Київ-Прага, 6 січня 2004 року.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Сьогодні, на початку року Нового, ми хочемо пройти слідами деяких із випусків нашого радіожурналу в році минулому, оскільки за цей час привідчинилися деякі із тих таємниць української історії, про які йшла мова. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Вірш
Такі бувають часом дивні хвилі, що, сам не знаєш звідкіля, чому, приходять в ніч, від померків німу, чи в день, як сонце стане в повній силі. Далеко бачиш — в незчисленні милі, віддихаєш, дереш на шмаття тьму і чуєш давню радість, ту саму, яку в щоденщині згубив ти пилі. Горбами та низами йдуть дороги, схвильована морських поверхня грив — це крізь життя змагання шлях пологий. Хоча б чоло батіг невдач порив, не жаль, бо ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.
Максим Стріха
З Новим роком, дорогі радіослухачі, з Різдвом Христовим.
...Сьогодні ми зупинимося на дуже різних, але чимось близьких темах. Отже – авіація і фундаментальна наука. Згадаймо ще раз про авіаконструктора Костянтина Калініна, про котрого ми вже вели мову навесні минулого року...
Сергій Грабовський
Спершу коротко нагадаю, хто такий Костянтин Калінін. Це – визначний авіаконструктор першої третини ХХ століття. Його перший літак злетів у повітря 1925 року у Києві, а далі основні досягнення Калініна пов‘язані із Харковом. Попри те, що Костянтин Калінін мав російське прізвище і народився на території сучасної Російської Федерації, власне, на українсько-російському прикордонні, на Слобожанщині, ми припустили, що його особистий зв‘язок із Україною був не лише виробничим і територіальним. І ось підтвердження цього висновку – виявляється, військовий льотчик часів Першої світової війни, офіцер царської армії Калінін свій свідомий політичний вибір зробив ще 1918 року – він був командиром загону літунів спершу Української держави гетьмана Скоропадського, а потім – Української Народної Республіки.
Максим Стріха
Отже, йдеться про людину з числа тих, хто як Довженко, Смолич, Грушевський, Вишня тощо тощо тощо – з числа науковців, літераторів, політиків, журналістів - зробив свідомий вибір на користь незалежної України, а далі, з тих чи інших причин, пристав до “меншого зла”, яким тоді здавалися більшовики з їхньою українізацією... Ціна ілюзії була дорогою – але за тим стояла спроба побудови модерної нації з усією належною її структурою...
Сергій Грабовський
Максиме, виявляється, не тільки літератори часів “розстріляного Відродження” боролися з московським імперським гегемонізмом у червоних шатах – довелося це робити й авіаконструктору Калініну. Він ніколи не міг вільно творити; впровадженню його літаків завжди чинився потужний спротив; а найбільший на початок 30-х років літак К-7, трансконтинентальний пасажирський лайнер і водночас стратегічний бомбардувальник, був безпідставно знятий із випробувань. Причина тепер відома – опубліковані документи, які засвідчують: доноси на Калініна писав видатний російський авіаконструктор Андрій Туполєв. У яких тільки гріхах не був звинувачений український творець літаків! І все завершилося арештом Калініна (до речі, уточнена дата його смерті: кінець жовтня 1938 року). Щоправда, був заарештований і Туполєв. Але, на відміну від українського націоналіста Калініна, російського монархіста Туполєва Сталін не розстріляв, а змусив працювати у так званій “шарашці”. І там Туполєв та його учень Петляков скопіювали конструктивну схему нищівно розкритикованого ними (і знищеного як “результату шкідництва”) калінінського літака К-13 у своїх уславлених (справді, дуже добрих) бомбардувальниках часів Другої світової війни під назвами Ту-2 і Пе-2...
Максим Стріха
Отже, набутки Калініна служили науці, але під чужим іменем і, можливо, не так, як прагнув цього сам конструктор. Втім так сталося не тільки з українським визначним конструктором літаків. Згадаймо ще про одного персонажа наших торішніх передач – академіка Михайла Кравчука, ідеї якого було розвинено вже в Америці для конструкції першого комп‘ютера. Михайла Кравчука на той час вже теж не було серед живих. Його поглинула сталінська репресивна машина.
Сергій Грабовський
Але і це ще не все. У в‘язниці Калінін, котрого ледь не щодня піддавали тортурам, не полишав своєї роботи. Він створив ескізний проект принципово нового літака, якому дав назву К-15 – трикутне летюче крило, власне, схема, за якою на початку ХХІ століття будуються різноманітні “Стелси” та інші гіперзвукові літаки. За сім років по тому совєтська авіаційна промисловість почала користуватися у проектуванні реактивної авіації трофейними німецькими наробками, серед яких, до речі, була конструкція дуже схожа на “літаюче крило” К-15 німецького авіаконструктора Ліппіша, і не в останню чергу тому, що проекти українського конструктора Костянтина Калініна на довгий час були поховані в архівах НКВД.
Так тихо. Місяць лиш з-за хмар погляне, порине в чорних тіней знов тенета, гряде грязька, густа імла з бескета, повітря є гниле, липке, погане. Нараз крайнебо від луни багряне, вогнем угору вистрілить ракета і задрижить, немов тремка трепета, мільйоном іскор в неба синь розтане. О! Серце мріє вирватись із лона тяжкої дійсності, із буднів грунту в безкрає небо, в соколів околи. Тут розсипатися в червоні грона, в криваві розірватись букви бунту, на землю не вернути вже ніколи.
Сергій Грабовський
І друга сьогоднішні тема пов‘язана з Національною Академією наук, якій нещодавно виповнилося 85 років.
Максим Стріха
Цікаво, що ще якихось років 15 тому ювілей академії відзначали не в листопаді і роком заснування вважався не 1918. Якщо ми візьмемо будь який радянський збірник – там стоїть дата 1919-й рік. Чому? Дуже просто. Адже радянської влади у 1918-му (за винятком короткого періоду на початку року) в Києві практично не було. А визнати нерадянське коріння найповажнішої установи було неможливо. Відтак заснування НАН прив‘язували не до декрету гетьмана Павла Скоропадського, а до акту радянської влади, яким підтверджувалися права Академії на будинок по вулиці Володимирській де й сьогодні міститься її Президія.
Сергій Грабовський
Максиме, видається, проблема тут не тільки у даті. Академія наук українська, на відміну, скажімо, від Спілки письменників чи Федерації профспілок має не совєтське, не номенклатурне походження, а Георг Фрідріх Вільгельм Геґель колись зазначав, що у початку закладено, власне, подальший процес, його логіку. Тому, видається, скільки б українську Академію не ламали і не розстрілювали, вона зараз продовжує жити, а профспілка науковців – чи не єдина в Україні, яка справді вміє захищати права своїх членів перед владою.
Максим Стріха
Сергію, можу тільки погодитись. Але навіть історія Академії здатна подарувати нам не надто відомі сторінки.
Отже, про президентів Академії. Здавалося б тут все зрозуміло. За всю історію їх було вісім. Володимир Вернадський, Микола Василенко, Орест Левицький, Володимир Лепський, Дмитро Заболотний, Олександр Богомолець, Олександр Палладін, і нарешті, з 1962 року – Борис Євгенович Патон. Сьогодні хотілося б розповісти про ще одну постать, яка цілком гідна того, щоби стояти в цьому ряді.
Трагічний 1941 рік. Після вибуху війни Академію наук поспішно евакуюють на Схід. Евакуйовують не тільки тих, хто може принести якусь користь боротьбі з ворогом , конструюючи нову зброю чи пишучи полум‘яні тексти. Вивозять і тих, хто, як вважають, в силу свого походження чи ранішої позиції може виявитися недостатньо стійким. Проти їхньої волі вивозять старих Кирила Студинського, Агатангела Кримського і сліди обох корифеїв української науки губляться по дорозі на Схід чи в таборах Північного Казахстану.
Але трохи академіків лишаються і на окупованій території, в Києві і у Львові. Дуже мало хто знає про те, що в жовтні 1941 року в окупованому Києві здійснюється спроба відновити діяльність Української Академії наук. Академіки, що залишилися в місті, разом з професорами проводять збори, на яких президентом Академії обрано Володимира Плотникова. Відновлюють діяльність декілька академічних інститутів. Це була свідома позиція людей, які навіть в тих тяжких умовах намагалися не дати загинути науці. І навіть з погляду радянської влади їхня діяльність була корисною, бо ж, скажімо, фонди багатьох інститутів, зокрема Інституту біохімії, не було пограбовано, і використовуючи це обладнання практично зразу ж могли розгорнути роботу ті, хто повернувся з евакуації в 1944-му.
Сергій Грабовський
Максиме, якщо можна – трохи докладніше про цього невідомого, я думаю, навіть значній частині працівників сучасної Академії наук, її президента.
Максим Стріха
Володимир Олександрович Плотников був етнічним росіянином. Народився в Орлі 1873 року. Отримав першорядну освіту і академіком став ще 1920 року, оскільки наукові заслуги його були безсумнівні і незаперечні. В радянський час завідував Інститутом хімії, але так само й кафедрою в Київському політехнічному інституті. В жовтні 1941 обраний президентом відродженої УАН. В січні 1942 діяльність цієї академії заборонили німці. Володимир Олександрович помер у Києві в 1947 році. Його не було виключено з радянський академічних довідників, проте про будь-яку його діяльність починаючи з 1941 року в жодному з цих довідників ви не знайдете ані слова.
Обсяг наукових заслуг Володимира Плотникова і його громадянська позиція, яка полягала в тому, що це й, власне, далекий від українства за своїм походженням чоловік, в дуже тяжкий час погодився підставити своє ім‘я під справу відродження української Академії, справу небезпечну і з погляду німців, і з погляду визволителів-радянців, які прийшли через 3 роки, все-таки змушує сподіватися на те, що на Президії Академії наук по вулиці Володимирській колись з‘явиться меморіальна дошка і на честь дев‘ятого президента УАН академіка-хіміка Володимира Плотникова.
Є світ над нами високо такий: без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду, що в літній день житам приносить зраду, що в очі б’є квіток, неначе кий. І не пече полудня жар палкий, лиш тиша має там безмежну владу, й не дасть шаліти хижому торнаду, й мовчанням шепотить німі казки. Однак не можна жити там нікому, бо лютий холод палить гірш від грому і найсильніші крила вмить поломить. Безбарвна сивина колотить розум. Так і життя без бур, борні, утоми нас тишею здавило б і морозом.
Максим Стріха
Українська історія багата на невідомі сторінки. Беручись за наші передачі, ми по їхніх слідах неодмінно натрапляємо на деталі, яких ми не врахували, яких ми не знали, або які й досі залишаються terra incognita не лише для слухачів а й вузьких фахівців саме у цій царині. Але наше завдання – і надалі відкривати ці білі плями.
Сергій Грабовський
Отже, шановні слухачі, продовжуватимемо у новому році спільно розгадувати таємниці української історії. Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Вірші Богдана-Ігоря Антонича читав Олекса Починок. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить Радіо Свобода.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Сьогодні, на початку року Нового, ми хочемо пройти слідами деяких із випусків нашого радіожурналу в році минулому, оскільки за цей час привідчинилися деякі із тих таємниць української історії, про які йшла мова. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Вірш
Такі бувають часом дивні хвилі, що, сам не знаєш звідкіля, чому, приходять в ніч, від померків німу, чи в день, як сонце стане в повній силі. Далеко бачиш — в незчисленні милі, віддихаєш, дереш на шмаття тьму і чуєш давню радість, ту саму, яку в щоденщині згубив ти пилі. Горбами та низами йдуть дороги, схвильована морських поверхня грив — це крізь життя змагання шлях пологий. Хоча б чоло батіг невдач порив, не жаль, бо ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.
Максим Стріха
З Новим роком, дорогі радіослухачі, з Різдвом Христовим.
...Сьогодні ми зупинимося на дуже різних, але чимось близьких темах. Отже – авіація і фундаментальна наука. Згадаймо ще раз про авіаконструктора Костянтина Калініна, про котрого ми вже вели мову навесні минулого року...
Сергій Грабовський
Спершу коротко нагадаю, хто такий Костянтин Калінін. Це – визначний авіаконструктор першої третини ХХ століття. Його перший літак злетів у повітря 1925 року у Києві, а далі основні досягнення Калініна пов‘язані із Харковом. Попри те, що Костянтин Калінін мав російське прізвище і народився на території сучасної Російської Федерації, власне, на українсько-російському прикордонні, на Слобожанщині, ми припустили, що його особистий зв‘язок із Україною був не лише виробничим і територіальним. І ось підтвердження цього висновку – виявляється, військовий льотчик часів Першої світової війни, офіцер царської армії Калінін свій свідомий політичний вибір зробив ще 1918 року – він був командиром загону літунів спершу Української держави гетьмана Скоропадського, а потім – Української Народної Республіки.
Максим Стріха
Отже, йдеться про людину з числа тих, хто як Довженко, Смолич, Грушевський, Вишня тощо тощо тощо – з числа науковців, літераторів, політиків, журналістів - зробив свідомий вибір на користь незалежної України, а далі, з тих чи інших причин, пристав до “меншого зла”, яким тоді здавалися більшовики з їхньою українізацією... Ціна ілюзії була дорогою – але за тим стояла спроба побудови модерної нації з усією належною її структурою...
Сергій Грабовський
Максиме, виявляється, не тільки літератори часів “розстріляного Відродження” боролися з московським імперським гегемонізмом у червоних шатах – довелося це робити й авіаконструктору Калініну. Він ніколи не міг вільно творити; впровадженню його літаків завжди чинився потужний спротив; а найбільший на початок 30-х років літак К-7, трансконтинентальний пасажирський лайнер і водночас стратегічний бомбардувальник, був безпідставно знятий із випробувань. Причина тепер відома – опубліковані документи, які засвідчують: доноси на Калініна писав видатний російський авіаконструктор Андрій Туполєв. У яких тільки гріхах не був звинувачений український творець літаків! І все завершилося арештом Калініна (до речі, уточнена дата його смерті: кінець жовтня 1938 року). Щоправда, був заарештований і Туполєв. Але, на відміну від українського націоналіста Калініна, російського монархіста Туполєва Сталін не розстріляв, а змусив працювати у так званій “шарашці”. І там Туполєв та його учень Петляков скопіювали конструктивну схему нищівно розкритикованого ними (і знищеного як “результату шкідництва”) калінінського літака К-13 у своїх уславлених (справді, дуже добрих) бомбардувальниках часів Другої світової війни під назвами Ту-2 і Пе-2...
Максим Стріха
Отже, набутки Калініна служили науці, але під чужим іменем і, можливо, не так, як прагнув цього сам конструктор. Втім так сталося не тільки з українським визначним конструктором літаків. Згадаймо ще про одного персонажа наших торішніх передач – академіка Михайла Кравчука, ідеї якого було розвинено вже в Америці для конструкції першого комп‘ютера. Михайла Кравчука на той час вже теж не було серед живих. Його поглинула сталінська репресивна машина.
Сергій Грабовський
Але і це ще не все. У в‘язниці Калінін, котрого ледь не щодня піддавали тортурам, не полишав своєї роботи. Він створив ескізний проект принципово нового літака, якому дав назву К-15 – трикутне летюче крило, власне, схема, за якою на початку ХХІ століття будуються різноманітні “Стелси” та інші гіперзвукові літаки. За сім років по тому совєтська авіаційна промисловість почала користуватися у проектуванні реактивної авіації трофейними німецькими наробками, серед яких, до речі, була конструкція дуже схожа на “літаюче крило” К-15 німецького авіаконструктора Ліппіша, і не в останню чергу тому, що проекти українського конструктора Костянтина Калініна на довгий час були поховані в архівах НКВД.
Так тихо. Місяць лиш з-за хмар погляне, порине в чорних тіней знов тенета, гряде грязька, густа імла з бескета, повітря є гниле, липке, погане. Нараз крайнебо від луни багряне, вогнем угору вистрілить ракета і задрижить, немов тремка трепета, мільйоном іскор в неба синь розтане. О! Серце мріє вирватись із лона тяжкої дійсності, із буднів грунту в безкрає небо, в соколів околи. Тут розсипатися в червоні грона, в криваві розірватись букви бунту, на землю не вернути вже ніколи.
Сергій Грабовський
І друга сьогоднішні тема пов‘язана з Національною Академією наук, якій нещодавно виповнилося 85 років.
Максим Стріха
Цікаво, що ще якихось років 15 тому ювілей академії відзначали не в листопаді і роком заснування вважався не 1918. Якщо ми візьмемо будь який радянський збірник – там стоїть дата 1919-й рік. Чому? Дуже просто. Адже радянської влади у 1918-му (за винятком короткого періоду на початку року) в Києві практично не було. А визнати нерадянське коріння найповажнішої установи було неможливо. Відтак заснування НАН прив‘язували не до декрету гетьмана Павла Скоропадського, а до акту радянської влади, яким підтверджувалися права Академії на будинок по вулиці Володимирській де й сьогодні міститься її Президія.
Сергій Грабовський
Максиме, видається, проблема тут не тільки у даті. Академія наук українська, на відміну, скажімо, від Спілки письменників чи Федерації профспілок має не совєтське, не номенклатурне походження, а Георг Фрідріх Вільгельм Геґель колись зазначав, що у початку закладено, власне, подальший процес, його логіку. Тому, видається, скільки б українську Академію не ламали і не розстрілювали, вона зараз продовжує жити, а профспілка науковців – чи не єдина в Україні, яка справді вміє захищати права своїх членів перед владою.
Максим Стріха
Сергію, можу тільки погодитись. Але навіть історія Академії здатна подарувати нам не надто відомі сторінки.
Отже, про президентів Академії. Здавалося б тут все зрозуміло. За всю історію їх було вісім. Володимир Вернадський, Микола Василенко, Орест Левицький, Володимир Лепський, Дмитро Заболотний, Олександр Богомолець, Олександр Палладін, і нарешті, з 1962 року – Борис Євгенович Патон. Сьогодні хотілося б розповісти про ще одну постать, яка цілком гідна того, щоби стояти в цьому ряді.
Трагічний 1941 рік. Після вибуху війни Академію наук поспішно евакуюють на Схід. Евакуйовують не тільки тих, хто може принести якусь користь боротьбі з ворогом , конструюючи нову зброю чи пишучи полум‘яні тексти. Вивозять і тих, хто, як вважають, в силу свого походження чи ранішої позиції може виявитися недостатньо стійким. Проти їхньої волі вивозять старих Кирила Студинського, Агатангела Кримського і сліди обох корифеїв української науки губляться по дорозі на Схід чи в таборах Північного Казахстану.
Але трохи академіків лишаються і на окупованій території, в Києві і у Львові. Дуже мало хто знає про те, що в жовтні 1941 року в окупованому Києві здійснюється спроба відновити діяльність Української Академії наук. Академіки, що залишилися в місті, разом з професорами проводять збори, на яких президентом Академії обрано Володимира Плотникова. Відновлюють діяльність декілька академічних інститутів. Це була свідома позиція людей, які навіть в тих тяжких умовах намагалися не дати загинути науці. І навіть з погляду радянської влади їхня діяльність була корисною, бо ж, скажімо, фонди багатьох інститутів, зокрема Інституту біохімії, не було пограбовано, і використовуючи це обладнання практично зразу ж могли розгорнути роботу ті, хто повернувся з евакуації в 1944-му.
Сергій Грабовський
Максиме, якщо можна – трохи докладніше про цього невідомого, я думаю, навіть значній частині працівників сучасної Академії наук, її президента.
Максим Стріха
Володимир Олександрович Плотников був етнічним росіянином. Народився в Орлі 1873 року. Отримав першорядну освіту і академіком став ще 1920 року, оскільки наукові заслуги його були безсумнівні і незаперечні. В радянський час завідував Інститутом хімії, але так само й кафедрою в Київському політехнічному інституті. В жовтні 1941 обраний президентом відродженої УАН. В січні 1942 діяльність цієї академії заборонили німці. Володимир Олександрович помер у Києві в 1947 році. Його не було виключено з радянський академічних довідників, проте про будь-яку його діяльність починаючи з 1941 року в жодному з цих довідників ви не знайдете ані слова.
Обсяг наукових заслуг Володимира Плотникова і його громадянська позиція, яка полягала в тому, що це й, власне, далекий від українства за своїм походженням чоловік, в дуже тяжкий час погодився підставити своє ім‘я під справу відродження української Академії, справу небезпечну і з погляду німців, і з погляду визволителів-радянців, які прийшли через 3 роки, все-таки змушує сподіватися на те, що на Президії Академії наук по вулиці Володимирській колись з‘явиться меморіальна дошка і на честь дев‘ятого президента УАН академіка-хіміка Володимира Плотникова.
Є світ над нами високо такий: без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду, що в літній день житам приносить зраду, що в очі б’є квіток, неначе кий. І не пече полудня жар палкий, лиш тиша має там безмежну владу, й не дасть шаліти хижому торнаду, й мовчанням шепотить німі казки. Однак не можна жити там нікому, бо лютий холод палить гірш від грому і найсильніші крила вмить поломить. Безбарвна сивина колотить розум. Так і життя без бур, борні, утоми нас тишею здавило б і морозом.
Максим Стріха
Українська історія багата на невідомі сторінки. Беручись за наші передачі, ми по їхніх слідах неодмінно натрапляємо на деталі, яких ми не врахували, яких ми не знали, або які й досі залишаються terra incognita не лише для слухачів а й вузьких фахівців саме у цій царині. Але наше завдання – і надалі відкривати ці білі плями.
Сергій Грабовський
Отже, шановні слухачі, продовжуватимемо у новому році спільно розгадувати таємниці української історії. Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Вірші Богдана-Ігоря Антонича читав Олекса Починок. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить Радіо Свобода.
