Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ, 13 травня 2004 року.
Марина Пирожук
Вітаю всіх, чиї приймачі налаштовані на хвилі радіо “Свобода”. В ефірі “Вечірня Свобода”. Перед мікрофоном Марина Пирожук.
“Торгівля зброєю в Україні: чи виправданий цей бізнес?” - така тема сьогоднішньої “Вечірньої Свободи”. Її ми обговоримо з директором Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентином Бадраком, з експертом радіо “Свобода” з питань злочинності та корупції Романом Купчинським та президентом Асоціації миротворців України Юрієм Донським.
Вітаю наших гостей та дякую за участь в програмі.
Ми також хочемо долучити до розмови наших слухачів. Телефон студії такий: 490-29-05.
Шановні гості, Україна входить у першу десятку країн, що виробляють і торгують зброєю. Наразі Україну за обсягами збройного бізнесу випереджають лише США, Росія, Велика Британія, Франція, Ізраїль та Польща.
Торік обсяги експорту озброєнь України сягали 550 мільйонів доларів. Такі дані сьогодні на прес-конференції оприлюднили представники Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, керівник якого в нас у студії.
Панове експерти, наскільки виправданий такий бізнес? Чи потрібно Україні торгувати зброєю? Пане Бадрак. Валентин Бадрак
Певною мірою в України не залишалося альтернативи, тому що вона отримала досить серйозну спадщину. Якщо казати у цифрах, то це понад 1 800 підприємств, які були зав’язані на оборонному виробництві, до того ж, багато з цих підприємств були містостворюючими, тобто, люди, які жили у невеличких містечках, були пов’язані з роботою на охоронних підприємствах.
Більше того, Україні у спадщину залишилася достатньо суттєва наукова та науково-технологічна база. Зокрема, були такі дані, що на території України розроблялися 17 ( з 21) найбільш серйозних критичних технологій.
На підтвердження цих слів можна сказати, що саме в Україні були вироблені найпотужніші міжконтинентальні балістичні ракети “Сатана”, які свого часу лякали увесь світ.
Але ті часи минули. Україна отримала незалежність, і їй треба було щось робити з цією кількістю заводів і з цією продукцією.
Ще один фактор – це те, що Україні залишилися великі уламки Радянської армії разом з арсеналами. Тобто, це, з одного боку, була проблема, але українці вирішили цю проблему на користь собі використати, тобто спробувати вийти на ринок озброєнь і там торгувати. Українці це зробили достатньо непогано, тому що вже в 1997-му році Україна ввійшла в десятку провідних експортерів озброєнь.
Марина Пирожук
Пане Донський, що Ви з цього приводу думаєте, чи варто Україні торгувати зброєю?
Юрій Донський
Я думаю, що варто торгувати, але слід робити більш чіткі акценти на виробництво нової зброї, яка відповідає стандартам і вимогам Конвенції ООН, і щоб це відбувалося у тому полі, як зараз вимагає міжнародне суспільство. Тобто, не можна торгувати зброєю, яка заборонена, і не можна робити на зовнішніх ринках те, що роблять країни, на які покладено ембарго, і таке інше.
Україна дотримується тих правил: ми не торгуємо протипіхотними мінами, ми не торгуємо касетним озброєнням, і ми не торгуємо зразками озброєнь, які зараз заборонені.
Інше питання, що акцент, який робить Україна: вона продавала застарілі боєприпаси, застаріле озброєння... На сьогоднішній день ми продали вже стільки, що майже не можемо вирішити внутрішні питання в самій Україні, просто продаж зброї закордоном не допомагає Міністерству оборони вирішити питання безпеки в Україні.
Якщо ви побачите, з яким озброєнням перебуває український контингент в Іраку, то ви побачите, що там немає нової техніки, яка дала б змогу захистити...
Марина Пирожук
Здається, з паном Донським обірвався зв’язок.
Пане Купчинський, чи поділяєте Ви думку Ваших колег-експертів з цього приводу?
Роман Купчинський
Так, я поділяю. Я думаю, що нагальна торгівля зброєю, в тому числі і українська торгівля легальна є абсолютно виправданою, вона не перечить ніяким міжнародним законам чи нормам. Якщо США, Росія, Ізраїль чи інші держави можуть займатися цим питанням, то чому Україна мала б відмовлятися від цього?
Кінець-кінцем це є вільний ринок. Якщо це є легальна зброя, є, те що дозволено різними міжнародними договорами, то я не бачу ніякої причини, чому Україна мала б відмовлятися від цього.
Марина Пирожук
Як багато на цьому Україна заробляє порівняно з іншими експортерами зброї?
Валентин Бадрак
Існує п’ятірка безумовних лідерів у торгівлі зброєю: США, Німеччина, Великобританія, Росія, Франція. До них наближається Ізраїль, але Ізраїль трохи дивно торгує, тому що намагається не розголошувати і не оприлюднювати дані про обсяги експорту озброєння.
Марина Пирожук
Тобто, це робиться офіційно, але деталі зберігаються в таємниці?
Валентин Бадрак
Найбільш приховано, не те, що приховано, це легальний експорт, але просто він особливо не оприлюднюється. Але ця п’ятірка, яку я назвав, відірвалася дуже далеко. Зокрема, Росія минулого року наторгувала близько п’яти мільярдів доларів.
Для України така цифра фактично є непід’ємною, тобто це фантастична цифра. Але Росія має набагато більш потужний оборонний комплекс і набагато більше амбіцій і може не рахуватися з політичними, скажімо так, рекомендаціями деяких країн світу, коли вона заключає угоди про передачу озброєння або критичних технологій.
Україна поводить себе більш обережніше. Для України ми бачимо такі цифри реальними, як десь 500-700 мільйонів доларів щорічно.
Тобто, це потенціал України, який вона має використовувати. Україна може збільшити свій потенціал за рахунок двох речей: якщо вона вдосконалить систему передачі технологій, тобто, систему трансферу критичних і технологій подвійного призначення, це перший напрямок, і другий напрямок – якщо вона впустить приватний капітал у збройовий бізнес і дозволить створювати інтегровані такі структури: транснаціональні фінансово-промислові групи. Тоді українські деякі підприємства матимуть можливість увійти до таких транснаціональних структур і достатньо суттєво збільшити обсяги експорту. Якщо це станеться, то колись, можливо, через 5-7 років Україна може досягнути відмітки мільярда доларів.
Марина Пирожук
Але ж, пане Бадрак, Ваш колега Сергій Згурець сьогодні заявив, що Держбюджет України на цьому не заробляє жодної копійки. Власне, Ви про це казали, і що всі зароблені гроші йдуть до виробників зброї та до інституції, яка займається власне контрактами.
Ви всі говорили про експертів, що варто Україні торгувати зброєю. Але знову ж таки, чи є сенс торгувати зброєю, якщо бюджет не отримує жодних надходжень, а військовики, які, до речі, фінансуються з бюджету, постійно нарікають на брак коштів. Це ми чуємо щоразу, особливо тоді, коли в Україні стається якась катастрофа.
Валентин Бадрак
Я хочу уточнити цю позицію. Бюджет не отримує прямих надходжень, але отримує надходження у вигляді ПДВ, у вигляді податків. Це одна позиція.
І друга позиція полягає в тому, що опосередковано від цього українське суспільство виграє, тому що, коли працюють великі підприємства над великим контрактом...
Я можу нагадати, що виконуючи пакистанський танковий контракт, в Україні працювало понад 200 підприємств. Хіба це погано для України, якщо працюють підприємства, є можливість робітникам працювати у високотехнологічних галузях і отримувати за це кошти? Це дуже серйозні можливості щодо доходів громадян.
Інша справа, що дійсно національна армія небагато отримує від цього, тому що схема наповнення спеціального фонду така, скажімо, що армія може отримувати лише невеличкі обсяги коштів за ті озброєння, які вона вивела зі своїх арсеналів і які передала для реалізації.
Приклад можна привести найбільш такий яскравий – це передача Росії 11 стратегічних бомбардувальників у 2000-му році. Досі ще з військовим відомством до кінця не розрахувалися і розрахунки тривали дуже повільно і частками невеличкими українське МО отримувало кошти за передану техніку. А сума початкова була достатньо велика : 275 млн. доларів. Тому тут, насправді, є проблема певна.
Марина Пирожук
Дякую, пане Бадрак. Пане Купчинський, чи така практика існує в інших країнах, чи заробляють на цьому бюджети інших країни, чи так само ці кошти циркулюють всередині цих виробників цієї продукції?
Роман Купчинський
Скажімо, в США зброю виробляють, в основному, приватні фірми, бо інші фірми, які продають( правда в продажі уряд США допомагає, лобіює, щоб їхні фірми продавали), але Держбюджет США нічого не має, окрім податків, і те, що люди, так як в Україні, мають роботу. Американська держава не виробляє зброї як така. Все є закуплено від приватних фірм.
Марина Пирожук
Дякуємо. Сьогодні Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння оприлюднив також результати опитування громадян стосовно їхнього ставлення до торгівлі зброєю України на міжнародних ринках. Відповідно до результатів цього опитування, рівень інформованості громадян виявився дуже низький.
Пане Донський, як Ви можете пояснити таку необізнаність громадян по цій темі?
Юрій Донський
Я думаю, що йде блокування інформації про питання торгівлі зброєю. З одного боку – це комерційна інформація. З іншого боку – це йде інформація з грифом “таємно” чи “зовсім таємно” майже у всіх державах.
Але в нас тут рівень обізнаності населення пов’язаний з тим, що дуже нечітка інформаційна політика держави. Питання в тому, що у самому МО люди не знають, куди потрапляє та зброя, яка надходить на продаж до підприємств, фірм, які мають ліцензію.
Інше питання: чи спроможна влада, парламент контролювати ці процеси, в тому числі інформаційну політику щодо інформування?
На сьогоднішній день утворились компанія, яка поза інформаційним чи поза якимось контролем з боку когось, чи якихось владних структур.
Якщо б цього не було, то ми б не бачили призначення на посаду Ігоря Смєшка, коли його призначили до Ради Безпеки контролювати процес експортного контролю і інші питання. Тобто, є проблеми, які існують в інформаційному та в інших аспектах.
На сьогоднішній день чіткої інформаційної політики в цих питаннях в державі немає – головний висновок.
Марина Пирожук
Пане Бадрак, Ви погоджуєтесь з такою точкою зору?
Валентин Бадрак
Саме таку точку зору ми сьогодні оприлюднили і підкреслили те, що, дійсно, рівень інформованості громадян є дуже низьким і політика державна не є чітко вираженою.
Марина Пирожук
Причина в необізнаності.
Валентин Бадрак
Але проблема не в тому, щоб висвітлювати, надавати громадянам інформацію про контракти, про переговори, які тривають ,або про контракти, які реалізовуються. Це, насправді, може зашкодити державі проводити певні заходи на міжнародному рівні.
І, до речі, практика інших країн полягає лише в тому, що громадян, суспільство інформують про те, що відбулося. Більшість країн практикують так звані річні звіти.
Ми наполягали і в принципі пропонуємо, щоб українські структури, які займаються торгівлею зброї і виробляють політику щодо військово-технічного співробітництва, щоб вони якраз цю практику підтримали.
Я думаю, що через деякий час українські структури це зроблять, тому що вони побачать, що є сенс в цьому. Вакуум інформації завжди заповнюється.
Якщо не розповідати про те, що Україна робить на ринку озброєнь нормальною адаптованою мовою, то про це будуть казати інші зацікавлені конкурентні структури. Але будуть лунати звинувачення на якісь порушення або щось інше.
Марина Пирожук
Це уже дається взнаки. Щоразу, коли в Україні стається якась аварія, пов’язана з військовою темою, то військові начальники, експерти дуже делікатно говорять про ситуацію у війську. Перевірити реальний стан у цій галузі громадськість практично не може.
Моя львівська колега Галина Терещук каже, що після катастрофи під Мелітополем львів‘яни почали з недовірою ставитися до інформації військових, особливо стосовно складів, де зберігається зброя. Половина усіх боєприпасів України зберігається саме на теренах Західної України. Лише на Львівщині є 3 військові склади, одначе вони усі під грифом “таємно” для громадськості та журналістів.
Я хочу запропонувати на цю тему матеріал Галини Терещук.
Галина Терещук
Днями кілька львівських журналістів (таке бажання виявила і я) намагалися подивитися на військовий склад у Брюховичах, а це поруч зі Львовом.
Склад площею понад 140 гектарів. Поруч із ним величезні котеджі. Однак журналістів туди не пропустили за вказівкою начальства, хоча у переддень воно обіцяло показати ,як зберігаються боєприпаси. До того ж , двох регіональних телевізійників оточили військові машини і так в облозі їх тримали впродовж двох годин.
Жодної детальної інформації отримати від військових практично нереально у цій та іншій справі. Однак під стінами військового складу у Брюховичах, окрім особняків, є ще дитячий табір і багатоповерхівки.
Найменша відстань від вибухонебезпечного складу до житлового масиву – біло 250 метрів. Хоча, згідно з нормою, має бути 5 кілометрів. Говорить колишній заступник начальника управління з бойової підготовки Західного оперативного командування полковник Олександр Пушкар.
Олександр Пушкар
Місцева влада не мала права дати дозвіл на забудівлю. Але якщо ви там подивитесь з лівої сторони, там такі великі котеджі, дачні приміщення. Якщо там щось буде, то постраждають ті, хто там будується.
Проблема складу – це є дивізійний склад боєприпасів. Він прямо на кордоні міста. І буквально 200 метрів від паркану до військової частини. За 200 метрів розташований перший пункт заправки 24-ї, зараз окремої механізованої бригади. Це дуже небезпечно. Солдати (це біля 3 тисяч чоловіків) живуть майже за 200-300 метрів від цих артилерійських складів.
Галина Терещук
Загалом на Львівщині є 3 військові склади : у Бродах, Брюховичах, Яворові. Якщо усю зброю скласти у вагони, то такий потяг матиме довжину 660 кілометрів. На брюховицькому складі зберігаються боєприпаси ще з 1912 року.
Вони можуть вибухнути, якщо на них потрапить вогонь. А це може бути від блискавки, феєрверку, якими полюбляють милуватися господарі особняків. А торік серед літа кульова блискавка влучила в штабель, де зберігається майже 50 вагонів реактивних боєприпасів. Чудом вона проникла між ряди і там застрягла.
Ні колишні військові, які більш відверті в розмові, ні сьогоднішнє керівництво Західного оперативного командування не дають жодної гарантії безпеки людей. Щоб вивезти боєприпаси лише із брюховицького складу, потрібно 4 роки і 66 млн. гривень. Хоча ці гроші можна взяти із продажу кольорових металів, з яких зроблено чимало боєприпасів.
До слова, військові склади охороняються непрофесіоналами. Керівництво Західного оперативного командування лише тепер почало скаржитись журналістам на те, що їхнє звернення до високих державних мужів про недопущення будівництва поблизу військових складів залишилися без уваги.
Однак, якби самі військові були більш відкриті журналістам, а чимало військових об’єктів були доступними для представників мас-медіа, то, може, це мало б резонанс серед громадськості. А остання вплинула б на рішення чиновників в уряді чи Адміністрації Президента України. А відтак львів’янам потрібно лише сподіватися, що якась петарда чи феєрверк не спричинять нової трагедії.
Марина Пирожук
Пане Купчинський, Ви американець. Ви послухали матеріал Галини Терещук. Чи можлива така ситуація в Америці? Чи знають пересічні американці, що робиться у їхньому війську? І чи можуть вони контролювати цей процес?
Роман Купчинський
Я думаю, що в Америці середній американець не має загального поняття, що діється у війську, і не знає, де є арсенал, не має поняття, де тримають припаси. І, правду кажучи, думаю, що більшість населення не цікавиться. Так само, як більшість населення не цікавиться, кому зброю продають.
Друге питання, мабуть, важливіше є. Те, що Галина говорила в репортажі, це безпека сховища. Важливі фактори сьогодні – це, звичайно, щоб деякі припаси не попали в руки терористичних груп, угруповань. Тут можна виправдати у великій мірі засекреченість і недопущення преси до цих сховищ. Це серйозне питання сьогодні , звідки ці терористичні групи одержують різні вибухові матеріали і ними користуються. Це важливо.
Інше питання. Я хотів би прокоментувати те, що пан Бадрак говорив і інші. Це питання торгівлі зброєю і прозорість процесу. Я розумію, що не можна під час переговорів оголошувати, що сьогодні ми торгуємо з Пакистаном, щоб продати таке, таке, таке. Це нікого не цікавить взагалі серед публіки.
Але питання є вже пізніше, як вже продано : чи ті гроші доходять до, скажімо, бюджету, як було сказано? Випадок цих стратегічних бомбардувальників, що Україна продала чи не продала – для мене це було дуже цікавим, бо я трошки вивчав його.
Чи ці бомбардувальники стратегічні були спрямовані на погашення боргу перед “Газпромом” за газ російський? Така версія була мені сказана. Може, пан Бадрак може сказати. Якщо це так, то брак прозорості таких трансакцій : зброя за газ, а де гроші пішли? Ніхто не знає. Це є велика проблема, яка існує не тільки в Україні, але і в Росії, в Болгарії і в інших країнах.
Марина Пирожук
Дякую Вам, пане Купчинський. Пане Бадрак, я хотіла Вас запитати: а якою зброєю, торгує Україна? Що вона продає? Що користується популярністю?
Валентин Бадрак
Ми можемо пишатися тим, що Україна сьогодні достатньо суттєво змінила структуру експорту зброї, озброєння, яке вона продає. Якщо раніше Україна продавала переважно зброю застарілу, з арсеналів Міністерства оборони, то сьогодні офіційні структури констатують, що понад 60% - це є новітні озброєння, які вироблені якраз на підприємствах оборонного комплексу.
Більше того, понад 20% контрактів складають ті з них, які надають підприємства з послуг. А це вже високі технології з ремонту, модернізації військової техніки, яка існує вже. Це дуже непогано.
Що стосується конкретної номенклатури озброєнь, то ми можемо згадати і авіаційну техніку. Це військово-транспортні, транспортні та пасажирські літаки, які Україна продає сьогодні. Це двигуни (в тому числі і до бойових літаків), які створюють запорізькі підприємства. Це танкові двигуни, які харківські виробники постачають для пакистанського танку “Аль-Халід”. Це ракети сучасні авіаційні, якими споряджуються надсучасні літаки, такі, які СУ-30, СУ-27, МІГ-29. Це протитанкові ракетні комплекси, бронетанкова техніка легка.
Це найважливіші вузли для сучасних зенітно-ракетних комплексів, які Росія створює, які є фактично найкращими у світі : С-300, С-400. І багато-багато іншого. Можна далі ще перелічувати, так?
Марина Пирожук
Наші звукорежисери підказують, що ми маємо першого слухача. Тому ми потім продовжимо цю розмову. Алло, Ви в ефірі.
Слухач
Добрий вечір. Олександр Шевчук. Я із 60-ти 25 років пропрацював в оборонній промисловості. Так вийшло, що всі гроші заніс в “Ощадбанк”. Сьогодні не виробляється жодного цвяха. Оту мою зброю, мої гроші забрали до нуля. От цю зброю мою, нашу (таких, як я, не дуже й багато в Україні) сьогодні продають ті, хто не може цвяха зробити.
Я прошу вас запитати в Президента і всіх інших, куди повинні, кому повинні іти гроші за реалізацію зброї, за продаж зброї. Оце в мене питання таке: кому вони повинні йти?
Марина Пирожук
Дякуємо. Пане Бадрак.
Валентин Бадрак
Гроші від реалізації озброєнь треба поділити на дві частини. Реалізація озброєнь нових – це, безумовно, кошти, які мають іти підприємствам , які виробили, які продукцію продали, і які мають у складі своїх виробництв конструкторські бюро, які готові створювати і створюють озброєння нового покоління.
Далі кошти, які отримуються від продажу озброєнь Міністерства оборони, звичайно, мають іти на підтримання армії, але не на проїдання, не на те, щоб отримувати якісь там речі щоденні, а йти на військову науку.
Тобто, фінансувати розробки нові, принаймні бойову підготовку. Звичайно, що частина коштів, якісь відсотки мають іти не людям, а структурам, які укладають контракти, які здійснюють, власне, продаж.
Я погоджуюся, що люди, які продають озброєння, не можуть і цвяха забити, їм і не потрібно це робити. Одним треба вчитися робити зброю, а іншим треба вчитися продавати, це також певною мірою мистецтво.
Треба знати кон’юнктуру ринку, треба вміти вести переговори з урахуванням національних особливостей деяких країн. Це дуже нелегка справа, цю справу ведуть найкращі спеціалісти.
Той факт, що Україна збільшує обсяги озброєння, говорить про те, що ці спеціалісти свій фах підтверджують. В принципі, ми цим пишаємося, що в Україні створені такі структури, які здатні вести переговори, здатні укладати контракти.
Марина Пирожук
Але ж Україну часто ще і звинувачують у нелегальній торгівлі зброєю. Пане Купчинський, наскільки легко організовується такий бізнес взагалі, які структури цим можуть займатися?
Роман Купчинський
Нелегальним?
Марина Пирожук
Так, власне, нелегальною торгівлею зброї.
Роман Купчинський
По-моєму, Україна ніколи не торгувала нелегально зброєю як держава або державні структури як такі.
Марина Пирожук
А звідки ж беруться такі звинувачення?
Роман Купчинський
Я думаю, що це є навмисні звинувачення. Я думаю, що це є плутанина, скажімо, навколо афери “Кольчуги”. Ніхто не обвинувачував Україну, що Україна продала “Кольчуги” Іраку.
Було обвинувачення, що був намір з боку Президента продати, кримінальний намір, а не фактично те, що хтось продав. У питаннях, скажімо, продажу Сташинським і іншими зброї хорватам під час війни в Хорватії -це були приватні люди, приватні структури, які були створені не державою, які купували від держави зброю, їм це вдавалося з різних причин: поганий контроль, який існував у той час, певне хабарництво, яке тоді існувало, може, і досі існує.
Але державні структури... Я не бачив жодного випадку, щоб державні структури займалися нелегальною торгівлею зброї.
Ні “Укрспецекспорт”, ні інші, по-моєму, тим не займалися. Як створюється кримінальне угруповання, яке хоче торгувати зброєю, яке може купити різними способами цю зброю, то тут не можна плутати і казати, що це держава продавала.
Марина Пирожук
Пане Донський, якщо Ви ще на зв’язку, чи погоджуєтеся Ви з паном Купчинським, особливо в тій частині, що Україна ніколи не торгувала нелегально зброєю?
Пана Донського, очевидно, вже немає на зв”язку.
Пане Бадрак, чи існують в Україні інституції, які б мали контролювати і унеможливлювати нелегальне поширення зброї, які б точно могли сказати, що цього не було ніколи?
Валентин Бадрак
В Україні існує сучасна, я б сказав, система експортного контролю. Її особливість полягає в тому, що вона багаторівнева. Тобто, в тому, щоб здійснити контроль, беруть участь багато людей різних відомств, різних структур.
Це, фактично, робить неможливим для України, як держави, брати участь у нелегальних якихось операціях.
Тобто, Україна не тільки не бере участі у нелегальних операціях на зовнішньому ринку, не бере участі у аферах на “сірому” так званому ринку, а намагається передбачити проблематику реекспорту - це коли зброя постачається якомусь уряду через посередника.
Але виявляється, що посередник може перепродати такі озброєння іншим країнам, в тому числі і забороненим країнам. Згідно з повідомленнями, які лунали з офіційних структур, протягом останніх декількох років українські структури, спеціальні служби, здається, близько двох десятків таких посередників виявили і відмовили їм у тому, щоб через них торгувати.
Це важливо сьогодні, тому що фактично Україна оперує фактично тільки одним відсотком всього світового ринку. Легальний бізнес набагато більше має можливостей, ніж нелегальний.
Марина Пирожук
Ринку озброєнь.
Валентин Бадрак
Ринку озброєнь для України. Тому українським владним структурам було б вкрай невигідно не тільки брати участь у “сірому” ринку, але навіть припускати, щоб хтось звинуватив і якось Україну приєднував до “сірого” ринку.
Інша справа про “чорний ринок”, це те, про що пан Купчинський казав. Це приватні структури, кримінальні, які не рахуються з урядом будь-якої країни.
Фактично це кримінальні структури, для яких немає кордонів. То можуть бути і колишні громадяни Росії і колишні громадяни України, або, наприклад, представники якоїсь європейської держави, і такі випадки були.
Але за такими людьми ведуть полювання, за такими людьми спостерігають спецслужби багатьох країн.
Марина Пирожук
Дякую Вам, пане Бадрак. Ви говорили про лідерство України на цьому ринку. Можливо, саме цим пояснюється байдужість українців, які знають про це ж лідерство України в цій ділянці, але їм нічого від цього не дістається.
Ми маємо знову слухача. Ви в ефірі.
Слухач
У мене питання до пана Бадрака. Євген, Київ. Скажіть, будь ласка, в якому відсотку Україна ,як продавець зброї, виходить самостійно на світові ринки, а в якому відсотку – через російську фірму “”Росозброєння”?
Валентин Бадрак
“Рособоронекспорт” на сьогоднішній день. Насправді, так, значна кількість українських підприємств виступають субконтракторами, це коли Росія укладає контракт, а українські підприємства доповнюють певними вузлами, певними агрегатами якісь, скажімо, системи озброєнь.
Я вже згадував, коли Росія є виробником надсучасних літаків, наприклад, СУ-30, які постачаються в Китай, в Індію, в Малайзію, в Індонезію, і українські підприємства, виступаючи субконтракторами, постачають спочатку Росії авіаційні ракети, постачають спеціальні засоби для утримання цих ракет і деякі ще агрегати, але постачають їх не напряму.
Ця ситуація не є поганою, вона є історично обумовленою. Україна не виробляла цілісних систем озброєнь, а виробляла певні агрегати. І те, що збереглася корпорація з Росією, до речі, це, на мій погляд, не є негативом.
Марина Пирожук
Дякую, пане Бадрак. На цьому будемо завершувати, оскільки програма добігає кінця. Нагадаю, що гостями сьогодні були: Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь, Юрій Донський, президент Асоціації миротворців України, Роман Купчинський, експерт радіо “Свобода” з питань злочинності та корупції.
Програму готувала і вела Марина Пирожук. Слухайте радіо “Свобода”! На все добре!
