Аудіозапис програми:
Прага, 15 травня 2004 року
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй. Вітаю Вас, Шановні слухачі!
“Вступ наших сусідів до Євросоюзу, з одного боку радісна подія. А з іншого – дуже сумно, що Україна опинилася на узбіччі Європи”.
“Є очевидним, що цей рік вирішальний для України. Й тому, влада піде ва-банк для самозбереження”.
“Де той суд, який засудив хоча б одного із цих кучмівських прихвоснів і визнав їх злодіями чи бандитами? Хто обікрав державу і людей? Де вони, і хто їх засудив?”.
“Нині нова хвиля насильства і розбою, генеральна репетиція в Мукачевому - напередодні виборів президента. То, що це воно буде? Як бути нам? На що і на кого сподіватися?”
Це були фрагменти із окремих озвучених листів, котрі прозвучать у сьогоднішній передачі.
Протягом останніх тижнів ми отримали низку відгуків слухачів щодо ратифікації Верховною Радою України договору про створення Єдиного економічного простору. Насамперед пропоную послухати електронне послання за підписом Новосельцев. Подаємо листа пана Новосельцева у перекладі з російської:
“На мою думку, Україні справді буде краще у Європейському Союзі, ніж у ЄЕП. Звичайно, ніхто не говорить про відмову співробітництва із Росією, але курс треба тримати на Європу. Україні дуже багато треба зробити, щоб увійти до ЄС. І не треба перейматися тим, що Ґюнтер Ферхойґен заявив, що ні Україна, ні Молдова, ні Росія ніколи не будуть прийняті до ЄС. У 1989-90 роках теж ніхто не очікував, що згодом Литву, Латвію та Естонію розглядатимуть як кандидатів на членство ЄС...
Зараз європейці говорять одне, але, якщо українці захочуть, а український уряд підтримає курс на ЄС, то вже, на мою думку, у 2015 році Україна може бути в ЄС.
Не варто забувати, що через 10 років в Індії та Китаї проживатиме понад три мільярди осіб. До цього ж не треба забувати і про Арабський Схід. Так що ми, Україна, Молдова, Білорусь залишаємося християнами і є частиною християнської цивілізації. Й тому комісари ЄС можуть робити заяви про “неможливість членства” скільки завгодно, а через 10 років будуть говорити цілком інше”.
Приємно отримувати листи оптимістичного змісту. Електронне послання пана Новосельцева надійшло 12 травня, а вже наступного дня у Брюсселі згаданий нашим слухачем комісар Європейського Союзу з питань розширення ЄС Ґюнтер Ферхойґен повідомив що Європейський союз готує для кожної сусідньої країни індивідуальний план дій щодо подальшої співпраці.
Ферхойґен серед іншого зауважив, цитую: "І Україна, і президент Кучма, з яким я особисто говорив, добре усвідомлюють, що ми не ставимо на порядок денний питання про вступ до Євросоюзу", – заявив комісар ЄС.
Водночас Ферхойґен відмовився визначати остаточні кордони ЄС. Він зауважив, що саме від України залежить, як далеко вона просунеться на шляху до Європи.
Зі сказаного комісаром ЄС випливає, що шанс України потрапити до ЄС залишається.
Але, наразі Україна увійшла до Єдиного економічного простору (ЄЕП). На цю тему свого вірша надіслав Богдан Башак із Дрогобича. Вірша пана Башака, під заголовком: “На тему дня. Привіт”, прочитає моя колега Людмила Ваннек.
Європа грюкнула Дверима І всі стежини На замку, Ні до Парижа, Ні до Рима, Зове труба – Джейхан – Баку. Європа знов Стала незрима, Кому на Захід? Нам - на Схід... Росія! Матушка, Єдина, - Від Кучми-батюшки – П р и в і т!
На черзі відкритий лист Леоніда Ткача із Дніпропетровщини. Своє послання від адресує українським урядовцям:
“Шановні урядовці!
Вступ наших сусідів до Євросоюзу, з одного боку радісна подія. А з іншого – дуже сумно, що Україна опинилася на узбіччі Європи завдяки сучасній владі і особливо президенту Кучмі, котрі замість конкретних заходів уже 5 років декларують бажання, а насправді таємно і явно ведуть нас українців до ЄЕПу, де - недемократична, абсолютна влада Путіна в Росії, диктаторський режим Лукашенка у Білорусі та хамська влада Назарбаєва у Казахстані. Саме до цих режимів прив’язав Україну: Кучма, його ставленики в уряді (Азаров) та пропрезидентські сили у Верховній Раді.
І коли ці люди, приховуючи свої цілі, стверджують, що Європа нас не хоче, що там подвійні стандарти і таке інше – це є напівправдою.
Європа справді не підтримує убивств журналістів, усунення з FM-діапазону “Радіо Свобода”, цензури у засобах масової інформації, підтасовки результатів виборів (у Мукачевому і не тільки у ньому), не підтримує і шабаші в Донецьку, Сумах, Львові і у тому ж таки Мукачевому.
А правда криється в тому, що: відсутність політичної, економічної свободи та демократії, корупція, знущання над пенсіонерами, дітьми, селянами, суцільна русифікація – усе це наслідки президентства Кучми і його оточення. Саме такої України – Європа не бажає. А якщо до цього додати антиконституційний суд, який охороняє тих же діячів, то стає зрозуміло, що тільки замінивши цю хвору владу, Україна має шанс стати справді Європейською Державою.
І насамкінець. Шановні урядовці! Не дуріть нас, звинувачуючи Європу у небажанні нас прийняти до своєї сім’ї. Це Ви, не бажали цього раніше і не бажаєте й сьогодні. Ви хочете бути із Росією, Білоруссю і Казахстаном і цим усе сказано!”
Це був відкритий лист до українських урядовців від Леоніда Ткача із Дніпропетровщи. А його земляк Петро Галушка, який зазначив, що він із Січеслава (назва Дніпропетровська періоду УНР) надіслав нам поетичне послання із двох віршів. Наразі, послухайте один із них:
НАРДЕПАМ УКРАЇНИ
Мандатоносці-кнопкодави! Верховновладні крикуни! Не шкодьте іміджу держави, Коли парламентські штани Трете лише на справи шкурні, Забувши про електорат. Його вже не пошити в дурні! Хоч дехто йде на це стократ. Не сійте розбрату, незгоди, Не провокуйте на двобій. Заради власного народу Вгамуйте жар амбітний свій!
Звучить пісня Марії Бурмаки “Сніг в гаю”.
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Вже не вперше ми отримуємо послання від Тернопільської обласної спілки політв''язнів і репресованих. Цього разу до нашої редакційної пошти потрапила копія заяви цієї громадської організації. Пропоную послухати основні фрагменти:
“Ми - колишні політв''язні і репресовані, чий життєвий шлях проходив у боротьбі за волю і державність незалежної України... Пізніше, репресії тоталітарних режимів, багаторічні ув''язнення в таборах та засланнях. Тому ми, найбільше відчуваємо негативні прояви, що відбуваються в Україні, загрожуючи її незалежності. І нам не байдуже, що на 13-му році після проголошення України незалежною державою, ще й досі немає політичної визначеності та національно-демократичного формування її державності.
У вищих ешелонах владних структур в Україні, здебільшого, опинилися випадкові, а то й ворожі особи. Вони глумляться над конституцією України і досі блукають у багатовекторності. Для них пріоритетним напрямком є Російська Федерація, інтереси якої – відродити потуги російської імперії за рахунок тих держав, що не стали впевнено незалежними. Це в першу чергу Україна, її економічний потенціал, який все більше переходить, шляхом скуповування, до Росії. Економічна експансія Росії є й політичною... до вищих ешелонів влади в Україні прибули і продовжують приходити явно проросійські або зманкуртизовані олігархічно-кримінальні "авторитети", в яких є лише власні корпоративні інтереси. Під їхнім впливом та пропрезидентським тиском опинилась ними контрольована так звана більшість Парламенту України, де панує байдужість і продажність національних інтересів.
Останнім фактом антиукраїнських звершень є ратифікація договору про вступ України до "єдиного економічного простору", що є початком здачі суверенітету України, як і продажність державних територіальних інтересів щодо Азовського моря і Керченської протоки.
Ми гнівно обурені діями антиукраїнських сил, що є чинниками руйнації Української незалежної держави, де розтоптується як оснований Закон - Конституція України, так і надії на краще життя Українського Народу...”.
Це були основні фрагменти із послання, яке ми отримали від Тернопільської обласною ради Спілки політв’язнів і репресованих України.
А зараз прозвучить електронний лист від Віктора Батова, який нині проживає у Парижі:
“Зібрався таки написати листа на “Свободу” - радіо, яке для мене не має альтернативи. Ні до 1991року, ні після. Але, на мою думку, ваше-наше Радіо “Свобода” як ніколи до цього - конче потрібне нам, особисто мені, нашій Україні, українському народові. І те, що pадіо “Свобода” всіляко намагаються прикрити – є абсолютно закономірним для нинішнього владного режиму в Україні. Нічого дивного тут немає.
Є очевидним, що цей рік вирішальний для України. Й тому, влада піде ва-банк для самозбереження. Опозиції буде ой як нелегко у боротьбі із тим Монстром! Але, можна перемогти Монстра, якщо всім зібратись у Жменю! Якби це сталося ще у 1991 році, то, впевнений, Україна була б зовсім іншою, маю на увазі лише позитивний бік.
Та, врешті-решт, треба робити серйозні висновки представникам опозиції і не повторювати дурниць минулого. Їхня сила в єдності, довірі до народу. Потрібно забути про свої амбіцій - заради дійсно незалежної держави (насамперед від імперської Росії) та для блага і процвітання України. Як на мене, найголовнішим має бути роз''яснення опозицією пересічному українцю: хто є хто! Хто ворог України і її народу, а хто справді уболіває за кращу долю України та її людей. І робити це треба постійно, щодня, щогодини. Повинні зрозуміти люди що їхня доля у їхніх же руках, що народ, об''єднавшись, сам повинен змінити свою долю.
Слухаю ваше-наше радіо та болить-болить душа за Україну весь час. Не знаю чому? Можливо тому, що знаходжусь далеко за її межами і все сприймається особливо боляче.
Головне, що я хотів сказати: найулюбленіша моя передача - “Вечірня Свобода”. І думаю, що не тільки для мене. Але маю претензії щодо часу продовження - ну, вкрай замало якихось мізерних 40 хвилин для “Вечірньої Свободи”, враховуючи її актуальність, та гостроту тем!
Прошу увесь Ваш колектив поступитись деякими хвилинами з інших програм і додати, ну, хоча б ще додатково одну годину до “Вечірньої Свободи”! Хочу при цьому зауважити, що всі ваші передачі цікаві та важливі по своєму і це дійсно так. Та від таких змін інші передачі не постраждають - від утиску на 2-3 хвилини, тоді як Вечірня Свобода тільки розквітне. Бо, повірте, прикро слухати, як ведучий, ведуча перервавши зненацька того хто говорить, вибачається і починає прощатися.
Як іноді хотілося зателефонувати під час прямого ефіру із запитанням! Та, на жаль, не можу цього зробити, бо живу у неблизькому Парижі. На коротких хвилях чутність дуже погана. Тому, слухаю вашу-нашу Свободу, та й читаю на Інтернеті.
Безмежно дякую всім Вам, дорогі друзі, за те святе, що ви робите для нашої України. Вірю, що здорові сили переможуть Монстрів, що український народ дасть собі раду і остаточно вибереться із тенетів Росії.
Нехай щастить УКРАЇНІ!
З глибокою повагою, Віктор Батов.
ПОСТСРИПТУМ. Два слова про себе. До вересня 1991 року проживав у Херсоні. Поїхав до тітки до Парижа, та й затримався тут до теперішнього часу. Вся моя сім’я тепер разом зі мною. Загалом, усе начебто, непогано. Тільки весь час болить душа за свою Батьківщину, знедолену... Та може таки повернемось?!”
Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурудзи “Повертайтесь до рідних осель, українці”
“Слухаючи Ваші передачі неможливо спокійно себе почувати чи не написати Вам листа”, - такими словами починається лист Галини Сергіївни з Донецька.
“Люди пишуть і дзвонять Вам. Із листів та дзвінків видно, що влада довела людей до межі... Ваші слухачі називають нинішню владу злодіями, бандитами, олігархами і таке інше. А Ви зі свого боку намагаєтеся можновладців оправдати. В одній передачі Ваш ведучий сказав, що не можна назвати людину злодієм чи ще якось, поки суд не визнає, що ця людина - злодій чи бандит. Добре і гарно сказано, але скажіть, до якого суду можна звернутися? Де той суд, який засудив хоча б одного із цих кучмівських прихвоснів і визнав їх злодіями чи бандитами? Хто обікрав державу і людей? Де вони, і хто їх засудив?
Скільки загинуло журналістів і депутатів? Хто їх убив і де убивці? Хто їх засудив? Де той суд і та влада, про які Ви говорите???
А Ви кажете, що не можна чіпляти на них ярлики!!! Так, можливо, справді не потрібні ярлики, а потрібно - людям встати як один і гнати цей режим, не лише від влади, але й за межі України!
Галина Сергіївна Місто Донецьк.”
А ось якого листа написав нам пан Котик із міста Рогатина, що на Івано-Франківщині:
“Дороге pадіо “Свобода”! Що робиться у нашій державі Україні? Важко спокійно жити, слухати, бачити... мушу висловитися, бо такий лицемірно-фарисейський цинізм від нашого гаранта з екранів телевізора важко перенести. Немов він не бачить, не чує, не знає. А чи не від нього, від його ж адміністрації це все йде? Отой наступ кримінальний, брутально-войовничий, зухвалий, нахабний: Мукачеве, а перед тим Донецьк, а ще до того (вже давніше) – побиття Філарета, а ще й побоїще у Києві, на Софіївському майдані у 1995 році. А ми, чи дехто з нас, це забуває.
Нині нова хвиля насильства і розбою, генеральна репетиція в Мукачевому - напередодні виборів президента. То, що це воно буде? Як бути нам? На що і на кого сподіватися?
Чи розберуться правоохоронні органи в тому, що було в Мукачевому? (Але, чи не вони самі чинили той розбій?).
Нехай Європа не втручається у наші справи, - заявляють можновладці та їхні прихильники. Холуїв-прислужників їм не бракує... фарисейських корчинських, джангірових вистачає”.
М. Котик, місто Рогатин Івано-Франківської області”.
А зараз пропоную послухати ще один вірш Петра Галушки із Січеслава (Дніпропетровська):
Олігархи пихато-огидні Сплюндрували мій край до руїн. Скільки ще старцювати у злиднях? – Піднімайся, народе, з колін! Корумповано-кланова влада, Животіння - мов з редькою хрін.
Щоб не бути ні бидлом, ні стадом, - Піднімайся, народе, з колін! Нас грабують, нас нищать безбожно, Б''є на сполох розбурханий дзвін. Скільки скніти, терпіти ще можна? – Піднімайся, народе, з колін!
Звучить пісня Марії Бурмаки “Не квітне весно”
На цьому завершуємо передачу “Листи на Свободу”, в якій використані пісні Марії Бурмаки, фрагменти з пісень Теодора Кукурудзи та пісня Володимира Вермінського.
З Вами був Петро Кагуй.
Дякуємо Вам за увагу і за Ваші листи.
Звучить пісня “Червона Калина” у виконанні Володимира Вермінського
Прага, 15 травня 2004 року
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй. Вітаю Вас, Шановні слухачі!
“Вступ наших сусідів до Євросоюзу, з одного боку радісна подія. А з іншого – дуже сумно, що Україна опинилася на узбіччі Європи”.
“Є очевидним, що цей рік вирішальний для України. Й тому, влада піде ва-банк для самозбереження”.
“Де той суд, який засудив хоча б одного із цих кучмівських прихвоснів і визнав їх злодіями чи бандитами? Хто обікрав державу і людей? Де вони, і хто їх засудив?”.
“Нині нова хвиля насильства і розбою, генеральна репетиція в Мукачевому - напередодні виборів президента. То, що це воно буде? Як бути нам? На що і на кого сподіватися?”
Це були фрагменти із окремих озвучених листів, котрі прозвучать у сьогоднішній передачі.
Протягом останніх тижнів ми отримали низку відгуків слухачів щодо ратифікації Верховною Радою України договору про створення Єдиного економічного простору. Насамперед пропоную послухати електронне послання за підписом Новосельцев. Подаємо листа пана Новосельцева у перекладі з російської:
“На мою думку, Україні справді буде краще у Європейському Союзі, ніж у ЄЕП. Звичайно, ніхто не говорить про відмову співробітництва із Росією, але курс треба тримати на Європу. Україні дуже багато треба зробити, щоб увійти до ЄС. І не треба перейматися тим, що Ґюнтер Ферхойґен заявив, що ні Україна, ні Молдова, ні Росія ніколи не будуть прийняті до ЄС. У 1989-90 роках теж ніхто не очікував, що згодом Литву, Латвію та Естонію розглядатимуть як кандидатів на членство ЄС...
Зараз європейці говорять одне, але, якщо українці захочуть, а український уряд підтримає курс на ЄС, то вже, на мою думку, у 2015 році Україна може бути в ЄС.
Не варто забувати, що через 10 років в Індії та Китаї проживатиме понад три мільярди осіб. До цього ж не треба забувати і про Арабський Схід. Так що ми, Україна, Молдова, Білорусь залишаємося християнами і є частиною християнської цивілізації. Й тому комісари ЄС можуть робити заяви про “неможливість членства” скільки завгодно, а через 10 років будуть говорити цілком інше”.
Приємно отримувати листи оптимістичного змісту. Електронне послання пана Новосельцева надійшло 12 травня, а вже наступного дня у Брюсселі згаданий нашим слухачем комісар Європейського Союзу з питань розширення ЄС Ґюнтер Ферхойґен повідомив що Європейський союз готує для кожної сусідньої країни індивідуальний план дій щодо подальшої співпраці.
Ферхойґен серед іншого зауважив, цитую: "І Україна, і президент Кучма, з яким я особисто говорив, добре усвідомлюють, що ми не ставимо на порядок денний питання про вступ до Євросоюзу", – заявив комісар ЄС.
Водночас Ферхойґен відмовився визначати остаточні кордони ЄС. Він зауважив, що саме від України залежить, як далеко вона просунеться на шляху до Європи.
Зі сказаного комісаром ЄС випливає, що шанс України потрапити до ЄС залишається.
Але, наразі Україна увійшла до Єдиного економічного простору (ЄЕП). На цю тему свого вірша надіслав Богдан Башак із Дрогобича. Вірша пана Башака, під заголовком: “На тему дня. Привіт”, прочитає моя колега Людмила Ваннек.
Європа грюкнула Дверима І всі стежини На замку, Ні до Парижа, Ні до Рима, Зове труба – Джейхан – Баку. Європа знов Стала незрима, Кому на Захід? Нам - на Схід... Росія! Матушка, Єдина, - Від Кучми-батюшки – П р и в і т!
На черзі відкритий лист Леоніда Ткача із Дніпропетровщини. Своє послання від адресує українським урядовцям:
“Шановні урядовці!
Вступ наших сусідів до Євросоюзу, з одного боку радісна подія. А з іншого – дуже сумно, що Україна опинилася на узбіччі Європи завдяки сучасній владі і особливо президенту Кучмі, котрі замість конкретних заходів уже 5 років декларують бажання, а насправді таємно і явно ведуть нас українців до ЄЕПу, де - недемократична, абсолютна влада Путіна в Росії, диктаторський режим Лукашенка у Білорусі та хамська влада Назарбаєва у Казахстані. Саме до цих режимів прив’язав Україну: Кучма, його ставленики в уряді (Азаров) та пропрезидентські сили у Верховній Раді.
І коли ці люди, приховуючи свої цілі, стверджують, що Європа нас не хоче, що там подвійні стандарти і таке інше – це є напівправдою.
Європа справді не підтримує убивств журналістів, усунення з FM-діапазону “Радіо Свобода”, цензури у засобах масової інформації, підтасовки результатів виборів (у Мукачевому і не тільки у ньому), не підтримує і шабаші в Донецьку, Сумах, Львові і у тому ж таки Мукачевому.
А правда криється в тому, що: відсутність політичної, економічної свободи та демократії, корупція, знущання над пенсіонерами, дітьми, селянами, суцільна русифікація – усе це наслідки президентства Кучми і його оточення. Саме такої України – Європа не бажає. А якщо до цього додати антиконституційний суд, який охороняє тих же діячів, то стає зрозуміло, що тільки замінивши цю хвору владу, Україна має шанс стати справді Європейською Державою.
І насамкінець. Шановні урядовці! Не дуріть нас, звинувачуючи Європу у небажанні нас прийняти до своєї сім’ї. Це Ви, не бажали цього раніше і не бажаєте й сьогодні. Ви хочете бути із Росією, Білоруссю і Казахстаном і цим усе сказано!”
Це був відкритий лист до українських урядовців від Леоніда Ткача із Дніпропетровщи. А його земляк Петро Галушка, який зазначив, що він із Січеслава (назва Дніпропетровська періоду УНР) надіслав нам поетичне послання із двох віршів. Наразі, послухайте один із них:
НАРДЕПАМ УКРАЇНИ
Мандатоносці-кнопкодави! Верховновладні крикуни! Не шкодьте іміджу держави, Коли парламентські штани Трете лише на справи шкурні, Забувши про електорат. Його вже не пошити в дурні! Хоч дехто йде на це стократ. Не сійте розбрату, незгоди, Не провокуйте на двобій. Заради власного народу Вгамуйте жар амбітний свій!
Звучить пісня Марії Бурмаки “Сніг в гаю”.
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Вже не вперше ми отримуємо послання від Тернопільської обласної спілки політв''язнів і репресованих. Цього разу до нашої редакційної пошти потрапила копія заяви цієї громадської організації. Пропоную послухати основні фрагменти:
“Ми - колишні політв''язні і репресовані, чий життєвий шлях проходив у боротьбі за волю і державність незалежної України... Пізніше, репресії тоталітарних режимів, багаторічні ув''язнення в таборах та засланнях. Тому ми, найбільше відчуваємо негативні прояви, що відбуваються в Україні, загрожуючи її незалежності. І нам не байдуже, що на 13-му році після проголошення України незалежною державою, ще й досі немає політичної визначеності та національно-демократичного формування її державності.
У вищих ешелонах владних структур в Україні, здебільшого, опинилися випадкові, а то й ворожі особи. Вони глумляться над конституцією України і досі блукають у багатовекторності. Для них пріоритетним напрямком є Російська Федерація, інтереси якої – відродити потуги російської імперії за рахунок тих держав, що не стали впевнено незалежними. Це в першу чергу Україна, її економічний потенціал, який все більше переходить, шляхом скуповування, до Росії. Економічна експансія Росії є й політичною... до вищих ешелонів влади в Україні прибули і продовжують приходити явно проросійські або зманкуртизовані олігархічно-кримінальні "авторитети", в яких є лише власні корпоративні інтереси. Під їхнім впливом та пропрезидентським тиском опинилась ними контрольована так звана більшість Парламенту України, де панує байдужість і продажність національних інтересів.
Останнім фактом антиукраїнських звершень є ратифікація договору про вступ України до "єдиного економічного простору", що є початком здачі суверенітету України, як і продажність державних територіальних інтересів щодо Азовського моря і Керченської протоки.
Ми гнівно обурені діями антиукраїнських сил, що є чинниками руйнації Української незалежної держави, де розтоптується як оснований Закон - Конституція України, так і надії на краще життя Українського Народу...”.
Це були основні фрагменти із послання, яке ми отримали від Тернопільської обласною ради Спілки політв’язнів і репресованих України.
А зараз прозвучить електронний лист від Віктора Батова, який нині проживає у Парижі:
“Зібрався таки написати листа на “Свободу” - радіо, яке для мене не має альтернативи. Ні до 1991року, ні після. Але, на мою думку, ваше-наше Радіо “Свобода” як ніколи до цього - конче потрібне нам, особисто мені, нашій Україні, українському народові. І те, що pадіо “Свобода” всіляко намагаються прикрити – є абсолютно закономірним для нинішнього владного режиму в Україні. Нічого дивного тут немає.
Є очевидним, що цей рік вирішальний для України. Й тому, влада піде ва-банк для самозбереження. Опозиції буде ой як нелегко у боротьбі із тим Монстром! Але, можна перемогти Монстра, якщо всім зібратись у Жменю! Якби це сталося ще у 1991 році, то, впевнений, Україна була б зовсім іншою, маю на увазі лише позитивний бік.
Та, врешті-решт, треба робити серйозні висновки представникам опозиції і не повторювати дурниць минулого. Їхня сила в єдності, довірі до народу. Потрібно забути про свої амбіцій - заради дійсно незалежної держави (насамперед від імперської Росії) та для блага і процвітання України. Як на мене, найголовнішим має бути роз''яснення опозицією пересічному українцю: хто є хто! Хто ворог України і її народу, а хто справді уболіває за кращу долю України та її людей. І робити це треба постійно, щодня, щогодини. Повинні зрозуміти люди що їхня доля у їхніх же руках, що народ, об''єднавшись, сам повинен змінити свою долю.
Слухаю ваше-наше радіо та болить-болить душа за Україну весь час. Не знаю чому? Можливо тому, що знаходжусь далеко за її межами і все сприймається особливо боляче.
Головне, що я хотів сказати: найулюбленіша моя передача - “Вечірня Свобода”. І думаю, що не тільки для мене. Але маю претензії щодо часу продовження - ну, вкрай замало якихось мізерних 40 хвилин для “Вечірньої Свободи”, враховуючи її актуальність, та гостроту тем!
Прошу увесь Ваш колектив поступитись деякими хвилинами з інших програм і додати, ну, хоча б ще додатково одну годину до “Вечірньої Свободи”! Хочу при цьому зауважити, що всі ваші передачі цікаві та важливі по своєму і це дійсно так. Та від таких змін інші передачі не постраждають - від утиску на 2-3 хвилини, тоді як Вечірня Свобода тільки розквітне. Бо, повірте, прикро слухати, як ведучий, ведуча перервавши зненацька того хто говорить, вибачається і починає прощатися.
Як іноді хотілося зателефонувати під час прямого ефіру із запитанням! Та, на жаль, не можу цього зробити, бо живу у неблизькому Парижі. На коротких хвилях чутність дуже погана. Тому, слухаю вашу-нашу Свободу, та й читаю на Інтернеті.
Безмежно дякую всім Вам, дорогі друзі, за те святе, що ви робите для нашої України. Вірю, що здорові сили переможуть Монстрів, що український народ дасть собі раду і остаточно вибереться із тенетів Росії.
Нехай щастить УКРАЇНІ!
З глибокою повагою, Віктор Батов.
ПОСТСРИПТУМ. Два слова про себе. До вересня 1991 року проживав у Херсоні. Поїхав до тітки до Парижа, та й затримався тут до теперішнього часу. Вся моя сім’я тепер разом зі мною. Загалом, усе начебто, непогано. Тільки весь час болить душа за свою Батьківщину, знедолену... Та може таки повернемось?!”
Звучить фрагмент пісні Теодора Кукурудзи “Повертайтесь до рідних осель, українці”
“Слухаючи Ваші передачі неможливо спокійно себе почувати чи не написати Вам листа”, - такими словами починається лист Галини Сергіївни з Донецька.
“Люди пишуть і дзвонять Вам. Із листів та дзвінків видно, що влада довела людей до межі... Ваші слухачі називають нинішню владу злодіями, бандитами, олігархами і таке інше. А Ви зі свого боку намагаєтеся можновладців оправдати. В одній передачі Ваш ведучий сказав, що не можна назвати людину злодієм чи ще якось, поки суд не визнає, що ця людина - злодій чи бандит. Добре і гарно сказано, але скажіть, до якого суду можна звернутися? Де той суд, який засудив хоча б одного із цих кучмівських прихвоснів і визнав їх злодіями чи бандитами? Хто обікрав державу і людей? Де вони, і хто їх засудив?
Скільки загинуло журналістів і депутатів? Хто їх убив і де убивці? Хто їх засудив? Де той суд і та влада, про які Ви говорите???
А Ви кажете, що не можна чіпляти на них ярлики!!! Так, можливо, справді не потрібні ярлики, а потрібно - людям встати як один і гнати цей режим, не лише від влади, але й за межі України!
Галина Сергіївна Місто Донецьк.”
А ось якого листа написав нам пан Котик із міста Рогатина, що на Івано-Франківщині:
“Дороге pадіо “Свобода”! Що робиться у нашій державі Україні? Важко спокійно жити, слухати, бачити... мушу висловитися, бо такий лицемірно-фарисейський цинізм від нашого гаранта з екранів телевізора важко перенести. Немов він не бачить, не чує, не знає. А чи не від нього, від його ж адміністрації це все йде? Отой наступ кримінальний, брутально-войовничий, зухвалий, нахабний: Мукачеве, а перед тим Донецьк, а ще до того (вже давніше) – побиття Філарета, а ще й побоїще у Києві, на Софіївському майдані у 1995 році. А ми, чи дехто з нас, це забуває.
Нині нова хвиля насильства і розбою, генеральна репетиція в Мукачевому - напередодні виборів президента. То, що це воно буде? Як бути нам? На що і на кого сподіватися?
Чи розберуться правоохоронні органи в тому, що було в Мукачевому? (Але, чи не вони самі чинили той розбій?).
Нехай Європа не втручається у наші справи, - заявляють можновладці та їхні прихильники. Холуїв-прислужників їм не бракує... фарисейських корчинських, джангірових вистачає”.
М. Котик, місто Рогатин Івано-Франківської області”.
А зараз пропоную послухати ще один вірш Петра Галушки із Січеслава (Дніпропетровська):
Олігархи пихато-огидні Сплюндрували мій край до руїн. Скільки ще старцювати у злиднях? – Піднімайся, народе, з колін! Корумповано-кланова влада, Животіння - мов з редькою хрін.
Щоб не бути ні бидлом, ні стадом, - Піднімайся, народе, з колін! Нас грабують, нас нищать безбожно, Б''є на сполох розбурханий дзвін. Скільки скніти, терпіти ще можна? – Піднімайся, народе, з колін!
Звучить пісня Марії Бурмаки “Не квітне весно”
На цьому завершуємо передачу “Листи на Свободу”, в якій використані пісні Марії Бурмаки, фрагменти з пісень Теодора Кукурудзи та пісня Володимира Вермінського.
З Вами був Петро Кагуй.
Дякуємо Вам за увагу і за Ваші листи.
Звучить пісня “Червона Калина” у виконанні Володимира Вермінського
