Київ, 6 грудня 2003 року.
Наталя Мусієнко
Вітаємо всіх, хто в цей час з “Радіо Свобода”. В ефірі “Сім днів демократії” – спеціальна програми “Свободи”, де ви почуєте про події в Україні і світі з матеріалів наших кореспондентів, які вже звучали протягом тижня у програмах Радіо Свобода. Перед мікрофоном Наталя Мусієнко.
Цього тижня один із лідерів Української опозиції Юлія Tимошенко перебувала із візитом у Канаді , де вона зустрічається з громадськістю, з представниками української діаспори, але також із канадськими урядовцями. Одна з таких зустрічей відбулася в університеті Канадської столиці Отави. Наш Вашингтонський кореспондент Сергій Куделя записав враження учасників зустрічі із пані Тимошенко.
Сергій Куделя
Для Джона Кузоба, канадського студента українського походження, зустріч із Юлією Тимошенко була першим досвідом живого спілкування із українським політиком. Він зазначає, що найбільш несподіваним під час зустрічі була відсутність будь-яких згадок про відомі йому звинувачення на адресу Тимошенко:
“Вона дуже жорстко виступає проти корупції, однак багато хто і надалі вважає, що вона заробила мільярди доларів завдяки корупційним зв’язкам. Я думав, що вона буде захищати себе від цих звинувачень. Однак, вона навіть не згадала про них”.
Джон Кузоб каже, що більшість з того, що говорила Юлія Тимошенко про проблеми із демократією та свободою слова в Україні, він уже знав. Єдине, що його зацікавило у виступі, це заклик Тимошенко до української діаспори відвідати Україну під час президентських виборів міжнародними спостерігачами. Однак, він особисто не думає, що ця ініціатива знайде широку підтримку:
“Я не хочу платити за авіаквиток до України, а потім стати об’єктом тиску та можливого насилля, як це буває зі спостерігачами на виборах. Я думаю, що з цієї ж причини не поїде і багато інших. Дехто навіть запитував, чому Тимошенко, як найбагатшій жінці в Україні, самій не оплатити усі витрати на подорож для спостерігачів. Але я розумію, що у цьому випадку нас би не сприймали в Україні, як незалежних спостерігачів”.
Порівнюючи Тимошенко із канадськими політиками, Джон Кузоб вказує на дві відмінності:
“Її цікавіше слухати. І вона, безперечно, привабливо виглядає, що у канадській політиці рідкість”.
Схожої думки дотримується і українська студентка Юля Яроцька, яка навчається у Канаді лише півтора року. Вона визнає, що зустріч із Юлією Тимошенко в Оттаві змінила її попередню думку про цього політика:
“Думка, що їй просто потрібна влада, що їй не важлива доля України. Така була думка, але вона змінилася. Я все ж думаю, що вона зацікавлена в Україні. Можливо не в такій мірі, як вона це хоче презентувати. Але в мене довіра до неї більша зараз, ніж була попередньо. Загальне враження, яке вона на мене справила , розумної жінки і талановитого політика”.
Єдиний недолік виступу Тимошенко, на думку Юлі Яроцької, - це відсутність конкретики та багато узагальнень. Разом з тим, за її словами, Тимошенко знайшла підтримку в місцевої діаспори:
“В Оттаві досить таке тепле сприйняття, я б сказала. Не тільки тому, що вона виступає проти Президента і вона в опозиції, але як політика її сприйняли дуже добре. Я думаю, це також зумовлено тим, що вона у коаліції із Віктором Ющенко, оскільки його тут сприймають дійсно як серйозного політика і претендента на владу”.
І Джон Кузоб, і Юлія Яроцька кажуть, що зустріч із Тимошенко посилила їхнє зацікавлення українською політикою. І, головне, дала їм надію, що в Україні можливі зміни на краще. Для “Радіо Свобода” Сергій Куделя, Вашингтон.
Наталя Мусієнко
Країни, що не прийняті до Євросоюзу ждуть не діждуться, коли це станеться. Тим часом у країнах-засновницях зростає розчарування в досягнутому і зневіра в можливості щось досягти. Про це йдеться в дослідженні італійського агентства "Демос". Продовжує наш кореспондент у Римі Леонід Олексійчук.
Леонід Олексійчук
Коментуючи той опис в газеті “Ля Републіка” італійський аналітик Ірво Діаманті обґрунтовує підозру, яку зазвичай делікатно обходять. Що концепція ЄС у його нинішній формі має мало спільного з демократією. Європа національних урядів ставить задумані Європі спільної політики і установ обов’язки, що її касують. Або як сказав Романо Проді минулого тижня, коли в Неаполі міністри закордонних справ ЄС заплуталися в дискусії про спільну Конституцію, - “Якщо її не вироблять, наш континент зникне з географічної карти”.
“Європа”, - пише французький коментатор Мішель Рокар в газеті “Лє монт”, - “втратила душу, її не відчувалося ні в балканському конфлікті, ні в ізраїльсько-палестинському, ні в Чечні, ні в Центральній Африці, ні в Іраку, ні в захисті природи, ні в боротьбі з бідністю”.
Не сприяла симпатії до Європи ні зарозумілість Франції та Німеччині, яким вже вдруге дозволили порушувати пакт стабільності, що його вони самі колись поклали суворою підвалиною для здоровою економіки всього континенту. Однак, питання значно ширше й глибше. Вже згаданий Ірво Діаманті наголошує відсутність громадянського суспільства у красивому уявленні про об’єднану Європу керівники якої ігнорують підвалину будь-яких установ суспільства. Ніби збудувати єдину Європу можливо без участі, або принаймні пасивної згоди громадян, не звертаючи уваги на їхнє ставлення, на зростаюче недовір’я і занепокоєння.
Далі оглядач згадує з яким ентузіазмом італійці зневірені в національних політиках і державних установах кинулися було в обійми євро і якими прикрощами воно обернулося насправді. Від безконтрольного обміну до колосального, найбільшого в Європі подорожчання. От і статистичні підтвердження. Лиш 2 роки тому 23% італійців прийняли євро беззастережно, зараз їх лишилося втроє менше, ледве 7%. 16 із 100 навпаки вважали євро зайвою морокою у повсякденному житті, зараз їх майже потроїлося – 45%.
Євро, продовжує аналітик, стало символом розчарування в Європі. Єдина монета досягла нечуваної ринкової сили і такого ж безсилля соціального, глибокого недовір’я в суспільстві. Однак, монета спокутує, пише він, не властиві їй провини, бо установи повинні зростати знизу, від громадян, а не бути їм нав’язані, бо Конституція без держави і єдиний парламент без влади, є штучним і елітарним творінням засновників, які після війни замислили Європу без конфліктів і розколів, але не збагнули, що створити її неможливо, якщо політика, економіка і фінанси функціонують незалежно одне від одного і від суспільної думки. А громадянам лишається тільки відчувати ті експерименти на собі.
Об’єднати Європу не подужали ні Карл Великий, ні Наполеон, пише ветеран італійської журналістики Евдженіо Скальфорі, то як же це може бути під силу євроапаратчикам заклопотаних передусім кількістю крісел у Єврокомісії. Отже, Європа з найкращими намірами і сумнівними наслідками нав’язана європейцям згори. Думка полемічна, але на певній реальності заснована. Ми вважали за потрібне з нею познайомити. Леонід Олексійчук, “Радіо Свобода”, Рим.
Наталя Мусієнко
У берлінському земельному суді завершився процес у справі злочинного угруповання, яке спеціалізувалося на постачанні фіктивних запрошень для отримання німецьких ділових та туристичних віз. Перед судом довелося відповідати відразу п’ятьом громадянам України, яких визнали винними в нелегальній діяльності. З Німеччини про те Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Приблизно два роки тому німецькі митники звернули увагу на надзвичайно велику кількість туристів із України та Молдови, що прямували до Німеччини переважно автобусами. В’їзні документи, тобто паспорти, візи та страхування, не викликали жодної підозри.
Однак після ретельнішої перевірки мети поїздки та маршрутів з’ясувалося, що українські громадяни прибували до Німеччини зовсім не для того, щоб побувати в будинку Ґете у Веймарі або відвідати Кельнський собор. Як з’ясувалося, вказані в документах фірми та готелі часто існували тільки на папері. За словами слідства, тут йшлося про заробітчан.
Документами, необхідними для отримання німецьких віз, їх забезпечили так звані посередники, які від імені підставних фірм надсилали їм запрошення. Така послуга коштувала близько 250 доларів.
Ця система безперешкодно діяла цілий рік: із лютого 2001-го до лютого 2002-го. За цей час на підставі фальшивих запрошень близько 3700 українських та молдавських громадян отримали німецькі візи. Скільки саме з них залишилося в Німеччині, слідству встановити так і не вдалося.
Правоохоронцям не вдалося також затримати і головних організаторів злочинної мережі. Цілком імовірно, ці люди перебувають за межами Німеччини.
Отже, п’ять українських громадян, які опинилися на лаві підсудних берлінського суду, виконували в злочинному угрупованні лише другорядні функції. Вірогідно, це стало однією з причин, чому вони отримали досить м’які вироки: від дев’яти місяців до двох років умовного ув’язнення.
Під час винесення вироку судді взяли до уваги також те, що підсудні допомагали не “мандрівним кримінальним злочинцям”, а звичайним громадянам, які прагнули легально або нелегально влаштуватися на роботу в Німеччині та інших країнах Європейського союзу.
До речі, берлінський суд іще не встиг завершити цю справу, як із західнонімецького міста Шпаєр надійшло повідомлення про затримання власниці одного з туристичних агентств та восьми інших підозрюваних, які також діяли за схожим сценарієм: їм вдалося переправити до Німеччини 450 українських та молдавських заробітчан.
Представники німецьких правозахисних організацій, коментуючи подібні випадки, наголошують, що причиною, яка спонукає людей таким чином порушувати закон, є передусім надзвичайно складне економічне становище на батьківщині. Надія Кандиба з Німеччини для “Радіо Свобода”.
Наталя Мусієнко
У голландському місті Маастрихті завершилася дводенна нарада Організації з безпеки та співробітництва в Європі, у якій взяли участь близько 40 міністрів закордонних справ, у тому числі й глави дипломатичних відомств Росії та США. Грузію представляла виконувачка обов’язків президента країни, віце–президент Парламентської асамблеї ОБСЄ Ніно Бурджанадзе. Головними темами обговорення стали ситуація в Грузії та врегулювання придністровської проблеми. Тим часом народний депутат України, який також є віце–президентом Парламентської асамблеї ОБСЄ, Ігор Осташ підняв питання про конфлікт довкола острова Тузли у Керченській протоці. Про результати засідання в Маастрихті пан Осташ по поверненні до Києва розповів журналістам.
Сергій Кисельов
За словами Ігора Осташа, виконуюча обов’язки президента Грузії Ніно Бурджанадзе, виступаючи перед міністрами закордонних справ країн–членів ОБСЄ, проінформувала урядовців про ситуацію в її країні, де уже цього тижня уряд визначить дату проведення парламентських виборів. Тбілісі хотів би організувати їх одночасно з президентськими перегонами, однак ОБСЄ настійливо пропонує проводити кожні вибори окремо.
Ніно Бурджанадзе піддала також безкомпромісній критиці позицію Росії, що, на погляд грузинського політика, роздмухує сепаратистські настрої в Грузії та підриває суверенітет країни. А держсекретар США Колін Пауелл виступив із закликом до Росії вивести свої війська з Молдови.
На думку народного депутата Ігоря Осташа, події, що сталися в Грузії, повинні стати уроком для українських політиків: "Є дуже багато паралелей з Грузією. Є дуже багато моментів, які, скажімо так, треба дуже серйозно враховувати. Це і питання, пов’язані з Центральною виборчою комісією, питання із засобами масової інформації, з єдиним реєстром виборців — на цьому я особливо хотів би наголосити. Практично через відсутність такого реєстру і були основні проблеми на грузинських виборах. Але для мене є цікавими також і уроки, політичні уроки після виборів. І я хотів би особливо відзначити, що факт об’єднання грузинської опозиції, незважаючи на якісь, можливо, політичні розбіжності, був дуже серйозним фактором політичного життя останнього часу в Грузії. Більше того, я був здивований таким швидким рішенням щодо єдиного кандидата від опозиції. І навіть у своїй приватній розмові я запитав у пані Бурджанадзе, як це відбувалося, і зрозумів, що вона першою зробила крок, відмовившись від амбіцій бути президентом Грузії. Я думаю, що це приклад, який повинна в даному випадку наслідувати українська опозиція".
Ігор Осташ, як голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України щодо забезпечення парламентського контролю за режимом державного кордону в районі острова Коси Тузли, підняв також у Маастрихті питання про ситуацію, що склалася у Керченській протоці. У своєму виступі він не виключив можливості звертання до ОБСЄ з проханням розглянути це питання. Пана Осташ вважає, що "повинна бути єдина консолідована позиція української держави. Ми мусимо все ж таки визначитися тут, в Україні, чи є зараз територіальні претензії з боку Росії, чи їх немає, чи вони оформлені як територіальні претензії, чи не оформлені. Чи можна вважати вислови міністра закордонних справ Росії, що Росія практично не вважає острів Тузлу українською територією, територіальними претензіями. І ясно, що це один аспект проблеми. Це має бути єдина позиція української влади, консолідована позиція. Хоча, на мій погляд, заява міністра закордонних справ - це є практично підстава фактично вважати, що це є територіальні претензії до України", - додав народний депутат України Ігор Осташ.
Наталя Мусієнко
Росія підготувала свій варіант угоди по врегулюванню статусу Азовського моря та Керченської протоки. Про це днями повідомив заступник міністра закордонних справ Російської Федерації Віктор Калюжний. Подробиці від Віталія Портников з Москви.
Віталій Портников
Заступник міністра закордонних справ РФ Віктор Калюжний, який брав участь у міжнародній конференції, присвяченій проблемам азово-керченської акваторії та проблемам Каспію зробив досить важливу заяву. Він повідомив, що Росія підготувала власний варіант угоди по врегулюванню статусу Азовського моря і Керченської затоки і збирається вже найближчим часом передати ці документи українській стороні.
“Така угода зроблена, ми готуємо її до відправки українській стороні”, - підкреслив Віктор Калюжний на міжнародній конференції. Як вважає Віктор Калюжний домовитися про статус Азовського моря і Керченської затоки можна тільки через пакет врегулювання. Тобто всі елементи документа мають бути узгоджені між собою і вони мають стосуватися проблем проходження судів в азово-керченській акваторії.
“Головне – це визначиться, як ми будемо спільно розпоряджатися нашою спільною азово-керченською акваторією”, - підкреслив заступник міністра закордонних справ РФ. Віктор Калюжний нагадав, що Росія вважає, що ділити потрібно дно, а залишати поверхню у спільному використанні. Варто нагадати, що Україна наполягає на делімітації всієї акваторії Азовського моря, маючи на увазі розділ по поверхні. Яким чином Москва збирається узгоджувати це питання із Києвом Віктор Калюжний під час свого виступу не пояснив.
5 грудня в Києві розпочнеться черговий раунд російсько-українських переговорів про врегулюванню статусу азово-керченською акваторією. Очевидно, що саме під час цього раунду переговорів російська сторона і запропонує українській свій варіант угоди по статусу Азовського моря і Керченської затоки. Віталій Портников для “Радіо Свобода”, Москва.
Наталя Мусієнко
Впродовж кількох останніх місяців “Радіо Свобода” продовжує слідкувати за розгортанням ситуації, що склалася в Донецьку зі школою № 36. Нагадаємо, що в цьому місті на понад 170 шкіл лише чотири є повноцінними українськомовними навчальними закладами цього типу. Загалом же, за даними Міністерства освіти та науки, в Донецьку тільки 10,1 % учнів, включно з українськомовними класами в російських школах, навчаються державною мовою.
Це суперечить 10-ій статті Конституції України і рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року і є грубим порушенням чинного законодавства.
Незважаючи на це, сесія міської ради своїм рішенням від 18 квітня 2003 року ліквідувала школу № 36 Ленінського району Донецька.
Після того, як конфлікт місцевого масштабу набув всеукраїнського звучання, Донецька міська рада своїм рішенням від 4 вересня, як це не звучить парадоксально, підтвердила закриття школи № 36.
Ситуації не можуть поки що змінити ні депутати Верховної Ради України, ні втручання центральної виконавчої влади, ні колишній голова Комітету з боротьби з організованою злочинністю при Президентові України, а нині заступник Генерального прокурора України Ольга Колінько. Далі наш колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Громадськість Донецька не змирилися з цим і бореться за школу всіма доступними засобами, в тому числі і за допомогою судових позовів. 4 грудня розпочався апеляційний розгляд цієї справи.
Після судової епопеї у Ворошиловському місцевому суді обласна організація Всеукраїнського комітету оборони прав людини звернулася з апеляційною скаргою в Апеляційний суд Донецької області. Голова організації Євгенія Ратникова не погодилася з відмовою місцевого суду визнати неправомірним закриття 36 школи з українською мовою навчання.
Говорить заступник голови донецького обласного відділу всеукраїнського товариства “Просвіта” Марія Олійник.
Марія Олійник
Суд в складі суддів Зінов’євої, Новікової та Машири задовольнив клопотання комітету про участь у процесі прокурора на захист прав і інтересів неповнолітніх дітей.
Нагадаємо, що суддя Л.Переверзєва Ворошилівського суду невмотивовано відмовила прокурору Ворошилівської районної прокуратури Плехановій, яка звернулася до суду про намір взяти участь у цій справі. Апеляційна колегія також задовольнила клопотання комітету про повне фіксування судового розгляду технічними засобами і виправила помилку судді Переверзєвої, яка чомусь забула вислати комітету копію заперечень на апеляційну скаргу Донецької міської ради.
Тарас Марусик
Наступне засідання призначене на 17 грудня. Заступник голови Донецького обласного відділу Всеукраїнського товариства “Просвіта” Марія Олійник продовжує.
Марія Олійник
Судді відзначили, що справа дуже об’ємна і запланували відвести на її розгляд цілий день.
Тарас Марусик
А тим часом четверо учнів із закритої школи продовжують навчатися в тому самому приміщенні колишньої 36 школи. До них приходять 12 вчителів із 45 школи.
Нагадаю, що більшість учнів 36 школи перевели у школу № 45 з російською мовою навчання. 1 грудня директор цієї школи і заступники директора звільнені. Згідно з чутками, які циркулюють у Ленінському районі Донецька, приводом для звільнення стала начебто якась хвороба чи епідемія, яку місцева влада довго приховувала.
Говорить колишній директор 36-ої донецької школи Ніна Прокопович.
Ніна Прокопович
Влада це не дуже афішує. Ви розумієте, ходять тільки чутки, хоча діти хворіють, діти знаходяться по різних лікарнях. Проте це в пресі не друкується, не розказується.
Я вважаю, що зміна керівництва школи № 45 пов’язана саме з цим. Вже на посаді новий директор Бабарицька, колишній завуч школи №42.
Тарас Марусик
Колишній директор 36-ої донецької школи Ніна Прокопович вважає, що це сталося несподівано, але невипадково, з огляду на серйозність хвороби.
Ніна Прокопович
Були підозри на серманельоз, але зараз існують інші версії іншої хвороби.
Тарас Марусик
Ви назвати не можете?
Ніна Прокопович
Ні, але я думаю, що через декілька днів ми будемо мати такі дані.
Тарас Марусик
В кінці листопада в Донецьку мало відбутися спільне засідання колегій Міністерства освіти і науки України та облдержадміністрації, на якій планувалося затвердити програму переведення шкіл Донецької області на українську мову навчання. Щось не склалося в чиновників, тому засідання перенесене на грудень 2003 року.
Наталя Мусієнко
Наразі все. У програмі “Сім днів демократії” з вами прощається Наталя Мусієнко. Шануймося!
Наталя Мусієнко
Вітаємо всіх, хто в цей час з “Радіо Свобода”. В ефірі “Сім днів демократії” – спеціальна програми “Свободи”, де ви почуєте про події в Україні і світі з матеріалів наших кореспондентів, які вже звучали протягом тижня у програмах Радіо Свобода. Перед мікрофоном Наталя Мусієнко.
Цього тижня один із лідерів Української опозиції Юлія Tимошенко перебувала із візитом у Канаді , де вона зустрічається з громадськістю, з представниками української діаспори, але також із канадськими урядовцями. Одна з таких зустрічей відбулася в університеті Канадської столиці Отави. Наш Вашингтонський кореспондент Сергій Куделя записав враження учасників зустрічі із пані Тимошенко.
Сергій Куделя
Для Джона Кузоба, канадського студента українського походження, зустріч із Юлією Тимошенко була першим досвідом живого спілкування із українським політиком. Він зазначає, що найбільш несподіваним під час зустрічі була відсутність будь-яких згадок про відомі йому звинувачення на адресу Тимошенко:
“Вона дуже жорстко виступає проти корупції, однак багато хто і надалі вважає, що вона заробила мільярди доларів завдяки корупційним зв’язкам. Я думав, що вона буде захищати себе від цих звинувачень. Однак, вона навіть не згадала про них”.
Джон Кузоб каже, що більшість з того, що говорила Юлія Тимошенко про проблеми із демократією та свободою слова в Україні, він уже знав. Єдине, що його зацікавило у виступі, це заклик Тимошенко до української діаспори відвідати Україну під час президентських виборів міжнародними спостерігачами. Однак, він особисто не думає, що ця ініціатива знайде широку підтримку:
“Я не хочу платити за авіаквиток до України, а потім стати об’єктом тиску та можливого насилля, як це буває зі спостерігачами на виборах. Я думаю, що з цієї ж причини не поїде і багато інших. Дехто навіть запитував, чому Тимошенко, як найбагатшій жінці в Україні, самій не оплатити усі витрати на подорож для спостерігачів. Але я розумію, що у цьому випадку нас би не сприймали в Україні, як незалежних спостерігачів”.
Порівнюючи Тимошенко із канадськими політиками, Джон Кузоб вказує на дві відмінності:
“Її цікавіше слухати. І вона, безперечно, привабливо виглядає, що у канадській політиці рідкість”.
Схожої думки дотримується і українська студентка Юля Яроцька, яка навчається у Канаді лише півтора року. Вона визнає, що зустріч із Юлією Тимошенко в Оттаві змінила її попередню думку про цього політика:
“Думка, що їй просто потрібна влада, що їй не важлива доля України. Така була думка, але вона змінилася. Я все ж думаю, що вона зацікавлена в Україні. Можливо не в такій мірі, як вона це хоче презентувати. Але в мене довіра до неї більша зараз, ніж була попередньо. Загальне враження, яке вона на мене справила , розумної жінки і талановитого політика”.
Єдиний недолік виступу Тимошенко, на думку Юлі Яроцької, - це відсутність конкретики та багато узагальнень. Разом з тим, за її словами, Тимошенко знайшла підтримку в місцевої діаспори:
“В Оттаві досить таке тепле сприйняття, я б сказала. Не тільки тому, що вона виступає проти Президента і вона в опозиції, але як політика її сприйняли дуже добре. Я думаю, це також зумовлено тим, що вона у коаліції із Віктором Ющенко, оскільки його тут сприймають дійсно як серйозного політика і претендента на владу”.
І Джон Кузоб, і Юлія Яроцька кажуть, що зустріч із Тимошенко посилила їхнє зацікавлення українською політикою. І, головне, дала їм надію, що в Україні можливі зміни на краще. Для “Радіо Свобода” Сергій Куделя, Вашингтон.
Наталя Мусієнко
Країни, що не прийняті до Євросоюзу ждуть не діждуться, коли це станеться. Тим часом у країнах-засновницях зростає розчарування в досягнутому і зневіра в можливості щось досягти. Про це йдеться в дослідженні італійського агентства "Демос". Продовжує наш кореспондент у Римі Леонід Олексійчук.
Леонід Олексійчук
Коментуючи той опис в газеті “Ля Републіка” італійський аналітик Ірво Діаманті обґрунтовує підозру, яку зазвичай делікатно обходять. Що концепція ЄС у його нинішній формі має мало спільного з демократією. Європа національних урядів ставить задумані Європі спільної політики і установ обов’язки, що її касують. Або як сказав Романо Проді минулого тижня, коли в Неаполі міністри закордонних справ ЄС заплуталися в дискусії про спільну Конституцію, - “Якщо її не вироблять, наш континент зникне з географічної карти”.
“Європа”, - пише французький коментатор Мішель Рокар в газеті “Лє монт”, - “втратила душу, її не відчувалося ні в балканському конфлікті, ні в ізраїльсько-палестинському, ні в Чечні, ні в Центральній Африці, ні в Іраку, ні в захисті природи, ні в боротьбі з бідністю”.
Не сприяла симпатії до Європи ні зарозумілість Франції та Німеччині, яким вже вдруге дозволили порушувати пакт стабільності, що його вони самі колись поклали суворою підвалиною для здоровою економіки всього континенту. Однак, питання значно ширше й глибше. Вже згаданий Ірво Діаманті наголошує відсутність громадянського суспільства у красивому уявленні про об’єднану Європу керівники якої ігнорують підвалину будь-яких установ суспільства. Ніби збудувати єдину Європу можливо без участі, або принаймні пасивної згоди громадян, не звертаючи уваги на їхнє ставлення, на зростаюче недовір’я і занепокоєння.
Далі оглядач згадує з яким ентузіазмом італійці зневірені в національних політиках і державних установах кинулися було в обійми євро і якими прикрощами воно обернулося насправді. Від безконтрольного обміну до колосального, найбільшого в Європі подорожчання. От і статистичні підтвердження. Лиш 2 роки тому 23% італійців прийняли євро беззастережно, зараз їх лишилося втроє менше, ледве 7%. 16 із 100 навпаки вважали євро зайвою морокою у повсякденному житті, зараз їх майже потроїлося – 45%.
Євро, продовжує аналітик, стало символом розчарування в Європі. Єдина монета досягла нечуваної ринкової сили і такого ж безсилля соціального, глибокого недовір’я в суспільстві. Однак, монета спокутує, пише він, не властиві їй провини, бо установи повинні зростати знизу, від громадян, а не бути їм нав’язані, бо Конституція без держави і єдиний парламент без влади, є штучним і елітарним творінням засновників, які після війни замислили Європу без конфліктів і розколів, але не збагнули, що створити її неможливо, якщо політика, економіка і фінанси функціонують незалежно одне від одного і від суспільної думки. А громадянам лишається тільки відчувати ті експерименти на собі.
Об’єднати Європу не подужали ні Карл Великий, ні Наполеон, пише ветеран італійської журналістики Евдженіо Скальфорі, то як же це може бути під силу євроапаратчикам заклопотаних передусім кількістю крісел у Єврокомісії. Отже, Європа з найкращими намірами і сумнівними наслідками нав’язана європейцям згори. Думка полемічна, але на певній реальності заснована. Ми вважали за потрібне з нею познайомити. Леонід Олексійчук, “Радіо Свобода”, Рим.
Наталя Мусієнко
У берлінському земельному суді завершився процес у справі злочинного угруповання, яке спеціалізувалося на постачанні фіктивних запрошень для отримання німецьких ділових та туристичних віз. Перед судом довелося відповідати відразу п’ятьом громадянам України, яких визнали винними в нелегальній діяльності. З Німеччини про те Надія Кандиба.
Надія Кандиба
Приблизно два роки тому німецькі митники звернули увагу на надзвичайно велику кількість туристів із України та Молдови, що прямували до Німеччини переважно автобусами. В’їзні документи, тобто паспорти, візи та страхування, не викликали жодної підозри.
Однак після ретельнішої перевірки мети поїздки та маршрутів з’ясувалося, що українські громадяни прибували до Німеччини зовсім не для того, щоб побувати в будинку Ґете у Веймарі або відвідати Кельнський собор. Як з’ясувалося, вказані в документах фірми та готелі часто існували тільки на папері. За словами слідства, тут йшлося про заробітчан.
Документами, необхідними для отримання німецьких віз, їх забезпечили так звані посередники, які від імені підставних фірм надсилали їм запрошення. Така послуга коштувала близько 250 доларів.
Ця система безперешкодно діяла цілий рік: із лютого 2001-го до лютого 2002-го. За цей час на підставі фальшивих запрошень близько 3700 українських та молдавських громадян отримали німецькі візи. Скільки саме з них залишилося в Німеччині, слідству встановити так і не вдалося.
Правоохоронцям не вдалося також затримати і головних організаторів злочинної мережі. Цілком імовірно, ці люди перебувають за межами Німеччини.
Отже, п’ять українських громадян, які опинилися на лаві підсудних берлінського суду, виконували в злочинному угрупованні лише другорядні функції. Вірогідно, це стало однією з причин, чому вони отримали досить м’які вироки: від дев’яти місяців до двох років умовного ув’язнення.
Під час винесення вироку судді взяли до уваги також те, що підсудні допомагали не “мандрівним кримінальним злочинцям”, а звичайним громадянам, які прагнули легально або нелегально влаштуватися на роботу в Німеччині та інших країнах Європейського союзу.
До речі, берлінський суд іще не встиг завершити цю справу, як із західнонімецького міста Шпаєр надійшло повідомлення про затримання власниці одного з туристичних агентств та восьми інших підозрюваних, які також діяли за схожим сценарієм: їм вдалося переправити до Німеччини 450 українських та молдавських заробітчан.
Представники німецьких правозахисних організацій, коментуючи подібні випадки, наголошують, що причиною, яка спонукає людей таким чином порушувати закон, є передусім надзвичайно складне економічне становище на батьківщині. Надія Кандиба з Німеччини для “Радіо Свобода”.
Наталя Мусієнко
У голландському місті Маастрихті завершилася дводенна нарада Організації з безпеки та співробітництва в Європі, у якій взяли участь близько 40 міністрів закордонних справ, у тому числі й глави дипломатичних відомств Росії та США. Грузію представляла виконувачка обов’язків президента країни, віце–президент Парламентської асамблеї ОБСЄ Ніно Бурджанадзе. Головними темами обговорення стали ситуація в Грузії та врегулювання придністровської проблеми. Тим часом народний депутат України, який також є віце–президентом Парламентської асамблеї ОБСЄ, Ігор Осташ підняв питання про конфлікт довкола острова Тузли у Керченській протоці. Про результати засідання в Маастрихті пан Осташ по поверненні до Києва розповів журналістам.
Сергій Кисельов
За словами Ігора Осташа, виконуюча обов’язки президента Грузії Ніно Бурджанадзе, виступаючи перед міністрами закордонних справ країн–членів ОБСЄ, проінформувала урядовців про ситуацію в її країні, де уже цього тижня уряд визначить дату проведення парламентських виборів. Тбілісі хотів би організувати їх одночасно з президентськими перегонами, однак ОБСЄ настійливо пропонує проводити кожні вибори окремо.
Ніно Бурджанадзе піддала також безкомпромісній критиці позицію Росії, що, на погляд грузинського політика, роздмухує сепаратистські настрої в Грузії та підриває суверенітет країни. А держсекретар США Колін Пауелл виступив із закликом до Росії вивести свої війська з Молдови.
На думку народного депутата Ігоря Осташа, події, що сталися в Грузії, повинні стати уроком для українських політиків: "Є дуже багато паралелей з Грузією. Є дуже багато моментів, які, скажімо так, треба дуже серйозно враховувати. Це і питання, пов’язані з Центральною виборчою комісією, питання із засобами масової інформації, з єдиним реєстром виборців — на цьому я особливо хотів би наголосити. Практично через відсутність такого реєстру і були основні проблеми на грузинських виборах. Але для мене є цікавими також і уроки, політичні уроки після виборів. І я хотів би особливо відзначити, що факт об’єднання грузинської опозиції, незважаючи на якісь, можливо, політичні розбіжності, був дуже серйозним фактором політичного життя останнього часу в Грузії. Більше того, я був здивований таким швидким рішенням щодо єдиного кандидата від опозиції. І навіть у своїй приватній розмові я запитав у пані Бурджанадзе, як це відбувалося, і зрозумів, що вона першою зробила крок, відмовившись від амбіцій бути президентом Грузії. Я думаю, що це приклад, який повинна в даному випадку наслідувати українська опозиція".
Ігор Осташ, як голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України щодо забезпечення парламентського контролю за режимом державного кордону в районі острова Коси Тузли, підняв також у Маастрихті питання про ситуацію, що склалася у Керченській протоці. У своєму виступі він не виключив можливості звертання до ОБСЄ з проханням розглянути це питання. Пана Осташ вважає, що "повинна бути єдина консолідована позиція української держави. Ми мусимо все ж таки визначитися тут, в Україні, чи є зараз територіальні претензії з боку Росії, чи їх немає, чи вони оформлені як територіальні претензії, чи не оформлені. Чи можна вважати вислови міністра закордонних справ Росії, що Росія практично не вважає острів Тузлу українською територією, територіальними претензіями. І ясно, що це один аспект проблеми. Це має бути єдина позиція української влади, консолідована позиція. Хоча, на мій погляд, заява міністра закордонних справ - це є практично підстава фактично вважати, що це є територіальні претензії до України", - додав народний депутат України Ігор Осташ.
Наталя Мусієнко
Росія підготувала свій варіант угоди по врегулюванню статусу Азовського моря та Керченської протоки. Про це днями повідомив заступник міністра закордонних справ Російської Федерації Віктор Калюжний. Подробиці від Віталія Портников з Москви.
Віталій Портников
Заступник міністра закордонних справ РФ Віктор Калюжний, який брав участь у міжнародній конференції, присвяченій проблемам азово-керченської акваторії та проблемам Каспію зробив досить важливу заяву. Він повідомив, що Росія підготувала власний варіант угоди по врегулюванню статусу Азовського моря і Керченської затоки і збирається вже найближчим часом передати ці документи українській стороні.
“Така угода зроблена, ми готуємо її до відправки українській стороні”, - підкреслив Віктор Калюжний на міжнародній конференції. Як вважає Віктор Калюжний домовитися про статус Азовського моря і Керченської затоки можна тільки через пакет врегулювання. Тобто всі елементи документа мають бути узгоджені між собою і вони мають стосуватися проблем проходження судів в азово-керченській акваторії.
“Головне – це визначиться, як ми будемо спільно розпоряджатися нашою спільною азово-керченською акваторією”, - підкреслив заступник міністра закордонних справ РФ. Віктор Калюжний нагадав, що Росія вважає, що ділити потрібно дно, а залишати поверхню у спільному використанні. Варто нагадати, що Україна наполягає на делімітації всієї акваторії Азовського моря, маючи на увазі розділ по поверхні. Яким чином Москва збирається узгоджувати це питання із Києвом Віктор Калюжний під час свого виступу не пояснив.
5 грудня в Києві розпочнеться черговий раунд російсько-українських переговорів про врегулюванню статусу азово-керченською акваторією. Очевидно, що саме під час цього раунду переговорів російська сторона і запропонує українській свій варіант угоди по статусу Азовського моря і Керченської затоки. Віталій Портников для “Радіо Свобода”, Москва.
Наталя Мусієнко
Впродовж кількох останніх місяців “Радіо Свобода” продовжує слідкувати за розгортанням ситуації, що склалася в Донецьку зі школою № 36. Нагадаємо, що в цьому місті на понад 170 шкіл лише чотири є повноцінними українськомовними навчальними закладами цього типу. Загалом же, за даними Міністерства освіти та науки, в Донецьку тільки 10,1 % учнів, включно з українськомовними класами в російських школах, навчаються державною мовою.
Це суперечить 10-ій статті Конституції України і рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року і є грубим порушенням чинного законодавства.
Незважаючи на це, сесія міської ради своїм рішенням від 18 квітня 2003 року ліквідувала школу № 36 Ленінського району Донецька.
Після того, як конфлікт місцевого масштабу набув всеукраїнського звучання, Донецька міська рада своїм рішенням від 4 вересня, як це не звучить парадоксально, підтвердила закриття школи № 36.
Ситуації не можуть поки що змінити ні депутати Верховної Ради України, ні втручання центральної виконавчої влади, ні колишній голова Комітету з боротьби з організованою злочинністю при Президентові України, а нині заступник Генерального прокурора України Ольга Колінько. Далі наш колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Громадськість Донецька не змирилися з цим і бореться за школу всіма доступними засобами, в тому числі і за допомогою судових позовів. 4 грудня розпочався апеляційний розгляд цієї справи.
Після судової епопеї у Ворошиловському місцевому суді обласна організація Всеукраїнського комітету оборони прав людини звернулася з апеляційною скаргою в Апеляційний суд Донецької області. Голова організації Євгенія Ратникова не погодилася з відмовою місцевого суду визнати неправомірним закриття 36 школи з українською мовою навчання.
Говорить заступник голови донецького обласного відділу всеукраїнського товариства “Просвіта” Марія Олійник.
Марія Олійник
Суд в складі суддів Зінов’євої, Новікової та Машири задовольнив клопотання комітету про участь у процесі прокурора на захист прав і інтересів неповнолітніх дітей.
Нагадаємо, що суддя Л.Переверзєва Ворошилівського суду невмотивовано відмовила прокурору Ворошилівської районної прокуратури Плехановій, яка звернулася до суду про намір взяти участь у цій справі. Апеляційна колегія також задовольнила клопотання комітету про повне фіксування судового розгляду технічними засобами і виправила помилку судді Переверзєвої, яка чомусь забула вислати комітету копію заперечень на апеляційну скаргу Донецької міської ради.
Тарас Марусик
Наступне засідання призначене на 17 грудня. Заступник голови Донецького обласного відділу Всеукраїнського товариства “Просвіта” Марія Олійник продовжує.
Марія Олійник
Судді відзначили, що справа дуже об’ємна і запланували відвести на її розгляд цілий день.
Тарас Марусик
А тим часом четверо учнів із закритої школи продовжують навчатися в тому самому приміщенні колишньої 36 школи. До них приходять 12 вчителів із 45 школи.
Нагадаю, що більшість учнів 36 школи перевели у школу № 45 з російською мовою навчання. 1 грудня директор цієї школи і заступники директора звільнені. Згідно з чутками, які циркулюють у Ленінському районі Донецька, приводом для звільнення стала начебто якась хвороба чи епідемія, яку місцева влада довго приховувала.
Говорить колишній директор 36-ої донецької школи Ніна Прокопович.
Ніна Прокопович
Влада це не дуже афішує. Ви розумієте, ходять тільки чутки, хоча діти хворіють, діти знаходяться по різних лікарнях. Проте це в пресі не друкується, не розказується.
Я вважаю, що зміна керівництва школи № 45 пов’язана саме з цим. Вже на посаді новий директор Бабарицька, колишній завуч школи №42.
Тарас Марусик
Колишній директор 36-ої донецької школи Ніна Прокопович вважає, що це сталося несподівано, але невипадково, з огляду на серйозність хвороби.
Ніна Прокопович
Були підозри на серманельоз, але зараз існують інші версії іншої хвороби.
Тарас Марусик
Ви назвати не можете?
Ніна Прокопович
Ні, але я думаю, що через декілька днів ми будемо мати такі дані.
Тарас Марусик
В кінці листопада в Донецьку мало відбутися спільне засідання колегій Міністерства освіти і науки України та облдержадміністрації, на якій планувалося затвердити програму переведення шкіл Донецької області на українську мову навчання. Щось не склалося в чиновників, тому засідання перенесене на грудень 2003 року.
Наталя Мусієнко
Наразі все. У програмі “Сім днів демократії” з вами прощається Наталя Мусієнко. Шануймося!
