Аудіозапис програми:
Київ, 1 червня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Здавалося б, часи, коли з ідеологічних міркувань репресії спрямовувалися не тільки проти людей, а й проти творів мистецтва, ці часи безповоротно відійшли у минуле. Але парадокс дня сьогоднішнього полягає у тому, що де-факто низка найвидатніших творів української культури ХХ століття лишається репресованою, а отже, невідомою людям, і донині.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Ця пронизливо тримка мелодія з пісенної скарбниці Ніни Матвієнко вийшла у широкий світ із фольк-опери Євгена Станюковича “Цвіт папороті”.
За обробку цієї народної пісні композитор у свій час одержав найвищу нагороду на міжнародному музичному конкурсі. Але сам “Цвіт папороті”, боюся, є невідомий абсолютній більшості наших слухачів – і не тому, що наші слухачі далекі від української музики, а із зовсім інших причин.
Сергій Грабовський
Отже, історія створення фольк-опери Євгена Станюковича “Цвіт папороті”. Розповідає музикознавець Леся Олійник.
Леся Олійник
Мало хто знає, що ця джерельно чиста мелодія із пісенної скарбниці Ніни Матвієнко, вийшла в широкий світ із фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті”. За цю обробку народної пісні композитор у свій час отримав найвищу відзнаку на міжнародному конкурсі.
Ім’я Євгена Станковича відоме в усьому світі. Він є автором багатьох композицій симфонічного, хорового, балетного, камерно-інструментального жанрів, кіномузики. Але сьогодні мова йтиме про твір Станковича ”Цвіт папороті”, який відкрив у світовій культурі нову музичну сторінку, новаторський жанр – фольк-оперу.
Вперше на оперній сцені композитор поєднав звучання симфонічного оркестру з аутентичним співом народного хору, вікові традиції фольклору - з авангардними засобами виразності, а в оркестрову партитуру насмілився ввести народні інструменти.
Літературною основою “Цвіту папороті” стали твори Миколи Гоголя, національний фольклор, героїчний епос, народні обряди, які є музичними символами Запорізької Січі, могутності духу її народу, історичного архетипу України.
За своїм значенням для української культури народження жанру фольк-опери певною мірою можна порівняти з появою в Америці мюзикла. Обидва жанри розділяє сторічний проміжок часу. За інших історичних обставин, фольк-опера мала б стати альтернативою в національній культурі популярному американському жанру.
Проте доля твору Станковича склалася інакше. Драматична його історія така. На замовлення французької концертної фірми “Алітепа”, композитор написав для всесвітньої виставки в Парижі фольк-оперу “Цвіт папороті”. Для її перегляду в Київ прибули французькі фахівці. Це було 26 років тому.
Прем’єру в палаці “Україна” чекали, як велику подію. Але за кілька годин до початку спектаклю з найвищого партійного кабінету була дана команда заборонити його показ.
Натовп біля палацу довго не розходився у сподіванні чуда: “А раптом дозволять?” Після цієї заборони дивним чином почали зникати унікальні декорації спектаклю – мистецьке диво геніального художника Євгена Лисика, аутентичні костюми, які збиралися по скринях старосельців.
Як виявилося потому, знову ж таки, за вказівкою згори, раритетні костюми та декорації були засипані хімічним порошком, який перетворив їх у прах.
Максим Стріха
70-ті в українській культурі без перебільшення можна назвати “задушеним десятиліттям”. 1972 року на партійний олімп сходить Володимир Васильович Щербицький.
Відразу ж по ньому на посаду секретаря ЦК КПУ з ідеології призначають Валентина Маланчука, людину, яку патологічно ненавидить українську культуру і її представників.
Арешти письменників, заборони творів, художніх виставок – всього цього в 70-ті було вдосталь. Саме тоді розпочали і пройшли свій хресний шлях в таборах Стус, Сверстюк. Саме тоді під забороною друкуватися були Кочур і Лукаш. Саме тоді наприкінці цього десятиліття до самогубства було доведено геніального Григора Тютюнника. Саме тоді з музейних експозицій вилучають все те, що нагадує українську старовину. І достойним завершенням цього десятиліття стала заборона “Цвіту папороті”, яка досі в пам’яті багатьох киян.
Сергій Грабовський
А ось як розповідає про події, пов‘язані із забороною “Цвіту папороті” сам Євген Станкович. Розмову із ним веде Леся Олійник.
Євген Станкович
Цей день в якійсь мірі змінив моє життя, наклав відповідні непотрібні, а, може, потрібні речі, які супроводжують мене з того часу.
Леся Олійник
Як ви думаєте, чому він був заборонений?
Євген Станкович
Більш точно знають люди, які були ближчі до зв”язків між спектаклем і відповідними інстанціями. Це був Центральний комітет, міськком партії, інші.
Леся Олійник
А чи був задіяний тут КДБ?
Євген Станкович
Я думаю що в той час КДБ був всюди – і у фольк-опері, і в усіх структурах, і всіх інстанціях.
Леся Олійник
Що могло їх перелякати?
Євген Станкович
Очевидно, інформація, яка поступала. Наприклад, мені говорили, що пісня “Ой, Морозе Морозеньку” була присвячена Морозу Валентину, а я навіть в той час про нього і не чув. А пісні триста років. Отакі нісенітніці. Тоді саме національні ідеї зустрічали постійний конфлікт з боку імперських структур Радянського Союзу. Очевидно, всі ці речі разом йшли до того, що цю прем’єру заборонили.
Леся Олійник
Пане Євгене, а не вважаєте ви що сама народна музика, яка була обрана Вами, (так би мовити, якісь такі її пласти що вона була) виражена (настільки національно і) з таким національним горінням, може це їх злякало, те, що музика може об’єднати людей.
Євген Станкович
Якщо це так, мене б це влаштовувало. Я, чесно говорячи, про такі речі навіть не думав в ті роки, а після заборони я старався менше думати про роботу. А якщо це так, я б не заперечував. Мені було б дуже приємно, що недарма були зусилля.
Я думаю, що воно могло бути і те, і щось додаватися, але справа в тому, що ті люди, які працювали в той час, вони старалися працювати дуже чесно, дуже віддано. Той же Лисик – унікальна фігура, Шекера. І Лисик, і Шекера говорили, що це ідея їхнього життя. Очевидно, вони до цього йшли.
З нашого боку це була спроба зробити щось несподіване. Що стосується політичних, тут дуже можна багато говорити про політичну ситуацію, тому що той час був дуже непевний і будь-яка акція могла зіткнутися, якщо вона колегами радісно подавалася в якісь інстанції, вона завжди могла зіткнутися з якоюсь стіною, з якоюсь забороною.
Це практикувалося досить часто. Що менше практикувалось, що аж 25 років треба було чекати, щоб частина твору була виконана. Це пов’язано вже з іншими справами.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном Леся Олійник. Її підсумок.
Леся Олійник
Так, дійсно, було кілька спроб концертного виконання окремих частин фольк-опери, а нещодавно прозвучали обрядові сцени “Купало”, завдяки камерному хору “Київ” та Національному народному хору імені Григорія Верьовки. (До речі, саме для цього хору композитор писав “Цвіт папороті”).
Понад 25 років фольк-опера Станковича, яка мала би стати візитною карткою сучасної української культури, залишається закритою і невідомою для слухачів.
Але чому ж не звучить сьогодні в Україні унікальний твір, музика якого нагадує нам, українцям, про величну гордість наших предків, про нашу ніжну душу, про тисячолітню культуру України?
Максим Стріха
Чому не звучить? Леся Олійник сама відповіла – чому. Бо нагадує. Бо пробуджує. Бо робить гордими. Бо не вкладається, врешті-решт в офіційну парадигму побудови “государства Украіна”.
Нагадаємо, що коли Євген Станкович відзначав своє 60-ліття, то на чудесному ювілейному авторському вечорі ані Президента, ані члени його родини не були. В той час вони відвідували відвідували виставу московських гастролерів театру Лєнком.
Так само, як і ще за 3 роки перед тим не були Президент і члени його родини на останньому, як виявилося, концерті Анатолія Солов’яненка, бо віддали перевагу концертові Йосифа Кобзона.
Є й інший рівень – репертуарна політика наших театрів. Національна опера, яка в першу чергу мусила б зацікавитися “Цвітом папороті” вже давно, здається, перейняте одним єдиним – поставити щось на замовлення західних антрепренерів, щось таке, щоб гарантовано сприйняли підчас районного турне районними містечками Швейцарії чи то Італії, щоб живу копійку поклали в кишеню люди, які цією оперою керують і щось отримали музиканти.
Тож національного репертуару в нашій національній опері вже давно немає і схоже, що ближчим часом не буде.
Не спішить підтримати цей репертуар Міністерство культури і мистецтв, яке перейняте теж іншими, скажімо, наведенням кадрового ладу в керівництві Національного Шевченківського заповідника напередодні 190-ліття Тараса Григоровича Шевченка.
Сергій Грабовський
Максиме, то чи буде поставлений на сцені в повному обсязі “Цвіт папороті”? І якщо так, то за яких обставин?
Максим Стріха
Переконаний, що буде. По-перше, тому, що це визначний твір мистецтва, твір новаторський. Про це говорила Леся Олійник також. Бо ж фольк-опер у нас не було.
Разом з тим це, скажімо, повертає до традиції зонгів, повертає до традицій врешті того, як Моцарт колись писав свої опери від австрійської пісенні стихії. І це все дуже талановито перенесено на наш грунт.
Я все-таки хочу вірити, що те, що ми маємо сьогодні є радше не магістральним шляхом України, а певним відхиленням від цього магістрального шляху.
І коли Україна таки не на словах, а на ділі простуватиме в Європу, як національна демократична держава, то неминуче вона прагнутиме показати світові те, в чому вона є найбільш автентичною – українське мистецтво.
А “Цвіт папороті” є одним з вершинних набутків цього мистецтва. Отже, він неминуче звучатиме, можливо, хіба трошки пізніше, коли вищі кабінети посідатимуть вже трошки інші люди.
Сергій Грабовський
Тим часом знаний грузинський режисер Роберт Стуруа поставив на сцені московського Бальшова театра оперу “Мазепа”, в якій потрактував гетьмана Мазепу як носія всесвітнього зла. Невдовзі Бальшой театр привезе цю інтерпретацію “Мазепи” до Києва, щоб українці побачили, яким негідником був їхній національний герой.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Звучали уривки з єдиного запису “Цвіту папороті”, зроблені 25 років тому під час репетиції.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 1 червня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі!
Здавалося б, часи, коли з ідеологічних міркувань репресії спрямовувалися не тільки проти людей, а й проти творів мистецтва, ці часи безповоротно відійшли у минуле. Але парадокс дня сьогоднішнього полягає у тому, що де-факто низка найвидатніших творів української культури ХХ століття лишається репресованою, а отже, невідомою людям, і донині.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Ця пронизливо тримка мелодія з пісенної скарбниці Ніни Матвієнко вийшла у широкий світ із фольк-опери Євгена Станюковича “Цвіт папороті”.
За обробку цієї народної пісні композитор у свій час одержав найвищу нагороду на міжнародному музичному конкурсі. Але сам “Цвіт папороті”, боюся, є невідомий абсолютній більшості наших слухачів – і не тому, що наші слухачі далекі від української музики, а із зовсім інших причин.
Сергій Грабовський
Отже, історія створення фольк-опери Євгена Станюковича “Цвіт папороті”. Розповідає музикознавець Леся Олійник.
Леся Олійник
Мало хто знає, що ця джерельно чиста мелодія із пісенної скарбниці Ніни Матвієнко, вийшла в широкий світ із фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті”. За цю обробку народної пісні композитор у свій час отримав найвищу відзнаку на міжнародному конкурсі.
Ім’я Євгена Станковича відоме в усьому світі. Він є автором багатьох композицій симфонічного, хорового, балетного, камерно-інструментального жанрів, кіномузики. Але сьогодні мова йтиме про твір Станковича ”Цвіт папороті”, який відкрив у світовій культурі нову музичну сторінку, новаторський жанр – фольк-оперу.
Вперше на оперній сцені композитор поєднав звучання симфонічного оркестру з аутентичним співом народного хору, вікові традиції фольклору - з авангардними засобами виразності, а в оркестрову партитуру насмілився ввести народні інструменти.
Літературною основою “Цвіту папороті” стали твори Миколи Гоголя, національний фольклор, героїчний епос, народні обряди, які є музичними символами Запорізької Січі, могутності духу її народу, історичного архетипу України.
За своїм значенням для української культури народження жанру фольк-опери певною мірою можна порівняти з появою в Америці мюзикла. Обидва жанри розділяє сторічний проміжок часу. За інших історичних обставин, фольк-опера мала б стати альтернативою в національній культурі популярному американському жанру.
Проте доля твору Станковича склалася інакше. Драматична його історія така. На замовлення французької концертної фірми “Алітепа”, композитор написав для всесвітньої виставки в Парижі фольк-оперу “Цвіт папороті”. Для її перегляду в Київ прибули французькі фахівці. Це було 26 років тому.
Прем’єру в палаці “Україна” чекали, як велику подію. Але за кілька годин до початку спектаклю з найвищого партійного кабінету була дана команда заборонити його показ.
Натовп біля палацу довго не розходився у сподіванні чуда: “А раптом дозволять?” Після цієї заборони дивним чином почали зникати унікальні декорації спектаклю – мистецьке диво геніального художника Євгена Лисика, аутентичні костюми, які збиралися по скринях старосельців.
Як виявилося потому, знову ж таки, за вказівкою згори, раритетні костюми та декорації були засипані хімічним порошком, який перетворив їх у прах.
Максим Стріха
70-ті в українській культурі без перебільшення можна назвати “задушеним десятиліттям”. 1972 року на партійний олімп сходить Володимир Васильович Щербицький.
Відразу ж по ньому на посаду секретаря ЦК КПУ з ідеології призначають Валентина Маланчука, людину, яку патологічно ненавидить українську культуру і її представників.
Арешти письменників, заборони творів, художніх виставок – всього цього в 70-ті було вдосталь. Саме тоді розпочали і пройшли свій хресний шлях в таборах Стус, Сверстюк. Саме тоді під забороною друкуватися були Кочур і Лукаш. Саме тоді наприкінці цього десятиліття до самогубства було доведено геніального Григора Тютюнника. Саме тоді з музейних експозицій вилучають все те, що нагадує українську старовину. І достойним завершенням цього десятиліття стала заборона “Цвіту папороті”, яка досі в пам’яті багатьох киян.
Сергій Грабовський
А ось як розповідає про події, пов‘язані із забороною “Цвіту папороті” сам Євген Станкович. Розмову із ним веде Леся Олійник.
Євген Станкович
Цей день в якійсь мірі змінив моє життя, наклав відповідні непотрібні, а, може, потрібні речі, які супроводжують мене з того часу.
Леся Олійник
Як ви думаєте, чому він був заборонений?
Євген Станкович
Більш точно знають люди, які були ближчі до зв”язків між спектаклем і відповідними інстанціями. Це був Центральний комітет, міськком партії, інші.
Леся Олійник
А чи був задіяний тут КДБ?
Євген Станкович
Я думаю що в той час КДБ був всюди – і у фольк-опері, і в усіх структурах, і всіх інстанціях.
Леся Олійник
Що могло їх перелякати?
Євген Станкович
Очевидно, інформація, яка поступала. Наприклад, мені говорили, що пісня “Ой, Морозе Морозеньку” була присвячена Морозу Валентину, а я навіть в той час про нього і не чув. А пісні триста років. Отакі нісенітніці. Тоді саме національні ідеї зустрічали постійний конфлікт з боку імперських структур Радянського Союзу. Очевидно, всі ці речі разом йшли до того, що цю прем’єру заборонили.
Леся Олійник
Пане Євгене, а не вважаєте ви що сама народна музика, яка була обрана Вами, (так би мовити, якісь такі її пласти що вона була) виражена (настільки національно і) з таким національним горінням, може це їх злякало, те, що музика може об’єднати людей.
Євген Станкович
Якщо це так, мене б це влаштовувало. Я, чесно говорячи, про такі речі навіть не думав в ті роки, а після заборони я старався менше думати про роботу. А якщо це так, я б не заперечував. Мені було б дуже приємно, що недарма були зусилля.
Я думаю, що воно могло бути і те, і щось додаватися, але справа в тому, що ті люди, які працювали в той час, вони старалися працювати дуже чесно, дуже віддано. Той же Лисик – унікальна фігура, Шекера. І Лисик, і Шекера говорили, що це ідея їхнього життя. Очевидно, вони до цього йшли.
З нашого боку це була спроба зробити щось несподіване. Що стосується політичних, тут дуже можна багато говорити про політичну ситуацію, тому що той час був дуже непевний і будь-яка акція могла зіткнутися, якщо вона колегами радісно подавалася в якісь інстанції, вона завжди могла зіткнутися з якоюсь стіною, з якоюсь забороною.
Це практикувалося досить часто. Що менше практикувалось, що аж 25 років треба було чекати, щоб частина твору була виконана. Це пов’язано вже з іншими справами.
Сергій Грабовський
І знову перед мікрофоном Леся Олійник. Її підсумок.
Леся Олійник
Так, дійсно, було кілька спроб концертного виконання окремих частин фольк-опери, а нещодавно прозвучали обрядові сцени “Купало”, завдяки камерному хору “Київ” та Національному народному хору імені Григорія Верьовки. (До речі, саме для цього хору композитор писав “Цвіт папороті”).
Понад 25 років фольк-опера Станковича, яка мала би стати візитною карткою сучасної української культури, залишається закритою і невідомою для слухачів.
Але чому ж не звучить сьогодні в Україні унікальний твір, музика якого нагадує нам, українцям, про величну гордість наших предків, про нашу ніжну душу, про тисячолітню культуру України?
Максим Стріха
Чому не звучить? Леся Олійник сама відповіла – чому. Бо нагадує. Бо пробуджує. Бо робить гордими. Бо не вкладається, врешті-решт в офіційну парадигму побудови “государства Украіна”.
Нагадаємо, що коли Євген Станкович відзначав своє 60-ліття, то на чудесному ювілейному авторському вечорі ані Президента, ані члени його родини не були. В той час вони відвідували відвідували виставу московських гастролерів театру Лєнком.
Так само, як і ще за 3 роки перед тим не були Президент і члени його родини на останньому, як виявилося, концерті Анатолія Солов’яненка, бо віддали перевагу концертові Йосифа Кобзона.
Є й інший рівень – репертуарна політика наших театрів. Національна опера, яка в першу чергу мусила б зацікавитися “Цвітом папороті” вже давно, здається, перейняте одним єдиним – поставити щось на замовлення західних антрепренерів, щось таке, щоб гарантовано сприйняли підчас районного турне районними містечками Швейцарії чи то Італії, щоб живу копійку поклали в кишеню люди, які цією оперою керують і щось отримали музиканти.
Тож національного репертуару в нашій національній опері вже давно немає і схоже, що ближчим часом не буде.
Не спішить підтримати цей репертуар Міністерство культури і мистецтв, яке перейняте теж іншими, скажімо, наведенням кадрового ладу в керівництві Національного Шевченківського заповідника напередодні 190-ліття Тараса Григоровича Шевченка.
Сергій Грабовський
Максиме, то чи буде поставлений на сцені в повному обсязі “Цвіт папороті”? І якщо так, то за яких обставин?
Максим Стріха
Переконаний, що буде. По-перше, тому, що це визначний твір мистецтва, твір новаторський. Про це говорила Леся Олійник також. Бо ж фольк-опер у нас не було.
Разом з тим це, скажімо, повертає до традиції зонгів, повертає до традицій врешті того, як Моцарт колись писав свої опери від австрійської пісенні стихії. І це все дуже талановито перенесено на наш грунт.
Я все-таки хочу вірити, що те, що ми маємо сьогодні є радше не магістральним шляхом України, а певним відхиленням від цього магістрального шляху.
І коли Україна таки не на словах, а на ділі простуватиме в Європу, як національна демократична держава, то неминуче вона прагнутиме показати світові те, в чому вона є найбільш автентичною – українське мистецтво.
А “Цвіт папороті” є одним з вершинних набутків цього мистецтва. Отже, він неминуче звучатиме, можливо, хіба трошки пізніше, коли вищі кабінети посідатимуть вже трошки інші люди.
Сергій Грабовський
Тим часом знаний грузинський режисер Роберт Стуруа поставив на сцені московського Бальшова театра оперу “Мазепа”, в якій потрактував гетьмана Мазепу як носія всесвітнього зла. Невдовзі Бальшой театр привезе цю інтерпретацію “Мазепи” до Києва, щоб українці побачили, яким негідником був їхній національний герой.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Звучали уривки з єдиного запису “Цвіту папороті”, зроблені 25 років тому під час репетиції.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
