруської асоціації Міжнародної амністії.)
Гучне політичне зникнення сталося в Україні 10 років тому. Голова секретаріату Народного руху України у 1992-1994-х роках, львів’янин Михайло Бойчишин 15-го січня 1994-го року увечері вийшов з головної управи Руху у Києві, і більше його ніхто не бачив.
На думку правозахисників, Михайло Бойчишин став першою політичною жертвою в незалежній Україні.
Історію його зникнення нагадає Галина Терещук.
Галина Терещук
У 1994-му році напередодні президентських виборів Михайло Бойчишин перебував у вирі політичних подій і, як говорять його друзі, заважав владі у реалізації планів висунення її кандидата у президенти.
У 1992-му В’ячеслав Чорновіл запросив Михайла Бойчишина у Київ на посаду голови секретаріату НРУ. Цей чоловік вирізнявся однією рисою - він знав і любив людей.
Донині кримінальна справа із розслідування таємного зникнення політика не розкрита і лежить у якійсь із папок Київської міської прокуратури.
Донька Михайла Бойчишина Лідія Беднарська якось зауважила в розмові, що оскільки статус її батька залишається невизначеним, то його навіть не можна вважати безвісті зниклим, бо ще неминуло15 років. А кримінальну справу ж щодо нього фактично припинили через брак доказів.
Востаннє Лідія бачила батька у Львові на Різдво 1994-го року. Тоді у Києві у помешканні із її татом проживав чоловік Ліди. 9-го січня Михайло Бойчишин попрощався з рідними. 15-го січня увечері Михайло Бойчишин у своє київське помешкання не повернувся. Через день з’ясувалось, що Михайло Бойчишин вийшов з управи Руху 15-го січня ввечері, але дододому так і не прийшов.
Тоді ж, як одна із ймовірних версій було припущення, що Михайло Бойчишин, мовляв, загинув через якісь фінансові справи – зрозуміло, на президентських виборах без грошей не могло обійтись.
Його донька, Лідія Беднарська відкидає версію вбивства через гроші і називає вбивство лише політичним.
Місяць після зникнення чільного діяча Руху правоохоронці ще якось проводили слідство у цій справі. Навіть повідомляли журналістів, що пан Бойчишин, мовляв, живий і все з ним гаразд.
Таку ж брехню говорили вже кілька років поспіль і про журналіста Георгія Гонгадзе.
Усі намагання і вимоги лідера Руху В’ячеслава Чорновола розслідувати зникнення Михайла Бойчишина були проігноровані на усіх рівнях влади і силових структур.
10 років минуло, а родина досі не знає, що трапилось увечері 15-го січня 1994-го року з Михайлом Бойчишином. Страждає від того, що навіть не знає, де його останки, не може поставити свічку на могилі.
Про Михайла Бойчишина сьогодні у Львові нагадує меморіальна таблиця, яку встановили у день його зникнення цього року на стіні будинку Шевченківської райадміністрації, де свого часу працював відомий політичний діяч.
Надія Шерстюк
Сергій Ковальов у розмові з нашою кореспонденткою Мариною Пирожук підкреслив, що стан справ у ділянці прав людини в Україні особливо не відрізняється від ситуації в усіх пострадянських країнах.
Він наголосив, що в разі зникнення людей, суспільство має питати про це у влади, тим більше, якщо це стосується випадків, коли влада підозрюється у причетності до таких злочинів.
Сергій Ковальов
У мене мало підстав сподіватися, що в Україні краща ситуація, ніж в інших країнах колишнього Радянського Союзу. Ми всі мали спільну історію, спільні радянські традиції.
Я, звичайно, знаю за своїм страсбурзьким досвідом про справу Гонгадзе, про плівки Мельниченка. Але наскільки це достовірно? Ну, Гонгадзе вбили. Це факт. Але чи мало до цього стосунок українське керівництво? Питання не вирішене. Чи достовірні записи Мельниченка? Я про це не знаю.
Що мене суттєво насторожує. За своїм російським та білоруським досвідом (а я знаю про білоруські справи, бо я цим займався ), так ось, суспільство в демократичній країні зобов’язане підозрювати владу в таких злочинних випадках, які б могли бути цій владі корисними.
Це обов’язок суспільства і обов’язок влади підтримувати такі підозри на свою адресу, бо якщо суспільство настільки демократичне, що такі підозри пред’являє, законній і цивілізованій владі з таким суспільством легко жити і працювати.
Є єдиний спосіб у влади спростувати звинувачення на свою адресу – це провести публічне, прозоре розслідування, показати, як стався злочин насправді. Це єдиний вихід - іншого нема.
А коли влада перешкоджає розслідуванню, вона збільшує підозри проти себе. Ба більше, часто така позиція влади постачає ці підозри і доказами. Ми це бачимо і в Білорусі, і в Росії і в Україні.
Надія Шерстюк
“Політичні зникнення в Україні, Білорусії та Російській Федерації умовно можна розділити на дві групи,” - вважає голова Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Перша група – це Україна і Білорусь, і друга група буде складатися з однієї країни – це РФ.
В Україні і в Білорусі зникнення і політичні вбивства мають таку особливість, що можна говорити про те, що вищі посадові особи цих країн прямо чи побіжно пов’язані із фактами таких порушень прав людини. Тобто, вони або напряму або організували, або замовили такі злочини, або фактично покривали тих осіб зі свого найближчого оточення, які вдалися до таких порушень прав людини.
Це є спільні риси для фактів зникнення, як українського журналіста Гонгадзе, так, можливо, і українського політика Бойчишина, так і відомих жертв політичних зникнень, скоріше за все, і вбивств, які були здійснені в Республіці Білорусь.
Щодо Росії (хоча Росія превалює кількістю зникнень, з іншого боку, майже всі вони, хоча й не всі, пов’язані із військовим конфліктом в зоні Північного Кавказу. Там зникнення і політичні вбивства, скоріше за все, за нашими даними, не здійснюються за прямою вказівкою найвищого політичного керівництва держави, але відбуваються при потуранні місцевої військової влади і небажанні проводити ефективні розслідування і покарання винних у таких злочинах.
Тому є певна специфіка в тому, які важелі впливу на РФ ми запропонували вживати, і вони відрізняються від того, що ми запропонували робити відносно державної влади в Україні і Білорусі.
Надія Шерстюк
“9-го квітня 2004-го року на околицях села Сержень-Юрт Веденського району були знайдені дев’ять тіл із слідами тортур і ознаками насильницької смерті. Вісьмох із цих людей забрали з села Дуба-Юрт в ніч на 27-ме березня, до того ж обставини вказували на причетність до цього злочину федеральних сил”.
(За інформацією правозахисної організації Human Rights Watch.)
Спеціальний доповідач РЄ з проблеми зникнення у Білорусі Христос Пургуридес зауважив, що у вересні 2002-го року Комітет з юридичних питань і прав людини ПАРЕ створив підкомітет, який з’ясовує обставини зникнення політиків, бізнесменів і журналістів у цій республіці.
Далі Христос Пургуридес.
Христос Пургуридес
Право на життя є одним із фундаментальних прав людини, і ніхто не може відняти його.
У більшості європейських країн смертну кару вже скасовано. В усьому світі зникнення зараховані до найтяжчих злочинів. У Західній Європі вже протягом тривалого часу ми не спостерігаємо зникнення людей через політичні мотиви.
На жаль, мій досвід, оснований на знанні білоруської дійсності (а тепер я бачу, що подібні проблеми існують в Україні та Росії), так ось, мій досвід показує, що ми маємо справу з політичними зникненнями. Це надзвичайно серйозна справа, оскільки уряди цих держав не розслідують ці випадки. І це мене дуже непокоїть.
Надія Шерстюк
“Єдина допомога родичам жертв політичних зникнень – це прозоре розслідування цих справ,” - вважає Дмитро Гройсман.
Дмитро Гройсман
Коли ми говорили про Україну загалом, ми казали, перш за все, про випадок зникнення журналіста Гонгадзе і політика Бойчишина, а також про вбивство Олександрова, яке є фактично пов’язаним із його громадською позицією.
Коли ми говоримо взагалі про проблему зникнень в Україні і політичних вбивств, то як можливі шляхи допомоги...
З чого складається допомога жертвам? Жертви вже зникли, і, скоріше всього, вони, на жаль, вже неживі, тому можемо говорити перш за все про справедливість.
А справедливість по цих випадках складається в тому, щоби було проведене чесне, справедливе, повне розслідування фактів, виявлені замовники і безпосередні виконавці, на яких би високих щаблях державної влади вони не працювали б, і далі вони були покарані відповідно до кримінального закону, який існує в цій державі.
Ми закликали ще до проведення цього авторитетного слухання, яке відбулося у Києві, міжнародні організації, зокрема Раду Європи, враховуючи велику важливість в розслідуванні цього випадку призначити спеціального доповідача Ради Європи по розслідуванню факту зникнення журналіста Гонгадзе, так само, як вже було зроблено Радою Європи щодо зникнень і політичних вбивств в Республіці Білорусь.
І ми раді, що наш заклик був почутий Радою Європи і зараз обговорюється там активно.
Надія Шерстюк
Ви слухали програму “Права людини: українська реальність”, яку підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко.
На все добре, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
