Київ-Прага, 6 січня 2004 року.
Ірина Халупа
Добрий вечір, Україно! В ефірі “Вечірня Свобода”!
Перед мікрофоном Ірина Халупа. Вітаю всіх, хто нас слухає. А сподіваюся, що слухає нас багато.
Сьогодні 6 січня, отож Святвечір. Наша передача сьогодні Святвечірня. І вона, певною мірою, жіноча, бо Святвечір, певною мірою, жіноча справа. Оскільки Святвечір, вечерю святочну, вечерю святкову готують здебільшого жінки.
Отож сьогодні я і моя колега Ганна Стеців запросили до нашої студії 3-х знаменитих жінок. З нами сьогодні будуть: народний депутат України Валентина Семенюк, народна артистка Марія Стеф’юк і Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка.
А оскільки це святковий час, і всі ми в бігах і у справах, то одні будуть приходити, інші будуть відходити, бо так і треба: треба щось купити, треба щось підготувати, треба хату прибрати, треба накрити стіл, треба багато чого зробити, щоб Святвечір був справді святковим. Так що, шановні слухачі, залишайтеся з нами, з “Вечірньою Свободою”, де ви почуєте нашу жіночу розмову про традиції, про це, що ми пригадуємо про наші Різдва, дитячі Різдва, про це, що нас навчили вдома.
Пані Стеф’юк, Ви відома українська співачка. Вся Україна знає Вас, Ваш голос. Як Ви готувалися до Різдва? Чи Ви допомагали в кухні своїй мамі, як довго тривало все це готування? Які, власне, ті спомини Ви найкращі маєте щодо цієї дуже напруженої, але водночас дуже приємної підготовки до Святвечора? | Марія Стеф’юк
У мене найкращі спомини про Різдво і про Паску, тому що в Західній Україні це святкувалося навіть при радянській владі, коли це заборонялося. Я пам’ятаю з дитинства цей неймовірний фантастичний дитячий трепет підготовки до того свята. Знаєте, все життя я переношу кожен раз всі ці спомини 6-го січня. По-перше, саме головне, що зараз ніхто не робить, - це постувати. Всі ці 40 днів ми не їли м’яса, яєць, як правило, не давали, навіть дітям не давали в нас у сім’ї. Я пам’ятаю, коли в сім’ї всі діти чекали цього вечора, коли перша зірочка засвітиться. Я знаю, тато заносив до хати сіна пахучого, його клали на стіл, розкладали, була скатертина напрасована і клали 12 страв. Не пили нічого, бо то був піст. А дорослі, які ходили колядували, після того, як уже повечеряли, то всі чекали 12 години, аби можна було випити...
Ірина Халупа
Першу чарку.
Марія Стеф’юк
Так, першу чарку. Я не знаю, а я пам’ятаю всі ці страви. Я перенесла і всі ці страви зараз в Києві готовлю. Всі мої знайомі знають, що я святкую обов’язково.
Ірина Халупа
Чи Ваше меню складалося з повних 12 страв все ж таки, пані Маріє?
Марія Стеф’юк
Так. Ви знаєте, в селі тоді не було так, щоб дуже багато, але видумували всяке. Знаєте, навіть з тієї ж квасолі робили якісь незвичайні речі. Наприклад, вареники з квасолею тут майже ніхто не робить. Це пісна страва.
Ганна Стеців
З білої квасолі?
Марія Стеф’юк
Ні, Ви знаєте, то така велика квасоля, трошки солодкувата. Її відварювали і робили з часником, отут маєте одне блюдо. Потім квасоля, а там гриби білі мариновані (або, які там були), часник і олія – от вже був салат такий. Дуже багато такого було. І от 12 вже набиралося. Я вже не кажу про різні вареники, про пиріжки з капустою і так далі.
Ганна Стеців
Слухайте, а я пам’ятаю досить смішну історію, як моя бабця терла мак до завиванця різдвяного і не давали (або до куті мак теж давали), але коли мак уже стертий, і цю макітру виносили, і лишався макогін весь в тій рідині такій солодкій...
Ірина Халупа
І ти це лизала, Ганю?
Ганна Стеців
Не можна було облизати, бо будеш мати лисого чоловіка.
Марія Стеф’юк
Так казали.
Ганна Стеців
Іро, не можна було облизати того смачного дуже, бо як полижеш, то будеш мати лисого чоловіка.
Марія Стеф’юк
Але ми все рівно лизали. Смачно було, смачно, то було смачно. На кутю обов’язково треба було мати макітру. Я і зараз маю макітру. І моя бабця навіть казали: “Ти маєш добре все помити, класти між ногами макітру і терти між ногами зовсім не одягнена для того, щоб тебе солодко любили чоловіки”. І то ми всі дівки беремо макітру і тремо мак.
Ганна Стеців
Між колінами?
Марія Стеф’юк
Так.
Ганна Стеців
Щоб коліна були солодкі.
Ірина Халупа
Цікаво. Я перший раз таке чую.
Ганна Стеців
Пані Маріє, чи Вам той мак поміг між колінами в житті?
Марія Стеф’юк
Я думаю, що трішки поміг.
Ірина Халупа
Мені здається, що і тобі помогло попередження, Ганю, що ти не облизувала після тертого маку макогона, бо твій чоловік має повну чуприну волосся.
Ганна Стеців
А знаєш, як то тяжко було стриматися, щоб не облизати того макогона.
Ірина Халупа
Одна моя знайома з Харківщини колись розповідала, що в них дуже дорогим був рис, і вони готували кутю з рису. Яку Ви кутю готували, пані Стеф’юк, і яку далі готуєте?
Марія Стеф’юк
Тільки з пшениці. Обов’язково так, як це було колись.
Ганна Стеців
Впиханої пшениці.
Марія Стеф’юк
Так. Я її трошки вимочую. Ну, треба варити її. Обов’язково даю мак, мед і горіхи і більше ніц. Наприклад, тут дають мак, родзинки, але я ні.
Ганна Стеців
В Західній Україні особливо. То ми давали... Жодного рису не було, була впихана пшениця, яку впихала якась одна жінка десь в селі, і в неї ту пшеницю брали. Тоді її запарювали і терли мак між колінами солодкими...
Марія Стеф’юк
Аякже. Так, як ми вже казали.
Ганна Стеців
Тоді горіхи, мак і мед - і більше нічого.
Марія Стеф’юк
Ні цукру, нічого більше. Але добре було, коли були печі, то в них засовувалася пшениця. Коли пшениця була з печі, то вона мала зовсім інший смак. Навіть коли робили студенець на другий день свят, то зовсім було інакше, то був зовсім інакший смак з печі.
Ганна Стеців
Ще одна така деталь цікава (я не знаю, чи у Вас таке було), але в нас невільно було відчиняти двері і взагалі заходити або виходити з кімнати, коли в піч впихали якесь печиво...
Марія Стеф’юк
Навіть не можна було голосно говорити, аби тісто підійшло так, як воно має бути. То все правда. І 6 січня ніхто не мав права і заходити до хати, бо то була дійсно свята підготовка до того народження...
Ганна Стеців
Так само, як 7 зранку не можна було застеляти ліжка, бо вважалося, що дитятко відпочиває. І не можна було до обіду нікуди виходити з дому. Я не знаю, чи так було в кожному...
Марія Стеф’юк
Так само.
Ганна Стеців
Жодних гостей?
Марія Стеф’юк
І вже після обіду, вже коли сідали. Ну, то не був обід. Після церкви...
Ганна Стеців
Пізній сніданок.
Марія Стеф’юк
Так.
Ірина Халупа
Пані Стеф’юк, Ганно, таке запитання. Я виростала на Лемківщині. В нас традиції такі, як, ймовірно, по всій Західній Україні. У нас також (я пригадую) завжди було сіно на столі, і хата пахла тим сіном, тато приносив Дідух, і так, напевне, як і ви, ми мали місце для тих, які не могли з нами бути в цей день: для подорожуючих, для померлих. Мій тато завжди брав трішки всього і йшов у стайню, і годував худобу. Чи Ваші батьки то робили, пане Маріє?
Марія Стеф’юк
Так само. Звичайно.
Ганна Стеців
Я щойно хотіла про це згадати. Йшлося наперед: спочатку годували худобу, а потій йшли і сідали за стіл. Худоба була головніша, тоді вважалося, аж тоді йшли за стіл і розстеляли цього Дідуха, діти лягали на Дідуха. І якісь були помівки. Ви пам’ятаєте, пані Маріє, як це було?
Ірино, до нас прийшла ще одна гостя: пані Валентина Семенюк, вона щойно проголосувала у ВР, і вже є разом з нами. Вона теж, мабуть, може багато цікавого розповісти.
Ірина Халупа
Отже, пані Валентино, ми тут говоримо про Святвечір: що ми пригадуємо з дитинства; як нас мама вчила; як нас батько вчив; як ми готувалися до свята; як ми готували всі ті страви; ми пригадуємо, яким дивовижним було це свято, цей вечір, вся підготовка. Ви з Житомирщини, якщо я не помиляюся, так?
Валентина Семенюк
Так, я сама з Житомирщини. Ви знаєте, якось так склалося, що якщо взяти мій районний центр, де я народилася і жила, то саме у моєму селі (це пригород райцентру) збереглася одна церква, яка діяла одна на район. Її ніхто не закрив. Участь у будівництві тієї церкви брав мій прадід, а ремонтував дід. І коли я працювала навіть секретарем районного комітету партії, то я допомагала туди підводити газ. Ви знаєте, я згадую...
Ганна Стеців
Таємно Ви це робили чи гласно?
Валентина Семенюк
Ви знаєте, я Вам хочу сказати, що у нас ніякої заборони на рахунок цього в районному комітеті партії не було. Ми були більш демократичні. А головне, що ми були місцеві. Розумієте, то багато чого значило.
У мене тато з села, котре було більше під Польщею, а мама з села, де якраз границя проходила. І завжди були різні співанки і в тата, і в мами.
Ганна Стеців
Колядки?
Валентина Семенюк
Так. І завжди згадую, як мій тато казав, звертаючись до моєї мами: “Давайте спочатку мою заспіваємо, а потім твою, бабцю”.
Ганна Стеців
А пам’ятаєте котрусь з них?
Валентина Семенюк
Пам’ятаю. “Були в батька бджоли” – така гарна щедрівка. Навіть зараз у мене внучка... Правда, вона ще не співає. А от мої дочки, коли були малесенькі, в нас завжди була така традиція: ліпити вареники з капустою на кутю і обов’язково співати, чи ти не забув за той період святкування цих пісень.
Це мені настільки до цього часу в пам’ятку, що я вже інколи забуваю текст тих слів, а мої дві доньки (одна вже має 24, а друга 21 рік, одна з них має вже свою сім’ю) також співають тих пісень. При цьому кажуть: “Давай спочатку дідову, а потім уже бабину”. Та пісня, про яку я казала: “Були в батька бджоли” – це така щедрівка... Чому я її згадала? Тому, що мій батько, коли мені було років три чи чотири, завів пасіку. Обов’язково на Святвечір тато ходив у свій погрібничок, де зберігалася пасіка, виносив меду із вощиною і такого меду, щоб заправляти кутю. Це була його така святиня. І обов’язково, коли зварилася кутя...
Ірина Халупа
Так що в нього був спеціальний мед для куті, так?
Валентина Семенюк
Обов’язково. Особливо, коли мама закінчувала варити кутю, то ніхто до каші, до горщика не підходив, тільки тато брав горщика, ніс на покутю, а там завжди стояв сніпок. А нам треба було йти за татом позаду і обов’язково квоктати. А для чого квоктати? Для того, щоб курчата зарання були у господарстві. Так було заведено у нас. І ми обов’язково йшли.
Тато ніс на покутю той горщик і обов‘язково тільки чоловіча рука торкалася на той горщик. Так чогось у татовому селі було заведено. І обов‘язково три колосочки, які стояли у тому, повинні зібрати, тато прошолюхає, від полови звільнить і отого жита наверх посипає, тобто вже тоді маєш право брати ту кутю для заправи. Тато завжди мені з мамою розказували. І обов‘язково у мене було горнятко, і навіть я вже переїхавши зі свого районного центру до Києва, я забрала оту макітерку, яка ще моєї прабабці. У мене є така макітерка, вона вже така старенька, ми її вже дротиком обкрутили, а я все одно її тримаю, ну так як, знаєте, пам‘ятаєш те, що моєї ще прабабуні – воно в мене, і зараз кутю розмішую у тій макітрі. Навіть і тут, у Києві. І навіть моя колега-депутат Валентина Завалевська, яка у мене навпроти живе, в один вечір вона прийшла і чує – щось ми так у квартирі співаємо, я, дві дочки і зять. Вона заходить і дивиться: мій зять несе нам покутю, макітерку, а ми вже її розмішуємо.
Ганна Стеців
А кудкудакаєте, чи ні?
Валентина Семенюк
Обов‘язково! І ще дуже добре пам‘ятаю, що оцей верхній шар куті треба було зверху збирати і її кладеш на кришечку, а потім цю кутю треба обов‘язково на перший день Різдва віддати курям, то тоді будуть гарні яйця, і буде завжди закладка на майбутнє.
Ганна Стеців
Галичанки мусили б собі позичити...
Валентина Семенюк
Так, оце я дуже добре пам‘ятаю. І ще знаєте що дуже добре пам‘ятаю? Пам‘ятаю, як завжди татова була така робота, що він обов‘язково набивав горіхів на кутю. Туди завжди добавляли горіхи свої, товчені, туди обов‘язково халви, мед – оце сама головна складова . А іще у мене вдома, у тата до цього часу збереглася ступа. Це така з дерева видовбана з товкачиком, така велика, типу цеберка. В тій ступі тато товк жито, а потім те жито варили.
Ганна Стеців
У Вас кутя із жита була?
Валентина Семенюк
Так, обов‘язково. У нас кутя обов‘язково із жита, і обов‘язково потрібно, щоб чоловік товк те жито. Отак же само, як на Святвечір хлібину жінка ніколи не повинна різати, а завжди хлібину ріже чоловік.
Ірина Халупа
Пані Семенюк, Ви згадували, що у Вас на Житомирщині чоловіки готували жито для куті. Ось пані Стеф‘юк нам розповідала про таку цікаву традицію у її місцевості, як вони терли мак між колінами, щоб оті коліна і взагалі все жіноче було солодким.
Валентина Семенюк
А в нас теж так було. Мама завжди розказувала так: що товче завжди чоловік, а варить жінка. Але несе на покутю завжди тільки чоловік, і до тої вже готової каші повинен тільки чоловік доторкатись. А от мак, якщо ви хочете лад у сім‘ї, треба терти разом. Тоді міцна сім‘я. Обов‘язково чоловік тре, а дружина тримає, або навпаки. І обов‘язково, хто в хаті є, хоч малесенька дитина, ну хоч раз повинен по макітерці провести пальчиком. Так Святвечір завжди треба проводити у своїй сім‘ї, це свято сімейне. І навіть ми, коли я вже довгий час в Києві, і коли вибираю їхати на Новий рік додому чи на 6 число, на кутю, ми завжди їдемо на 6-те, бо це вважається святий вечір для батьків. Крім того, я хочу сказати, що на вечір, коли завжди готовиться, то я от не випадково сказала, що першу хлібину завжди ріже чоловік. І обов‘язково треба мати той ножик, хліб ріжеться тим ножиком, коли ти на Пасху, коли ти на Різдво ходиш до церкви, особливо коли йдеш святити яєчка, береш ножик свячений. От хліб ріжеться саме тим ножиком, яким ти посвятила. Той ніж з хати ніколи не виноситься. От, наприклад, така ж сама традиція, якщо ти будинок продаєш, то ти можеш забирати всі меблі, а стіл завжди залишається, тобто стіл не виноситься з хати. Отак же само і ніж, який свячений.
Ганна Стеців
Дуже цікаво, я ніколи такого не чула
Валентина Семенюк
А у нас так на Житомирщині заведено, що стіл з хати ніколи не віддається. Я жила весь час у райцентрі, а коли переїхала до Києва – той ножик, що у хаті у мене був, що святили, от я його перенесла в Київ. Тобто зі мною він завжди їхав.
Ганна Стеців
Ірино, слухай, мені здається гріх не скористатися з того, що тут є пані Марія Стеф‘юк. Може б ми заколядували?
Ірина Халупа
Я хотіла би Вас запитати, доки заколядуємо. Розкажіть дещо про колядування. Я знаю, що Гуцульщина, Косівщина славна своїми вертепами. Ця традиція дуже поширена в тих краях. Як це було на Житомирщині? Чи ходили до ваших хат з колядою на Святвечір, як відбувалося це Різдво? Що Ви пригадуєте? Чи Ви, як були маленькими, втікали від чортів, як я це робила? Пані Марія?
Марія Стеф’юк
Колядували ми звичайно з 6-го на 7-ме. Вертеп водили сьомого, вже на саме Різдво. Перевбиралися ми, особливо діти старші також, такі молоді, такі чоловіки. Я знаю, наче я була циганкою, це я пам‘ятаю точно, і колядували, віншували під хатою. Я зараз смішну навіть історію розкажу. Вечорами, з 6-го на 7-ме збиралися молоді хлопці-колядники і йшли до незаміжніх дівчат які ось-ось мали виходити заміж. І ці дівки не спали всю ніч, чекали коли ті хлопи прийдуть з музикою. І вони чекали їх, і всю ніч не спали.
Був такий випадок. Раптом мама каже моя: “Боже, колядники прийшли!”, тобто хлопці молоді. А я ще тільки- тільки хотіла дівкою бути, тільки зачинала я. Боже, як я кинулась, бігом вбралась у сорочку, стою... – а вони прийшли до моєї мами! Я так плакала, так плакала, думаю, чого вони мене... Я думала, що вони до мене прийшли! А мама моя була красива, молода. Ну, вони просто так, тому що ми жили недалеко від клубу, від школи, і кажуть, ми скінчили у найкращої жінки, тобто у моєї мами. До сих пір ми не раз з мамою згадували, як я плакала, що си прийшли не до мене.
Валентина Семенюк
Я хочу згадати також один із таких випадків, який був зі мною. Це був 72-й рік. Я якраз тільки закінчила 8 класів. Я пам’ятаю, як до нас прийшли колядники в хату. Саме головне, що я не знала такої традиції, що щось вкрадуть обов’язково: чи то ворота, чи то щось на подвір’ї. Потім тобі доводиться шукати, куди ж занесли.
Ганна Стеців
На Галичині таке роблять на святого Івана.
Марія Стеф’юк
Так, на Івана.
Валентина Семенюк
А в нас у такі дні. Я пам’ятаю, як зняли в нас ворота. Ми вранці виходимо – немає воріт. А батько каже: “Оце вже, Ганю, можеш сказати, що наша дівка вже підросла”. Тобто коли вже починають щось забирати, то значить, що це вже хлопці задивляються на дівчат. Тобто ,то мені тільки було десь біля 16 років, але я не думала, що такий період, бо тоді ж не так рано починали виходити на танці в будинку культури.
Я ще згадую, що для багатьох було дуже дивно, бо я була секретарем районного комітету партії, а до мене постійно приходили з церкви до хати. Ми жили з батьками в будинку, а вони завжди приходили до хати колядувати. Вони ніколи не говорили, що партійна, так до неї йти не можна. Не було в нас таких перепадів. Не було, знаєте, таких великих...
Ганна Стеців
Не були Ви аж така партійна.
Валентина Семенюк
Я Вам скажу, що я завжди казала: “Бог – це любов. Треба поважати те, що є. Поважати народні традиції”. Мені було дуже приємно, що навіть всі знали, що до мене завжди було приємно приходити, я завжди допомагала. Знаєте,з чим це все, напевне, ще зв’язано? А зв’язано з тим, що у нас не було таких великих заборон, що там діти не хрестилися у партійців...
Марія Стеф’юк
В Західній Україні трошки було інакше, навпаки.
Валентина Семенюк
А в нас такого не було. Я вам хочу сказати, що не було, напевне, таких цих перепадів і не було таких великих заборон, що там щедрівки не дозволялися чи колядки не дозволялися. Я пам’ятаю свою Валентину Захарівну, яка в нас читала українську мову, як вона допомагала нам, дев’ятикласникам, десятикласникам організовувати ці самі вечорниці, кутю. Я пам’ятаю навіть, було таке свято... У мене мама дуже гарно пече хліб. Зараз мама вже старенька, їй 73 роки, але до мами завжди приходять, особливо, коли в когось має бути весілля, хрестини, щоб мама спекла хліб на те весілля. Чому? Тому що в мами, кажуть, дуже добра рука, і якщо мама пекла або коровай, або хліб, то завжди сім’я дуже добре жила.
Ірина Халупа
Який талант гарний у Вашої мами.
Валентина Семенюк
Так. У даний час мама уже не може так кріпко вимісити хліба, але невістка моя допомагає мамі місити, а вона ліпить. Але люди приходять до неї, щоб вона напекла хліба. Я пам’ятаю, в 9 класі було в нас у школі організоване Свято паляниці. От яка господиня кращу напече паляницю, хліба. Я пам’ятаю, тоді моя мама, така проста жінка, була визнана, що найсмачніший хліб був у неї. То було таке свято гарне в Будинку культури, так гарно зроблене.
Я думаю: “Боже, все-таки які гарні були такі традиції”. Вони якось і зараз, я дивлюся, зберігаються. Навіть був, пам’ятаєте, такий період, що довго хліба не було, такі перебої були. Приходили навіть мамині подруги, які ніколи не вміли пекти хліба і просили: “Бабо Галю, поможіть, розкажіть, як пекти.”
Ганна Стеців
Я б на вашому місці з того бізнес собі зробила з тієї слави. Розкручену марку.
Валентина Семенюк
От знаєте, я як от навіть зараз приїжджаю додому, то як маю приїхати, я вже дзвоню, мама стоїть біля пічки і пече хліб. Я дивлюсь – мама завжди, от скільки себе пам”ятаю, починає тільки замішувати хліб, вона завжди починає співати щедрівки. Який то день – нема значення. Чи це в літній період, чи в осінній. А я кажу: “Мамо, навіщо ти співаєш?” Вона каже: “Доню, я раніше різні пісні співала, а відколи син помер, я тільки щедрівки співаю”.
А от хліб завжди щоб удався, якщо ти навіть у той день, коли починаєш місити хліб, тобто розчиняєш, як у нас кажуть, то ти ніколи не повинен в хаті з кимось посваритися. Тобто, ти завжди починаєш життя. І от мама завжди починає співати. Я приходжу – мама щедрівку співає, в зв’язку з тим, що помер син зарання. Вона каже: “Я починаю хліб пекти, то я вкладаю туди душу”.
Знаєте, мені приємно, коли от кажу: “Мамо, а ти додаєш туди олії і чарочку горілки. А що таке, навіщо ти добавляєш туди горілки?” А вона каже: “Доню, в перехід до посту завжди ріт споліскували горілкою.” От у хліб треба завжди трохи додавати. Це відхід від того такого недоброго. І друге – це те, що він тоді довго зберігається, не черствіє.
Марія Стеф’юк
Але я мушу йти, дівчатка.
Ірина Халупа
Тоді давайте використаємо ті дві останні хвилини і заспіваємо.
Ганна Стеців
Заколядуйте нам ще дві хвилинки.
Марія Стеф’юк
Та давайте всі разом таке щось.
Ганна Стеців
Зачинайте, бо є рівно хвилина.
Ірина Халупа
Дякуємо пані Марії. В ефірі “Вечірня Свобода”. Сьогодні ця “Вечірня Свобода” не лише вечірня, вона Святвечірня, бо на Україну прийшов Святвечір. Наші гості сьогодні – народний депутат України Валентина Семенюк, народна артистка Україна Марія Стеф’юк і Катерина Ющенко. З ними розмовляють Ірина Халупа та Ганна Стеців.
Пані Валентина Семенюк згадувала про щедрівку “Були в батька бджоли”. Це була щедрівка її батька, і далі є щедрівкою її батька. Батько мав пасіку, і, як вона вже нам розповідала, спочатку у їхньому домі співали щедрівку або колядку батькову, а вже пізніше – мамину. І ось пані Валентина нарешті пригадала собі, як звучить ця щедрівка “Були у батька бджоли”. Пані Валентино, заспівайте.
Валентина Семенюк
То батькова пісенька (співає).
Були в батька бджоли, Полетіли в поле На ярмиду брати, Пшеницю ламати. Пшеницю ламати, У копи складати.
Де копа стояла, Там зоря упала. Де зоря упала, Там криниця стала.
А в тій криниці Ісус Христос купався, А Діва Марія воду набирала. Вона Ісуса Христа Відерцем спіймала.
Ганна Стеців
Дуже цікаво!
Ірина Халупа
Браво! Дуже гарно.
Валентина Семенюк
Це так заведено.
Ганна Стеців
Слухай, скажи, у нас такого, правда, Ірино, ніколи нічого подібного не було? Вона зовсім по-іншому виглядає.
Ірина Халупа
Так.
Валентина Семенюк
Обов’язково от хто має в обійсті бджоли, то це перед тим, як нести мед до хати, розмішувати кутю, це треба співати.
Ганна Стеців
Буде цікаво з Чумаченко про то поговорити, правда?
Валентина Семенюк
В мене тато тримає вже більше 43 років пасіку. Це вдома, якщо вже має кутю нести, і якщо нас нема, то баба співає сама, але обов’язково повинно так бути. Це завжди була така гарна традиція. Навіть те, що от коли крашанки, ота шкоролупка, завжди треба в кожен вулик покласти по кусочку маленькому свяченої шкоролупки. Це, завжди тато каже, щоб хвороби не нападали на пасіку, щоб бджоли гарно були у сім’ї, не роїлися і не вилітали. Шкоролупка - це як тримання сім’ї, вулика.
От я завжди пам’ятаю, що мама принесе з церкви крашанки, і ми тієї свяченої шкоролупочки завжди знаємо, що трошки потрібно, щоб в хаті були, щоб хаті грому не було, щоб ніяких пожеж не було і обов’язково у вулики класти отої шкоролупки.
Ганна Стеців
Ірино, то цікаво буде на Великдень про це поговорити.
Валентина Семенюк
От знаєте, пам’ятаю, може, через те, що тато так займається, дуже любить, як він каже, живе тим. У нього навіть як от радикуліт схватить, то я вже йду струшу штук 50-60 бджіл та йому в спину натикаю, натикаю, натикаю, і дід встав і пішов. Так я от це через що так дуже знаю ці такі гарні традиції.
Ганна Стеців
А як тепер Ви святкуєте Різдво? Як тепер у Києві це відбувається у Вас?
Валентина Семенюк
Я завжди їду додому.
Ірина Халупа
А Ваші діти? Ви їх забираєте з собою?
Валентина Семенюк
Завжди забираю з собою, а цього року навіть, я вже думаю, правнучку візьму додому і поїдемо туди.
Ганна Стеців
А до кого перше йшлося – до Ваших батьків чи до батьків чоловіка? Бо завжди є той вибір на Святий Вечір, коли вечеря є в домі, коли вже є окрема сім’я, маєте свої діти, але є ще там дід і баба, і треба йти або до діда й баби чоловіка або до діда й баби мами. До кого йдеться?
Валентина Семенюк
У нас завжди йдеться в сім’ю того, хто старший. В мене моя мати була з татом старші за мого покійного чоловіка мати і батько. Ми завжди йшли до моїх. А вже пізніше йшли до чоловікових батьків.
Ірина Халупа
Ви завжди вертаєтесь на Святвечір додому...
Ганна Стеців
Є пані Чумаченко вже.
Ірина Халупа
Дуже гарно. Ви зажди вертаєтесь додому, і я також все життя, лише один рік я не встигла бути в моїх батьків на Святвечір і дуже жалувала, бо мені здавалося, що не лише свята не були такими, але весь рік не був таким.
Отже, до нашої розмови долучається Катерина Ющенко. Ми вже тут, Катю, для твого відома, обговорили з пані Стеф’юк її сімейні традиції, що вона пригадує, як вона готується до свят, пані Валентина нам багато цікавого розповіла. Настала твоя черга. Ти виростала поза Україною, ти виростала в США, де наші батьки також продовжували різні традиції українські. Вони кусочки України повивозили з собою. І ось ти тепер вже довший час живеш в Україні, маєш свою сім`ю, одружена ти. Як ти перевезла ті традиції, яким тебе навчили твої батьки, назад в Україну? Як ви готуєтесь до Різдва у твоїй хаті?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Коли я виростала, для батьків було дуже важливо, щоб ми знали українські традиції, щоб ми їх поважали. Ми завше ходили в церкву. Мама завше робила кутю. Я також вважаю, що дуже важливо творити такі сімейні традиції. Мені здається, що коли дитина виросте, вона, може, не запам’ятає дорогі подарунки, вона не запам’ятає якесь велике свято, але вона буде пам’ятати ті речі, що робляться кожного року і які пов’язані і з родиною, і з вірою.
Я думаю, що ми стараємося робити це дуже великим святом. Ми готуємось ще, я б сказала, з початку грудня до цього свята. Ставимо ялинки, діти беруть участь в цьому. Я цього року поставила ще окремо маленьку ялинку, щоб тільки діти прикрашали. Мені не дуже так сподобалось, як вони прикрасили, але це їхня, це по-їхньому.
Плануємо запрошувати родичів, друзів до себе під час цілого місяця. А потім на саме свято ми плануємо піти в церкву разом, з дітьми, всіма дітьми, з онучкою. Потім будемо готувати традиційну вечерю.
Ганна Стеців
Чи українська свекруха тепер, пані Ющенко, задоволена, як невістка готує вечерю, як невістка вміє, чи так Ви потрафите зробити, як то на Україні роблять?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Свекруха живе далеко, і вона тільки може пробувати те, що я на скору руку приготую, коли ми приїдемо на день-два до неї. Я сподіваюся, що вона подобає те, що я готую, але вона мені не сказала б, якби ні, бо вона дуже така тактовна жінка. Я думаю, що їй сподобалося те, що я їй готувала.
Ірина Халупа
Як виглядає ваш різдвяний стіл?
Валентина Семенюк
Як ви святкували, будучи за межами України?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ми завше готуємо на Святвечір 12 страв: завжди кутя, узвар, а тоді інше готуємо – і варенички бувають, і риба буває. По-різному. А як я виростала, ми також так старалися робити. За кордоном, я б сказала, що Різдво стало трошки комерційним святом. Там дуже це зв’язано з подарунками, Санта-Клаусом. Це приємно, я думаю, особливо для дітей. Але дуже важливо ніколи не забувати, що це свято духовне. Це Різдво Христове і це треба дуже пам’ятати.
Ми уже нашій Софійці почали це розказувати , що там є і Матір Марія, і Йосип. Ми ставимо і говоримо про маленького Ісусика. Я думаю, що уже вони трошки навчилися, що це не тільки Дід Мороз,а що це, дійсно, є релігійне свято.
Ірина Халупа
До речі, я прочитала в якомусь повідомленні, що цього року буде парад Дідів Морозів і Снігуроньок по Хрещатику. Ви щось чули таке, шановні пані?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я, на жаль, не чула .
Валентина Семенюк
Я також.
Ганна Стеців
Я воліла б, аби такого параду не було. Я би воліла, щоб ходили вертепи по Хрещатику.
Ірина Халупа
Звичайно, що ми б цього хотіли.
Ганна Стеців
Щоби можна було час від часу шопку побачити замість Діда Мороза і Снігуроньки, бо все-таки це чужі для нас символи. Це щось таке нав’язане, щось таке штучне дуже.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
І знов-таки, воно не пов”язане з нашою вірою.
Ганна Стеців
Так. З традицією.
Валентина Семенюк
Я думаю, що на Хрещатику повинні бути українські дівчата з гарним концертом, з гарним вертепом, з гарними піснями. А парад... Ну, якщо хочуть люди ходити ряженими, хай ходять.
Ганна Стеців
Цікаво, хто буде Снігуронькою першою.
Валентина Семенюк
Ви знаєте, коли 31 числа ми стояли на Майдані, як Кучма приходив, так я ту ніч добре пам’ятаю, як він боявся нас, представників, хто стояв у палатках, від опозиції, із палаткою Гонгадзе і літературою. То жах був. То я тепер як згадую той період, то думаю, що боявся би чоловік прийти.
Ганна Стеців
Будемо приємне згадувати перед святами гарні речі, гарних людей.
Ірина Халупа
Ганно, ми вже трошки поколядували в першій частині нашої розмови, я тепер хочу вас попросити пригадати якесь віншування. Віншування – це теж традиційна українська річ. Вона відрізняється з району до району.
Є певні колорити, які просікають, чи то гуцульські віншування, чи, скажімо, харківське віншування. Я знаю одну маленьку штуку, якої мене навчила моя мама. Вона є дуже коротенька. “На щастя, на здоров’я з колядою, щоб ви тішилися, як пташка з весною, як пташка на калині, дай Боже щастя вашій родині”.
Що я, до речі, бажаю всім вашим родинам, шановні пані, і всім слухачам, звичайно. Чи ви знаєте якісь віншування? Чи ви пам’ятаєте щось, що вам може там застрягло десь в усі і не дає вам спокою? Пані Валентино?
Валентина Семенюк
Дуже гарно пам’ятаю мамину таку гарну, це завжди було в хаті: “Роди, Боже, жито і пшениця і всяка пашниця, і в хаті в куточку дітей горбочок, і у хліві худоба (зараз згадаю до кінця) і повні засіки хліба”. От так я пам’ятаю. То завжди, як хтось заходив в хату, то він не казав: “Добрий день”, а це: “Дай Боже!”
Це було традиційним. Весь період святкування завжди було так: “Дай Боже!”. Не було у нас так, щоб казали: “Добрий день”. Потім вже говорили: “З Новим роком! Зі святами!”. А от “Дай Боже” – це було весь місяць, весь період, навіть я ніколи не чула, щоб хтось прийшов і вперед сказав: “Добрий день!” замість цих слів. Навіть не було такого.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Це дуже красиво. Так, просто говорили: “Христос родився – славімо Його!”. І ходили також колядувати “Добрий вечір тобі” і інші. Я мушу сказати, що я їх трошки забулася, але треба знову їх вивчити.
Ганна Стеців
А в нас казали: “Віншую Вас, пане-господарю, з тим святом, з тим Різдвом Христовим. Дай вам Боже ті свята впровадити, інших дочекатися. Рік-по-рік – многії літа!” Але б я хотіла, Ірино, всіх, хто тут є, пані Катерина Ющенко, ми знаємо всі, як багато приділяє Віктор Ющенко і святам, і традиціям.
Я, до речі, згадую, я ніколи не забуду, як в Київ привезли Туринську Плащаницю, він був єдиний з українських політиків, хто до тієї Плащаниці прийшов. Він часто любить розповідати про такі свята. Що для нього є найбільш важливим? Ви вже декілька років зустрічаєте Різдво разом. Чому Ющенко найбільше уваги приділяє під час тих свят? Стравам? Друзям? Що для нього є найбільш важливим у підготовці і проведенні різдвяних свят?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я б сказала, що більше всього це для нього родинне свято. Це дуже важливо зустрічатися не тільки з найближчою родиною, але закликати і всіх інших, щоб почували всі близькі в цей час. Можна сказати, прощати всі гріхи, що відбулися за цей час, за цей рік. Я б сказала, що для нього більше всього...
Це для мене може бути, що в це свято треба готувати, це треба ялинки ставити і подарунки купувати. А для нього – це більше за все свято, коли треба ходити в церкву, де треба бути з родиною.
Ганна Стеців
А от бували такі випадки, що вже свято, вже зірка зійшла, тата ще немає? Ми всі чекаємо, нервуємося. Як він встигає? Чи він все-таки вміє лишити всі державні справи, всі політичні справи, коли йдеться про справи його родини, про великі родинні і релігійні свята? Чи Вам все-таки не раз доводиться виглядати у віконечко: іде чи не йде ще?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ви знаєте, я думаю, що він старається. Буває, що і на дні народження він може спізнитися, тому що, дійсно, є дуже важливі справи. Але я знаю, що він дуже старається. Як діти десь виступають, то він старається прийти. Це для нього є дуже важливим.
Але, я б сказала, що на Святвечір я не пам’ятаю, щоб хоч раз він спізнювався.
Валентина Семенюк
Це дуже важливо. Це дуже важливо, що якийсь певний період. Я знаю, що дома в нас так якось вважається, що коли починає темніти, то вже в хаті повинно бути чисто і прибрано, вже треба нести кутю на покутю. В нас вже немає такого... От тільки перший дзвоник в церкві вдарив – це вже все.
Ганна Стеців
Але таке в нас зараз тяжке життя напружене, що часто глава родини, чекаєш, дивишся, вже ось-ось, а ще немає. Тому це дуже важливо, коли людина вміє залишити все дуже важливе заради найважливішого.
Валентина Семенюк
Так, я навіть один раз їхала до мами перед кутею, вже мою машину трохи стукнули, я затримуюсь, дзвоню по мобільному, кажу мамі, що я все одно їду. Не кажу, що там мене машина вдарила, чи що я затримуюся в дорозі, бо там голольод, але, мамо, я буду.
І мама цілий вечір до ночі чекає, бо ми повинні бути разом, бо тато не понесе кутю на покутю, не буде мішати, поки вся родина не збирається. В нас не замішують кутю, поки вся родина не сидить.
Ірина Халупа
Чи Ви починаєте Святвечір кутею, чи закінчуєте його кутею? Бо різні сім’ї мають різні традиції. А як у Вас, пані Валентино? Як у Вас, Катю?
Валентина Семенюк
У нас кутю не замішують, поки не збереться вся родина. Тобто, коли біля горщика вже всі є, тоді вже мішають кутю, сідають до столу. Перші три ложки треба взяти кутю, а тоді вже споживати все те інше, що поставлене на стіл.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Так, Ірко, ми також починаємо з куті, завжди так робили. А Ви, Ганно?
Ганна Стеців
А в нас закінчують, в нас закінчують, оскільки це вважається як десерт – це солодке.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Це правда, це найкраще.
Ганна Стеців
Солодка страва. І була, знаєте, ще дуже така стара традиція. Колись, ще мій дід, пізніше цього вже не робили. Коли закінчували їсти кутю, то останню ложку кидали на стелю. Так було, Катерино?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я таке чула.
Ганна Стеців
Вона мала трошки приліпитися, бо як нічого не приліпилося, то був дуже поганий знак. А Ви тут вже це чули чи ще в Америці?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ні, я чула це ще давно.
Ганна Стеців
Ще від батьків?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Так, від батьків, що треба кидати, що це на щастя, як воно там залишиться, на щастя на цілий рік.
Ірина Халупа
На щастя і на добрий урожай. Я навіть знаю родини, де вся стеля заплямлена цією кутею, навіть, знаєте, дехто записує, де який рік.
Ганна Стеців
Так, тепер, може, через те і не роблять. А чи у Вас, Катерино, як свічки гасять, чи може теж ворожать на диму від свічок?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ні, я мушу сказати, що у нас цього не було.
Ганна Стеців
Я розкажу, оскільки до нас пані Ющенко прийшла в такому цікавому положенні, як кажуть в Україні. Коли на Різдво гасять свічки, і дим від свічки крутиться над столом, це значить, буде весілля в родині цього року. Коли дим від свічок іде на ліжко, це значить, народиться дитинка. І я так думаю, що в Ющенків дим цього року піде на ліжко.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Дай, Боже!
Валентина Семенюк
Дуже гарна така традиція, цього року треба подивитися, прослідкувати за свічкою. Я ніколи не бачила. Я знаю тільки те, що свічку завжди запалює хазяїн хати, тобто хто старший, той і запалює. І обов’язково та ж сама рука повинна загасити свічку. У нас це так заведено. Тобто почитання старшої людини.
Ганна Стеців
За галицькою традицією, цього року, не дай нам, Господи, щоб дим від свічки у двері.
Валентина Семенюк
А що це означає?
Ганна Стеців
Це поганий знак. Хай буде дим від свічки над столом, над ліжком і дуже довго і дуже гарно.
Ірина Халупа
В нашій родині також була така традиція: під тарілку ставити кожному якийсь гріш, якусь копійку чи навіть щось більше, бо тоді завжди будуть при вас гроші. Ось коли ми вже підростали, як всі діти хотіли мати більше грошей, то вимагали від батьків все більше і більше, щоб вони нам ставили під тарілку. Так само в нас, я не знаю, звідки це взялося, ймовірно, люди, які виростають в селах, грошей ніколи не може бути забагато, і їх ніколи не вистачає.
Тому такі традиції народжуються. Навіть ось, як мені мама одного разу мені подарувала гаманець і обов’язково в цей гаманець встромила якісь гроші. Бо не можна дарувати порожній гаманець. Так що я вам бажаю, шановні пані, щоб хтось вам підсунув копійку під вашу тарілку, щоб ви прожили цей рік в достатку.
Щоб всі українці, до речі, прожили цей рік в достатку, в доброму настрої, в радості, щоб Боже Дитятко до них усміхалося, щоб ви гарно всі відсвяткували ці свята. Ну що, будемо потихеньку закінчувати нашу розмову? Я залишаю останні слова за вами, шановні пані. Особисто бажаю вам гарних свят.
Приходьте до нас частіше, такі розмови дуже милі.
Ганна Стеців
Може, якісь побажання хай ще гості скажуть?
Ірина Халупа
Так.
Валентина Семенюк
Хочеться всім побажати, щоб цей рік приніс кращу долю, кращу долю в кожній сім’ї, щоб достаток був, щоб люди не відчували себе самотніми, щоб знали, що на столі завжди є хліб і до хліба, щоб родини були дружні і збиралися і на Святвечір, і на всі свята, які сьогодні є в православній Україні.
Хочеться побажати, щоб доля в кінці-кінців усміхнулася в цьому 2004 році Україні. Щоб змінилися все-таки відносини в державі, щоб все-таки та політична реформа, яка започаткована нами, представниками опозиції, була увінчана успіхом, щоб нашу Україну знали більше по-кращому, по-доброму, ніж по торгівлі дітьми, жінками, по Чорнобилю.
Щоб все це залишилося десь там, у минулому, а все добре було перенесене на наступний рік. Я всім бажаю, всім нашим жителям в Україні і тим, хто за межами, але вболіває за долю України.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я також бажаю всім: і в нашій країні, і в інших, щоб було щастя, здоров’я, щоб, дійсно, всі відчували любов у родині і відчували можливості свої, що завтрашній день може стати кращим, ніж сьогоднішній.
Валентина Семенюк
І будемо старатися приходити в гості. Запрошуйте нас.
Ірина Халупа
Будь ласка, приходьте. Ну, що ж, такою жіночою розмовою ми заповнили майже всю годину. Шановні гості, я вам сердечно дякую за участь у сьогоднішній “Вечірній Свободі”. А слухачам дякую за увагу. Сьогодні в нас у гостях була народна артистка України Марія Стеф’юк, родом з Гуцульщини, народний депутат України Валентина Семенюк, родом з Житомирщини і дружина Віктора Ющенка – Катерина Ющенко.
Програму вели Ірина Халупа та Ганна Стеців. Ми прощаємося з вами, бажаємо вам смачної куті і веселих свят. І на закінчення – ще одне віншування з Різдвом Христовим та Новим роком, щирі побажання кріпкого здоров’я, багато щастя, чистої води в криниці, в полі – ярої пшениці, хліба-солі – на столі і погоди на душі.
Христос ся рождає!
А оскільки я, шановні слухачі, родом з Лемківщини, то я собі дозволю під кінець заграти колядку. Це колядка на вірші лемківського поета Богдана-Ігора Антонича, а співає Василь Жданкін. Говорить радіо “Свобода”!
Василь Жданкін (співає) Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть. Дитя Боже повезуть. Тешуть теслі з срібла сани, сняться різдв’янії сни. На тих санях Ясна Пані, очі наче у сарни. Очі наче у сарни. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. На долоні у Марії місяць – золотий горіх. Місяць – золотий горіх. Ходить сонце у крисані, спить слов’янськеє Дитя. Їдуть сани, плаче Пані, снігом стелиться життя. Снігом стелиться життя.
Тешуть теслі з срібла сани, Тешуть теслі з срібла сани, Тешуть теслі з срібла сани, Христос ся рождає, славімо Його!
Ірина Халупа
Добрий вечір, Україно! В ефірі “Вечірня Свобода”!
Перед мікрофоном Ірина Халупа. Вітаю всіх, хто нас слухає. А сподіваюся, що слухає нас багато.
Сьогодні 6 січня, отож Святвечір. Наша передача сьогодні Святвечірня. І вона, певною мірою, жіноча, бо Святвечір, певною мірою, жіноча справа. Оскільки Святвечір, вечерю святочну, вечерю святкову готують здебільшого жінки.
Отож сьогодні я і моя колега Ганна Стеців запросили до нашої студії 3-х знаменитих жінок. З нами сьогодні будуть: народний депутат України Валентина Семенюк, народна артистка Марія Стеф’юк і Катерина Ющенко, дружина Віктора Ющенка.
А оскільки це святковий час, і всі ми в бігах і у справах, то одні будуть приходити, інші будуть відходити, бо так і треба: треба щось купити, треба щось підготувати, треба хату прибрати, треба накрити стіл, треба багато чого зробити, щоб Святвечір був справді святковим. Так що, шановні слухачі, залишайтеся з нами, з “Вечірньою Свободою”, де ви почуєте нашу жіночу розмову про традиції, про це, що ми пригадуємо про наші Різдва, дитячі Різдва, про це, що нас навчили вдома.
Пані Стеф’юк, Ви відома українська співачка. Вся Україна знає Вас, Ваш голос. Як Ви готувалися до Різдва? Чи Ви допомагали в кухні своїй мамі, як довго тривало все це готування? Які, власне, ті спомини Ви найкращі маєте щодо цієї дуже напруженої, але водночас дуже приємної підготовки до Святвечора? | Марія Стеф’юк
У мене найкращі спомини про Різдво і про Паску, тому що в Західній Україні це святкувалося навіть при радянській владі, коли це заборонялося. Я пам’ятаю з дитинства цей неймовірний фантастичний дитячий трепет підготовки до того свята. Знаєте, все життя я переношу кожен раз всі ці спомини 6-го січня. По-перше, саме головне, що зараз ніхто не робить, - це постувати. Всі ці 40 днів ми не їли м’яса, яєць, як правило, не давали, навіть дітям не давали в нас у сім’ї. Я пам’ятаю, коли в сім’ї всі діти чекали цього вечора, коли перша зірочка засвітиться. Я знаю, тато заносив до хати сіна пахучого, його клали на стіл, розкладали, була скатертина напрасована і клали 12 страв. Не пили нічого, бо то був піст. А дорослі, які ходили колядували, після того, як уже повечеряли, то всі чекали 12 години, аби можна було випити...
Ірина Халупа
Першу чарку.
Марія Стеф’юк
Так, першу чарку. Я не знаю, а я пам’ятаю всі ці страви. Я перенесла і всі ці страви зараз в Києві готовлю. Всі мої знайомі знають, що я святкую обов’язково.
Ірина Халупа
Чи Ваше меню складалося з повних 12 страв все ж таки, пані Маріє?
Марія Стеф’юк
Так. Ви знаєте, в селі тоді не було так, щоб дуже багато, але видумували всяке. Знаєте, навіть з тієї ж квасолі робили якісь незвичайні речі. Наприклад, вареники з квасолею тут майже ніхто не робить. Це пісна страва.
Ганна Стеців
З білої квасолі?
Марія Стеф’юк
Ні, Ви знаєте, то така велика квасоля, трошки солодкувата. Її відварювали і робили з часником, отут маєте одне блюдо. Потім квасоля, а там гриби білі мариновані (або, які там були), часник і олія – от вже був салат такий. Дуже багато такого було. І от 12 вже набиралося. Я вже не кажу про різні вареники, про пиріжки з капустою і так далі.
Ганна Стеців
Слухайте, а я пам’ятаю досить смішну історію, як моя бабця терла мак до завиванця різдвяного і не давали (або до куті мак теж давали), але коли мак уже стертий, і цю макітру виносили, і лишався макогін весь в тій рідині такій солодкій...
Ірина Халупа
І ти це лизала, Ганю?
Ганна Стеців
Не можна було облизати, бо будеш мати лисого чоловіка.
Марія Стеф’юк
Так казали.
Ганна Стеців
Іро, не можна було облизати того смачного дуже, бо як полижеш, то будеш мати лисого чоловіка.
Марія Стеф’юк
Але ми все рівно лизали. Смачно було, смачно, то було смачно. На кутю обов’язково треба було мати макітру. Я і зараз маю макітру. І моя бабця навіть казали: “Ти маєш добре все помити, класти між ногами макітру і терти між ногами зовсім не одягнена для того, щоб тебе солодко любили чоловіки”. І то ми всі дівки беремо макітру і тремо мак.
Ганна Стеців
Між колінами?
Марія Стеф’юк
Так.
Ганна Стеців
Щоб коліна були солодкі.
Ірина Халупа
Цікаво. Я перший раз таке чую.
Ганна Стеців
Пані Маріє, чи Вам той мак поміг між колінами в житті?
Марія Стеф’юк
Я думаю, що трішки поміг.
Ірина Халупа
Мені здається, що і тобі помогло попередження, Ганю, що ти не облизувала після тертого маку макогона, бо твій чоловік має повну чуприну волосся.
Ганна Стеців
А знаєш, як то тяжко було стриматися, щоб не облизати того макогона.
Ірина Халупа
Одна моя знайома з Харківщини колись розповідала, що в них дуже дорогим був рис, і вони готували кутю з рису. Яку Ви кутю готували, пані Стеф’юк, і яку далі готуєте?
Марія Стеф’юк
Тільки з пшениці. Обов’язково так, як це було колись.
Ганна Стеців
Впиханої пшениці.
Марія Стеф’юк
Так. Я її трошки вимочую. Ну, треба варити її. Обов’язково даю мак, мед і горіхи і більше ніц. Наприклад, тут дають мак, родзинки, але я ні.
Ганна Стеців
В Західній Україні особливо. То ми давали... Жодного рису не було, була впихана пшениця, яку впихала якась одна жінка десь в селі, і в неї ту пшеницю брали. Тоді її запарювали і терли мак між колінами солодкими...
Марія Стеф’юк
Аякже. Так, як ми вже казали.
Ганна Стеців
Тоді горіхи, мак і мед - і більше нічого.
Марія Стеф’юк
Ні цукру, нічого більше. Але добре було, коли були печі, то в них засовувалася пшениця. Коли пшениця була з печі, то вона мала зовсім інший смак. Навіть коли робили студенець на другий день свят, то зовсім було інакше, то був зовсім інакший смак з печі.
Ганна Стеців
Ще одна така деталь цікава (я не знаю, чи у Вас таке було), але в нас невільно було відчиняти двері і взагалі заходити або виходити з кімнати, коли в піч впихали якесь печиво...
Марія Стеф’юк
Навіть не можна було голосно говорити, аби тісто підійшло так, як воно має бути. То все правда. І 6 січня ніхто не мав права і заходити до хати, бо то була дійсно свята підготовка до того народження...
Ганна Стеців
Так само, як 7 зранку не можна було застеляти ліжка, бо вважалося, що дитятко відпочиває. І не можна було до обіду нікуди виходити з дому. Я не знаю, чи так було в кожному...
Марія Стеф’юк
Так само.
Ганна Стеців
Жодних гостей?
Марія Стеф’юк
І вже після обіду, вже коли сідали. Ну, то не був обід. Після церкви...
Ганна Стеців
Пізній сніданок.
Марія Стеф’юк
Так.
Ірина Халупа
Пані Стеф’юк, Ганно, таке запитання. Я виростала на Лемківщині. В нас традиції такі, як, ймовірно, по всій Західній Україні. У нас також (я пригадую) завжди було сіно на столі, і хата пахла тим сіном, тато приносив Дідух, і так, напевне, як і ви, ми мали місце для тих, які не могли з нами бути в цей день: для подорожуючих, для померлих. Мій тато завжди брав трішки всього і йшов у стайню, і годував худобу. Чи Ваші батьки то робили, пане Маріє?
Марія Стеф’юк
Так само. Звичайно.
Ганна Стеців
Я щойно хотіла про це згадати. Йшлося наперед: спочатку годували худобу, а потій йшли і сідали за стіл. Худоба була головніша, тоді вважалося, аж тоді йшли за стіл і розстеляли цього Дідуха, діти лягали на Дідуха. І якісь були помівки. Ви пам’ятаєте, пані Маріє, як це було?
Ірино, до нас прийшла ще одна гостя: пані Валентина Семенюк, вона щойно проголосувала у ВР, і вже є разом з нами. Вона теж, мабуть, може багато цікавого розповісти.
Ірина Халупа
Отже, пані Валентино, ми тут говоримо про Святвечір: що ми пригадуємо з дитинства; як нас мама вчила; як нас батько вчив; як ми готувалися до свята; як ми готували всі ті страви; ми пригадуємо, яким дивовижним було це свято, цей вечір, вся підготовка. Ви з Житомирщини, якщо я не помиляюся, так?
Валентина Семенюк
Так, я сама з Житомирщини. Ви знаєте, якось так склалося, що якщо взяти мій районний центр, де я народилася і жила, то саме у моєму селі (це пригород райцентру) збереглася одна церква, яка діяла одна на район. Її ніхто не закрив. Участь у будівництві тієї церкви брав мій прадід, а ремонтував дід. І коли я працювала навіть секретарем районного комітету партії, то я допомагала туди підводити газ. Ви знаєте, я згадую...
Ганна Стеців
Таємно Ви це робили чи гласно?
Валентина Семенюк
Ви знаєте, я Вам хочу сказати, що у нас ніякої заборони на рахунок цього в районному комітеті партії не було. Ми були більш демократичні. А головне, що ми були місцеві. Розумієте, то багато чого значило.
У мене тато з села, котре було більше під Польщею, а мама з села, де якраз границя проходила. І завжди були різні співанки і в тата, і в мами.
Ганна Стеців
Колядки?
Валентина Семенюк
Так. І завжди згадую, як мій тато казав, звертаючись до моєї мами: “Давайте спочатку мою заспіваємо, а потім твою, бабцю”.
Ганна Стеців
А пам’ятаєте котрусь з них?
Валентина Семенюк
Пам’ятаю. “Були в батька бджоли” – така гарна щедрівка. Навіть зараз у мене внучка... Правда, вона ще не співає. А от мої дочки, коли були малесенькі, в нас завжди була така традиція: ліпити вареники з капустою на кутю і обов’язково співати, чи ти не забув за той період святкування цих пісень.
Це мені настільки до цього часу в пам’ятку, що я вже інколи забуваю текст тих слів, а мої дві доньки (одна вже має 24, а друга 21 рік, одна з них має вже свою сім’ю) також співають тих пісень. При цьому кажуть: “Давай спочатку дідову, а потім уже бабину”. Та пісня, про яку я казала: “Були в батька бджоли” – це така щедрівка... Чому я її згадала? Тому, що мій батько, коли мені було років три чи чотири, завів пасіку. Обов’язково на Святвечір тато ходив у свій погрібничок, де зберігалася пасіка, виносив меду із вощиною і такого меду, щоб заправляти кутю. Це була його така святиня. І обов’язково, коли зварилася кутя...
Ірина Халупа
Так що в нього був спеціальний мед для куті, так?
Валентина Семенюк
Обов’язково. Особливо, коли мама закінчувала варити кутю, то ніхто до каші, до горщика не підходив, тільки тато брав горщика, ніс на покутю, а там завжди стояв сніпок. А нам треба було йти за татом позаду і обов’язково квоктати. А для чого квоктати? Для того, щоб курчата зарання були у господарстві. Так було заведено у нас. І ми обов’язково йшли.
Тато ніс на покутю той горщик і обов‘язково тільки чоловіча рука торкалася на той горщик. Так чогось у татовому селі було заведено. І обов‘язково три колосочки, які стояли у тому, повинні зібрати, тато прошолюхає, від полови звільнить і отого жита наверх посипає, тобто вже тоді маєш право брати ту кутю для заправи. Тато завжди мені з мамою розказували. І обов‘язково у мене було горнятко, і навіть я вже переїхавши зі свого районного центру до Києва, я забрала оту макітерку, яка ще моєї прабабці. У мене є така макітерка, вона вже така старенька, ми її вже дротиком обкрутили, а я все одно її тримаю, ну так як, знаєте, пам‘ятаєш те, що моєї ще прабабуні – воно в мене, і зараз кутю розмішую у тій макітрі. Навіть і тут, у Києві. І навіть моя колега-депутат Валентина Завалевська, яка у мене навпроти живе, в один вечір вона прийшла і чує – щось ми так у квартирі співаємо, я, дві дочки і зять. Вона заходить і дивиться: мій зять несе нам покутю, макітерку, а ми вже її розмішуємо.
Ганна Стеців
А кудкудакаєте, чи ні?
Валентина Семенюк
Обов‘язково! І ще дуже добре пам‘ятаю, що оцей верхній шар куті треба було зверху збирати і її кладеш на кришечку, а потім цю кутю треба обов‘язково на перший день Різдва віддати курям, то тоді будуть гарні яйця, і буде завжди закладка на майбутнє.
Ганна Стеців
Галичанки мусили б собі позичити...
Валентина Семенюк
Так, оце я дуже добре пам‘ятаю. І ще знаєте що дуже добре пам‘ятаю? Пам‘ятаю, як завжди татова була така робота, що він обов‘язково набивав горіхів на кутю. Туди завжди добавляли горіхи свої, товчені, туди обов‘язково халви, мед – оце сама головна складова . А іще у мене вдома, у тата до цього часу збереглася ступа. Це така з дерева видовбана з товкачиком, така велика, типу цеберка. В тій ступі тато товк жито, а потім те жито варили.
Ганна Стеців
У Вас кутя із жита була?
Валентина Семенюк
Так, обов‘язково. У нас кутя обов‘язково із жита, і обов‘язково потрібно, щоб чоловік товк те жито. Отак же само, як на Святвечір хлібину жінка ніколи не повинна різати, а завжди хлібину ріже чоловік.
Ірина Халупа
Пані Семенюк, Ви згадували, що у Вас на Житомирщині чоловіки готували жито для куті. Ось пані Стеф‘юк нам розповідала про таку цікаву традицію у її місцевості, як вони терли мак між колінами, щоб оті коліна і взагалі все жіноче було солодким.
Валентина Семенюк
А в нас теж так було. Мама завжди розказувала так: що товче завжди чоловік, а варить жінка. Але несе на покутю завжди тільки чоловік, і до тої вже готової каші повинен тільки чоловік доторкатись. А от мак, якщо ви хочете лад у сім‘ї, треба терти разом. Тоді міцна сім‘я. Обов‘язково чоловік тре, а дружина тримає, або навпаки. І обов‘язково, хто в хаті є, хоч малесенька дитина, ну хоч раз повинен по макітерці провести пальчиком. Так Святвечір завжди треба проводити у своїй сім‘ї, це свято сімейне. І навіть ми, коли я вже довгий час в Києві, і коли вибираю їхати на Новий рік додому чи на 6 число, на кутю, ми завжди їдемо на 6-те, бо це вважається святий вечір для батьків. Крім того, я хочу сказати, що на вечір, коли завжди готовиться, то я от не випадково сказала, що першу хлібину завжди ріже чоловік. І обов‘язково треба мати той ножик, хліб ріжеться тим ножиком, коли ти на Пасху, коли ти на Різдво ходиш до церкви, особливо коли йдеш святити яєчка, береш ножик свячений. От хліб ріжеться саме тим ножиком, яким ти посвятила. Той ніж з хати ніколи не виноситься. От, наприклад, така ж сама традиція, якщо ти будинок продаєш, то ти можеш забирати всі меблі, а стіл завжди залишається, тобто стіл не виноситься з хати. Отак же само і ніж, який свячений.
Ганна Стеців
Дуже цікаво, я ніколи такого не чула
Валентина Семенюк
А у нас так на Житомирщині заведено, що стіл з хати ніколи не віддається. Я жила весь час у райцентрі, а коли переїхала до Києва – той ножик, що у хаті у мене був, що святили, от я його перенесла в Київ. Тобто зі мною він завжди їхав.
Ганна Стеців
Ірино, слухай, мені здається гріх не скористатися з того, що тут є пані Марія Стеф‘юк. Може б ми заколядували?
Ірина Халупа
Я хотіла би Вас запитати, доки заколядуємо. Розкажіть дещо про колядування. Я знаю, що Гуцульщина, Косівщина славна своїми вертепами. Ця традиція дуже поширена в тих краях. Як це було на Житомирщині? Чи ходили до ваших хат з колядою на Святвечір, як відбувалося це Різдво? Що Ви пригадуєте? Чи Ви, як були маленькими, втікали від чортів, як я це робила? Пані Марія?
Марія Стеф’юк
Колядували ми звичайно з 6-го на 7-ме. Вертеп водили сьомого, вже на саме Різдво. Перевбиралися ми, особливо діти старші також, такі молоді, такі чоловіки. Я знаю, наче я була циганкою, це я пам‘ятаю точно, і колядували, віншували під хатою. Я зараз смішну навіть історію розкажу. Вечорами, з 6-го на 7-ме збиралися молоді хлопці-колядники і йшли до незаміжніх дівчат які ось-ось мали виходити заміж. І ці дівки не спали всю ніч, чекали коли ті хлопи прийдуть з музикою. І вони чекали їх, і всю ніч не спали.
Був такий випадок. Раптом мама каже моя: “Боже, колядники прийшли!”, тобто хлопці молоді. А я ще тільки- тільки хотіла дівкою бути, тільки зачинала я. Боже, як я кинулась, бігом вбралась у сорочку, стою... – а вони прийшли до моєї мами! Я так плакала, так плакала, думаю, чого вони мене... Я думала, що вони до мене прийшли! А мама моя була красива, молода. Ну, вони просто так, тому що ми жили недалеко від клубу, від школи, і кажуть, ми скінчили у найкращої жінки, тобто у моєї мами. До сих пір ми не раз з мамою згадували, як я плакала, що си прийшли не до мене.
Валентина Семенюк
Я хочу згадати також один із таких випадків, який був зі мною. Це був 72-й рік. Я якраз тільки закінчила 8 класів. Я пам’ятаю, як до нас прийшли колядники в хату. Саме головне, що я не знала такої традиції, що щось вкрадуть обов’язково: чи то ворота, чи то щось на подвір’ї. Потім тобі доводиться шукати, куди ж занесли.
Ганна Стеців
На Галичині таке роблять на святого Івана.
Марія Стеф’юк
Так, на Івана.
Валентина Семенюк
А в нас у такі дні. Я пам’ятаю, як зняли в нас ворота. Ми вранці виходимо – немає воріт. А батько каже: “Оце вже, Ганю, можеш сказати, що наша дівка вже підросла”. Тобто коли вже починають щось забирати, то значить, що це вже хлопці задивляються на дівчат. Тобто ,то мені тільки було десь біля 16 років, але я не думала, що такий період, бо тоді ж не так рано починали виходити на танці в будинку культури.
Я ще згадую, що для багатьох було дуже дивно, бо я була секретарем районного комітету партії, а до мене постійно приходили з церкви до хати. Ми жили з батьками в будинку, а вони завжди приходили до хати колядувати. Вони ніколи не говорили, що партійна, так до неї йти не можна. Не було в нас таких перепадів. Не було, знаєте, таких великих...
Ганна Стеців
Не були Ви аж така партійна.
Валентина Семенюк
Я Вам скажу, що я завжди казала: “Бог – це любов. Треба поважати те, що є. Поважати народні традиції”. Мені було дуже приємно, що навіть всі знали, що до мене завжди було приємно приходити, я завжди допомагала. Знаєте,з чим це все, напевне, ще зв’язано? А зв’язано з тим, що у нас не було таких великих заборон, що там діти не хрестилися у партійців...
Марія Стеф’юк
В Західній Україні трошки було інакше, навпаки.
Валентина Семенюк
А в нас такого не було. Я вам хочу сказати, що не було, напевне, таких цих перепадів і не було таких великих заборон, що там щедрівки не дозволялися чи колядки не дозволялися. Я пам’ятаю свою Валентину Захарівну, яка в нас читала українську мову, як вона допомагала нам, дев’ятикласникам, десятикласникам організовувати ці самі вечорниці, кутю. Я пам’ятаю навіть, було таке свято... У мене мама дуже гарно пече хліб. Зараз мама вже старенька, їй 73 роки, але до мами завжди приходять, особливо, коли в когось має бути весілля, хрестини, щоб мама спекла хліб на те весілля. Чому? Тому що в мами, кажуть, дуже добра рука, і якщо мама пекла або коровай, або хліб, то завжди сім’я дуже добре жила.
Ірина Халупа
Який талант гарний у Вашої мами.
Валентина Семенюк
Так. У даний час мама уже не може так кріпко вимісити хліба, але невістка моя допомагає мамі місити, а вона ліпить. Але люди приходять до неї, щоб вона напекла хліба. Я пам’ятаю, в 9 класі було в нас у школі організоване Свято паляниці. От яка господиня кращу напече паляницю, хліба. Я пам’ятаю, тоді моя мама, така проста жінка, була визнана, що найсмачніший хліб був у неї. То було таке свято гарне в Будинку культури, так гарно зроблене.
Я думаю: “Боже, все-таки які гарні були такі традиції”. Вони якось і зараз, я дивлюся, зберігаються. Навіть був, пам’ятаєте, такий період, що довго хліба не було, такі перебої були. Приходили навіть мамині подруги, які ніколи не вміли пекти хліба і просили: “Бабо Галю, поможіть, розкажіть, як пекти.”
Ганна Стеців
Я б на вашому місці з того бізнес собі зробила з тієї слави. Розкручену марку.
Валентина Семенюк
От знаєте, я як от навіть зараз приїжджаю додому, то як маю приїхати, я вже дзвоню, мама стоїть біля пічки і пече хліб. Я дивлюсь – мама завжди, от скільки себе пам”ятаю, починає тільки замішувати хліб, вона завжди починає співати щедрівки. Який то день – нема значення. Чи це в літній період, чи в осінній. А я кажу: “Мамо, навіщо ти співаєш?” Вона каже: “Доню, я раніше різні пісні співала, а відколи син помер, я тільки щедрівки співаю”.
А от хліб завжди щоб удався, якщо ти навіть у той день, коли починаєш місити хліб, тобто розчиняєш, як у нас кажуть, то ти ніколи не повинен в хаті з кимось посваритися. Тобто, ти завжди починаєш життя. І от мама завжди починає співати. Я приходжу – мама щедрівку співає, в зв’язку з тим, що помер син зарання. Вона каже: “Я починаю хліб пекти, то я вкладаю туди душу”.
Знаєте, мені приємно, коли от кажу: “Мамо, а ти додаєш туди олії і чарочку горілки. А що таке, навіщо ти добавляєш туди горілки?” А вона каже: “Доню, в перехід до посту завжди ріт споліскували горілкою.” От у хліб треба завжди трохи додавати. Це відхід від того такого недоброго. І друге – це те, що він тоді довго зберігається, не черствіє.
Марія Стеф’юк
Але я мушу йти, дівчатка.
Ірина Халупа
Тоді давайте використаємо ті дві останні хвилини і заспіваємо.
Ганна Стеців
Заколядуйте нам ще дві хвилинки.
Марія Стеф’юк
Та давайте всі разом таке щось.
Ганна Стеців
Зачинайте, бо є рівно хвилина.
Ірина Халупа
Дякуємо пані Марії. В ефірі “Вечірня Свобода”. Сьогодні ця “Вечірня Свобода” не лише вечірня, вона Святвечірня, бо на Україну прийшов Святвечір. Наші гості сьогодні – народний депутат України Валентина Семенюк, народна артистка Україна Марія Стеф’юк і Катерина Ющенко. З ними розмовляють Ірина Халупа та Ганна Стеців.
Пані Валентина Семенюк згадувала про щедрівку “Були в батька бджоли”. Це була щедрівка її батька, і далі є щедрівкою її батька. Батько мав пасіку, і, як вона вже нам розповідала, спочатку у їхньому домі співали щедрівку або колядку батькову, а вже пізніше – мамину. І ось пані Валентина нарешті пригадала собі, як звучить ця щедрівка “Були у батька бджоли”. Пані Валентино, заспівайте.
Валентина Семенюк
То батькова пісенька (співає).
Були в батька бджоли, Полетіли в поле На ярмиду брати, Пшеницю ламати. Пшеницю ламати, У копи складати.
Де копа стояла, Там зоря упала. Де зоря упала, Там криниця стала.
А в тій криниці Ісус Христос купався, А Діва Марія воду набирала. Вона Ісуса Христа Відерцем спіймала.
Ганна Стеців
Дуже цікаво!
Ірина Халупа
Браво! Дуже гарно.
Валентина Семенюк
Це так заведено.
Ганна Стеців
Слухай, скажи, у нас такого, правда, Ірино, ніколи нічого подібного не було? Вона зовсім по-іншому виглядає.
Ірина Халупа
Так.
Валентина Семенюк
Обов’язково от хто має в обійсті бджоли, то це перед тим, як нести мед до хати, розмішувати кутю, це треба співати.
Ганна Стеців
Буде цікаво з Чумаченко про то поговорити, правда?
Валентина Семенюк
В мене тато тримає вже більше 43 років пасіку. Це вдома, якщо вже має кутю нести, і якщо нас нема, то баба співає сама, але обов’язково повинно так бути. Це завжди була така гарна традиція. Навіть те, що от коли крашанки, ота шкоролупка, завжди треба в кожен вулик покласти по кусочку маленькому свяченої шкоролупки. Це, завжди тато каже, щоб хвороби не нападали на пасіку, щоб бджоли гарно були у сім’ї, не роїлися і не вилітали. Шкоролупка - це як тримання сім’ї, вулика.
От я завжди пам’ятаю, що мама принесе з церкви крашанки, і ми тієї свяченої шкоролупочки завжди знаємо, що трошки потрібно, щоб в хаті були, щоб хаті грому не було, щоб ніяких пожеж не було і обов’язково у вулики класти отої шкоролупки.
Ганна Стеців
Ірино, то цікаво буде на Великдень про це поговорити.
Валентина Семенюк
От знаєте, пам’ятаю, може, через те, що тато так займається, дуже любить, як він каже, живе тим. У нього навіть як от радикуліт схватить, то я вже йду струшу штук 50-60 бджіл та йому в спину натикаю, натикаю, натикаю, і дід встав і пішов. Так я от це через що так дуже знаю ці такі гарні традиції.
Ганна Стеців
А як тепер Ви святкуєте Різдво? Як тепер у Києві це відбувається у Вас?
Валентина Семенюк
Я завжди їду додому.
Ірина Халупа
А Ваші діти? Ви їх забираєте з собою?
Валентина Семенюк
Завжди забираю з собою, а цього року навіть, я вже думаю, правнучку візьму додому і поїдемо туди.
Ганна Стеців
А до кого перше йшлося – до Ваших батьків чи до батьків чоловіка? Бо завжди є той вибір на Святий Вечір, коли вечеря є в домі, коли вже є окрема сім’я, маєте свої діти, але є ще там дід і баба, і треба йти або до діда й баби чоловіка або до діда й баби мами. До кого йдеться?
Валентина Семенюк
У нас завжди йдеться в сім’ю того, хто старший. В мене моя мати була з татом старші за мого покійного чоловіка мати і батько. Ми завжди йшли до моїх. А вже пізніше йшли до чоловікових батьків.
Ірина Халупа
Ви завжди вертаєтесь на Святвечір додому...
Ганна Стеців
Є пані Чумаченко вже.
Ірина Халупа
Дуже гарно. Ви зажди вертаєтесь додому, і я також все життя, лише один рік я не встигла бути в моїх батьків на Святвечір і дуже жалувала, бо мені здавалося, що не лише свята не були такими, але весь рік не був таким.
Отже, до нашої розмови долучається Катерина Ющенко. Ми вже тут, Катю, для твого відома, обговорили з пані Стеф’юк її сімейні традиції, що вона пригадує, як вона готується до свят, пані Валентина нам багато цікавого розповіла. Настала твоя черга. Ти виростала поза Україною, ти виростала в США, де наші батьки також продовжували різні традиції українські. Вони кусочки України повивозили з собою. І ось ти тепер вже довший час живеш в Україні, маєш свою сім`ю, одружена ти. Як ти перевезла ті традиції, яким тебе навчили твої батьки, назад в Україну? Як ви готуєтесь до Різдва у твоїй хаті?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Коли я виростала, для батьків було дуже важливо, щоб ми знали українські традиції, щоб ми їх поважали. Ми завше ходили в церкву. Мама завше робила кутю. Я також вважаю, що дуже важливо творити такі сімейні традиції. Мені здається, що коли дитина виросте, вона, може, не запам’ятає дорогі подарунки, вона не запам’ятає якесь велике свято, але вона буде пам’ятати ті речі, що робляться кожного року і які пов’язані і з родиною, і з вірою.
Я думаю, що ми стараємося робити це дуже великим святом. Ми готуємось ще, я б сказала, з початку грудня до цього свята. Ставимо ялинки, діти беруть участь в цьому. Я цього року поставила ще окремо маленьку ялинку, щоб тільки діти прикрашали. Мені не дуже так сподобалось, як вони прикрасили, але це їхня, це по-їхньому.
Плануємо запрошувати родичів, друзів до себе під час цілого місяця. А потім на саме свято ми плануємо піти в церкву разом, з дітьми, всіма дітьми, з онучкою. Потім будемо готувати традиційну вечерю.
Ганна Стеців
Чи українська свекруха тепер, пані Ющенко, задоволена, як невістка готує вечерю, як невістка вміє, чи так Ви потрафите зробити, як то на Україні роблять?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Свекруха живе далеко, і вона тільки може пробувати те, що я на скору руку приготую, коли ми приїдемо на день-два до неї. Я сподіваюся, що вона подобає те, що я готую, але вона мені не сказала б, якби ні, бо вона дуже така тактовна жінка. Я думаю, що їй сподобалося те, що я їй готувала.
Ірина Халупа
Як виглядає ваш різдвяний стіл?
Валентина Семенюк
Як ви святкували, будучи за межами України?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ми завше готуємо на Святвечір 12 страв: завжди кутя, узвар, а тоді інше готуємо – і варенички бувають, і риба буває. По-різному. А як я виростала, ми також так старалися робити. За кордоном, я б сказала, що Різдво стало трошки комерційним святом. Там дуже це зв’язано з подарунками, Санта-Клаусом. Це приємно, я думаю, особливо для дітей. Але дуже важливо ніколи не забувати, що це свято духовне. Це Різдво Христове і це треба дуже пам’ятати.
Ми уже нашій Софійці почали це розказувати , що там є і Матір Марія, і Йосип. Ми ставимо і говоримо про маленького Ісусика. Я думаю, що уже вони трошки навчилися, що це не тільки Дід Мороз,а що це, дійсно, є релігійне свято.
Ірина Халупа
До речі, я прочитала в якомусь повідомленні, що цього року буде парад Дідів Морозів і Снігуроньок по Хрещатику. Ви щось чули таке, шановні пані?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я, на жаль, не чула .
Валентина Семенюк
Я також.
Ганна Стеців
Я воліла б, аби такого параду не було. Я би воліла, щоб ходили вертепи по Хрещатику.
Ірина Халупа
Звичайно, що ми б цього хотіли.
Ганна Стеців
Щоби можна було час від часу шопку побачити замість Діда Мороза і Снігуроньки, бо все-таки це чужі для нас символи. Це щось таке нав’язане, щось таке штучне дуже.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
І знов-таки, воно не пов”язане з нашою вірою.
Ганна Стеців
Так. З традицією.
Валентина Семенюк
Я думаю, що на Хрещатику повинні бути українські дівчата з гарним концертом, з гарним вертепом, з гарними піснями. А парад... Ну, якщо хочуть люди ходити ряженими, хай ходять.
Ганна Стеців
Цікаво, хто буде Снігуронькою першою.
Валентина Семенюк
Ви знаєте, коли 31 числа ми стояли на Майдані, як Кучма приходив, так я ту ніч добре пам’ятаю, як він боявся нас, представників, хто стояв у палатках, від опозиції, із палаткою Гонгадзе і літературою. То жах був. То я тепер як згадую той період, то думаю, що боявся би чоловік прийти.
Ганна Стеців
Будемо приємне згадувати перед святами гарні речі, гарних людей.
Ірина Халупа
Ганно, ми вже трошки поколядували в першій частині нашої розмови, я тепер хочу вас попросити пригадати якесь віншування. Віншування – це теж традиційна українська річ. Вона відрізняється з району до району.
Є певні колорити, які просікають, чи то гуцульські віншування, чи, скажімо, харківське віншування. Я знаю одну маленьку штуку, якої мене навчила моя мама. Вона є дуже коротенька. “На щастя, на здоров’я з колядою, щоб ви тішилися, як пташка з весною, як пташка на калині, дай Боже щастя вашій родині”.
Що я, до речі, бажаю всім вашим родинам, шановні пані, і всім слухачам, звичайно. Чи ви знаєте якісь віншування? Чи ви пам’ятаєте щось, що вам може там застрягло десь в усі і не дає вам спокою? Пані Валентино?
Валентина Семенюк
Дуже гарно пам’ятаю мамину таку гарну, це завжди було в хаті: “Роди, Боже, жито і пшениця і всяка пашниця, і в хаті в куточку дітей горбочок, і у хліві худоба (зараз згадаю до кінця) і повні засіки хліба”. От так я пам’ятаю. То завжди, як хтось заходив в хату, то він не казав: “Добрий день”, а це: “Дай Боже!”
Це було традиційним. Весь період святкування завжди було так: “Дай Боже!”. Не було у нас так, щоб казали: “Добрий день”. Потім вже говорили: “З Новим роком! Зі святами!”. А от “Дай Боже” – це було весь місяць, весь період, навіть я ніколи не чула, щоб хтось прийшов і вперед сказав: “Добрий день!” замість цих слів. Навіть не було такого.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Це дуже красиво. Так, просто говорили: “Христос родився – славімо Його!”. І ходили також колядувати “Добрий вечір тобі” і інші. Я мушу сказати, що я їх трошки забулася, але треба знову їх вивчити.
Ганна Стеців
А в нас казали: “Віншую Вас, пане-господарю, з тим святом, з тим Різдвом Христовим. Дай вам Боже ті свята впровадити, інших дочекатися. Рік-по-рік – многії літа!” Але б я хотіла, Ірино, всіх, хто тут є, пані Катерина Ющенко, ми знаємо всі, як багато приділяє Віктор Ющенко і святам, і традиціям.
Я, до речі, згадую, я ніколи не забуду, як в Київ привезли Туринську Плащаницю, він був єдиний з українських політиків, хто до тієї Плащаниці прийшов. Він часто любить розповідати про такі свята. Що для нього є найбільш важливим? Ви вже декілька років зустрічаєте Різдво разом. Чому Ющенко найбільше уваги приділяє під час тих свят? Стравам? Друзям? Що для нього є найбільш важливим у підготовці і проведенні різдвяних свят?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я б сказала, що більше всього це для нього родинне свято. Це дуже важливо зустрічатися не тільки з найближчою родиною, але закликати і всіх інших, щоб почували всі близькі в цей час. Можна сказати, прощати всі гріхи, що відбулися за цей час, за цей рік. Я б сказала, що для нього більше всього...
Це для мене може бути, що в це свято треба готувати, це треба ялинки ставити і подарунки купувати. А для нього – це більше за все свято, коли треба ходити в церкву, де треба бути з родиною.
Ганна Стеців
А от бували такі випадки, що вже свято, вже зірка зійшла, тата ще немає? Ми всі чекаємо, нервуємося. Як він встигає? Чи він все-таки вміє лишити всі державні справи, всі політичні справи, коли йдеться про справи його родини, про великі родинні і релігійні свята? Чи Вам все-таки не раз доводиться виглядати у віконечко: іде чи не йде ще?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ви знаєте, я думаю, що він старається. Буває, що і на дні народження він може спізнитися, тому що, дійсно, є дуже важливі справи. Але я знаю, що він дуже старається. Як діти десь виступають, то він старається прийти. Це для нього є дуже важливим.
Але, я б сказала, що на Святвечір я не пам’ятаю, щоб хоч раз він спізнювався.
Валентина Семенюк
Це дуже важливо. Це дуже важливо, що якийсь певний період. Я знаю, що дома в нас так якось вважається, що коли починає темніти, то вже в хаті повинно бути чисто і прибрано, вже треба нести кутю на покутю. В нас вже немає такого... От тільки перший дзвоник в церкві вдарив – це вже все.
Ганна Стеців
Але таке в нас зараз тяжке життя напружене, що часто глава родини, чекаєш, дивишся, вже ось-ось, а ще немає. Тому це дуже важливо, коли людина вміє залишити все дуже важливе заради найважливішого.
Валентина Семенюк
Так, я навіть один раз їхала до мами перед кутею, вже мою машину трохи стукнули, я затримуюсь, дзвоню по мобільному, кажу мамі, що я все одно їду. Не кажу, що там мене машина вдарила, чи що я затримуюся в дорозі, бо там голольод, але, мамо, я буду.
І мама цілий вечір до ночі чекає, бо ми повинні бути разом, бо тато не понесе кутю на покутю, не буде мішати, поки вся родина не збирається. В нас не замішують кутю, поки вся родина не сидить.
Ірина Халупа
Чи Ви починаєте Святвечір кутею, чи закінчуєте його кутею? Бо різні сім’ї мають різні традиції. А як у Вас, пані Валентино? Як у Вас, Катю?
Валентина Семенюк
У нас кутю не замішують, поки не збереться вся родина. Тобто, коли біля горщика вже всі є, тоді вже мішають кутю, сідають до столу. Перші три ложки треба взяти кутю, а тоді вже споживати все те інше, що поставлене на стіл.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Так, Ірко, ми також починаємо з куті, завжди так робили. А Ви, Ганно?
Ганна Стеців
А в нас закінчують, в нас закінчують, оскільки це вважається як десерт – це солодке.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Це правда, це найкраще.
Ганна Стеців
Солодка страва. І була, знаєте, ще дуже така стара традиція. Колись, ще мій дід, пізніше цього вже не робили. Коли закінчували їсти кутю, то останню ложку кидали на стелю. Так було, Катерино?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я таке чула.
Ганна Стеців
Вона мала трошки приліпитися, бо як нічого не приліпилося, то був дуже поганий знак. А Ви тут вже це чули чи ще в Америці?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ні, я чула це ще давно.
Ганна Стеців
Ще від батьків?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Так, від батьків, що треба кидати, що це на щастя, як воно там залишиться, на щастя на цілий рік.
Ірина Халупа
На щастя і на добрий урожай. Я навіть знаю родини, де вся стеля заплямлена цією кутею, навіть, знаєте, дехто записує, де який рік.
Ганна Стеців
Так, тепер, може, через те і не роблять. А чи у Вас, Катерино, як свічки гасять, чи може теж ворожать на диму від свічок?
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Ні, я мушу сказати, що у нас цього не було.
Ганна Стеців
Я розкажу, оскільки до нас пані Ющенко прийшла в такому цікавому положенні, як кажуть в Україні. Коли на Різдво гасять свічки, і дим від свічки крутиться над столом, це значить, буде весілля в родині цього року. Коли дим від свічок іде на ліжко, це значить, народиться дитинка. І я так думаю, що в Ющенків дим цього року піде на ліжко.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Дай, Боже!
Валентина Семенюк
Дуже гарна така традиція, цього року треба подивитися, прослідкувати за свічкою. Я ніколи не бачила. Я знаю тільки те, що свічку завжди запалює хазяїн хати, тобто хто старший, той і запалює. І обов’язково та ж сама рука повинна загасити свічку. У нас це так заведено. Тобто почитання старшої людини.
Ганна Стеців
За галицькою традицією, цього року, не дай нам, Господи, щоб дим від свічки у двері.
Валентина Семенюк
А що це означає?
Ганна Стеців
Це поганий знак. Хай буде дим від свічки над столом, над ліжком і дуже довго і дуже гарно.
Ірина Халупа
В нашій родині також була така традиція: під тарілку ставити кожному якийсь гріш, якусь копійку чи навіть щось більше, бо тоді завжди будуть при вас гроші. Ось коли ми вже підростали, як всі діти хотіли мати більше грошей, то вимагали від батьків все більше і більше, щоб вони нам ставили під тарілку. Так само в нас, я не знаю, звідки це взялося, ймовірно, люди, які виростають в селах, грошей ніколи не може бути забагато, і їх ніколи не вистачає.
Тому такі традиції народжуються. Навіть ось, як мені мама одного разу мені подарувала гаманець і обов’язково в цей гаманець встромила якісь гроші. Бо не можна дарувати порожній гаманець. Так що я вам бажаю, шановні пані, щоб хтось вам підсунув копійку під вашу тарілку, щоб ви прожили цей рік в достатку.
Щоб всі українці, до речі, прожили цей рік в достатку, в доброму настрої, в радості, щоб Боже Дитятко до них усміхалося, щоб ви гарно всі відсвяткували ці свята. Ну що, будемо потихеньку закінчувати нашу розмову? Я залишаю останні слова за вами, шановні пані. Особисто бажаю вам гарних свят.
Приходьте до нас частіше, такі розмови дуже милі.
Ганна Стеців
Може, якісь побажання хай ще гості скажуть?
Ірина Халупа
Так.
Валентина Семенюк
Хочеться всім побажати, щоб цей рік приніс кращу долю, кращу долю в кожній сім’ї, щоб достаток був, щоб люди не відчували себе самотніми, щоб знали, що на столі завжди є хліб і до хліба, щоб родини були дружні і збиралися і на Святвечір, і на всі свята, які сьогодні є в православній Україні.
Хочеться побажати, щоб доля в кінці-кінців усміхнулася в цьому 2004 році Україні. Щоб змінилися все-таки відносини в державі, щоб все-таки та політична реформа, яка започаткована нами, представниками опозиції, була увінчана успіхом, щоб нашу Україну знали більше по-кращому, по-доброму, ніж по торгівлі дітьми, жінками, по Чорнобилю.
Щоб все це залишилося десь там, у минулому, а все добре було перенесене на наступний рік. Я всім бажаю, всім нашим жителям в Україні і тим, хто за межами, але вболіває за долю України.
Катерина Ющенко (Чумаченко)
Я також бажаю всім: і в нашій країні, і в інших, щоб було щастя, здоров’я, щоб, дійсно, всі відчували любов у родині і відчували можливості свої, що завтрашній день може стати кращим, ніж сьогоднішній.
Валентина Семенюк
І будемо старатися приходити в гості. Запрошуйте нас.
Ірина Халупа
Будь ласка, приходьте. Ну, що ж, такою жіночою розмовою ми заповнили майже всю годину. Шановні гості, я вам сердечно дякую за участь у сьогоднішній “Вечірній Свободі”. А слухачам дякую за увагу. Сьогодні в нас у гостях була народна артистка України Марія Стеф’юк, родом з Гуцульщини, народний депутат України Валентина Семенюк, родом з Житомирщини і дружина Віктора Ющенка – Катерина Ющенко.
Програму вели Ірина Халупа та Ганна Стеців. Ми прощаємося з вами, бажаємо вам смачної куті і веселих свят. І на закінчення – ще одне віншування з Різдвом Христовим та Новим роком, щирі побажання кріпкого здоров’я, багато щастя, чистої води в криниці, в полі – ярої пшениці, хліба-солі – на столі і погоди на душі.
Христос ся рождає!
А оскільки я, шановні слухачі, родом з Лемківщини, то я собі дозволю під кінець заграти колядку. Це колядка на вірші лемківського поета Богдана-Ігора Антонича, а співає Василь Жданкін. Говорить радіо “Свобода”!
Василь Жданкін (співає) Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть. Дитя Боже повезуть. Тешуть теслі з срібла сани, сняться різдв’янії сни. На тих санях Ясна Пані, очі наче у сарни. Очі наче у сарни. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. На долоні у Марії місяць – золотий горіх. Місяць – золотий горіх. Ходить сонце у крисані, спить слов’янськеє Дитя. Їдуть сани, плаче Пані, снігом стелиться життя. Снігом стелиться життя.
Тешуть теслі з срібла сани, Тешуть теслі з срібла сани, Тешуть теслі з срібла сани, Христос ся рождає, славімо Його!
