Вашингтон, 26 вересня 2003 - У четверговому номері європейського видання газети “Wall Street Journal” опублікована стаття провідного експерта міжнародної правозахисної організації “Дім cвободи” Адріана Каратницького під назвою “Спадщина Гонгадзе для України”. У ній американський дослідник пише, що вбивство журналіста Георгія Гонгадзе призвело до появи в Україні низки нових опозиційних партій та громадських організацій демократичного спрямування. Разом з тим він зазначає, що відсутність результатів у розслідуванні вбивства змусило США та країни Європи переглянути свій підхід до України. Внаслідок цього президент Кучма опинився у міжнародній ізоляції, що, як пише Каратницький, зробило його більш залежним від підтримки з боку Росії. В інтерв”ю нашому кореспонденту у Вашингтоні Сергію Куделі Адріан Каратницький прокоментував останні міжнародні візити президента Кучми та голови ВР Володимира Литвина.
На думку Адріана Каратницького, рівень зустрічей Леоніда Кучми та Володимира Литвина у Нью Йорку та Вашингтоні свідчить, що українське керівництво й надалі перебуває в ізоляції.
“Я думаю, що ці зустрічі відзеркалюють власне цю тезу. Вони не відбулися на найвищому рівні. Друга річ, яка є важлива, полягає у тому, що ізоляція відбувається на рівні особистості президента, а не на рівні інших постатей в українській державі. Я думаю, що це не є спроба ізолювати саму Україну, але є якесь відмежування від самої особи пана Кучми.”
Він також вважає, що зустріч президента Кучми із президентом Бушем під час святкового обіду за участю інших глав держав-членів ООН не варто сприймати серйозно.
“Я думаю, що це була майже випадкова, короткотривала зустріч. То не була якась серйозна планована зустріч. Навряд чи відбудуться на найвищому рівні прямі ділові зустрічі між президентом Кучмою і президентом Бушем чи з більшістю європейських лідерів до кінця наступних президентських виборів. Я думаю, що ті люди, які близько і чітко були у внутрішній команді президента і котрі виконують таку роль, повинні бути відмежені від повнокровних контактів.”
Водночас, Каратницький переконаний, що покращення українсько-американських відносин можна досягти, не зважаючи на відсутність контактів на найвищому державному рівні.
“Відносини можна відновлювати на рівні прем”єра, на рівні окремих чиновників, можна відновлювати на рівні торговельних промислових домовленостей з приватним сектором, з контактами з недержавними інститутами, з незалежними медіа, з громадянським суспільством, з дипломатичною елітою, з парламентаріями, з опозиційними силами. Я думаю, що є багато способів, через які можна встановлювати більш тісні зв”язки”.
На думку Адріана Каратницького, рівень зустрічей Леоніда Кучми та Володимира Литвина у Нью Йорку та Вашингтоні свідчить, що українське керівництво й надалі перебуває в ізоляції.
“Я думаю, що ці зустрічі відзеркалюють власне цю тезу. Вони не відбулися на найвищому рівні. Друга річ, яка є важлива, полягає у тому, що ізоляція відбувається на рівні особистості президента, а не на рівні інших постатей в українській державі. Я думаю, що це не є спроба ізолювати саму Україну, але є якесь відмежування від самої особи пана Кучми.”
Він також вважає, що зустріч президента Кучми із президентом Бушем під час святкового обіду за участю інших глав держав-членів ООН не варто сприймати серйозно.
“Я думаю, що це була майже випадкова, короткотривала зустріч. То не була якась серйозна планована зустріч. Навряд чи відбудуться на найвищому рівні прямі ділові зустрічі між президентом Кучмою і президентом Бушем чи з більшістю європейських лідерів до кінця наступних президентських виборів. Я думаю, що ті люди, які близько і чітко були у внутрішній команді президента і котрі виконують таку роль, повинні бути відмежені від повнокровних контактів.”
Водночас, Каратницький переконаний, що покращення українсько-американських відносин можна досягти, не зважаючи на відсутність контактів на найвищому державному рівні.
“Відносини можна відновлювати на рівні прем”єра, на рівні окремих чиновників, можна відновлювати на рівні торговельних промислових домовленостей з приватним сектором, з контактами з недержавними інститутами, з незалежними медіа, з громадянським суспільством, з дипломатичною елітою, з парламентаріями, з опозиційними силами. Я думаю, що є багато способів, через які можна встановлювати більш тісні зв”язки”.
