Нью-Йорк, 27 лютого 2004 - Цими днями Верховний Суд Сполучених Штатів виніс ухвалу щодо програм фінансової допомоги студентам коледжів. Переважною більшістю голосів суд дійшов такого висновку, що штат має право відмовити у стипендії студентам, які займаються теологією, тобто студіюванням релігії. Аргументи суду такі, що релігія відокремлена від держави, а джерело штатних субсидій та стипендій – це податки громадян. Громадяни у приватному порядку можуть, якщо хочуть, давати власні гроші на підтримку своєї церкви чи синагоги, але кошти штатного бюджету для цього не надаються.
Громадські організації, які обстоюють роздільне існування держави й церкви, вітали рішення Верховного Суду, мовляв, це означає, що ніхто не може примусити уряд оплачувати релігійну освіту за рахунок громадських коштів. Натомість, ті, хто прагнуть включити студентів церковних семінарій та теологічних факультетів до програм стипендій, критикують ухвалу, називаючи її “узаконюванням релігійної дискримінації”.
Засадниче рішення Верховного Суду наспіло після розгляду апеляції Джошуа Дейві, який навчався у Північно-Західному (Християнському) коледжі штату Вашингтон, спеціалізацією обрав бізнес і пасторське служіння. Дізнавшись, що йому не належиться стипендія, бо він вивчає богослов’я, Дейві подав до суду. Це було ще 1999-го року, суди нижчих інстанцій погоджувалися із законами штату Вашингтон, отож поступово, або, скажімо так, поступінчасто справа піднялася аж до Верховного Суду, який погодився взяти апеляцію до розгляду. Треба сказати, що нинішній склад Верховного Суду доволі консервативний, більшість із дев’яти суддів призначена республіканськими президентами і їхнє тлумачення Конституції Сполучених Штатів та інших законів країни навряд чи можна назвати ліберальним. І тим не менше у цьому випадку, де йшлося про принципи демократичного устрою республіки, судді виявили подивугідну схожість поглядів. Лише двоє з них – Ентонін Скалія та Кларенс Томас – проголосували проти. Решта сім – за. Голова Верховного Суду Уільям Ренкуіст, який формулював опінію більшості, пише таке: “Навчання когось з тією метою, щоб він згодом очолив церковну громаду, парафію, є по суті релігійним заняттям. Можна вважати, що спеціалізація в галузі богослов’я є релігійним покликанням і водночас академічним студіюванням”. Ренкуіст підкреслив, що більшість штатів ще під час заснування країни формально заборонили використовувати податкові надходження для фінансування релігії. Джей Секулоу, адвокат з “Американського Центру за закон і справедливість”, що репрезентував на суді Джошуа Дейві, назвав рішення Верховного Суду “дискримінацією релігії”.
Ну, а сам Дейві? Що з ним сталося за ті п’ять років, поки його справа ходила по інстанціях? Він успішно закінчив коледж, але відмовився від кар’єри священника. Дейві вирішив стати адвокатом і записався на юридичний факультет Гарвардського університету.
Громадські організації, які обстоюють роздільне існування держави й церкви, вітали рішення Верховного Суду, мовляв, це означає, що ніхто не може примусити уряд оплачувати релігійну освіту за рахунок громадських коштів. Натомість, ті, хто прагнуть включити студентів церковних семінарій та теологічних факультетів до програм стипендій, критикують ухвалу, називаючи її “узаконюванням релігійної дискримінації”.
Засадниче рішення Верховного Суду наспіло після розгляду апеляції Джошуа Дейві, який навчався у Північно-Західному (Християнському) коледжі штату Вашингтон, спеціалізацією обрав бізнес і пасторське служіння. Дізнавшись, що йому не належиться стипендія, бо він вивчає богослов’я, Дейві подав до суду. Це було ще 1999-го року, суди нижчих інстанцій погоджувалися із законами штату Вашингтон, отож поступово, або, скажімо так, поступінчасто справа піднялася аж до Верховного Суду, який погодився взяти апеляцію до розгляду. Треба сказати, що нинішній склад Верховного Суду доволі консервативний, більшість із дев’яти суддів призначена республіканськими президентами і їхнє тлумачення Конституції Сполучених Штатів та інших законів країни навряд чи можна назвати ліберальним. І тим не менше у цьому випадку, де йшлося про принципи демократичного устрою республіки, судді виявили подивугідну схожість поглядів. Лише двоє з них – Ентонін Скалія та Кларенс Томас – проголосували проти. Решта сім – за. Голова Верховного Суду Уільям Ренкуіст, який формулював опінію більшості, пише таке: “Навчання когось з тією метою, щоб він згодом очолив церковну громаду, парафію, є по суті релігійним заняттям. Можна вважати, що спеціалізація в галузі богослов’я є релігійним покликанням і водночас академічним студіюванням”. Ренкуіст підкреслив, що більшість штатів ще під час заснування країни формально заборонили використовувати податкові надходження для фінансування релігії. Джей Секулоу, адвокат з “Американського Центру за закон і справедливість”, що репрезентував на суді Джошуа Дейві, назвав рішення Верховного Суду “дискримінацією релігії”.
Ну, а сам Дейві? Що з ним сталося за ті п’ять років, поки його справа ходила по інстанціях? Він успішно закінчив коледж, але відмовився від кар’єри священника. Дейві вирішив стати адвокатом і записався на юридичний факультет Гарвардського університету.
