Варшава, 8 січня 2004 - Підводка: Індустріальний Союз Донбасу зробив свою першу інвестицію у польську економіку. Всупереч очікуванням перша інвестиція донецьких бізнесменів у Польщі стосується не металургійного заводу у місті Ченстохові, стати власником якого донеччани намагаються вже кілька місяців, а збанкрутіла фірма з галузі виробництва м’ясопродуктів “Пекполь”. Однак, польські експерти вбачають певний зв’язок між цією інвестицією ІСД та планами щодо металургійного заводу у Ченстохові.
Польська фірма “Пекполь” упродовж кількох місяців перебуває в стані банкрутства. Тому інформація про те, що ця фірма знайшла інвестора, стала повною несподіванкою для експертів польського ринків. Не менше здивування викликало й те, що інвестором виявився Індустріальний Союз Донбасу, який у Польщі асоціюється, в основному, з металургійним бізнесом та планами щодо металургійного заводу у місі Ченстохові.
Однак, про серйозність партнерських намірів фірми Пекполь та Індустріального Союзу Донбасу свідчить те, що Надзвичайне зібрання акціонерів польської фірми в останній день 2003 року змінило персональний склад Наглядової ради. З того моменту головою Наглядової ради фірми “Пекполь” став колишній генеральний директор корпорації ІСД Сергій Тарута, а його заступником – Максим Мордан, у 2001-2003 роках заступник голови правління Акціонерного Товариства “Хліб України”. Крім них членами правління стали ще двоє українців: Олександр Пилипенко , керівник департаменту з питань інвестицій корпорації ІСД та Олексій Петров, колишній директор одного з департаментів Укрсиббанку.
5 грудня було створено нове правління фірми “Пекполь”, котре очолив також українець – ще до кінця минулого року співробітник торгового представництва посольства України у Польщі Костянтин Литвинов. Нова влада польської фірми повідомила, що статутний капітал “Пекполю”, котрий становить півтора мільйона доларів, буде підвищений до ста мільйонів доларів, а ще на сто мільйонів буде видано акцій фірми.
Більшість польських ринкових аналітиків оцінили цей вчинок донецьких підприємців, як спробу використати інвестування в “Пекполь” як “локомотив”, котрий мав би переконати польську владу вирішити на користь Індустріального Союзу Донбасу питання з приватизацією металургійного заводу у Ченстохові. Самі донеччани заперечують таку версію. Сергій Тарута на прес-конференції переконував журналістів, що інвестиція в фірму “Пекполь” ніяк не пов’язана з інвестиційними планами щодо ченстоховського металургійного заводу. “Ми в цілому добре оцінюємо потенціал польської промисловості. І хочемо зміцнити у ній свої позиції”, – сказав Сергій Тарута.
Однак ці запевнення не переконали польських експертів. Адже до складу Наглядової ради фірми “Пекполь” разом із донеччанами потрапив також і Лех Скшипчик , колишній керівник Ченстоховського заводу, а ще у минулому році віце-голова державного підприємства Польські Металургійні Заводи.
Таким чином польські експерти практично не мають сумніву, що Індустріальний Союз Донбасу зовсім не зацікавився м’ясною промисловістю Польщі, а лише здійснив певний тактичний хід, щоб наблизитися до головної мети, тобто здобуття металургійного заводу у Ченстохові. Адже мова йде про високу ставку. Як пише “Газета виборча”: “переймаючи контроль над польськими металургійними заводами, український інвестор здобув би шанс не лише провадити діяльність на території Європейського Союзу, але й отримав би певну можливість впливати на польську політику щодо Брюсселя у справі експорту сталі”. Остаточне рішення щодо вибору головного інвестора ченстоховського металургійного заводу відкладене до середини січня.
Польська фірма “Пекполь” упродовж кількох місяців перебуває в стані банкрутства. Тому інформація про те, що ця фірма знайшла інвестора, стала повною несподіванкою для експертів польського ринків. Не менше здивування викликало й те, що інвестором виявився Індустріальний Союз Донбасу, який у Польщі асоціюється, в основному, з металургійним бізнесом та планами щодо металургійного заводу у місі Ченстохові.
Однак, про серйозність партнерських намірів фірми Пекполь та Індустріального Союзу Донбасу свідчить те, що Надзвичайне зібрання акціонерів польської фірми в останній день 2003 року змінило персональний склад Наглядової ради. З того моменту головою Наглядової ради фірми “Пекполь” став колишній генеральний директор корпорації ІСД Сергій Тарута, а його заступником – Максим Мордан, у 2001-2003 роках заступник голови правління Акціонерного Товариства “Хліб України”. Крім них членами правління стали ще двоє українців: Олександр Пилипенко , керівник департаменту з питань інвестицій корпорації ІСД та Олексій Петров, колишній директор одного з департаментів Укрсиббанку.
5 грудня було створено нове правління фірми “Пекполь”, котре очолив також українець – ще до кінця минулого року співробітник торгового представництва посольства України у Польщі Костянтин Литвинов. Нова влада польської фірми повідомила, що статутний капітал “Пекполю”, котрий становить півтора мільйона доларів, буде підвищений до ста мільйонів доларів, а ще на сто мільйонів буде видано акцій фірми.
Більшість польських ринкових аналітиків оцінили цей вчинок донецьких підприємців, як спробу використати інвестування в “Пекполь” як “локомотив”, котрий мав би переконати польську владу вирішити на користь Індустріального Союзу Донбасу питання з приватизацією металургійного заводу у Ченстохові. Самі донеччани заперечують таку версію. Сергій Тарута на прес-конференції переконував журналістів, що інвестиція в фірму “Пекполь” ніяк не пов’язана з інвестиційними планами щодо ченстоховського металургійного заводу. “Ми в цілому добре оцінюємо потенціал польської промисловості. І хочемо зміцнити у ній свої позиції”, – сказав Сергій Тарута.
Однак ці запевнення не переконали польських експертів. Адже до складу Наглядової ради фірми “Пекполь” разом із донеччанами потрапив також і Лех Скшипчик , колишній керівник Ченстоховського заводу, а ще у минулому році віце-голова державного підприємства Польські Металургійні Заводи.
Таким чином польські експерти практично не мають сумніву, що Індустріальний Союз Донбасу зовсім не зацікавився м’ясною промисловістю Польщі, а лише здійснив певний тактичний хід, щоб наблизитися до головної мети, тобто здобуття металургійного заводу у Ченстохові. Адже мова йде про високу ставку. Як пише “Газета виборча”: “переймаючи контроль над польськими металургійними заводами, український інвестор здобув би шанс не лише провадити діяльність на території Європейського Союзу, але й отримав би певну можливість впливати на польську політику щодо Брюсселя у справі експорту сталі”. Остаточне рішення щодо вибору головного інвестора ченстоховського металургійного заводу відкладене до середини січня.
