Київ, 5 листопада 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні у нашій програмі – розповідь про знакові події історії та про достойників культури.
В Україні останні дні жовтня були позначені низкою культурних подій міжнародного значення, серед яких важливе місце посів Тиждень єврейської культури. Перед мікрофоном Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Найважливіша подія тижня відбулась у Дніпропетровську, де був закладений перший камінь першого у Східній Європі Музею Голокосту – винищення євреїв у роки Другої світової війни. Музей стане одним з міжнародних центрів з вивчення геноциду і застереженням для майбутніх поколінь. В експозиції буде розміщено копії різних документів, численні фотографії та інші речі, які засвідчили жахіття Голокосту перед історією.
Зовсім інші фотографії – світлі та сонячні –можна побачити у Києві на виставці “Україна очима ізраїльтянина”. Слово – авторові світлин Міхаелю Голдовському: (переклад) “Я пропрацював у Західній Україні для єврейського агентства СОХНУТ три роки. Ніколи перед тим не був в Україні – я виїхав з радянського союзу у 77-му році. Коли ми з дружиною приїхали сюди працювати, для мене це було те саме, що приїхати у Швейцарію, будь-яку іншу невідому державу. За ці три роки я дуже полюбив Україну, і для мене головне у державі – це люди, все інше вторинне. Зазначу, що існує певний прошарок культури, якісь переплетіння між нашими культурами, і я абсолютно у цьому упевнений”.
На світлинах Міхаеля Голдовського можна бачити схід сонця над Карпатами, і розлогі доли поміж гір, і маківки давніх гуцульських церков, і ніжно-зелені весняні та багряно-золоті осінні краєвиди Галичини. Здається, з фото – зображень лунають карпатські пісні, які полюбились авторові світлин.
Для Надзвичайного і повноважного Посла Ізраїлю в Україні Наомі Бен-Амі проведення Тижня єврейської культури стало ще одним свідченням гарних взаємин, що склалися між Україною та Ізраїлем. А виставка фотографій Михайла Голдовського має для неї особливе значення: пані Бен-Амі народилась у Чернівцях, і краєвиди на світлинах нагадали їй дитинство. А крім цього, за словами Посла: (переклад) “Навіть у самій назві – “Україна очима ізраїльтянина” – бачиться уся сутність наших стосунків. Тому що знімки надзвичайно красиві і теплі, і вони показують всю красу цієї держави і, мабуть, і ті відносини, що склалися між нашими країнами”, - каже пані Бен-Амі.
Олекса Боярко
А на Прикарпатті у перші дні листопада відзначили 85-ту річницю з часу створення Західноукраїнської Народної Республіки. Розповідає Іван Костюк.
Іван Костюк
1 листопада 1918 року під час рішучого виступу українських військ було проголошено утворення Західноукраїнської народної Республіки. У зверненні вищого керівного органу – Національної Ради – з нагоди утворення ЗУНР відзначалося: “Український народе! У створеній тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над біднішими й економічно слабшими. В Українській державі всі громадяни, без різниці мови, віри, роду, стану чи статі, будуть справді рівні перед законом, а наскрізь демократичний лад, оснований на загальнім, рівнім, безпосереднім, тайнім і пропорціональнім виборчім праві, від громади починаючи і на державі закінчуючи, забезпечить верховний голос у державі демосові, масам робочого народу. Хлібороб і робітник будуть основою і керманичами держави…” Уряд Західноукраїнської Народної Республіки насамперед почав проводити справедливу земельну реформу, унаслідок якої земля мала перейти до малоземельних і безземельних галичан. Прийняте робітниче законодавство мало забезпечити восьмигодинний робочий день, спокійну старість для літніх людей. Швидко та рішуче проводилась українізація шкіл, вищих навчальних закладів. Для євреїв та німців було відкрито національні гімназії. Виходило 37 газет та журналів. В умовах війни, саботажу з боку польських службовців, нестачі кваліфікованих національних кадрів уряд ЗУНР зумів налагодити ефективну роботу державних структур, було створено стотисячну армію, прийнято цілий ряд важливих законів для утвердження української державності. І, що найголовніше, разом з урядом Української Народної Республіки було проголошено Акт злуки на Софійській площі в Києві. Він підтвердив об’єднання всіх українських земель в одну державу. Усе це було зроблено за неповні 5 місяців існування Західноукраїнської Народної Республіки. Якщо згадати, що ми вже 13-ий рік живемо в незалежній державі, то можемо порівняти, наскільки вбогими є здобутки нинішнього українського керівництва, яке не спромоглося зробити навіть частини з того, що було здійснено майже століття тому. Для Івано-Франківська важливим є той факт, що місто було єдиний раз у своїй історії столицею держави – Західноукраїнської Народної Республіки. На Івано-Франківську це свято цього року знову відзначається в офіційному порядку. Кульмінацією святкування стало відкриття пам’ятника на одній з центральних вулиць обласного центру з нагоди 85-ої річниці ЗУНР. Спорудження монумента профінансував пенсіонер Володимир Войцюк, який уже 13 років працює в Нью-Йорку і за власний кошт фінансує спорудження патріотичних пам’ятників на рідній землі. Становлення ЗУНР висвітлено також у численних виставкових експозиціях. Чи не найкраща з них в Музеї визвольних змагань Карпатського краю. Науковий співробітник музею Богдан Зрайко так охарактеризував виставку: “Що стосується нашої виставки, то вона ґрунтується, перш за все, на наших фондах, досить об’ємних. Ця виставка створена силами нашого музею”. Громадськість Івано-Франківщини, на відміну від кількох попередніх років, широко відзначає цю знаменну дату. Вона нагадує галичанам про їхнє споконвічне прагнення до незалежності та соборності України. Для “Радіо Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
Олекса Боярко
І знову про культуру та історію. Незвичайна доля одного із сучасних українських достойників – у центрі розповіді Лесі Олійник.
Леся Олійник
Чуєте звуки скрипки? Вони звучать у майстерні скрипкового майстра Флоріана Юр’єва під час моєї розмови з цієї людиною-унікумом. Саме так назвав його Василь Стус, перераховуючи таланти Флоріана-художника, архітектора, вченого, поета, скрипаля, композитора, педагога. Так от, Флоріан Юр’єв, крім своїх інших спеціальностей, володіє також елітною професією творця інструментів. На його думку, розвиток скрипки зупинився ще 300 років тому, і сьогодні вона вже не відповідає вимогам сучасної музики. У майстерні Флоріана Юр’єва я побачила і почула виготовлені ним скрипку та альт ХХІ століття. (Фрагмент соло альта з Пасакалії Б.Бріттена). Як і в багатьох, народжених в 20-х роках, доля цієї незвичайної людини була драматичною. Флоріан походить із князівського старовинного руського роду Юр’євих. Народився він в одному з сибірських концтаборів. Його мати - представниця древнього тунгуського роду, з якою ув’язнений батько Ілья Юр’єв одружився в Сибірі. Ось що розповідає сам Флоріан: “Я ж з народження в концлагері (ред.- концтаборі). Мій батько був непролетарського народження. Його тричі саджали. Спочатку його посадили за те, що його брат був казнен (ред. - страчений)в 20-му році. Його казнили (ред. - стратили) пролетарською казнью (стратою). (Пролетарська казнь була така). Його зв’язували колючою проволокою, клали голову на наковальню і розбивали молотом. І про це написано у Маркова – російського письменника, як казнили мого дядька”.
Вдруге Ілью Юр’єва арештували в 1938 році за наукову роботу з генетики, яку він написав на латині. Невігласи-НКВД-исти прийняли його через це за шпигуна. Флоріану було тоді 9 років: “Але все ж це було в мене на очах. У 1938 році заарештували батька. На третій день викликали мене на педраду і сказали читай бумагу. Я був на лінійці. І ми діти слухали тоді, як діти відрікалися від родичів. Я читаю і там написано “Відрікаюсь від свого батька – врага народу. Я затрясся і сказав “Я вас всіх перестріляю”. У мене було в думках: я піду в тайгу, я знаю, де там є зброя, і буду їх стріляти всіх. І вони зрозуміли, що ця дитина каже правду. І сказали: “Все ти виключений, іди”.
Після війни батька Флоріана арештували втретє. Не витримавши очікуваного жаху концтаборних тортур, які знову чекали на нього, Ілья Юр’єв покінчив життя самогубством. Доля його сина, Флоріана складалася нелегко: вся творча діяльність, пов’язана, здалося б, із безневинним дослідженням у галузі світла і музики, зазнавала жорсткої ідеологічної ревізії. Рукопис Флоріана Юр’єва “Музика світла” у 1961 році був заарештований за, так би мовити, “намагання науково обгрунтувати абстракціонізм”. Книта пролежала десять років у ЦК КПУ. А знятий відеокліп (до речі, перший в Україні), на якому оживали в кольорах вірші Шевченка, Ліни Костенко, теж конфіскувало ЦК КПУ. Український вчений міг би стати претендентом на Нобелівську премію за наукову розробку нової моделі кольоробачення, але її кваліфікували, як “крамольну маячню”. А через 10 років таку ж модель запропонували два англійські вчені, за що і дістали нагороду Нобеля. Тоді ж знищили майже всі картини Флоріана Юр’єва під гаслом боротьби з абстракціонізмом. Колишній секретар ЦК КПУ Микола Підгорний з високої трибуни так прокоментував картини Флоріана Юр’єва: “Когда мой внук какает, и то получается красивше”.
Нині Флоріана Юр’єва знають у багатьох країнах. Він – автор численних наукових винаходів, архітектор відомих будівель і пам’ятника в Києві папі Іоанну Павлу другому. У себе на Батьківщині Флоріан Ілліч – єдиний майстер скрипок міжнародного класу. Його не раз запрошували на постійну працю і в Москву, і в західні країни. Але Флоріан Юр’єв залишається працювати в Києві. Отже, не перестає дивувати Україна своїми людьми, своїми особистостями. Шкода, ще мало знаємо ми про них. Леся Олійник для “Радіо Свобода” Київ.
Олекса Боярко
І завершує програму Історичний календар. Третього листопада виповнилося 66 років від загибелі українського режисера Леся Курбаса. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Шляхтич Михайло Заборовський народився 1676 року у галицькому місті Зборові. Він навчався в єзуїтському колеґіумі, Києво-Могилянській академії та у Московській слов’яно-греко-латинській академії, і в ній же згодом викладав риторику. Прийнявши чернечий постриг під іменем Рафаїла, обер-ієромонах Заборовський служив на російському флоті, пізніше був архімандритом Тверського Троїцького Колязинського монастиря, єпископом Псковським, Ізборським і Нарвським. 1731 року Заборовський був висвячений на архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії і повернувся до Гетьманщини. В її тодішній столиці Глухові архієпископа з урочистостями зустрів гетьман Данило Апостол, а до Києва його супроводжувала почесна козацька варта. У Києві Заборовський насамперед вдався до реформування Києво-Могилянської академії. Він відновив у ній студії з грецької мови і запровадив вивчення єврейської, німецької та французької. Архієпископ власним коштом утримував найбідніших спудеїв, надавав їм стипендії для навчання за кордоном, підтримував викладачів, подарував бібліотеці Академії понад 200 своїх книг. Тож професори і спудеї недаремно називали Академію “Києво-Могилянсько-Заборовською”. Сам митець і аматор архітектурної справи, Заборовський запросив до Києва німецького архітектора Йоганна Готфріда Шеделя. Архітектор перебудував Мазепин навчальний корпус Академії на найкращу палацову споруду тодішнього Києва і прибудував до нього конґреґаційну церкву Благовіщення. За ініціативи і значною мірою на кошти архієпископа Шедель звів Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври, а у Софійському монастирі надбудував дзвіницю, перебудував митрополичий будинок, побудував Велику бурсу, кам’яний мур та пишно прикрашені, барокові парадні ворота, відомі як “брама Заборовського”. 1743 року Рафаїл Заборовський був висвячений на митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії. Він помер у Києві 22 жовтня 1747 року. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні у нашій програмі – розповідь про знакові події історії та про достойників культури.
В Україні останні дні жовтня були позначені низкою культурних подій міжнародного значення, серед яких важливе місце посів Тиждень єврейської культури. Перед мікрофоном Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Найважливіша подія тижня відбулась у Дніпропетровську, де був закладений перший камінь першого у Східній Європі Музею Голокосту – винищення євреїв у роки Другої світової війни. Музей стане одним з міжнародних центрів з вивчення геноциду і застереженням для майбутніх поколінь. В експозиції буде розміщено копії різних документів, численні фотографії та інші речі, які засвідчили жахіття Голокосту перед історією.
Зовсім інші фотографії – світлі та сонячні –можна побачити у Києві на виставці “Україна очима ізраїльтянина”. Слово – авторові світлин Міхаелю Голдовському: (переклад) “Я пропрацював у Західній Україні для єврейського агентства СОХНУТ три роки. Ніколи перед тим не був в Україні – я виїхав з радянського союзу у 77-му році. Коли ми з дружиною приїхали сюди працювати, для мене це було те саме, що приїхати у Швейцарію, будь-яку іншу невідому державу. За ці три роки я дуже полюбив Україну, і для мене головне у державі – це люди, все інше вторинне. Зазначу, що існує певний прошарок культури, якісь переплетіння між нашими культурами, і я абсолютно у цьому упевнений”.
На світлинах Міхаеля Голдовського можна бачити схід сонця над Карпатами, і розлогі доли поміж гір, і маківки давніх гуцульських церков, і ніжно-зелені весняні та багряно-золоті осінні краєвиди Галичини. Здається, з фото – зображень лунають карпатські пісні, які полюбились авторові світлин.
Для Надзвичайного і повноважного Посла Ізраїлю в Україні Наомі Бен-Амі проведення Тижня єврейської культури стало ще одним свідченням гарних взаємин, що склалися між Україною та Ізраїлем. А виставка фотографій Михайла Голдовського має для неї особливе значення: пані Бен-Амі народилась у Чернівцях, і краєвиди на світлинах нагадали їй дитинство. А крім цього, за словами Посла: (переклад) “Навіть у самій назві – “Україна очима ізраїльтянина” – бачиться уся сутність наших стосунків. Тому що знімки надзвичайно красиві і теплі, і вони показують всю красу цієї держави і, мабуть, і ті відносини, що склалися між нашими країнами”, - каже пані Бен-Амі.
Олекса Боярко
А на Прикарпатті у перші дні листопада відзначили 85-ту річницю з часу створення Західноукраїнської Народної Республіки. Розповідає Іван Костюк.
Іван Костюк
1 листопада 1918 року під час рішучого виступу українських військ було проголошено утворення Західноукраїнської народної Республіки. У зверненні вищого керівного органу – Національної Ради – з нагоди утворення ЗУНР відзначалося: “Український народе! У створеній тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над біднішими й економічно слабшими. В Українській державі всі громадяни, без різниці мови, віри, роду, стану чи статі, будуть справді рівні перед законом, а наскрізь демократичний лад, оснований на загальнім, рівнім, безпосереднім, тайнім і пропорціональнім виборчім праві, від громади починаючи і на державі закінчуючи, забезпечить верховний голос у державі демосові, масам робочого народу. Хлібороб і робітник будуть основою і керманичами держави…” Уряд Західноукраїнської Народної Республіки насамперед почав проводити справедливу земельну реформу, унаслідок якої земля мала перейти до малоземельних і безземельних галичан. Прийняте робітниче законодавство мало забезпечити восьмигодинний робочий день, спокійну старість для літніх людей. Швидко та рішуче проводилась українізація шкіл, вищих навчальних закладів. Для євреїв та німців було відкрито національні гімназії. Виходило 37 газет та журналів. В умовах війни, саботажу з боку польських службовців, нестачі кваліфікованих національних кадрів уряд ЗУНР зумів налагодити ефективну роботу державних структур, було створено стотисячну армію, прийнято цілий ряд важливих законів для утвердження української державності. І, що найголовніше, разом з урядом Української Народної Республіки було проголошено Акт злуки на Софійській площі в Києві. Він підтвердив об’єднання всіх українських земель в одну державу. Усе це було зроблено за неповні 5 місяців існування Західноукраїнської Народної Республіки. Якщо згадати, що ми вже 13-ий рік живемо в незалежній державі, то можемо порівняти, наскільки вбогими є здобутки нинішнього українського керівництва, яке не спромоглося зробити навіть частини з того, що було здійснено майже століття тому. Для Івано-Франківська важливим є той факт, що місто було єдиний раз у своїй історії столицею держави – Західноукраїнської Народної Республіки. На Івано-Франківську це свято цього року знову відзначається в офіційному порядку. Кульмінацією святкування стало відкриття пам’ятника на одній з центральних вулиць обласного центру з нагоди 85-ої річниці ЗУНР. Спорудження монумента профінансував пенсіонер Володимир Войцюк, який уже 13 років працює в Нью-Йорку і за власний кошт фінансує спорудження патріотичних пам’ятників на рідній землі. Становлення ЗУНР висвітлено також у численних виставкових експозиціях. Чи не найкраща з них в Музеї визвольних змагань Карпатського краю. Науковий співробітник музею Богдан Зрайко так охарактеризував виставку: “Що стосується нашої виставки, то вона ґрунтується, перш за все, на наших фондах, досить об’ємних. Ця виставка створена силами нашого музею”. Громадськість Івано-Франківщини, на відміну від кількох попередніх років, широко відзначає цю знаменну дату. Вона нагадує галичанам про їхнє споконвічне прагнення до незалежності та соборності України. Для “Радіо Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
Олекса Боярко
І знову про культуру та історію. Незвичайна доля одного із сучасних українських достойників – у центрі розповіді Лесі Олійник.
Леся Олійник
Чуєте звуки скрипки? Вони звучать у майстерні скрипкового майстра Флоріана Юр’єва під час моєї розмови з цієї людиною-унікумом. Саме так назвав його Василь Стус, перераховуючи таланти Флоріана-художника, архітектора, вченого, поета, скрипаля, композитора, педагога. Так от, Флоріан Юр’єв, крім своїх інших спеціальностей, володіє також елітною професією творця інструментів. На його думку, розвиток скрипки зупинився ще 300 років тому, і сьогодні вона вже не відповідає вимогам сучасної музики. У майстерні Флоріана Юр’єва я побачила і почула виготовлені ним скрипку та альт ХХІ століття. (Фрагмент соло альта з Пасакалії Б.Бріттена). Як і в багатьох, народжених в 20-х роках, доля цієї незвичайної людини була драматичною. Флоріан походить із князівського старовинного руського роду Юр’євих. Народився він в одному з сибірських концтаборів. Його мати - представниця древнього тунгуського роду, з якою ув’язнений батько Ілья Юр’єв одружився в Сибірі. Ось що розповідає сам Флоріан: “Я ж з народження в концлагері (ред.- концтаборі). Мій батько був непролетарського народження. Його тричі саджали. Спочатку його посадили за те, що його брат був казнен (ред. - страчений)в 20-му році. Його казнили (ред. - стратили) пролетарською казнью (стратою). (Пролетарська казнь була така). Його зв’язували колючою проволокою, клали голову на наковальню і розбивали молотом. І про це написано у Маркова – російського письменника, як казнили мого дядька”.
Вдруге Ілью Юр’єва арештували в 1938 році за наукову роботу з генетики, яку він написав на латині. Невігласи-НКВД-исти прийняли його через це за шпигуна. Флоріану було тоді 9 років: “Але все ж це було в мене на очах. У 1938 році заарештували батька. На третій день викликали мене на педраду і сказали читай бумагу. Я був на лінійці. І ми діти слухали тоді, як діти відрікалися від родичів. Я читаю і там написано “Відрікаюсь від свого батька – врага народу. Я затрясся і сказав “Я вас всіх перестріляю”. У мене було в думках: я піду в тайгу, я знаю, де там є зброя, і буду їх стріляти всіх. І вони зрозуміли, що ця дитина каже правду. І сказали: “Все ти виключений, іди”.
Після війни батька Флоріана арештували втретє. Не витримавши очікуваного жаху концтаборних тортур, які знову чекали на нього, Ілья Юр’єв покінчив життя самогубством. Доля його сина, Флоріана складалася нелегко: вся творча діяльність, пов’язана, здалося б, із безневинним дослідженням у галузі світла і музики, зазнавала жорсткої ідеологічної ревізії. Рукопис Флоріана Юр’єва “Музика світла” у 1961 році був заарештований за, так би мовити, “намагання науково обгрунтувати абстракціонізм”. Книта пролежала десять років у ЦК КПУ. А знятий відеокліп (до речі, перший в Україні), на якому оживали в кольорах вірші Шевченка, Ліни Костенко, теж конфіскувало ЦК КПУ. Український вчений міг би стати претендентом на Нобелівську премію за наукову розробку нової моделі кольоробачення, але її кваліфікували, як “крамольну маячню”. А через 10 років таку ж модель запропонували два англійські вчені, за що і дістали нагороду Нобеля. Тоді ж знищили майже всі картини Флоріана Юр’єва під гаслом боротьби з абстракціонізмом. Колишній секретар ЦК КПУ Микола Підгорний з високої трибуни так прокоментував картини Флоріана Юр’єва: “Когда мой внук какает, и то получается красивше”.
Нині Флоріана Юр’єва знають у багатьох країнах. Він – автор численних наукових винаходів, архітектор відомих будівель і пам’ятника в Києві папі Іоанну Павлу другому. У себе на Батьківщині Флоріан Ілліч – єдиний майстер скрипок міжнародного класу. Його не раз запрошували на постійну працю і в Москву, і в західні країни. Але Флоріан Юр’єв залишається працювати в Києві. Отже, не перестає дивувати Україна своїми людьми, своїми особистостями. Шкода, ще мало знаємо ми про них. Леся Олійник для “Радіо Свобода” Київ.
Олекса Боярко
І завершує програму Історичний календар. Третього листопада виповнилося 66 років від загибелі українського режисера Леся Курбаса. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Шляхтич Михайло Заборовський народився 1676 року у галицькому місті Зборові. Він навчався в єзуїтському колеґіумі, Києво-Могилянській академії та у Московській слов’яно-греко-латинській академії, і в ній же згодом викладав риторику. Прийнявши чернечий постриг під іменем Рафаїла, обер-ієромонах Заборовський служив на російському флоті, пізніше був архімандритом Тверського Троїцького Колязинського монастиря, єпископом Псковським, Ізборським і Нарвським. 1731 року Заборовський був висвячений на архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії і повернувся до Гетьманщини. В її тодішній столиці Глухові архієпископа з урочистостями зустрів гетьман Данило Апостол, а до Києва його супроводжувала почесна козацька варта. У Києві Заборовський насамперед вдався до реформування Києво-Могилянської академії. Він відновив у ній студії з грецької мови і запровадив вивчення єврейської, німецької та французької. Архієпископ власним коштом утримував найбідніших спудеїв, надавав їм стипендії для навчання за кордоном, підтримував викладачів, подарував бібліотеці Академії понад 200 своїх книг. Тож професори і спудеї недаремно називали Академію “Києво-Могилянсько-Заборовською”. Сам митець і аматор архітектурної справи, Заборовський запросив до Києва німецького архітектора Йоганна Готфріда Шеделя. Архітектор перебудував Мазепин навчальний корпус Академії на найкращу палацову споруду тодішнього Києва і прибудував до нього конґреґаційну церкву Благовіщення. За ініціативи і значною мірою на кошти архієпископа Шедель звів Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври, а у Софійському монастирі надбудував дзвіницю, перебудував митрополичий будинок, побудував Велику бурсу, кам’яний мур та пишно прикрашені, барокові парадні ворота, відомі як “брама Заборовського”. 1743 року Рафаїл Заборовський був висвячений на митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії. Він помер у Києві 22 жовтня 1747 року. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
