Прага, 13 вересня 2003 року.
Ірина Перешило
Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, до Вашої уваги в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі – Ірина Перешило.
У програмі ви почуєте: європейське суспільство приголомшила трагічна смерть міністра закордонних справ Швеції Анни Лінд; російські дипломати у Вашингтоні виступають проти визнання голодомору 32-33 років геноцидом проти українського народу; поляки налаштовані на наступних президентських виборах підтримати кандидатуру дружини нинішнього глави держави Йоланту Кваснєвську.
Смерть міністра закордонних справ Швеції Анни Лінд приголомшила не лише Швецію, а й усе європейське суспільство, зокрема тих, хто особисто знав цю 46-річну жінку. Керівництво ЄС висловлює глибокий сум з приводу загибелі свого колеги і друга. Про це з Брюсселя інформує наш кореспондент Славко Волинський.
Славко Волинський
Анна Лінд померла від живих поранень, нанесених невідомим нападником в одному із супермаркетів у центрі Стокгольма. Вбивцю Анни Лінд поки що не затримано, мотиви вбивства також іще не встановлені.
Верховний представник ЄС у справах зовнішньої політики Хав’єр Солана приводу смерті свого друга Анни Лінд заявив: “Я мав персональну дуже глибоку дружбу з Анною Лінд, яка тривала довгі роки, і ще зав’язалась до того, як Анна Лінд стала міністром закордонних справ. Я буду пам’ятати її як особистість, що присвятила своє життя захисту людських цінностей, захисту прав людини, захисту інтересів людей своєї держави, а також інтересів цілої Європи. Тому, хочу висловити свої співчуття рідним і друзям Анни Лінд.”
Голова Європейської Комісії Романо Проді зі свого боку також зробив заяву. Говорить Романо Проді: “Трагічна звістка про смерть Анни Лінд глибоко засмутила мене особисто, а також усіх членів Європейської Комісії. Отримавши новину про її безглузду смерть, я досі не можу дійти до тями.”
Свої співчуття надіслав шведському народові міністр закордонних справ Великобританії Джек Строу. Він також зазначив: “Анна була мені добрим другом. Я провів у її товаристві минулу п’ятницю і суботу, під час зустрічі міністрів закордонних справ ЄС. Вона була тоді сповнена життєрадості і представляла все найкраще Швеції і Європи.”
Прем’єр-міністр Швеції Горан Персон доручив розслідувати справу вбивства Анни Лінд Королівській службі безпеки Швеції і найвищому поліцейському керівництву країни. Окрім того, що поліція знайшла ніж і військову куртку вбивці, дані про самого вбивцю ще не встановлено. Причини вбивства не з’ясовані, але висувається версія, що вбивство пов’язане із запланованим на цю неділю референдумом щодо запровадження в Швеції єдиної валюти євро. Анна Лінд активно лобіювала запровадження в Швеції євро і створила навіть громадський рух “Так” для підтримки євро під час майбутнього референдуму.
Шведські журналісти повідомляють, що Анна Лінд вирушила до супермаркету без персональної охорони. Але це не новина для журналістів.
Не втримаюсь, щоб не додати від себе про те, що Анна Лінд не дуже опікувалась своєю безпекою. Вона часто приїздила до Брюсселя на засідання Ради Міністрів ЄС, і на відміну від інших її колег, могла собі спокійно, без жодного супроводу зайти в кав’ярню прес-центру Ради Міністрів та по-товариськи дискутувати з журналістською братією на різноманітні теми, завжди намагалась знайти час для кожного журналіста. Ну, просто бракує слів. Її репортерська братія любила і знала.
Якщо Солана чи Проді будуть відповідати із дипломатичними вихилясами, то Анна Лінд скаже чітко і відверто. Щоправда, Анну Лінд не дуже шанували російські дипломати, бо Анна Лінд до останньої хвилини свого життя була противником війни в Чечні, регулярно порушувала цю проблему при будь-якій нагоді. В прес-центрах Ради Міністрів і Єврокомісії ніхто не оголошував День жалоби, але, на відміну від інших днів, нині не було чути звиклого галасу і сміху. Журналісти понуро сиділи перед своїми комп’ютерами і писали про трагічну втрату одного із значних лідерів ЄС –Анну Лінд. Славко Волинський для радіо “Свобода”, Брюссель.
Ірина Перешило
Ще до того, як 11 вересня стало чорним днем для американців, для багатьох ця дата вже була чорною. 11 вересня 1973 року відбулося велике потрясіння на Південноамериканському континенті. У Чилі стався державний переворот. Народно обраного президента Сальвадора Альєнде скинули, і до влади прийшов чилійський генералітет на чолі з Августо Піночетом. “Хунта” керувала державою 17 років, доки на референдумі 1988 року чилійці сказали Піночетові “Ні”. Рік пізніше до Чилі повернулася демократія. Ірина Халупа про чилійський “чорний день” тридцяти літньої давнини.
Ірина Халупа
“Смерть прийшла з неба...” Будинок, який був символом нації, раптом спалахнув вогнем і розпався. Загинуло 3000 осіб. На календарі була дата 11 вересня. Лише це не був 2001, а 1973 рік.
Будинок, який горів 30 років тому внаслідок повітряного обстрілу власними силами, був символом чилійської республіканської влади –президентський палац Ла Монеда в столиці Сант-Яго. 30 років тому Схід і Захід перебували у вирі німої холодної війни. Обрання “лівого” президента в Чилі перелякало США, які боялися, що Альєнде буде другим Кастром, а Чилі перетвориться на Кубу. Розсекречення архівних документів вказує на американську причетність до чилійського путчу. Журналіст Пітер Корндлух опрацював ті документи в новій книзі “Справа Піночета”. Невідомо поки що, наскільки задіяні у чилійських справах були радянські сили. На розсекречення тих архіві прийдеться ще почекати. Але якщо повірити деяким колишнім співробітникам військової розвідки, то задіяні були вони не менш, ніж американці.
17 років панування генерала Піночета створило в Чилі міцну економічну структуру, зафіксувало приватну власність і закріпило ринок. Але, упродовж тих 17 років було вбито більш, ніж 3000 осіб. Через слідчі ізолятори чилійської служби безпеки пройшло від 150 до 200 тисяч осіб, тисячі подалися за кордон.
30 років після військового путчу Чилі знову має президента-соціаліста. Ювілей перевороту відзначать дискусіями, концертами, різноманітними акціями, в тому числі і відкриттям пам’ятника Альєнде за президентським палацом.
Чилійці перестали мовчати, вони демонструють, протестують, вимагають справедливості, хочуть знати, де їхні брати, сестри, батьки, дружини та діти.
“Ми вирушаємо новою дорогою, ми йдемо без гіда через непозначену на карті територію,” – сказав Альєнде у своїй першій промові перед Конгресом. Його дорога завершилась 30 років тому, а на нову дорогу вийшов інший президент –Рікардо Лагос, колишній репресований член уряду Сальвадора Альєнде, з новими пропозиціями, які мають назву “Немає завтра без вчора”. Це – програма примирення та справедливості, програма, яка мала б покарати злочинців і допомогти жертвам. Поки що, її лише сильно критикують.
Минулого тижня соціологічна фірма правого спрямування провела опитування, як населення ставиться до Піночета і до Альєнде. Розбіжність між цими постатями становить всього 2-3% і в популярності, і в зневазі.
Памела Перейра є депутатом чилійського Конгресу від соціалістичної партії. Її батько був жертвою “хунти” Піночета. Ось як вона схарактеризувала “мрійника” президента Альєнде та його наступника Піночета: “Де вони сьогодні? Одного увічнили пам’ятником біля Ла Монеди, а другий мусить грати божевільного. Історія поставила кожного на своє місце.”
Ірина Перешило
У Сенаті США триває збір підписів на підтримку резолюції, що визнає голодомор 32-33-го років геноцидом проти українського народу.
Українська громада, котра активно лобіює підтримку резолюції, зіткнулася з несподіваними проблемами –російське посольство у Вашингтоні виступає проти ухвалення цього документу. З Вашингтону повідомляє Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
З достовірних джерел стало відомо, що російська сторона намагається переконати як державний департамент США, так і законодавців не підтримувати прийняття резолюції, що визнає голодомор в Україні як геноцид проти українського народу. На прохання радіо “Свобода”, прес-секретар російського посольства Євген Хоришко з цього приводу заявив: “Ми категорично не погоджуємось з такою оцінкою голоду на Україні 30-их років. Багато аспектів реалізації політики радянського керівництва того часу, на чолі із Сталіним, були трагічними для багатьох народів на території СРСР –не тільки для українців, а й росіян, естонців, чеченців, казахів, кримських татар і багатьох інших. У даному випадку американські законодавці досить довільно дають політичні оцінки з далекосяжними наслідками. Це свідчить про нерозуміння американськими законодавцями самої юридичної суті терміну “геноцид”. Ще раз хочу підкреслити, що російська сторона категорично не погоджується з оцінками, які закладаються в резолюцію американських законодавців,” – каже Євген Хоришко.
Російські дипломати не підтримають визнання голодомору як геноциду навіть у випадку, якби у резолюції було вказано, що політика Сталіна була геноцидом проти самого російського народу: “Політика колективізації і голод на Україні 30-их років ніяким чином не підпадають під юридичне поняття “геноцид”. У російської сторони розуміння одне – ми не погоджуємося з формулюванням ситуації в Радянському Союзі 30-их років голоду на Україні, і тих процесів, що проходили в період колективізації, з трактуванням усіх цих подій як геноциду,” – заявив прес-секретар російського посольства у Вашингтоні.
Та незважаючи на позицію росіян, збір підписів на підтримку резолюції, внесеної сенатором Найтхорс Кемпбеллом, триває.
Орест Дейчаківський, радник Гельсінської комісії, співголовою якої є сенатор Кемпбелл, поділився з радіо “Свобода” своїм баченням даного процесу: “Сім сенаторів згодилися бути спонсорами цієї резолюції, і це значить, що вони конкретно підтримують цю резолюцію. І дуже важливим є назбирати якнайбільше сенаторів, прізвищ, щоби конкретно підтримати цю резолюцію. І українська громада починає включатись в власне цей процес: вони дзвонять сенаторам, пишуть листи, пишуть є-мейли, та закликають своїх сенаторів, щоб підтримувати цю резолюцію. Я думаю, що ця резолюція є важливою під тим оглядом, що це є перше, що дуже конкретно говорить, що голодомор – це як геноцид. Були резолюції в Конгресі перед тим про голодомор, але ніякі з них так чітко говорили про те, що голодомор таки є геноцидом,” – каже радник Гельсінської комісії Орест Дейчаківський.
Варто зазначити, що паралельно з процесом прийняття резолюції у сенаті, українське представництво при ООН готує до внесення на розгляд Генеральної Асамблеї ООН резолюцію, яка б засуджувала голодомор в Україні як акт геноциду проти українського народу. Якщо, незважаючи на протидію, ці резолюції будуть прийняті, то вони стануть першим визнанням геноциду проти окремого народу на рівні американського законодавства та міжнародних правових норм. Мирослава Гонгадзе для радіо “Свобода”, Вашингтон.
Ірина Перешило
А зараз – огляд головних міжнародних подій, що відбувалися цього тижня у світі. Його підготував Василь Дарчук.
Василь Дарчук
У четвер, тобто 11 вересня, у США і у багатьох містах світу відзначено другі роковини терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні, унаслідок яких загинуло близько трьох тисяч осіб. Головна жалобна церемонія відбулася на місці, де стояли два хмарочоси Світового Торговельного Центру в Нью-Йорку, цілковито зруйновані унаслідок терористичних актів. У церемонії взяли участь родичі і друзі загиблих, а також низка офіційних осіб. Подібна церемонія вшанування пам’яті жертв терактів відбулася перед Білим Домом у Вашингтоні, в якій взяв участь президент США Буш. В усіх американських військових частинах у різних країнах світу пам’ять жертв ушановано хвилиною мовчання. До цього слід додати, що Держдепартамент США на підставі наявних даних попередив про небезпеку нових терористичних актів у США і в інших країнах.
Наступна наша тема – нова хвиля напруження на Близькому Сході. Ізраїль оголосив війну палестинській екстремістській організації ХАМАС, яка несе відповідальність за низку терактів проти цивільного населення, і яка відмовилася підпорядкуватися донедавньому прем’єр-міністрові палестинської автономії Аббасові. Із цієї причини Аббас відмовився від своєї посади, що викликало кризу у палестинському керівництві, а дальші ізраїльські акції проти керівників ХАМАС викликали дальші атаки з боку палестинських терористів. У вівторок, унаслідок вибуху бомби на автобусній зупинці в Тель-Авіві загинуло 15 осіб і десятки були поранені. Кілька годин пізніше вибухнула бомба в кафе у західній частині Єрусалима. Загинули дві особи і близько десяти поранено. Відповідальність за нові теракти взяла на себе екстремістська організація ХАМАС, заявивши, що це була відповідь за атаки на лідерів ХАМАСу. Наступного дня палестинський лідер Арафат, якого Ізраїль звинувачує у гальмуванні мирного процесу і негласній підтримці екстремістських організацій, оголосив про призначення нового прем’єр-міністра Палестинської автономії Ахмеда Кореї, який дотепер був спікером палестинського парламенту і вів переговори з Ізраїлем. Кореї погодився очолити палестинський кабмін, проте вже наступного дня постали нові ускладнення у зв’язку з рішенням ізраїльського уряду депортувати Арафата з палестинських територій. Ізраїль, як уже згадано, звинувачує Арафата у зірванні мирного процесу і підтримці екстремістських організацій, які продовжують терористичну діяльність проти ізраїльського мирного населення. Кореї запротестував проти рішення Ізраїлю, заявивши, що депортація Арафата матиме тяжкі наслідки для всього Близького Сходу. Василь Дарчук, радіо “Свобода”.
Ірина Перешило
Польські ЗМІ активно обговорюють результати останніх соціологічних опитувань щодо кандидатур майбутнього президента, котрі нещодавно проводив Варшавський Центр вивчення громадської думки на замовлення престижного тижневика “Політика”, і завдяки котрим з’ясувалося, що на наступних президентських виборах у Польщі громадяни охоче підтримали б кандидатуру дружини нині діючого президента – Йоланту Кваснєвську. Повідомляє Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Якщо б вибори президента відбулися у Польщі зараз, то їх основним лідером була б дружина президента Олександра Кваснєвського Йоланта. Її кандидатура набрала понад третину голосів усіх опитаних. Вже далі, з величезним відривом у цьому рейтингу з’являються політики, що виявляють найбільшу активність як в парламенті, так і в пресі. Такий результат опитування насправді не дуже здивував ні соціологів, ні самих політиків.
Говорить один з лідерів керівної партії Союз лівих демократів депутат Юзеф Олексе: “Ми і без рейтингу знаємо, що пані Йоланта Кваснєвська є особою дуже популярною. Натомість, вибори президента будуть розвиватися у кількох фазах. Можемо вважати, що результати цього опитування є якимсь сигналом стосовно ймовірного кандидатування пані Йоланти Кваснєвської, але політичні партії, в тім і СЛД, будуть вибирати кандидатів значно пізніше.”
Хоч вибори польського президента повинні відбутися щойно за два роки, то експерти не схильні легковажити результатів цього опитування. Соціолог Єремеуш Кжемінський пояснює популярність, як кажуть поляки, “пані президентової”, з одного боку, потужною рекламною кампанією, яка пройшла минулої зими на сторінках так званих жіночих кольорових журналів, але з іншого боку, говорить Кжемінський, це свідчення втрати довіри суспільства до політиків, а також росту переконаності, що серед них немає людей чесних і порядних. З колегою погоджується й інший соціолог – Єжен Глушинський, котрий вважає той факт, що серед переможців рейтингу не опинилося жодного політика, показником значного рівня суспільного знеохочення щодо політиків і політики. “Це ляпас, над причинами котрого повинні задуматися всі політики – як праві, так і ліві,” – вважає соціолог. На те, щоби щось змінити, польські політики мають ще два роки. Володимир Павлів для радіо “Свобода”, Варшава.
Ірина Перешило
Льві, Варшава, Відень, Париж, Неаполь... На оперних сценах цих світових мистецьких центрів з тріумфальним успіхом виступала на початку минулого століття українська співачка Соломія Крушельницька. Нині можна лише уявляти, яким прекрасним сопрано володіла співачка, тому що техніка звукозапису в ті часи була далекою від досконалості. І сьогодні навіть реставрований сучасними засобами альбом дає дуже умовне розуміння неперевершеності знаменитого Соломіїного голосу. Хоча для науковців та істориків він, вочевидь, звучить інакше, тому що вони надзвичайно втішені результатами нещодавно проведеної реставрації давніх платівок співачки. Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
Щойно ви почули уривок арії “Чіо-чіо-сан” з опери “Мадам Батерфляй”. Нагадаю добре відомий історичний факт, коли освистану на прем’єрі в Мілані оперу Пучіні врятувала Соломія Крушельницька. Три місяці після провалу, “Мадам Батерфляй” у її виконанні викликала тріумфальний успіх, який і по сьогодні супроводжує цей твір на всіх сценах світу. 63 партії з опер, які належали 33-ом композиторам, –репертуар, достойний Книги рекордів Гіннеса. Але з 1939 року, коли Соломія Крушельницька після смерті чоловіка оселилася у рідному Львові, між унікальним мистецтвом співачки та усім цивілізованим світом впала “залізна завіса”. Радянська влада заборонила Соломії Крушельницькій виїздити закордон, а будинок, який їй належав, націоналізували. Єдине, чого не могла зробити влада – це відібрати голос, талант та гідність славетної українки. Тому, будь-які матеріали, пов’язані з українською примадонною, є цінними для всієї світової вокальної культури. Саме таким є видання компакт-дисків, здійснених за проектом літературного музею видатного українського перекладача Григорія Кочура. До них увійшли арії, романси та народні пісні, а також деякі архівні записи, здійснені за рік до кончини співачки. Перше відтворення співу Соломії Крушельницької зроблено у Варшаві ще у 1902 році, себто на світанку звукозапису, відомою німецькою фірмою “Грамофон”, а пізніше – італійською фірмою “Фонотипія” та американською “Колумбією”. До слова, саме у США знайдені записи Соломії Крушельницької українських народних пісень. На превеликий жаль, час зробив свою справу, і запис, навіть реставрований сучасними засобами, не може передати неповторний голос геніальної української співачки. Тому, ці диски складають насамперед науково-історичну цінність, вони доповнюють велику роботу істориків і фахівців у реставрації української культури. Здійснення цього проекту стало можливим завдяки допомозі Музею Соломії Крушельницької у Львові, окремим ентузіастам та громадським діячам США, Бразилії, а також за фінансової підтримки міжнародного фонду “Відродження” та інших благодійних фондів. Леся Олійник для радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Її підготувала Ірина Перешило. До наступних зустрічей в ефірі. Говорить радіо “Свобода”.
Ірина Перешило
Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, до Вашої уваги в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі – Ірина Перешило.
У програмі ви почуєте: європейське суспільство приголомшила трагічна смерть міністра закордонних справ Швеції Анни Лінд; російські дипломати у Вашингтоні виступають проти визнання голодомору 32-33 років геноцидом проти українського народу; поляки налаштовані на наступних президентських виборах підтримати кандидатуру дружини нинішнього глави держави Йоланту Кваснєвську.
Смерть міністра закордонних справ Швеції Анни Лінд приголомшила не лише Швецію, а й усе європейське суспільство, зокрема тих, хто особисто знав цю 46-річну жінку. Керівництво ЄС висловлює глибокий сум з приводу загибелі свого колеги і друга. Про це з Брюсселя інформує наш кореспондент Славко Волинський.
Славко Волинський
Анна Лінд померла від живих поранень, нанесених невідомим нападником в одному із супермаркетів у центрі Стокгольма. Вбивцю Анни Лінд поки що не затримано, мотиви вбивства також іще не встановлені.
Верховний представник ЄС у справах зовнішньої політики Хав’єр Солана приводу смерті свого друга Анни Лінд заявив: “Я мав персональну дуже глибоку дружбу з Анною Лінд, яка тривала довгі роки, і ще зав’язалась до того, як Анна Лінд стала міністром закордонних справ. Я буду пам’ятати її як особистість, що присвятила своє життя захисту людських цінностей, захисту прав людини, захисту інтересів людей своєї держави, а також інтересів цілої Європи. Тому, хочу висловити свої співчуття рідним і друзям Анни Лінд.”
Голова Європейської Комісії Романо Проді зі свого боку також зробив заяву. Говорить Романо Проді: “Трагічна звістка про смерть Анни Лінд глибоко засмутила мене особисто, а також усіх членів Європейської Комісії. Отримавши новину про її безглузду смерть, я досі не можу дійти до тями.”
Свої співчуття надіслав шведському народові міністр закордонних справ Великобританії Джек Строу. Він також зазначив: “Анна була мені добрим другом. Я провів у її товаристві минулу п’ятницю і суботу, під час зустрічі міністрів закордонних справ ЄС. Вона була тоді сповнена життєрадості і представляла все найкраще Швеції і Європи.”
Прем’єр-міністр Швеції Горан Персон доручив розслідувати справу вбивства Анни Лінд Королівській службі безпеки Швеції і найвищому поліцейському керівництву країни. Окрім того, що поліція знайшла ніж і військову куртку вбивці, дані про самого вбивцю ще не встановлено. Причини вбивства не з’ясовані, але висувається версія, що вбивство пов’язане із запланованим на цю неділю референдумом щодо запровадження в Швеції єдиної валюти євро. Анна Лінд активно лобіювала запровадження в Швеції євро і створила навіть громадський рух “Так” для підтримки євро під час майбутнього референдуму.
Шведські журналісти повідомляють, що Анна Лінд вирушила до супермаркету без персональної охорони. Але це не новина для журналістів.
Не втримаюсь, щоб не додати від себе про те, що Анна Лінд не дуже опікувалась своєю безпекою. Вона часто приїздила до Брюсселя на засідання Ради Міністрів ЄС, і на відміну від інших її колег, могла собі спокійно, без жодного супроводу зайти в кав’ярню прес-центру Ради Міністрів та по-товариськи дискутувати з журналістською братією на різноманітні теми, завжди намагалась знайти час для кожного журналіста. Ну, просто бракує слів. Її репортерська братія любила і знала.
Якщо Солана чи Проді будуть відповідати із дипломатичними вихилясами, то Анна Лінд скаже чітко і відверто. Щоправда, Анну Лінд не дуже шанували російські дипломати, бо Анна Лінд до останньої хвилини свого життя була противником війни в Чечні, регулярно порушувала цю проблему при будь-якій нагоді. В прес-центрах Ради Міністрів і Єврокомісії ніхто не оголошував День жалоби, але, на відміну від інших днів, нині не було чути звиклого галасу і сміху. Журналісти понуро сиділи перед своїми комп’ютерами і писали про трагічну втрату одного із значних лідерів ЄС –Анну Лінд. Славко Волинський для радіо “Свобода”, Брюссель.
Ірина Перешило
Ще до того, як 11 вересня стало чорним днем для американців, для багатьох ця дата вже була чорною. 11 вересня 1973 року відбулося велике потрясіння на Південноамериканському континенті. У Чилі стався державний переворот. Народно обраного президента Сальвадора Альєнде скинули, і до влади прийшов чилійський генералітет на чолі з Августо Піночетом. “Хунта” керувала державою 17 років, доки на референдумі 1988 року чилійці сказали Піночетові “Ні”. Рік пізніше до Чилі повернулася демократія. Ірина Халупа про чилійський “чорний день” тридцяти літньої давнини.
Ірина Халупа
“Смерть прийшла з неба...” Будинок, який був символом нації, раптом спалахнув вогнем і розпався. Загинуло 3000 осіб. На календарі була дата 11 вересня. Лише це не був 2001, а 1973 рік.
Будинок, який горів 30 років тому внаслідок повітряного обстрілу власними силами, був символом чилійської республіканської влади –президентський палац Ла Монеда в столиці Сант-Яго. 30 років тому Схід і Захід перебували у вирі німої холодної війни. Обрання “лівого” президента в Чилі перелякало США, які боялися, що Альєнде буде другим Кастром, а Чилі перетвориться на Кубу. Розсекречення архівних документів вказує на американську причетність до чилійського путчу. Журналіст Пітер Корндлух опрацював ті документи в новій книзі “Справа Піночета”. Невідомо поки що, наскільки задіяні у чилійських справах були радянські сили. На розсекречення тих архіві прийдеться ще почекати. Але якщо повірити деяким колишнім співробітникам військової розвідки, то задіяні були вони не менш, ніж американці.
17 років панування генерала Піночета створило в Чилі міцну економічну структуру, зафіксувало приватну власність і закріпило ринок. Але, упродовж тих 17 років було вбито більш, ніж 3000 осіб. Через слідчі ізолятори чилійської служби безпеки пройшло від 150 до 200 тисяч осіб, тисячі подалися за кордон.
30 років після військового путчу Чилі знову має президента-соціаліста. Ювілей перевороту відзначать дискусіями, концертами, різноманітними акціями, в тому числі і відкриттям пам’ятника Альєнде за президентським палацом.
Чилійці перестали мовчати, вони демонструють, протестують, вимагають справедливості, хочуть знати, де їхні брати, сестри, батьки, дружини та діти.
“Ми вирушаємо новою дорогою, ми йдемо без гіда через непозначену на карті територію,” – сказав Альєнде у своїй першій промові перед Конгресом. Його дорога завершилась 30 років тому, а на нову дорогу вийшов інший президент –Рікардо Лагос, колишній репресований член уряду Сальвадора Альєнде, з новими пропозиціями, які мають назву “Немає завтра без вчора”. Це – програма примирення та справедливості, програма, яка мала б покарати злочинців і допомогти жертвам. Поки що, її лише сильно критикують.
Минулого тижня соціологічна фірма правого спрямування провела опитування, як населення ставиться до Піночета і до Альєнде. Розбіжність між цими постатями становить всього 2-3% і в популярності, і в зневазі.
Памела Перейра є депутатом чилійського Конгресу від соціалістичної партії. Її батько був жертвою “хунти” Піночета. Ось як вона схарактеризувала “мрійника” президента Альєнде та його наступника Піночета: “Де вони сьогодні? Одного увічнили пам’ятником біля Ла Монеди, а другий мусить грати божевільного. Історія поставила кожного на своє місце.”
Ірина Перешило
У Сенаті США триває збір підписів на підтримку резолюції, що визнає голодомор 32-33-го років геноцидом проти українського народу.
Українська громада, котра активно лобіює підтримку резолюції, зіткнулася з несподіваними проблемами –російське посольство у Вашингтоні виступає проти ухвалення цього документу. З Вашингтону повідомляє Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
З достовірних джерел стало відомо, що російська сторона намагається переконати як державний департамент США, так і законодавців не підтримувати прийняття резолюції, що визнає голодомор в Україні як геноцид проти українського народу. На прохання радіо “Свобода”, прес-секретар російського посольства Євген Хоришко з цього приводу заявив: “Ми категорично не погоджуємось з такою оцінкою голоду на Україні 30-их років. Багато аспектів реалізації політики радянського керівництва того часу, на чолі із Сталіним, були трагічними для багатьох народів на території СРСР –не тільки для українців, а й росіян, естонців, чеченців, казахів, кримських татар і багатьох інших. У даному випадку американські законодавці досить довільно дають політичні оцінки з далекосяжними наслідками. Це свідчить про нерозуміння американськими законодавцями самої юридичної суті терміну “геноцид”. Ще раз хочу підкреслити, що російська сторона категорично не погоджується з оцінками, які закладаються в резолюцію американських законодавців,” – каже Євген Хоришко.
Російські дипломати не підтримають визнання голодомору як геноциду навіть у випадку, якби у резолюції було вказано, що політика Сталіна була геноцидом проти самого російського народу: “Політика колективізації і голод на Україні 30-их років ніяким чином не підпадають під юридичне поняття “геноцид”. У російської сторони розуміння одне – ми не погоджуємося з формулюванням ситуації в Радянському Союзі 30-их років голоду на Україні, і тих процесів, що проходили в період колективізації, з трактуванням усіх цих подій як геноциду,” – заявив прес-секретар російського посольства у Вашингтоні.
Та незважаючи на позицію росіян, збір підписів на підтримку резолюції, внесеної сенатором Найтхорс Кемпбеллом, триває.
Орест Дейчаківський, радник Гельсінської комісії, співголовою якої є сенатор Кемпбелл, поділився з радіо “Свобода” своїм баченням даного процесу: “Сім сенаторів згодилися бути спонсорами цієї резолюції, і це значить, що вони конкретно підтримують цю резолюцію. І дуже важливим є назбирати якнайбільше сенаторів, прізвищ, щоби конкретно підтримати цю резолюцію. І українська громада починає включатись в власне цей процес: вони дзвонять сенаторам, пишуть листи, пишуть є-мейли, та закликають своїх сенаторів, щоб підтримувати цю резолюцію. Я думаю, що ця резолюція є важливою під тим оглядом, що це є перше, що дуже конкретно говорить, що голодомор – це як геноцид. Були резолюції в Конгресі перед тим про голодомор, але ніякі з них так чітко говорили про те, що голодомор таки є геноцидом,” – каже радник Гельсінської комісії Орест Дейчаківський.
Варто зазначити, що паралельно з процесом прийняття резолюції у сенаті, українське представництво при ООН готує до внесення на розгляд Генеральної Асамблеї ООН резолюцію, яка б засуджувала голодомор в Україні як акт геноциду проти українського народу. Якщо, незважаючи на протидію, ці резолюції будуть прийняті, то вони стануть першим визнанням геноциду проти окремого народу на рівні американського законодавства та міжнародних правових норм. Мирослава Гонгадзе для радіо “Свобода”, Вашингтон.
Ірина Перешило
А зараз – огляд головних міжнародних подій, що відбувалися цього тижня у світі. Його підготував Василь Дарчук.
Василь Дарчук
У четвер, тобто 11 вересня, у США і у багатьох містах світу відзначено другі роковини терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні, унаслідок яких загинуло близько трьох тисяч осіб. Головна жалобна церемонія відбулася на місці, де стояли два хмарочоси Світового Торговельного Центру в Нью-Йорку, цілковито зруйновані унаслідок терористичних актів. У церемонії взяли участь родичі і друзі загиблих, а також низка офіційних осіб. Подібна церемонія вшанування пам’яті жертв терактів відбулася перед Білим Домом у Вашингтоні, в якій взяв участь президент США Буш. В усіх американських військових частинах у різних країнах світу пам’ять жертв ушановано хвилиною мовчання. До цього слід додати, що Держдепартамент США на підставі наявних даних попередив про небезпеку нових терористичних актів у США і в інших країнах.
Наступна наша тема – нова хвиля напруження на Близькому Сході. Ізраїль оголосив війну палестинській екстремістській організації ХАМАС, яка несе відповідальність за низку терактів проти цивільного населення, і яка відмовилася підпорядкуватися донедавньому прем’єр-міністрові палестинської автономії Аббасові. Із цієї причини Аббас відмовився від своєї посади, що викликало кризу у палестинському керівництві, а дальші ізраїльські акції проти керівників ХАМАС викликали дальші атаки з боку палестинських терористів. У вівторок, унаслідок вибуху бомби на автобусній зупинці в Тель-Авіві загинуло 15 осіб і десятки були поранені. Кілька годин пізніше вибухнула бомба в кафе у західній частині Єрусалима. Загинули дві особи і близько десяти поранено. Відповідальність за нові теракти взяла на себе екстремістська організація ХАМАС, заявивши, що це була відповідь за атаки на лідерів ХАМАСу. Наступного дня палестинський лідер Арафат, якого Ізраїль звинувачує у гальмуванні мирного процесу і негласній підтримці екстремістських організацій, оголосив про призначення нового прем’єр-міністра Палестинської автономії Ахмеда Кореї, який дотепер був спікером палестинського парламенту і вів переговори з Ізраїлем. Кореї погодився очолити палестинський кабмін, проте вже наступного дня постали нові ускладнення у зв’язку з рішенням ізраїльського уряду депортувати Арафата з палестинських територій. Ізраїль, як уже згадано, звинувачує Арафата у зірванні мирного процесу і підтримці екстремістських організацій, які продовжують терористичну діяльність проти ізраїльського мирного населення. Кореї запротестував проти рішення Ізраїлю, заявивши, що депортація Арафата матиме тяжкі наслідки для всього Близького Сходу. Василь Дарчук, радіо “Свобода”.
Ірина Перешило
Польські ЗМІ активно обговорюють результати останніх соціологічних опитувань щодо кандидатур майбутнього президента, котрі нещодавно проводив Варшавський Центр вивчення громадської думки на замовлення престижного тижневика “Політика”, і завдяки котрим з’ясувалося, що на наступних президентських виборах у Польщі громадяни охоче підтримали б кандидатуру дружини нині діючого президента – Йоланту Кваснєвську. Повідомляє Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Якщо б вибори президента відбулися у Польщі зараз, то їх основним лідером була б дружина президента Олександра Кваснєвського Йоланта. Її кандидатура набрала понад третину голосів усіх опитаних. Вже далі, з величезним відривом у цьому рейтингу з’являються політики, що виявляють найбільшу активність як в парламенті, так і в пресі. Такий результат опитування насправді не дуже здивував ні соціологів, ні самих політиків.
Говорить один з лідерів керівної партії Союз лівих демократів депутат Юзеф Олексе: “Ми і без рейтингу знаємо, що пані Йоланта Кваснєвська є особою дуже популярною. Натомість, вибори президента будуть розвиватися у кількох фазах. Можемо вважати, що результати цього опитування є якимсь сигналом стосовно ймовірного кандидатування пані Йоланти Кваснєвської, але політичні партії, в тім і СЛД, будуть вибирати кандидатів значно пізніше.”
Хоч вибори польського президента повинні відбутися щойно за два роки, то експерти не схильні легковажити результатів цього опитування. Соціолог Єремеуш Кжемінський пояснює популярність, як кажуть поляки, “пані президентової”, з одного боку, потужною рекламною кампанією, яка пройшла минулої зими на сторінках так званих жіночих кольорових журналів, але з іншого боку, говорить Кжемінський, це свідчення втрати довіри суспільства до політиків, а також росту переконаності, що серед них немає людей чесних і порядних. З колегою погоджується й інший соціолог – Єжен Глушинський, котрий вважає той факт, що серед переможців рейтингу не опинилося жодного політика, показником значного рівня суспільного знеохочення щодо політиків і політики. “Це ляпас, над причинами котрого повинні задуматися всі політики – як праві, так і ліві,” – вважає соціолог. На те, щоби щось змінити, польські політики мають ще два роки. Володимир Павлів для радіо “Свобода”, Варшава.
Ірина Перешило
Льві, Варшава, Відень, Париж, Неаполь... На оперних сценах цих світових мистецьких центрів з тріумфальним успіхом виступала на початку минулого століття українська співачка Соломія Крушельницька. Нині можна лише уявляти, яким прекрасним сопрано володіла співачка, тому що техніка звукозапису в ті часи була далекою від досконалості. І сьогодні навіть реставрований сучасними засобами альбом дає дуже умовне розуміння неперевершеності знаменитого Соломіїного голосу. Хоча для науковців та істориків він, вочевидь, звучить інакше, тому що вони надзвичайно втішені результатами нещодавно проведеної реставрації давніх платівок співачки. Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
Щойно ви почули уривок арії “Чіо-чіо-сан” з опери “Мадам Батерфляй”. Нагадаю добре відомий історичний факт, коли освистану на прем’єрі в Мілані оперу Пучіні врятувала Соломія Крушельницька. Три місяці після провалу, “Мадам Батерфляй” у її виконанні викликала тріумфальний успіх, який і по сьогодні супроводжує цей твір на всіх сценах світу. 63 партії з опер, які належали 33-ом композиторам, –репертуар, достойний Книги рекордів Гіннеса. Але з 1939 року, коли Соломія Крушельницька після смерті чоловіка оселилася у рідному Львові, між унікальним мистецтвом співачки та усім цивілізованим світом впала “залізна завіса”. Радянська влада заборонила Соломії Крушельницькій виїздити закордон, а будинок, який їй належав, націоналізували. Єдине, чого не могла зробити влада – це відібрати голос, талант та гідність славетної українки. Тому, будь-які матеріали, пов’язані з українською примадонною, є цінними для всієї світової вокальної культури. Саме таким є видання компакт-дисків, здійснених за проектом літературного музею видатного українського перекладача Григорія Кочура. До них увійшли арії, романси та народні пісні, а також деякі архівні записи, здійснені за рік до кончини співачки. Перше відтворення співу Соломії Крушельницької зроблено у Варшаві ще у 1902 році, себто на світанку звукозапису, відомою німецькою фірмою “Грамофон”, а пізніше – італійською фірмою “Фонотипія” та американською “Колумбією”. До слова, саме у США знайдені записи Соломії Крушельницької українських народних пісень. На превеликий жаль, час зробив свою справу, і запис, навіть реставрований сучасними засобами, не може передати неповторний голос геніальної української співачки. Тому, ці диски складають насамперед науково-історичну цінність, вони доповнюють велику роботу істориків і фахівців у реставрації української культури. Здійснення цього проекту стало можливим завдяки допомозі Музею Соломії Крушельницької у Львові, окремим ентузіастам та громадським діячам США, Бразилії, а також за фінансової підтримки міжнародного фонду “Відродження” та інших благодійних фондів. Леся Олійник для радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Її підготувала Ірина Перешило. До наступних зустрічей в ефірі. Говорить радіо “Свобода”.
