Київ, 17 вересня 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». Перед мікрофоном Олекса Боярко. У нашій передачі сьогодні – різні виміри національного життя України.
На Прикарпатті пройшло святкування 700-річчя заснування Галицької митрополії та 750 років коронації першого українського короля Данила Галицького. З подробицями – Іван Костюк.
Іван Костюк
Зовнішню політику короля Данила Галицького сьогодні, напевно б, назвали багатовекторною. Він підтримував одночасні зв”язки як з ханом Батиєм, так і з Папою Римським Інокентієм ІУ. Він у повній мірі зазнав складності становища, коли ти є володарем країни, що опинилася між двох світів, кожен з яких має свою мету та свої політичні плани. Золота орда зі Сходу та католицький Захід стиснули, наче в лещатах, невелику державу, яка була в управлінні Данила Галицького. Отож і коронування Данила Галицького відбулось не в його славній столиці – місті Галичі, або ж іншій столиці князівства – Холмі, а на самій окраїні Галицько-Волинського князівства. Папський аббат тихо і скромно коронував у Дорогочині голову Данила короною, надісланою Папою Римським. Зроблено це було Данилом Галицьким лише зі стратегічних міркувань, щоб у Золотій орді якомога пізніше дізналися, що він знайшов союзника в обличчі Ватикану. Всі ці події відбувалися в середині 12-го століття. Через 50 років після коронування Данила Галицького було засновано Галицьку митрополію Української греко-католицької церкви. Ці дві дати відзначалися днями в обласному центрі Прикарпаття та місті Галичі. На науковій конференції, присвяченій урочистостям, виступив Верховний архиєпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Він, зокрема, наголосив: “Ми як мудрі люди повинні вчитися з лекції, які подає нам наша минувшина. Ми мусимо зробити для себе сьогодні висновок і навіть, я б сказав, подивитися, далеко в майбутнє”. На святкуваннях неодноразово наголошувалось, що Галицько-Волинське князівство є зразком однієї з найдавніших традицій державності українського народу. Голова крайової організації Народного руху України, член фракції “Наша Україна” Роман Ткач провів певні історичні паралелі. Він порівняв Галицько-Волинську державу із сучасним суспільно-політичним устроєм України: “Дуже прикро, що нинішні наші правителі, нинішній наш Данилович не зробив висновку із визначного історичного факту коронації Римом короля Данила Галицького і за декілька днів їде в Ялту підписувати бозна-який договір, і бозна-куди нас після цього поведуть”. Обласна держадміністрація з нагоди цих ювілеїв нагородила Верховного архиєпископа Української греко-католицької церкви Любомира Гузара пам‘ятною медаллю Данила Галицького. Для “Радіо Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
Олекса Боярко
“Скромна велич Романа Петрука” – так назвав свій нарис про знаного львівського скульптора ведучий циклу ШІСТДЕСЯТНИКИ Роман Корогодський. Послухаємо його.
Роман Корогодський Певно, немає у Львові художника, який би потай не схилявся перед скульптором Петруком.. Напевно, немає у Львові художника, який би хотів, міг, був спроможний жити так, як Роман Петрук. Він талант першого ряду. Він — мега й метаталановитий, але... Ох оці але!
Роман Петрук живе за власною конституцією, цілком віддаючись творчости й зовсім, тотально не цікавлячись ані publisity, ані prosperity. Весь блок суспільно-побутових гараздів його не обходить. То — марнота марнот... Воно конешно... Але ж без насушника якось... Роман Петрук і про підлу екзистенцію думає, але мислить як філософ-ідеаліст. Головне душа, творчість, а решта якось-то буде...
...Ми познайомилися в середині 60-х у художника Олега Мінька. Там збиралася тоді «нова генерація», тобто художники-шістдесятники. Молоді, розкуті, добре освічені, веселі. Правила балями Ірця Калинець, завзята й гостра на слово «знавиця», тобто й поетеса, й літературознавець, і мистецтвознавець, й історик, і критик... Хлопці до неї прислуховувалися й критики її боялися. Ми співали, водили козу й усе, що притаманне віку 20—30-літніх шістдесятників не оминуло.
Роман при першій же розмові виявився дуже змістовною, але вкрай скромною людиною, цілком відрізаною від видимих перспектив. — Буду працювати, а там як Бог дасть...— Глухо закінчив розмову зовсім молодий художник.
Звернув увагу, що всі добре говорили про своїх учителів Романа Сельського, Карла Звіринського. Говорили, ніби констатуючи факт. Роман розповів предметно— чому, власне, вони його навчили, з чого, яких елементів складалася ота наука. Так, звичайно, Львівська школа конкретно відрізнялася від советської фундаментальним засвоєнням передусім естетичних канонів образотворення, мистецьким зануренням в технологію пізнання природи образу, навчали вмінню бачити й шукати шляхи відтворення індивідуальної візії. Недарма існує поняття «галицько-паризька школа», яку пройшли Олекса Новаківський, Роман Турин, Маргіт і Роман Сельські.Львівські художники-шістдесятники успадкували їхню науку. Однак, Роман Петрук з тієї Школи виніс ще чисто свій, індивідуальний урок — бути чесним із самим собою, не піддаватися соблазнам homo sovetikus.Роман — напрочуд чесна й чиста людина. Передусім, людина, християнин, аж тоді мистець. Він ніколи б не став робити куртину для музею Великої вітчизняної війни в Києві. Ніколи і ні за які гроші. - Так, він бідний!, але ж який багатий духом, карколомними ідеями, віртуозним умінням творити образи в системі. Пам''ятаю, які класні фантазії він створював у кубістичній пластиці — це було дивно. А зовсім недавно я бачив у його майстерні (ні, власної майстерні він не має, а на художньому комбінаті йому виділили «куток», і він дякує Богу за цю ласку) нові вражаючі уяву проекти: гебрейського пантеону жертвам Голокосту у Львові і скульптуру жінки, що має контраверсійну назву "Та".
Був уже звик до напруженої статики образів Євангелістів, жести яких промовисті і подібні до їхніх книжок. Принаймні краще розумієш авторську інтонацію кожного окремого учня Господнього. У новій скульптурі - жінки вразила, навпаки, динаміка руху всього тіла й руки. Це настільки несподівано, що відразу просто заскочений стоїш, ніби тебе зненацька штрикнули чимсь небаченим і незнаним. А якщо подумати, то відчуєш, що за тим пластичним випадом стоїть жінка в стані афекту, жінка, яка, напевно, і відповідає назві твору і навіть може бути ще "Та", не просто, а ще “Та” ...Але! Все неоднозначно: вражаюча напруженість тулубу і гостро пластичний випад руки може стати моментом внутрішнього прозріння, внутрішнього одкровення: жінка, яка, нарешті, збагнула ситуацію в цілості, і ми спостерігаємо мить прориву її до самої себе. Але, і можливо, "Та", що нарешті... Напевно, стаючи на важку дорогу самопізнання, від позиції жінки певної репутації - "Та". Напевно, до кроків пізнання мав бути ексцентричний перший різкий крок. Його-то і вловив і зобразив скульптор... Це лише моя фантазія. Іванка Крип''якевич, художниця сакрального мистецтва якось сказала: «Як зле, що ми не вміємо гідно репрезентувати своїх мистців. Аби Ромко Петрук об''явився в Парижі з півдюжини найвідоміших критиків Франції, його б розкрутили як Пікассо. Виставки його робіт подорожували б світом, а в Римі чи Ватикані стояли б його Євангелісти». Щось дуже істотне бракує нам... Не маємо самоповаги. Не маємо ферменту самоствердження.". Я також так думаю й частину докору приймаю на свій рахунок. Роман Корогодський, для “Радіо Свободи”.
Олекса Боярко
Минулих вихідних у Львові завершив свою роботу 10-ий Форум видавців. Ґран-прі Форуму відзначена книжка Юрія Шевельова "Історична фонологія української мови" харківського видавництва "Акта". Мій колега Тарас Марусик зустрівся з директором видавництва "Акта" Галиною Федорець.
Тарас Марусик
На моє зауваження, що після одержання ґран-прі харківське видавництво "Акта" стало відомим в Україні, принаймні в засобах масової інформації тепер більше згадок про нього, директор видавництва Галина Федорець зреагувала так.
Галина Федорець
Я сподіваюсь так, що наукове видавництво “Акта”, було відоме, але після Гран-прі воно було відоме більше. На форумі ми другий раз. Перший раз ми були позаминулого року, але не подавали книжок на конкурс. В цьому році ми книжки подали на конкурс в перший раз і одразу отримали Гран-прі, і в одній номінації теж головний приз.
Тарас Марусик
Про головний приз – книжку Шевельова – ми вже згадували. А другий приз – це бібліографічний довідник “Два століття Сковородіяни”. Я попросив Галину Федорець порівняти два львівські форуми, на яких вона побувала.
Галина Федорець
Мені здається, що форум розвивається як проект і дуже успішно, і розвивається значно ліпше, ніж розвивається видавництва. Форум, як ми переконалися у цьому році надає усі можливості, ну окрім приміщень, це вже не до нього питання, а видавництва, якщо порівняти з минулим роком, подали практично таку саму літературу. Не видно розвитку видавничої справи як такої. І мені, навіть, здалося, що кількість відвідувачів у цьому році була трохи нижча, але можна сказати, що якість відвідувачів була вища, була велика кількість молоді
Тарас Марусик
А от довелося чути, що начебто на цей форум, приходили переважно люди, яким за 50.
Галина Федорець
Ні, я заперечую це, десь 80-90% молоді, навіть з діточками маленькими. Були люди у поважному віці, але не дуже багато.
Тарас Марусик
Мені пригадалися слова члена журі Форуму, перекладача з Москви Ігоря Сіда, якого до зацікавлення сучасною українською літературою підштовхнула його подруга, захоплена текстами Андруховича та Іздрика. Ігор Сід вважає, що це особливо помітно на тлі справжньої кризи в російській літературі. Далі цитую Ігоря Сіда за тижневиком “Дзеркало тижня”: “...хотілося б зрозуміти, чи скінчиться коли-небудь ганебний тріумф на вашому ринку дешевої попсової російської книжки?” (к. ц.). Галина Федорець продовжує.
Галина Федорець
Більша частина наших проектів ми робимо своїм коштом, але якісь дуже потужні проекти, як проект, який отримав Гран-прі Юрія Шевельова “Історична хронологія” українською мовою. Це допомагало “Відродження” і допомагав Канадський інститут українських студій.
Тарас Марусик
Директор харківського наукового видавництва "Акта" Галина Федорець розповіла також про плани. Найближчим часом має з’явитися двотомник “Українське барокко”, а в серії “Арс поетіка” – вірші київського поета Миколи Воробйова. До речі, на львівському Форумі великою популярністю користувалася остання книжка з цієї серії – “Українські птахи в українському краєвиді” Василя Голобородька.
Крім видавничих проектів, харківське видавництво "Акта" спільно з Національним художнім музеєм здійснять в Києві з 21 листопада по 7 грудня проект “Сучасна книжка”, в рамках якого будуть проведені виставки книжкової графіки та авторської книги і конференція, присвячена мистецтвові книжки. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
І на завершення програми – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. 18 вересня виповнюється 340 років від загибелі ніжинського полковника Василя Золотаренка. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Василь Золотаренко походив із заможної міщанської родини міста Корсуня, а його сестра Ганна була третьою дружиною Богдана Хмельницького. 1655 року Василь став ніжинським полковником. Після смерті Хмельницького Золотаренко розраховував стати реґентом при його малолітньому сині Юрії, проте козацька Рада обрала Івана Виговського. Спочатку Золотаренко підтримував прозахідну політику гетьмана Виговського і 1658 року підписав Гадяцьку угоду про утворення федерації Польщі, Литви та України. 1659 року він був нобілітований польським сеймом (тобто, отримав шляхетство) із зміною прізвища на «Злотажевський». З огляду на своє міщанське походження, Золотаренко був піднесений у шляхетську гідність без надання йому маєтностей. Однак вже у вересні того року Золотаренко приєднався до змови проти Виговського, організованої полтавським полковником Якимом Сомком та переяславським полковником Тимошем Цецюрою. Змовники розгромили козацькі прикордонні загони на Сіверщині, запросили московське військо князя Трубецького на Лівобережжя і у Ніжині присягнули на вірність царю. Наступного року Золотаренко очолив українську делеґацію на польсько-московських переговорах, проте поляки відмовилися (цитата) «з хлопами разом засідати». Навесні 1662 року у містечку Козельці на Чернігівщині старшинська Рада обрала Сомка гетьманом. Золотаренко написав на нього донос царю як на зрадника. Сомко теж відправив подібний донос на Золотаренка, однак цар так і не затвердив обрання Сомка гетьманом. Наприкінці червня 1663 року у полі під Ніжином Чорна Рада з трьох кандидатів: Брюховецького, Сомка та Золотаренка, – обрала гетьманом Івана Брюховецького. Натовп кинувся громити маєтки старшини, і під приводом захисту Сомка і Золотаренка командувач московською армією князь Великоґаґін ув’язнив їх у Ніжинському замку. А 18 вересня Золотаренко і Сомко за поданням Брюховецького були страчені у містечку Борзні як зрадники царя. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». Перед мікрофоном Олекса Боярко. У нашій передачі сьогодні – різні виміри національного життя України.
На Прикарпатті пройшло святкування 700-річчя заснування Галицької митрополії та 750 років коронації першого українського короля Данила Галицького. З подробицями – Іван Костюк.
Іван Костюк
Зовнішню політику короля Данила Галицького сьогодні, напевно б, назвали багатовекторною. Він підтримував одночасні зв”язки як з ханом Батиєм, так і з Папою Римським Інокентієм ІУ. Він у повній мірі зазнав складності становища, коли ти є володарем країни, що опинилася між двох світів, кожен з яких має свою мету та свої політичні плани. Золота орда зі Сходу та католицький Захід стиснули, наче в лещатах, невелику державу, яка була в управлінні Данила Галицького. Отож і коронування Данила Галицького відбулось не в його славній столиці – місті Галичі, або ж іншій столиці князівства – Холмі, а на самій окраїні Галицько-Волинського князівства. Папський аббат тихо і скромно коронував у Дорогочині голову Данила короною, надісланою Папою Римським. Зроблено це було Данилом Галицьким лише зі стратегічних міркувань, щоб у Золотій орді якомога пізніше дізналися, що він знайшов союзника в обличчі Ватикану. Всі ці події відбувалися в середині 12-го століття. Через 50 років після коронування Данила Галицького було засновано Галицьку митрополію Української греко-католицької церкви. Ці дві дати відзначалися днями в обласному центрі Прикарпаття та місті Галичі. На науковій конференції, присвяченій урочистостям, виступив Верховний архиєпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Він, зокрема, наголосив: “Ми як мудрі люди повинні вчитися з лекції, які подає нам наша минувшина. Ми мусимо зробити для себе сьогодні висновок і навіть, я б сказав, подивитися, далеко в майбутнє”. На святкуваннях неодноразово наголошувалось, що Галицько-Волинське князівство є зразком однієї з найдавніших традицій державності українського народу. Голова крайової організації Народного руху України, член фракції “Наша Україна” Роман Ткач провів певні історичні паралелі. Він порівняв Галицько-Волинську державу із сучасним суспільно-політичним устроєм України: “Дуже прикро, що нинішні наші правителі, нинішній наш Данилович не зробив висновку із визначного історичного факту коронації Римом короля Данила Галицького і за декілька днів їде в Ялту підписувати бозна-який договір, і бозна-куди нас після цього поведуть”. Обласна держадміністрація з нагоди цих ювілеїв нагородила Верховного архиєпископа Української греко-католицької церкви Любомира Гузара пам‘ятною медаллю Данила Галицького. Для “Радіо Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
Олекса Боярко
“Скромна велич Романа Петрука” – так назвав свій нарис про знаного львівського скульптора ведучий циклу ШІСТДЕСЯТНИКИ Роман Корогодський. Послухаємо його.
Роман Корогодський Певно, немає у Львові художника, який би потай не схилявся перед скульптором Петруком.. Напевно, немає у Львові художника, який би хотів, міг, був спроможний жити так, як Роман Петрук. Він талант першого ряду. Він — мега й метаталановитий, але... Ох оці але!
Роман Петрук живе за власною конституцією, цілком віддаючись творчости й зовсім, тотально не цікавлячись ані publisity, ані prosperity. Весь блок суспільно-побутових гараздів його не обходить. То — марнота марнот... Воно конешно... Але ж без насушника якось... Роман Петрук і про підлу екзистенцію думає, але мислить як філософ-ідеаліст. Головне душа, творчість, а решта якось-то буде...
...Ми познайомилися в середині 60-х у художника Олега Мінька. Там збиралася тоді «нова генерація», тобто художники-шістдесятники. Молоді, розкуті, добре освічені, веселі. Правила балями Ірця Калинець, завзята й гостра на слово «знавиця», тобто й поетеса, й літературознавець, і мистецтвознавець, й історик, і критик... Хлопці до неї прислуховувалися й критики її боялися. Ми співали, водили козу й усе, що притаманне віку 20—30-літніх шістдесятників не оминуло.
Роман при першій же розмові виявився дуже змістовною, але вкрай скромною людиною, цілком відрізаною від видимих перспектив. — Буду працювати, а там як Бог дасть...— Глухо закінчив розмову зовсім молодий художник.
Звернув увагу, що всі добре говорили про своїх учителів Романа Сельського, Карла Звіринського. Говорили, ніби констатуючи факт. Роман розповів предметно— чому, власне, вони його навчили, з чого, яких елементів складалася ота наука. Так, звичайно, Львівська школа конкретно відрізнялася від советської фундаментальним засвоєнням передусім естетичних канонів образотворення, мистецьким зануренням в технологію пізнання природи образу, навчали вмінню бачити й шукати шляхи відтворення індивідуальної візії. Недарма існує поняття «галицько-паризька школа», яку пройшли Олекса Новаківський, Роман Турин, Маргіт і Роман Сельські.Львівські художники-шістдесятники успадкували їхню науку. Однак, Роман Петрук з тієї Школи виніс ще чисто свій, індивідуальний урок — бути чесним із самим собою, не піддаватися соблазнам homo sovetikus.Роман — напрочуд чесна й чиста людина. Передусім, людина, християнин, аж тоді мистець. Він ніколи б не став робити куртину для музею Великої вітчизняної війни в Києві. Ніколи і ні за які гроші. - Так, він бідний!, але ж який багатий духом, карколомними ідеями, віртуозним умінням творити образи в системі. Пам''ятаю, які класні фантазії він створював у кубістичній пластиці — це було дивно. А зовсім недавно я бачив у його майстерні (ні, власної майстерні він не має, а на художньому комбінаті йому виділили «куток», і він дякує Богу за цю ласку) нові вражаючі уяву проекти: гебрейського пантеону жертвам Голокосту у Львові і скульптуру жінки, що має контраверсійну назву "Та".
Був уже звик до напруженої статики образів Євангелістів, жести яких промовисті і подібні до їхніх книжок. Принаймні краще розумієш авторську інтонацію кожного окремого учня Господнього. У новій скульптурі - жінки вразила, навпаки, динаміка руху всього тіла й руки. Це настільки несподівано, що відразу просто заскочений стоїш, ніби тебе зненацька штрикнули чимсь небаченим і незнаним. А якщо подумати, то відчуєш, що за тим пластичним випадом стоїть жінка в стані афекту, жінка, яка, напевно, і відповідає назві твору і навіть може бути ще "Та", не просто, а ще “Та” ...Але! Все неоднозначно: вражаюча напруженість тулубу і гостро пластичний випад руки може стати моментом внутрішнього прозріння, внутрішнього одкровення: жінка, яка, нарешті, збагнула ситуацію в цілості, і ми спостерігаємо мить прориву її до самої себе. Але, і можливо, "Та", що нарешті... Напевно, стаючи на важку дорогу самопізнання, від позиції жінки певної репутації - "Та". Напевно, до кроків пізнання мав бути ексцентричний перший різкий крок. Його-то і вловив і зобразив скульптор... Це лише моя фантазія. Іванка Крип''якевич, художниця сакрального мистецтва якось сказала: «Як зле, що ми не вміємо гідно репрезентувати своїх мистців. Аби Ромко Петрук об''явився в Парижі з півдюжини найвідоміших критиків Франції, його б розкрутили як Пікассо. Виставки його робіт подорожували б світом, а в Римі чи Ватикані стояли б його Євангелісти». Щось дуже істотне бракує нам... Не маємо самоповаги. Не маємо ферменту самоствердження.". Я також так думаю й частину докору приймаю на свій рахунок. Роман Корогодський, для “Радіо Свободи”.
Олекса Боярко
Минулих вихідних у Львові завершив свою роботу 10-ий Форум видавців. Ґран-прі Форуму відзначена книжка Юрія Шевельова "Історична фонологія української мови" харківського видавництва "Акта". Мій колега Тарас Марусик зустрівся з директором видавництва "Акта" Галиною Федорець.
Тарас Марусик
На моє зауваження, що після одержання ґран-прі харківське видавництво "Акта" стало відомим в Україні, принаймні в засобах масової інформації тепер більше згадок про нього, директор видавництва Галина Федорець зреагувала так.
Галина Федорець
Я сподіваюсь так, що наукове видавництво “Акта”, було відоме, але після Гран-прі воно було відоме більше. На форумі ми другий раз. Перший раз ми були позаминулого року, але не подавали книжок на конкурс. В цьому році ми книжки подали на конкурс в перший раз і одразу отримали Гран-прі, і в одній номінації теж головний приз.
Тарас Марусик
Про головний приз – книжку Шевельова – ми вже згадували. А другий приз – це бібліографічний довідник “Два століття Сковородіяни”. Я попросив Галину Федорець порівняти два львівські форуми, на яких вона побувала.
Галина Федорець
Мені здається, що форум розвивається як проект і дуже успішно, і розвивається значно ліпше, ніж розвивається видавництва. Форум, як ми переконалися у цьому році надає усі можливості, ну окрім приміщень, це вже не до нього питання, а видавництва, якщо порівняти з минулим роком, подали практично таку саму літературу. Не видно розвитку видавничої справи як такої. І мені, навіть, здалося, що кількість відвідувачів у цьому році була трохи нижча, але можна сказати, що якість відвідувачів була вища, була велика кількість молоді
Тарас Марусик
А от довелося чути, що начебто на цей форум, приходили переважно люди, яким за 50.
Галина Федорець
Ні, я заперечую це, десь 80-90% молоді, навіть з діточками маленькими. Були люди у поважному віці, але не дуже багато.
Тарас Марусик
Мені пригадалися слова члена журі Форуму, перекладача з Москви Ігоря Сіда, якого до зацікавлення сучасною українською літературою підштовхнула його подруга, захоплена текстами Андруховича та Іздрика. Ігор Сід вважає, що це особливо помітно на тлі справжньої кризи в російській літературі. Далі цитую Ігоря Сіда за тижневиком “Дзеркало тижня”: “...хотілося б зрозуміти, чи скінчиться коли-небудь ганебний тріумф на вашому ринку дешевої попсової російської книжки?” (к. ц.). Галина Федорець продовжує.
Галина Федорець
Більша частина наших проектів ми робимо своїм коштом, але якісь дуже потужні проекти, як проект, який отримав Гран-прі Юрія Шевельова “Історична хронологія” українською мовою. Це допомагало “Відродження” і допомагав Канадський інститут українських студій.
Тарас Марусик
Директор харківського наукового видавництва "Акта" Галина Федорець розповіла також про плани. Найближчим часом має з’явитися двотомник “Українське барокко”, а в серії “Арс поетіка” – вірші київського поета Миколи Воробйова. До речі, на львівському Форумі великою популярністю користувалася остання книжка з цієї серії – “Українські птахи в українському краєвиді” Василя Голобородька.
Крім видавничих проектів, харківське видавництво "Акта" спільно з Національним художнім музеєм здійснять в Києві з 21 листопада по 7 грудня проект “Сучасна книжка”, в рамках якого будуть проведені виставки книжкової графіки та авторської книги і конференція, присвячена мистецтвові книжки. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
І на завершення програми – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. 18 вересня виповнюється 340 років від загибелі ніжинського полковника Василя Золотаренка. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Василь Золотаренко походив із заможної міщанської родини міста Корсуня, а його сестра Ганна була третьою дружиною Богдана Хмельницького. 1655 року Василь став ніжинським полковником. Після смерті Хмельницького Золотаренко розраховував стати реґентом при його малолітньому сині Юрії, проте козацька Рада обрала Івана Виговського. Спочатку Золотаренко підтримував прозахідну політику гетьмана Виговського і 1658 року підписав Гадяцьку угоду про утворення федерації Польщі, Литви та України. 1659 року він був нобілітований польським сеймом (тобто, отримав шляхетство) із зміною прізвища на «Злотажевський». З огляду на своє міщанське походження, Золотаренко був піднесений у шляхетську гідність без надання йому маєтностей. Однак вже у вересні того року Золотаренко приєднався до змови проти Виговського, організованої полтавським полковником Якимом Сомком та переяславським полковником Тимошем Цецюрою. Змовники розгромили козацькі прикордонні загони на Сіверщині, запросили московське військо князя Трубецького на Лівобережжя і у Ніжині присягнули на вірність царю. Наступного року Золотаренко очолив українську делеґацію на польсько-московських переговорах, проте поляки відмовилися (цитата) «з хлопами разом засідати». Навесні 1662 року у містечку Козельці на Чернігівщині старшинська Рада обрала Сомка гетьманом. Золотаренко написав на нього донос царю як на зрадника. Сомко теж відправив подібний донос на Золотаренка, однак цар так і не затвердив обрання Сомка гетьманом. Наприкінці червня 1663 року у полі під Ніжином Чорна Рада з трьох кандидатів: Брюховецького, Сомка та Золотаренка, – обрала гетьманом Івана Брюховецького. Натовп кинувся громити маєтки старшини, і під приводом захисту Сомка і Золотаренка командувач московською армією князь Великоґаґін ув’язнив їх у Ніжинському замку. А 18 вересня Золотаренко і Сомко за поданням Брюховецького були страчені у містечку Борзні як зрадники царя. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
